Різні оповідання, що заохочують нас до терпеливости й мужности

Древній патерик

РОЗДІЛ VII. Різні оповідання, що заохочують нас до терпеливости й мужности

1. Св. авва Антоній, перебуваючи якось у пустині, зазнав пригнічення духа й великого потьмарення помислів та й говорив Богові: Господи, я хочу спастися, а помисли не дозволяють мені! Що мені робити в моїй журбі? Як спасуся? І, вставши, Антоній незабаром вийшов геть, — та ось побачив когось, подібного до себе, що сидів і працював, а потім устав від роботи і молився; відтак знову сів і плів мотузок; далі знову встав на молитву. То був Господній ангел, посланий для навчання і підтримки Антонія. І мовив ангел: І ти так чини — й спасешся! Почувши це, Антоній дуже зрадів і набрався відваги, — і так чинячи, спасався.

2. Один брат спитав авву Агатона: Мені дано заповідь, але на тому місці, де її треба виконати, — спокуса. Тому хочу ухилитися від заповіді, побоюючись спокуси. Старець каже йому: Коли б це був Агатон, — він виконав би заповідь і переміг спокусу.

3. Авва Амон говорив: Чотирнадцять літ провів я у скиті й молився Богові вдень і в уночі, щоби Він дарував мені перемогти гнів.

4. Авва Висаріон говорив: Сорок ночей провів я серед терня, навстоячки і без сну.

5. Авва Веніямин говорив своїм учням: Ходіть царською дорогою, вимірюйте шляхи і не будьте безпечні.

6. Святий Григорій сказав: Коли ти не сподієшся для себе нічого трудного, як думаєш братися до філософії, то твій початок зовсім не філософський, і я ганю таких мрійників. Коли цієї філософії ще тільки дожидається, а не прийшла вона на ділі, то чоловікові буває приємно; коли ж вона прийшла до тебе, то або терпи, страждаючи, або в протилежному випадку будеш обманюватися в очікуванні.

7. Авва Ісая сказав: Блаженні ті, що трудяться у пізнанні правди: вони заспокоїли себе від усякої скорботи й лукавства демонів, а тим більше від неволі того, хто стає на перешкоді чоловікові в кожному доброму ділі, про яке він дбає, і хто самий ум уводить у недбалість, коли я віддам себе на службу Богові.

8. Іще сказав: Найвищий з усіх подвигів, це мандрівництво, особливо для усамітнення. Той, що відходить на инше місце, має покинути свою власність, несучи з собою досконалу віру, надію і міць серця супроти своїх побажань, бо вони обходять тебе багатьма кругами і багатьма способами і страхають тебе спокусами і тяжкою нуждою або хворобами, вмовляючи при тому: «Коли ти впадеш у них, що робитимеш, не маючи нікого, що знав би тебе, щоб він міг подбати про тебе?» — і тим спокушає тебе Божа доброта, щоби таким способом виявилася твоя старанність і любов до Бога.

9. Один брат, що жив у Келліях, непокоївся в усамітненні. Пішов він до авви Теодора Фермерського і оповів йому це. Старець сказав йому: Йди, впокорюй свої помисли, виконуй послух і живи з иншими. Він відійшов на Гору і жив там з людьми. Та опісля знову прийшов до старця і мовив: Не знаходжу спокою і серед людей. Старець відповів йому: Якщо ти ні сам, ні з иншими не знаходиш спокою, то навіщо ти пішов у монахи? Чи не на те, щоб зносити скорботи? А скільки літ, скажи мені, ти, в ченцях? — Вісім літ, — відповів брат. — Старець сказав йому: Я вже сімдесят літ у чернечому образі й Жодного дня не знаходив спокою, а ти за вісім літ хочеш мати спокій?

10. Один брат спитав теж авву Теодора: Якщо трапиться, що що-небудь впаде на землю, ти, авво, налякаєшся? Старець відповів: Якщо небо з землею зудариться, Теодор і тоді не налякається, бо він благав Бога, щоб увільнитися йому від боязливости. Тому той і спитав його про це.

11. Оповідали про авву Теодора і авву Лукія Еннатських, що вони протягом сімдесяти літ сміялися над своїми помислами, кажучи: після цієї зими ми перейдемо звідси. Коли ж знову наставало літо, говорили: Як минеться це літо, ми підемо звідси. Так робили ці незабутні отці весь час свого життя.

12. Авва Пімен оповідав про авву Йоана Колова: він молився Богові, щоб визволитися від пристрастей — і під цим оглядом був безжурний. Пішов він до одного старця і сказав йому: Ось, я тепер спокійний і не маю жодної боротьби. Старець відповідає йому: Йди, молися Богові, щоб прийшла до тебе спокуса, бо через спокуси душа удосконалюється. Він почав молитися; а коли прийшла спокуса, то вже не просив Бога, щоби відняв від нього боротьбу, тільки говорив: Дай мені, Господи, терпеливість у спокусах.

13. Оповідали про авву Лонгина, що його часто збурювали помисли йти в пустиню. Тож, одного дня він каже своєму учневі: Вияви, брате, любов, — що я робитиму, потерпи і нічого мені не кажи, протягом цього тижня. І, взявши пальмовий ціпок, почав ходити по своєму подвір'ї, а як втомився, присів трохи, та вставши знову почав ходити. А як настав вечір, каже своєму помислові: Той, що ходить по пустині, не їсть хліба, а живиться травою, але ти задля своєї немочі з'їж трохи овочів. А як зробив це, знову каже своєму помислові: Той, що перебуває в пустині, не спить під покрівлею, а просто неба: так зроби і ти; і, нахилившись, він засинає на своєму подвір'ї. І так три дні, ходячи по своєму монастирі, лиш увечері з'їдаючи трохи цикорію, а ночі проводячи просто неба, втомився і, заборонивши помислу, що його турбував, викрив його, мовлячи: Як не можеш виконувати діл пустині, сиди терпеливо в своїй келії і оплакуй свої гріхи й не обманюйся: бо всюди бачить Боже око наші діла й ніщо не ховається від Нього, й Бог помагає тому, хто робить добре.

14. Авва Макарій Великий якось прийшов на гору до авви Антонія. Коли він постукав у двері, вийшов Антоній і спитав: Хто ти? — Я — Макарій, — відповів той. Антоній замкнув двері й відійшов, лишивши старця. Та, побачивши терпеливість Макарія, відчинив йому двері, привітав його і мовив: Я чув про твої діла і давно бажав тебе бачити. Прийняв його з любов'ю і дав перепочити, бо Макарій дуже втомився. Коли наставав вечір, авва Антоній намочив трохи для себе пальмового пруття. Авва Макарій сказав йому: Дозволь і мені намочити для себе. Намочи, - відповів Антоній. Макарій зробив велику в'язку пруття і намочив його. Сівши звечора, вони плели, розмовляючи для користи душі. А мотузок Макарія через отвір спускався в печеру. Блаженний Антоній, зійшов рано до печери й, побачивши довжину мотузки авви Макарія, здивувався і, цілуючи його руки, мовив: Велика сила виходить із цих рук!

15. Ішов якось цей авва Макарій із скиту до Терену і по дорозі зайшов ночувати в поганську божницю. Там були древні поганські трупи. Старець узяв один із них і поклав його собі під голову замість подушки. Побачивши таку сміливість, демони позаздрили йому і, бажаючи його налякати, закликали неначе жінку, називаючи її по-імени: Така-то, ходи з нами в лазню! А демон із під Макарія, наче мерлець, відповідав їм: На мені лежить мандрівник, - я не можу йти. Та старець не налякався, а сміливо вдарив трупа і сказав: Устань, як можеш, йди в темінь! — Демони, почувши це, закричали голосно: Переміг ти нас! І з соромом утекли.

16. Авва Матей говорив: я волю для себе діла легкого, а довгого, аніж такого, що спочатку трудне, а швидко скінчиться.

17. Оповідали про авву Милися: коли він жив із своїми двома учнями в перських границях, якось два царські сини, браття за тілом, виїхали за своїм звичаєм на полювання, розтягнули сіті на просторі біля сорока миль і ловили все, що тільки потрапляло в них, і вбивали списами. В сіті потрапив теж старець зі своїми двома учнями. Побачивши авву, всього порослого волоссям і страшного з вигляду, вони здивувалися і питали його: Скажи нам, чи ти чоловік, чи дух? — Я — грішний чоловік, — відповів він їм, — прийшов сюди оплакувати свої гріхи; покланяюся Ісусові Христові, Синові живого Бога! Царські діти сказали йому: Нема иншого бога, крім сонця, вогню і води, — що їм віддавали вони божу честь. — Іди принеси їм жертву! Старець відповів: Ваші боги — це створіння, і ви помиляєтесь, але прошу вас, наверніться і пізнайте правдивого Бога, Творця усього! — Ти визнаєш правдивим Богом чоловіка, осудженого і розп'ятого? — Зі сміхом сказали царевичі старцеві. — Так, — відповів старець, — я визнаю правдивим Богом того, що прибив до хреста наші гріхи і умертвив смерть. — Та вони взялися мучити старця і його учнів та поневолювали його принести жертву. По довгих муках відтяли голови двом братам, а старця так само після кількаденних тривалих мук врешті поставили на середину між собою, як це буває на полюванні, і пускали в нього стріли, один іззаду, а другий спереду. Тоді старець сказав їм: Тому, що ви обидва разом наважились пролити невинну кров, то завтра миттєво цієї самої години ваша мати втратить вас, утратить вашу любов: ви самі своїми стрілами проллєте кров один одного. Вони не звернули уваги на слова старця і вийшли наступного дня на полювання. Під час ловів втекла з сітей одна лань. Царевичі сіли на коней і поскакали доганяти її, а, пустивши в неї стріли, загнали їх один одному в серце — й умерли за словом старця.

18. Брат питав авву Пімена: Чому моє серце слабне, як спостигне мене навіть малий подвиг? Старець сказав йому: як же нам не дивуватися сімнадцятилітньому юнакові Йосифу, як він у Єгипті — землі поган — переніс спокусу, і Бог врешті прославив його? Чи не бачимо й Йова, як він до самого кінця не ослаб у прив'язаності до Бога? Спокуси не могли захитати його уповання на Бога!

19. Авва Пімен оповідав: авва Ісидор, скитський пресвітер, якось промовив до зібрання: Брати, чи не для труду прийшли ми на це місце? А сьогодні тут уже не має труду. Тому, узявши свою милоть, піду туди, де є труд, і там знайду спокій.

20. Іще сказав: відмінна прикмета монаха виявляється в спокусах.

21. Авва Павло Великий, галатіянин, мовив: Ченця, що має деякі свої турботи в келії і виходить із неї заради турбот про инших, зводить диявол. Я сам терпів цю спокусу.

22. Блаженна Синклитикія говорила: Коли живеш у братському монастирі, то не змінюй місця, бо це зробить тобі велику шкоду; бо як птиця піднімається з яєць, вони робляться запортками і безплідними. Так і чернець, що переходить з місця на місце, холоне і умирає для віри.

23. Іще говорила: В диявола багато гострих мечів. Коли він не переміг душі бідністю, то, щоб звести її, вдається до багатства. Не переміг її образами й зневагами, — обсипає її похвалою і славою. Переможений здоров'ям чоловік, — побиває тіло його недугами; не маючи змоги ошукати його приємностями, намагається звести душу зумисними трудами, перемагає чоловіка тяжкими недугами, аби так у недбалих затемнити любов до Бога. Але щоразу, коли твоє тіло знемагає, або коли палить його сильна гарячка, а також мучить невиносима спрага, — коли ти грішник, то зноси це, пам'ятаючи про майбутні муки, про вічний вогонь і кари після суду, — й не легковаж теперішніх кар (Євр. 12, 5), а радій, що Бог тебе відвідав, й повторюй це прекрасне висловлювання: Караючи покарав мене Господь, та на смерть не віддав мене (Пс. 117, 18). Ти залізо — і вогонь очистить твою ржу. Коли ти праведний і впав у хворобу, то через це від меншого робиш поступ до більшого. Ти золото — і через вогонь став чистішим, дано тобі колючку в тіло (2 Кор. 12, 7), — торжествуй, дивися, кому ти уподібнився? — ти вдостоївся Павлової чести! Тебе спокушують гарячкою? Ти караєшся простудою? Та Святе Письмо говорить: Ми перейшли крізь вогонь і воду, і Ти вивів нас на відпочинок (Пс. 65, 12). Осягнув ти перше, дожидай і другого, поступаючи в чесноті, повторюй слова святого Давида, що сказав: Я бідний і хворий (Пс. 68, ЗО). Ця потрійна журба зробить тебе досконалим, бо псалмопівець говорить: Коли взивав я, почув мене Бог правди моєї (Пс. 4, 2). Особливо у цих школах навчаймо свою душу подвигами, бо ворог у нас перед очима.

24. Іще говорила: Коли обтяжує нас хвороба, не треба нам журитися, що через неміч і недугу тіла не можемо стояти На молитві й співати псалми вустами; бо все це служить до винищення похотей; а й піст, і земні поклони приписані нам для перемоги гидких приємностей. А що хвороба придушує ці пристрасті, про це й говорити зайве. Вправді зайве, бо вона як найгостріший і найсильніший лік винищує згубні прояви хвороби — і в тім полягає справжній подвиг, щоби терпіти у хворобах і засилати пісні подяки вседоброму Богові. Чи тратимо ми зір, — знесімо це без обтяження, бо через це ми позбуваємося органів ненаситности й просвідчуємося внутрішніми очима. Оглухли ми, — дякуймо Богові, що втратили марнотний слух. Ослабли нам руки, — та маємо внутрі себе руки, приготовані на боротьбу з ворогом. Неміч огорне все тіло, та з цього навпаки виростає здоров'я внутрішнього чоловіка.

25. І ще говорила: Злочинців у цьому світі вкидають у в'язниці проти їх волі. Так і ми за свої гріхи вкиньмо себе в запертя, щоб добровільним присудом визволитися від майбутньої кари. Коли ти постиш, то не відмовляйся від посту під приводом хвороби, бо і ті, що не постили, часто впадали в такі самі тяжкі недуги. Почав ти добре діло, не відступай назад, коли ворог тобі перешкоджає: твоєю терпеливістю його переможеш. Ті, що збираються до плавби, спочатку пливуть за ходовим вітром, а відтак, розпустивши вітрила, стрічають і супротивний вітер. Та попри супротивний вітер, плавці не розвантажують корабля, а, постоявши трохи, або, змагаючись з бурею, продовжують плавання.

26. Оповідали про матір Сару, що вона цілих 60 літ жила над рікою і ні разу не нахилилась, щоб поглянути на неї.

27. Авва Іперецій сказав: Нехай у твоїх устах буде духовна пісня, а поучення нехай полегшить тобі тягар спокус, що стоять перед тобою. Ось приклад: подорожній, обтяжений подорожжю, що співом полегшує свій труд мандрівника.

28. Сказав ще: Нам треба озброюватися перед спокусами, бо таким способом будемо вправні, як вони спостигнуть нас.

29. Старець сказав: Коли напосяде на чоловіка спокуса, тоді звідусюди збираються на нього напасті, щоб здолав його занепад духа й нарікання. І при тому розповів старець ось що: Був у келіях один брат, і спостигла його спокуса. Тоді, коли бачив його хто, не хотів ні привітати, ані запровадити до келії;

а як він не мав хліба, ніхто не позичив йому; а як він вертався із жнив, ніхто не хотів його приймати на спільне зібрання, хоч і був такий звичай задля любови. Так, він прийшов із яснив і не було хліба в його келії. Та за це все він дякував Богові. А Бог, бачачи його терпеливість, відняв від нього боротьбу спокус. І ось у тій самій хвилі, стукає до його дверей хтось, що вів із Єгипту верблюда, нав'юченого хлібом. Тоді брат почав плакати й каже: Господи, чи я вже негідний і мало терпіння? - А браття, тільки-но минула спокуса, стали приймати його в свої келії і на зібраннях і вспокоювали його.

30. Старець сказав: Ми тому не маємо успіху, що не пізнали своєї міри і не маємо терпеливости в ділі, до якого приступаємо, а хочемо без труду здобути чесноту.

31. Одні люди прийшли в пустиню до великого старця і говорили: Давні не скоро переходи зі свого місця, хіба через ці ось причини: коли доведеться кому-небудь зазнати від когось образи і хоча він робив усе для задоволення того, що образив, та не міг його примирити; або теж коли доводилося здобути славу багатьох, або впасти в нечисту спокусу.

32. Брат сказав авві Арсенієві: Що мені робити? Мене непокоять помисли, навіюючи: ти не можеш ні постити, ані працювати, то хоч відвідуй хворих, бо й це — діло любови. Але старець, знаючи хитрощі диявола, каже йому: Їж, пий, спи, тільки не полишай своєї келії. Бо він знав, що терпеливість у келії приводить ченця до належного порядку. Коли брат провів три дні, втомився, але знайшов небагато молодого пруття, розщепив його і тут же почав плести. А, відчувши голод, мовив: Ось, ще залишилося небагато пруття, коли впораюся з ним, то їстиму. Як сплів пруття знову сказав: Почитаю трохи і тоді попоїм. А коли скінчив читати, сказав: Проспіваю кілька псалмів і тоді вже можна буде їсти. Таким чином, за Божою поміччю, він осягав успіх, помалу, доки не дійшов до належного порядку. А як одержав силу над помислами, поконував їх.

33. Запитав хтось старця: Чому я слабну духом, коли перебуваю в келії? Тому, — відповів старець, — що ти не бачив ні очікуваного відпочинку, ні майбутньої кари. Якби ближче побачив їх, то хоч би келія твоя наповнилась червами, і ти загруз у них по саму свою шию, ти б терпів і не слабнув духом.

34. Браття упрошували одного із старців, щоб він відпочив від своїх великих трудів. Старець сказав їм: Кажу вам, мої діти, що Авраам, побачивши великі Божі дари, має каятися за те, що він не трудився більше.

35. Брат просив поради старця: Мої думки блукають, і я журюся цим. Сиди в своїй келії, — сказав старець, — і думки знову зберуться. Коли ослиця прив'язана, то її ослятко скаче туди і сюди, але куди б не відходило, знову приходить до неї. Так і думки ченця, що постійно перебуває в келії задля Бога, хоча на якийсь час і розсіюються, відтак знову вертаються до нього.

36. Один старець перебував у пустині на віддалі двох миль від води. Раз якось, прийшовши зачерпнути води, спостигло його пригнічення духу, і він мовив: який хосен з цього труду, піду та й поселюся ближче до води. Сказавши це, вернувся він назад і бачить, — хтось іде за ним і числить його кроки. Старець спитав його: Ти хто? — Я — Господній ангел, — відповів той, — я посланий почислити твої кроки і дати тобі нагороду. Почувши це, старець набрав охоти, підбадьорився і переніс свою келію ще далі на п'ять миль від води.

37. Отці говорили: Коли випаде тобі спокуса на місці твого житла, то через неї не покидай місця, в якому живеш. Коли ж покинеш, то куди б ти не пішов, побачиш там перед собою те, від чого тікаєш. Але терпи, доти не минеться спокуса, щоби твій відхід не був розчаруванням для когось і твоє віддалення в часі спокою не спричинило якого-небудь смутку тим, що живуть на тому самому місці.

38. Один брат був безмовником у кеновії, але постійно впадав у гнів. Тому каже сам до себе: Відійду звідси в самітне місце, а оскільки там ні з ким не матиму зносин і мовчатиму, то покине мене пристрасть гніву. Тож він вийшов і поселився сам у печері. Одного дня він зачерпнув посудину води і постав її на землі, а посудина зараз же впала вниз. Він узяв її, зачерпнув води вдруге, а посудина знову перевернулася. Опісля, наповнена водою, і втретє упала вниз. Брат розсердився, схопив її і розбив.

А як застановився, то зрозумів, що над ним знущається диявол і мовив: Ось, я відійшов на самоту, — а він переміг мене! Піду знову в кеновію, бо всюди необхідний подвиг, терпеливість і Божа поміч! І, вставши, вернувся на попереднє місце.

39. Брат запитав старця: Як мені бути, отче? Я не виконую жодного чернечого діла, а перебуваю у великій безпечності: їм, сплю, п'ю, маю сороміцькі думки й сильну бентегу, переходячи від діла до діла і від помислів до помислів. Старець сказав: Перебувай у своїй келії і що можеш, роби без хвилювання. Я бажаю і малого, що можеш зробити ти і сьогодні, як колись авва Антоній доконував великих подвигів у пустині. Я певний, що той, що перебуває у своїй келії задля Божого імени й пильнує свою совість, і сам перебуває на місці авви Антонія.

40. Старця запитали: Як може ревний брат не розчаруватися, бачачи, що деякі ченці знову повертаються у світ? Старець сказав: Нехай уявить собі псів, що переслідують зайців. Коли один з них побачить зайця, то кидається за ним, а инші бачать тільки пса, що пігнався і спочатку теж біжать за ним, а відтак вертаються назад; та перший, що побачив зайця, жене один, поки його не впіймає. Його не відволікають від мети прямування ні пси, що вернулися назад, він не дивиться ні на стромовини, ні на гущавину лісу, ні на колючі кущі й, перебігаючи через терня часто раниться, але не перестає бігти. Так і той, що шукає Владику Христа, непохитно прямує до хреста, поконуючи всі стрічні спокуси, поки не досягне до Розп'ятого.

41. Старець сказав: Як дерево, що його часто пересаджують, не може приносити плоду, так і чернець, що переходить з місця на місце, не може принести плід.

42. Старці говорили: Монах до самої смерти мусить боротися проти демонів відчаю і недбалости, особливо під час молитви, і коли він із Богом виконає яке-небудь добре діло, мусить берегтися помислу вдоволення і зарозумілости та й говорити: Коли не Господь збудує дім, даремне будівничі трудились (Пс. 126, 1), а чоловік не є ніщо инакше, як земля і попіл (див. Йов. 42, 6); мусить теж пам'ятати, що Бог гордим противиться, смиренним же дає благодать (Як. 4, 6).

43. Одного брата непокоїли помисли покинути монастир. Брат виявив це авві. Цей говорить йому: Іди, сиди в своїй келії, віддай у заставу своє тіло стінам келії і не відходи відтіля; покинь свій помисел, — нехай роздумує, що хоче, тільки свого тіла не випускай з келії.

44. Старець мовив: Келія ченця — це вавилонська піч, де три юнаки знайшли Божого Сина і небесний стовп, з якого Бог промовляв до Мойсея.

45. Один старець говорив про бідного Лазаря: не бачимо в нього жодної чесноти, яку б він сповняв, а знаходимо в нього тільки одне, а саме, що він ніколи не нарікав на Господа, як на такого, що не творить йому ласкавости, а з вдячністю зносив свою хворобу, й тому Бог прийняв його.

46. Один брат прожив дев'ять літ у боротьбі з помислом вийти з кеновії, він щодня приготовляв свою милоть, щоби вийти, а як надходив вечір, говорив сам до себе: Завтра відійду відсіля. А рано знову говорив своєму помислові: Приневолім себе потерпіти задля Господа і сьогодні. А як сповнилося дев'ять літ, то Бог зовсім визволив його від спокуси.

47. Один брат впав у спокусу і з журби покинув чернече правило. Він хотів почати наново, але журба перешкоджала йому, і він говорив сам до себе: коли я зможу побачити себе таким, яким я був перше? В упадку духа він не міг почати чернечого діла. Пішов він до одного старця і виявив йому свою біду. Старець, почувши про наслідки його журби, розповів йому таку притчу: Один чоловік мав поле, що через його недбалість запустіло і поросло хабаззям та терням. Згодом він задумав обробити своє поле та й каже своєму синові: Іди, вичисти поле. Син прийшов вичитувати поле, та, побачивши на ньому багато трави і терня, впав у відчай, кажучи сам до себе: Чи зможу я коли винищити все те і вичистити поле? Він ліг на землю й заснув, і так робив багато днів. Згодом приходить до нього батько, подивитися, що він зробив, і застав його в неробстві. Він сказав йому: Чому ти досі нічого не зробив? Юнак відповів своєму батькові: Тільки-но я прийшов працювати, побачив багато трави й терня, та й обняла мене журба, і я ліг на землю та й спав. Тоді сказав йому батько: Сину мій, працюй щодня, скільки ти спав, і таким чином посувай твоє діло вперед і не знеохочуйся. Послухавши поради, син так і чинив, й незабаром вичистилося все поле. Так і ти брате, трудися потроху, і не знеохочуйся, а Бог своєю ласкою відновить у тобі попередній стан. Відійшовши від старця, брат був терпеливим і робив так, як навчив його старець, і таким чином вмиротворився і осягав поступу при помочі Христа.

48. Був один старець, що постійно нездужав і знемагав. Довелося йому один рік не хворіти й тяжко йому було це зносити. Він плакав і говорив: Покинув мене Бог і не навідався до мене.

49. Старець оповідав: Колись одного брата протягом дев'яти літ сильно спокушували помисли так, що він втратив надію на своє спасіння і осудив самого себе, кажучи: Згубив я свою душу, а тому, що я загинув, подамся в світ. Коли він пішов, то на дорозі зійшов на нього голос, що мовив: Дев'ять літ, протягом яких ти терпів спокуси, це твої вінці; вернися на своє місце, а я поможу тобі противитися помислам! Бачиш, що не добре є кому-небудь попадати в відчай з приводу помислів: якщо ми їх добре стерпимо, вони скоріше минуть і придбають нам вінці.

50. Один старець у Тиваїді, що жив у печері, мав одного випробуваного учня. У старця був звичай щовечора його повчати для користи душі, а по навчанні старець звершував молитву й відпускав учня спати. Якось трапилося, що прийшли до старця одні благочестиві миряни, що знали про його великі подвиги; він наставив їх, а коли вони відійшли, старець за своїм звичаєм знову сів після повечер'я навчати брата і, розмовляючи з ним, заснув. Брат дожидався, поки старець прокинеться і прокаже над ним звичну молитву при відпусті. Коли ж він сидів довгий час, а старець не прокидався, то учня почали підбурювати помисли податися спати без благословення. Але він, приневолюючи себе, противився помислові й чекав. Помисел знову підбурював учня, але той не пішов. Так сім разів помисел підбурював учня, а він не потурав йому. Після півночі прокинувся старець і побачив, що брат сидить при ньому, та й каже йому: Невже ти досі не відходив? — Ні, — відказав брат, — бо ти, авво, не відпустив мене! — Чому ж ти не розбудив мене? — запитав старець. — Я не смів тебе будити, — відповів брат, — щоб не образити тебе. Вони встали, відправили утреню і після молитвослів'я старець відпустив брата. Коли старець сидів один, увійшов у екстаз. Оце хтось йому показує славне місце, а на ньому престол, а над престолом — сім вінків. Старець спитав того, що показував: Для кого це? — Для твого учня, — відповів той; престол дарував йому Бог за те, що він відійшов від світу, а сім вінків він одержав цієї ночі. Почувши це, старець здивувався і, пройнятий страхом, кличе брата і говорить йому: Вповідж мені, що ти робив цієї ночі? — Прости мені, авво, — сказав він, — я нічого не робив. Та старець думав, що він із покірности не виявляє і сказав йому: Не пущу тебе, як не визнаєш мені, що ти робив, або про що ти думав цієї ночі. Брат, цілком усвідомлюючи, що він нічого не робив, не знаходячи відповіді, сказав старцеві: Прости мені, авво, я нічого не робив, хіба тільки те, що сім разів мене під'юджували помисли відійти від тебе без твого благословення, та я не відійшов. Почувши це, старець зразу ж зрозумів, що скільки разів він противився помислові, стільки разів вінчав його Бог. Та він нічого не сказав про це братові, а розповів отцям задля користи, щоб ми навчились, що й за малі зусилля Бог дарує нам вінці. Отож добре приневолювати себе задля Господа, бо сказано: Царство Небесне здобувається силою; і ті, що вживають силу, силоміць беруть його (Мт. 11, 12).

51. Хворів раз один старець, що жив самітно в Келліях. Не маючи прислужника, він вставав сам і їв те, що міг знайти в своїй келії. Так він прожив багато днів, і ніхто не приходив його відвідати. Коли минуло сорок днів і ніхто не прийшов до нього, Бог послав ангела, щоб той прислуговував йому. Коли ангел пробув побіля нього сім днів, то отці згадали про старця й мовили один одному: Ходімо, поглянемо, чи не хворіє, бува, той старець! Коли вони прийшли і постукали, то ангел віддалився. Старець із середини кричав: Не йдіть сюди, браття! Та вони, відчинили двері, ввійшли і питали його: Чому ти кричав? — Сорок днів, — сказав він їм, — я перебуваю в тяжкому стані, й ніхто не відвідав мене. Й оце сім днів минуло, як Бог послав ангела, щоби прислугував мені, а тільки-но ви прийшли, він віддалився від мене. Оповівши це, старець помер. Браття здивувалися і прославили Бога, кажучи: Ти не покинув тих, що прагнуть Тебе, Господи (Пс. 9, 11).

52. Старець сказав: Не занепадай духом, коли здолає тебе тілесна недуга. Бо, коли вгодно Господеві, щоб ти страждав тілом, то хто ти, що обтяжуєшся цим? Чи не Він піклується про тебе в усьому? Чи не Ним ти живеш? Тож, зноси хворобу і благай Його, щоб дарував тобі все на користь, тобто за волею Його; перебувай у келії витривало і живися милостинею.

53. Одного монаха, що постійно боровся з дияволом, той осліпив так, що він утратив зір. Та монах цей був терпеливим, і за цю терпеливість Бог дарував йому світло, і брат прозрів.

54. Один з отців оповідав: Коли я перебував у місті Оксиринсі, прийшли туди в суботу в ввечері вбогі, прохати милостиню. Як вони спали, в одного з них була тільки одна рогожа. Половина її була під ним, а половина на нім. А був там сильний мороз. Я, маючи потребу, вийшов і почув, як він тремтів від холоду і потішав себе, кажучи: Дякую Тобі, Господи! Скільки тепер у в'язниці перебуває багатіїв, обтяжених залізами, а в инших ноги забиті в диби, так, що вони не можуть навіть справити своєї потреби. А я, мов цар, можу йти, куди мені хочеться. Я стояв і слухав, як він це промовляв. Увійшовши досередини, я розповів це братам, і ті, що почули, одержали з того користь.

55. Брат спитав старця: Якщо я перебуваю в такому місці, де спостигне мене скорбота, і не буде нікого, кому я би міг її виявити, — що мені чинити? Старець каже йому: Вірю в Бога, що Він пішле тобі свою ласку і потішить тебе, якщо щиро Його благатимеш. Я чув, що в скиті був такий випадок: Там був один подвижник, що не мав чоловіка, якому міг би звіритися. Одного вечора приготовив він милоть, щоб покинути це місце. Коли оце тієї ночі явилась йому Божа ласка у вигляді дівчини, що благала його, мовлячи: Не виходи нікуди, а посидь трохи зі мною, не буде нічого лихого. Вислухавши це, він повірив та й сів, і в тій хвилині зцілилося його серце.

56. Старець сказав: Як на народних ігрищах б'ється атлет, так і духовний борець, тобто чернець, мусить боротися з помислами, здіймаючи свої руки до неба і призиваючи Бога на поміч. Атлет стоїть нагий на арені боротьби, нагий і вільний від речей, намазавшись оливою і навчаючись від провідника боротьби, як треба боротися. Виходить на нього противник і кидає на нього піском, тобто землею, щоб легше упіймати його. Припасовуй це до себе, ченцю! Провідник боротьби — це Бог, що подає нам перемогу, борці — ми, противники — це наш супостат (диявол), пісок — світські діла. Ти бачиш підступи ворога? Тож стій, відцуравшись матеріального, і здолаєш його. Бо коли ум обтяжується матеріальним, не приймає нематеріального і святого слова.

57. Сказав старець: Як не загрітий і не пом'якшений віск не може прийняти наложеної на нього печаті, так і чоловік, який не перейде через спокуси і труди, і хвороби, не може прийняти Христової сили. Тому Господь говорить божественному Павлові: Досить тобі моєї благодаті, бо моя сила виявляється в безсиллі. І сам Апостол хвалиться, кажучи: Я краще буду радо хвалитися своїми немочами, щоб у мені Христова сила перебувала (2 Кор. 12, 9).

[ Назад ]     [ Зміст ]     [ Вперед ]

[ Cкачати книгу: "Древній патерик" ]

Нагору

Рекомендуйте цю сторінку другові!