Евагрій Понтійський - Відомості про життя й твори

Про авву Евагрія Понтійського, скитського монаха, відомо, що він народився близько середини IV ст. в місті Іворі поблизу Євксинського Понту[1]. Палладій, учень його, - за Сократом, - пише про нього в Лавсаїку, гл. 73:

«Було б несправедливо мовчати про діла Еваг­рія - знаменитого диякона Христового, мужа жит­тя апостольського. Тому, визнаючи за потрібне пе­редати це на письмі для повчання читачів і просла­ви благодати Спасителя нашого, я подам напочат­ку, як прийшов він до монашества і як, потрудив­шись згідно зі своїм обітом, упокоївся в пустині на 54 році життя, за словами Писання: Спочив незаба­ром, бо уподобав Господь душу його».

Авва Евагрій був сином пресвітера. Святий Ва­силій, єпископ Кесарійський, призначив його чит­цем церкви в Аргосі. За порадою святого єпископа Василія святий Григорій, єпископ Ніський, брат єпископа Василія, який здобув апостольську славу за мудрість, безпристрасність і досконалу вченість, звернувши увагу на здібності Евагрія, висвятив йо­го на диякона. Прибувши з ним на великий Кон­стантинопольський Собор, святий єпископ Григо­рій залишив його там у блаженного єпископа Нек­тарія - найдосвідченішого тоді поборювача єресей. І прославився Евагрій монах у великому місті, мужньо перемагаючи в диспутах усяку єресь.

Та сталося так, що цей муж, якого все місто ша­нувало за чесність вдачі, полюбив заміжню жінку, - як він сам пізніше оповідав, визволившись від тієї спокуси. Жінка теж кохала його; була ж вона знатного роду. Евагрій, оскільки і Бога боявся, і свого сумління соромився, хотів віддалитися од неї, але не міг. Уявляючи собі пляму пороку і злорад­ство єретиків, ревно молив Господа перешкодити наміренню жінки, яка манила його до гріха.

Після молитви, якою відвернув од себе гріх, примарився Евагрієві Ангел в одежі воїна, що по­вів його до в'язниці, шию закував у кайдани, а руки зв'язав залізними ланцюгами. Ніхто не сповіщав йому причини ув'язнення, але Евагрій сам, муче­ний совістю, знав, що це за ті стосунки з жінкою, і гадав, що чоловік її доніс про це судді. До того ж йому було відомо, що тут вже оголошували вироки за подібні злочини. Тому перебував у крайньому збентеженні й страху. Тоді Ангел набув вигляду од­ного його щиросердечного друга. Він увійшов над­звичайно вражений і засмучений тим, що його друг терпить ганебні кайдани і сидить у тюрмі поміж сорока злочинцями, та й сказав йому:

- Отче дияконе! За що так безчесно тримають тебе зі злочинцями?

Той відповів йому:

- По правді, не знаю; але припускаю, що на ме­не доніс один вельможа через безумні ревнощі. Я ж побоююсь, що він підкупив градоначальника, аби піддати мене тяжкому звинуваченню.

Ангел в образі друга мовив йому:

- Якщо хочеш послухати мене, то я радив би тобі покинути це місто, бо, як бачу, не піде тобі на користь життя в ньому.

Евагрій відрік на те:

- Якщо Бог визволить мене з цієї біди і ти по­бачиш мене в Константинополі, - хай зазнаю ще більшої кари!

Друг сказав йому:

- Коли так, то принесу тобі Євангеліє, присяг­неш на ньому, що покинеш це місто й станеш мо­нахом, - і я визволю тебе з цієї біди.

Евагрій потвердив:

- Присягну, тільки порятуй мене.

Після цього Ангел приніс Євангеліє і зажадав обітниці. Евагрій присягнув на Євангелієві, що не залишиться в місті більше одного дня, і це тільки для того, щоби перенести на корабель свої речі. Тим і скінчилося видіння.

Уставши, Евагрій у тривозі міркував так: «Хоч присяга дана в сні, але все ж таки я поклявся». То­му, нітрохи не барившись, переніс усе, що мав, на корабель і відплив до Єрусалиму. Там він зодягнув­ся в монашу рясу, і його прийняла блаженна Мела­нія Римлянка.

Але диявол знову потьмарив його серце і збен­тежив настільки, що Евагрій перемінив рясу на світську одежу: його охопила ораторська пиха. Бог же, що утримує всіх нас від загибелі, зіслав на ньо­го гарячку і хворобу, настільки важку, що за шість місяців цілковито виснажила його тіло. Коли ліка­рі так і не знайшли ліку на його недугу, тоді бла­женна Меланія сказала:

- Мені здається, що хвороба твоя не звичайна, сину мій. Скажи мені, чи не маєш якогось гріха на душі?

Евагрій зізнався їй у всьому, що сталося з ним у Константинополі. Блаженна мовила йому:

- Дай мені слово перед Богом, що зважишся на монаше життя, і я, хоч грішниця, помолюся Госпо­ду, щоб Він дарував тобі життя, аби покаялося і втихомирилося серце твоє.

Коли Евагрій прирік, Меланія помолилася, - і вже через декілька днів хворий одужав. Блаженна дала йому монашу рясу. Евагрій, одягнувшись у неї, відправився до Єгипту, де спочатку прожив два роки на Нитрійській горі, а потім віддалився в пустиню.

Чотирнадцять літ жив він у так званих келіях, на самому хлібі й воді, додаючи зрідка трохи оли­ви. Евагрій не дозволяв собі щодо харчів жодної утіхи: не їв ні городини, ні плодів, ні винограду, не пив вина. Тіла не омивав. Так томив себе чоло­вік, який жив колись у достатку, - але спокуси і тут не покинули його. Часами на нього сильно на­падав демон розпусти, як він сам говорив про це; і тоді Евагрій, бувало, цілу зимову ніч просиджував нагий у криниці, - від чого тіло його кам'яніло.

Іншим разом докучав йому дух богохульства, - і тоді сорок днів він не входив під крівлю, томлячи себе. І взагалі, Евагрій стільки перетерпів спокус від різних бісів, що важко їх і перелічити. Демони навіть били його.

Але так умертвлюючи тіло своє і так терплячи, блаженний внутрішньо оживотворявся Духом Свя­тим і, очистивши ум, сподобився дару видінь і роз­пізнавання духів.

Цей доблесний Христовий подвижник говорив перед смертю:

- Ось уже три роки не тривожила мене тілесна похіть.

Якщо навіть таке суворе життя, невтомні по­движницькі труди й безнастанне чування на мо­литві не відігнали ненависника добра, й демон по­гибелі так нападав на того праведника, - то скільки потерпають від того нечистого духа або від власно­го недбальства люди безпечні!

У Сократа (кн. 4; гл. 23) читаємо, що Евагрій був учнем Макарія Єгипетського та Макарія Олек­сандрійського, під проводом яких, будучи спочатку філософом тільки на словах, став філософом на ді­лі. Прибувши із Константинополя до Єгипту, зу­стрівся він зі згаданими мужами і почав наслідува­ти їхнє життя. Далі Сократ наводить два випадки із життя Евагрія, з котрих бачимо, які взаємини мав той з Макарієм Великим. Якось авва Макарій пи­тав Евагрія про різницю впливу на душу зневаги від людей та зневаги від демонів. Іншого ж разу прийшов до авви Макарія Евагрій та, втомлений дорогою та спрагою, просив трохи води, але той відмовив йому, навчивши його тим самим витрива­лости. Перше й друге читаємо в Евагрієвих главах до Анатолія (гл. 93, 94). Далі Сократ згадує, що Евагрій у своїй книзі Гностик пише про себе: «Ми навчились у праведного Григорія, що чеснот і по­глядів на них є чотири, а саме: розсудливість, муж­ність, стриманість та справедливість». Хто є той Григорій? За Палладієм - Григорій Ніський, а за Сократом - Григорій Назиянський, котрий, мабуть, і висвятив Евагрія на диякона в Константинополі. Чи не переплутав Сократ Григорія Назиянського з Григорієм Ніським? Палладій, вважаємо, краще міг знати правду. Також у Сократа читаємо таке: Теофіл Олександрійський запросив на єпископство до Єгипту дивного Аммонія. Той, будучи разом з Атанасієм Великим у Римі й нічого там не бажаю­чи бачити, крім церкви Петра й Павла, відтяв собі праве вухо, щоби каліцтвом тіла відхилити від себе рукоположення. Через якийсь час Олександрій­ський єпископ Теофіл закликав на єпископство Евагрія, який також утік, але не знівечив свого ті­ла. Зустрівшись із Аммонієм, Евагрій лагідно до­рікнув йому:

- Погано зробив ти, відтявши собі вухо, - за це відповіси перед Богом.

- А ти не будеш відповідати, Евагрію, що відтяв собі язика і ради самолюбства не скористався даро­ваною тобі благодаттю? - запитав і собі Аммоній.

Про твори Евагрія Сократ згадує так: «Він на­писав дуже добрі книги. Перша з них називається Монах, або Про діяльні уроки; друга - Гностик, або Про чоловіка, який удостоївся знання у п'ятдесяти главах; третя - Протирічник, або Вибрані вислови зі святих Писань проти демонів-спокусників, що скла­дається з восьми частин за кількістю вісьмох го­ловних гріхів. Крім того, він склав сто молитов, шістсот питань про майбутнє та ще дві книги, на­писані стихами: одну - до монахів, які живуть в кіновіях, або спільно в монастирях, другу - до ді­виць. Які чудові ці книги, спізнає той, хто їх чита­тиме».

Созомен (кн. 6, гл. 30), згадуючи Аммонія - од­ного із братів, що досягнув висот мудрости та вче­ности, перечитав твори Орігена, Дидима та інших духовних письменників, - додає: «В дружбі з Ам­монієм був мудрий Евагрій, муж вчений, сильний розумом і словом, та особливо здатний розпізнава­ти помисли, які ведуть до чеснот і пороків, й роби­ти так, аби перші розвивати, а останніх - остеріга­тись. Зрештою, яким він був, показують його тво­ри. Евагрій, кажуть, відзначався помірністю і на­стільки позбувся пихи й гордости, що ні заслужені похвали його не тішили, ні незаслужені докори не засмучували. Побожно жив і вивчав Святе Писання у Григорія, Назиянського єпископа, представника Константинопольської Церкви, при якому служив архидияконом. Вигляд мав приємний і любив гар­но одягатися. Хтось із вельмож, помітивши його знайомство зі своєю жінкою, розпалився ревноща­ми і задумав його вбити. Але Господь послав Еваг­рієві жахливе, але водночас спасительне сновидін­ня-попередження».

Не можна не зауважити, що Сократові та Созо­менові свідчення суперечать Палладієвим щодо то­го, який Григорій посприяв духовному розвиткові та освіті Евагрія. Палладій згадує Григорія Нісько­го, а ті - Григорія Назиянського. Можна узгодити це так: Григорій Ніський висвятив Евагрія на ди­якона, але Евагрій знав і Григорія Назиянського та користав з його уроків. Коли Григорія Богослова запросили до Константинополя на патріярший престол, Григорій Ніський з Евагрієм прибули на Собор, який тоді відбувався. Тут Евагрій міг прото­дияконувати у Григорія Назиянського, а після Со­бору залишитися, за порадою обох Григоріїв, у Константинополі. Сократ і Созомен розповідають про Евагрія, коли він був у Константинополі; а Палладій - про те, що було перед тим. Палладієві як учневі Евагрія можна більше довіряти, оскільки той свідчить те, що чув безпосередньо від самого Евагрія.

Помер Евагрій приблизно 399 року (Patrologia t. 40, р. 1215). Там же містяться відгуки про писання Евагрія. Блаженний Єронім писав (Epist. 135 ad Ctesiph.), що «книги Евагрія читають не тільки гре­ки по цілому Сході, але й латинники на Заході - в перекладі Руфина - учня його».

Патрологія містить усе, що збереглося з писань Евагрія. На першому місці стоять Глави про діяльне життя до Анатолія. Це те, що залишилося від книги, яку згадані історики назвали Монах. Розді­лам передує короткий лист до Анатолія - як вступ до них. Потім йде 71 глава уроків подвижницької діяльности. За ними містяться Настанови про діяль­не життя - в сто главах. Але оскільки більша ча­стина із них подана серед тих 71 глави, то тут наво­диться текст тільки тих глав, котрих немає там. Ра­зом усе ж набирається сто глав. Тож ми так і назве­мо їх: Сто глав про діяльне життя до Анатолія.

Далі в Патрології подана стаття, яка в нас, у Добротолюбії, називається ясніше: Опис монашого життя, в котрому викладено, як треба подвижнико­ві трудитися і зберігати мовчання (ідентично грець­кій Філокалії). Оскільки заголовок у Патрології на­віть перифразом складно передати, то зберігаємо цю назву.

Потім йдуть 33 глави, змістом яких є відобра­ження духовного у видимому; 25 глав, що розміще­ні в алфавітному порядку, - це афористичні висло­ви про духовні речі. За цими останніми подаємо 26 інших висловів (без дотримання алфавітного по­рядку).

Після цього - Про вісім порочних помислів, що є частиною давньої книги Антиритихон (Суперечності).

Наприкінці - Короткі правила для монахів-кіновітів та для дівиць.

[1] Монастир св. Василія був недалеко від цього міста (стадій із вісім).

[ Назад ]     [ Зміст ]     [ Вперед ]

[ Cкачати книгу: "Евагрій Понтійський" ]

[ Купити книгу: "Евагрій Понтійський" ]

Нагору

Рекомендуйте цю сторінку другові!