Проповіді на Воздвиження Хреста Господнього

Головним змiстом Святого Письма є утвердження вiри. Першi люди згрiшили, тому що втратили вiру. До пришестя Христа Спасителя основним завданням старозавiтних патрiархiв, царiв i пророкiв було збереження в iзраїльському народi вiри у грядущого Спасителя свiту. Народився Син Божий, i всi Його проповiдi i вчинки були спрямованi на пробудження в людях вiри. Христос навчав, творив чудеса, щоб люди повiрили, що Вiн є Син Божий, Спаситель свiту. Коли Спаситель зцiляв вiд хвороб, повертав зiр слiпим, виганяв з людей бiсiв, воскрешав мертвих, Вiн завжди говорив: "Вiра твоя спасла тебе". Апостоли Христовi теж через свою проповiдь несли у свiт вiру Христову, яка врештi-решт змiнила свiтогляд Римської iмперiї, а пiзнiше i багатьох-багатьох iнших країн, у тому числi Київської Руси, нинiшньої України.

Без вiри людина не може жити на землi, залишаючись людиною. Не випадково завжди говорили i в наш час продовжують говорити, що кожна людина повинна у щось вiрити. Вiрили навiть у "свiтле майбутнє". У кожного своя вiра.

Свобода, якою надiлив Бог людину, дає їй можливiсть вiрити у що завгодно. Свобода призвела до виникнення багаточисленних релiгiй. I в наш час у кожнiй країнi iснує цiла гама релiгiйних конфесiй. Закони про свободу совiстi дозволяють у багатьох країнах свiту сповiдувати будь-яку релiгiю.

При всiй рiзноманiтностi релiгiй, iстинна вiра повинна бути лише одна. Чому? Тому що iснує тiльки один Бог. Богiв не може бути багато. Бо там, де iснує хоча б два боги, там немає жодного бога. Так само не може бути двох iстин. Iстина одна.

Iз цього виходить, що треба вiрити не взагалi, не в якесь "свiтле майбутнє" i не в оманливих богiв, якi в дiйсностi не є богами (як це було, наприклад, у Стародавнiй Грецiї). Люди вiрили у природу, у стихiї свiту цього, як-от сонце, вiтер, моря i рiки, вiрили в тварин - як у богiв. До речi, i сьогоднi багато хто, вiдмовившись вiд атеїзму, вiрить у сили природи (це колишнiй пантеїзм) або в щось надприродне, наприклад, у вищий розум. Сучасна людина готова повiрити у будь-що: в окультизм, в екстрасенсiв, у викликання духiв i тому подiбне. I нiяк не хоче повiрити в Єдиного Iстинного Бога, в Тройцi славимого. Свобода завела людей у хащi облудних релiгiйних вiрувань, якi вiдводять людину вiд Iстинного Бога.

Дехто запитує: яка рiзниця - в кого або у що вiрувати? Звичайно, рiзниця є, i суттєва рiзниця. Це так само, коли один вiрує у свiтло, а iнший - у темряву. Один визнає Єдиного Iстинного Бога, у Тройцi славимого, а iнший - неправдивих богiв, якi зовсiм не є богами.

Iстинна вiра спасає людей, а неправдива вiра духовно губить їх. Тiльки вiра в iстинного Бога Спасителя очищає людей вiд грiха, бо тiльки Бог має владу прощати грiхи. А неправдивi вiрування не приводять людей до справжньої духовностi. Подивiться навколо себе. В Українi iснує бiльш як 70 вiровизнань i релiгiй. А вiра повинна бути єдина.

Прихильники тих чи iнших вiрувань стверджують, що тiльки їхня вiра є iстинною. В дiйсностi iстинною вiрою може бути лише та, яку принiс на землю Син Божий, Господь наш Iсус Христос. Всi iншi вiрування неправдивi, бо вони не вiд Бога. Все, що ми спостерiгаємо доброго в iнших релiгiях i вiруваннях, це є результат природної духовної дiяльностi людини. Не треба забувати, що кожна людина носить у собi образ i подобу Божу i в силу цього може творити добро. А що стосується надприродних явищ, якi спостерiгаються у нашому життi, то це або справа диявола, або звичайний обман (як iсторiї з "прибульцями" чи шахраями-цiлителями), або результат дiї природних законiв, ще не вивчених людиною.

Для iстинної вiри, якої вимагав i вимагає вiд нас Господь Iсус Христос, характернi: перше - духовне очищення, тобто перемiна грiховного життя на благочестиве; i друге - чудеса, якi творили Спаситель i Його апостоли. Перемагати закони природи може тiльки один Бог, i нiхто iнший. Навiть коли творили чудеса апостоли та iншi святi, вони робили це не своєю власною силою, а силою Божественною. Тому Господь Iсус Христос, звертаючись до Своїх сучасникiв, говорив: "Коли не вiрите Менi, вiрте дiлам Моїм" (Iн. 10, 38). Цим Вiн хотiв пiдтвердити, що Його проповiдь вiд Бога i що Сам Вiн є Син Божий. I в наш час чудеса творяться тiльки в iстиннiй Церквi. Бо там, де є Христос, там iстинна Церква й iстинна вiра.

У протестантських Церквах чудес не буває. Вони навiть i чудеса Христовi намагаються пояснити природними явищами. I тим самим хочуть пiдкреслити, що Бог не творить їх i тепер, в сучасний перiод iсторiї Церкви. В католицькiй Церквi iнодi Господь являє чудеса, але вони не характернi для цiєї Церкви.

Господь сповна творив i творить чудеса у православнiй Церквi. Нам не треба наводити приклади: їх безлiч. Господь творить чудеса у православнiй Церквi i в наш час.

Справа полягає ось у чому. Для Бога не iснує час. Бог творив чудеса i ранiше, за часiв земного життя Iсуса Христа, творить їх i тепер. Але як тодi, так i тепер вiд людей вимагається та вiра, яка робить неможливе. Господь ясно сказав, що "якщо ви матимете вiру як зерно гiрчичне i скажете горi цiй: перейди звiдси туди, i вона перейде" (Мф. 17, 20). Цим Вiн засвiдчив, що Бог за вiрою людини може робити неможливе. Але вiруючому, як сказав Христос, усе можливе. Треба тiльки мати оту вiру як зерно гiрчичне. Якщо у когось вона тепер є, хай смiливо приступає до Бога i благає зцiлення вiд тiєї чи iншої хвороби. I буде так! А якщо вiри такої немає, то станеться те, що сталося з апостолами, коли вони не могли вигнати бiса iз бiснуватої людини. Коли апостоли запитали Христа, чому вони не могли зробити це, Господь сказав: через невiр'я ваше. I коли апостол Петро йшов по водах бурхливого моря, а потiм став тонути, Спаситель сказав Петровi: "Маловiрний, чому ти засумнiвався". Це свiдчить про те, що i в часи земного життя Iсуса Христа чудо не вiдбувалося лише тодi, коли не вистачало вiдповiдної вiри. Те саме стається i тепер. Хто має сильну вiру, той i в наш час зцiляється вiд невилiковних хвороб i очищається вiд грiхiв.

Людина, яка вiдчула смак iстинної вiри, уже нiколи не буде бiгати вiд однiєї вiри до iншої. "Хто скуштував солодкого, той не захоче гiркого". Це сказали посли св. князя Володимира пiсля того, як побачили славу Божу в соборi святої Софiї у Константинополi.

Дорогi браття i сестри! Будемо триматися православної вiри, бо вона є вiра апостольська, вiра отцiвська, вiра, що утвердила вселенну.

Слово про те, чому i як треба шанувати Хрест Господнiй

Ми вшановуємо Чесний i Животворчий Хрест Господнiй i поклоняємося йому. Найкраще про значення Хреста Христового сказав апостол Павло. Вiн назвав його знаменням, тобто прапором християнства. Але Хрест Христiв, на думку апостола Павла, є не тiльки величним прапором християнства, який нiчим не повинен бути затьмарений. Вiн є тим знаряддям, яким випробовуються i тi, що прагнуть загибелi, i тi, що йдуть до спасiння. Вiн є тим полем битви, на якому стикаються i виявляють свою вартiсть мудрiсть язичникiв, книжництво юдеїв та премудрiсть Божа.

Як же через хрест виявляють себе людська мудрiсть i премудрiсть Божа? Апостол Павло з'ясовує це на прикладi коринфських християн. "Погляньте, браття, - каже вiн, - хто ви, покликанi: небагато серед вас мудрих за плоттю, небагато сильних, небагато благородних; але Бог обрав немудре свiту, щоб посоромити мудрих, i немiчне свiту обрав Бог, щоб посоромити сильне; i незнатне свiту, i принижене, i нiчого не значуще обрав Бог, щоб скасувати значуще, - щоб нiяка плоть не хвалилася перед Богом" (1 Кор. 1, 26-29).

Юдеї i язичники довгий час вважали християн найнiкчемнiшими членами суспiльства, яким не варто було i жити на свiтi. Вiра Христова довгий час була вiрою рабiв i знедолених людей. Але цi злидарi i холопи швидко посоромили тих, що вважали себе мудрими, багатими i благородними; нiкчемнi перемогли могутнiх, як колись маленький Давид - великого Голiафа, зухвала плоть знiяковiла перед Богом. I все це сталося через вiдмiнностi у ставленнi язичникiв та юдеїв - з одного боку, i християн - з другого боку, до Хреста Христового, до Його страждань. У цiй нерiвнiй боротьбi перемiг Хрест Христiв.

Чим був хрест в очах людей? Це було знаряддя найбiльш жахливої i ганебної смертної кари. На хрестi розпинали найбiльших злочинцiв, i то - тiльки з рабiв i людей низького суспiльного стану. Людська жорстокiсть придумала таке знаряддя покарання, яке завдавало людинi найтяжчих фiзичних мук i моральних страждань. Розiп'ятий на хрестi повiльно вмирав, виставлений на всенародний глум. Про таке жахливе знаряддя смертi люди боялися навiть думати, а не те що говорити. Тому проповiдь про хрест, як про прапор спасiння, вважалася безумством i божевiллям.

Але саме це жахливе знаряддя смертi Бог обрав для спасiння свiту i як вияв Своєї могутностi. Саме на хрестi Господь наш Iсус Христос, Син Божий, Своїми стражданнями i смертю знищив рукопис наших грiхiв (Кол. 2, 14), примирив земне з небесним (Кол. 1, 20), перемiг владу диявола (Кол. 2, 15) i подолав саму смерть (Рим. 6, 4). Тому для тих, хто не вiрить у Христа i прямує до загибелi, проповiдь про хрест як знаряддя спасiння - дурниця i божевiлля; а для християн хрест - це виявлення могутностi Божої i перемога над усiм тим, що є перешкодою на шляху до спасiння.

Iсторiя свiдчить про те, що перед Рiздвом Христовим людство перебувало у великому моральному занепадi. Люди мудрували, шукаючи виходу iз цього ганебного стану. Стародавнi грецькi фiлософи придумували рiзнi теорiї людського щастя i викладали їх прилюдно на вулицях i майданах. А юдейськi законники i книжники вбачали щастя свого народу у пришестi месiї, який визволить євреїв вiд римського рабства i пiдкорить їм весь свiт.

I сталося дивне чудо. Всi, хто прагнув спасiння вiд морального занепаду суспiльства i шукав правдивого щастя, вiдвернулися вiд грецьких мудрецiв та юдейських вчителiв i всю свою увагу звернули на Хрест Господнiй, з ним з'єднали своє життя i в ньому знайшли щастя. I з часом цих людей, що спасалися Хрестом Господнiм, ставало все бiльше i бiльше, а фiлософи грецькi i вчителi юдейськi залишилися посоромленими. "Де ж тепер мудрець язичницький, де книжник юдейський?" - виголошує апостол Павло. Хiба не обернув Бог людську мудрiсть на безглуздя?

Апостол Павло вказує i причину того, чому Бог посоромив людську мудрiсть. Причина полягає в тому, що люди своєю мудрiстю не пiзнали Бога в Його премудростi. А Божа премудрiсть розлита у природi, у всiх творiннях, у Його словах. Люди принизили уявлення Бога. Вони "славу нетлiнного Бога змiнили на подобу образу тлiнної людини, i птахiв, i чотириногих, i гадiв" (Рим. 1, 23).

Результатом поклонiння тварi замiсть Творця стало аморальне життя людства.

Коли розум людський привiв свiт до загибелi, Бог з любовi до людей обрав Свiй засiб спасiння. Вiн пiдняв на Голгофi хрест з розiп'ятим на ньому Своїм Сином i послав апостолiв, щоб вони закликали народи вiрувати у розiп'ятого Христа. На мiсце розуму Бог поставив вiру.

Через проповiдь апостолiв Бог привiв до спасiння безлiч людей, якi повiрили в те, що багатьом здавалось абсурдом, а вiруючим - Божою силою i Божою премудрiстю, яка зробила людей новим творiнням. Люди стали провадити праведний спосiб життя i цим перетворили весь свiт.

Браття i сестри! Голгофський хрест поставлений на всi вiки i для всiх людей. Пiсля смертi Христа вiн триста рокiв лежав закопаним, але у серцях вiруючих вiн стояв високо. За розiп'ятим Христом пiшли безлiч мученикiв у всiх країнах свiту. Християни тих вiкiв не тiльки не цуралися хреста, а й ставилися до нього з великою пошаною, як до прапора християнства. Про це свiдчить i хресне знамення, яке робили християни i на собi, на мiсцях богослужiнь i на гробах померлих.

Сьогоднi не всi християни шанують Хрест Господнiй. Хоч вони i називають себе спасенними, але не бачать у хрестi ознак Божої сили i Божої премудростi, а, як язичники та юдеї, жахаються хреста i дивляться на нього як на знаряддя смертi.

Iншi так званi вiруючi чiпляють хрест аби де i тим принижують Хрест Господнiй. Його можна зображати тiльки на святих мiсцях, тобто у храмах, у домах i примiщеннях, де вiн шанується як святиня. Кожен християнин повинен носити на грудях хрест, як символ нашого спасiння. Хрест можна зображати на Святому Письмi, на iнших духовних книгах, якi шануються. Не можна вмiщувати хрест у тих виданнях, якi потiм топчуться i вживаються на рiзнi побутовi потреби.

Браття i сестри! Шануймо Хрест Господнiй не тiльки зовнiшньо. Хрест є дiйсно прапором християнства. Тому кожнiй вiруючiй людинi треба високо пiдносити у своєму серцi цю ознаку Божої сили i Божої премудростi. Ти ж, Христе Боже, силою Чесного Хреста Твого, помилуй i спаси нас.

Історія свята Воздвиження Хреста Господнього

Воздвиження Чесного й Животворчого хреста Господнього - одне з великих християнських свят. Історичний зміст цього найдавнішого дванадесятого християнського свята пояснюється по-різному, і при цьому звичайно маються на увазі три події, що відбулися в різний час, але поєднані загальною святинею - Хрестом. Про першу з цих подій розповідає праця церковного історика Євсевія “Життя Костянтина”. Під час боротьби римського імператора Костянтина зі своїм співправителем Максенцієм перед вирішальною битвою на Фламинієвій дорозі (311 рік), коли сили Максенція перевершували чисельністю армію імператора, Костянтин побачив на сонці променистий хрест із написом: “Цим перемагай!” Побачило цей хрест і його військо.

Вночі вві сні імператорові з’явився Ісус Христос і повелів виготовити військовий прапор із хрестом за зразком баченого на небі. Костянтин так і зробив. Здобувши перемогу над Максенцієм, імператор наказав вкласти в руку своєї статуї, спорудженої на головній площі Риму, цей прапор і почав його дуже шанувати. Костянтин прийняв християн під своє заступництво й оголосив віру Христову державною реліґією Римської імперії. Він скасував страту через розп’яття й видав закони на користь Церкви Христової.

Друга подія - основна, її церковна традиція бере за підставу свята Воздвиження - відбулося також у часи Костянтина Великого. Мати його, Олена, будучи вже в 80-річному віці, дбаючи про християнську віру й ремствуючи, що місце страждання Спасителя й інших святинь перебувають у забутті, за згодою сина в 324 році почала подорож у Палестину, відвідала Єрусалим і там знайшла Животворчий хрест Господній.

Єрусалимський патріарх Макарій зійшов на підвищене місце й став показувати народу знайдений Оленою хрест, воздвижуючи, тобто, піднімаючи, його догори. Після віднайдення Хреста Господнього (326 рік) у різних місцях почали будувати на честь його храми. Один з них заснувала сама Олена на місці знайдення хреста в Єрусалимі. Будівництво його було закінчене в 335 році, освячення відбулося 13 вересня, і наступний день, 14 вересня, став святом Воздвиження Хреста Господнього.

Третя подія стосується вже VII століття й пов’язана із тривалою боротьбою Візантійської імперії з Персією. В 614 році перси напали на Палестину, що належала Візантії, розграбували Єрусалим і разом з іншою здобиччю забрали й святиню - Хрест Господній, Хрест пробув у полоні 14 років. В 628 році імператор Іраклій розгромив персів і повернув святиню. Хрест привезли до Єрусалиму, і імператор сам вніс його в храм. З нагоди повернення Хреста Господнього відбувся урочистий молебень, під час якого патріарх знову воздвигнув народові Хрест.

Частки ж святого древа тепер перебувають у різних соборах. Зокрема - в Московському Успенському соборі, та св.Володимирському соборі Києва. Також, відомі святині у інших місцях України.

Святкування Воздвиження Церквою триває дев’ять днів: з вечора 13/ вересня й до 21 вересня (за ст. ст.) або з вечора 27 вересня й до 5 жовтня (за нов. ст.). Посту дотримуються в день Воздвиження Чесного й Животворчого Хреста Господнього (14/27 вересня). У день Воздвиження дозволяється вживати їжу з рослинною олією (молочні страви, яйця та рибу їсти не слід).

ВОЗДВИЖЕННЯ ЧЕСНОГО ХРЕСТА

Сьогоднішнім святом ми вшановуємо Хрест Господній. Це свято потрібне для того, аби пригадати людям, тобто нам усім, якою ціною куплене наше спасіння - визволення з неволі диявола - і також щоб утвердити в народі віру в силу хреста як могутньої зброї проти зла. Своєю смертю на хресті Ісус знищив силу диявола, утвердив Царство Боже на землі. Однак зло на землі, на жаль, ще існує. На Утрені ми співаємо: "Колись у раю дерево відкрило нашу наготу і за спожиття овочу принесло злощасну смерть. А хресне дерево принесло людям одіння..." (Утреня Воздвиження, сідальний). Що це означає? А це значить, що спожитий за намовою диявола заборонений овоч з дерева приніс смерть. А хрест, на якому помер Спаситель, відчинив людям вступ до неба і став перепрошенням Отця небесного за людський гріх.

Ми самі, кожна особа зокрема, маємо вибрати й вибираємо, до якого царства хочемо належати і в якому царстві хочемо жити. Диявол, який тривалий час був і є князем цього світу (пор. Йо 12, 31), воює й тепер проти тих, котрі належать до Царства Божого, а передусім хоче знищити духовних осіб, котрих Бог покликав для поширення Царства Небесного на землі. Диявол розуміє, що коли вдариш пастиря, то розбіжиться стадо (пор. Мр 14, 27).

Ісус залишився у світі у пресвятій Євхаристії і постійно перебуває з людьми, приходить людям на допомогу в їхній боротьбі проти зла. Господь дав нам свій хрест, що є сильною зброєю в боротьбі з дияволом. На могутню силу хреста Спаситель вказав імператорові Костянтину, коли той вирушав у бій проти невірного Максентія (325 р.). Був ясний день. Цісар Костянтин і все військо побачили на небі великий ясний, як сонце, хрест, а над хрестом напис: "Цим переможеш". Тоді імператор наказав зробити знамено хреста й нести його перед військом. Його військо перемогло переважаючі сили Максентія.

Мати імператора, Олена, подумала, що коли знамено хреста має таку силу, то яку велику силу мусить мати хрест, на якому був розп'ятий Син Божий. І вона поїхала до Єрусалиму, аби віднайти Хрест Господній. Хрест Господній відкопали в Єрусалимі разом з двома іншими хрестами, на яких були розп'яті розбійники. Отож, вірячи в чудесну силу Хреста Господнього, вирішили, що до кожного з них доторкнеться тяжко хвора жінка. Коли вона торкнулася до Хреста Господнього, то відразу одужала. Християни хотіли побачити Хрест Господній, але через велику кількість народу їм було трудно його побачити. Тому Хрест Господній поставили на високому місці, щоб всім було його видно. А народ разом із єпископом Макарієм і матір'ю цісаря, святою Оленою, голосно молився: "Господи, помилуй".

Сила Господнього Хреста спливала на людей і на світ. З того часу було припинено переслідування християн, а спеціальним едиктом (указом) імператора було дано свободу християнській вірі. Напам'ятку про цю подію і встановлено свято Воздвиження Чесного Хреста.

А в нашій церкві маємо давній церковний обряд, коли священик з престолу переносить святий Хрест до тетраподу, а спільнота співає: "Господи, помилуй". Так ми віддаємо шану Хрестові Господньому, цілуючи його та кланяючись перед ним, натомість від нього черпаємо сили до боротьби зі злом. Злі духи, знаючи силу хреста, стараються знищити віру людей у його могутність. А цю життєдайну міць хрест має не сам від себе, а від Бога - Сина, котрий помер на ньому за гріхи всього людства.

Багато з нас були свідками того, як за часів панування атеїзму в нашій країні знищували хрести в людних місцях, а також на банях храмів і всюди, де тільки можна було.

Тепер ми знову підносимо хрест, встановлюємо його в людних місцях як силу проти зла. Наші доми й наші груди прикрашені знаменом хреста. Хрест є для нас силою проти спокус і нападів диявола. Хрест є потіхою і підтримкою в наших терпіннях. Хрест - охорона наших домів і поселень перед нападом злих ворогів.

У кожного з нас є свої хрести на дорозі земного життя. Тягар буває різний, і по-різному ми його несемо. Якщо несемо спокійно, з надією на Божу поміч, тоді хрест для нас не буде дуже тяжким, хоч для багатьох невірних він стає глупотою, однак для тих, хто спасається, - силою Божою (пор. 1 Кр 1, 18). Назагал ми боїмося хрестів, бажаємо, аби вони нас обминали, не хочемо зустрічі з ними, але життя є інше й оминути хрест не вдається нікому. І ми пам'ятаємо науку Ісуса Христа, котрий нагадує про потребу нести щодня свій хрест, бо тоді це буде означати для нас йти за Ним (пор. Лк 9, 23). Він приходить до людини в різній формі, у різному вигляді, але завжди матеріально невигідний, духовно ж - хрест дуже корисний і допомагає нам очищуватися від гріховного бруду й утверджуватися у праведному житті.

Святий апостол Павло закликає нас допомагати нести тягарі, тобто хрести, одне одному (пор. Гл 6, 2). Приходити іншим на допомогу в їхніх життєвих потребах, а, зі свого боку, не накладати інших хрестів ані на себе, ні на ближніх. Що означає накладати хрести самим собі? Це всякого роду нарікання на щоденне життя, на невигоди, хвороби, слабкості, нестатки, докучання ближньому, сварки, незадоволення. Просімо Бога, аби сила хреста Господнього допомагала нам нести наші щоденні життєві хрести, давала нам силу в терпіннях і потішала в смутку, допомагала нам у боротьбі зі злом й охороняла в спокусах. Шануймо Хрест Господній від раннього ранку, коли підводимося з постелі, роблячи на собі правильний знак хреста, тобто складаючи три пальці та вимовляючи слова на прославу Пресвятої Тройці, торкаючись чола, грудей та рамен. Робімо це з великою увагою та вірою, тому що це сила проти диявола й наших зіпсутих думок. Подібно й увечері, коли лягаємо спати, знаменуймо себе гарно знаком хреста, щоб наша ніч була спокійна й мирна.

Нехай Хрест Господній вселяє в нас сильну віру, надію і любов до Бога. Пам'ятаймо, що Господь Ісус з нами. Силою Хреста ми переможемо зло, і хай панує Царство Боже в наших душах, а сили пекельні не переможуть його.

Джерело: † Ігор (Возьняк)
Архиєпископ Львівський, УГКЦ

Книга: "Слово Господнє живе та діяльне", Проповіді

Рекомендуйте цю сторінку другові!

Воздвиження Хреста Господнього

Слово про вiру iстинну, яка не сприймає сучаснi новiтнi вiрування

Слово про те, чому i як треба шанувати Хрест Господнiй

Історія свята Воздвиження Хреста Господнього

ВОЗДВИЖЕННЯ ЧЕСНОГО ХРЕСТА