Про прозорливих

Древній патерик

РОЗДІЛ XVIII. Про прозорливих

1. Авві Антонієві було об'явлено в пустині: в місті є подібний до тебе, лікар за фахом, що свій надлишок віддає бідним і щодня співає Трисвяте з ангелами Божими.

2. До келії авви Арсенія в скиті прийшов брат, заглянув у вікно і побачив старця, цілого наче охопленого вогнем. А брат був гідний бачити. І як він застукав, вийшовши і побачивши нажаханого брата, авва говорить йому: Чи довго ти стукаєш? А чи не бачив ти чого? А той відповів: Ні. І, поговоривши з ним, відпустив його.

3. Сказав учень авви Арсенія, говорячи неначе про когось иншого, та, можливо, оповідав про себе самого: Коли перебував один старець у своїй келії, прийшов до нього голос і сказав: Ходи, покажу тобі діла людей. Він устав і вийшов. І завів його на якесь місце, і показав йому етіопа, що нарубав дров, і зробив велику в'язку та й попробував її нести, але не міг, і, замість відкинути з неї, він пішов, і ще рубав дрова, і докладав до в'язки. І робив так багато разів. Повів його голос ще трохи і показав йому чоловіка, що стояв коло криниці й черпав із неї воду та наливав у розбиту посудину, а вода знову виливалася в криницю. І говорить йому ще: Ходи, покажу тобі инше. І от побачив він церкву і двох мужів, що сиділи на конях і везли колоду навскіс один напроти иншого. А хотіли вони через двері увійти до церкви і не могли, бо колода була поперек, і не впокорив себе жоден, щоби стати позаду иншого і нести колоду просто, тому і лишилися за дверима. І сказав йому: Це ті, що нібито несуть ярмо правди, але з гордістю і не впокорилися, щоби виправитися і йти смиренним Христовим шляхом, тому й лишаються поза Божим Царством. А той, що рубає дрова, це чоловік, що має багато гріхів; та замість того, щоби покаятися, він не зменшує своїх гріхів, а до своїх беззаконь додає инші. А той, що наливає воду, це чоловік, що робить і добрі вчинки, але тому, що домішує до них і злі, то занапащує і свої добрі діла. Тому належить кожному чоловікові бути пильним в обміркуванні своїх діл, щоби не трудитися йому надаремно.

4. Оповідав ще авва Даниїл: Наш отець авва Арсеній казав про одного скитянина, що був великий у житті, але простий у вірі, та через свою неосвіченість помилявся і говорив, що хліб, який ми приймаємо у святому причасті, не буває за сутністю Тілом Христовим, а що він лиш Його образ. Два старці почули, що він говорить такі слова і знаючи, що він великий у житті, розсудили, що він говорить у незлобності й простоті. Прийшли вони до нього й кажуть йому: Авво, ми чули бесіду одного невіруючого, який стверджує, що хліб, який ми приймаємо у святому причасті, не є за сутністю Христовим Тілом, а тільки Його образом. А старець сказав: Це я кажу. Але вони переконували його, кажучи: Не так, тримай авво, а як передавала вселенська Церква. Бо ми віримо, що сам хліб, це Христове Тіло і сама чаша, це Христова Кров дійсно, а не образно. Як на початку, взявши порох із землі, утворив Бог чоловіка на свою подобу, і ніхто не може сказати, щоби він не був Божою подобою, хоч це й незбагненно, так і про хліб, про який Він сказав: «це Тіло моє», віримо, що він направду Тіло Христове. Але старець сказав: Як не переконаюсь на ділі, не повірю. А вони сказали йому: Помолимося цього тижня Богові про це таїнство й віримо, що Він об'явить нам. Старець із радістю прийняв це слово й молився Богові, кажучи: Ти, Господи, знаєш, що я не зі злоби не вірю, та щоби я не помилявся в істині, відкрий мені Господи, Ісусе Христе, що є правда. Та й старці, що відійшли від нього у свої келії, молили Бога, кажучи: Господи Ісусе Христе, об'яви старцеві, що це за таїнство, щоби він повірив і не занапастив свого труду. І вислухав Бог обох, і як минув тиждень, прийшли вони в неділю до церкви і окремо сіли самі на рогожі, посередині ж був старець. І розкрилися їх духовні очі, і як положено святий хліб на престол, лише вони троє бачили наче дитину. А коли пресвітер простягнув руку, щоби роздробити хліб, зійшов з неба ангел Господній із ножем, заколов дитину і виточив кров до чаші. Коли ж пресвітер роздроблював хліб на малі частиці, той ангел відтинав із дитини невеликі часті. Коли ж підійшли приймати Святе Причастя, тільки одному старцеві дано окровавлене тіло. І як побачив він це, вжахнувся і заголосив, кажучи: Вірю, Господи, що хліб, на престолі це — Тіло і чаша, це — Кров Твоя. І одразу Тіло в руці його стало хлібом, як це є в таїнстві, й він прийняв, дякуючи Богові. І сказали старці: Бог знає людську природу, що не може вона їсти сирого тіла, тому перемінює своє Тіло в хліб і свою Кров у вино для тих, що з вірою їх приймають. І дякували Богові за того старця, що не допустив Бог загинути його трудам, і всі троє з радістю пішли в свої келії.

5. Той же авва Даниїл оповідав про одного великого старця, що жив у долішніх сторонах Єгипту, що він у простоті говорив, наче б Мелхиседек був самим Сином Божим. І донесено про нього блаженному Кирилові архиєпископові олександрійському, і він послав за ним, знаючи, що цей старець чудотворець, і все, чого він не попросить, Бог йому об'являє, і що з простоти говорить він це слово, ужив такого мудрого середника. Він сказав: Авво, я маю до тебе прохання. Говорить мені помисел, що Мелхиседек є Сином Божим, а инший помисел говорить: ні, лише чоловік він є, первосвященик Божий. Тому що я не второпаю цього, то послав за тобою, щоби ти ублагав Бога, щоби Він об'явив тобі — і дізнаємось правду. Старець, сподіваючись на своє життя, сказав із певністю: Дай мен три дні, а я спитаю про це Бога і звіщу тобі, хто він. Відійшов він до своєї келії і молився за це Богові, а через три дні прийшов і говорить, що Мелхиседек є чоловік. І сказав йому архиєпископ: Як ти довідався, авво? А він сказав: Бог показав мені всіх патріярхів, так, що кожний із них переходив переді мною, починаючи від Адама до Мелхиседека, і ангел сказав мені: Ось, це Мелхиседек, тому будь певний, що так воно є. Старець відійшов і сам уже проповідував, що Мелхиседек чоловік. І втишився вельми блаженний Кирило.

6. Оповідав і про иншого брата: Як було в неділю молитвослів'я, і він як зазвичай зібрався йти до церкви, насміхався з нього диявол, кажучи: Куди йдеш? Чи до церкви? І чого? Чи для того, щоби одержати хліба й вина? І скажуть тобі, що це Тіло і Кров Господа; не виставляй себе на посміховище. Брат повірив помислу й не пішов до церкви. Та браття очікували його, бо такий був звичай, щоби не зачинати молитвослів'я, поки не зберуться всі. Але він барився. От прийшли вони до нього, кажучи: Може, брат занедужав? А як знайшли його в келії, спитали його про причину, чому він не йде до церкви? А він, хоч і соромився, сказав ту причину, одначе говорить їм: Простіть мені, браття; я встав як звичайно і приготувався йти до церкви, та сказав мені помисел, що не є Тілом і Кров'ю Христовою те, що ти йдеш приймати, а простим хлібом і вином. Тож, як хочете, щоби я ішов з вами, вилікуйте мій помисел про святе приношення. А вони йому сказали: Вставай, ходи з нами, а ми проситимемо Бога, щоб об'явив тобі божественну силу, що наявна в Церкві. Він устав і пішов з ними до церкви. Багато помолившись Богові за брата, щоби об'явлено йому силу божественних таїнств, почали звершувати службу, а брата поставили посеред церкви. І до відпусту він не переставав слізьми зрошувати й обливати своє лице. А по службі приступили до нього й питали його: Якщо об'явив тобі що Бог, оповідж нам, щоб і ми скористали. Він же, плачучи, почав їм говорити: Як був канон псалмоспіву і прочитано апостольську науку та вийшов диякон читати Євангеліє, я бачив, що дах церкви розкрився і видно було небо, а кожне слово Євангелія було, мов вогонь, і підіймалося до небес. Коли ж скінчив Євангеліє і вийшли клирики з дияконика[1] із Чесними Дарами, я бачив, що знову отворилося небо і зійшов вогонь, а з вогнем множество святих ангелів, а посеред них два инші чудові створіння, що їх краси не можна переповісти. А сяяли вони, як блискавка, а посеред тих створінь, малий отрок. І святі ангели стали довкруги престолу, а дві особи над ним, а отрок посеред них. А як закінченно святі молитви і наблизилися клирики роздробити хліб причастя, я бачив, як дві особи стали тримати дитину за ноги й за руки, й узяли ніж і закололи її, і виточили кров до чаші, а розкраявши її тіло, положили поверх хлібів і хліби стали тілом. Як приходили брати приймати, давано їм тіло, а як вони взивали, кажучи: «амінь», ставало воно хлібом у їх руках. Коли ж і я прийшов прийняти, дано мені тіло, і я не міг спожити. І почув я голос, що говорив мені: Чому ти не приймаєш? Чи це не те, що ти шукав? А я сказав: Милосердний будь до мене, Господи! Я не можу спожити Тіла. І сказав мені голос: Коли б чоловік міг споживати Тіло, то Тіло й залишалося б, як це ти бачиш, але тому, що ніхто не може споживати м'яса, для того запровадив Господь хліби для причастя. То ж чи приймеш із вірою те, що тримаєш у своїй руці? А я сказав: Вірую, Господи. І коли я сказав це, Тіло, що його я тримав у своїй руці, стало хлібом, і я, подякувавши Богові, прийняв святу просфору. Коли ж закінчилася служба і клирики пішли на своє місце, я знову видів дитину посеред двох сотворінь, а коли клирики споживали Чесні Дари, я знову побачив, що відкрився дах церкви і божественні сили піднеслися на небо. Почувши це, брати пригадали собі апостола, що говорить: Пасха наша — Христос принесений у жертву (1 Кор. 5, 7). І зворушені пішли до своїх келії, прославляючи і хвалячи Бога, що творить великі чуда.

7. Ще хлопцем був блаженний Єфрем і бачив сон, тобто видіння, наче б на його язиці зійшла виноградна лоза й виросла, й наповнила весь світ, а була вона дуже родюча. І прилітали всі птиці небесні, і їли овочі тієї лози, та що більше їли, то більше помножувалися її плоди.

8. Ще бачив один святий у видінні, що за Божим велінням зійшов із неба сонм ангелів й мали вони в руках книгу, згорток списаний обабіч. Говорили вони ж один до одного: Кому слід його вручити? Й одні говорили про одного, другі про другого. Та відповіли і сказали: Напраду святі вони й праведні, але цього їм не можна віддати. Багато з них назвали й инші імена святих. Врешті сказали: Нікому не можна цього віддати крім Єфрема. І бачив старець, що мав видіння, що Єфремові віддали той згорток. І, вставши рано, почув, як учив Єфрем, — наче джерело з його вуст, і зрозумів старець, що бачив видіння, що від Святого Духа було те, що виходило з уст Єфрема.

9. Оповідали про авву Зенона: коли він жив у Скиті, то вийшов вночі зі своєї келії, немов на болото, та заблудив і ходив три ночі й три дні; як стомився й ослаб, упав, умираючи. Коли оце став перед ним отрок із хлібом і горням води і сказав йому: Встань, їж. Він устав і помолився, думаючи, що це привид. А той відповів йому і сказав: Добре ти зробив. І знову помолився авва, і вдруге, а рівно ж і втретє, а отрок каже йому: Добре ти зробив. Він устав, прийняв і їв та пив. Після того сказав йому той, що явився: Скільки ти ходив, настільки віддалювався від своєї келії, але встань і йди за мною. І зараз опинився він у своїй келії. І сказав йому старець: Увійди до келії і сотвори з нами молитву. Як старець увійшов, одразу отрок став невидимий.

10. Святі отці скиту пророкували про останнє покоління, кажучи: Що ми зробили? І відповів один із них, великий життям, на ім'я Ісхіріон, і сказав: Ми сповнили Божі заповіді. Спитали ще: А ті, що йдуть за нами, чи зроблять що-небудь? Він сказав: Вони досягнуть половину нашого діла. — А після них що? І сказав: Люди того роду зовсім не матимуть діл, та спостигне їх спокуса, і ті, що виявляться гідними в тій спокусі, будуть вищими за нас і за наших отців.

11. Сказав авва Йоан, що один старець видів в екстазі: Оце троє ченців стоять на березі моря й почули вони голос з другого берега: Візьміть вогненні крила й прийдіть до мене. І двоє з них взяло крила й полетіло на той берег, а один лишився і дуже плакав, і кричав. Та опісля дано йому крила, але не вогненні, а слабі й безсилі, і з трудом, западаючи в воду і виринаючи, і з великою журбою вийшов він на берег. Так і це покоління, якщо дістає крила, то не вогненні, а слабкі й немічні.

12. Оповідали про авву Лонгина, що якось приніс йому один корабельник золота з доходу на кораблях. Але він не схотів прийняти, лише сказав йому: Тут цього не треба, та вияви любов, сядь на свою скотину й поквапся на міст святого Петра, знайдеш там одного юнака, що має таку й таку одіж, віддай йому все золото і спитай: Що в нього? Корабельник поспішив, а коли знайшов юнака, як сказав йому старець, а юнак спитав його: Куди йдеш, брате? — Був я в авви Лонгина, й він послав мене до тебе, щоби я дав тобі це золото. Коли юнак почув про авву Лонгина, розповів корабельнику про свою журбу: Взявся я за великі справи, та, не маючи в них успіху, вийшов повіситися за містом, а щоби ти повірив, то ось і мотузок несу. І витягнув його зі своєї пазухи, й показав йому. А корабельник віддав юнакові золото й спрямував його йти до міста. Коли ж вернувся він до авви Лонгина, розповів йому про все, а старець сказав йому: Повір мені, брате, — коли б ти не поспішив і не випередив того юнака, то й мене, і тебе суджено би за його душу.

13. Иншого разу, як сидів він у своїй келії, й отці розмовляли з ним, раптом він устав і, не сказавши нічого нікому, вийшов зі своєї келії та й заквапився до пристані. Коли наблизився він до пристані, саме підходив корабель, що йде в Єгипетські сторони, а в ньому був один святий отець, що бажав із ним поговорити. Як привітали вони один одного Святим Духом, стали на молитву і сказав єгиптянин Богові: Просив я Тебе, щоби не знав про мене старець і не піднімав труду. І пішли вони до келії авви Лонгина. На ранок старець єгиптянин упокоївся.

14. Авва Макарій жив у дуже пустинному місці. Він один жив у горішній пустині; а нижче була друга пустиня, в якій жило багато братів. Глядить старець на дорогу і бачить, — іде сатана в одежі чоловіка і хоче його минути. Здавалося, що він носить волохату довгу, лляну одіж, дуже стару з дірами, а в усіх дірах висіли пляшки. І говорить йому старець: Куди йдеш? А він відповідає: Іду навідатися до братів. А старець сказав: Що це в тебе за пляшки? А він каже: Несу поживу братам. Питає його старець: І всі з такою поживою? Він відповідає: Так; як кому не сподобається одне, несу друге, бо доконче одне з них сподобається. І, сказавши це, відійшов. І лишився старець, поглядаючи на дорогу, а як побачив, що він вертається назад, говорить йому: Будь здоров. Та, він відповів: Звідки мені здоров'я? Каже йому старець: Чому ж? Та він відповів: Суворими були до мене всі, й ніхто не прийняв мене. Говорить же йому старець: І не маєш ти там жодного приятеля? І відповів: Так, тільки одного ченця маю там, як брата, і він вірить мені, а як бачить мене, крутиться, як вітер. Говорить йому старець: А як називається брат? Він же сказав: Теопемпт. Мовивши це, відійшов. Авва Макарій встав і пішов у долішню пустиню. А як почули брати, взяли віття і вийшли йому на зустріч, і кожний готувався, думаючи, що в нього затримається старець. Але він питав: Хто на цій горі називається Теопемптом? І, знайшовши його, увійшов до його келії. Теопемпт прийняв його з радістю. Коли вони лишилися самі, каже йому старець: Як тобі, брате? А він говорить: Поки що добре, за твоїми молитвами, — бо соромився йому сказати. Каже йому старець: Оце, скільки літ я подвизаюся і всі мене поважають, але й мене, старця, непокоїть дух нечистоти. А Теопемпт відповів йому, кажучи: Повір мені, авво, що й мене теж. Старець удав, що його непокоять і инші думки, аж довів брата до зізнання. Опісля каже йому: Як ти постиш? А він говорить: До дев'ятої години. Каже старець йому: Пости до вечора і трудися, і вчи напам'ять Євангеліє й инші Писання, а як прийде до тебе помисел, ніколи не звертай уваги вниз, але завжди угору, а Бог одразу тобі допоможе. І, давши науку братові, старець відійшов у свою пустиню. І, спостерігаючи, знову побачив демона та й каже йому: Куди йдеш? А він говорить: Навідатися до братів. Коли ж він вертався, говорить до нього старець: Як брати? А він каже: Зле. Старець питає: Чому? А він каже: Усі суворі, а найбільше зло те, що той один, який був мені приятелем і слухав мене, і той, не знаю чому, зіпсувався і не тільки не слухає мене, а зробився найсуворішим за всіх, і я заприсягся більше туди не ходити, хіба згодом, коли мине багато часу. Сказавши так, відійшов, лишивши старця. А святий увійшов до своєї келії, прославляючи Бога Спасителя і дякуючи Йому.

15. Оповідали про авву Макарія, що йшов він якось до церкви відправляти службу і побачив навколо однієї келії одного з братів велике число демонів, одні з них прийняли вигляд жінок і теревенили про непристойне, деякі вигляд юнаків, що говорили гидкі речі, инші знову галасували, а инші брали на себе різний вигляд. А старець був прозорливий і зойкнув, кажучи: Звичайно, брат живе недбало й тому злі духи так безладно оточують його келію. Як відправив він Службу Божу й повертався, зайшов до келії брата й говорить йому: Маю журбу, брате, та вірю тобі, що як помолишся за мене, то Бог облегшить мені мою журбу. А брат став каятися перед ним і каже йому: Отче, я негідний молитися за тебе. Але старець далі переконував брата, кажучи: Не відійду від тебе, як не даш мені слова, що кожної ночі будеш за мене відмовляти одну молитву. І послухав брат повеління старця. А старець сказав те, бо хотів дати йому привід молитися ночами. Брат устав уночі, відмовив молитву за старця, а як скінчив молитву, попав у скруху й сказав сам до себе: Бідна душа! За такого старця ти молишся, а за себе не молишся. І відмовив одну довгу молитву за себе. Так протягом усього тижня, щоночі проказував по дві молитви, одну за старця, а другу за себе. В неділю Макарій, знову йшовши до церкви, бачить демонів, що стоять коло келії дуже сумні. І зрозумів старець, що через молитву брата зажурилися демони, і, зрадівши, увійшов до братової келії, і сказав йому: Будь добрий, докладай за мене щоночі ще одну молитву. Як відмовив брат за старця дві молитви, знову впав у скруху і сказав сам собі: О нещасна душе! Долучи й за себе ще одну молитву. І робив він так увесь тиждень, проказуючи щоночі чотири молитви. Знову йшов старець і бачив, що демони зажурилися і мовчать. Подякував він Богові й знову зайшов до брата, і просив його додати за нього ще одну молитву. Та брат додав і за себе ще одну молитву і щоночі відмовляв шість молитов. Коли ж старець знову йшов до брата, розсердилися демони на нього й образили його, обуренні за спасіння брата. Авва Макарій прославив Бога за поступ брата, зайшов знову до його келії і, давши йому науку, щоби не був недбалий, а пильно молився, вийшов від нього. Демони ж, що виділи в брата велику ревність, яку він за Божою благодаттю набув до молитви, відступили від нього.

16. Авва Макарій потішаючи братів, оповідав: прийшов сюди одного разу отрок, опанований бісами, із своєю матір'ю, і сказав він до неї: Встань, ходімо геть. Та вона сказала: Я не можу йти. Каже їй син: Я тебе понесу. І дивувала мене хитрість диявола, як він хотів їх вигнати звідси.

17. Говорили ще брати про запустіння скиту: Як побачите келію, побудовану побіля болота, знайте, що близьке запустіння скиту; як побачите дерева, — воно при дверях; коли ж побачите отроків, беріть свої плащі й утікайте.

18. Авву Мойсея, що мешкав у Петрі, якось бентежив блуд, і от, врешті, не маючи сил залишатися у келії, пішов він і виявив це авві Ісидорові, а старець переконував його, щоби вернувся він до своєї келії. Та він не заспокоювався, кажучи: Не можу, авво. Він узяв, повів його до покою і каже йому: Дивися на захід. І поглянув Мойсей, і побачив силу-силенну бісів, що хвилювалися й галасували, готуючись до бою. Каже йому знову авва Ісидор: Поглянь і на схід. І поглянув, і побачив незліченне множество прославлених ангелів. Авва Ісидор сказав: Оце ті, що їх посилає Бог на поміч святим. А ті, що на заході, піднімають на нас боротьбу. Та більше тих, що з нами, ніж тих, що проти нас. Тож, подякувавши Богові, авва Мойсей підбадьорився і вернувся до своєї келії.

19. Говорив авва Мойсей у скиті: Коли дотримаємося заповідей наших отців, то я поручуся вам перед Богом, що варвари не прийдуть сюди; коли ж не дотримаємося, то буде спустошене це місце.

20. Коли якось сиділи у нього брати, сказав їм: Ось, варвари йдуть у скит, але встаньте і втікайте. Брати кажуть: А ти не тікатимеш, авво? А він їм: Я довгі літа очікую того дня, щоби сповнилося слово мого Господа Ісуса Христа, що сказав: Всі бо, що за меч беруться, від меча загинуть (Мт. 26, 52). Кажуть йому: І ми не тікатимемо, а вмремо з тобою. Та він сказав: Це не моє діло, кожний із вас нехай міркує, як має чинити. А було із ним семеро братів. І каже їм: Ось, варвари підійшли до дверей. І прийшли, й убили їх. А один із них налякався і втік за кошики та бачив, що зійшло сім вінців і увінчали їх.

21. Говорили деякі отці про авву Макарелла Тиваїдського зі слів його учня, що в неділю, збираючись йти на службу, приготовляв себе і поки не йшов до церкви, вивчав напам'ять частину Святого Письма. Тоді, коли він так роздумував, його уста не ворушилися, щоби ніхто не почув його. А коли стояв на службі, його груди були змочені слізьми; бо казав він: Коли відбувається Служба, я бачу всю церкву, немовби в вогні, а коли служба закінчується, вогонь знову віддаляється.

22. Оповідали про авву Силуана, що хотів він раз іти до Сирії, та сказав йому учень Марко: Отче, я не хочу йти звідсіля і не пущу, авво, щоби ти йшов, але пробудь ще тут три дні. І на третій день упокоївся Марко в мирі.

23. Говорив авва Йоан, якого вигнав Маркіян: Прийшли ми раз із Сирії до авви Пімена й хотіли спитати про затвердіння серця, та старець не знав грецької і перекладача ми не знайшли. Але бачив старець, що ми журимося, і почав говорити грецькою мовою, кажучи: Природа води м'яка, а камінь твердий. І якщо над каменем висить посудина з водою, вода потрохи капає на камінь і пробиває його. Так і Боже слово лагідне, а наше серце тверде; коли ж чоловік часто слухає Боже слово, відкривається його серце, щоби боятися Бога.

24. Сказав авва Пімен: Написано: Як прагне олень до джерел водяних, так прагне душа моя до Тебе, Боже (Пс. 41, 2). Олені пустині ковтають багато гадюк, і коли мучить їх спрага, бажають іти на гору й до води, а як нап'ються, освіжуються від гадючої отрути. Так і ченці, що мешкають в пустині, загоряються отрутою лукавих демонів і тому прагнуть у суботній і недільний день прийти до джерел водяних, тобто до Тіла й Крови нашого Господа Ісуса Христа, щоби очиститися від усякої гіркоти лукавого.

25. Спитав хтось авву Пімена, кажучи: Що значить: Не платіть злом за зло (1 Пт., З, 9; 1 Сол. 5, 15). Каже йому авва Пімен: Ця пристрасть має чотири види: перший — у серці, другий — у погляді, третій — на язиці, а четвертий — робити зло за зло. Як можеш очистити серце, не перейде вона на зір. Коли ж перейде на зір стережися говорити; коли ж і скажеш, то негайно затримайся, щоби не зробити зла за зло.

26. Говорили про авву Пахомія, що коли одного разу несли дорогою тіло мерця і стрінув його авва Пахомій, побачив що з марами супроводжували мерця два ангели. Він почав про них роздумувати і просив Бога, щоби Він об'явив йому про них. І прийшли до нього обидва ангели, а він сказав їм: Чому, ви, ангели супроводжували мертвого? А ангели сказали йому: Один із нас ангел середи, а другий п'ятниці. І тому, що до тої пори, поки він не вмер, ця душа не залишала постити в середу і п'ятницю, то ми супроводжуємо цього мерця. А що до смерти дотримувався він посту, то й ми прославляємо його, що добре подвизався для Господа.

27. Блаженний Павло Простий, учень авви Антонія, оповідав отцям ось що: Якогось разу прийшли ми у монастир задля відвідин і користи братів, і після звичайної розмови пішли ми до церкви відправляти звичайне богослуження. А блаженний Павло дивився на кожного з них, що входили до церкви, й приглядався, з якою душею входять, бо мав він і таку ласку від Бога, що видів кожного таким, який він у душі, як ми бачимо лице один одного. Коли всі входили з ясним поглядом і блискучим обличчям, і з кожним ангел, що радів ними, побачив він одного чорного і понурого всім тілом, демони з обох боків тримали його і тягнули до себе, і накладали на його ніздрі уздечку, а святий ангел ішов за ним здалека й плакав та журився. Павло, плачучи й часто вдаряючи рукою в груди, сидів у церкві, оплакуючи того, що його таким бачив. Ті, що бачили, що він робив і яка скора переміна сталася з ним, засмутилися його слізьми і плачем та й питали його й дуже просили сказати, що він бачив. Боячись, чи не робить він так тому, що довідався чогось про всіх, просили, щоби йшов із ними до служби. Та Павло, відганяючи їх і відмовляючись іти, сидів мовчки і надмірно оплакував того, що його таким бачив. Через короткий час у церкві все закінчилося і брати почали виходити. Павло знову дивився на всіх, знаючи, якими вони ввійшли, й хотів пізнати, якими вийдуть. Аж бачить, що той муж, що перед тим був чорний і понурий усім тілом, виходить із церкви ясний лицем і білий тілом, а демони йдуть за ним далеко позаду, а святий ангел перебуває близько нього веселий і радісний, торжествуючи й радіючи ним. Павло зірвався і закликав радісно, благословляючи Бога і кажучи: О несказане милосердя і благість Божа! О Божі щедроти і незмірна добродійність Божа! Побіг і вийшов на високі сходи, говорив сильним голосом: Прийдіть і побачте діла Господні, які чуда вчинив Він на землі (Пс. 45, 9). Прийдіть і погляньте на Того, який хоче, щоб усі люди спаслися і прийшли до розуміння правди (1 Тим. 2, 4). Прийдіте, поклонімось і припадімо до Нього (Пс. 94, 6) і скажімо: Ти один можеш відпускати гріхи. Всі ж зійшлися старанно, бажаючи послухати, що він говорить. Коли зібралися всі, Павло розповів те, що видів при вході до церкви й опісля. І привів того мужа, щоби він сказав причину, з якої Бог раптом дарував йому таку переміну. А той чоловік, що його Павло викрив, не затаюючи, при всіх розповів про себе, кажучи: Я чоловік грішний і довгий час жив у блуді, аж до сьогодні. Та нині, як увійшов я до святої Божої церкви, почув я слова пророка Ісаї, а радше самого Бога, що говорить у ньому: Обмийтеся, станьте чистими; усуньте з-перед моїх очей нікчемні ваші вчинки; перестаньте чинити зло! Навчітеся добро чинити; шукайте правди... Коли б гріхи ваші були, як багряниця, вони стануть білими, як сніг; коли б, мов кармазин, були червоні, стануть, як вовна (Іс. 1, 16-19). Я, перелюбник, — продовжував він, — зворушений цими словами, заголосив у своєму помислі й сказав до Бога: Ти, Боже, що прийшов у світ спасти грішників, сповни на мені, негіднім грішникові, те, що обіцяв через Твого пророка. Бо оце від сьогодні даю Тобі слово й поручаюся, і серцем сповідаюся Тобі, що вже не робитиму цього зла, але відрікаюся від усякого злочину й буду служити Тобі від сьогодні чистим сумлінням. Отже, Господи, сьогодні, з цієї години, прийми мене, бо я каюся й зрікаюся всякого гріха. З цими обітами вийшов я з церкви, постановивши собі в душі не робити надалі нічого злого перед очима Господа. Почувши це, всі до одного голосно закликали до Господа, кажучи: Які величні діла Твої, Господи, все премудро сотворив єси! (Пс. 103, 24). Отже, християни, пізнавши зі Святого Письма і з Божих одкровень, яку благість має Бог для тих, що щиро припадають до Нього і покаянням виправляють попередній упадок, і знову надає обіцяні блага, не караючи за гріхи, вчинені раніше, і не падаймо у розпач щодо нашого спасіння. Бо як через пророка Ісаю обіцяв Він осквернених гріхами омити й вибілити, як вовну і сніг, так і сьогодні через пророка Єзекиїла з присягою обіцяв не загубити: Як от живу я, — слово Господа Бога, — я не бажаю смерти грішника; бажаю, щоб він відвернувся від своєї поведінки і жив (Єз. 33, 11).

28. Прийшов раз до авви Силуана учень Захарія і застав його в екстазі з руками, простягненими до неба. Він замкнув двері й вийшов; а як прийшов у шостий і в дев'ятий час, застав його в такому самому положенні. Коло десятої години він застукав, а ввійшовши, застав, що він відпочивав. І каже йому: Що було з тобою сьогодні, отче? А він сказав йому: Я нездужаю сьогодні, сину. Та він, обхопивши його ноги, говорив: Не пушу тебе, як не скажеш мені, що ти бачив. Каже йому старець: Я був піднятий на небо й бачив Божу славу, і стояв там досі, а тепер мене відпущено.

29. Сказала свята Синклитикія: Будьмо мудрі, як змії, а чисті, як голуби, щоби прозорливо спрямувати думки на його сіті, бо про це сказано: бути мудрим, як змія, щоби не затаїлися перед нами його напади і підступи. Справді подібне найскоріше розпізнається через подібне, а простота голуба наказує чистоту діяння.

30. Говорив один із отців: Сиділи якось старці й розмовляли про хосенне. Був між ними один прозорливий і бачив він ангелів, що обмахували їх віттям і вихваляли їх. Коли ж розпочалася инша розмова, ангели відійшли, і стала між ними крутитися смердюча свиня й валяла їх. Коли ж знову стали говорити про хосенне, знову прийшли ангели й славили їх.

31. Говорили про одного великого старця в скиті, — коли браття будували келію, він із радістю виходив і закладав фундамент, та не йшов геть до тієї пори, поки її не закінчено. Якось, коли вийшов він на будову келії, був дуже сумний. І кажуть йому браття: Чому ти сумний і зажурений, авво? А він сказав їм: Буде спустошене це місце, діти. Бо я бачив, що загорівся вогонь у скиті, а браття взяли віття і, вдаряючи ним, погасили його; і знову загорівся і знову браття взяли віття і, вдаряючи ним, погасили його. Загорівся вогонь і втретє, і обняв увесь скит, та вже не могли його погасити. Тому я сумний і журюся.

32. Оповідав один із отців: Коли приносили клирики Чесні Дари в скиті, сходив на просфору Святий Дух, наче орел, і ніхто Його не бачив, крім клириків. Одного дня попросив один із братів щось у диякона, але той сказав йому: Не час тепер. Коли ж вони пішли на приношення Дарів, не зійшла як зазвичай подоба орла. І сказав пресвітер до диякона: Що це значить, що не зійшов орел, як звичайно? І сказав пресвітер до диякона: Направду, або в мене, або в тебе є гріх; відступи від мене трохи, а як зійде, буде очевидно, що через тебе не сходив, а як ні, то зрозуміємо, що задля мене не зійшов. І коли відступив диякон, одразу зійшов орел. А як закінчилася служба, сказав пресвітер до диякона: Скажи мені, що ти зробив. Він же пояснив йому, кажучи: Не відчуваю в собі гріха, крім того хіба, що приходив до мене брат і просив у мене щось, а я відповів: «мені ніколи». І каже йому пресвітер: Справді, через тебе не сходив орел, бо ти засмутив брата. І диякон пішов і перепросив брата.

33. Сказав старець: Написано: Праведник, наче пальма, зацвіте (Пс. 91, 13). А слово це означає, що плід добрих діл і високий, і простий, і солодкий. У пальмовому дереві одна серцевина та ще й біла, що містить у собі всю її силу. Подібне можна знайти і в праведника: серце в нього одне і пряме, що взиває до одного Бога. Воно й біле, бо має просвічення віри, і будь-яке ділання праведного в його серці. А гострий вершок його (пальмового дерева) — це спротив праведника дияволові.

34. Скаже другий старець: Шунамійка прийняла Єлисея, бо не мала ні з ким зносин. Кажуть, що Шунамійка — це образ душі, а Єлисей, — образ Святого Духа. Тільки-но душа віддалюється від життєвого пристрастя і збентеги, приходить до неї Дух Божий, і тоді може вона народжувати, хоча б була неплідна.

35. Инший із отців сказав: Очі свині з природи так влаштовані, що звертаються до землі й ніяк не можуть споглянути на небо. Так і в тих, що насолоджуються приємностями, душа, раз упавши в нечистоту гріховної насолоди, з трудом може глядіти на Бога або думати що-небудь гідне Його.

36. Був один старець, великий провидець; він твердив, кажучи: Ту силу, що її я бачив, яка стояла над купіллю хрещення, бачив я і над одежею ченця, як він приймає схиму.

37. Ще инший із старців казав, що часто, як диякон виголошує: «Возлюбім друг друга» (поцілуймо), бачив він на устах братів Святого Духа.

38. Трапилося, старець був так просвічений, що видів, що діялося і говорив: Я бачив, що раз у кеновії брат роздумував у своїй келії, коли це прийшов демон і став біля келії. І поки брат роздумував, не міг демон увійти; коли ж перестав роздумувати, він увійшов досередини.

39. Оповідали про одного старця, що він просив Бога, щоби побачити йому демонів. І об'явлено йому: не треба тобі їх бачити. Та старець взивав, кажучи: Ти, Господи, сильний охоронити мене Твоєю благодаттю. І отворив Господь очі старця, і він побачив, що вони, немов бджоли, крутяться біля чоловіка і скрегочуть на нього зубами; але ангели Божі відганяють їх.

40. Сказав один старець: Було у нього по сусідству двоє братів — один чужинець, а другий тутешній. Чужинець був дуже недбалий, а тутешній дуже старанний. Сталося, що впокоївся чужинець, а старець, як прозорливий, бачив силу-силенну ангелів, що провадили його душу; і як дійшли до неба, щоби ввійти туди, було переглянуто його життя. І зазвучав із неба голос, що говорив: Відомо, що він був дещо недбалий, та задля його мандрівництва, отворіть йому. Опісля помер і той тутешній, і прийшла до нього вся його рідня. А той старець побачив, що ангелів зовсім нема, то ж здивувався і, впавши ниць перед Богом, говорив: Як це чужинець, що був недбалий, мав таку славу, а цей, що був старанний, не отримав нічого? І прийшов до нього голос і сказав: Цей старанний, як наблизився до смерти, розплющив свої очі й побачив своїх батьків, що плакали, й втішилася його душа. А чужинець хоч і був недбалий, не бачив нікого зі своїх, зойкав і плакав, та Бог його втішив.

41. Один зі старців оповідав, що в пустині Нікополя жив пустельник, а прислуговував йому один віруючий мирянин. А був у місті безбожний і багатий чоловік. І ось умер той багатий, і проводило його місто, і єпископ зі світильниками. Та вийшов і той, що прислугував пустельникові, щоби як зазвичай занести йому хліба, та й побачив, що його вмертвила гієна. Він упав ниць перед Господом, мовлячи: Не встану, поки не відкриєш мені, що це значить: чому той безбожник дістав таку почесть, а цей, що служив тобі день і ніч, потерпів оце? І прийшов ангел, і сказав йому: Той безбожник мав невелике добре діло й отримав нагороду тут, щоби там не мати вже жодної полегші; а цей пустельник, хоч був праведний і приоздоблений усякими чеснотами, та мав і він, як чоловік, незначне падіння, і дістав тут кару, щоби там, перед Богом, виявитися йому чистим. Мавши одкровення, він пішов, прославляючи Бога за Його суди, бо вони правдиві.

42. Розповідав один із отців, що ченці мають три дуже чесні діла, до яких приступати треба зі страхом і духовною радістю, це — приймання таїнств, братський стіл і посудина омовіння. І розповів цю притчу: був один великий прозорливий старець; довелося йому їсти з багатьма братами. І коли вони їли, цей старець, сидячи за столом, молився духом і побачив, що одні їдять мед, а инші — хліб, ще инші — сіно. Здивувався він сам у собі й молив до Бога, кажучи: Господи, об'яви мені цю тайну, як це одна й та сама пожива, що лежить на столі перед усіма для їдження, виявляється такою різнорідною, що одні їдять мед, инші хліб, а ще инші сіно? І зазвучав голос згори і мовив: Ті, що їдять мед, це ті, що сидять за столом зі страхом і трепетом та духовною радістю, сидять за трапезою та безперервно моляться, і їх молитва підноситься до Бога, як тим'ям, тому вони й їдять мед. А ті, що їдять хліб, це ті, що при їдженні дякують Богові за дарування. Ті ж, що їдять сіно, це ті, що нарікають і говорять: це добре, а це погане. Не так треба міркувати, а більше вихваляти Бога і засилати до Всевишнього піснеспіви, щоби і в нас сповнилося сказане: Чи ви, отже, їсте чи п'єте, чи щонебуть иншого робите, усе робіть на славу Божу (1 Кор. 10, 31).

43. Деякі ченці, вийшовши зі своїх келій, зібралися разом і розмовляли про подвижництво, про благочестя і про те, як треба догоджувати Богові. Коли вони говорили, деяким старцям з-поміж них з'явилися два ангели, що тримали мантію і хвалили кожного з тих, що говорили про хосенне. Але ті, що мали видіння, промовчали. Та оце, наступного разу, як вони знову зібралися, зав'язалася в них розмова про одного брата, як винного у грісі, й почали наговорювати на нього. Тоді побачили ці старці свиню, що видавала сопух і була вся нечиста. Коли ті, що мали видіння, довідалися про падіння, розповіли братам і про похвалу ангелів, і про сопух свині.

44. Старець оповідав про одного єпископа, щоб ми набрали з цього прикладу більше сміливости й були пильніші в праці для свого спасіння: оповідали про одного з колишніх наших єпископів (думаю, що то був той сам, що бачив це й нам оповідав), що він чув про двох світських благородних віруючих жінок, наче б то вони жили в нечистоті. Єпископ, бідкаючись над тими, про яких йому сказано, й підозрюючи те саме щодо инших, звернувся з молитвою до Бога, щоб від Нього довідатися правди, чого й сподобився. Під час Божественної літургії, коли почали підходити до причастя, він крізь лиця побачив душі й яким гріхам кожен підпав. В одних, бачив він, лиця були, як саджа, деякі з них мали лице на подобу полум'я, а очі кроваві вогненні; а инші з них бачив з ясним лицем, у білому одязі; инших знову, як подавав Христове Тіло, воно осмалювало й спалювало, а в других робилося неначе світлом, що входить через їх уста і просвічує все їх тіло. Були ж у їх числі й ті, що вибрали життя чернече, й ті, що жили в подружжі, які підпадали цьому. Опісля сказав він: Я почав подавати й жінкам, щоб довідатися, які вони на душі, й бачить, що і з ними було те саме, — лиця чорні й кроваві, вогненні і білі. В їх числі підійшли й ті дві жінки, про яких наговорили єпископу, задля котрих передусім єпископ творив таку молитву. І бачить, що й вони, приступаючи до таїнства, мали лице ясне, дуже чесне й були зодягнені в білу одіж. Відтак, коли прийняли святі Христові Тайни, засяяли, немов від світла. Й знову звернувся він до звичної молитви до Бога, щоб дізнатися образ показаних йому об'явлень. І став перед ним Господній ангел і сказав питати про кожного. А єпископ одразу запитав про двох жінок, чи справедливий перший донос на них, чи несправедливий. Ангел сказав йому, що правдиве це, що сказано про них. Єпископ сказав ангелові: а як же під час приймання Святих Тайн, вони були ясні лицем, мали білу одіж і світлом світилися доволі? Ангел сказав: Це тому, що зрозуміли, що вони скоїли, й обіцяли відступити від того, а за сльози й зітхання, милостині вбогим і сповідь та обіцянку надалі ніколи вже не впадати в таке зло їх причислено до лику божественного, прощено їм гріхи, й решту часу проживуть вони невинно, праведно й побожно. А єпископ сказав, що не дивує його така переміна жінок (бо це буває часто), а дарування Бога, що не тільки увільнив їх від кари, але удостоїв їх такої ласки. Ангел сказав: Ти дивуєшся цьому? І слушно, ти — чоловік, а владика ваш і наш це — Бог, добрий єством і чоловіколюбець. Тих, що відступають від своїх гріхів і зі сповіддю приступають до Нього, не тільки не посилає на муку, але й відкладає свій гнів на них і вдостоює їх почестей. Бо так полюбив Бог світ, що й свого єдинородного Сина віддав за нього. Тому Той, що схотів умерти за ворогів, тим, що стали Його власними, й каються за те, що зробили, тим більше дає розрішення від гріхів і дарує насолоду, що їм приготована. Це знай певно, що жоден людський гріх не побідить Божого чоловіколюбства, якщо лише грішник покаянням загладить те зло, що ним перед тим грішив. Бо Господь як чоловіколюбець знає неміч вашого роду і силу пристрастей, і диявольську хитрість, і коли люди падають у гріх, прощає їм, як своїм дітям із терпеливістю очікує виправлення. А з тими, що каються і просять Його доброти, співстраждає, як з немічними й одразу ж звільняє їх від кари й дарує їм приготовані праведникам блага. Сказав тоді єпископ ангелові: Скажи мені, благаю тебе, і про инших з різними обличчями, яким гріхам піддався кожен із них, щоб я довідався про них і позбувся усякого непорозуміння. Ангел сказав: Світлоносні й ясні лицем ті, що живуть у невинності, чистоті, праведності, добрі, співчутливі й милосердні. Ті, що мають чорні лиця, це — перелюбники, повні нечистоти й инших поганих насолод. Ті, що явилися кровавими й вогненними, живуть у злобі й неправді, люблять образи й хули, підступні й вбивці. І сказав йому ангел, додаючи: Отже, ти, поможи їм, бажаючи їх спасення, бо на те дістав ти сповнення тих молитов, щоби, пізнавши по лиці гріхи тих, що їх повчаєш, науками й переконуваннями зробити їх кращими і привести до Христа, нашого Бога, що вмер і воскрес за них. Тож, що маєш ти силу пильности й любови до Твого Господа Христа, доклади усякої стриманости, щоби навернути їх від гріхів до Бога; скажи їм, яким гріхам вони віддані, щоб вони не були недбалі щодо свого спасіння. З цього для тих, що каються і навертаються до Бога, спасіння їх душі, а ти отримаєш велику нагороду, як наслідувач самого Владики, що зійшов із неба, провадив життя на землі для спасіння людей.

45. Брат спитав старця: Ім'я спасає чи діло? Каже йому старець: діло. Знаю я — продовжував старець, що якось раз молився брат і прийшов йому такий помисел, що він бажав побачити душу грішника і праведника, як вона розлучається з тілом. А Бог не схотів засмутити його в його бажаннях. Як він сидів у келії, прийшов до нього вовк і, вхопивши його пащею за одіж, тягнув брата геть, а той встав і пішов за ним. Аж вовк довів його до одного міста, там його лишив і відійшов. Коли ж він сидів поза містом, коло монастиря, то в монастирі був хворий один великого імени пустельник, та очікував своєї години. І бачить брат великий запас свічок і лампад, що їх приготовляли для нього; а все місто плаче за ним, наче б тому, що Бог тільки задля його молитов давав усім хліб і воду, і все місто спасав Бог задля нього. Коли ж станеться з ним що-небудь, всі ми, говорили мешканці цього міста, умремо. Коли настала година смерти, приглядається брат і бачить, пекельний тартар із тризубом вогненним і чує голос: Оскільки душа його не втішила мене жодної години, і ти її не милуй, володій його душею, бо не дістане спокою повік. І той, до кого стосувалося це повеління, опустив вогненний тризуб у серце подвижника, і довго мучив його, і вирвав його душу. Після цього увійшов брат у місто і сидів плачучи, коли побачив на площі брата мандрівника, що лежав хворий і не мав нікого, хто б ним піклувався. І пробув він у нього один день, і коли брат відходив, бачить він Михаїла і Гавриїла, що прийшли по його душу. І сівши один праворуч, а другий ліворуч, кликали його душу, бо хотіли її узяти. Коли ж вона не хотіла покинути тіла, сказав Михаїл до Гавриїла: Вхопи її й ходім. Та Гавриїл каже йому: Звелів нам наш Владика, щоб ми взяли її без болю, тому не можемо силувати її. І закликав Михаїл сильним голосом: Господи, як зволиш щодо душі цієї, бо вона не хоче виходити? І прийшов до нього голос, що говорив: Ось посилаю Давида з гуслями і всіх співаків, аби вона почула солодкий спів їх голосу й вийшла з радістю, щоб не змушувати її. І як зійшли всі, оточили душу, та співали пісні, вона вискочила, пішла на руки Михаїла й понесли її з радістю.

46. І сказав ще він про одного старця: Пішов цей старець якось в місто продати кошикит й у вільний час сів біля воріт якогось багача, що вмирав. Як сидів він, поглянув й побачив чорних коней, а їздці на них чорні й страшні, й у своїх руках тримають вогненні палиці. Під'їхавши до дверей, лишили вони коней на дворі й увійшов кожний із них. Як побачив їх хворий, закричав гучним голосом: Господи, помилуй мене і поможи мені! Кажуть йому посланці: Чи тепер, як зайшло для тебе сонце, почав ти згадувати про Бога? Чому при світлі дня не гукав ти Його? Тепер уже нема місця ні на надію, ні на молитву. І так узяли його бідну душу й віддалилися.

47. Сказав старець: Чули ми від деяких святих, що мали в собі Христа, про те, що чотири святих старців домовилися й подали один одному руку на те, щоб однодушно й односердно жити в цьому житті. І знову знайти один одного в небі, вірячи слову Владики, коли двоє з вас згодяться на землі просити про якусь річ, буде дано вам від Отця мого, що є на небі. Троє з них практикувало безмовність в пустелі, будучи пильними в подвижництві, а другий служив їм у необхідному. Довелося двом із них упокоїтися в Христі, перенесено їх в одне місце спокою, а двоє лишилося на землі: той, що послугував, і один, що мовчав. Але за намовою лукавого диявола, той, що прислуговував, упав у перелюб. І об'явлено було одному з прозорливих, що два покійні пустельники благали Бога за прислужника, кажучи: Видай брата на розтерзання левові або иншому звірю, щоб він очистився від гріха й прийшов у те саме місце, де ми, аби дотримати нам нашу угоду. Сталося, що тоді, як брат вертався із служби, того, що мовчав, стрінув лев і хотів його вмертвити. Та довідався про той випадок безмовник, бо було йому об'явлено, і став на молитву просити Бога за брата. І одразу лев зупинився. А два брати, що впокоїлися, просили Бога, кажучи: Просимо Тебе, Владико, допусти, щоб його розтерзано, аби прийшов він разом із нами до цього блаженства, й не слухай, святий, того, що молиться за нього на землі. А старець у келії усильною молитвою і слізьми благав Бога, щоби помилував брата й вирятував від лева. І почув Бог голосіння старця і сказав старцям, що були в небі: Справедливо є вислухати його, ви тут в спокою, ви звільнені з трудів і подвигів життя, а він стомлений трудами тіла і боротьбою духів злоби, тому справедливіше йому подарувати ласку, ніж вам. Зараз же відійшов лев від брата, а він, як прийшов до келії і застав старця, що плакав за ним, розповів йому про все, що сталося і висповідав свій гріх. А як зрозумів, що Бог його пощадив, почав каятися і невдовзі дійшов до попередньої міри. І сталося, що вони обидва упокоїлися в Христі, й було об'явлено святому провидцеві, що всі чотири перебувають в одному місці за правдивою обітницею нашого Господа Ісуса Христа.

48. Був ще один апокрисіярій у великій кеновії. Як він лагодив справи кеновії, трапилося йому впасти в болото нестриманости. Стало відомо, що він умер, і було його обличчя, як сажа котла. Авва монастиря, будучи духовним, тільки-но побачив, що сталося, зібрав усе братство й каже: Цей брат відійшов із життя, а ви знаєте, що для вашого заспокоєння і мовчання він з усієї душі займався нашими справами, і його, як чоловіка, звів лукавий, тому через нас брат упав у гріх, тож, потрудімося ревно за нього й благаймо Бога чоловіколюбця. А вони, співчуваючи йому за всі його труди, почали зі слізьми постити і благати Бога, щоби Він його помилував. І провели три дні й три ночі в пості й нічого не їли, тільки плакали і побивалися над погибеллю брата. А авва увійшов у екстаз і бачить, що ублагали Спасителя труди братів. Та диявол почав обвинувачувати померлого й каже: Владико, він мій, прошу Тебе, він із наших, я помагав йому в грісі. А Ти, Господи, як справедливий Суддя, суди справедливо. І сказав йому Спаситель: Я справедливий суддя, але й милосердний, а межею моєї справедливости й ласкавости служить моє чоловіколюбство. І тому, що я милосердний і чоловіколюбний, то добре не погордити молінням стількох святих мужів, що його приносять мені за одного зраненого, а до того задля них самих, що моляться за те, що він упав в гріх. Бо міг і він перебувати в мовчанні, як і всі в монастирі, і зберегти себе неушкодженим твоїми стрілами. Та через справи братів як чоловік занапастив себе. Чи ж ти не бачив, як усі на смерть віддають себе за нього? Тож переконай їх, щоби перестали благати мене, а тоді бери його. Коли ж такі душі наважуються на небезпеку згинути з голоду три дні й три ночі, призиваючи мене слізно благати за нього, не залишать молитов, зітхань і коліноприклонень, та попелом посипають свої голови і це за брата, поконаного несвідомо, а лукавством, — то чи не є добре заспокоїти їх у їхніх проханнях? Бо якщо земних царів можна ублагати проханням багатьох людей, коли все місто прохає проти царського рішення за того, що вже осуджений і що його ведуть на смерть і, цар вириває винного з рук ката, то чи не тим більше я — цар справедливий і чоловіколюбець — не сповню прохання і молитву моїх воїнів, які принесені мені за одного? Коли Господь це проказав, диявол засоромився і зник. Коли авва монастиря вийшов з екстазу, розповів усе братам і зраділи вони дуже великою радістю. І почало лице брата потрохи очищуватися з чорноти й стало все чисте; а переконавшись, що зачислив Господь його душу до лику спасенних, прибрали його тіло й поховали його. І раділи тим чудесним спасінням брата тому, що близький Господь до всіх, що призивають Його в правді.

49. Треба нам, дорогі, пригадувати собі життя святих Отців сповнене добрими ділами й наукою, щоби утвердити наше мудровання, тож, пізнавши багато чого, що служить до поступу в ангельському житті, спробуймо оповісти дещо, що особливо може служити для вашої користи. Прийшов недавно муж старий віком, з сивим волоссям, в особливій одежі, що свідчила про ангельський образ і з лагідним гарним лицем, що свідчило про чистоту його душі та чоловіколюбство. Його супроводжував инший, молодий літами, але дозрілий розумом і утверджений помислом. Коли я їх спитав, відкіля йдуть і чого, старець тихо й лагідно сказав: «Ми християни, ченці одного з тиваїдських монастирів. А притягнув нас до цього життя один святий муж, котрий мав велику й незбагненну чесноту, так, що всі почитали цього святого за великого богоносного мужа, а для спасіння їх душ, мав він духовне і боговгодне слово. Живучи побожно і будучи славним своїм життям, відповідно до свого способу життя, він дійшов до управи монастирем. Одного брата, випробуваного в подвигах довголітнім досвідом, послав він до Єрусалиму в одній монастирській потребі. Коли брат забарився поза монастирем, занедужав хворобою, що властива рибам. Коли їх витягти з води, вони одразу ж умирають. Те ж сталося з цим братом, бо від довгого перебування поза монастирем, піддався він гріхові блуду, а що його сумління обвинувачувало його в такому грісі, він, не маючи надії приховати його перед иншими й не можучи знести сорому через такий вчинок, побоювався вернути в свій монастир. Бо такий кінець гріха, — гріх не тільки позбавляє чесноти, але й робить чужим Богові; надто ж покриває соромом і неславою, як довідаються про нього. Та коли добрий пастир нашого чину довідався про падіння брата, почав зітхати, плакати й зойкати над його згубою і упадком, й не так над його гріхом, як над його розпукою. Бо говорив він: Треба всіма силами берегтися від гріха, як від багатоголового змія. Бо він з різних приводів намагається ввійти в нашу душу. Коли ж вчиниш гріх, чи то з немочі чи з власної волі, чи з диявольського насильства, не треба дозволяти йому довго триматися в душі, але як це роблять недужі, скоріше вдаватися до лікування, не зневірювати в спасінні й виривати себе від диявола. Бо не приймати лікування покаяння, значить не вірити Божому чоловіколюбству. Зібравши своїх учнів, став він із ними міркувати, що треба робити для спасіння брата, але не тому, що сам він не знав, що треба робити (бо не було б справедливо, щоб він керував і пас, як би не знав, що корисне для його овець), тільки тому, щоби дати нагоду иншим і дізнатися, як ставляться учні один до одного. Всі браття, немов одна душа сказали: Кого він схоче послати, щоби відшукати й повернути його, всі готові на цю послугу. Це й зробив той добрий і благий муж, учень істинного пастиря, що положив свою душу за своїх овець: він послав нас сюди, а инших в инший бік, щоби велике число післаних могло як-небудь знайти того, кого вони шукають. Позаяк я дуже здивувався такій любові їх і опікою над тим, що згрішив, то сказав йому: Чи є, блаженний, яка-небудь нагорода добрим і заплата злим у майбутньому? Він сказав мені: Направду, о християнине, є нагорода за те, про що думаємо вдень і вночі й що робимо, за діла злі й добрі. А для підтвердження сказаного простягнув руки до неба й присягав, що має намір оповісти мені про об'явлення, які довелося декому бачити. І, сильно плачучи, почав так нам оповідати: один пресвітер із наших сторін, чудний чоловік, що довгий час провів у подвизі й надзвичайно старанно читав Святе Письмо, оповідав мені ось що: Була в мене, говорив він, сестра, дівчина, котра хоч була молода літами, та вже придбала зрілий розум. Вона проводила весь час у пості й стриманості. Якось сиділа вона біля мене й раптом відхилилася на спину й лежала без голосу й без віддиху весь день і ніч. Наступного дня в той самий час вона немов зі сну встала і була страшно нажахана. Коли я питав, що з нею трапилося вона просила мене, щоб я дозволив їй мовчати до тієї пори, аж поки мине її душевний страх і стане їй легше оповісти про те, що було їй показано. Бо, говорила вона, і зір, і слух перевищує те, що вона бачила гарного і злого. Серед сліз провела вона довгі дні; і сама не хотіла чути слова від кого-небудь і не говорила з найближчими, і часто зі слізьми називала імена декого, і з жахом оплакувала їх. Я дуже хотів довідатися про те, що вона бачила, та вона ледве піддалася проханням і зачала говорити: «Тієї години, як я сиділа біля тебе, прийшли якісь два поставні сивоволосі мужі, вони вдягли мене в білу одіж, взяли за праву руку й казали йти за ними. Один із них, що тримав в руці палицю, простягнув її до неба і отворив його, приготовляючи нам доступ всередину. Опісля взяли мене й привели на якесь місце, де стояло велике число ангелів. А двері й покої були над усяке слово. Коли ж я увійшла досередини, побачила високий престіл і ті, що стоять довкола нього, красою і величчю перевищують тих, що стоять надворі. На престолі сидів Хтось, що своїм світлом освіжував всіх, до котрого всі припали й котрому поклонялися. Ті, що вели мене, казали й мені, поклонитися Йому. Почула ж я, що Він наказав вести мене й показати все для наставлення в розумі тих, що ще живуть. Вони одразу ж взяли мене за руку і сповнили те, що їм наказано. І прибула я в якесь місце, і побачила велике множество сотворінь, невимовної краси, одягнених у різні одежі, що блищать золотом і самоцвітами, і різноманітні покої, і велике число мужів і жінок, що живуть у них у честі й славі. Вони показували мені кожного й говорили: це є єпископи, що праведно й свято керували людьми; а це клирики і миряни; з них одні в своїй службі просяяли, инші прожили невинно й праведно. Там, брате, побачила я пресвітера цього села і клириків, яких знаємо я і ти. Побачила я багато дівчат, вдовиць, жінок, що чесно жили в подружжі; багато з них було знайомих, инші з нашого містечка, ще инші з різних міст, що з ними доводилося бути разом на святах мучеників, і ті котрих я й не знала і просила тих, що вели мене, сказати про них що-небудь. А вони сказали: Вони з різних, міст і містечок; одні вправлялися в подвижництві, инші знову прожили кожний у своєму стані, деякі більшу частину життя провели у вдівстві й терпіли скорботи й численні лиха. Є серед них дехто, що в дівицтві й у вдівстві спершу впали, та яких за покаяння і багато сліз знову привернено до попереднього чину. Взявши мене відтіля відвели мене в инші місця, страшні з вигляду і жахливі для оглядання, наповнені всяким плачем і риданням». Бажаючи про це оповісти, була вона охоплена таким жахом, що змочила слізьми свою одіж і зі страху від того, що оповідала, переривався її голос, а язик її мимохіть затинався і ворушився, не видаючи звуку. Та, примушувана мною, почала вона говорити: «Виділа я місця такі страшні й жахливі, що зором і слухом не можна зрозуміти; ті, що стояли коло мене, говорили, що вони приготовані для всіх безбожних і беззаконних і для тих, що на світі називалися християнами, та багато зла робили. Там побачила я розпалену піч, що видавала якийсь страшний клекіт. Побачивши її, я налякалася і спитала: Для яких безбожних це приготоване? А вони сказали: Для тих, що зачислені були до клиру, але зневажили Божу Церкву своїм грошолюбством і недбальством і прожили ганебно без покаяння. В їх числі сказали чітко імена деяких, одних із міських, про яких ти й сам чув, що вони ганебно жили, деяких із моєї церкви. А я, тремтячи, закликала: Невже для тих, що перебувають в клирі й дівицтві приготовані такі лиха? Один із тих, що перебував віддалік, сказав мені у відповіді:Їм, дівчино, призначені лиха, що відповідають їх нечестю проти Бога й їх неправді проти ближнього. Бо ні тими, що там страждають не погорджує Бог, ні тих, що роблять невгодне Йому, не лишає без кари. Всім за добре й лихе віддає всемогутній Бог по заслузі. Як ми ще відійшли, затрималися на місці, повнім глибокої темряви. Все там було наповнено голосінням, колотнечею і скреготом, і жалісним голосом, і страшним зойком. Там, брате, побачила я багато різних дівчат і вдів, і деяких инших про яких казали, що вони ніколи не чинили згідно з їх обітами, а переходили з місця на місце і своїм волоцюжництвом неславили життя инших, віддавалися вину і насолодам, а на спів псалмів і молитви, і піст не звертали уваги, не дивлячись на те, що своїми обітницями вступали в завіт із Христом. А про деяких із них говорили, що вони із людської ненависти, хоч і правильно, переказували про наміри инших, що для декотрих із них послужило зіпсуттям, і вони стали винними в їх загибелі. Мене ж, що бачила їх великий зойк і плач, не менше обняв страх, як їх. Коли поглянула я уважніше, аж бачу, що вогонь і муки обняли двох найлюбіших мені дівчат, що їм разом зі мною ти, брате, давав дуже часто багато порад і пересторог, бо ти любив їх, особливо за їх дружбу до мене. Коли побачила я їх, зойкнула дуже і по імени покликала одну із них. Та вони поглянули, і їх лиця покрилися соромом через кару, що її зносили, і ще більше мучив їх сором, і вони опустили вниз голови. А я зі слізьми питала їх, що вони зробили тайного, що затаїлося перед багатьма, і в які злі вчинки впали вони, за які одержали таку кару. Вони ж сказали: Коли кари нас обвинувачують і показують наші діла, навіщо нас питати? Та, втім, навіщо нам приховувати? Бо розбещенням занапастили ми дівицтво, а з приводу зачаття, відважилися на убивство; стриманість і піст на очах инших виконували, а потайки робили протилежне, бо тільки людської слави бажали, а на те, що тут нам загрожувало, не звертали жодної уваги. Та ось, усе, що ми зробили там тайно, виявили тутешні нещастя. Ось, за тодішню звабу приймаєм заслужену кару. Ось, за тодішнє славолюбство, приймаєм тут відповідний сором. Всілякому за наші діла підпали ми праведному судові й не вдостоюємося від нікого з тамтешніх друзів жодної помочі. Та якщо є в тебе тепер сила і сміливість, задля твого доброго життя, то поможеш нам у цих страшних муках, що нас обняли. Вияви любов до нас і випроси нам у тих, що мучать нас, хоч трохи помилування. А я відповіла їм: І де ж усі вмовляння й поради мого брата? Де благання, де його велике піклування, де постійні молитви? Невже нічого з того не було достатнім для того щоб вас, сестри, не відведено сюди? Так, усяка порада й старання, і молитва за кого-небудь бувають даремні, якщо він сам себе не зробить послушним їм. Вони засоромилися і спочатку мовчали, опісля знову стали говорити: Не час тепер на докори, а на потіху і поміч, бо обсіли нас біди. Дай нам помилування і поміч, якщо можеш, поможи нам, змилосердися над нами. Я сказала: Якщо можу зробити, що доброго, то хочу. А вони сказали: Щоби я просила за них тих, що наглядають за муками, як можливо, зовсім визволити їх від цього страждання; коли ж не можливо, то мати хоч малу полегшу в тих нещастях. Я ж припала й із слізьми і плачем та й благала їх, кажучи: Наслідуйте свого чоловіколюбного й доброго Владику й облегшіть їм це мучення. Та вони зі страшним поглядом відіслали мене ні з чим, кажучи: Не час для них тепер на покаяння і сповідь, бо той час, що їм Бог дав на покаяння, провели в перелюбі й у вбивствах, насолодах і у всякому беззаконні, й тут не можуть отримати полегші. За байку вважали там тутешні блага, то як сьогодні шукають, щоби їх дістати? Справедливо для них за такі діла зібрати плоди, які там посіяли, якими благами там погордили, тих тут не дістати, а які муки легковажили, тих тут зазнати; тому до кінця буде їх лихо. Іди, дівчино, сповіщай там про тутешнє — про добре і про зле, хоча б і багатьом здавалося, що ти говориш пусте. А як вони дізналися, що даремним було моє благання, заплакали й заскреготали зубами і сказали: Ми терпіли все згідно із тим, що ми зробили. Бо тих, що вчили на тому світі жити, як належить дівицтву, ми не послухали, і добрі вмовляння виявилися марними. Та облиш нас і йди знову в світ. Просимо тебе, оповідай про це все тій, що жила з нами, бо й вона з нами робила подібне, сміючись над тутешнім і вважала за байки, те, що говорилось, так як і ми. Сповісти їй про наші муки, щоби і вона не зазнала тих самих бід, якщо до кінця чинитиме подібне. Запевни її, що все тут є справжнє, і переконай, щоби покаялася, бо, може, це буде спасіння для такої душі. А Господь і Бог нехай удостоїть нас визволитися від мук, про які ми чули й дістати ті вічні блага в самому Христі, нашому Господі, якого хай будуть слава і влада на вічні віки. Амінь».

[1] Північна частина вівтаря.

[ Назад ]     [ Зміст ]     [ Вперед ]

[ Cкачати книгу: "Древній патерик" ]

Нагору

Рекомендуйте цю сторінку другові!