Проповіді на свято Всіх Святих

Ніхто з людей не знає скільки святих перезувають у небі та скільки їх буде навіки щасливих разом з Господом у приготованих ним житлах. Нам дуже важко уявити собі життя у Небесному Царстві, хіба що можемо посилатися на слова святого апостола Павла, що був піднятий до третього неба та описав своє видіння: «Те, чого око не бачмо й вухо не чуло, що на думку людині не спало, те наготував Бог тим, що його люблять» (1Кр 2,9). Без сумніву, ті хто сумлінно працює, покірно терпить, змагається в ім'я Господнє, надіються на вічну нагороду та на вічне щастя. Людина бажає винагороди за свої змагання та за свої труди. І Господь приготував нагороду тим, хто йому вірний, хто чесно та праведно змагається в його святому імені. Він наголошує, щоб людина визнавала його своїм життям не лише скрито у своєму серці, але явно перед людьми. Для цього людині не потрібно голосних заяв, грімких слів та прояву фізичної сили, але вимагається праведного та постійного свідчення вірності Богові, його святим постановам любові. Кожна людина визнає Господа, або заперечує його; вірна йому, або зневажає Бога своїм негідним життям, навіть тоді, коли це є скрито у глибині серця. Від віри у Бога та від любові до нього залежить вічне щасливе життя. Немає таких людей, щоб бажали для себе вічного терпіння та безперестанного нещастя.

На землі кожна людина живе певний період часу, одні - стільки-то, а інші - більше. Усім людям, навіть найздоровішим, приходить час, щоб розпрощатися із життям на землі, хоч цього, здається, ніхто не бажає. Майже усі, хотіли б запишатися постійно жити на землі в такому чи покращеному стані, щоб тільки не вмирати,а якось перебувати неторканими та спокійними. Раніше чи пізніше всім закінчується призначений час мандрівки у цьому світі. Ми неохоче, але прямуємо у незнаний нам другий світ, про котрий згадує святий апостол Павло. Нам відомо, що Господь приготував нам вічну нагороду, про це Ісус Христос наголошував: «І коли відійду і вам місце приготую, то повернуся і вас до себе візьму, щоб і ви були там, де я» (Ів 14,3). Звичайно, що нічого нечистого, неправедного не ввійде до вічного, щасливого Божого царства (пор. Еф 5,5). Кожна людина, що звернеться до Бога та буде його постійно просити, може отримати святість. У Старому Заповіті знаходимо: «Ной був чоловік праведний і досконалий між сучасниками; він ходив з Богом» (Бут 6,9). Спаситель усіх відкупив тому що надзвичайно любить нас, хоч ми не можемо збагнути Господньої любові, чому ми йому такі дорогі. Тільки Бог з природи святий, люди освячуються його благодаттю. Старозавітні священики такою молитвою до Господа заступалися за свій народ: «Тож і тепер, Святий, Господи всякої святості, збережи навіки чистим від усякої скверни цей недавно очищений дім!» (2Мак 14,36).

Наш Творець пропонує свою святість та ніби наказує її, звертаючись словами до Мойсея: «Промов до всієї громади синів Ізраїля і скажи їм: Святими ви мусите бути, бо я – святий, Господь, Бог ваш» (Лв 19,2). Це відносилося й тепер стосується усіх, а не тільки колись стояло таке завдання перед священиками та левітами; не тільки спеціально покликані Богом для служіння йому, але старші діти та уся молодь повинні одягатися у праведний стан. Усі повинні ставати святими вже тут на землі. Коли приступаємо до Святого Причастя, священик закликає: «Будьмо уважні. Святеє святим». Ті, хто причащаються, свідомі свого рівня святості. І це – можливо, коли б не так, тоді Господь не пропонував би святості своєму народові. Без сумніву, що святість не походить від людини, але її покаяння, старання особи жити праведно, освячуються Богом й залишаються їй до тих пір, аж поки вона сама не втратить її через гріх. «Як я приведу назад їх з-поміж народів і зберу їх із земель ворогів їхніх, я проявлю на них мою святість перед очима багатьох народів» (Єз 39,27). Господь бажає нашої незмінної святості, але вона механічно не залишається людині, її потрібно берегти у собі. «Це ж саме воля Божа; святість ваша - щоб ви стримувались від розпусти, щоб кожний з вас умів тримати своє тіло у святості й пошані» (1Сл 4,3-4). Шануймо себе, насамперед свою душу, щоб не наражати її на грішну небезпеку. Господні очі постійно звернені на нас, щоб нам допомагати й обороняти від небезпек диявола та світу.

Хтось розповів притчу про батька, котрий вивів сина на високу гору із так зав'язаними очима у темну ніч, що той не міг розв'язати пов'язки. Сидів на місці, можливо над обривом. Свисту вітру, громів, дощу та рикання звірів син боявся. Кликав батька, але відповіді його не чув. Коли розвиднялося, батько підійшов до нього та розв'язав йому очі, а той пожалівся, що його залишено самого. Тоді батько сказав синові, що він усю ніч був біля нього, тільки мовчав, щоб досвідчити його та перевірити вірність своєму батькові. Так наш Господь про нас знає й не залишає нас без своєї опіки. Людині потрібно вірити у це. Автор псалмів озвучує Господню волю: «Очі мої на вірних краю, щоб жили зо мною. Хто ходить шляхом досконалих, той буде мені служити» (Пс 101,6). Пильнуймо доріг Господніх, любімо Господа завжди, коли нам добре ведеться й, коли нас прикрі випробування облягають. Так чинили святі, котрих сьогодні вшановуємо пам'ять, хоч не знаємо їхніх імен. Це – багато наших краян, наших дідусів та бабусь, батьків, братів та сестер, близьких, рідних та знайомих, що змагалася за вічне щасливе життя. Вони пам'ятали слова нашого Спасителя: «Тож будьте досконалі, як Отець ваш небесний досконалий» (Мт 5,48). Змагалися й одягалися по-різному в Господню святість. Серед усіх наша Пресвята Богородиця, котра постійно зростала у Божій любові. Усе приймала із руки Божого Провидіння й ніколи не нарікала, коли їй приходилося переносити надзвичайні труднощі. Подібно поступали усі Святі. Промовлю словами Сідальної із Утрені: «Звершуючи пам'ять святих праотців, отців, патріархів, апостолів, мучеників, пророків, святителів і преподобних твоїх, посників і праведників, і всіх, чиї імена записані у Книзі Життя, Христе Боже, всіх закликаємо до молитви, благаючи: втихомир світ твій ними як Чоловіколюбець, щоб усі ми взивали до тебе: Боже, що прославляєшся собором святих твоїх, ти воістину прославив достойно пам'ять їх».

ПЕРША НЕДІЛЯ ПІСЛЯ ЗІСЛАННЯ СВЯТОГО ДУХА. ВСІХ СВЯТИХ

Люди як тілесні істоти живуть на землі. Земними дорогами життя пройшло вже багато різних людей, ними йдуть тепер і йтимуть у майбутньому. Дорога людини на землі починається з її народження і закінчується смертю тіла, після чого душа людини житиме з Богом у небі або без Бога - в пеклі. Буде вічно щаслива або нещаслива, залежно від того, за яке життя людина боролася, живучи на землі. Бог всіх людей призначив до життя в небі і кличе їх до святості, до досконалості.

Ісус вчив, що ніщо недосконале не увійде до Царства Небесного. Вже у Старому Завіті Бог через пророків закликав людей до святості: "Святими ви мусите бути, бо я - святий Господь, Бог ваш.... Тож будете мені святими, бо святий я. Господь, що відрізнив вас від народів, щоб ви були моїми" (Лев 19, 2; 20, 26). У Новому Завіті Ісус вказує на те, якої досконалості має досягнути людина: "Будьте досконалі, як Отець ваш небесний досконалий" (Мт 5, 48). Бог усіх людей кличе до святості. Та не всі люди хочуть цього. І це буває з різних причин.

У різні часи святість розуміли по-різному І тепер не в усіх є правильне уявлення про святість. Одні розуміють, що святість полягає у довгих молитвах; інші думають, що в строгих постах; а ще інші -в особливих чеснотах і т. д. Однак святість полягає у праведній відповіді на Боже покликання і чеснотах, у сумлінному житті згідно зі своїм покликанням, у цілковитому стремлінні виконати волю Бога.

Бог сотворив людей з любові і покликав до співжиття у любові зі Собою. До такого співжиття, яким жили Адам і Єва перед порушенням Божої заповіді. Співжиття з Богом може відбуватися тільки в любові, тому ця заповідь є основною, яка необхідна для досягнення досконалості. Святість полягає у співжитті з небесним Отцем в любові. Апостол Павло каже: "Якби я говорив мовами людськими й ангельськими, але не мав любови, я був би немов мідь бреняча або кимвал звучний. Якби я мав дар пророцтва і відав усі тайни й усе знання, і якби я мав усю віру, щоб і гори переставляти, але не мав любові, я був би - ніщо. Любов ніколи не переминає. Пророцтва зникнуть, мови замовкнуть, знання зникне" (1 Кр 13, 1-2, 8). І святий апостол просить: "Змагайте до любови, але бажайте гаряче духовних дарів..." (1 Кр 14, 1).

Святі такі самі люди, як і всі інші, - з тими самими слабкостями і недоліками. Вони живуть у цьому самому світі, що й усі інші люди, але їх не видно, вони не є якимись диваками. Святі є у світі, але до світу не належать, для світу вони чужі, і часто світ їх ненавидить. Ісус говорив про це апостолам на Тайній Вечері: "Ненавидить вас світ -то знайте: мене він ще перед вами зненавидів. Були б ви від світу, то світ би своє любив. А що ви не від світу, бо я вибрав вас від світу, ось тому й ненавидить вас світ" (Йо 15, 18-19). Ненависть світу до послідовників Христа породила мучеників, сповідників, пустельників.... Не всі святі мали якісь видимі моральні чесноти, не всі мали особливі ласки, такі, як оздоровляти, творити чуда і т. д. Багато з них йшло звичайною дорогою, їхня тиха й покірна святість не впадала в око іншим, навіть близьким. Св. Тереза від Дитятка Ісуса є прикладом людини, яка йшла звичайною дорогою. Коли вона померла, сестри не могли виділити чогось надзвичайного в її житті, щоб записати в монастирську хроніку... А попри те вона була великою святою, Її праведність полягала, як і багатьох інших, не в зовнішньому житті, а у внутрішньому, повному любові до Бога і ближніх та до всього навколишнього світу. Як ніжно любила вона природу, а особливо квіти. Тому не дивно, що троянди стали символом її святості.

Святі, як і всі інші люди, впадали у певні провини, але вміли підніматися, перепрошувати Бога, продовжувати жити у близькості з Ним, співпрацювати з Божою ласкою і йти вперед по дорозі до святості, переборюючи всі труднощі на життєвій дорозі. Св. Франциск

Салезій часто любив повторювати: "Франциску, ти впав, лежиш - вставай. Проси Бога про пробачення і допомогу, та про ласку, щоб більше не падати".

Святі - це не тільки ті, що у святості відійшли від нас і живуть тепер у вічній славі Бога, а й ті, що живуть ще на землі в тісній злуці з Богом. Співпрацюють з Божою ласкою, йдуть слухняно з любов'ю дорогою, якою веде їх Боже Провидіння, підкоряючись в усьому Божій волі й виконуючи Божі заповіді. Усі, в кому живе Святий Дух, є святими. При хрещенні і миропомазанні всі християни отримали Святого Духа - стали храмом Святого Духа. Апостол Павло, звертаючись до перших християн, говорив: "Хіба не знаєте, що ви - храм Божий, і що Дух Божий у вас перебуває?" (1 Кр 3, 16). "Усі бо ті, що їх водить Дух Божий, вони - сини Божі... Сам цей Дух свідчить разом з нашим духом, що ми - діти Божі" (Рм 8, 14; 16), - навчає святий апостол. Він просить, аби не засмучувати Святого Духа, тобто жити й поводитися так, щоб слухатися його та щоб Святий Дух міг в нас діяти, нас вчити і провадити.

Слова апостола Павла стосуються і до сьогоднішніх християн. Усі ми - діти Божі, а значить - святі. Тож будьмо ними! Свідчімо про нашу святість своїм внутрішнім життям з Богом, любов'ю до Бога, ближнього і до всього створеного. Не робімо нікому кривди. Творімо діла милосердя, піддаймося впливові Святого Духа, а Він поведе нас дорогою до вершини призначеної нам святості і до життя у Царстві Божому вже тут, на землі.

Свято Всіх Святих - це свято всіх нас. Це - свято злуки святих воюючої і терплячої Церкви, тобто тих членів, що воюють проти зла і борються за щасливу вічність. Живімо усі в тісній злуці, як частини містичного Тіла Христового. Допомагаймо одні одним, а особливо представникам терплячої Церкви - тим, хто переходить митарства у позагробовому світі, а вони не залишаться в боргу... - прийдуть і нам на допомогу в наших потребах. Там, у небі, чекають нас наші батьки, дідусі з бабусями, наші предки, котрі уболівають за нас та допомагають нам.

Джерело: † Ігор (Возьняк)
Архиєпископ Львівський, УГКЦ

Книга: "Слово Господнє живе та діяльне", Проповіді

Рекомендуйте цю сторінку другові!

Слово Архиєпископа Львівського в неділю Всіх святих

ПЕРША НЕДІЛЯ ПІСЛЯ ЗІСЛАННЯ СВЯТОГО ДУХА. ВСІХ СВЯТИХ