Друге прохання: «Нехай прийде Царство Твоє...»

Господь навчає нас молитися про Царство благодаті Божої, що виявляється в праведності, в згоді та радості у Святому Дусі.

Щоб над нами у всьому царював Господь, а не ворог наш диявол. Про те, як приходить Царство Боже, нам каже Гос­подь Ісус Христос так: «Царство Боже не приходить поміт­ним образом, і не скажуть, що воно тут або там. Бо ось Царство Боже всередині нас є» (Лк. 17, 20-21).

Отож Царство Боже починається в серці кожної людини, коли вона почне жити за заповідями Божими. Тоді з серця її починає виходити тільки добре: правда, любов, милосердя... Цим і починається Царство Боже в нас.

Для таких Царство Боже починає приходити, для правед­ників воно вже прийшло, бо вони всюди сіють добро, як сон­це сіє своє ясне проміння.

А грішники зовсім не знають його, бо в них царює гріх, і вони коряться велінням його.

Тому коли кажемо: «Нехай прийде Царство Твоє», то просимо Бога, щоб направив серця наші до заповідей Його, зм'якшив їх любов'ю, очистив від поганих пристрастей і до­поміг почати добре праведне богоугодне життя.

Святий апостол Павло каже: «Подвигом добрим я змагався, життя прожив, віру зберіг, а тепер готується мені вінець правди, якого дасть мені Господь, Праведний Суддя, в день той, і не тільки мені, а всім, хто полюбив явління Йо­го» (2 Тим. 4, 7-8). «... маю бажання померти та бути з Хрис­том» (Фил. 1, 23).

Три види Царства Божого

Бог керує світом видимим і невидимим і у Вселенній від роду родів, у всі віки, над усіма і всюди; відповідно, Царство Його охоплює все, що живе в мирі як видимому, так і в духовному. Але за часом прояву цього Царства він є трьох видів:

1) Бог керує світом видимим з часу створення його. Він зберігає буття і сили всіх живих створінь, закони природи спрямовує на благі цілі для всього, створеного в природі. Без Його участі нічого не відбувається тут, бо Господь на небе­сах приготував престол Свій і Царство Його володіє всім. Але це Царство розпочалося давно, продовжується безпе­рервно і до сьогоднішнього дня. Людина від початку свого створення була введена в це Царство як володарка всього живого і створеного Богом; відповідно не цього Царства про­симо ми в молитві Господній «Отче наш», коли говоримо: нехай прийде...

2) Господь керує ще особливим чином в нашому житті, — а сам Своєю спадаючою благодаттю, яка перебуває і діє у святій православній Церкві. Царство це полягає в тому, що Він направляє нас до духовного вдосконалення, святості та вічного блаженства. Це Царство благодаті бажане для всіх людей і відповідно воно повинне бути предметом наших тур­бот і молитов;

3) Господь, нарешті, царює у світі вищому, духовному, не­бесному, відкриває сонму ангелів і праведникам Свою вічну славу. Це — Царство слави, до якого направляє і готує Царс­тво благодаті. Кожен християнин повинен прагнути і біль­шість таких, які прагнуть досягнення слави небесної, відпо­відно про це Царство ми повинні мріяти і просити Його в Бога в нашій молитві до Нього.

Оселі Царства Небесного

1. Одному чоловікові було таке видіння, що для нього будували будинок, але робітники зводили його лише по суботах. Після цього тому ж чоловікові було одкровення, яке пояснило йому видіння, що будинок цей будувався тільки по суботніх днях тому, що він мав звичай ходити до церкви в суботу і там роздавати бідним старий одяг і залишки своєї їжі.

2. Було видіння святій Маврі: з'явився їй красивий муж, обличчя його сяяло, як сонце; він, взявши її за руку, підняв на небо і показав престол застелений і на ньому лежали бі­лий одяг і прекрасний вінець. Свята Мавра, дивуючись кра­сі, запитала свого провідника: «Що це таке?» Він відповів їй: «Це нагорода тобі за твої подвиги; то приготовано престол, одяг на ньому і вінець». Він повів її ще вище і показав дру­гий престол, також застелений, одяг і вінець. Вона знову за­питала: «А це чиє?» — «Твого чоловіка, Тимофія», — відпо­вів провідник. «А чому вони стоять не разом?» — «Велика різниця між тобою і твоїм чоловіком. Твій чоловік умовив тебе на подвиг мучениці, і він винуватець твого вінця».

3. У житті преподобної Євпраксії-діви говориться: «Мати-ігуменя розповіла, що їй було таке видіння: я, взявши Євпраксію, приведена була світлими мужами до незвичайних воріт; вони самі відчинилися; ми зайшли всередину; тут ми побачили палату надзвичайної небаченої краси і високий престол; на ньому сидів світлий Цар. Я не змогла навіть дій­ти до середини, як ангели взяли Євпраксію і привели до Ца­ря, — вони поклонилися Йому і поцілували Його ноги; я по­бачила силу-силенну ангелів і незліченну кількість святих: всі стояли і дивились на Євпраксію. Я бачила Матір Божу, Яка взяла Євпраксію за руку і показала їй чертог прекрас­ний і приготований вінець, який сіяв славою і чистотою, і чула голос: "Євпраксіє! Це тобі відплата за твої добрі діла; сьогодні повертайся назад, а через 10 днів наситишся всіх цих нескінченних благ". Через 10 днів Євпраксія померла».

4. У Царгороді було видіння одному благочестивому му­жу: він побачив високий і чудесний будинок, ворота якого були розписані золотом і прикрашені дорогоцінним камін­ням, над воротами був напис: «Оселя і спокій вічний бла­женного Василя Нового». Муж прочитав напис і дивувався красі дому цього; із дому вийшов прекрасний юнак і каже йому: «Що тут робиш, чоловіче? Хочеш побачити ще щось, красивіше за це?» Після цього юнак розкрив ворота чудесно­го будинку. Всередині будинку муж побачив прекрасні й чудесні палати, красу яких описати й осягнути розумом люд­ським неможливо. Преподобний Василь сидів на царському престолі у великій славі, навколо нього було багато пречуд­них і пресвітлих мужів та юнаків. Там побачив він прекрас­ні сади, і все було переповнене радістю і веселощами. Чути було голос: «Таке будуть мати всі, хто полюбив Бога і Твор­ця свого і старанно послужив Йому».

Перешкоди для досягнення Царства Небесного

Одного разу, сидячи в келії, преподобний Арсеній Великий почув голос, який говорив йому: «Іди, і я покажу тобі діла людські!» І, вставши, преподобний пішов туди. Тут ангел Бо­жий показав йому чоловіка, який нарубав великий оберемок дров, хотів їх підняти, але не зміг. Замість того, щоб відклас­ти свою роботу і поносити дрова, чоловік знову рубав дрова і прикладав їх, кількість їх ставала все більшою. Так поступав він багато разів. Оберемок зростав і вага його збільшувалась.

Трохи далі ангел показав Арсенію іншого чоловіка, який стояв біля криниці і тягнув воду. Потім наливав воду в ма­ле відро, з якого вода знову виливалась у криницю. «Поче­кай трохи, я покажу тобі ще дещо», — сказав ангел Арсеніє-ві. І от побачив Арсеній церкву і двох чоловіків, які сиділи на конях і старалися внести дерев'яну колоду у ворота храму. Але оскільки вони тримали колоду впоперек воріт і жоден з них не хотів повернути дерево в довжину, то обидва залишались поза воротами церкви. Показавши все це, ангел дав Арсенію таке пояснення всього побаченого ним: «Ті, що залишилися, — сказав ангел, — поза храмом, роблять добрі справи, але з гордістю і не хочуть ходити смиренними шля­хами духовними; через це вони залишаються поза Царством Небесним.

Той, що рубає дрова, подібний до тих, хто живе в гріхах, і замість покаятись до старих гріхів додаються все нові й нові.

Ну, а той, що набирає воду з криниці, є образом людини, яка добрі справи творить і гріхів не залишає і тому погубляє нагороду, яку повинен отримати від Господа, — сказавши це, ангел додав: — Краще ходити смиренними путями Господні­ми, ніж даремно трудитися».

Тут ми з вами можемо впізнати самі себе. Бо часто бува­ємо духовно гордими і до старих гріхів постійно долучаємо нові; творячи добрі справи, в той же час не полишаємо злих. На майбутнє будьмо уважні до свого морального стану, звер­немо ж увагу на своє серце і життя і подивімося, чи в них є хоча б початки тієї чистоти і досконалості, які необхідні для того, щоб увійти в Царство Боже.

Істинний і прямий путь у Царство Небесне

Шлях до Царства Небесного є через Ісуса Христа: той бу­де йти цим шляхом, хто йде за Ісусом Христом. Але як пот­рібно йти по ньому? Давайте послухаємо, що каже Сам Бог Ісус Христос: «Коли хто хоче йти вслід за Мною, ... 1. хай зречеться самого себе... 2. і хай візьме свого хреста... 3. та й за Мною йде!» (Мр. 8, 34).

1. Перший обов'язок християнина, тобто учня і послідов­ника Ісуса Христа, — це зречення самого себе.

Зректися самого себе означає відмовитися від своїх пога­них звичок, викинути із свого серця все, що прив'язує нас до світу. Не мати нахилу в собі до недобрих бажань і думок, приборкувати їх. Триматися подалі від гріха, не бути само­любивим, але все робити з любов'ю до Бога. Зректися само­го себе, за словами апостола Павла, бути мертвим для гріха й світу, але живим для Бога.

2. Другим обов'язком християнина, тобто того, хто йде за Христом, є взяття свого хреста. Взяти хрест свій означає приймати і не ремствувати, переносити все, щоб не сталось з нами в житті нашому неприємного, болісного, печального, складного й тяжкого. І тому, якщо хто скривдить тебе, насмі­ється над тобою або причинить тобі печаль і досаду; або ти кому зробив добро, а він замість віддячити тобі, проти тебе ж виступає і навіть замислює зле; або ти хочеш зробити доб­ро, але тобі не вдається; потрапив ти в якусь біду (захворів ти, чи дружина твоя, чи діти); або ти при всій діяльності й великій працездатності терпиш нужду й нестатки, або злид­ні та бідність обсіли тебе; чи ти терпиш якусь неприєм­ність - все це перенось без нарікань, злоби і скарг. Тобто не потрібно вважати себе ображеним Богом і сподіватися за це земної нагороди, але слід з любов'ю, радістю й твердістю приймати все, що відбувається.

3. Третій обов'язок учня Ісуса Христа — це йти за ним.

Йти за Ісусом Христом означає, що в усіх справах і вчин­ках своїх слід наслідувати справи і вчинки Ісуса Христа. Як жив і робив Спаситель на землі, так повинні й ми жити та робити, а саме:

а) Ісус Христос завжди віддавав хвалу і подяку Богу, От­цю Своєму, і завжди молився Йому; так само і ми в різному стані і в різних обставинах життя нашого повинні дякувати

Богу, любити Його, явно і таємно віддавати хвалу Йому і мо­литися Йому, а також завжди мати Його у своєму розумі й серці;

б) Ісус Христос поважав і підкорявся Пречистій Матері Своїй, земному батькові Своєму, начальникам. Так і ми маємо слухатись і поважати своїх батьків і вихователів, не дратувати і не ображати їх своїми поганими вчинками; пова­жати своїх начальників і всяку владу, та підкорятися їм і, не ремствуючи, виконувати їхні накази;

в) Ісус Христос, Цар всесвіту, платив данину цареві земному, і Суддя живих і мертвих не хотів брати на Себе громадянської влади судді, так само і ми повинні платити да­нину царю нашому без усяких нарікань і не брати на себе влади, яка нам не належить, наприклад влади судити й осуд­жувати тих, хто цю владу має;

г) Ісус Христос усі зобов'язання, які Він взяв на себе на землі, виконав із бажанням, старанністю, любов'ю. Тож і ми маємо старанно, із бажанням і без нарікань виконувати всі свої обов'язки, які на нас покладає Бог і Господь, незважаю­чи на те, які в нас посади — високі чи не дуже;

ґ) Ісус Христос усіх людей любив і всім робив добро. Ми також повинні, як і Він, любити своїх братів і сестер і скіль­ки можна робити їм добро справами своїми, словом чи дум­ками;

д) Ісус Христос для спасіння людей віддав Самого Себе. Так і ми, для того, щоб зробити людям добро, повинні відда­ти свою працю і здоров'я; для спасіння і захисту своєї Вітчизни віддати навіть своє життя; а для Господа Ісуса Христа ми не повинні жаліти ані радості душ наших, ані тіл наших, ані життя нашого, подібно до святих мучеників, які за Ісуса Христа витримували різні муки та йшли на смерть;

е) Ісус Христос добровільно віддав Себе на страждання і смерть, а тому й ми не повинні ухилятись від страждань і го­ря, які нам посилає Бог, а повинні зі смиренням і відданіс­тю до Нього приймати їх;

є) Ісус Христос прощав ворогам Своїм все, що вони робили Йому, і, крім того, робив їм усяке добро і молився за їхнє спасіння. Так і ми повинні прощати ворогам нашим, платити їм добром за зроблене нам зло, благословляти їх, коли вони лаються на нас, у повній вірі й надії на Бога, най­вищого і всевидючого Суддю, без волі Якого і волосинка з

голови нашої не впаде. Переносячи образу без нарікань, без помсти і з любов'ю, ми робимо, як повинен робити істинний християнин;

ж) Ісус Христос, Цар неба і землі, жив у бідності і Сво­єю працею заробляв Собі на життя. Так і нам слід бути пра­цьовитими, без ліні шукати все, що необхідне для життя, і бути задоволеними своїм становищем, не гонитись за багат­ством, бо, за словами Спасителя, скоріше верблюд пройде через голчине вушко, ніж багатий ввійде в Царство Боже;

з) Ісус Христос, маючи покірне і смиренне серце, ніколи не шукав і не хотів мати похвалу від інших, тому ми також не повинні нічим вихвалятися перед людьми або чекати по­вали від інших. Наприклад, якщо робиш ти добро людям, тво­риш ти милостиню, живеш благочестивіше інших, розумні­ший або чимось відрізняєшся від інших людей, то не хвались цим ні перед людьми, ні перед собою самим. Тому, що все те, що маєш у собі доброго і похвального, все це не твоє, це дар Божий — твої лише гріхи й слабкість, а все інше — від Бога;

и) іти за Ісусом Христом означає ще й те, щоб коритися словам Його. Тому ми повинні слухати, вірити і виконувати все, про що сказав Ісус Христос в Євангелії, через апостолів Своїх, і все це робити без мудрування і в простоті серця. Хто слухає і прислухається до слів Ісуса Христа, той може нази­ватися учнем Його, а хто слухає і виконує слова Його, і при тому в простоті серця і з абсолютною відданістю, той і є іс­тинний і любимий учень Його.

Отже, тепер ми знаємо, що значить зректися себе, взяти свій хрест і йти за Ісусом Христом. От які істинні якості та особливості особи — учня Ісуса Христа. От істинний і пря­мий шлях до Царства Небесного. І от вам шлях, яким пройшов Сам Ісус Христос, живучи на землі, яким повинен йти кожен християнин. Не було, немає і не буде іншого шля­ху, крім цього.

Звичайно, цей шлях не легкий, він вузький і тернистий; особливо тяжким він буде здаватися вам на початку. Проте він прямо і вірно веде в рай, у Царство Небесне, у вічне блаженство, до Бога як до джерела всякої радості. Скор­ботний шлях цей, але можна сказати, що за кожен крок на ньому чекає велика нагорода. Страждання на цьому шляху не вічні, навіть, можна сказати, миттєві, а нагорода за них нескінченна та вічна, як Сам Бог. Страждання день за днем

будуть ставати все меншими й легшими, а нагорода з часом буде збільшуватись, на все нескінченне майбутнє життя.

Тому не бійтесь цього шляху, бо гладенький і рівний шлях веде в пекло, а тернистий і складний — на небо.

З книги «Указание пути в Царство Небесное» Інокентія, митрополита московського. Вид. 14, М.: 1886

Якщо ми хочемо слідувати за Христом і ввійти в Його славу, нам потрібно безумовно виконувати Його заповіді, змиритися, молитися, любити Його, страждати й терпіти. «Терпінням вашим спасайте душі ваші», — говорить Господь (Лк. 21, 19).

Несення хреста свого, терпляче й покірне, наблизить нас до Господа. Як Він через страждання переміг наші гріхи, воскрес із мертвих та увійшов у славу Бога Отця, так і ми через терпіння скорбот, які зустрічаються на нашому життє­вому шляху, обов'язково увійдемо у вічне блаженне життя, бо така велика до нас, грішних, любов Божа!

[ Назад ]     [ Зміст ]     [ Вперед ]

[ Cкачати книгу: "Надія на Господа" ]

Нагору

Рекомендуйте цю сторінку другові!