 |
 |
 |
|
|||
| |||
| |||
| |||
|
|
|
|
|
|
Незречиме і незбагненне сяйво божественної краси! Неможливо її ні словом описати, ні слухом вмістити! Чи на блиск зірниці поглянемо, чи на сяйво місяця, чи на світло сонця - все це ніщо проти Божої слави, бо все жалюгідне перед лицем істинного світла, як найглибша ніч або найчорніша тьма перед найяскравішим полуднем. Преподобний отець Святий Авва Филимон «Отцю, і Сину, і Святому Духу», - Данте Аліґ'єрі. Божественна комедія (Рай: Пісня 27). Коли ж все згасло, то любов мій зір Данте Аліґ'єрі. Божественна комедія (Рай: Пісня 30). Потім бачив я престол великий білий і того, хто сидить на ньому, що від обличчя його втекли земля і небо, і не знайшлося місця їм. Бачив я і мертвих, великих і малих, що стояли перед престолом, і книги порозкривано; і інша книга розкрита, що є книга життя; і суджені були мертві - з написаного в книгах, по ділах своїх. Море віддало мертвих, що в ньому, і смерть і ад віддали мертвих, що в них, і суджено кожного по ділах його. І смерть і ад повержено в озеро вогню. Це є смерть друга, озеро вогню. А якщо кого не знайдено в книзі життя записаного, вкинуто в озеро вогню. Одкровення Йоана Богослова 20:11-15 Побачив я небо нове і землю нову; бо перше небо і перша земля минули, і моря вже немає. І побачив я місто святе, Єрусалим новий, що сходить з неба від Бога, приготований, мов наречена, прикрашена для мужа свого. Почув я від престола голос великий, що говорив: «От, житло Бога з людьми, і він житиме з ними, вони ж народом його будуть, і сам Бог буде з ними, і витре кожну сльозу з очей їхніх; і смерти не буде більше, ні скорботи, ні плачу, ні болю не буде більше, бо все попереднє минуло.» Одкровення Йоана Богослова 21:1-4 Будучі блага — величні, незліченні, безмежні, а нинішні — тінь, дим, водяна бульбашка. Як тіло, дозрівши та розвинувшись у лоні, мусить народитись, так і душа, коли досягне Богом покладеної межі свого життя в тілі, мусить вийти з нього. Бог - добрий, людина - зла. На небі немає зла, на землі - важко відшукати справжнє добро. Ті, що сильно прагнуть тимчасових надбань, і, забувши про смерть та погибель своєї душі, перебувають у хтивості злих діл, а про спасенне для себе не турбуються, - не уявляють собі, нещасні, що чекає на них після смерти. Неможливо уникнути смерти, й нема на це жодної ради. Знаючи це, справді розумні люди, що досвідом набули чеснот і боголюбних помислів, зустрічають смерть без стогонів, страху й плачу, розуміючи, що вона, з одного боку, неминуча, а, з другого, визволяє від лих, яким підлягаємо в цьому житті. Декому в заїздах дістаються ліжка, інші ж лягають на підлогу й засинають так само міцно, як і ті, що сплять на постелях. Ранком ті й інші покидають свої лежанки і всі однаково виходять із заїзду, несучи зі собою тільки своє, власне. Так і всі ті, що простують шляхом цього життя (і ті, що жили помірковано, і ті, що купались в славі й багатстві), покидають цей світ, не беручи зі собою нічого з майна та життєвих насолод. Єдине, що вони несуть із собою, це свої діла, вчинені за життя - добрі чи злі. Бо наше громадянство в небі. Послання Апостола Павла до Филип'ян 3:20 І багато з тих, що сплять у поросі земному, прокинуться; одні на життя вічне, другі на вічний сором та на ганьбу. Розумні сяятимуть небесним сяйвом, - і ті, що навернуть багатьох до справедливости, неначе зорі, повіки, назавжди. Книга Пророка Даниїла 12:2-3 На який страх і яку нужду наражаємося ми, коли відходимо з цього життя, коли душа розлучається з тілом! Страшне й величне таїнство звершується тоді! До душі приступають добрі Ангели й велике воїнство небесне, а також усі супротивні сили і князь тьми. Ті й інші хочуть забрати душу до себе. Але якщо душа набула тут добрих діл, жила праведно й доброчесно, то в день її відходу набуті на землі чесноти стають її добрими Ангелами; вони обступають її і не дозволяють приступити до неї будь-якій супротивній силі. Разом зі святими Ангелами у великій радості відносять її до Христа, Владики й Царя слави, і поклоняються Йому разом із нею і всіма небесними силами. І, нарешті, відводять душу до місця упокоєння, до невимовної радости, до вічного світла, де немає ні печалі, ні жалю, ні сліз, ні турбот, а життя вічне та нескінченні радощі в Небесному Царстві разом з тими, хто старався на землі бути вгодним Богові. Якщо ж душа у цьому світі жила ганебно в негідних пристрастях, плотських потіхах і суєті мирській, то в день її відходу з життя цього всі ті пристрасті й втіхи, що їх мала вона в цьому житті, стають лукавими демонами, оточують бідну душу і не дають наблизитись до неї Божим Ангелам, але разом із супротивними силами, князями тьми, забирають її, жалюгідну, сумну, в сльозах і бідканнях, та відводять туди, де морок, тьма і печаль, де мучаться до дня суду й вічної муки грішники, куди повергнутий диявол з його ангелами. Якщо ти добре трудився, не журися тим, що наближається відхід до іншого життя. Хто повертається додому з багатством, ніколи не буває засмученим. У годину смерти великий страх огортає всіх грішників. Час розлуки з тілом несе радість усім Святим, усім Праведникам, усім Подвижникам, але той самий час несе журбу недбалим і слабким, бо пригадує їм їхнє лінивство й легковажність у минулому. Тоді розкаяння жахливо мучить серце людини, яка не дбала про своє спасіння. Муки того розкаяння сильніші від самого страху смерти. Натомість Праведники, Святі й Подвижники веселяться в годину смерти, бо мають перед очима великий труд свого подвижництва, чувань, молитви, посту, сліз, спання на долівці, волосяниці; душа їхня торжествує, бо після розлуки з тілом очікує їх вічний спокій. Але страшна смерть для грішників і слабких, які не дбають про чистоту життя в суєтному світі. Велику печаль несе час розлуки грішній людині: їй не дозволено сказати що-небудь собі на виправдання; наказ щодо цієї години суворий. Час розлуки не смутить того, хто звільнився від усього земного, проте засмутить смерть людину сластолюбну; засмутить грішника, засмутить ледачого до боговгодних діл; засмутить загребущого, який оплутав душу свою мирськими клопотами; засмутить багача, тому що насильно розлучить його з багатством його; засмутить того, хто полюбив цей світ, бо розлучить його з ним. Усі ці журитимуться у годину смерти, бо зв'язані мирськими турботами. Але про що сумувати, чим журитися душі, що зреклася світу й усіх його діл? Вона прагнула свободи - й здобула її, та й завжди була вільною, мужньо йдучи дорогою Божою й творячи боговгодні діла. І ти, якщо всією душею прилучишся до Бога, ніколи не матимеш страху в годину смерти; навпаки, смерть і розлука з тілом стануть для тебе радістю. Те, чого око не бачило й вухо не чуло, що на думку людині не спало, те наготував Бог тим, що його люблять. І Послання Апостола Павла до Корінтян 2:9 За сяким-таким прибутком подаються люди в далекий світ, а за вічним життям ні один не ворухне ногою по землі. Побиваються за благеньким доходом; нерідко через один шеляг сваряться; за марницю і маловажну обіцянку не вагаються день і ніч клопотатись. Але, о сором! за незмінне добро, за неоціненну нагороду, за найвищу честь і безкінечну славу лінуються хоч трохи потрудитися. Тому стидайся, ти, лінивий та ремствуй слуго, що тамті жвавіші до загибелі, ніж ти до життя. Вони більше раді марності, ніж ти правді. Це правда, що їхня надія нерідко оманлива, але моя обітниця ніколи не зводить і не кидає марно того, хто надіється на мене. Що я обіцяв, те дам; що прорік, те сповню, якщо тільки аж до самого кінця вірно будеш любити мене. Тома Гемеркен Кемпійський "Наслідування Христа" Не складайте скарбів собі на землі, де нищить їх міль та іржа, і де злодії підкопуються й викрадають. Євангеліє вiд Матвiя 6:19-21 ...щоб перед іменем Ісуса всяке коліно приклонилося на небі, на землі й під землею... Послання Апостола Павла до Филип’ян 2:10 Для мене бо життя - Христос, а смерть - прибуток. Однак, як я живу в цім смертнім тілі, я можу ще корисно працювати; - та що вибрати, не знаю. Тягне бо мене на обидва боки: хотілося б мені померти, щоб із Христом бути, бо так багато краще; та задля вас мені куди конечніше зостатися в тілі. Послання Апостола Павла до Филип’ян 1:21-24 Христос прийшов у світ, щоб відкрити людям трапезу життя, яка триває вічно, й покликати їх на вічний бенкет. І кожен, хто прийняв запрошення й повірив Непогрішному, починав відчувати голод повноти життя, голод Божественної рясної трапези життя. Коли святому мученикові Зіновію запропонували вибирати між життям і смертю, він відповів: “Життя без Христа не життя, а смерть, а смерть заради Христа не смерть, а життя”. Микола Сербський. Місіонерські листи. Лист 187 Коли настав день дев'ятий, херувим з багатьма ангелами божественними перед отцем став, говорячи: "Встань, Господній наслідуваче, і з нами ходи у вічне життя, піднеси навколо очі свої і побачиш, скільки по тебе безплотних і ликів святих прийшло. Вседержитель послав, щоб до Нього провести тебе". Бачивши ж апостолів собор, пророків сонм, мучеників силу, святителів лик, постників полк, преподобних і праведних гурт, передай-бо мені свою душу, яку Бог охороняти мені велів, поки в тілі жила. Розпряжену з тілесної упряжі, як велике багатство візьму її чесно і, вічно противні пройшовши сили, перед божественним престолом Владики поставлю веселитися зі всіма, що від віку святі". Коли це страшний той херувим говорив, блаженний Макарій усіх, що при ньому були, поцілував і за них помолився, тоді, очі звівши й руки вгору простерши, останнє мовив слово таке: "У руки Твої, Господи, передаю дух свій". І так блаженну свою випустив душу, плач великий учням залишивши. Додає ж, розповідаючи, Серафіон і те, що чув від преподобного Пафнутія, який був одним із учнів Макарія, що коли свята та душа херувимами піднята була і до небес сходила, якісь з отців, мисленими очима дивлячись, бачили повітряних бісів, які здалеку стояли і взивали: "О якої слави ти сподобився, Макарію!" Святий же відповідав: "Ні, але і ще боюся, бо не знаю сам, що доброго зробив". Тоді ті, що високо в повітрі, вороги кричали: "Справді уникне нас Макарій". Він же говорив: "Ні, але ще мушу втікати". І коли був вже всередині Воріт небесних, біси, плачучи, кричали: "Утік від нас, утік". Він же найсильнішим голосом відповів: "Так уник я підступів ваших, силою Христа мого загороджений". Житіє преподобного отця нашого Макарія Єгипетського Ти не маєш душу. К.С.Люїс Як тільки я так подумала, я полетіла догори і проникла крізь стелю, ніби її там не було. Було чудово опинитися на вулиці, бути вільною, я не боялася об щось вдаритися, знала, куди прямую. Я чула буйні звуки, як гонг на вітрі, найнеймовірніші звуки, які тільки можна собі уявити – від найнижчих до найвищих тонів. Наближаючись до тієї місцевості, я бачила дерева, птахів та кількох осіб, здавалося, ніби вони виткані зі світла. Я могла їх бачити, це було дивно, справді чудово, я була вражена цим відкриттям, бо ніколи не могла уявити світло. І ще щось... До цього часу я відчуваю зворушення, коли розповідаю про це... У мене було враження, що я можу мати будь-які знання, які захочу... І в цьому іншому світі я зустріла кількох знайомих, котрі мене привітали. Їх було п’ятеро. Деббі та Діана були моїми друзями зі школи, вони давно померли, одна в одинадцять років, а друга в віці шести років. Обидві були сліпими та розумово відсталими, але тут вони виглядали сяючими та красивими, були здорові та сповнені життя. Вони вже не були дітьми, а були, як то кажуть, у розквіті жіночої краси. Крім того, я бачила подружжя, яке доглядало за мною в дитинстві – пана та пані Зілк. Вони обоє вже були мертві. Потім я зустріла бабусю, яка в дійсності мене виховала. Вона померла за два роки до аварії. Бабуся стала трохи ззаду і простягла руку, щоб обійняти мене... І тоді я була відіслана до свого тіла. Біль був нестерпний. Віка, жінка сліпа від народження (журнал «Любіть Одне Одного») Також з неба продовжуватиму свою працю для спасіння душ. св. Леопольд Мандіч "Що мені було, не знаю; як хто всю ніч спить солодко і завтра встає, так і я проздовж двох тижнів пробував у солодкому видінні, як Боже зволення повеліло. Побачив-бо себе ніби в раї красному й вельми дивному і, дивуючись духом, гадав: "Що це є?" Знаю, що в Константинограді моє мешкання, як же тут опинився, не відаю; не відчував себе, чи в тілі був, чи поза тілом, Бог знає, але бачив себе одягненого в одіння пресвітле, ніби з блискавок зіткане, і вінця голови моєї з великого цвіту сплетеного, і поясом царським підперезаний був, і радів вельми на красу ту, дивувався розумом та серцем невимовній ліпоті Божого раю, ходячи по ньому, веселився. Були-бо там сади численні, у них-бо дерева високі верхами своїми похитувалися, вельми веселили очі і пахощі великі від гілок їхніх виходили. Одні із дерев отих цвіли постійно, інші-бо золотовидним листям прикрашені, а інші плід різний невимовної краси й принади мали; годі красу тих дерев уподобити будь-якому дереву на землі, Божа-бо рука, не людська, насадила їх. Птахи в садах тих були безчисленні, одні золоті крила мали, а інші білі, як сніг, ще інші пістряві по-різному, сиділи-бо на гілках райських дерев і співали прегарно, що від солодкого голосу співу їхнього не пам'ятав себе, так усолоджувалося серце моє, і гадав, що голос співу їхнього навіть на висоті небесній чується. Стояли-бо красні ті сади по ряду, як стоїть полк супроти полку, і ходив я поміж них із веселощами серця, бачив ріку велику, що текла посередині і красні ті сади напоювала. Виноград же був зобабіч ріки, протягуючи лозу свою, золотим листям та золотовидними гронами прикрашену; дихали там вітри тихі й запахущі із чотирьох боків, від їхнього дихання похитувалися сади, дивний шум листям творячи. По тому якийсь жах найшов на мене, і здалося, що стою я на верхівні тверді небесної; якийс юнак, одягнений у багряницю, його ж лице сонячне, ходив переді мною; я гадав, що це той, що мене гілкою з цвітом по лиці вдарив. Ходили ми там, і тут уздрів я хреста великого й красного, що бачився ніби дуга небесна, охрест же нього стояли співці вогнезорі, ніби полум'я, і співали якусь солодку пісню, славлячи Господа, що був розіп'ятий на хресті. Юнак же той, що переді мною йшов, приступив до хреста й поцілував його, нагадав і мені, щоб і я поцілував, і припав я до святого хреста зі страхом і радістю великою і цілував його сердечно; коли ж цілував його, наситився невимовної душевної солодкості і вдихнув більше, як у раї, пахощів. Минувши хреста, подивився долі й побачив під собою неначе безодню морську, я ж ніби по повітрі ходив, і почав боятися і закричав до того, котрий водив мене, кажучи: "Господи, боюся, що впаду у глибину". Він же, повернувшись до мене, рече: "Не бійся, належить нам зійти вище", — і подав мені руку. Коли ж я узявся за руку його, опинився вище другої тверді й побачив там дивних мужів, і покої їхні, і радість свята їхнього, що не виказати людською мовою. По тому в якийсь дивний пломінь увійшов, котрий не опаляв нас, але тільки просвічував. Почав жахатися, і знову провідник мій обернувся, подав руку мені й каже: "Ще вище належить зійти нам!" І тоді зі словом вище третього неба опинилися, де бачив і чув безліч небесних сил, що співали й славословили Бога. Прийшов же перед якусь завісу, що блискотіла, перед нею стояли страшні великі юнаки, образом ніби пломінь вогняний, що мали лиця сяючі, ніби сонця, і зброя вогненна в руках їхніх, і незчисленну кількість небесного воїнства, що зі страхом там стояли, побачив. Рече мені провідник мій, юнак: "Коли підійметься завіса, тоді уздриш владику Христа, поклонися ж бо престолу слави Його. Я ж, чуючи, трепетав і радів, жах і невимовна радість охопили мене, дивився-бо, стоячи, коли підійметься завіса. І сталося: коли якась полум'яна рука забрала завісу, побачив я Господа мого, як колись Ісая-пророк: сидів на престолі високому та піднесеному, і серафими стояли охрест, і був одягнений у ризу багряну, лице ж Його пресвітле й очі прелюб'язно позирали на мене. І, побачивши Його, впав ниць перед ним, кланяючися пресвітлому і страшному престолу слави Його. Яка ж тоді мене обійняла радість од бачення лиця його, сказати годі, що й тепер, згадуючи те видіння, невимовної солодкості наповнююся. Лежав перед Владикою моїм трепетний, дивуючись такому Його милоcердю, що сподобив мені, людині грішній та нечистій, прийти перед себе й бачити божественну красу Його. Наповнився ж я замилуванням, думаючи про недостойність свою, величність же Владики мого розглядаючи, і мовив до себе слова пророка Ісаї: "Ой окаянний я, як це а сподобився, будучи людиною й нечисті уста маючи, бачити Господа мого моїми очима". Почув же премилосердного Творця мого, що пречистими своїми вустами три слова божественні прорік до мене, що аж серце моє усолодилося й любов'ю його розпалилося, що весь, ніби віск, танув теплотою духовною, тож сповнилося слово Давидове: "Стало серце моє немов віск, розтопилось у нутрі моїм". Також заспівало усе небесне воїнство пісню предивну й невимовну, і по тому не знаю, як, знову опинився у раї, де ходив і мислив подумки, що не бачив пречистої владичиці Богородиці. І тут уздрів одного світлого мужа, ніби хмару, який носив хреста, і сказав той: "Чи хотів тут бачити пресвітлу небесних сил царицю? Але немає її тут тепер, відійшла у багатобідний світ допомагати людям і втішати скорботних. Показав би я тобі те святе місце, але не маю зараз часу, вже-бо подобає тобі назад повернутися, уже той час тобі прийшов, як повеліває владика". Коли він мені це казав, гадаю, що заснув солодко, по тому, прокинувшись, знайшовся на місці, де був раніше, — у закутку лежав і дивувався, де був у видінні і що сподобився побачити. Знайшов-бо серце моє, наповнене невимовної радості, і дякував Владиці моєму, що зволив явити таку мені благодать". Це святий Андрій розповів другові своєму Никифору перед своїм відходом і клятвами закляв його не розповідати цього нікому, доки від тілесних вуз розрішиться. Никифор же молив його старанно, щоб повів йому хоч одне слово від тих трьох слів, що Господь до нього прорік, але не захотів явити аж ніяк. Так святий Андрій, подібно до святого Павла, узятий був, бачив те, чого тлінне око не бачить, і чув те, чого вухо смертне не чує. Й усолодився тими відслоненими йому небесними добротами, які на серце людини не сходять. А оскільки в об'явленні небесних таїнств не бачив пречесної владичиці Богородиці, сподобився побачити її на землі у Влахернській церкві — прийшла вона допомагати людям, молячись за них Синові своєму та Богу, в повітрі із пророками та апостолами і з ликами ангельськими, котрі стояли, і чесним своїм омофором людей покривала. Це блаженний побачив і сказав до учня свого Єпифанія: "Чи бачиш царицю й владичицю всіх, яка молиться?" Той же відповів: "Бачу, святий отче, і жахаюся!" Дмитро Туптало, "Житіє святого Андрія Христа ради юродивого" Для мене бо життя - Христос, а смерть - прибуток. Послання Апостола Павла до Филип’ян 1:21 Хто ж порушить одну з найменших цих заповідей, та й людей так навчить, той буде найменшим у Царстві Небеснім; а хто виконає та й навчить, той стане великим у Царстві Небеснім. Євангелія від Матея 5:19 Усе він створив гарним у свій час, та й вічність він вклав їм у серце, одначе, так, що чоловік не може збагнути діл, що їх творить Бог, від початку до кінця. Проповідник 3:11 Коли ж душа розлучається з тілом і до Творця свого в Небесне зійти намагається, тоді лукаві ті не дають їй, показуючи записані гріхи. І якщо має душа більше добрих діл, ніж гріхів, не можуть стримати її. Якщо ж гріхів більше у ній знайдуть, затримують її на якийсь час і замикають у в'язниці невидіння Бога, і мучать, скільки сила Божа мучити їм попустить, допоки та душа церковними молитвами і ближніх своїх милостинями викуп не прийме. Якщо ж якась душа виявиться настільки грішною і мерзотною Богові, що не буде їй надії на спасення, але вічна погибель чекає на неї, — ту зразу кидають у безодню, де й собі мають до вічних мук приготоване місце, і там тримають її до другого пришестя Господнього, після чого з тілом має разом з ними в геєні вогненній мучитися вічно. Дмитро Туптало, Житія Святих (Митарства Теодори) Увесь час, отже, ми повні відваги і знаємо, що поки в тілі живемо, перебуваємо далеко від Господа, Бо і за таку крихітку своєї волі, якої тепер добровільно зрікаєшся, будеш колись повік мати свою волю в небі. Тома Гемеркен Кемпійський "Наслідування Христа" І зробили святому поховання славне із псалмами, і співом, і піснями духовним, поклали чесне його тіло поблизу соборної церкви, у молитовниці, яку він збудував. І подавалися від гробу його святого багато зцілень недужим; не лише-бо в житті своєму, а й після переставлення безкорисливий і чудотворний той лікар прокажених очищав, бісів з людей виганяв і всілякі лікував хвороби, і нині лікує, і зцілює душі й тіла наші молитвами своїми, благодаттю ж Господа нашого Ісуса Христа. Йому ж з Отцем і Святим Духом слава навіки. Амінь. Дмитро Туптало "Житіє преподобного отця нашого Партенія, єпископа Лампсакійського града". Ми народжуємося для того, щоб померти, але помираємо для того, щоб жити. Автор невідомий Ті, хто вмирає в благодаті й дружбі Божій, але не повністю очищеними, хоча їм і забезпечене вічне спасіння, після смерті зазнають очищення, щоб отримати святість, необхідну для входу у радість небесну. Церква називає чистилищем це кінцеве очищення обраних, зовсім інше, ніж покарання проклятих. Церковне Передання, посилаючись на деякі тексти Писання, говорить про очисний вогонь. (1 Кор 3,15) о. Олександр Смерть прекрасна, бо вона означає повернення додому. Мати Тереза Незабаром радості нашого дитинства, недільні вечори, наші секретні розмови... все буде нам повернуто навічно, та ще й з відсотками. Тоді мої думки ставали глибокими, і душа моя, не знаючи, що значить споглядання, поринала в справжню молитву... Я слухала віддалені шуми: шелест вітру і ледь чутну музику, що доносилася із солдатської казарми, і моє серце наповнював сум. Тоді земля здавалася мені засланням, і я мріяла про Небо. І сказали, що стоять перед престолом Царя слави Христа і небесних дів насолоджуються красою... Дмитро Туптало "Житіє святого отця нашого Григорія Богослова, патріярха Константинограда"
Ніколи не потрапить до раю той, хто хоче потрапити туди один... Томас Фуллер О смерте, гірка бо гадка про тебе для людини, що живе спокійно в своїх достатках, для того, хто безжурний і в усьому вдатний, а й хто має ще силу приймати поживу. О смерте, присуд твій благодайний для людини, що вбога й уже безсила, що вельми стара, про все ж має журитись, - яка зневірилась і якій терпець увірвався. Страху не май перед присудом смерти: згадай своїх попередників і тих, що ще будуть. Це вирок Господній для кожного тіла: навіщо ж іти тобі проти волі Всевишнього? Ще десять, ще сто, ще тисяча років - в аді не будуть життю докоряти! Сираха 41:1-4 Те мовивши, брата одного, недавно похованого, покликав на ім'я. І зразу мертвий відповідав з гробу. Браття ж, скоро розкопавши гріб, знайшли брата воскреслого і, звільнивши на ньому обв'язання, вивели його живим. Дмитро Туптало "Житіє преподобного отця нашого Макарія Єгипетського" Вони говорили йому: "Христос послав нас про радісну твою благозвістити кончину. У дев'ятий-бо від нині день у вічне життя перейдеш, прийдемо ж і ми в день той до тебе і з радістю візьмемо тебе зі собою перед престолом Владики стояти разом з нами і безсмертною насолоджуватися їжею". Дмитро Туптало "Житіє преподобного отця нашого Макарія Єгипетського" По трьох-бо днях у передречену нею годину із багатостраждального тіла і лютих ран перейшла як мучениця до Господа в життя без болю, що на Небесах зі святими. Прожила на землі літ вісімдесят у трудах і подвигах багатьох, нині ж у покої вічному оселяється, де ж літ їй не забракне. Дмитро Туптало "Пам'ять преподобної матері нашої Синклитикії" Звелів же Севір-князь мучити його сильно. Коли був мучений славний Божий Мученик, не видав голосу болю, але тільки співав, промовляючи: "Єдине лише попрошу в Господа, щоб жити в Домі Господньому у всі дні життя мого". І знову говорив: "Чашу спасення прийму й Ім'я Господнє призову". Коли те говорив, більше роздратувався князь й иншим катам приступити звелів. Народ же, що обабіч стояв, бачив багато крови, що по землі текла, співчував йому, говорячи: "Помилуй себе, чоловіче, і богам принеси жертву, щоб від гірких цих мук вибавитися". Святий же Петро відповідав: "Ці муки нічим не є ані болю жодного не приносять мені. Якщо ж відвернуся від Бога мого, то справді у найтяжчі муки впаду, які є безконечними". Дмитро Туптало "Страждання святого мученика Петра, названого Валсамит" Тому він і приніс жертву переблагання за мертвих, щоб вони звільнилися від гріха. ІІ Книга Макавеїв 12:46 Чим життя є ліпшим, тим важче стає помирати. Антоніо Сікарі "Мадлен Дельбрель" Святий же день за днем робив поступ на краще і, в досконалість чеснот сходячи, ангелам співрозмовником бути сподобився — про своє до Бога переставлення за тридцять днів від ангела Божого довідався. Через те великої сповнився радости, до відходу готуючись. Дмитро Туптало "Пам'ять преподобного отця нашого Ісихія Постника" Іноді, подумавши трохи, вона говорила: «Як багато людей потрапляє в пекло! Як багато їх потрапляє в пекло!» «Не бійся, - заперечувала Лусія, щоб заспокоїти її, - ти потрапиш на небо!» Але вона відповідала: «Так, я туди потраплю, але хочу, щоб і вони теж потрапили». Вона користувалася будь-якою можливістю: відмовлялася пити, коли відчувала спрагу, не їла фіги і виноград, які дуже любила. Вона теж носила на поясі свою примітивну волосяницю і так затягувала її, що їй було дійсно дуже боляче. Одного разу під час гри вона випадково доторкнулася до куща кропиви, тут же відвела руку, а потім ще сильніше схопила цю пекучу траву, кажучи Лусії і Франсіско: «Подивіться-но! Ось чим ми ще можемо себе умертвляти!» Вона першою зрозуміла, що такою можливістю було і не уникати людей, які приходили до них з наполегливими питаннями, не тікати і не ховатися від них (як вони звикли робити): «Я не буду ховатися, - говорила вона, - хочу принести нашому Господу цю жертву». Іноді вона відмовлялася від їжі, «щоб спокутувати гріхи тих, хто їсть занадто багато». Часом, коли вона вже була хвора, насилу тягнучи ноги, вона ходила до церкви навіть в будні дні - «за грішників, які не ходять до церкви і в неділю». Антонио Сикари "Блаженные Франсиско и Хасинта Марто" 4 квітня 1919 року, коли не минуло ще й двох років з моменту появи Богоматері, він вигукнув: «Мамо, подивися, там, біля дверей: яке гарне світло...» - і помер. Антонио Сикари "Блаженные Франсиско и Хасинта Марто" ...ми ж відважні й радше воліємо вийти з тіла, щоб жити біля Господа. ІІ Послання Апостола Павла до Корінтян 5:8
Рекомендуйте цю сторінку другові!
|
|
|
|
|
|
|
|
