Перше прохання: «Нехай святиться ім’я Твоє...»

Господь наш Ісус Христос заповідав нам як молитися. «Ви ж моліться отак...»:

«Отче наш, що єси на небесах!

1. Нехай святиться ім'я Твоє,
2. нехай прийде Царство Твоє,
3. нехай буде воля Твоя як на небі, так і на землі.
4. Хліб наш щоденний дай нам сьогодні,
5. І прости нам провини наші, як і ми прощаємо винуват­цям нашим.
6. І не введи нас у спокусу,
7. Але визволи нас від лукавого.
Славословлення: Бо Твоє є Царство, і сила, і слава наві­ки. Амінь!» (Мф. 6, 9-13).
Розповіді про силу молитви «Отче наш»

Наша надія на Господа виражена у сімох проханнях до Нього. Я їх виділив цифрами.

Усі ми повинні знати цю молитву: «Отче наш, що єси на небесах... Отець, який на небі, Нехай святиться ім'я Твоє». Молитва починається не з прохання, починається не з того, що дай нам щось.

Деякі люди вважають, що молитва — це лише прохання. Любов не така. Якби ваші діти, які вас люблять, приходили до вас тільки для того, щоб отримати від вас гроші, ви б зро­зуміли, що вони люблять не вас, а саме гроші.

Істинна віра — це звернення до Господа, а вже потім до Його дарів. Розглянемо детальніше всі прохання до Господа, які є в молитві «Отче наш».

ПЕРШЕ ПРОХАННЯ: «НЕХАЙ СВЯТИТЬСЯ ІМ'Я ТВОЄ...»

Словами «Нехай святиться ім'я Твоє...» Господь навчає нас просити і собі святості, бо тільки святі гідно ша­нують ім'я Його. Господь сказав: «Святі будьте, бо Я святий* (1 Пет. 1, 16).

Під небом немає іншого такого імені, як ім'я Бога нашо­го. Перед ним у благоговінні тремтять небесні сили. Від імені

Господнього в жаху тікають демони. Ім'я Господнє Святе і Страшне повіки.

Свята й Пренепорочна Діва Богоматір співала: «Створив Мені величність Сильний і Святе ім'я Його» (Лк. 1, 49). Од­не лиш ім'я Господнє Святе Саме в Собі.

Але необхідно, щоб ту святість Божого імені ми відчува­ли й виявляли нашим життям, або те ж саме, щоб ім'я Гос­поднє святилося в нас самих. А саме: щоб ім'я Господнє ми завжди тримали в думках і в серці як найбільшу святиню і висловлювали його з найвищою пошаною й благоговінням.

Щоб не принизити й не зневажити імені Господнього, ми повинні й уста наші зберігати від усього скверного. І в пер­шу чергу - від поганих слів, бо як каже апостол Павло: «Не­хай не виходить із уст ваших гниле слово» (Еф. 4, 29); від поганих пісень і неправди, щоб чистими устами ми могли про­славляти Бога. Так треба кожному робити й інших навчати.

«Бо хто сам так робитиме й інших навчить, — каже Гос­подь, — той великим буде в Царстві Небесному» (Мф. 5, 19).

«Будьте досконалі (в праведності — прим. О. К.), як Отець ваш досконалий Небесний» (Мф. 5, 48).

«Так нехай світить світло ваше (вашого життя — прим. 0. К.) перед людьми, щоб вони, бачачи ваші добрі діла, прос­лавляли Отця вашого Небесного» (Мф. 5, 16).

Звідси зрозуміло, який тяжкий гріх бере на себе той, хто ім'я Боже нехтує або зневажає. Тяжко грішать ті, які лають­ся в Бога!

Утікайте від такого, бо він став сатаною, його язиком пра­вить сатана. Не слухайте, заткніть вуха, убережіть серце своє від таких страшних слів, щоб не стати йому спільником. Бо прийде час, коли Бог уразить нерозумних богохульників, ви ж, коли той заспокоїться, лагідно вговоріть його.

«Бо хто наверне грішника з поганої дороги його, той спа­се душу від смерті й покриє багато своїх гріхів» (Як. 5, 20).

Наведу приклади, які пояснюють перше прохання молит­ви «Отче наш».

Свята тінь (притча)

У давнину жив один святий чоловік. Святість його була така велика, що їй дивувались навіть ангели і сходили з неба, Щоб побачити, як на землі можна так уподібнюватись Богу.

А він жив просто, поширюючи навколо себе добро, як зір­ка — світло, як квітка — аромат, сам навіть цього не поміча­ючи. Кожен день його життя можна визначити двома слова­ми: благотворив і прощав. Ніколи він про це і словом не об­мовивсь, але це було видно з його усмішки, з його привіт­ності та доброзичливості.

І сказали ангели Богу: «Господи, подаруй йому дар чу­дес!» А Бог відповів: «Я згодний. Запитайте в нього, чого він хоче».

І запитали ангели святого: «Бажаєш ти покладанням тво­їх рук подавати хворим здоров'я?»

«Ні, — відповів святий. — Нехай краще Сам Господь ро­бить це».

«Не хочеш ти мати такий дар слова, силою якого ти на­вернеш грішника на шлях істини й добра?» — запитали тоді ангели.

«Ні, — сказав святий. — Це справа ангелів, а не слабкого чоловіка: я молюсь про навернення грішників, а не навертаю».

Ангели запитали далі: «Може, ти хочеш стати прикладом терпіння, притягувати до себе сіянням доброти і цим прославляти Бога?»

А святий відповів: «Ні. Притягуючи до себе увагу інших, я тим самим буду відвертати їх від Бога, — у Господа є ду­же багато засобів для прославлення Його імені».

«То чого ж ти, врешті-решт, хочеш?» — запитали ангели.

Святий відповів з посмішкою: «Чого мені хотіти? Щоб Господь не залишив мене милості Своєї! З нею в мене буде все».

Але ангели продовжували наполягати: «Все ж таки потрібно, щоб ти попросив собі дар чудес, або ми дамо його тобі насильно».

«Добре, — відповів святий, — я хочу творити добро так, щоб сам про це не знав».

Збентежені такою відповіддю, ангели стали радитись між собою і зупинились на тому, щоб тінь святого і ззаду, і з бо­ків його, яку б він не бачив, мала дар зцілення хворих, по­легшувала скорботи і розвіювала смуток. Так і було.

Коли проходив святий, то його тінь ззаду і з боків покри­вала зеленню стоптані дорога, прикрашала квітами зів'ялі рос­лини, повертала чисту воду висохлим струмкам, свіжий колір обличчя блідим дітям і тиху радість матерям, які плакали.

А святий і далі просто жив, поширюючи навколо себе добро. І народ, шануючи його смирення, мовчки слідував за ним, нічого не говорячи йому про чудеса його, і, забувши на­віть справжнє його ім'я, став називати його Святою тінню.

Якщо ми будемо жити свято, то наші добрі справи, подіб­но до тіні, завжди будуть йти за нами і завжди будуть тво­рити чудеса, про які ми дізнаємося лише в день суду.

Сила прикладу

Один невіруючий чоловік уранці вийшов із дому. Було це взимку після снігової завірюхи, коли всі дороги було за­несено снігом. Довелося чоловікові першому протоптувати стежку. Раптом він побачив, що по його слідах йде дев'яти­річний син. «Що ти робиш? — закричав чоловік синові. — Ти не можеш сьогодні йти за мною». Хлопчик відповів йо­му весело і бадьоро: «Я ставлю свої ноги у твої сліди і мені легко йти». Слова сина примусили батька замислитись. Він почав розмірковувати про те, що буде далі, коли син все життя буде йти по його слідах, і куди вони обоє прийдуть. Від таких думок чоловік прийшов у трепет. Згадавши своє минуле, особливо те, що він не вірив у Господа Ісуса Хрис­та і завжди говорив, що його немає; та й інші справи його не були безгрішними. Він замислився. Глибоко в душі покаявся, попросив прощення в Господа Ісуса Христа, засудивши свій колишній спосіб життя. Закінчилось це тим, що батько згодом сказав своєму синові: «Йди за мною, тому що я йду за Христом».

Розповіді про те, що в миру можна спастись

1. Два старці, які жили в пустині, просили Господа від­крити їм, чи їхні життєві подвиги угодні Богові. Їм було по­відомлено, що вони ще не зрівнялись із святістю простолю­дина Євхариста і його дружини Марії, які живуть поблизу Єгипту. Тоді ченці пішли шукати цих людей і скоро знайшли їх. Євхарист прийняв прочан, умив їм ноги і запросив до тра­пези. «Ні, — сказали монахи, — ти спочатку покажи нам свої Добрі справи. Ми задля цього сюди й прийшли, щоб дізна­тися про твої духовні подвиги. Доки не розповіси, не сядемо їсти. Євхарист смиренно сказав: «Не знаю, які в мене добрі справи... Я простий пастух, живу з дружиною в селі». Але старці сказали: «Нас послав Сам Бог для науки до тебе». По­чувши це, Євхарист злякався і відповів: «Я пасу овець, яких отримав від батьків, і прибуток від них ділю на три частини: одну витрачаю на церкву і бідних, другу — щоб прийняти в дім пастирів духовних і мандрівників, третю використовую на свої потреби. Ми з жінкою зберігаємо чистоту життя, ко­жен день молимося Богу, носимо грубий одяг, їмо просту їжу і не знаємо сварок». Почувши це, старці прославили Бога і пішли собі.

2. Преподобний Пафнутій, великий подвижник благочес­тя, просив Господа, щоб Він відкрив йому, до кого із святих він подібний. І почув він голос Божий: «Ти подібний до ста­рости найближчого села». Пафнутій негайно відправився до старости. Коли преподобний постукав у двері до старости, той вийшов і прийняв гостя, як робив завжди. Обмив йому ноги і запропонував трапезу. Але Пафнутій став розпитува­ти старосту про його справи і між іншим звернувся до ньо­го з таким проханням: «Розкажи мені про свій спосіб жит­тя, тому що ти перевершив багатьох монахів, як відкрив ме­ні Бог». Той відповів преподобному Пафнутієві, що він лю­дина грішна і негідна навіть імені монаха. Однак Пафнутій наполягав на своєму і староста нарешті сказав таке: «Я не маю потреби розповідати про свої справи, але, як ти гово­риш, що прийшов за велінням Бога, скажу тобі. Уже майже ЗО років, як я розлучився зі своєю дружиною, проживши з нею 3 роки. Вона залишила троє синів, які допомагають ме­ні по господарству; люблю у своєму домі приймати прочан. Ніхто з моїх односільців не похвалиться, що він краще мене приймає прочан. Ніхто з них не вийде з мого дому з порожніми руками, не отримавши всього того, що необхідно мати в дорозі. Не пропустив я бідняка, щоб не утішити його, ніколи не був лжесвідком на суді й ніколи нічого не крав. Не було жодної сварки в селі, щоб я її не припинив. Ніхто ніколи не звинувачував моїх синів у поганих вчинках. Отари мої не паслися на чужих полях. Не засівав я першим своїх полів, а спочатку їх засівали всі, а я сіяв ті, що зосталися. Не допускав я, щоб багатий пригноблював бід­ного. За все моє життя нікому не робив погано і нікого не осудив. Здається, все, про що я згадав, зробив я по волі Божій».

Про християнське життя

«Кожної неділі та в святкові дні обов'язково відвідуй Церкву святу, навіть і тоді, коли вона далеко від твого дому. До силі своїй, в честь Господа, свічки став. Кожен рік говій і причащайся Тіла і Крові Господа. Живи смиренно і ні з ким не сварись, із злодіями не водись і не приймай їх у сво­єму домі. Коли в когось працюєш, то виконуй свою роботу так, ніби ти працюєш у себе вдома. Нікому ніколи не бреши, бо брехуни синами диявола звуться. Ніколи нікого не крив­ди. Живи ти по-християнському, живи від своєї праці й не зазіхай на чуже. Так старайся жити, щоб у сусіда або в іншо­го чоловіка тобі не прийшлося нічого просити або позичати. А якщо хтось із мандрівників попросить у тебе, щоб перено­чувати, то пусти його в дім, збережи його речі, нагодуй і по­клади його спати. Якщо в тебе немає чого їсти, то дай йому хоч квасу або води напитися; і за це ти отримаєш нагороду від Господа. Завжди поводься по-християнському. До воро­жок не ходи і намагайся їх не пускати у свій дім. Ніяким прикметам не вір, а всю надію покладай на Господа Бога. А якщо будеш звертатися до ворожок, то всі твої добрі спра­ви загубиш і замість благословення отримаєш прокляття, за­мість Царства Небесного отримаєш вічну муку. Тому дуже бійся, сину мій, всякої неправди і ворожби, щоб тобі не за­губити душі своєї. І в якому б ти становищі не був, за все будь Богові вдячний і ні за що Бога не проклинай. Живи так, і спасешся, і будеш наслідником Царства Небесного».

З твор. христ. П. Посошкова, який жив при Петрі І

Учителі слов'янські Кирило й Мефодій

Святе Письмо було написане єврейською, грецькою та латинською мовами. Служби Божі в храмах проводились латинською. Більшість слов'янських народів не знала цієї мови, тому не могла читати Біблію. Просвітили слов'янські народи рівноапостольні Кирило й Мефодій.

Святі Кирило й Мефодій народились у місті Солуні, що в Македонії. Їх вважають просвітителями слов'ян, оскільки вони перші поширили серед слов'янських племен вчення Ісу­са Христа їхньою рідною мовою. Жили Кирило й Мефодій в IX ст. і належали до багатої та шляхетної родини. Старший з братів, Мефодій був призначений грецьким імператором настоятелем слов'ян, які мешкали поблизу Солуня. Та він прийняв чернецтво й оселився на горі Олімп, де проводив свої дні в молитві і вивчав Святе Письмо.

Менший брат Костянтин (названий Кирилом при постри­гу в ченці) виховувався спочатку вдома, а з 13 років — у Константинополі разом із грецьким імператором Михайлом. Він вирізнявся надзвичайним розумом, великими здібностя­ми у вивченні Святого Письма, грецької та латинської мов. Після закінчення курсу наук Костянтин отримав місце кни­гохранителя при церкві Святої Софії, до того ж був учите­лем філософії в Константинополі, де скоро став відомим під ім'ям Костянтина Філософа. Йому було лише 24 роки, коли імператор послав його до Багдада як найосвіченішого й на­дійного захисника християнського вчення від домислів сара­цинських мудреців. Молодий філософ своїми мудрими від­повідями переміг супротивників, які так його зненавиділи, що навіть хотіли отруїти. Каліф відпустив його з Багдада з повагою і він благополучно повернувся до Константинополя, де його як поборника і захисника православ'я з урочистостя­ми зустріли імператор, патріарх і народ. Після повернення Костянтин оселився разом з братом Мефодієм на горі Олімп, де вони віддалік від мирської суєти ще глибше почали вив­чати духовні закони Христа, готуючись до апостольського служіння. У 857 р. до імператора Михайла прийшли посли від хозар і попросили вислати наставників, які б навчили їх істинній вірі. Вибір царя і патріарха випав на Костянтина. Вони разом із Мефодієм вирушили до невідомої їм країни. Спочатку брати прибули до Корсуня (нині Херсонес біля Се­вастополя) і в цьому місті взяли участь у перенесенні мощів святого Климента, єпископа римського. Частину святих мо­щів вони взяли із собою. Господь Бог благословив їх і вони багатьох хозар охрестили. Хозарський князь прийняв хрис­тиянство, з почестями відпустив проповідників і письмово подякував імператорові за те, що той прислав таких мудрих і вчених людей. Коли святі вчителі повернулися до Констан­тинополя, їх зустріли з великими почестями як апостолів. Обом було запропоновано єпископський сан, але на них че­кала інша діяльність. Болгарський князь Борис, бажаючи прийняти християнство, звернувся до грецького імператора з проханням прислати йому християнських наставників.

До Болгарії вирушив Мефодій і цар Борис прийняв від нього хрещення. Приклад Болгарії наслідували Моравія та інші слов'янські країни. Костянтин створив слов'янський ал­фавіт, відомий під назвою кирилиці, й переклав Святе Єван­геліє з грецької мови на слов'янську. Свій переклад він по­чав з Євангелія Іоанна Богослова: «Споконвіку було Слово, а Слово в Бога було. І Бог був Слово». Це були перші сло­ва Святого Письма, написаного слов'янською мовою.

Брати провели більше 4 років у Моравії і Паннонії (су­часна Угорщина), і за цей час переклали слов'янською мовою Євангеліє, Апостол, Псалтир, Часослов, Служебник, а також ввели Богослужіння для слов'янських народів рідною мовою. Великі християнські вчителі зустріли опір західного като­лицького духовенства, яке доводило, що літургію можна слу­жити лише трьома мовами, якими був зроблений напис на Хресті Господньому, тобто єврейською, грецькою і латин­ською. Костянтин же обстоював думку, що Господь прийшов спасти всі народи, і тому кожен народ повинен прославляти Його своєю рідною мовою. Слов'янські вчителі були змуше­ні поїхати до Риму, щоб захистити свою святу справу. У той час папою був Адріан II. Він ласкаво зустрів Костянтина та Мефодія, підтримав їхній переклад і розпорядився, аби в церквах Святого Петра і Святого Андрія служили обідні служби слов'янською і латинською мовами. Таке рішення підбадьорило святих проповідників, але невдовзі Костянтин, здоров'я якого було підірване подорожами й трудами, захво­рів, постригся у ченці під ім'ям Кирила і на 42-му році життя 14 лютого 869 р. помер. Залишаючи світ з надією на милість Божу, передав розпочату ним справу старшому братові, запо­відаючи йому й надалі поширювати Слово Боже серед слов'янських народів. Папа служив похорон з участю всього римського духовенства. Поховали Кирила в Римі у церкві Святого Климентія.

Після смерті Кирила Мефодій був посвячений папою римським у сан єпископа Моравії. Він приїхав у Паннонію до князя цієї області Коцеля, який сам прийняв християнс­тво і ревно прагнув поширити його у своїх володіннях, але й він нічого не міг вдіяти проти підступного римського ду­ховенства. Святий Мефодій був висланий у Швабію, де перебував понад 2 роки. Папа його звільнив із заслання, але він знову зазнав гонінь імператором, який викликав святого Мефодія до Константи­нополя. Виправданий патріархом та імператором, він знову вирушив у слов'янські землі, де завершив переклад Святого Письма слов'янською мовою, тобто тих книг, які не встиг пе­рекласти Кирило. Він поширював християнство не лише в Моравії та Паннонії, а й в Хорватії, Далматії та Чехії. Відчу­ваючи близьку кончину, святий Мефодій обрав двох учнів і благословив їх продовжувати його справу. Він управляв слов'янською паствою 16 років і помер 6 квітня 885 р. у Ве-леграді. На його похороні служба велася трьома мовами: грецькою, латинською і слов'янською. Відтоді слов'янські на­роди згадують своїх блаженних учителів — святих Кирила та Мефодія — з почуттям вдячності в Росії, яка також зобо­в'язана їм духовною освітою. З 1863 р., відзначаючи тисячоліт­тя діяльності цих святих, було вирішено щорічно вшано­вувати 11 травня (за старим стилем) пам'ять святих Кирила і Мефодія як першовчителів і просвітителів слов'янських.

Гімн святим Кирилу і Мефодію, просвітителям слов'ян

Слава вам, братам, просвітителям слов'ян, Церкви слов'янської святі отці! Слава вам, правди Христової вчителі, Слава вам, нашої грамоти творці! Будьте ж слов'янству єднаним кільцем, Браття святі, Мефодій й Кирило! Хай осінить його дух примирення Вашою молитвою перед Господом сил!

М. Розенгейм (переклад О. К.)

[ Назад ]     [ Зміст ]     [ Вперед ]

[ Cкачати книгу: "Надія на Господа" ]

Нагору

Рекомендуйте цю сторінку другові!