|
|||
|
Взагалі спокуса — це такі скрутні обставини, коли є небезпека впасти в гріх, похитнутися у вірі або схилитися у бік беззаконня. Про спокусу у Святому Письмі Спокуса не виходить від Бога: «Випробовуваний, хай не каже ніхто: "Я від Бога спокушуваний". Бо Бог злом не спокушає, і нікого Він Сам не спокушає» (Як. 1, 13). Диявол є винуватцем спокуси: «Тому й я, не стерпівши більше, послав, довідавшись про вашу віру, щоб часом спокусник вас не спокусив, і труд наш не стався б даремний» (1 Сол. З, 5). «І скинений був змій великий, вуж стародавній, що зветься диявол і сатана, що спокушає всесвіт, і скинений він був додолу, а з ним і його ангели були скинені» (Об. 12, 9). Спокуса дається для випробування: а) нашої віри: Благословенний Бог і Отець Господа нашого Ісуса Христа, що великою Своєю милістю відродив нас до живої надії через воскресіння з мертвих Ісуса Христа, на спадщину нетлінну, й непорочну, та нев'янучу, заховану в небі для вас, що ви бережені силою Божою через віру на спасіння, яке готове з'явитись останнього часу. Тіштеся з того, засмучені трохи тепер, якщо треба всілякими випробуваннями, щоб досвідчення вашої віри було дорогоцінніше за золото, яке гине, хоч і вогнем випробовується, на похвалу, і честь, і славу при з'явленні Ісуса Христа» (1 Петр. 1, 3-7); б) нашої покірності й любові до Господа: «І будеш пам'ятати всю ту дорогу, що Господь, Бог твій, вів тебе нею по пустині ось уже сорок літ, щоб упокорити тебе, щоб випробувати тебе, щоб пізнати те, що в серці твоїм, чи будеш ти держати заповіді Його, чи ні... щоб пізнати, чи ви любите Господа, Бога вашого, усім своїм серцем і всією своєю душею» (5 М. 8, 2; 13, 4); в) нашої безкорисливості: «І відповів сатана Господеві й сказав: "Чи ж Йов даремно боїться Бога? Чи ж Ти не забезпечив його, і дім його, і все, що його? Чин його рук Ти поблагословив, а маєток його поширився по краю. Але простягни тільки руку Свою, і доторкнися до всього, що його, — чи він не зневажить тебе перед лицем Твоїм?" І сказав Господь до сатани: "Ось усе, що його, — у Твоїй руці, тільки на нього самого не простягай своєї руки!" І пішов сатана від лиця Господнього» (Йов 1, 9-12). Бог не допускає, щоб ми піддавались спокусам... понад наших сил: «Досягла вас спокуса не інша, тільки людська; але вірний Бог, Який не попустить, щоб ви спокушалися понад ваших сил, але при спокусі й полегшення дасть, щоб знести могли ви її» (1 Кор. 10, 13). Вірні повинні: а) пильнувати, щоб не впасти у спокусу: «Будьте тверезі, пильнуйте! Ваш супротивник — диявол — ходить, ричачи, як лев, що шукає пожерти кого. Противтеся йому твердою вірою» (1 Петр. 5, 8-9). «Браття, як людина й упаде в якийсь гріх, то ви, духовні, виправляйте такого духом лагідності, самі себе доглядаючи, щоб не спокусились і ви» (Гал. б, 1); б) молитися, щоб позбавитись від спокуси: «Моліться, щоб не впасти в спокусу» (Лк. 22, 40). Господь... а) охороняє вірних під час спокус: «А що ти зберіг слово терпіння Мого, то Я тебе збережу від години спокус, що має прийти на весь всесвіт, щоб випробувати мешканців землі» (Об. З, 10); б) спокушений: він допомагає тим, які знаходяться у спокусі: «Бо в чому був Сам постраждав, був спокушений, у тому Він може допомогти тим, що знаходились у спокусі. Бо ми маємо не такого Первосвященика, що не міг би співчувати слабкостям нашим, але спокушуваного в усьому, подібно до нас, окрім гріха. Отож приступаймо з відвагою до престолу благодаті, щоб прийняти милість та для своєчасної допомоги знайти благодать» (Євр. 2, 18; 4, 15-16); в) допустив спокуси від диявола: Ісус був сорок днів у пустині, спокушуваний сатаною; г) терпів спокуси від злих людей: «Ісус, знавши їхнє лукавство, сказав: "Чого ви, лицеміри, Мене спокушаєте?"» (Мт. 22, 18). «І підвівсь ось один законник і сказав, Його спокушаючи: "Учителю, що робити мені, щоб вічне життя осягнути?" (Лк. 10, 25). «А інші, спокушаючи, хотіли від Нього знамення з Неба» (Лк. 11, 16). г) протистояв спокусам Словом Божим і переміг: «Тоді каже до нього Ісус: "Відійди, сатано! Бо ж написано: Господові Богу своєму вклоняйся і служи Одному Йому!" Тоді по-зоставив диявол Його. І ось ангели приступили, і служили Йому» (Мт. 4, 10-11). «Я світ переміг!» (Ів. 16, 33). Щасливий той, хто вистояв при спокусі: «Блаженна людина, що витерпить спокусу, бо, бувши випробувана, дістане вінця життя, якого Господь обіцяв тим, хто любить Його» (Як. 1, 12). Диявольські спокуси Кожна людина без винятку в земному житті потрапляє в спокуси. Навіть Господь наш Ісус Христос зазнав спокус від диявола. Всі спокуси, починаючи від спокуси праотців у раю, за своєю природою однакові. Вони мають своєю метою віддалити людину від Бога, від виконання Його волі. Диявол знав, що люди можуть блаженствувати тільки у спілкуванні з Богом, у всьому підкоряючись Його волі. Тому він використав усі сили для того, щоб перервати це спілкування. Диявол використав для досягнення цієї мети неправду, хитрість і схильність людини до блаженного, щасливого життя. Він став переконувати Адама та Єву, що можна бути щасливими й без Бога. Даремно, мовляв, вони утримують себе заради заповіді Бога і не споживають від дерева пізнання добра і зла. Диявол навіював їм, що споживання забороненого плоду не зло, а благо. Як тільки вони з'їдять заборонений плід — перед ними відкриється широка дорога знання і вони вже не матимуть необхідності у керівництві Божому, бо самі зробляться богами, ні від кого не залежними. Диявольська неправда та хитрість досягай своєї мети. Перші люди вирішили бути щасливими і блаженними без Бога. Те, що Бог попередив людей про смерть, яка трапиться з ними за споживання цього плоду, для Адама та Єви втратило значення - вони без зусиль зі своєї сторони, одним лише вкушанням плоду надіялись одержати насолоду. Легкість досягнення своєї мети спокусила перших людей. Однак вони не стали богами, втратили блаженство і спілкування з Богом. Так спокушав диявол і Ісуса Христа. Як і наших праотців, він спокушав Спасителя в честолюбстві й нестриманості, пропонуючи легкий шлях для досягнення мети. Коли Хрис-тос зголоднів у пустелі, диявол сказав Йому: «Якщо Ти Син Божий, скажи, щоб це каміння стало хлібами». Спокусник хотів легким засобом угамування голоду схилити Його на шлях нестриманості; не зумівши перемогти Христа спокусою нестриманості, диявол намагався збудити в Ньому марнославство і честолюбство. Він запропонував Христу кинутись з висоти даху храму і на подив людей залишитися цілим і неушкодженим. Знову зазнавши поразки, диявол зводить Ісуса Христа на високу гору і показує Йому в єдину мить усі царства світу, обіцяючи дати Йому у володіння весь світ, якщо тільки Він вклониться йому - дияволу. Цю сильну спокусу властолюбством Христос спростував словами: «Відійди від мене, сатано, бо написано: Господу Богу твоєму поклоняйся і Йому Єдиному служи» (5 М. 6, 13). Так Ісус Христос переміг усі спокуси диявола, перед якими не встояли перші люди. Якщо навіть Спаситель наш піддавався спокусі, то це значить, що й кожна людина постійно піддається спокусам. Наша біда полягає не в тому, що ми живемо в атмосфері постійних спокус, а в тому, що ми не перемагаємо спокуси. Нас часто перемагає диявол. Ми спокушаємося «хіттю плоті, хіттю очей і гордістю життєвою». І, якщо проаналізувати усі спокуси, то всі вони зводяться до одного — відвести людину від Бога, примусити її йти шляхом, який призводить до смерті духовної. Був час, коли атеїзм відвів від Бога мільйони людей: дорослих і дітей, чоловіків і жінок. У результаті цього люди втратили віру й духовне життя. Диявол торжествував, але не довго. Прийшли нові часи, часи свободи. Тепер люди можуть вільно сповідувати віру в Бога, відвідувати богослужіння, читати Біблію та іншу духовну літературу. Здавалося б, треба радіти, але не так сталось, як гадалось — диявол не дрімає. Як говорить апостол Петро: «...він, як лев гарчить, шукаючи, кого б пожерти». Диявол продовжує спокушати людей і відводити їх від Бога та справжнього духовного життя. Нині стало немодним заперечувати Бога, проте істинну віру в Бога часто стали плутати з іншими віруваннями — віруваннями хибними, _ хоча зовнішньо пристойними. У багатьох віруючих уживаються ікона й талісман, відвідування храмів і звернення до ворожок, молитва та ворожіння на картах, священики й екстрасенси. Як може християнин водночас вірувати в Отця Вседержителя, Творця неба та землі, і в силу талісмана?! Як можуть віруючі звертатися за зціленням не до Бога — Владики життя та смерті, а до чаклунів, знахарів і різних лжеці-лителів?! Один час не вірили в існування потойбічного світу й всього надприродного. Все, що не можна було пояснити матеріальними законами, відкидалось без усіляких розумних доказів. А тепер люди вірять у різноманітні прикмети. Вони спокушаються східною містикою, окультизмом, слухають віщання астрологів і магів. Як після всього цього віруюча людина, християнин, а тим більше православний християнин, може звертатись з молитвою до Бога, казати: «Крім Тебе, іншого Бога не знаємо», «Тобі єдиному согрішаємо, але і Тебе єдиного просимо». Використовуючи природне прагнення людей до зцілення хвороб, бажання довідатись про майбутнє, диявол вводить людей у спокуси і віддаляє від поклоніння єдиному істинному Богу, в Тройці славимому. Усі ці види спокус треба відкидати, як це зробив Господь наш Ісус Христос, коли сказав дияволу: «Відійди від мене, сатано, бо написано: Господу Богу твоєму поклоняйся і Йому Єдиному служи» (5 М. 6, 13). Не дамо, дорогі мої, дияволу відвести нас від Єдиного істинного Бога. Будемо завжди розумом і серцем просити Отця Небесного: «Отче наш, ...не введи нас у спокусу, але визволи нас від лукавого». Диявол спокушає і служителів церкви Одного разу диявол прийшов уночі в келію до преподобного Макарія Олександрійського, сказавши йому: «Встань, авва Макарій, і підемо в церкву на богослужіння». Макарій же, будучи достойний Божої благодаті, зрозумів, що диявол його спокушає і відповів йому: «Ти брехун і ненависник добра! Яка може бути з твого боку участь у богослужіннях і що може бути в тебе спільного із собором святим?» Диявол сказав: «Невже ти не знаєш, Макарію, що без нас не буває жодної церковної служби і жодних монастирських зборів? Іди і побачиш діла наші». Преподобний відповів: «Хай заборонить тебе Господь, дияволе нечистий!» І, помолившись, попросив у Господа, щоб Він йому показав, чи правду каже диявол. Коли настав час всенічного богослужіння, Ма-карій пішов у церкву, прохаючи Бога, щоб відкрив і показав усе те, про що розповідав диявол. І от бачить — по всій церкві наче малі діти з чорним обличчям бігають, літають. У монастирі був такий звичай: один брат читав псалми, а інші сиділи й слухали. Поруч із кожним монахом Макарій побачив диявола, який сидів і сміявся над ним. До кого пальцями торкалися очей, — той починав дрімати, а кому клали палець на уста, — той одразу ж просинався. Перед іншими ходили в жіночому одязі, а перед кимось ще робили щось інше. І що представляли перед кожним, той про те думав. Але були й такі монахи, що навіть дияволи боялися повз них пройти, невідомою силою були прогнані. А в деяких монахів, що були неуважні до молитви, насміхаючись, сиділи біси на шиї та на плечах. Преподобний Макарій, побачивши це, зітхнув із глибини серця і сказав: «Заступи, Господи, і спаси душі наші, віддані на поталу дияволу». Після закінчення служби преподобний Макарій мав розмову з монахами. Він з'ясовував, про що кожен з них думав під час богослужіння. Кожен монах відповів і сказав правду. І дійсно підтвердилося, що вони розмірковували про те, що, насміхаючись, показував перед ними диявол. Тепер наведу вам інший приклад, де служителі церкви намагаються не впасти у спокусу. Коли преподобний Ісак Фівейський входив у церкву, то старався уникати будь-яких зустрічей. Після закінчення служби намагався якомога швидше йти до келії. Часто після закінчення служби роздавали хліб і вино, але Ісак ніколи не брав. Одного разу, коли він був хворий, прийшли брати його провідати і поцікавились, чому він після служби уникає зустрічі з ними. Він їм відповів: «Я не від братії бігаю, а біжу від спокус диявольських. Бо якщо хтось із запаленим світильником буде довго стояти на повітрі, то світильник погасне. Так, якщо й ми, просвітлившись Святим Духом під час святого причастя, довго будемо поза келією, розум наш затьмариться». Спокуса до гріха Коли перед вами буде спокуса до гріха, тоді одразу ж уявіть те, що гріх сильно гнівить Господа, Який ненавидить беззаконня. «Бо Ти Бог, що не хоче беззаконня, і не оселиться з Тобою лукавий» (Пс. 5, 5). А щоб краще вам було зрозуміти це, то уявіть правдивого, суворого, люблячого свою сім'ю батька, який всіма засобами намагається зробити дітей своїх доброзичливими і чесними, щоб за їхню доброзичливість нагородити їх великим своїм багатством, яке він приготував для них із великим трудом. На превеликий жаль, він бачить, що діти не люблять його, не звертають уваги на приготовану любов'ю батька спадщину, живуть безпутно, швидко прямують до загибелі. А кожен гріх, зверніть увагу, є смерть для душі, тому що він убиває душу і робить рабом диявола. Бійтеся всяких спокус диявола, які ведуть до гріха. Ворог Божий і наш — диявол ніколи не спить. Він, як лев, роззявивши пащу, завжди шукає, кого б поглинути. Диявол діє через наше тіло, розпалюючи в ньому різні пристрасті й затемнюючи розум і свідомість. Він діє і через недобрих людей, які легше йому піддаються, іноді діє і безпосередньо, направляючи помисли наші на лукаве. Отож у молитві Господній, у шостому проханні, Христос навчає нас просити Отця Небесного, щоб не вводив нас у спокусу випробуванням і не допускав диявола спокушати нас гріхом. А коли б і сталось так, то дав би силу випробування терпляче перенести, а проти спокус диявольських вистояти. [ Назад ] [ Зміст ] [ Вперед ]
[ Cкачати книгу: "Надія на Господа" ]
Рекомендуйте цю сторінку другові! |
|