|
|||
|
Під час Святих Мес, які відправляв о. Станіслав, воскресали навіть померлі діти. Багато разів його сучасники засвідчували, що під час молитви блаженний левітував, тобто піднімався над землею. Він також був наділений даром пророцтва. Безліч благодатей, отриманих тими, хто відмовляв новенну за заступництвом отця Станіслава Папчинського, принесли йому титул «знаменитого чудесами». Іван Гаспарс "Любіть Одне Одного" Є тільки два способи прожити своє життя: перший - так, ніби ніяких чудес не буває, другий - так, ніби все на світі є чудом. Альберт Ейнштейн Після цього Стефан, батько Луки святого, захворівши, переставився, тоді Лука блаженний, покинувши землеробство, взявся за книжне навчання і віддався богомислію і молитвам. У них же настільки блаженний юнак встигав, що із вознесенням до Бога розуму свого і тілесно від землі підносився, те виразно бачила мати його Єфросинія. Дмитро Туптало "Житіє преподобного отця нашого Луки Елладського". Диявол же, гніваючися за взятий із капища камінь, збунтував упряжених волів і раптом зробив так, що побігли вони, і ніхто не міг їх стримати. І в тому збентеженні і бігу чоловіка на ім'я Євтихіян, який вів їх і керував ними, дією бісівською на землю навзнак під колеса скинув. Колісниця ж із каменем, через нього пройшовши, стерла всі кості його й потлумила середину його, і живіт його розірвався, і помер той чоловік зразу. Дмитро Туптало "Житіє преподобного отця нашого Партенія, єпископа Лампсакійського града". Окрім цих та инших пребагатьох і невимовних чуд святого трапилося і таке. Дмитро Туптало "Житіє преподобного отця нашого Партенія, єпископа Лампсакійського града". Чоловік один на ім'я Алан, родом сирієць, дією неприязного, який у ньому перебував, духа, задушився мотузкою в церкві, яку святий Партеній збудував. І висів на місці оглашенних мертвий, про що довідавшися, святий прийшов до трупа того і, молитвою воскресивши його з мертвих, вигнав з нього диявола. Дмитро Туптало "Житіє преподобного отця нашого Партенія, єпископа Лампсакійського града". Немає офіційних висловлювань Католицької Церкви з приводу "сходження Благодатного Вогню". о. Олександр Скільки разів не кинь кубики з літерами, хоч мільйони разів, - вірші не вийдуть. А всесвіт складніший за вірші. Так чи випадково він виник? Цицерон Душі, яка шукає Господа, знайоме надмірне солодке задоволення, яке виникає при втраті почуттів і впадінні в транс. Дихання та всі тілесні сили ніби залишають її; вона навіть руки не в силах підняти без відчуття сильного болю. Очі мимоволі закриваються; а якщо вони все ще відкриті, то нічого не бачать. Читання неможливе, адже літери не можна розрізнити. Вуха чують, але щось незрозуміле. Почуття не діють, тільки ускладнюючи собою родючість душі. Але навіть в такому випадку вони, скоріше, завдають душі біль. Марно намагатися вимовити що-небудь, адже неможливо придумати жодного слова. Навіть якщо зробити спробу щось сказати, все-одно не знайшлося б сили вимовити це. Зникає будь-яка тілесна міць, хоча духовна сила зростає, щоб душа могла пережити цю насолоду. Велика і відчутна також зовнішня насолода, яка тепер стає явною. Те мовивши, брата одного, недавно похованого, покликав на ім'я. І зразу мертвий відповідав з гробу. Браття ж, скоро розкопавши гріб, знайшли брата воскреслого і, звільнивши на ньому обв'язання, вивели його живим. Дмитро Туптало "Житіє преподобного отця нашого Макарія Єгипетського" Дошкуляли якось у Палестині гусінь і саранча. Преподобний у той час старий уже був вельми, не міг і ходити. Проте звелів учням вести себе в поле, де гинули плоди земні, і там заборони саранчі й гусіні сказав: "Так велить вам спільний для нас усіх Владика: щоб не губили ви трудів людських і їжі убогих не поїдали". І зразу, як хмара, саранча відійшла і гусінь згинула. Дмитро Туптало "Житіє преподобного отця нашого Теодосія, спільного життя зачинателя" Була одного разу потреба братам в одежі, бо збідніли були дуже і не мали у що вбратися, — надокучали ж, приходячи до преподобного. Він же не мав що дати їм на купівлю одягу, хіба ж бажати міг лише і співчувати, проте, за обіцянкою Владики, сказав до них: "Не турбуйтеся про завтрішнє, шукайте спершу Царства Божого і правди Його, а все це додасться вам. Знає-бо Отець ваш небесний швидше, ніж попросите, що потребуєте цього". Коли так святий братів утішав, прийшов муж якийсь, нікому не відомий зовсім ані не сказав про себе, хто є і звідки. Він дав преподобному на потребу монастирську сто золотих і пішов. Преподобний подякував Богові за такий Його промисел, дав золото те на одяг братам, і всі задовольнилися одягом на довгі часи. Дмитро Туптало "Житіє преподобного отця нашого Теодосія, спільного життя зачинателя" Згадаймо ж дещо і про передбачення преподобного. Звелів якось, незадовго перед кончиною своєю, вдарити в било на зібрання братії. І коли зібралися до нього брати, зітхнув, і просльозився, і сказав: "Молитися треба, отці і браття, молитися треба, гнів-бо Божий, бачу, йде на Східний край". Після цього минуло шість чи сім днів — чути було, що впала Антіохія через великий землетрус, впала ж у той самий час, коли преподобний бачив гнів Господній і молитися братам велів. Дмитро Туптало "Житіє преподобного отця нашого Теодосія, спільного життя зачинателя" Коли Макавей поглянув на таку безліч війська, на ту різноманітну зброю, на дикий вигляд слонів, зняв до неба руки і закликав до Господа, який чинить чуда; бо добре знав, що не у зброї перемога, але Господь дарує її тим, що за його рішенням, гідні її. ІІ Книга Макавеїв 15:21 Піст його був безмірний, часом і цілий тиждень нічого не куштував, а часом і чотирнадцять днів без їжі і пиття проводив. Одного разу став на відкритому місці посеред терня, руки ж і очі, разом і ум, до неба підніс — пробув так чотирнадцять днів і чотирнадцять ночей у богомисленій молитві непорушний, стояв, наче стовп, анітрохи тілом з місця не зрушився, ані нічого не їв у ті дні, ані не сказав нічого ні до кого, не задрімав, ані не знеміг природною неміччю, ані ума свого не схилив до земного, але весь спрямувався до Бога, душевними очима дивився на Нього неухильно, наслідуючи безтілесних. Дмитро Туптало "Житіє преподобного отця нашого Вісаріона" З нагоди побачення в жовтні (останнього, під час якого мало з'явитися велике «знамення», обіцяне Дівою) говорили, що влада підірве на тому місці бомбу. Якщо це, можливо, було плодом чиєїсь бурхливої фантазії, то дітям загрожувала цілком реальна і лякаюча перспектива: що їх розірве на частини розлючений натовп в тому випадку, якщо після стількох обіцянок нічого не станеться. Справді, того дня налічувалося близько шістдесяти тисяч людей, які зібрались для того, щоб побачити диво. За кілька днів до фатальної дати мати сказала Лусії: «Донечко, добре б нам піти висповідатися. Кажуть, що завтра в Кова да Ірія ми помремо ... Якщо Мадонна не зробить обіцяного дива, люди вб'ють нас ... » Про те, що сталося, свідчили тисячі очевидців, віруючих і невіруючих, селян і інтелігентів. У той день була злива, але після вигуку Лусії: «Подивіться на сонце!» - усі побачили, як сонце протягом десяти хвилин стрімко оберталося навколо своєї осі і наближалося до землі, розсипаючи промені всіх кольорів веселки і висушивши всю ту долину, що була брудною калюжею, і одяг паломників, промоклих до кісток. То було одночасно чудове і страхітливе бачення. Ясновидиця потім пояснила свій вигук тим, що в той момент Діва здійняла догори долоні, від яких виходили промені світла, які переливались на сонці. Антонио Сикари "Блаженные Франсиско и Хасинта Марто"
Рекомендуйте цю сторінку другові!
|
|