1
Глави про діяльне життя до Анатолія

Перед цим писав ти, улюблений брате Анато­лію, зі Святої гори (мабуть, Нитрійської) до мене в Скит і просив роз'яснити тобі символічне значення єгипетської монашої схими, гадаючи, що не без ро­зумної підстави має вона таку відмінність від усьо­го іншого людського одягу. Охоче переповім тобі те, про що сам дізнався від святих Отців.

Каптур є символом благодати Спасителя нашо­го Бога, що осяює ум ченців і покровом своїм захи­щає їхнє дитинство у Христі від тих, які безнастан­но намагаються завдавати їм ударів і наносити ран. Ті, що носять його на голові своїй, з міцною і діє­вою вірою співають: Коли Господь не будує дому і не зберігає міста, - дарма працюють його будівничі і пильнує сторож (Пс. 127:1). Такі наспіви породжу­ють смиренність і викорінюють гордість - те старо­давнє зло, яке скинуло на землю Люципера, вра­нішню зорю.

Те, що оголені в них руки2, вказує на нелице­мірність їхнього життя. Бо пиха, пусте марнослав­ство вміє прикриватися і отінювати чесноту, зажи­вати слави у людей і відганяти віру. Спаситель ка­же: Як можете ви вірувати, коли ви славу один від од­ного приймаєте, а слави, яка від самого Бога, не шука­єте? (Йоан 5:44). Добро не повинно служити для чогось іншого, навпаки - все інше повинно служи­ти йому. Якщо цього не буде, тоді те, що спонукує нас робити добро, цінніше для нас від самого доб­ра, а це було би справжньою дурістю - вважати щось вище від Бога і говорити так.

Аналав (наш параман), який хрестовидно опері­зує їхні плечі, є символом віри в Христа, яка прий­має лагідних, завжди усуває перепони і робить без­перешкодною їхню діяльність.

Пояс, який оперізує їхні бедра, відганяє усяку нечистоту і звіщає: Добре чоловікові не займати жінки (1 Кор. 7:1).

Милоть мають вони як такі, що увесь час носять в тілі мертвоту Ісуса (2 Кор. 4:10), придушують усі тілесні пристрасті, душевне ж зло поборюють доб­ром, люблять убогість та уникають маєтків як ідо­лослужіння.

Жезл є деревом життя. Усіх, що беруть його до рук і на нього опираються, зобов'язує він утвер­джуватись у Христі.

Ось стисло символом яких речей служить схи­ма! Зодягаючи в неї, святі Отці завжди говорять ченцям такі слова: «Діти! Віру робить твердою страх Божий, а страх Божий - стриманість; стри­маність роблять неухильною терпіння і надія, від котрих постає безпристрасність; плодом безпри­страсности є любов, а любов є дверима до пізнан­ня, котре успадковує богослов'я і найвище блажен­ство.

І цього про священну схиму та повчання стар­ців наразі достатньо. Тепер поговоримо про життя діяльне й пізнавальне, але не про все, що бачили (у старців) і чули (від них), а лише про те, що іншим переказувати веліли вони, розділивши те, що тор­кається діяльного життя, на 100 глав, а те, що сто­сується пізнавального, - на 650, та, щось приховав­ши, інше прикривши, щоб не дати священне соба­кам, ані не кидати перед наших перед свиньми (Мт. 7:6), що однак ясне для тих, котрі йдуть слідом за духовними Отцями тим самим шляхом.

1. Християнство є закон (догма) Спасителя на­шого Ісуса Христа про життя, пізнання речей і Бо­говидіння.

2. Царство Небесне є безпристрасністю душі з істинним пізнанням Сущого.

3. Царство Боже є пізнанням Пресвятої Тройці (наскільки це можливо людському уму), наповняю­чи його безконечно блаженним життям.

4. Хто що любить, те зазвичай і бажає, а що ба­жає, те й вибирає. Кожній насолоді передує ба­жання, бажання ж породжується почуттям. Що не причетне до почуття, те вільне і від пристрасте.

5. З пустинником демони самі вступають у бо­ротьбу. А проти тих, які провадять доброчесне життя в кіновіях, або згромадженнях, вони налаш­товують недбалих братів. Та ця боротьба набагато легша від першої, бо нема на землі людей, які були б гірші від демонів чи прийняли б у себе всю їхню злопідступність.

6. Блукаючий ум усталюють читання, чування і молитва. Палаючу похіть гасять піст, праця й уса­мітнення. Розбурханий гнів утишують псалмоспів, великодушність і милостиня. Усе це дієвим буває тоді, коли уживане своєчасно й до міри. Все несво­єчасне і безмірне - дочасне (нетривале). Усе ж до­часне - шкідливе.

7. Коли душа бажає різних страв, треба обме­жити її хлібом і водою, щоби була вдячна і за це. Бо ситість бажає різноманітної поживи, а голод - і хліб вважає за блаженство 3.

8. Дуже допомагає утримувати тіло в невинно­сті брак води. У цьому нехай переконає тебе тих триста ізраїльтян, які з Гедеоном перемогли мідіян.

9. Як смерті та життю злучитися в комусь одно­часно - нездійсненна річ, так любові й грошам бу­ти в когось разом - неможливо. Любов не тільки гроші маловажить, але й саме наше дочасне життя приносить у жертву.

10. Той, що втікає від світських утіх, стає непри­ступною вежею для демона журби. Бо журба є по­збавленням утіх: або теперішніх, або - майбутніх.

Неможливо нам позбутися цього ворога, доки ма­ємо пристрасть до чогось земного. Він ставить свою сіть для збудження журби там, де бачить нас найбільше пристрасними.

11. Гнів і ненависть помножують роздратова­ність серця, а милостиня і лагідність гасять його.

12. Сонце хай не заходить у гніві вашому, щоби демони, напавши вночі, не злякали душі й не вчи­нили ум боязливим до боротьби наступного дня. Страшні сни зазвичай бувають після вибуху гніву, і ніщо інше так не розладнує нашого ума, як три­вожний гнів.

13. Коли душа наша починає тривожитися, тоді демони пропонують нам усамітнення (річ добру са­му по собі), щоб, бува, не визволились ми від збен­теження, не притупили роздратування і гнівливо­сти, живучи серед інших. Коли ж розігрівається похітливість, тоді вони намагаються затримати нас між людьми, називають жорстокими і дикими за те, що віддаляємося, - аби, жадаючи тіла, ми й зу­стрічали тіла (залишаючись у товаристві). Демонам не треба вірити, але радше чинити навпаки.

14. Не піддавайся гнівові, борючись в уяві з тим, хто тебе засмутив; ані - знову ж - не підлягай блуд­ному помислові, довго утримуючи солодкопри­страсні мрії. Одне затьмарює душу, інше заохочує до пристрасти, обоє ж - осквернюють ум. Якщо ти під час молитви наповнюватимеш уяву пристрас­ними мріями як ідолами і не приноситимеш через те Богові чистої молитви, - негайно нападе не тебе демон нудьги, що зазвичай наближається до люди­ни в такому стані і, подібно до собаки, викрадає ду­шу, ніби якусь мертвечину.

15. Гнів від природи призначений для того, що­би воювати з демонами і боротися з усякою гріхов­ною насолодою. Тому Ангели, збуджуючи в нас ду­ховну солодкість і даючи відчути її блаженство, схиляють нас до гніву проти демонів; а ті, зваблю­ючи нас до мирських похотей, примушують - напе­рекір єству - використовувати гнів проти людей, щоб через те затьмарений і божевільний ум став зрадником чеснот.

16. Пильнуй себе, щоби, розгнівавшись, не про­гнав ти когось із братів. Бо після того все своє жит­тя не втечеш від демона смутку, який під час мо­литви завжди буде виставляти тобі це для споти­кання.

17. Дари гасять злопам'ятність. Хай переконає тебе в цьому Яків, який улагіднив дарами Ісава, що йшов йому назустріч з чотирма сотнями мужів (Бут. 32:6, 33:1). Ми, вбогі, можемо замінити дари трапезою.

18. Коли нападе на тебе біс нудьги, тоді, розді­ливши душу надвоє і вчинивши одну її частину втішаючою, а другу потішуваною, почни засівати у собі благу надію, наспівуючи такі вірші Давида: Чо­му побиваєшся, душе моя, і тривожишся у мені? На­дійся на Бога, бо я ще буду Його прославляти, Спаси­теля обличчя мого і мого Бога (Пс. 42:6).

19. У спокусах не треба покидати келії під при­водом усіляких благопристойних причин, але сиді­ти всередині й терпіти, мужньо зустрічаючи всіх нападників, особливо ж демона нудьги, підступні­шого від усіх, який, проте, найбільше досвідчує ду­шу. Якщо втікати від нудьги або уникати боротьби з нею, то ум залишиться недосвідченим, боязким і легко схильним до втечі.

20. Важко уникнути марнославства, бо тільки-но його проженеш, як відразу ж настає початок но­вого марнославства. Зрештою, тому демони не про­тивляться кожній нашій правдивій думці, але де­яким з них навіть підтакують, сподіваючись обма­нути нас і схилити до гріха зарозумілости.

21. Хто діткнувся пізнання і зазнав насолоди від нього, той більше не піддасться демонові марно­славства, хоч би він і пропонував йому всі утіхи сві­ту цього. Бо що би міг він пообіцяти більшого від духовного споглядання? Але доки ми ще не зазна­ли пізнання, будемо старанно трудитися, виявляю­чи Богові нашу мету: все творити заради Його пі­знання.

22. Пам'ятай про минуле життя своє та давні прогрішення свої; про те, як, бувши пристрасним, перейшов ти до безстрасного життя і як вийшов ти із світу, який тебе дуже часто і багато в чому упо­корював. Роздумуй також і про те, хто оберігає те­бе в пустині й відганяє од тебе всіх бісів, які скре­гочуть на тебе зубами своїми. Такі думки прикли­кають смиренномудрість і не дозволяють підступи­тися до тебе демону гордости.

23. Про що пристрасно згадуємо, те колись чи­нили з пристрастю; і знову ж: що робимо з при­страстю, про те опісля будемо пристрасно згадува­ти. Для того, хто переміг демонів, які викликають пристрасті, нічого вже не вартують речі, через які вони викликають шалені почуття. Бо нематеріяль­ний гнобитель гірший від матеріяльного.

24. Душевні пристрасті пробуджуються від лю­дей, а тілесні - від тіла. Порух тілесних пристра­стей зупиняє стриманість; душевних - духовна любов.

25. Демони, предстоятелі душевних пристра­стей, до самої смерти вперто чатують і тривожать душу; демони ж тілесних пристрастей відходять раніше. Притім деякі демони, уподібнюючись ра­нішньому або призахідному сонцю, торкаються якоїсь однієї частини душі, а полудневий демон за­звичай охоплює всю душу і весь ум полонить. Ось чому усамітнення є солодким після того, як вини­щені пристрасті: тоді-бо про них залишаються самі лиш голі спогади, а що стосується борні, то йдеть­ся не стільки про сам подвиг боротьби, як про спо­глядання його.

26. Варто застановитися над тим, чи помисли породжують пристрасті, чи пристрасті - помисли. Дехто стверджує перше, інші - друге. Звичайно по­чуття спричинюють пристрасті; але коли вже здо­буті любов та стриманість, то почуття (пристрасті) не розвиваються, а коли їх нема, - тоді активніші. Гнів потребує сильнішого лікування, аніж похітли­вість, а любов тому й називається великою, що во­на - вуздечка гніву. Її святий Мойсей символічно назвав офіомахом (що бореться зі зміями), коли перечисляв, що дозволено, а що заборонено їсти (Лев. 11:22).

27. Через відому, ніколи не вгасаючу злобу де­монів душа налаштовується проти засіюваних ни­ми помислів: як тільки помітить їхнє наближення, захищається тим, що переймає властивість напад­ників - гнів.

28. Не завжди можна дотримуватись звичних правил, тож треба зважати на обставини й старати­ся робити те, що можливо. Але й демони діють не завжди однаково. Ось чому вони, постійно ворожі до нас, перешкоджають нам робити можливе, а до неможливого - примушують. Хворих, наприклад, відвертають від дяки Богові за свої скорботи і вели­кодушного терпіння тих, що їм прислуговують; не­мічних налаштовують до суворої стриманости, а обтяжених (роками, працею) - звершувати псалмо­співи стоячи.

29. Коли треба піти нам до міста чи села, -будьмо суворо стриманими, щоби наш ум, втра­тивши на той час звичну ретельність, не вчинив чогось протизаконного і не став втікачем, гнаним демонами.

30. Під час спокус не відразу приступай до мо­литви, але скажи наперед кілька гнівливих слів спокусникові. Бо коли душа обплутана скверними помислами, тоді молитва не може бути чистою. Але якщо ти скажеш щось із гнівом проти них, то цим викличеш замішання своїх противників і зни­щиш їхні підступи. Гнів зазвичай виявляє подібну дію й на добрі помисли.

31. Хто хоче випробувати злобних демонів і на­вчитися розпізнавати їхні підступи, - нехай з по­міччю Христовою пильнує свої помисли і заува­жує, в чому вони тверді й непохитні, а в чому від­ступають (де і коли), який з помислів особливо діє­вий, котрий за котрим прямує і який з яким не схо­диться. Демони дуже злі на тих, хто діяльно, зі знанням справи вправляється у чеснотах і приво­дить все до ясности, - щоб у темноті стріляти пра­вих серцем (Пс. 11:2).

32. Так спостерігаючи, виявиш двох демонів, надзвичайно рухливих, що майже випереджають наш ум: це демон розпусти і демон богохульства. Але той останній - недовгочасний, а перший, якщо не вдасться йому урухомити пристрасних помислів, то не завадить нам у пізнанні Бога.

33. Тіло від душі відділити може тільки Той, хто їх з'єднав, душу ж від тіла - і той, що прямує до чеснот (в пустинництві). Бо пустинництвом отці наші називають пам'ять про смерть та втечу від ті­ла (щоби не догоджати йому в похоті).

34. Нехай ті, хто щедро годують тіла свої та дбають про них задля похотей (Рим. 13:14), самих себе опісля оскаржують, а не їх. Навпаки, ті, що осягнули душевне безстрастя через те саме тіло та докладають зусиль для кращого споглядання Су­щого (за посередництвом тіла), - визнають благо­дать Творця, Який дав їм тіло.

35. Коли ум почне зосереджено творити молит­ви, тоді вся денно-нічна боротьба зводиться до бор­ні з дратівливою частиною душі.

36. Ознака безпристрасности - бачення умом свого власного світла, спокій щодо сонних мріянь та легке (й правильне) розуміння речей.

37. Якщо ум під час молитви не уявляє нічого мирського, - значить, він став стійким.

38. Ум, який з поміччю Божою освоїв діяльне життя й осягнув відання (споглядання), вже мало підлягає скеруванням нерозумної частини душі або й зовсім не відчуває їх. Відання спрямовує його вгору і відриває од чуттєвого.

39. Безпристрасности набула не та душа, яку вже не полонять земні речі, але та, що, і згадуючи про них, залишається незворушною.

40. Про досконалого мужа неправильно гово­рять - «стримується» і про безпристрасного - «тер­пить»; бо терпіння буває у того, хто страждає, а стриманість у того, кого спокушує бажання.

41. Велике діло - зосереджено молитися, але зосереджено співати - ще більше.

42. Хто зростив у собі чесноти й досконалий у них, той уже не задумується про закон, заповіді чи покарання, але вже якби за велінням природи го­ворить і чинить те, що підказує йому совість.

43. Демонські пісні розпалюють нашу похіть і штовхають душу до сороміцьких мрій; псалми ж і духовні пісні завжди притягають ум до чеснот, охо­лоджують при цьому жар гніву і гасять пожадли­вість.

44. Якщо супротивники у боротьбі завдають ударів один одному і взаємно зазнають їх, то і де­мони, які борються з нами, наносячи нам удари, -зазвичай і самі зазнають їх від нас. Я їх розбив, і во­ни встати не зможуть (Пс. 18:39). Напасники мої і мої вороги, то вони спіткнуться й упадуть (Пс. 27:2).

45. Мудрість перебуває у дружбі зі спокоєм, а розважливість - із трудом. Не можна здобути муд­росте без боротьби, й не можливо успішно прова­дити боротьби без розважливосте. Їй ввірено про­тистояти гніву, збудженому демонами, так само як і примушувати сили душі діяти як їм властиво, згідно з їхнім єством, прокладаючи таким чином путь до мудросте.

46. Спокусою монаха є помисел, який, увійшов­ши через пристрасну частину душі, затьмарює ум.

47. Гріхом монаха є згода помислу на забороне­ну гріховну пристрасть.

48. Ангели радіють, коли маліє гріховне зло, а демони - коли зменшується чеснота. Бо перші є служителі милости й любови, а другі - раби гніву й ненависти. Перші, наближаючись до нас, сповня­ють нас духовним спогляданням, а другі штовха­ють душу до сороміцьких уявлень.

49. Чесноти не відганяють демонів від нас, але зберігають нас неушкодженими від них.

50. Діяльне життя (практика чеснот) є духовним способом, як очищати пристрасну силу душі.

51. Щоб досконало зцілити душу, не достатньо самого лише благотворного діяння заповідей, як­що ум одночасно не буде спрямований на відповід­ні споглядання.

52. Як можна не противитися добрим помис­лам, що їх вкладають у нас Ангели, так можливо і відкидати злі помисли, навіювані демонами. За першими помислами настає мирний стан душі, а за другими - сум'яття.

53. Плід безпристрасности - любов; безпри­страсність же є цвітом діяльного життя, а діяльне життя полягає в дотриманні заповідей. Хороните­лем цього дотримання заповідей є страх Божий, що є плодом істинної віри; віра ж є внутрішнім благом душі, яке буває зазвичай і в тих, які ще істинно не увірували в Бога.

54. Як душа через тіло відчуває, які члени є слабкими, так ум, діючи, пізнає свої сили і, спосте­рігши, що перешкоджає йому, підшукує для себе відповідну зцілюючу заповідь.

55. Ум, який пристрасно воює, - не бачить заду­мів противника, бо він подібний до того, хто б'єть­ся уночі (в пітьмі). Але осягнувши безпристрас­ність, він легко розпізнає підступи ворогів.

56. Остання межа діяльного життя - любов; а вершина пізнання - богослов'я. Початок же обох -віра і споглядання речей. Демонів, які торкаються пристрасної сили душі, називаємо противниками діяльного життя. Ті ж, які нападають на саму мис­лительну силу, іменуються ворогами всякої істини і противниками споглядання.

57. Ніщо із того, що очищує тіло, не залишаєть­ся потім з очищеним; але чесноти, очистивши ду­шу, залишаються в ній і очищеній.

58. Розумна душа діє згідно зі своїм єством; ко­ли чуттєва її сила лине до чеснот, то дратівлива по­двизається за неї, мислительна ж прихильна до споглядання сущого.

59. Хто поступає в діяльному житті, - той сти­шує пристрасті, а хто в спогляданні, - той змен­шує незнання. Щодо пристрастей сказано, що ко­лись вони цілковито пропадуть, а щодо незнання - то частково буде йому кінець, а частково ні.

60. Добре і погане в житті може сприяти і чес­нотам, і порокам. Завдання істинного розуму - ви­користувати все, що трапляється в житті, для по­ступу в чеснотах і - всупереч порокам.

61. У нас в душі є три сили - мислительна, чут­тєва, дратівлива, - як сказав наш мудрий учитель4. Коли чеснота є в мислительній частині, тоді нази­вається обачністю, кмітливістю і мудрістю; коли в чуттєвій частині - зветься невинністю, любов'ю та стриманістю; коли в дратівливій частині, тоді нази­вається мужністю і терпеливістю; коли цілковито в усій душі, то - праведністю. Завдання обачности -воювати з супротивними нам силами, захищати чесноти, проганяти пороки та посередніми (байду­жими) речами розпоряджатися відповідно. Завдан­ня кмітливости - робити все заради нашої мети; а завдання мудрости - споглядати тілесні й безтілес­ні істоти. Завдання невинности - безпристрасно сприймати речі, які звичайно розбуджують в нас нерозумні мрії та бажання. Завдання любови - ви­являти любов до кожної особи, котра носить образ Божий, любити її первообраз, хоч демони і намага­ються принизити когось перед нами. Завдання стриманости - радо відкидати все, що усолоджує гортань. Завдання терпеливости й мужности - не боятися ворогів та охоче зносити всякі неприємно­сті. Завдання праведности - утримувати всі сили душі в згоді та гармонії між собою.

62. Плід посіву покажуть жнива, а чеснот - пі­знання. Як кидання зерен в землю супроводиться сльозами, так добрі жнива - радістю (Пс. 126:6).

63. Не відкине людина пристрасних спогадів, якщо не вилікує спочатку своєї чуттєвої і дратівли­вої сили, ослабивши першу постом, чуванням та спанням на голій землі; а другу - довготерпінням, забуттям про зазнане зло та милостинею. З тих двох пристрастей постають майже всі демонські помисли, які штовхають ум до всякої біди і згуби. Але визволитися від пристрастей неможливо ніко­му, якщо цілковито не знехтувати їжею і питтям, майном і славою, як і самим тілом своїм, бо через усе це біси стараються заволодіти нами. Тому по­трібно наслідувати тих нещасних на морі, які через натиск вітру і високо збурені хвилі викидають речі свої у воду. Притому треба бути особливо обачним, щоби, викидаючи їх, не робити цього так, аби це бачили інші. Бо тоді ми втратимо свою нагороду і зазнаємо катастрофи ще гіршої від попередньої, коли повіє на нас своїм вітром демон марнослав­ства. Тому й Господь, повчаючи в Євангелії прави­теля нашого - ум, каже: Уважайте добре, щоб ви не чинили ваших добрих учинків перед людьми, які бачи­ли б вас, а то не матимете нагороди в Отця вашого, що на небі (Мт. 6:1). А коли молитеся, не будьте як ті лицеміри, що люблять навидноті молитися по си­нагогах та на перехрестях, щоб показатися людям. Істинно кажу вам: Вони вже мають свою нагороду (Мт. 6:5). Коли ж постите, не будьте сумні, як лице­міри, бо вони виснажують своє обличчя, щоб було вид­но людям, мовляв, вони постять. Істинно кажу вам: Вони вже мають свою нагороду (Мт. 6:16). Але при­слухайтесь до Лікаря душ, як Він милостинею лі­кує дратівливість, молитвою очищує ум, а постом умертвлює пожадливість; з них-то і постає нова людина, що відновлюється до образу свого Творця (Кол. 3:10), в якій через безстрастя вже нема чолові­чої статі, ні жіночої, а через єдність віри і любови - нема юдея ні грека, нема невільника ні вільного, не­має ні чоловіка ані жінки, але всі одно у Христі Ісусі (Гал. 3:28).

64. Нечисті помисли, причиною яких є при­страсті, зводять і нищать ум. Бо як лише думка про хліб скніє в голодного і думка про воду - у спраглого, так і помисел про гроші та інші на­дбання є наслідком пожадливости, а сороміцькі помисли - пристрасної похоти. Таким чином пояс­нюється і закостенілість наша на помислах марно­славства і подібних до них думках. Неможливо, щоб ум, занурений у таких помислах, представ пе­ред Богом і був прикрашений вінцем правди. Ци­ми помислами був розшарпаний той тричі окаян­ний ум, який, - за євангельською притчею, - від­мовився од вечері Богопізнання. Подібно і той, зв'язаний по руках і ногах та ввергнутий у темряву кромішню, з таких помислів мав виткану одежу, тому й Господь визнав його не гідним весільної ве­чері. Весільним убранням є безпристрасність ро­зумної душі, що зреклася мирських похотей. Якою ж є причина того, що думки про чуттєві речі, за­кріплюючись, розтлівають пізнання, - про це буде сказано в главах про молитву.

65. Демонському помислові, коли він укорінить­ся в умі, протистоять три помисли: ангельський, людський, який походить від нашого волевиявлення до ліпшого; і другий людський, що бере початок в людському єстві, яким спонукуються й погани лю­бити, наприклад, своїх дітей і шанувати своїх бать­ків. Доброму ж помислові протистоять тільки два: демонський і людський, який походить від нашого свавілля і схиляє до гіршого. Бо людське єство не зроджує ніякого поганого помислу, адже спочатку ми не були злі: Господь сіяв лише добре насіння на полі Своєму. Був час, коли не було зла, і настане час, коли його знову не буде. Засіяні зерна чеснот вічні. Переконує мене в цьому той євангельський багач, котрий, хоч і засуджений був до аду, зали­шився милосердним до братів своїх, а милосердя є найліпшим насінням доброчесности.

66. Декотрі з нечистих демонів не відходять від тих, що читають, і всіляко ухитряються відвернути їхній ум куди інде. Часто, взявши привід з самих Божественних Писань, вони наводять їх на погані думки; буває, що змушують позіхати або навіюють тяжкий сон, що дуже відмінний од звичайного. Усього цього зазнав я на собі, але не розумів при­чини, хоч часто підлягав тому. Від святого же Ма­карія чув, що і позіхання, і передчасний сон - від демонів, на доказ чого він нагадує стародавній, споконвічний звичай під час позіхання перехрести­ти уста. А терпимо усе це ми від бісів тому, що, чи­таючи святі словеса Бога Живого, все ж не дуже уважні й не замислюємось над ними.

67. Бувають у демонів передачі та спадкоємства, якщо якийсь із них знеможе у спробах урухомити свою улюблену пристрасть в людині. Зрозумівши це, я дійшов висновку: коли яка-небудь пристрасть уже довго не тривожить нас, а потім раптово з'яв­ляється і починає палити з новою силою, то (якщо ми не спричинилися до того яким-небудь недбаль­ством) знайте, що за нас взявся зліший від попе­реднього демон і, зайнявши місце того, що віді­йшов, наповнив нас своїм злом. Помітивши це, ум нехай прибігає до Господа і, прийнявши шолом спасіння, одягнеться в броню правди, витягне ду­ховний меч, підійме щит віри (Еф. 6:14-17) і, погля­нувши на небо, зі сльозами нехай промовить: Гос­поди Ісусе Христе, сило мого спасіння (Пс. 140:8), на­хили до мене Твоє вухо, спаси мене притьмом, будь скелею прибіжища для мене, твердинею міцною, щоб мене урятувати (Пс. 31:3). Особливо ж постом і чу­ванням нехай вчинить блискучим свій меч. Після того, хоч і помучиться ще якийсь час від розпече­них стріл лукавого, - все ж таки і цього біса зму­сить до втечі. І непомітно стане цей демон таким, яким був його попередник, і втихомириться, доки не прибуде інший - зліший від своїх попередників, щоб доконати те, чого не змогли вчинити ті.

68. Нечисті помисли часто розмножуються і по­ширюються на багато речей, перепливають широкі моря, не відмовляються від довгих шляхів, гнані вогненною пристрастю. Але коли їх хоч трохи очи­стити, - стають вони пригніченішими від тамтих (неприборканих) та через ослаблену пристрасть не можуть широко простягатися. Тому діють найбіль­ше в колі того, що природне, і, як каже премудрий Соломон: То на вулиці, то на майданах, на всіх роз­путтях у засідку сідають (Прип. 7:12), збираючи солому для беззаконного виготовлення цеглин (Вих. 5:12,7), не чіпаючи полови. Отож треба всіля­ко охороняти серце, щоб урятувалось, як серна від тенет і як птиця від сіти (Прип. 6:5). Бо легше очи­стити нечисту душу, аніж очищену і знову покриту ранами наново оздоровити, - через посилені пере­шкоди від демона журби, який завжди заскакує в зіниці очей і під час молитви виставляє напоказ ідола гріховної пристрасти.

69. Розумне єство, умертвлене гріхом, Христос пробуджує (до покаяння) спогляданням усіх віків (тобто колишнього, теперішнього і тим більше майбутнього), а Отець Його цю душу, умираючу смертю Христовою, смертю для гріха, воскрешає Богопізнанням. Це й означають слова Апостола: Коли ми з Ним померли, то разом з Ним будемо й жити (2 Тим. 2:11).

70. Коли ум зречеться старого чоловіка і зодяг­неться в благодать, - тоді побачить себе під час мо­литви подібним до сапфіру, або кольору неба, що в Священному Писанні називається місцем Божим, як це бачили старці на Синаї (Вих. 24:10).

71. Ум не узрить місця Божого в собі, якщо не стане вищим за всі помисли про речовинне і тілес­не. Вище ж від них він не підніметься, якщо не зре­четься пристрастей, що його пов'язують з речами чуттєвими та помножують помисли про них. При­страстей тих позбудеться він з поміччю чеснот; а простих помислів своїх - за допомогою духовного споглядання; але й це покине, коли з'явиться йому світло, яке під час молитви показує місце Боже.

2
Настанови про діяльне життя

29. Святий і досвідчений учитель наш казав: «Монах повинен жити так, ніби завтра мав помер­ти, і так чинити зі своїм тілом, якби мав жити віч­но. Бо перше, - каже, - зупиняє помисли нудьги і робить монаха ревнішим; а друге зберігає тіло здо­ровим і примушує дотримуватись завжди однако­вої помірности».

31. Пізнав я, що демон марнославства, майже всіма демонами гонений, безсоромно ходить по трупах тих, які його гонять, і виставляє напоказ монахові велич його чеснот.

43. Треба вміти розпізнавати демонів і їхній час. З помислів пізнаємо (а помисли із діл), які демони рідкісні, але тяжкі; які постійні, але легші; та які зненацька наскакують і викрадають ум на бого­хульство. Потрібно бути на сторожі й тоді, коли помисли захочуть оволодіти нашою душею, виве­сти нас зі звичного нашого стану, - і вчасно віді­гнати їх разом з тим, хто їм наказує. Бо тільки так досягнемо поступу з Божою поміччю і їх примуси­мо відступити зі здивуванням та жалем.

44. Коли демони, борючись з монахами, знемо­жуть, тоді - трохи віддалившись - стежать, яка чес­нота залишиться поза увагою подвижника, і, зне­нацька напавши, обкрадають бідну душу.

45. Злі демони часом прикликають собі на по­міч ще зліших від себе і, склавши план, починають воювати між собою, в одному будучи згідні між собою - погубити душу.

46. Хай не знеохочує нас і не перериває нашої доброї ревности демон, що підштовхує ум на бого­хульство і такі найрозпусніші уявлення, які й на письмі соромлюся передати. Серцевидець Бог знає, що, навіть у світі перебуваючи, не безумствували ми так. Мета цього демона - змусити нас припини­ти молитву, аби стояли ми перед Господом Богом нашим, не сміючи звести рук до Нього, бо допусти­лися проти Нього таких помислів.

47. Ознакою пристрастей, які діють у душі, бу­ває або якесь промовлене слово, або тілом вчине­ний рух, із якого вороги дізнаються, чи маємо в со­бі їхні помисли і мучимося ними, чи, навпаки, від­кидаємо їх, турбуючись про своє спасіння. Єдиний Бог, Який створив нас, знає усе і не має потреби в якихось видимих знаках, аби дізнатися, що прихо­ване в серці.

48. Зі світськими людьми демони борються пе­реважно за допомогою речей; з монахами ж найча­стіше - за посередництвом помислів, бо в пустині нема речей. Але чим легше і скоріше можна згрі­шити думкою, ніж ділом, тим важчою є мисленна боротьба, ніж матеріяльна, яка точиться за посе­редництвом речей. Ум є чимось аж надто швидко­біжним і невпинним, легко піддатним на гріховні уявлення.

49. Безнастанно працювати, чувати (не спати) і постити (не їсти) не заповідано нам; а молитися без перерви - велить закон (1 Сол. 5:17). Бо тамті по­двиги, звернені на лікування похітливої сили душі, потребують тіла, щоб діяти; тіло ж постійно в пра­ці та нестатках бути не може. А молитва очищує і чинить здатним до боротьби ум, який створений до молитви і без цього тіла та до війни з демонами -на захист усіх сил душі.

54. Коли демони, воюючи з похітливою силою душі, в сонних мріяннях зводять нас зі знайомими, рідними, показують хори жінок та щось інше, чим звичайно живиться похіть, і воно захоплює нас, -то це означає, що в нас хвора ця частина душі й пристрасть ще сильна в нас. Коли ж вони володі­ють нашою дратівливою силою, то змушують нас (у сні) ходити страшними обривами, наводять на нас озброєних людей, отруйних змій чи диких зві­рів. Якщо ми (у сні) тих місць жахаємося та, гонені звірами і людьми, утікаємо, - то треба нам подбати про свою дратівливу силу і, призиваючи Христа Господа під час чувань, використовувати раніше вказані ліки.

55. Природні тілесні порухи у сні - без соромі­цьких уявлень - свідчать, що душа більш-менш здорова; навпаки, такі мрії є ознакою, що вона хво­ра. Притім знай, що сновидіння про незнайомих осіб вказує на залишки давньої пристрасти, уявлен­ня ж про осіб конкретних вказує на свіжі ураження серця.

56. Ознаки безпристрасности будемо визначати вдень за посередництвом помислів, а вночі - з до­помогою сновидінь. Безпристрасність назвемо здо­ров'ям душі, а пізнання - її поживою, бо лиш воно зазвичай лучить нас зі святими силами, оскільки єднання з безтілесними можливе тільки завдяки співнастроєності з ними.

57. Є два умиротворені стани душі: один настає з вичерпання та пересихання природних соків, а другий - коли відходять демони. Перший супрово­джується смиренномудрістю зі скрухою серця -сльозами та незмірним бажанням Божественного; а за другим слідує марнославство з гордістю, що опановує монахів після віддалення бісів. Хто обе­рігає межі першого стану, той скоріше розпізнає демонські напади й підступи.

58. Демон марнославства є протилежним демо­нові блуду; і неможливо, щоб вони обидва спільно напали на душу, - бо один із них обіцяє почесті, а другий кидає у безчестя. Тому коли який-небудь із них наблизиться до тебе і почне турбувати, - ви­кликай у собі помисли демона, йому протилежно­го, і якщо зможеш, як кажуть, клин клином виби­ти, то знай, що ти близький до безпристрасности, бо ум твій виявився сильним, щоби людськими думками прогнати бісівські намови. Звичайно, смиренномудрістю відігнати помисел марнослав­ства або невинністю - помисел розпусти було би ознакою найглибшої безпристрасности. Пробуй так робити стосовно всіх протилежних між собою демонів. Разом із тим спізнаєш, якою пристрастю ти найбільше сповнений. А втім, усіма силами мо­ли Бога, щоби навчив тебе й допоміг тобі проганя­ти ворогів другим способом.

59. Чим більшого успіху досягає душа, тим сильніше виступають проти неї супротивники. Не думаю, щоби при людині завжди перебували одні й ті самі біси. Найліпше знають це ті, що гострозоро пильнують за нападниками - спокусами і бачать, коли їхню безпристрасність сильніше розхитують нові біси, наступники попередніх.

60. Досконала безпристрасність з'являється в душі, коли подолані всі демони, які противляться подвижницькому діяльному життю; недосконалою безпристрасність називається тоді, коли душа, хоч і без послаблень, ще бореться з бісом, що нападає на неї.

61. Не перейде, не обмине благополучно цього шляху страждань (митарств) ум і не вступить у сферу безтілесних, якщо не виправить свого внут­рішнього. Це домашнє безладдя неодмінно повер­не його до тих, від котрих воно вийшло.

62.І чесноти, і пороки роблять ум сліпим: при чеснотах не бачить ум пороків, а при пороках -чеснот.

Вислови святих старців

91. Потрібно розпитувати і про путі, якими пра­ведно ходили старці, щоб і собі ними прямувати. Можна-бо знайти багато доброго в тому, що вони казали і робили. Один із них, наприклад, говорив, що проста їжа з любов'ю скоро вводить монаха до пристані безпристрасности. А брата, котрого вночі бентежили нечисті бажання, визволив од них, по­радивши йому доглядати за хворими і постити. Бо нічим так не втихомирюються пристрасті, як мило­сердям.

92. До праведного Антонія приступив один з то­дішніх мудреців і спитав:

- Як можеш ти, отче, жити, позбавивши себе навіть такої утіхи, як книги?

Антоній відповів:

- Книгою моєю, пане філософе, є сотворена природа. Вона завжди зі мною і, коли хочу, можу читати в ній словеса Божі.

93. Спитав мене якось посудина вибрана, єги­петський старець Макарій, чому, пам'ятаючи про зло людей, - ми тратимо пам'ять про Бога, а пам'я­таючи про зло бісів, не зазнаємо шкоди? Коли я, не знаючи, що відповісти, попросив його розтлумачи­ти мені це, він сказав: «Тому що перше - противне єству (дратівливої сили), а друге - згідне з ним».

94. Прийшов я раз в найсильнішу полудневу спеку до святого отця Макарія і попросив у нього води. Але він сказав: «Задовольнися тінню, бо ба­гато тих, які подорожують і плавають, - не мають навіть і того». Пізніше, коли я завів, у зв'язку із цим, розмову про стриманість, він повідав: «Повір, сину мій, що цілих двадцять років я не давав своє­му тілові досита ні хліба, ні води, ні сну. Хліб свій я міряв вагою, воду пив мірою і, притулившись до стіни, уривав маленьку частину сну».

95. Прийшла одному монахові5 вістка про смерть його батька, але він так відповів тому, хто сповістив йому це: «Перестань богохулити, бо мій Отець - безсмертний».

96. Один брат запитав якось старця, чи можна йому, коли прийде додому, їсти разом з матір'ю і сестрами. Той відказав: «З жінкою не їж».

97. Якийсь брат мав тільки Євангеліє, але потім і його продав, гроші ж віддав на їжу голодуючим, прорікши при цьому достопам'ятне слово: «Я про­дав те саме слово, яке говорить мені: Піди, продай що маєш і дай бідним» (Мт. 19:21).

98. Поблизу Александрії, в найпівнічнішій час­тині затоки, що називається Мариною, є острів, на якому жив один монах, досвідчений у видінні ду­ховних речей. Він говорив: монахи роблять усе з п'яти причин: заради Бога, на вимогу природи, за звичаєм, з потреби і задля рукоділля. Він також ка­зав, що чеснота по суті своїй - одна, але видозмі­нюється подібно до того, як світло сонця не має обрисів, але звичайно приймає контури отворів, че­рез які проходить.

99. Інший монах казав: «Я для того позбавляю себе утіх, щоб позбутися причин до гніву. Знаю, що гнів завжди починає війну через утіхи, збурюю­чи ум і відганяючи пізнання». Хтось же зі старців говорив, що любов не вміє берегти запасів хліба чи грошей. Він же сказав: «Не пам'ятаю, щоби біси обманули мене два рази в одній і тій самій справі».

100. Усіх братів однаково любити неможливо, але можна з усіма поводитися безпристрасно, без злопам'ятности й ненависти. Після Бога більше від усіх треба любити священників, які очищують нас святими Тайнами і моляться за нас, а своїх старців ми повинні почитати, як Ангелів.

Але нині тобі тільки те я сказав, улюблений брате Анатолію, скільки знайшли ми і зібрали на гілках нашого винограду, який зріє благодаттю Духа Святого. Якщо ж постійно буде нас осяюва­ти сонце правди і ягода цілковито дозріє, тоді ви­п'ємо від нього і вина, що серце людське звеселяє (Пс. 104:15), молитвами й моліннями праведного Григорія, який мене насадив, тутешніх преподоб­них Отців, які мене напоюють, та силою зростаю­чого мене Христа Ісуса - Господа нашого, Котро­му слава і влада на віки віків. Амінь.

3
Опис монашого життя, в якому викладено, як треба подвизатися і зберігати мовчання

1. У Єремії сказано: Не бери собі жінки у цій міс­цевості. Так бо говорить Господь про синів і дочок, що народяться у цій місцевості: вони помруть жахливою смертю (Єр. 16:1-4). Слово це про те саме, що й Апостол каже: Хто жонатий, клопочеться про спра­ви цього світу, як догодити жінці.., і заміжня жінка клопочеться про справи цього світу, як догодити чоловікові (1 Кор. 7:33-34). Зрозумій, що у Пророка не тільки про тих синів та дочок, які походять від подружнього життя, сказано: помруть жахливою смертю, але і про синів та дочок, які родяться в серці, тобто про тілесні помисли й бажання, - бо й вони вмирають у болісному, немічному і розслаб­леному мудруванні світу цього, а небесного й віч­ного життя не досягають. Нежонатий клопочеться про Господні справи, як подобатися Господеві (1 Кор. 7:32) і творить завжди зеленіючі та нев'янучі плоди небесного життя.

2. Такий чернець і таким подобає бути ченцеві, щоби він, віддаляючись од жінки, не творив синів і дочок у іншому місці. І не тільки це, але щоби був він воїном Христовим, не речолюбним, вільним від турбот, думок та діл багатоклопітливого світу, як і Апостол каже: Ніхто, бувши воїном, не втручаєть­ся у справи життя цього, якщо хоче догодити тому, хто його найняв на службу (2 Тим. 2:4). Так і чер­нець, покинувши всі справи світу цього, нехай прямує до прекрасних і добрих трофеїв безмовно­сти. Який чудовий і добрий подвиг у безмовності, направду прекрасний і добрий! Ярмо бо Його любе і тягар легкий (Мт. 11:30), солодке життя, любе ді­яння.

3. Чи бажаєш, улюблений, належно прийняти усамітнене життя і прямувати до трофеїв безмов­носте? - Покинь старання мирські з їхніми начала­ми і владою, тобто стань як безтілесний: безпри­страсний і чужий усякій пожадливості, щоби, звільнившись від пов'язаних із цим клопотів, міг ти в добрі безмовно жити. Бо якщо хтось не визво­литься з усього цього, то належно прожити це життя не зможе. Їжу споживай просту, яку легко здобути і яка не потребує багато турбот, а не різно­манітну, що спонукає до забави. Якщо прийде тобі думка, начебто невинна забаганка, про розкішні страви, - покинь її й нітрохи до неї не прислухайся. Бо цим зваблює тебе ворог, аби відвернути від без­мовносте. Пам'ятай, що Господь Ісус сказав через Марту всім душам, що клопочуться про це: Ти по­биваєшся і клопочешся про багато, одного ж потріб­но (Лк. 10:41) - слухати слово Боже, решта ж після того і без праці додасться. Тому Він негайно додав: Марія вибрала кращу частку, що не відніметься від неї (Лк. 10:42). Маєш і приклад вдовиці Сарепт­ської: чим вона пригощала Пророка (1 Цар. 17:10). Хоч би мав ти лише хліб і воду, можеш і цим на­лежно сповнити діло гостинности та удостоїтись за це нагороди. Але якщо би ти і того не мав, прийми подорожнього тільки з доброї волі та слово привіт­не йому скажи - і тим також здобудеш відплату гостинности. Бо сказано: Слово добре - ще краще, ніж дарунок (Сир. 18:16).

4. Так само ти повинен міркувати і про мило­стиню. Не бажай багатства немовби для того, аби мати що роздати бідним. У цьому є підступи лука­вого, який часто приходить в образі марнославства і ввергає ум в діла суєтні та клопітливі. Маєш у Євангелієві приклад вдовиці, яку похвалив Сам Гос­подь Ісус, що двома лептами перевищила свавілля і величину пожертвувань багачів. Усі бо, - сказав Господь, - вкинули як дар Божий з їхньої надвишки, вона ж з убозтва свого поклала ввесь свій прожиток, який мала (Лк 21:4). Що ж до вбрання, то не бажай мати зайвої одежі; зостав собі тільки ту, що задо­вольняє потреби твого тіла. Залиши на Господа твою турботу, і Він тебе підтримає (Пс. 55:23). Усяку журбу вашу покладіть на Нього, бо Він піклу­ється про вас, - говорить слово Боже (1 Пт. 5:7). Ко­ли потребуєш їжі або одежі, не соромся прийняти їх від інших, бо це різновид гордости. Якщо сам будеш мати їх надміру, - давай тому, кому бракує. Бог хоче, щоб діти (раби) Його саме так чинили. Тому й Апостол, пишучи до Корінтян, говорить про терплячих в потребі: Щоб ваш надмір міг покри­ти їхню нестачу, а їхній надмір міг колись покрити вашу нестачу, і таким чином щоб панувала рівність, як написано: хто був зібрав багато - не мав надміру, а хто мало - не мав нестачі (2 Кор. 8:14-15). Тож, маючи необхідне сьогодні, не турбуйся про майбут­нє: на день, на тиждень, на місяць або й на рік на­перед. Завтрашній день сам потурбується за себе, ­якщо ти шукаєш передусім Царства Небесного та правди Божої. Бо Господь каже: Шукайте перше Царство Боже та його справедливість, а все те вам докладеться (Мт. 6:33).

5. Не приймай до себе хлопця, щоби ворог не звів через нього якої-небудь спокуси, і твою голову не стривожила турбота про кращі харчі, - бо тоді вже не зможеш піклуватися лише про себе одного. Хоч би й спала тобі думка мати на підмогу підліт­ка, але ти шукай ліпшого - тобто спокою духовно­го: бо духовний спокій незмірно ліпший від тілес­ного. Хоч би помисел і підмовляв, що це задля ко­ристи хлопця, не вір йому, бо не наша це справа, а інших святих отців, які живуть у кіновії. Лише про одне старайся: ревно зберігати чин безмовного життя. Уникай людей речолюбних та клопітливих Живи або сам, або з братами неречолюбними й од­нодумними. Хто живе з речолюбними і заклопота­ними людьми, звичайно і сам набуде їхніх клопотів і почне коритися людським звичаям, пустим речам і всім іншим лихим справам: гнівові, журбі, не­стриманому речолюбству, страхові, смутам. Не до­зволяй собі перейматися батьківськими турботами та родинними зв'язками. Відмовся від частих поба­чень з рідними, аби вони не викрали твоєї келійної безмовности і не втягнули тебе у звичні для них клопоти. Зостав, - каже Господь, - мертвим ховати своїх мертвих, ти ж іди за Мною (Мт. 8:22). Якщо келія, в котрій живеш, буде велемовна, - тікай з неї. Усе чини так, щоби знайти безмовність; від­мовся від усього і лише про одне старайся: як би перебувати у волі Божій та успішно боротися з не­видимими силами.

6. Якщо неможливо тобі мовчати в своїй країні, - перебувай у безмовності в чужій, і на це зверни ввесь помисел свій. Будь як умілий купець, при­дбай собі справжню безмовність та на все згоджуй­ся задля цього - необхідного й корисного. А втім, кажу тобі: полюби паломництво, бо воно визволяє від прикростей, які є неминучими у своїй країні, і єдине дає зазнати всього добра безмовного життя. Уникай міст і терпеливо сиди в пустині. Ось я, - ка­же святий Давид, - полинув би далеко, і осівся б у пу­стині (Пс. 55:8). Якщо можливо, то й зовсім не хо­ди до міста, бо не побачиш там нічого благого, ні­чого корисного, нічого, що сприяло б тобі у по­движницькому житті. Бачу я, - мовить знову той же Святий, - насильство і розбрат у місті (Пс. 55:10). Шукай же усамітнення та місць без розваг і не бійся оселитися в них. Якщо і побачиш там бі­сівські привиди, - не страхайся і не втікай з того спасительного для тебе поприща. Потерпи, не ля­кайся і узриш велич Божу (Вих. 14:13), заступни­цтво, покров і всяке інше свідчення про спасіння. Шукав би собі, - каже блаженний той муж, - захи­сту притьмом від буревію та від тучі (Пс. 55:9). Хай не переможе твоєї волі (жити безмовно) бажання забав. Бо таке блукання з похіттю змінює ум нелука­вий (Мудр. 4:12), і чимало від того буває спокус. Бійся падінь і непохитно сиди в келії своїй.

7. Якщо маєш приятелів, уникай частих поба­чень з ними. Зустрітися з ними через тривалі про­міжки часу буде корисно і для тебе, і для них. Коли ж відчуєш від них яку-небудь шкоду собі, - зовсім не наближайся до них. Друзів потрібно мати таких, які були б корисними тобі й сприяли твоєму жит­тю. Уникай зустрічей з людьми лукавими і немиро­любними, не живи з такими та від їхніх недобрих намов утікай: бо вони не Богові служать і не ради Нього живуть. Хай друзями твоїми будуть мужі миролюбні, браття духовні, отці святі. Бо про та­ких Господь сказав: Мати Моя, і брати Мої, і сес­три є ті, що чинять волю Отця Мого, що на небі (Мт. 12:50; Мр. 3:35). Не знайся з клопітливими і су­єтними та не ходи до них на трапезу, щоб вони не привернули тебе до своїх принад і не відвели од на­уки та мистецтва безмовного життя, бо є у них та­ка пристрасть: захоплювати. Не прихиляй вуха сво­го до розмов їхніх і не приймай задумів сердець їх­ніх, бо вони шкідливі. До вірних землі хай лине ду­ша твоя, плачем їхнім нехай боліє серце твоє, за прикладом Давида, який мовить: Очі мої на вірних краю, щоб жили зо мною (Пс. 101:6). Якщо хтось із тих, що йдуть дорогою Божої любови, прийде до тебе і запросить тебе на гостину, - іди, але скоро вертайся до келії своєї. Якщо можливо, ніколи не ночуй поза нею, аби постійно перебувала з тобою благодать безмовности і ти без перешкод здійсню­вав установлене тобою келійне служіння.

8. Не будь похітливим до смачних страв і не за­хоплюйся принадою утіх розкоші: бо - котра ж розкошує, та живою вмерла, - каже Апостол (1 Тим. 5:6). Не насичуй живота свого чужими стравами, щоб не пристраститися до них і не призвичаїтись часто трапезувати поза монастирем. Бо сказано: Не зазіхай на праведника хату (Прип. 24:15). Якщо зауважиш, що тебе раз-у-раз запрошують, - від­мовляйся, бо часто бувати поза келією - шкідли­во. Це позбавляє благодати, затьмарює розум та га­сить палке бажання безмовно перебувати з Богом.

Подивись на вино: воно (коли довго стоїть нерухо­мо на одному місці) добре відстоюється, стає світ­лим і запашним, а якщо його переносять з місця на місце, - мутніє, темніє, стає неприємним на смак -через зрушені осад та дріжджі. Порівнюючи себе з вином, намагайся уподібнитись до нерухомого: ро­зірви стосунки з багатьма, щоби ум твій не був роз­сіяний помислами і не збурювався чин безмовно­сти твоєї. Займися рукоділлям: працюй день і ніч, аби не тільки самому нікого не обтяжувати, але да­вати таку можливість й іншим, як і заповідує свя­тий апостол Павло (2 Сол. 3:12; Еф. 4:28). Тим бу­деш перемагати і біса нудьги, і відкидати всі інші ворожі похоті. Бо дух нудьги зазвичай нападає на ледачого, про якого говорить Премудрий, що душа лінивого жадає, та нічогісінько не має (Прип. 13:4). Даючи і приймаючи6, не уникнеш гріха. Тому, про­даючи щось або купуючи, ліпше зазнати тобі неве­ликого збитку, аніж, домагаючись усієї вартосте, мала захопити тебе захланність і ти опустився б до пагубних для душі діл - суперечки, клятвовідступ­ництва, недотримання слова, - і тим збезчестив й осоромив чесне достоїнство нашого звання. Пам'я­таючи про це, поводься обачно. А ще ліпше, пере­дай якійсь іншій вірній людині турботу про себе, щоби, ставши вільним від клопотів, жив ти, від­найшовши мир у собі, сповняючись благими й ра­дісними надіями.

9. До таких благоугодних діл зобов'язує тебе чин безмовности. Пораджу тобі тепер ще інше, чо­го важливо дотримуватись. Ти ж слухай мене і на ділі сповняй, що тобі заповідаю. Сидячи в келії своїй, згадай про день смерти, уяви собі мертве своє тіло, згадай стан, у якому тоді буде перебувати твоя душа, і погорюй про це. Тим зміцниш у собі презирство до суєти, яка бентежить світ, розігрієш любов до покірної своєї, вибраної тобою долі і не­ухильно, невідступно перебуватимеш у своїй без­мовності. Згадай і про душі в пеклі. Подумай, як їм там, як вони гірко мовчать, як катуються та му­чаться, як бояться і завмирають, очікуючи (Страш­ного Суду), який безупинний їхній душевний роз­пач, які невідрадні їхні сльози. Згадай також про день воскресіння і з'явлення перед Богом. Уяви со­бі Страшний отой Суд. Що очікує там грішників? Сором перед обличчям Бога і Христа Його, перед Ангелами, Архангелами, Властями і перед усіма людьми. Уяви і всі тортури - вогонь вічний, черв'я­ка невсипущого, тартар, тьму, над усім же тим -скрегіт зубів, страх і нестерпні страждання. Поду­май і про блага, приготовані праведним: вічну злу­ку з Богом Отцем і Христом Його, з Ангелами, Ар­хангелами, Властями і з усім збором Святих; Цар­ство з скарбами його, радість і насолоду. Одне й друге пригадай. І над долею грішників стогни, плач, сумуй, страхаючись, як би і самому не потра­пити до них; а про блага, приготовані праведним, -радуйся, ликуй і веселися. І тих (благ) намагайся сподобитися, а тамтих (мук) уникнути. Пильнуй і ніколи не забувай про це: чи перебуваєш у келії своїй, чи поза нею - хай це не виходить з твого ума, щоби бодай таким чином ухилитися тобі від нечи­стих та згубних помислів.

10. Старайся постити перед обличчям Господа -наскільки стане твоїх сил. Піст очистить гріхи твої й беззаконня, душу вчинить статечною та поваж­ною, освятить ум, віджене бісів, наблизить до Бога. Один раз на день вкусивши хліба, другий раз не ба­жай, аби не потребувати багато і не збурити свого ума. Тоді завжди матимеш що дати на діла мило­сердя, і умертвляться тілесні пристрасті твої. Але якщо прийдуть брати і тобі доведеться спожити другий і третій раз, - не хмур свого обличчя і не журись, а навпаки, втішайся, що зможеш послужи­ти ближнім своїм. Тому вдруге і втретє споживши, дякуй Богові, що сповнив закон любови, - і Сам Господь буде Опікуном твого життя. Буває, що під час хвороби потрібно спожити їжу два, три, навіть багато разів на день, - не хвилюйся за це. Нема по­треби строго дотримуватись тілесних подвигів під час хвороб, адже треба скоріше одужати і знову приступити до тих самих подвижницьких трудів. Слово Боже, нічого не забороняючи їсти, прорек­ло: Все буде вам на їжу: так як дав Я вам усі зелені рослини, нічого не розпитуючись, заради сумління (Буг. 9:3; 1 Кор. 10:25-27). Бо не те, що до уст вхо­дить, осквернює людину (Мт. 15:11). Отже, утриму­вання від декотрих страв нехай завжди буде спра­вою нашої волі та добровільних подвигів душі.

11. Спи на голій землі, чувай та всі інші труди сповняй з охотою, взираючи на славу, яка відкри­ється тобі з усіма Святими. Гадаю бо, що страждан­ня нинішнього часу не гідні майбутньої слави, яка має нам з'явитися (Рим. 8:18). Коли впадеш духом, ­молись, як написано (Як. 5:13)7, але молись зі стра­хом і трепетом, уболіваючи серцем, тверезо і ба­дьоро. Так треба молитися, особливо зважаючи на наших злобних і підступних невидимих ворогів, які завжди намагаються нам якось завадити в цьому. Коли ми на молитві, тоді й вони спритно підступа­ють до нас, вкладаючи в наш ум те, чого під час молитви згадувати або про що думати не подобає, щоб забрати у полон наш ум і вчинити безплідним, даремним і безкорисним наше моління. Бо марною і безрезультатною є молитва, коли вона, як сказа­но, сповняється без страху і трепету, нерозважно і небадьоро. Якщо приступаючи навіть до земного царя, всякий викладає своє прохання зі страхом, трепетом та увагою, - то чи не тим більше перед Богом, Владикою всіх і Христом - Царем царству­ючих і Господом господствуючих - треба з'являти­ся і так молитися? - Богові нашому нехай буде сла­ва на віки віків. Амінь.

4
33 глави аналогій, або уподібнень

1. Жовтуха - це злий стан душі, коли вона спо­творено дивиться на Бога і все створіння.

2. Скорченість назад - це вада розумної приро­ди, через яку душа стає неспроможною до чеснот і богопізнання.

3. Ґанґрена є спалахом гніву, що уражає розум­ну душу.

4. Сліпота - невігластво ума, що не докладає зусиль ні до діяльних чеснот, ні до пізнання Су­щого.

5. Параліч є непорушністю або малорухомістю розумної душі до діяльних чеснот.

6. Флюс є розслабленням розумної душі, не­дбальством, через яке вона зазвичай відкидає слова духовного навчання.

7. Оніміння є розбещенням розумної душі, вна­слідок чого вона відкидає чесноти, через котрі ві­дображається в нас Христос.

8. Проказа є безвір'ям розумної душі, навіть ко­ли зрозуміла істина слів.

9. Непритомність є поновною схильністю ро­зумної душі до зла після поступу в чесноті й богопі­знанні.

10. Контузія є злим станом розумної душі, коли вона дотримується чеснот не задля самого добра.

11. Нежить є втратою чесноти, якою відчувала­ся благодать Христова.

12. Глухота - це запеклість розумної душі, через яку вона відкидає духовне навчання.

13. Більмо є заслоною духовного споглядання, або неправильне бачення сущого.

14. Заїкання є недугою розумної душі, через що вона, спокушаючись випадковостями, не може за все бути вдячною Богові.

15. Кульгавість є безсиллям розумної душі звер­шувати правдиву чесноту.

16. Водянка є нерозумним збоченням душі з до­роги, коли панує в ній зло і неуцтво, заглушуючи чесноти.

17. Мурашка - це діяльна людина, яка у віці цьому приготовляє собі поживу на майбутнє.

18. Хирогріли (рід свиней) - нечисті погани, що прийняли заповіді нашого Христа Спасителя.

19. Сарана - це розумні душі, котрих не хвилює смерть і котрі живляться насінням (не боячись смерти, насолоджуються усім, що дає Бог).

20. Аскалавотис (рід ящірки, що вільно бігає по стінах і стелі) - практичний розум, котрий, опи­раючись на чесноти, витає, споглядаючи небесні сили.

21. Скимен левів (левеня) - це безпристрасна людина, яка зацарювала над звірами (пристрастя­ми) своїми.

22. Півнем є духовна людина, сповнена пізнан­ня, яка й іншим душам звіщає день, що настає від умового сонця.

23. Олень - діяльний муж, який правильно ке­рує своїми невпорядкованими помислами.

24. П'явка є нечиста сила, яка висмоктує з ро­зумних душ кров праведности.

25. Ад є тьма невідання, яка покриває розумне творіння після того, як втратить воно споглядання Бога.

26. Жінка є безумством, що ввергає розумні ду­ші в нечистоту.

27. Земля - зло, що складається з безчестя і без­законня.

28. Вогонь є злом, що винищує в розумнім тво­рінні Божі чесноти.

29. Вода є фальшиве знання, що гасить знання істинне.

30. Око насмішкувате є нечистою силою, яка висміює пізнання Бога і безчестить мудрість Божу в сущому.

31. Ворони є святими силами, які винищують зло.

32. Пропасті - розумні душі, знівечені незнан­ням і злом.

33. Орлята є святі сили, котрим доручено вра­жати нечистих демонів.

5
Вислови про духовне життя

1. Недоречно шукачеві почестей уникати трудів, через які почесті приходять.

2. Чи хочеш пізнати Бога? Пізнай спочатку са­мого себе.

3. Правдивим другом є той, хто спішить спові­стити радісні події.

4. Ніщо не виправдовує високої думки про себе, коли робиш негідні діла.

5. Зарозумілість заважає у самопізнанні.

6. Демон нерозумного життя - ігемон (прави­тель).

7. Благородство душі виявляється в її добросер­дечності.

8. Богочестивим є той, хто не суперечить собі (живе згідно з засадами розумної природи).

9. Храм Божий - людина бездоганна.

10. Найгірший здобуток - розпусне життя.

11. Говори що треба і коли треба - і не почуєш чого не треба.

12. Найкращий здобуток - вірний друг.

13. Хвороба душі - пихата вдача.

14. Бідний і подорожній - Божа мазь на очі. Маззю очною помаж свої очі, щоб бачити міг (Од. 3:18). Очна мазь - милосердя до нужденних.

15. Хто бідних приймає - той скоро прозріє.

16. Похвально чинити добро всім, особливо ж тим, що не можуть відплатити.

17. Справжній ритор - як склянка холодної води.

18. Невинність і лагідність душі - Херувим.

19. Честь в старості є доказом працелюбносте в молодості.

20. Дбайливість в молодості є запорукою чести в старості.

21. Світлиця (мезонін) душі - істинне спогля­дання.

22. Люблячи те, що не потрібно, - не любити­меш того, що потрібно.

23. Краще мати золото фальшиве, ніж приятеля фальшивого.

24. Чиста в Бозі душа - Бог.

25. Горе від самолюбства, яке все ненавидить!

6
Інші вислови

1. Початок любови - взаємний вияв поваги (добра думка один про одного чи - визнання напе­ред славних чеснот за іншим).

2. Добре багатіти лагідністю і любов'ю.

3. Горда думка - перепона для чеснот.

4. Шлях стає рівним від милостині.

5. Несправедливий суддя - осквернена совість.

6. Соромно бути рабом тілесних пристрастей.

7. Якщо хочеш жити без журби, - намагайся догодити Богові.

8. Хто добре про себе дбає, про того дбає і Бог.

9. Невинне серце є пристановищем споглядань.

10. Якщо хочеш пізнати себе, то не дивись, яким ти був, але - яким був створений напочатку.

11. Душа пихата - безводна яма.

12. Горда душа є вертепом розбійників: вона не терпить голосу пізнання.

13. Прикра помилка правдивого мужа - не зна­ти Писання.

14. Чи боїшся ти Бога - пізнай зі сліз.

15. Смиренність душі є незнищимою зброєю.

16. Муж чеснотливий є райським деревом.

17. Ісус Христос - дерево життя. Користай з Нього - і не помреш повіки.

18. Добро чини справді бідним - і пізнаєш Христа.

19. Приймати Тіло Христове є правдивою си­лою.

20. Якщо любиш Христа, - не забувай викону­вати заповіді Його.

21. Бо із цього пізнається, хто після Бога є доб­родійник.

22. Друг у Бозі мед і молоко видає в словах істини.

23. Недбала душа не матиме такого друга.

24. Сластолюбна думка - жорстокий деспот.

25. Таїти істину - значить закопувати золото в землю.

26. Хто боїться Бога - чинить усе по-Божому.

7
Про вісім помислів до Анатолія

1. Є вісім головних помислів, від котрих похо­дять усі інші. Перший помисел - черевоугодниц­тво, другий - розпуста, третій - грошолюбство, че­твертий - журба (печаль), п'ятий - гнів, шостий -сум (нудьга, зневіра), сьомий - марнославство, восьмий - гордість. Чи ці помисли будуть тривожи­ти душу - це не залежить від нас, але чи вони зали­шаться в нас надовго, ворухобитимуть пристрасті чи ні - це підвладне нам.

2. Помисел черевоугодництва нашіптує монахові скоріше відступити від трудів подвижництва, ляка­ючи його хворобами шлунка, печінки, селезінки, водянкою або якоюсь іншою важкою недугою, бра­ком ліків і відсутністю лікарів. Притім наводить на пам'ять декотрих братів, яких справді спіткали такі хвороби. Буває, що іноді ворог спонукує самих бра­тів іти до посників і розповісти їм про свої недуги, додаючи, що це сталося від занадто суворої здерж­ливости.

3. Демон розпусти збуджує тілесну похіть і най­більше нападає на здержливих, аби вони припини­ли стриманість, бо від неї, мовляв, нема їм і так ні­якої користи. Оскверняючи душу, цей демон при­мушує її і на відповідні діла, чинячи так, що вона неначе говорить і чує деякі слова - ніби сама дія відбувається перед її очима.

4. Грошолюбство зроджує в уяві монаха довго­літню старість, нездатність до праці, голод, хворо­би, убозтво та - як важко приймати від інших те, чого потребуєш.

5. Журба деколи приходить тому, що не маємо того, чого бажаємо, іноді ж - просто супроводжує гнів. Через те, що позбавлені бажаного, вона почи­нається так: спочатку помисли викликають у па­м'яті дім рідних і колишнє життя. Побачивши, що душа не суперечить цьому, а прямує за ними і мис­ленно розливається в тих згадках, тоді, схопивши її, занурюють у печаль, і тому, що нема в неї того, і тому, що й бути не може - через її теперішнє життя. І чим більше бідна душа розчулюється у перших помислах, тим більше її разять і долають другі.

6. Гнів - пристрасть найшвидша. Вона миттєво спалахує проти того, хто нібито обманув або ошу­кав вас. Гнів усе більше й більше робить душу жор­стокою, під час молитви викрадає ум, наочно пред­ставляючи перед ним уявного винуватця. Буває, що гнів часом, залишившись у душі й перемінив­шись у ворожнечу, спричинює вночі тривогу, муку тіла, жах смерти, уявний напад отруйних гадюк і звірів. Усе це стається через ворожнечу й супрово­диться багатьма помислами, в чому кожен сам мо­же переконатися.

7. Біс суму, нудьги, зневіри, який називається та­кож полудневим (Пс. 91:6), є найпідступнішим з усіх бісів. Він приступає до монаха близько четвер­того часу (десятої ранку) і крутиться коло його ду­ші до восьмого часу (другої пополудні). Спочатку примушує невдоволено позирати, що сонце запо­вільно рухається на небосхилі або зовсім зупинило­ся - і день став неначе п'ятдесятигодинним. Потім спонукує монаха частіше позирати у вікно або на­віть виходити з келії - поглянути на сонце, щоби дізнатися, скільки ще до третьої години, причому не забуде вмовити його поглянути туди й сюди - чи нема когось із братів. Тут же біс викликає у нього досаду на місце, працю і на самий спосіб життя; роздратування на братів, у яких нібито змаліла любов, і взагалі нема нічого втішного між ними. Якщо тими днями хто-небудь образив монаха, то й це пригадує йому демон - помножуючи досаду. Згодом підкидав йому думку про інші місця, де, мовляв, вигідніше і де знайде все необхідне для своїх потреб; підмовляє взятись за ремесло легше, але - з більшим прибутком. До того додає, що не від місця залежить, аби догодити Господу, адже Богові можна поклонятися всюди. Нагадує про до­машніх, колишні втіхи, а тут пророкує довге жит­тя, зображає труднощі подвижництва й уживає всяких хитрощів, щоби монах, врешті зрікшись ке­лії, тікав звідти. Після цього біса інший не одразу приступає. Але хто бореться і перемагає, у того на­стає стан спокою і душа сповнюється невимовною радістю.

8. Помисел марнославства є найвитонченішим. Він постає перед монахом, що живе праведно, тож починає голосити йому про його подвиги та збира­ти йому похвали у людей. Такому подвижникові ввижається, як нібито кричать вигнані ним біси, як зціляються жінки, як юрби народу тиснуться, аби лише торкнутися його одежі. Цей помисел проро­кує тому монахові скоре священство, провадить до його дверей і тих, що нібито шукають його, але. почувши його відмову, змушені вести його зв'яза­ним проти волі, - і, збудивши таким чином у ньому пусті суєтні надії, цей демон відходить, залишаючи його на дальші спокуси або бісові гордости, або бі­сові печалі, котрий одразу наводить йому думки, протилежні тамтим надіям. Буває, що і демонові розпусти передає цього - недавно ще - поважного і святого ієрея.

9. Біс гордости буває причиною жалюгідного па­діння душі. Через нього монах не визнає Бога сво­їм володарем, приписуючи свої заслуги лише собі, зверхньо ставиться до братів, вважаючи їх неука­ми, бо не всі так високо думають про нього. За гор­дістю настає гнів та журба, і останнє зло - нестям­ність та шаленство, а також бачення багатьох де­монів у повітрі.

8
Думки, пов'язані з главою про вісім помислів

1. Є п'ять діл, з поміччю яких здобувається Бо­же благословення. Перше - чиста молитва; друге -спів псалмів; третє - читання Божественних Пи­сань; четверте - щирий жаль за свої гріхи, пам'ять про смерть та страшний суд; п'яте - рукоділля.

2. Якщо хочеш у тілі служити Богу подібно до безтілесних, - намагайся безнастанно та сокровен­но молитися в серці. Бо так душа твоя ще перед смертю уподібниться до Ангелів.

3. Як наше тіло - коли душа вийде з нього -стає мертвим і тхне смородом, так і душа, в котрій не твориться молитва, - мертва і смердюча. Про те, що відречення од молитви треба вважати гіршим від тілесної смерти, явно вчить нас пророк Даниїл, який готовий був радше вмерти, аніж позбавити себе молитви хоч на якийсь час. Бога треба згаду­вати частіше, аніж дихати.

4. До кожного подиху додавай тверезе призи­вання Ісусового Імени та думку про смерть з поко­рою. Обидва ці діяння приносять велику користь душі.

5. Чи хочеш, аби Бог знав тебе? Тоді все роби для того, щоб тебе якомога менше знали люди. Ко­ли постійно будеш пам'ятати, що Бог є свідком усього того, що чиниш ти душею й тілом, то в ні­якому ділі не згрішиш і Бог житиме в тобі.

6. Нічим людина настільки не уподібнюється до Бога, як добродіянням. Але, чинячи добро іншим, усіляко треба остерігатися, аби не обернути це на промисел.

7. Гідним Бога, врешті, зробить тебе те, що ти не чиниш нічого, що було б не гідне Його.

8. Бога тоді преславно вшануєш, коли з поміч­чю чеснот відтвориш у своїй душі Його подобу.

9. Люди стають ліпшими, коли наближаються до Бога.

10. Мудру людину, що Богові віддає честь і по­клоніння, Сам Господь знає. Тому вона нітрохи не турбується, коли її не знають люди. Розсудливість -у тому, щоби ту частину душі, де знаходиться гнів, збуджувати до внутрішньої боротьби. Мудрість - у тому, щоб спонукувати ум до постійного уважного чування. Правда - в тому, аби ту частину, де гніз­диться жадоба, спрямовувати тільки до чеснот та Бога. Мужність - у тому, щоби вміло правити п'ятьма чуттями й не допускати, щоби через них осквернялась наша внутрішня людина (тобто - дух) або зовнішня - тіло.

11. Душа є субстанція жива, проста, безтілесна, невидима для тілесного зору, як також - безсмерт­на, обдарована умом і розумом. Як око в тілі, так ум - у душі.

12. З розумних піднебесних створінь - перші бо­рються, другі обороняють, треті - нападають. Бо­рються люди, обороняють Ангели Божі, а напада­ють нечисті сили. Але не через знесилення тих, які охороняють, і не з надміру сил тих, що нападають, а з безпечности тих, котрі борються, буває так, що пізнання Божественних речей і самого Бога не вко­рінюється в нас.

13. Зло не субстанція, а - позбавлення добра, подібно до того, як темрява є ніщо інше, як відсут­ність світла.

14. Необережною і непередбачливою буває про­стота; і зла не запідозрює той, хто вільний від зла.

15. По правді, блуд - безглуздий, і нема нічого такого, що б спонукало розпусних людей взятися за розум.

16. Чисті, сповнені благодати душі дивно про­никливі, одразу зауважують диявола і проганяють його, хоча він дуже хитрий і в своїх нападах вельми злопідступний.

17. Нічим Бога так не умилостивиш, як тілес­ною здержливістю.

18. Хтось із святих Отців сказав, що той, хто не може прийняти строгого і многотрудного монашо­го життя, зуміє іншим способом осягнути спасіння. Якщо буде мати довір'я до монахів, їх потішати й доставляти їм необхідне, то це не з останніх діл, що ведуть до спасіння.

19. Проводь ніч у молитвах - і твоя душа скоро знайде втіху.

20. Читай зі спокійним духом, аби ум твій безу­станно споглядав дивні діла Божі, ніби підтримува­ний чиєюсь простягненою рукою.

21. Спання вдень вказує на хворобу тіла або на лінивство душі, її безпечність або недосвідченість.

22. Кожна душа благодаттю Духа Святого, влас­ним трудом та ретельністю може зібрати і поєдна­ти в собі: слово з умом (красномовство з освітою ума), дію зі спогляданням, чесноту з наукою, віру з пізнанням, що вільне від усякого забуття, і прито­му так, аби жодне з них не було ні більшим, ні мен­шим за інші. Бо тоді вона з'єднана тільки з Богом: правдивим, благим і Єдиним.

23. Є вісім помислів, від котрих родиться вся­кий гріх. У самітників - помисли нудьги, марно­славства, гордости, грошолюбства, печалі; а в тих, що живуть під проводом інших (в кіновіях), - по­мисли черевоугодництва, гніву і розпусти.

9
Настанови братам, які живуть у кіновіях та притулках для подорожніх

1. Спадкоємці Божі, послухайте слово Боже! Співспадкоємці Христові, вслухайтеся в заповіді Христа!

2. Віра - початок любови, її кінець - пізнання Бога.

3. Страх Божий оберігає душу; тверезість утвер­джує її.

4. Терпіння мужа породжує надію; добра надія прославить його.

5. Хто підкорив свою плоть, - досягне безпристрасності; хто ж підкорився їй, - буде страждати через неї.

6. Дух розпусти - в тілах нездержливих; дух же чистої стидливости - в душах повздержливих.

7. Усамітнення з любов'ю очищує серце; відда­лення від інших з гнівом - збурює його.

8. Ліпше бути серед тисяч людей з любов'ю, аніж самотньо ховатися в перечах з ненавистю.

9. Хто плекає злопам'ятність у душі своїй, той подібний до такого, що ховає вогонь у соломі.

10. Не давай тілові своєму багато їжі - і не поба­чиш уві сні нечистих сновидінь, бо як вода гасить вогонь, так голод - нечисті мрії.

11. Муж гнівливий - боягуз, а лагідний не знає страху.

12. Сильний вітер проганяє хмари, а злопам'ят­ність - добрі почуття з душі.

13. Хто молиться за ворогів, той не пам'ятатиме зла; і хто пильнує свої уста, той не образить ближ­нього.

14. Якщо образить тебе брат твій, - введи його до свого дому, і до нього не вагайся ввійти та пере­ломити з ним хліб твій. Так вчинивши, визволиш душу свою (від заколоту), і не буде це тобі споти­канням під час молитви.

15. Не знайде багатий пізнання, і верблюд не пройде крізь вушко голки, але для Бога нема нічо­го неможливого.

16. Хто любить гроші, - не бачити такому пі­знання, а хто збирає їх, - той потьмарюється (не­уцтвом).

17. У наметах смиренних спочиває Господь; в домах же гордих помножується прокляття.

18. Зневажає Бога той, хто переступає закон Бо­жий; хто ж зберігає його, той прослявляє свого Творця.

19. Душі праведних супроводжують Ангели, а душі злих забирають демони.

20. Куди входить гріх, туди й неуцтво; серця ж праведних сповнюються пізнанням.

21. Ліпша бідність зі знанням, аніж багатство з неуцтвом.

22. Найвища окраса голови - корона; вища окраса серця - пізнання Бога.

23. Хто милосердний до бідних, той викорінює гнів, а хто годує їх, - той сповниться благами.

24. У лагідному серці спочиває премудрість; основа ж безстрастя - душа добродійна.

25. Хто часто молиться, той уникне спокуси; серце ж недбалого тривожать помисли.

26. Не насолоджуйся вином - і не приманить те­бе плоть.

27. Не годуй досита свого тіла - і скверні поми­сли змаліють в тобі.

28. Не кажи: «Нині празник (Пасха) - вип'ю ви­на» або «Завтра П'ятдесятниця - поїм м'яса». Для монахів свята не для того, щоби наповнювати че­рево.

29. Пасха Христова - перехід від гріха до чеснот і покаяння; п'ятдесятниця ж - воскресіння душі.

30. Свято Господнє - забуття лих; хто ж пам'я­тає зло, - того охопить плач.

31. Празник Божий - істинне знання; хто ж прислухається до неправди й оман, - той помре страшною смертю.

32. Ліпше піст із чистим серцем, аніж насичен­ня - в нечистоті душі.

33. Хто винищить лукаві помисли в серці своїм, - той викорінить зло в собі.

34. Монах, що любить сон, впаде у будь-яке зло; а той, який полюбив чування, - злетить, як птиця.

35. Чуваючи, не прислухайся до пустих балачок і не відкидай духовних слів, тому що Бог споглядає на серце твоє і не вибавить тебе від гріха твого.

36. Довгий сон наводить спокуси; чування ж розганяє їх.

37. Тривале спання знечулює серце, чування ж загострює ум.

38. Як вогонь розтоплює віск, так ревні чування - злі помисли.

39. Ліпше вже спати, аніж теревенити пусте.

40. Ангельське сновидіння веселить серце, а де­монське - збурює його.

41. Покаяння та смиренність відновлюють ду­шу; милостиня ж і лагідність укріплюють її.

42. Пам'ятай завжди про Отця свого Небесного та не забувай ніколи про останній суд - і не впаде у гріх душа твоя.

43. Якщо дух смутку спостигне тебе, не покидай келії своєї та не виходь з неї під час журби: бо як очищується срібло тертям, - так блистітиме серце твоє, якщо збережеш непохитність.

44. Дух смутку відвертає сльози, а дух журби придушує молитву.

45. Як не тримаєш скорпіона за пазухою, так і не тримай поганої думки у серці своїм.

46. Як золото й срібло випробовуються вогнем, так серце монаха - спокусою.

47. Хто не осягає пошукуваної слави, - стає сум­ним, а хто здобуває її, той гордиться.

48. Не впускай гордости в серце своє і не кажи перед Богом: «Я і сам маю силу», - щоби Господь не покинув душі твоєї і злі біси не упокорили її. Тоді збентежать тебе вороги твої, і нічні страхіття охоплять тебе.

49. Посудиною досконалою є чиста душа; не­чиста ж сповниться горем.

50. Без молока не вигодуєш дитини; а без без­пристрасности не возрадується душа.

51. Любові передує безпристрасність; пізнанню ж передує любов.

52. Страх Божий породжує премудрість, віра ж Христова дає страх Божий.

53. Стріла вогненна запалює душу, але муж доб­рочинний гасить її.

54. Слухай, монаше, слів отця свого і його на­станов. Так уникнеш лихих думок - і злі демони не переможуть тебе.

55. Розтратник у монастирі обурює душі братів; хто розтринькує монастирське добро, - той свято­татствує.

56. Хто погано говорить про брата свого, - про­паде; хто презирливо ставиться до нужденного, -не побачить світла.

57. Не кажи: «Нині перебуду, а завтра піду (з монастиря)», бо не від мудрости надумав це ти.

58. Монах-бродяга придумує собі всілякі ви­правдання і, повернувшись, - обманює старця свого.

59. Хто гарно вдягається і набиває черево своє, той пасе сороміцькі думки і не потрапить до збору Святих.

60. Коли підеш до села, не наближайся до жі­нок і не заводь з ними розмов, - інакше, як риба, що проковтнула гачок, потягнеться вслід за ними душа твоя.

61. Великодушний монах досягне безпристрас­ности; хто ж засмучує братів, - буде ненависний.

62. Лагідного монаха любить Господь, а сварли­вого відганяє од Себе.

63. Якщо брат засмучений, - утіш його, і якщо уболіває, - співстраждай йому: роблячи так, уті­шиш серце його і скарб великий збереш собі на небі.

64. Не прихиляй вуха свого до розмов супроти старця твого і не збуджуй проти нього душу того, хто не шанує його, - аби не прогнівався на тебе Господь через діла твої і не викреслив тебе із книги живих.

65. Лінивий монах зазнає багато шкоди, а якщо буде вперто чинити своє, то позбудеться й монашої ряси.

66. Монах двоязичний збурює братію, а вірний приносить мир.

67. Хто покладається лише на себе, - впаде; хто ж упокоряє себе, - буде вивищений.

68. Не насичуй безмірно черева свого - і нічний сон не подолає тебе. Так скоро очистишся, і Дух Господній зійде на тебе.

69. Співом псалмів приборкується гнів, а вели­кодушністю відганяється страх.

70. Хто часто бенкетує, - світло померкне для нього, а душу його огорне темрява.

71. Помірно їж та пий воду - і дух розпусти вте­че від тебе.

72. Не підставляй ноги братові своєму і з його падіння не втішайся, бо Господь бачить серце твоє і покине тебе в день смерти.

73. Хто спокушає мирян, той не зостанеться без покарання, і хто ображає їх, - той безчестить своє ім'я.

74. Хто любить мир, той скуштує зі стільника його меду; а хто помножує його, - той сповниться медом.

75. Шануй Бога - і пізнаєш безтілесних; служи Йому - і Він покаже тобі мудрість віків.

76. Тіло Христове - діяльні чесноти; хто спожи­ває Його, - стане безпристрасним.

77. Кров Христова - розпізнавання діянь; хто п'є Її, - просвітиться Нею.

78. Груди Господні - пізнання Бога; хто спочине на них, буде богословом.

79. Сповнений пізнання і творець добра зустрі­лися разом, посередині між них - Господь.

80. Не покидай віри твого Хрищення і не втра­чай печаті духовної, щоби Господь перебував із ду­шею твоєю й оберігав тебе в дні зла.

81. Промови єретиків - вісники смерти; хто слу­хає їх, той погубить душу свою.

82. Нині послухай мене, сину мій: не наближай­ся до дверей мужів невірних і не ходи поміж їхніми тенетами, щоби не заплутатись.

83. Віддали душу свою від неправдивого знання. Я часто говорив з ними (заблуканими) і їхні промо­ви досліджував, і знайшов у них отруту зміїну. Хто приймає їх, - загине, а хто любить їх, - сповниться злом.

84. Бачив я мудрування їхніх батьків, але не ба­чив світла істини в їхніх словах.

85. Дороги Провидіння оповиті хмарами і не­збагненні для розуму путі Його, але муж доброчин­ний пізнає їх.

10
Настанови дівственницям

1. Люби Господа - і Він возлюбить тебе; служи Йому - і Він просвітить серце твоє.

2. Шануй матір свою (ігуменю), як Матір Господню, і не ображай сивини тієї, котра породила тебе (духовно).

3. Люби сестер, як доньок матері своєї, та не покидай дороги миру.

4. Схід сонця нехай застане молитовник у руках твоїх, а після восьмої години - рукоділля.

5. Молися безнастанно і пам'ятай про Христа, Який відродив тебе.

6. Уникай зібрань мужів, аби не з'явився ідол у душі твоїй та не став тобі спотиканням під час мо­литви твоєї.

7. Маєш возлюбленого Христа, відкинь же всіх чоловіків - і не буде докоряти тобі життя твоє.

8. Роздратування і гнів віджени од себе, і злопа­м'ятність хай не скніє у серці твоєму.

9. Не кажи: «Нині попоїм, а завтра буду постити», - бо не знаєш, чи настане завтрашній день.

10. Їсти м'ясо - не добре, а пити вино - не пристойно. Те й інше дозволено тільки хворим.

11. Діва неспокійна не спасеться, а та, що живе втіхами, не побачить Жениха свого.

12. Не кажи: «Засмутила мене раба (послушни­ця) - відплачу їй», бо нема рабства між доньками Божими.

13. Не слухай розмов суєтних і тікай від чуток старих пліткарок.

14. На бенкети, де пиячать, не дивись і на весіл­ля світські не ходи: нечиста-бо перед Господом вся­ка діва, яка робить це.

15. Відкривай уста свої для слова Божого, але стримуй їх від багатослів'я.

16. Упокоряйся перед Богом, і вивищить тебе Його правиця.

17. Не відвертайся од бідного в час нужди його - і не забракне оливи в світильнику твоєму (в час потрібний).

18. Твори все заради Господа і не шукай слави людської; слава людська - як цвіт трави, слава ж Господня триватиме повіки.

19. Діву лагідну любить Господь; діва ж гнівлива ненависна Йому.

20. Слухняна діва привертає милість; та, що лю­бить суперечки, є вельми нерозумною.

21. Діву, що нарікає на все, погубить Господь, ту ж, що вдячна за все, - визволить од смерти.

22. Соромом є сміх і безстидство (очей); кожна нерозумна впаде у них.

23. Хто прикрашає себе одежами, - втрачає і стидливість погляду.

24. Не затримуйся з мирянами (мирянками), аби не відвернули вони серця твого і не зробили да­ремними поради праведних.

25. Зі сльозами молися вночі, аби ніхто не знав, що ти молишся, - і знайдеш благодать.

26. Довгі прогулянки та відвідини чужих домів розладнують спокій душі та розхитують рішучість її волі.

27. Вірна діва не боязлива, а невірна і тіні своєї страхається.

28. Котра з погордою ставиться до слабшої сес­три, - віддалена буде од Христа.

29. Не кажи: «Це моє, а це - твоє», бо в Христі Ісусі все спільне.

30. Не цікався, як живе інша, й падінням сестри своєї не втішайся.

31. Послужи бідним дівам і знатністю своєю не звеличуйся.

32. У храмі Божому не зрони слова з уст своїх і ні на кого не зводи очей своїх, бо Господь знає сер­це твоє і всі думки твої читає.

33. Усяке лихе бажання відганяй од себе - і не переможуть тебе вороги твої.

34. Співай серцем своїм, а не тільки устами сло­ва псалмів.

35. Як сильний вогонь важко загасити, так і зра­нена душа діви ледве чи зцілима.

36. Не віддавай душі своєї помислам злим, аби не осквернили вони серця твого і не відігнали од тебе чистої молитви.

37. Тяжкою є печаль і гнітючою - засмученість; але сльози до Господа перемагають їх.

38. Голод і спрага зморюють злі похоті; ревне чування просвітлює розум.

39. Гнів і дратівливість відвертають любов, зло­пам'ятність же осоромлює дари.

40. Котра тайно обмовляє сестру свою, - зали­шиться поза весільною світлицею Жениха: посту­кає до дверей, а їй не відчинять.

41. У немилосердної діви погасне світильник, і не побачить вона приходу Жениха свого.

42. Скло, впавши на камінь, розбивається на друзки; і діва, прилипнувши до мужа, - не зали­шиться невинною.

43. Ліпше лагідна заміжня, аніж діва запальна і гнівлива.

44. Котра зі сміхом захоплюється мовою мужа, - подібна до людини, що дала ворогам надіти пет­лю на шию свою.

45. Що маргарит у золотій оправі - то дівицтво з пошаною.

46. Пісні бісівські з гуслями розслаблюють ду­шу, її рішучість. Душу свою оберігай більш за все, аби не заслужити докорів.

47. Не насміхайся і не будь співучасницею пе­ресудниць, бо їх покине Господь.

48. Не осуджуй сестри, яка їсть, і своєю здерж­ливістю не звеличуйся, бо не знаєш, що думає про вас Господь і котра із вас стане перед Його обличчя.

49. Котра жаліє, що очі її посивіли і тіло зів'яло, - не буде радіти з безпристрасности.

50. Тяжкою є стриманість і ледве керованою -чистота, - але нема нічого солодшого від Небесно­го Жениха.

51. Бачив я мужів, які псували дів своїми наука­ми і чинили їхнє дівицтво даремним.

52. Ти ж, діво, слухай навчання Божої Церкви -і ніхто інший не переконає тебе.

53. Бог сотворив небо і землю та дбає про них. Нема Ангела, котрий не міг би згрішити, і нема бі­са - злого від природи. Одне й друге Бог сотворив зі свобідною волею.

54. Як людина складається з тлінного тіла і ро­зумної душі, так і Господь наш дійсно родився як людина, але без гріха; дійсно споживав, дійсно ро­зіп'явся - не був Він привидом в очах людей.

55. Буде воскресіння мертвих, світ цей перейде, і ми зодягнемося в духовні тіла. Праведні успадку­ють світло, а грішники поринуть у темряву.

56. Очі діви побачать Бога, вуха її почують сло­во Його.

57. Дівственна чистота приємна Господу, і діва чиста прийме вінець з рук Жениха свого.

58. Одяг весільний буде їй даний, і з Ангелами возторжествує вона на небесах.

59. Непогасно буде палати лампада її, ані оливи не змаліє у світильнику її; вічні багатства вона прийме і Царство Боже успадкує.

60. Пам'ятай про Христа, Який береже тебе, і не забувай Тройцю Єдиносущну, що їй покланяємося.

11
Про різні порочні помисли8

1. З бісів, які протистоять діяльному життю, першими на бойовищі виступають ті, котрим дові­рені похоті або - пожадливості черевоугодництва, також ті, що вселяють у нас грошолюбство, як і ті, що закликають шукати слави людської. Усі ж інші, стоячи за ними, беруть вже уражених ними. Бо не потрапить в обійми чужоложства відразу той, хто не впав спочатку від черевоугодництва; не запалає гнівом той, хто не байдужий до наїдків, грошей або слави; не уникне біса журби той, хто не зазнав на­перед якоїсь втрати в усьому цьому; не уникне гор­дости - цього першого диявольського породження - той, хто не вирвав з себе кореня усього лиха - гро­шолюбства (1 Тим. 6:10). Тож неможливо людині піддатися якомусь демонові, якщо не буде вона спочатку уражена цими головними. Тому саме ці три помисли навіював колись диявол і Спасителеві. Перший - коли нашіптував, щоб каміння стало хлібом; другий - коли обіцяв увесь світ, якщо Ісус упаде ниць і поклониться йому; і третій - коли за­певнював, що прославиться тим і ніякої шкоди не зазнає, кинувшись додолу (Мт. 4:1-11). Але Господь, будучи вищим за все це, повелів дияволові відійти геть, навчаючи тим і нас, що неможливо відігнати лукавого, якщо не знехтуємо цими трьома помис­лами.

2. Усі демонські помисли вносять до душі уяв­лення чуттєвих речей, і ум, прийнявши їх, відтво­рює, "прокручує" їх у собі. Отже, з самого помислу можна дізнатися, який демон наблизився до нас. Наприклад, якщо в уяві нашій з'явиться обличчя того, що спричинив нам шкоду або зневажив нас, то з усього видно, що наблизився до нас біс злопа­м'ятности; якщо ж згадаються гроші або слава, - з цього неможливо не впізнати, хто бентежить нас. Так само і з інших помислів легко визначити, хто стоїть перед нами і нав'язує їх. Не говорю, зреш­тою, щоби всі спогади про ці речі були від бісів, бо і самому умові людини властиво відтворювати в уяві те, що було; але тільки ті зі споминів - від бі­сів, котрі одночасно збуджують роздратування або похіть, що неприродно. Через розтривоження цих сил ум в думках чужоложить і лається, забуває про Бога, свого Законодавця, бо ж просвітлення (тобто - спокійне богодумання) буває лише в опановано­му умі, коли знешкоджено помисли, які відтворю­ють речі під час молитви.

3. Див. гл. 63. Глави про діяльне життя до Ана­толія.

Про сновидіння

4. Гідне роздуму те, як біси у сонних мріях ви­кликають і відтворюють образи в нашому умі. По­дібно зазвичай буває з умом (і наяву), коли він або очима бачить, або вухами чує чи іншим якимсь чуттям сприймає щось зовні й утримує це в пам'я­ті; пам'ять же, приводячи в дію те, що отримала через тіло, вносить образи в ум. Отож мені вида­ється, що демони (у сновидіннях) вкладають обра­зи в ум, пускаючи в рух пам'ять, бо ж органи чуття під час сну бездіяльні. Але знову виникає питання: як вони урухомлюють пам'ять? Може, через при­страсті? Так (якщо мати на увазі пристрасні сни), і це стає очевидним із того, що чисті й безпристрас­ні не переживають нічого подібного. Але буває і простий (безпристрасний) порух пам'яті, який по­ходить від нас самих або від святих сил, коли уяв­ляється, що ми розмовляємо і вечеряємо зі Святи­ми. Зрештою, треба мати на увазі, що як конкретні образи душа сприймає через тіло, так пам'ять ви­кликає їх і без тіла (пристрасно або безпристрас­но). Те саме буває і під час сну, коли тіло спочиває. Бо як про воду можна згадати і від спраги, і без неї, так і про золото можна згадати і з захланности, і -без неї. Те саме буває і стосовно інших речей (як наяву, так і вві сні). А що ум знаходить (або відтво­рює у собі під час сну) такі або інші мрії, то в цій різниці добачай підступність демонів, які в усьому мають на меті нашу погибель. Притому демони ко­ристуються і зовнішніми речами, викликаючи мрії.

5. Багато чого сприяє різним видам демонів, і для всіляких їхніх хитрувань дуже придатна наша дратівливість, особливо якщо вона настає не тоді, коли вимагає цього її єство. Тому жоден із них не відмовляється збуджувати її вдень і вночі. Але ко­ли бачить, що зв'язана вона лагідністю, тоді насам­перед старається під якими-небудь, справедливими нібито, приводами розбурхати її, аби, зворухобив­шись, стала вона здатною для втілення їхніх звіря­чих намірів. Тому за жодних обставин: ні зі спра­ведливих, ні з несправедливих причин не треба до­пускати збудження гніву, щоби не дати небезпеч­ного меча в руки тим, які навіюють нам недобре. А це, як я знаю, робить багато хто, з найнікчемніших причин розпалюючись більше, ніж личить. То ж через що, скажи мені, так швидко ти дратуєшся, якщо знехтував наїдками, грішми і славою? Нащо годуєш пса, давши обіт нічого не мати? Якщо він гавкає і кидається на людей, то, очевидно, маєш ти щось затаєне всередині й бажаєш це зберегти. Я переконаний, що такий - далекий від чистої мо­литви, бо гнів - губитель її. Крім того, дивуюсь, як забув він Святих: Давида, котрий взиває - Лиши гнів, покинь пересердя (Пс. 37:8); Проповідника, який заповідає - Гони тугу з твого серця й віддали від себе лихо (Проп. 11:10); Апостола, що велить завжди і на всякому місці зводити до неба чисті руки без гніву й суперечки (1 Тим. 2:8). Не чогось іншого навчає нас і древній звичай - проганяти з дому собак під час молитви; бо цим дається зрозуміти, що в тих, які моляться, не повинно виникати гніву. Хтось із по­ганських мудреців твердив, що жовч і стегно не споживають боги, можливо, сам не розуміючи то­го, що говорив, бо жовч - символ гніву, а бедро - знак тваринної похоти. (Доповн. від Ніла Преп.).

А про те, що не треба турбуватися за одежу або наїдки, зайве, - думаю, - і писати, коли Сам Спаси­тель в Євангелії забороняє це, кажучи: Не турбуй­теся вашим життям, що вам їсти та що пити; ні тілом вашим, у що одягнутись (Мт. 6:25). Бо так роб­лять погани невіруючі, що відкидають Господній Задум і заперечують Творця; а християнам це по­винно бути цілком чуже після того, як вони назав­жди увірували, що і два горобці, продані за одного шага, перебувають під наглядом святих Ангелів. Та демони зазвичай після нечистих помислів нашіпту­ють і помисли многоклопітливости, щоби відхили­ти душу людини од Ісуса, бо в народі панувало таке розуміння, що слово, приглушуване клопітливими помислами, зоставалось без плоду (Мт. 13:22). Ми ж залишимо на Господа нашу турботу (Пс. 55:23), задо­волені тим, що маємо (Євр. 13:5), аби, ведучи скром­не життя, в убогій одежі день за днем позбуватися цих збудників марнолюбства. Кому ж соромно хо­дити в убогій одежі, той нехай згадає святого Пав­ла, як він у холоді й наготі (2 Кор. 11:27) надіявся отримати вінець справедливости (2 Тим. 4:8). Оскіль­ки святий Павло назвав цей світ видовищем і по­прищем (1 Кор. 9:24), погляньмо, чи може той, хто зодягнувся у помисли многоклопітливости, бігти до мети, по нагороду високого Божого покликання у Христі Ісусі (Флп. 3:14) і боротися проти начал, про­ти властей, проти правителів цього світу темряви (Еф. 6:12)? Я ж заперечую це, напоумлений тим, що буває на видовищах, бо борцеві напевно перешко­дить одежа, спутуючи його (як розум зв'язують по­мисли клопітливости), якщо вірити слову, котре каже, що ум невідлучно перебуває при своєму скарбі. Бо сказано: Де твій скарб, там буде і твоє серце (Мт. 6:21).

6. З-поміж помислів одні нищать, інші бувають нищеними: або злі нищать добрі, або навпаки -добрі нищать лихі. Святий Дух зважає на помисел (котрий має першість і перевагу) і згідно з ним осу­джує або виправдовує нас. Маю я який-небудь на­мір, наприклад, приймати подорожніх, і маю його заради Господа, але намір цей, з приходом спокус­ника, - буває знищений, бо той намовляє прийма­ти подорожніх задля слави. Або ж: маю я думку приймати подорожніх, щоб хизуватися перед людьми, але й ця думка, - коли приходить краща, -знищена буває нею, бо вже ця остання скеровує нашу доброчинність більше до Господа і спонукує нас творити добро не задля людей. Отже, якщо врешті й у самих вчинках зостанемось при перших думках, зазнаючи від других тільки спокушування, то згідно з цими первородними думками одержимо і відплату, бо як люди, що перебувають у борні з демонами, не маємо ми сили постійно утримувати істинний помисел неоскверненим, - як і навпаки: негідний помисел не може залишатися в нас без того, аби не виникало бажання повстати проти нього помислом добрим - бо ж є у нас незнищимі зерна чеснот. А втім, якщо якийсь із помислів, що нищить, заціпеніє, то займає місце спокушуваного (тобто цілком витісняє перший помисел), і люди­на, врешті, починає діяти, спонукувана уже цим помислом.

7. Між помислами ангельськими, людськими і бісівськими є різниця, як ми переконалися завдяки тривалим спостереженням, а саме: ангельські до­шукуються суті речей і досліджують їхнє духовне значення. Для чого, наприклад, створене золото і чому воно розсіяне у вигляді піску десь у нижчих шарах землі й відшукується з великим зусиллям і трудом? Як уже знайдене - промивають його во­дою, піддають вогню і аж тоді віддають до рук умільців, котрі роблять із нього для святині свіч­ник, кадильницю, квіти і лампи (2 Хр. 4:21), з кот­рих не п'є вже нині цар вавилонський (Дан. 5:3). З благодати Спасителя, Клеопа приносить палаюче від цих таїнств серце. Демонський помисел того не знає й не розуміє, а безсоромно викликає лише чуттєву жадобу золота і провіщає майбутню втіху й славу, яка від нього повинна настати. А людський помисел не шукає ні посідання, ні не цікавиться, символом чого служить золото, - маючи перед со­бою лише простий образ золота, без пристрасти та користолюбства. Подібні ж міркування треба буде висловити й про інші речі, якщо хтось почне таєм­но вправляти ум свій згідно з цим зразком.

8. Є помисел, що його варто назвати мандрів­ним. Він турбує братію переважно під ранок і во­дить ум з міста до міста, від села до села, з дому в дім. Причому монах спочатку просто розмовляє, а згодом заговорюється із декотрими знайомими до того, що змінює свій стан, підлаштовується до тих, з котрими зустрівсь, віддаляється непомітно від усвідомлення Бога й чесноти і - забуває про своє звання й обіт. Отже, пустельникові треба пильну­ватися від цього біса, зауважувати, звідки він при­ходить і де пристає, бо недаремно і не випадково робить він таке велике коло, - а з наміром поруши­ти спокій монаха, щоби ум, розпалившись усім цим і сп'янівши від багатьох бесід, зараз же піддав­ся демонові розпусти, гніву чи журби, котрі най­більше шкодять чистоті його серця. Але ми, якщо хочемо ліпше зрозуміти підступи цього біса, - не відразу протиставляймось йому і не відкриваймо негайно все отцям: як він уявно влаштовує в нас розмови і непомітно заганяє ум у сферу смерти, -бо від цього біс негайно втікає, щоби не бачили, як він чинить усе те. Тоді ми так нічого і не взнаємо про нього. Краще потурати (нібито) йому: хай до­веде свою драму до кінця, щоби, докладно взнавши його хитрі викрути, потім змусити його втікати од­ним викривальним словом. Оскільки ж ум під час спокуси занепокоєний і не бачить виразно того, що діється внутрі нас, то після того, як біс відійде, ось що треба зробити: сядь і сам собі пригадай, що з тобою сталося, звідки ти почав і де ходив, на якому місці опанував тебе дух розпусти, журби чи гніву і що потім з тобою відбувалося. Усе це добре запа­м'ятай, щоби, - коли прийде ще, - відразу ж ви­крити його. Зауваж і саме місце, затаюване ним, - і не підеш уже більше вслід за цим демоном. Викри­вай його негайно, як тільки з'явиться: спочатку на­зви місце, куди ти ввійшов (подумки, в першому спокусливому блуканні), потім - і друге, й третє, бо він дуже дратується, не терплячи сорому. Доказом того, як корисно завести з ним таку мову, буде вте­ча помислу від тебе, бо йому неможливо встояти, коли його явно викрито. Перемігши цього демона, настає преважкий сон, омертвіння почуттів - холод по всьому тілі, непомірне позіхання і обважніння плечей, але все це після щирої молитви розсіює Святий Дух.

9. Ненависть до демонів співдіє нам у спасінні й дуже придатна у набутті чеснот. Та мати її в собі постійно нам не до снаги, бо її розсіюють духи сла­столюбства, закликаючи душу жити з ними і зви­кати до них. Але Лікар душ це співжиття (точніше - невиліковну ґанґрену) лікує тим, що відходить від нас, допускаючи, щоб ми вдень і вночі терпіли від демонів що-небудь страшне. Тоді душа знову набуває первісної (нормальної) ненависти до них і взиває до Господа словами Давида: Я їх страшною ненавистю ненавиджу; вони моїми ворогами стали (Пс. 139:22). Бо дійсно ненавидить ворогів той, хто ні ділом, ні думкою не грішить, що є ознакою най­досконалішої та первісної ще (яка була в Адамі) безпристрасности.

10. Про демона ж, який робить душу нечутли­вою, чи треба й казати щось? Я ж боюся навіть пи­сати про нього. Коли він надходить, тоді відганяє людина і страх Божий, і всяку побожність; гріх не вважає гріхом і беззаконня беззаконням. Страш­ний суд і вічні муки тоді для неї - пусте (мимоліт­не) слово і сміється вона з того вогненного, воісти­ну всепотрясаючого перевороту, - і Бога хоча й ви­знає, але повелінь Його знати не хоче. Б'єш себе в груди, коли душа прямує до гріха, але вона того не відчуває; говориш їй про Писання, а вона - як осліплена - не бачить і - як глуха - не чує. Зобра­жаєш їй наругу від людей, та вона за ніщо має со­ром і не чує того, немов свиня, котра, заплющивши очі, розламала свою огорожу. Цього демона приво­дять помисли марнославства, якщо дозволяємо їм довго скніти в собі; і від нього, коли б ті дні не були вкорочені, ніхто б не врятувався (Мт. 24:22). Він із числа тих, що рідко нападають на братів (тобто -кіновітів, що є в спільноті). Причина цього очевид­на: коли бачимо біди, хвороби, несподівану смерть інших, - демон той негайно втікає, бо душа, спів­страждаючи, доходить до скрухи, - і засліплення, накинуте на неї демоном, спадає з її очей. Цього ми (пустельники) позбавлені - через довколишню пустиню і рідкісність немічних серед нас. Засіб, яким цього особливого демона можна прогнати, Господь вказує у Євангеліях - відвідини хворих і тих, що в темницях: Хворий був, і ви навідались до Мене (Мт. 25:36). Притому треба знати: коли саміт­ник, зазнавши нападу цього демона, не прийняв розпусних помислів чи свого житла не покинув від засмучености, то це означає, що із небес зіслані йо­му терпіння і невинність. Блаженний він, сподо­бившись такого безстрастя! Ті ж, котрі, давши обіт у подвижництві перебувати та добровільно служи­ти Богові, вважають за краще оселитися серед сві­ту, хай остерігаються цього демона. Щось більше говорити або писати про нього мені соромно перед людьми.

Про духа печалі

11. Усі демони вчать душу сластолюбства - тіль­ки демон журби того не робить. Він розладнує по­мисли тих, що відходять у пустиню, усуває всяку душевну приємність і вимучує їх журбою, бо дух прибитий висушує й кості (Прип. 17:22). Помірно на­падаючи, він додає самітникові досвіду: нехтувати всім добром цього світу, відвертатися від усякої втіхи. Але коли довго і посилено виснажує душу, тоді самітникові може спасти на думку вкоротити собі віку або втікати далеко зі свого місця. Так постраждав колись Іов, бо, знесилений цим бісом, сказав: Коли б то Бог зволив мене розтоптати, про­стерти Свою руку й убити мене (Іов 6:9). Символом цього духа служить єхидна, мала кількість отрути якої нищить інші отрути, а коли її забагато - вби­ває істоту, що її прийняла. Цьому демонові віддав Павло коринтійського беззаконника, через що ско­ро знову писав до коринтян: Виявіть йому любов, щоб надто великий смуток не зламав такого (2 Кор. 2:7-8). Але цей дух, який гнітить людей, буває наго­дою і для доброго покаяння. Тому святий Йоан Христитель тих, що були уражені ним, назвав по­ріддям гадючим, кажучи: Хто вас навчив тікати від наступаючого гніву? Принесіть же плід, гідний пока­яння, і не гадайте, що можете самі собі казати: Ма­ємо за батька Авраама. Кажу бо вам, що Бог з цього каміння може розбудити (до життя) дітей Авраама (Мт. 3:7-9). Зрештою, кожний, хто, наслідуючи Ав­раама, вийшов з землі своєї, зі своєї рідні (Буг. 12:1), став сильнішим за цього демона.

12. Хто подолав гнів, той переміг бісів; хто ж поневолився йому, - той чужий монашому життю і далекий від доріг нашого Спасителя; бо Господь, як сказано, навчає смиренних путі Своєї (Пс. 25:9). Тому і невловимим є ум самітника, що тікає до пристані лагідности, бо жодної чесноти так не бо­яться біси, як лагідности. Її здобув великий Мой­сей, названий вельми тихим чоловіком понад усіх людей на світі (Чис. 12:3). І святий Давид прорік, що вона достойна пам'яти Божої, коли сказав:

Згадай, о Господи, Давидові усі його старання (Пс. 132:1). Та й Сам Спаситель велів нам бути послідов­никами Його лагідности, кажучи: Навчіться від Ме­не, бо Я лагідний і сумирний серцем, тож знайдете полегшення душам вашим (Мт. 11:29). Але якщо хтось від харчів і напоїв утримується, а гнів злими помислами розбурхує в собі, - такий подібний до корабля, що пливе морем, а за керманича в ньому -біс. Тому постійно треба стежити за тим нашим псом і навчати його, щоби він, виявляючи цілкови­ту лагідність до всіх людей, тільки вовків роздирав, а не кусав овець.

Про марнославство

13. З-поміж усіх помислів тільки помисел мар­нославства багатопредметний, він охоплює майже весь усесвіт і всім бісам відчиняє двері, немов злий зрадник якого-небудь міста. Марнославство обкра­дає ум самітника і, наповнюючи його багатоголос­сям слів і речей, розбиває його молитви, котрими той силкується лікувати рани своєї душі. Через по­мисел усі раніше переможені демони знову мають вільним вхід до душі, роблячи таким чином остан­нє гірше ніж перше (Лк. 11:26). Від цього помислу зроджується і помисел гордости, який скинув з не­бес на землю зразок довершености і мудрости повно­ту (Єз. 28:12). Тож відсахнись од нього, не скній у ньому, щоб не віддати іншим твою славу, а твоїх літ - людям немилосердним (Прип. 5:9). Цього демо­на змушує до втечі щира молитва. А ще - нічого самовільно не роби й не говори такого, що веде до окаянного марнославства.

14. Коли ум самітника здобуде трохи безпри­страсности, тоді, осідлавши коня марнославства, починає гасати по містах, нестримно упиваючись похвалами і славою своєю. Але, за Божим Прови­дінням, зустріне його дух розпусти і, замкнувши до якого-небудь хліва, провчає його цим, - не покида­ти завчасно постелі своєї до повного одужання і не наслідувати тих нетерпеливих хворих, котрі, не одужавши до кінця, рушають у дорогу або йдуть до лазні - і від цього повертаються до них їхні попе­редні хвороби. Тому, сидячи в келії, будемо краще пильнувати самих себе, аби, досягаючи поступу в чесноті, стати нам неподатливими до зла; віднов­люючись у пізнанні, сподобитися численних та різ­них споглядань, а зростаючи в молитві, ясніше ба­чити світло нашого Спасителя.

15. Усі демонські злодіяння описати я не в змозі й злічити усю їхню злопідступність соромлюся, бо­ячись простодушних читачів. Зрештою, послухай про хитре лукавство духа розпусти. Коли хтось здо­буде деяку безпристрасність щодо похітливости, і сороміцькі помисли стануть у нього холоднішими, тоді біс вводить (до його думок) чоловіків та жінок і показує, як забавляються вони між собою, а са­мітника робить глядачем їхніх соромних порухів тіла. Але ця спокуса не з числа тих, що затриму­ються (в умі), бо уважна молитва і вкрай сувора ді­єта з чуванням та духовним спогляданням прога­няє її, як безводну хмару. Але буває, що лукавий торкається навіть тіла самітника, збуджуючи в ньо­му дурну похіть, і придумує тисячу інших підступів, яких нема потреби обнародувати і описувати. Дуже помічним проти таких помислів є спалах гніву, спрямований на їхнього демона, котрий особливо боїться його, бо він розладнує всі його задуми. Са­ме це означають слова: Тремтіть і не грішіть (Пс. 4:5). Корисні ліки, що помічні для душі під час спо­кус. Наслідує цього демона і демон гніву, зобража­ючи в умі самітника, нібито хтось із батьків, при­ятелів або рідних терпить кривду від людей нікчем­них, і, збуджуючи цим його гнів, заохочує сказати або зробити що-небудь лихе тим, котрі видаються йому в умі (кривдниками). Це треба помічати і як­найскоріше позбуватись таких вигадок, щоби не стали вони для нас під час молитви тліючим недо­гарком. У такі спокуси впадають найбільше люди гнівливі, що легко спалахують (проти інших), дале­кі від чистої молитви і пізнання Спасителя нашого Ісуса Христа.

16. Задуми віку цього Господь передав чоловіко­ві, як овець - доброму пастиреві, призначивши йо­му в помічники жагу і гнів, аби гнівом проганяв він вовків (бісівських), а жагою любив овець (добрі по­мисли) і пас їх, незважаючи на вітри й дощі, що збивають із ніг. Дав Він йому і закон, як пасти овець, і буйні пасовиська і води тихі (Пс. 23:2), і псал­тир, і гусла, і жезл, і палицю (та й настановив), щоб від цього пастирства (і пасовиськ) живився він, одягався й збирав сіно скошене (Прип. 27:25). Бо хто пасе стадо, і не живиться молоком від стада? (1 Кор. 9:7). Отже, самітникові треба день і ніч стерегти це стадо, щоб яке-небудь новонароджене ягнятко не викрали звірі або не потрапило воно до рук розбій­ників. Якщо ж станеться щось подібне де-небудь у хащах, зараз же треба визволяти (викрадене) з па­щі лева чи ведмедя (1 Сам. 17:34-35). А звірячохи­жими можуть бути: гадки про брата, якщо вони випасаються в нас з ненавистю; думка про жінку зі сороміцькими намірами; гадка про гроші й золото, коли вона породжена захланністю; і навіть думки про святі дари, якщо вони лучаться в умі з марно­славством. Те саме стосується й інших помислів, якщо їх викрадуть пристрасті. Не тільки вдень тре­ба стерегти своє стадо, але й уночі - чуванням. Бо буває, що хтось, осоромливо і лукаво замріявшись, втрачає своє. Це означає те, що сказав святий Яків: Роздертого звірюкою тобі я не приносив; я ніс за ньо­го втрату; ти вимагав його з руки моєї, чи воно було вкрадене в мене вдень, чи вкрадене вночі в мене. Ось що було зі мною: вдень з'їдала мене спека, а вночі хо­лод, і сон тікав з моїх очей (Бут. 31:39-40). Якщо від перевтоми навідається до нас засмученість, то, зій­шовши на камінь пізнання, почнім бесіду з псалти­рем, ударяючи в струни пізнання чеснотами. Буде­мо ж пасти овець і під Синайською горою, щоби Бог батьків наших з тернового куща і нас прикли­кав (Вих. 3:1-4) й дарував нам силу знаків і чудес.

17. (Див. гл. 69). Розумне єство, умертвлене грі­хом, Христос пробуджує до покаяння споглядан­ням усіх віків (тобто колишнього, теперішнього і майбутнього); а Його Отець цю душу, що вмирає потім смертю Христовою (яка в Хрищенні або по­каянні відвертається од гріха), воскрешає пізнан­ням Себе самого. І це означає те, що сказав апо­стол Павло: Коли ж ми вмерли з Христом, то вірує­мо, що й житимемо з Ним (Рим. 6:8).

18. (Див. гл. 70). Коли ум, скинувши з себе ста­рого чоловіка, зодягнеться в нового, що від бла­годати, тоді й свою природу побачить під час мо­литви подібною до сапфіру або небесного цвіту, що Писання називає і місцем Божим, яке бачили старці на горі Синайській (Вих. 24:10).

19. З нечистих демонів одні спокушують нас як людей, а інші тривожать - як безмовних тварин. Перші вносять у нас помисли марнославства або гордости, заздрости або осуду, котрі невідомі жод­ному безсловесному. Другі ж збуджують гнів або похіть, що не походять лише від людської природи, бо ці пристрасті - спільні для нас і безмовних, але приховані в нас під розумною природою (тобто стоять нижче від неї чи - під нею). Тому Дух Свя­тий, маючи на увазі помисли, що властиві лише людям, говорить: Я мовив: Ви - боги й сини Всевиш­нього усі ви. Однак, помрете, як усі люди, і впадете, як кожний князь (Пс. 82:6-7). Маючи ж на думці по­мисли, притаманні як людям, так і безмовним, за­стерігає: Не будьте, як той кінь, немов віслюк той нерозумний, що запал їхній треба віжками й вудилом гамувати, а то до тебе не підійдуть (Пс. 32:9).

20. Коли якийсь ворог (помисел) уразить тебе, і ти бажаєш, згідно з написаним, повернути його меч до серця його (Іс. 36:15), то вчини так. Розглянь детально привнесений тобі помисел: чим він є, з чого складається, і що власне з нього уражає ум. Припустимо, що насланий на тебе помисел - гро­шолюбство. Розчленуй його на ум, який його прий­няв, на гадку про золото, на саме золото і на гро­шолюбну пристрасть. Нарешті спитай себе: що з усього того є гріхом? Чи ум? Але як же тоді він є образом Божим? Гадка про золото? Та хіба може це твердити той, хто має розум? Тож чи не саме зо­лото є гріхом? Але тоді для чого воно було створе­не? Отже, зостається вбачати гріх у четвертому

(тобто в грошолюбній пристрасті), що не є ні само­стійною річчю, ні поняттям про річ, але якоюсь жадобою, що ненависна людині. Породжена спо­твореним волевиявленням, вона спонукує ум неро­зумно користуватися творіннями Бога, і саме цю жадобу закон Божий велить поборювати. Коли почнеш так досліджувати, - помисел щезне, буду­чи розчленованим і викритим. Демон же втече, як тільки твоя думка піднесеться вгору, окрилена та­ким пізнанням.

Якщо ж ти не хочеш повертати проти наслано­го на тебе помислу його ж меч, а бажаєш спершу поцілити його з своєї пращі, то візьми й собі ка­мінь зі своєї пастирської торби і ось так розміркуй: чому Ангели і демони мають доступ до нашого сві­ту, а ми до їхніх світів не маємо? Бо ні Ангелів більше наблизити до Бога, ні бісів зробити ще не­чистивішими нам і на думку не спадає. Також (і про те згадай), як впав із неба блискучий син зірниці (Іс. 14:12), і вмить під ним черепки гострі; мов у ка­зані кипить під ним безодня, йому море, мов горщик на пахощі (Іов 41:22-23), всіх бентежить своєю зло­бою і над усіма бажає панувати. Такі роздумування дуже дошкуляють демону й змушують утікати все його полчище. Але так міркувати можуть тільки ті, котрі вже трохи очистились і дещо вникли в при­роду помислів. А нечисті не здатні так розважати. Навіть коли їх навчать інші, - не будуть вислухані, якщо під час борні в них самих постає розгубле­ність та хаос - через пристрасті. Бо конче потрібно цілому полчищу чужоплемінників стояти сумир­но, щоб один Ґоліят виступив проти нашого Дави­да. Так і щодо інших нечистих помислів будемо користуватися і таким (вказаним спершу) проду­муванням (аналізом помислу), і цим (другим) ви­дом борні.

21. Коли якісь нечисті помисли поспішно втіка­ють од нас, - пошукаймо причини: чому так стало­ся. Чи це тому, що важко осягнути те, що пропонує нам помисел, чи через властиве нам безстрастя во­рог не зміг нічого вчинити нам? Наприклад, якщо хтось із самітників уявить собі, що йому доручене духовне правління головного міста, то очевидно, що помисел втече з першої причини - через недо­сяжність самого предмета; але якщо хтось уявить, що він - правитель якогось містечка (бо це на­справді може бути здійснимим), та все ж поста­виться до помислу зі зневагою, то цей блаженний уже безпристрасний. Так само і за інших обставин відкриється, чому помисли так скоро втікали, як­що застосуємо такий спосіб дослідження. Це нам необхідно знати, щоб подвоїти наші старання і пі­знати, чи перейшли ми Йордан і знаходимося близько до пальмового міста (Втор. 34:3), чи ще в пустині перебуваємо і нас б'ють чужоземці.

Надто вправним і винахідливим на спокуси, -як мені видається, - є демон грошолюбства. Часто, будучи пригніченим через цілковите монаше зре­чення від усього земного, він бере на себе вигляд економа і вбоголюбця. Гостинно приймає подо­рожніх, котрих зовсім і нема; посилає (в своїй уяві) усе необхідне нужденним; відвідує буцімто міські темниці, викупляє полонених, радить багатим жін­кам, з ким вони повинні співстраждати та на що потратити своє майно... Так непомітно спокусив­ши душу, демон обплутує її помислами грошолюб­ства і передає помислові марнославства. Цей же біс вводить на арену уяви багатьох, що прославля­ють Господа за такі його (самітника) зарядження, а декотрих змушує тихенько говорити між собою про його майбутнє священство, провіщає смерть теперішнього священника, добавляючи, що саме йому не уникнути (вибрання). Бідний розум, обплу­тавшись такими помислами, сперечається з тими, котрі не приймають його, а тим, котрі приймають, - щедро роздає подарунки і з вдячністю та радо приймає їх від них, декотрих же (противників) пе­редає суддям і вимагає прогнати їх із міста. Оскіль­ки такі помисли кружляють внутрі, приходить де­мон гордости, частими блискавками пронизує ке­лію, напускає крилатих зміюк і - як останнє лихо -позбавляє монаха розуму. Але ми, молячись, аби згинули такі помисли, постараймося в доброму на­ставленні зжитися з убогістю. Ми бо не принесли на світ нічого, та й винести нічого не можемо. А маю­чи поживу та одежу, цим будемо вдоволені (1 Тим. 6:7-8), пам'ятаючи, що сказав далі святий Павло: Бо корінь усього лиха - грошолюбство (1 Тим. 6:10).

229. Усі нечисті помисли вкорінюються в нас через пристрасті, які зіштовхують ум до всегубної погибелі. Бо як голодного мучить думка про хліб -через голод, а спраглого - думка про воду - через спрагу, так грошолюбні та сороміцькі помисли, зроджуючись від надмірних наїдків, також опано­вують нас через відповідні пристрасті. Те саме сто­сується марнославства і всіх інших помислів. Тож неможливо, щоби ум, придушуваний такими по­мислами, прикрасився перед Богом вінцем правди. Цими помислами поглинутий був отой нещасний ум, котрий, за євангельською притчею, відмовився од вечері боговидіння (Лк. 14:18-20). І зв'язаний по руках та ногах та вкинутий до темряви кромішньої мав якраз із цих помислів виткану одежу, що її той, Котрий кличе, визнав не гідною царського бенкету (Мт. 22:11-13). Весільним вбранням є без­пристрасність розумної душі, яка зреклася світ­ських похотей. Пояснення ж причини, чому довго пануючі в нас помисли про чуттєві речі розбещу­ють видіння, містяться в розділах про молитву.

23. Серед демонів, які чинять опір діяльному життю, є три головні, за котрими наступає все пол­чище чужинців Це - черевоугодництво, грошо­любство і марнославство. Вони першими стають до борні, закликаючи душу до гріха через нечисті по­мисли. Отож, якщо бажаєш чистої молитви, -остерігайся гніву; якщо любиш невинність, - стри­муй черево, не даючи йому досита хліба і помірні­стю води пригнічуючи його. Чувай на молитві й злопам'ятність далеко віджени од себе; слів Духа Святого хай не забракне в тебе, й у двері Писань стукай руками чеснот. Тоді засяє у тобі безпри­страсність серця, і ти побачиш свій ум на молитві блискучим, подібним до зорі.

(У св. Hілa Синайського йде вибір до 27 глави. До­дамо і їх. У попередніх 23 главах містяться його 24 глави).

25. Коли демон черевоугодництва, часто і силь­но нападаючи, не зможе розбестити набутої здерж­ливости монаха, тоді вкладає в його ум бажання найстрогішого подвижництва. Приводить на гадку Даниїла - його бідне життя (насіння, яке служило йому за єдину поживу) (Дан. 1:16), пригадує також інших самітників, котрі постійно так жили або ж -на початку. Спонукує стати їхнім послідовником, щоби, погнавшись за непоміркованою стримані­стю, не осягнув і звичайної (коли тіло через свою немічність виявиться безсилим і для того). Думаю, що молодим подвижникам не треба вірити таким намовам і позбавляти себе хліба, олії й води: адже браття на досвіді переконалися, що така їжа є най­ліпшою дієтою, тільки всього того слід вживати не досита і - раз у день. Бо було би дивно, якщо би хтось, досхочу споживаючи хліба і води, сподівався на вінець безстрастя. Безпристрасністю ж я нази­ваю не віддалення од гріховних діл (бо це - здерж­ливість), але - відсікання пристрасних помислів у серці, що святий Павло назвав ще духовним обрі­занням справжнього юдея (Рим. 2:29). Якщо хтось занепаде духом, почувши такі слова, той нехай зга­дає вибране знаряддя (Ді. 9:15) - Апостола, котрий у голоді й спразі звершував свій поступ.

Також дух засмучености, противник істини, іду­чи слідами попереднього демона, дораджує терпе­ливому подвижникові віддалитися в найглибшу пустиню та наслідувати там Йоана Христителя і за­чинателя самітників Антонія, - щоби, не знісши довгочасного і надлюдського усамітнення, втік він із ганьбою, покинув місце своє, а біс, хвалячись після того, казав: Я його подужав (Пс. 13:5).

26. Те саме, що гл. 68 - Евагрія.

2710. Демони не знають, як дехто думає, наших сердець. Бо Серцевидець - Єдиний Бог, що нагля­дає за людиною (Іов 7:20), Той, що сотворив серця усіх їх (Пс. 33:15). Але з вимовлених слів або з якого-не­будь поруху тіла біси розпізнають багато того, що зроджується в нашому серці. Скажімо, в розмові ми виявили тих, котрі проти нас злословили. З цьо­го демони роблять висновок, що ми недолюблює­мо тих людей, і викликають у нас злі помисли про­ти них. Ми ж, прийнявши їх, підпадаємо під ярмо демона злопам'ятности, а той безперестанно роз­плоджує в нас мстиві задуми11 проти них. Тому справедливо Дух Святий викриває нас, кажучи: Сі­дав і говорив на брата свого, на сина матері своєї пус­кав неславу (Пс. 50:20), відчиняв двері помислам злопам'ятности і непокоїв ум. Молячись, уявляв безнастанно обличчя ворога свого, тим самим ма­ючи його ніби за бога. Бо на що постійно спогля­дає ум під час молитви, те можна визнати його бо­гом. Тому уникаймо недуги лихослів'я, нікого не згадуймо злом, не кривімо облич своїх, говорячи про кого-небудь із ближніх. Бо люті демони день і ніч стежать за кожним нашим рухом і нічого не за­лишають недослідженим із того, чим можуть ско­ристатися проти нас: ні вставання, ні сидіння, ні стояння; ні вчинку, ні слова, ні погляду - всім ці­кавляться, увесь час міркують лукаве (Пс. 38:13), що­би під час молитви осоромити смиренний ум і бла­женне його світло погасити.

12
Вислови Евагрія Понтійського12

1. Уникай розмови про мирське, щоби ум твій не бентежився і правило твоєї безмовности не було порушене.

2. Молитися без розсіяння - добре, а співати (псалми) без розсіяння - ще краще.

3. Пам'ятай завжди про свій відхід, не забувай вічного суду - й охорониш душу свою від усякого гріха.

4. Якщо б не було спокус, - ніхто б і не спасся.

5. Початок спасіння - самодокоряння.

6. Якщо впадеш у малодушність, - молись, але молися зі страхом і трепетом, щиро, уважно, ба­дьоро і тверезо.

7. На початку свого монашого подвигу авва Евагрій прийшов до котрогось зі старців і сказав йому:

- Авво! Повчи мене душеспасительного слова. Старець відказав йому:

- Якщо хочеш спастись, то - до кого б ти не прийшов - не говори перше, ніж він сам спитає тебе13.

8. Було раз зібрання в келіях, і авва Евагрій там говорив. Пресвітер каже йому:

- Ми знаємо, авво, що коли б ти був у своїх краях, вже давно міг би бути єпископом і началь­ником над багатьма, а ти тут сидиш нікому неві­домий.

Авву Евагрія хоча це й торкнуло, але не збенте­жило, і, кивнувши ствердно головою, він промо­вив:

- Точно так, отче. Раз говорив я, двічі, та більше вже не буду (Іов 40:5).

9. Евагрій у своєму Гностику говорить: «Ми нав­чились у праведного Григорія, що головних чеснот є чотири: мудрість, мужність, невинність і справед­ливість. Завдання мудрости, - казав він, - у тому, щоби споглядати розумні святі сили; завдання мужности - стояти за правду і навіть у протибор­стві не схилятись на бік неправди, а прийнявши насіння від Першого Хлібороба, - відвертатися од всівача (ворога), що властиве (на його думку) не­винності14 . А завдання справедливости - віддавати кожному за його заслугами».

10. Евагрій Понтійський каже, що стовп істини - Василій Каппадокійський - прорік: «Знання, яке походить від людей, удосконалюється постійним заняттям і вправою, а те, що від благодати, - прав­дою, лагідністю і милосердям. Перше можуть осяг­нути і люди пристрасні, останнє ж - тільки безпри­страсні, котрі під час молитви бачать світло, що опромінює їхній ум».

11. Ще мовив Евагрій: «Ангел Тмутської церкви, Серапіон, сказав, що духовне знання очищує ум; любов лікує гнів; стриманість загнуздує похіть і по­жадання».

12. Дидим казав: «Безнастанно бесідуй сам із собою про Промисел та про суд, і ці речі намагайся зберегти в пам'яті. Промисел Божий особливо вба­чай у наверненні нас од гріха й незнання - до чес­ноти і пізнання».

[ Назад ]     [ Зміст ]     [ Вперед ]

[ Cкачати книгу: "Евагрій Понтійський" ]

[ Купити книгу: "Евагрій Понтійський" ]

---

Нагору

Рекомендуйте цю сторінку другові!