Перша заповідь блаженств: «Блаженні вбогі духом, бо таких є Царство Небесне»

Господь Ісус Христос одного разу так сказав: «Що ви зве­те Мене: "Господи, Господи!", а не робите так, як Я кажу вам?» (Лк. 6, 46).

«Не всякий, хто каже Мені: "Господи, Господи", — увійде в Царство Небесне, а той, хто виконує волю Отця Мого Не­бесного» (Мф. 7, 21).

З цих слів стає зрозуміло, що молитви однієї не досить, щоб стати угодним Богу і спільником Царства Небесного. До молитви треба додати добрі справи - виконання заповідей Божих. Серце наше повинно бути сповнене готовністю зав­жди робити так, як заповідав Господь, бо інакше й молитва, і віра наша будуть марними.

«Наближаються до Мене люди, — каже Господь, — які ус­тами і язиком своїм шанують Мене, а серце їхнє далеко від Мене. Марно вони шанують Мене» (Мт. 15, 8-9).

І ось Господь показує нам, так би мовити, установчі заса­ди, з яких виходять добрі справи. А маючи ці добрі справи, ми можемо сподіватися на Царство Небесне, тобто поклада­ти надію на Бога. Господь дає нам дев'ять заповідей бла­женств. У кожній цій заповіді треба відзначити дві частини: в першій Господь дає заповідь-пораду, а в другій визначає нагороду.

Свої заповіді Він виголосив для учнів і народу, стоячи на горі, а записав їх апостол Матвій:

1.  Блаженні вбогі духом, бо таких є Царство Небесне.

2. Блаженні ті, що плачуть, бо вони втішаться.

3. Блаженні тихі (покірні, незлобиві), бо вони осягнуть землю.

4. Блаженні голодні та спрагнені правди, бо вони наси­тяться.

5. Блаженні милостиві, бо вони помилувані будуть.

6. Блаженні чисті серцем, бо вони Бога побачать.

7. Блаженні миротворці, бо вони синами Божими наз­вуться.

8. Блаженні вигнані за правду, бо таких є Царство Небесне.

9. Блаженні ви, коли вас ганьбитимуть, гнатимуть і поши­рюватимуть про вас усяку лиху славу та наклепи ради Мене.

Радійте і веселіться, бо велика нагорода чекає вас на небесах.

Слово «блаженні» має два значення. Перше — блаженні, щасливі в собі тим, що осягнуть Царство Небесне з вічною радістю та втіхою; друге — їх ублажить Господь, похвалить, приласкає, обдарує славою, їх ублажать ангели і святі, їх ублажатиме і Церква Христова на землі.

Це є шлях до істинного блаженства!

Будемо пам'ятати, що ми були створені Богом для вічно­го життя і вічного блаженства, що через гріх це блаженство ми загубили і були вигнані з раю і піддані прокляттю Божо­му, приречені на працю, турботи, хвороби і смерть, що тепер подорожуємо у вигнанні, шукаємо втраченої батьківщини і загубленого блаженства. Що батьківщина і блаженство зно­ву будуть повернуті нам Отцем Небесним через заступниц­тво і заслуги улюбленого Сина Його, Господа нашого Ісуса Христа, за умови віри в Нього і виконання Його заповідей.

ПЕРША ЗАПОВІДЬ БЛАЖЕНСТВ:

«БЛАЖЕННІ ВБОГІ ДУХОМ, БО ТАКИХ Є ЦАРСТВО НЕБЕСНЕ»

Убогі духом...

Гордощі — найтяжчий гріх перед Богом. Через гордощі упав один з найперших ангелів і став сатаною. Упали й ми, що послухали Його. Через гордощі упали Єва та Адам, втра­тили своє райське блаженство й накликали прокляття та страждання на всі покоління свої.

Горді ніколи на осягнуть Царства Небесного, бо вони ли­ше себе слухають, собі поклоняються, вони не можуть полю­бити інших і комусь робити добро. Тому Господь і визначає, що Царство Небесне можуть осягнути тільки убогі духом.

Що це значить — бути убогим духом?

Щоб написати образ духовної убогості, я спочатку опишу убогість тілесну для того, щоб можна було краще зрозуміти.

Бідний, як свідчить саме слово, є той, хто нічого свого не має, хто всього чекає лише від милосердя інших; він не має свого шматка хліба, щоб угамувати голод; не має, що пити, щоб утамувати спрагу; не має свого даху над головою, якщо не дадуть грошей, то ночує надворі; не має доброго одягу, як­що не знайдеться людина, яка його купить, а якщо й має якусь одежину, то вона брудна, така, що до неї не хочеться навіть доторкнутися. Такою людиною всі нехтують, від усіх вона терпить приниження. Такий бідняк перед очима може стати, як чисте срібло або золото. Таким був, наприклад, євангельський Лазар.

Тепер порівняємо ці риси бідняка тілесного з убогим ду­ховно. Убогий духом — це та людина, .яка щиро визнає і зав­жди переконана, що її розум, її мудрість, її сила перед Богом нічого не варті. Що вона нічого свого не має, а має лише те, що їй дає Господь. Убогий духом знає, що власними силами він нічого доброго не може зробити, якщо Господь не допо­може йому, пославши благодать Духа Свого. Той, хто вважає себе найбільшим грішником, гіршим і нижчим за всіх інших, хто завжди собі дорікає і нікого не засуджує. Ніколи не покладається на себе, а у всьому вдається до милосердя Бо­жого. Убогість духовну святий Іоанн Золотоуст коротко зве «смиренномудрієм».

Убогість духа не залежить від маєтків, від матеріального багатства. Не залежить вона також і від високої освіти лю­дини або доброї земної слави.

Багатство, навіть коли воно нажите правдиво, не є наша власність, то Дар Божий, який дається нам тимчасово, бо «Господь зубожує і збагачує, принижує і підносить» (1 Сам. 2, 7). Тому на матеріальні блага треба дивитися як на тлін­ні, нетривкі й скороминущі. На них не можна покладатися й віддавати їм усього свого серця. Вони не замінять благ духовних. Багатство, якщо ведеться, не віддавайте йому серця.

«Бо яка користь людині, коли вона і весь світ пригорне, а душу свою занапастить? Або який викуп дасть людина за душу свою?» — каже Господь (Мф. 16, 26).

Не гріх бути багатим праведно, але тяжкий гріх гордити­ся своїм багатством і бути скупим. Праведний Йов також був багатий, але це йому ніскільки не зашкодило бути убогим духом.

Але матеріальне убозтво більше сприяє осягненню Цар­ства Небесного, ніж багатство, бо воно паралізує гордощі.

«Якщо хочеш досконалим бути, іди, продай майно твоє і роздай убогим, — будеш мати скарби на небесах. Приходь і йди за Мною» (Мф. 19, 21). Так сказав Христос багатому юнакові, який хотів унаслідувати Царство Небесне й життя вічне. І до апостолів Христос також каже: «Істинно кажу вам: трудно багатому ввійти в Царство Небесне» (Мф. 19, 23).

Але й матеріальне убозтво тоді лише сприяє нам осягну­ти Царство Небесне, коли ми або добровільно його собі ви­бираємо, як це робили багато святих, або якщо воно не від нас залежить, ми несемо його з покорою, дякуємо Богу за те, що Він нам дає, і не заздримо чужому.

Також можна бути дуже освіченою і всім відомою люди­ною, мати славу і в той же час пам'ятати, що знання дає Бог, як сказано: «Господь дає мудрість; з уст Його знання і ро­зум» (Пр. 2, 6). І багато вчених і смиренних кажуть: «Я тіль­ки те знаю, що я нічого не знаю». Це дійсно так. Людські знання абсолютно нічого не варті порівняно зі знаннями Бо­жими.

Свої знання вони спрямовують на пізнання Бога, бо най­вище знання — то Богознання.

Убогим духом належить Царство Небесне

Для убогих духом Царство Небесне починається вже в цьому житті. Бо смиренний і покірний волі Божій уже тепер знаходить у душі своїй блаженний мир. Він лагідний до всіх, веселий і спокійний.

Повноту ж Царства Небесного убогі духом осягнуть піс­ля фізичної смерті у житті вічному.

Духовна убогість, або смиренність, то — грунт для добро­дійств, з нього вони виростатимуть, то — перший щабель на драбинці до Царства Небесного, бо з нього починаються всі інші чесноти й добродійства.

Смирення та покірливість відносяться до християнських чеснот другої заповіді. У першій частіші книжки «Уроки для спасіння» на сторінках 78-87 я широко розглянув цю чесно­ту. Тут лише хочу додати те, з чим порівнюють смиренність.

1. Як архітектор глибоко копає землю для того, щоб пра­вильно покласти перший камінь, так і християнин, який хо-

че закласти фундамент свого спасіння, повинен в його осно­ву покласти смирення.

2.  Як корабля не можна побудувати без цвяхів, так не можна спастись без смирення.

3.  Смиренне серце подібне до рівнини. Як під час дощу всі води стікають з гір у рівнину, так і благодать Божа, яка виливається на всіх людей, любить збиратися в глибині сми­ренного серця.

4.  Смирення так необхідне для благочестя, як корінь для рослини, яка одразу ж втрачає свою красу, свіжість і життя, якщо корінь відмирає.

5.  Смирення є сіль добродіянь. Як сіль дає страві смак, так смирення дає добродіянням досконалість.

6. Дерево, чим вище росте, тим глибше пускає своє корін­ня в землю. Воно, піднімаючись, смиряється, а смиряю­чись — підноситься. Так повинен робити й ти, християнине! Якщо ти маєш переваги розумові або моральні, природні або благодатні, зовнішні чи внутрішні, — завжди і всюди будь смиренний. Без глибоких коренів смирення ти ніколи не станеш захищеним від падіння.

7.  Є пробний камінь для золота і срібла, а є — для сми­рення. Камінь, яким випробовується смирення, є примирен­ня з тими, хто нас образив або кого ми образили.

8. Як мертвий не їсть, так і смиренний не може осуджува­ти ближнього.

9.  Як чоловік, що будує храм, глибоко копає рихлу зем­лю доти, доки не дістанеться твердого ґрунту, так і нам по­трібно глибоко копати і проникати в середину нашого серця, щоб розшукати там пристрасті й пороки, що живуть там, і через те навчитись істинному покаянню та смиренню.

10.  Від великої кількості плодів гнеться гілка дерева. Так і від великої кількості добродіянь смиряється в людині образ її думок.

11.  Фіалка майже не помітна серед інших квітів у траві, вона росте при самій землі і не піднімається вгору, на відмі­ну від інших квітів. Але вона має дуже гарний вигляд і при­ємний запах. Ця квітка є символом смирення. Смирення є перша та необхідна доброчесність. Воно є основою всіх доб­рочесностей.

12.  Володар неба і землі нахиляє Свою голову під руку Предтечі й смиренно просить у нього хрещення. Гордий і

зарозумілий чоловіче! Прихились і ти з покірністю перед во­лею Божою і не нарікай на свій життєвий хрест: кожному з нас «подобає виконувати призначену йому правду».

[ Назад ]     [ Зміст ]     [ Вперед ]

[ Cкачати книгу: "Надія на Господа" ]

Нагору

Рекомендуйте цю сторінку другові!