Пасхальні проповіді

«Тепер все сповнене світла, і небо, і земля, і найнижчі місця землі» (Канон Пасхи)

Патріарше Проголошення на Святу Пасху

Варфоломій. Милістю Божою Архиєпископ Константинополя - Нового Рима, Вселенський Патріарх

Наш Господь, що є Безсмертний і вищий усіх страждань, який є прекрасним Нареченим Церкви, наш Господь Ісус Христос, що є нашим Первородним Братом і Наймилішим Другом – «Він воскрес із мертвих, смертю смерть подолав» – на третій день після того, як Він вигукнув з хреста: «Звершилось!» (Ін. 19, 30) «Пекельні глибини заворушилися, коли це сталося» (Ісая 14, 9) з Ним, бо Христос зруйнував його володіння.

Як Бог , Він правдиво звільнив свої палати від темряви, щедро обдаровуючи життям тих, кого Він знайшов у гробах. Але не тільки це; усім, хто вірять у Нього від нині і довіку – істинно всім, хто живе у Ньому і міцно тримається за свою віру і визнання Його аж до кінця, Господь дарує життя вічне і певне воскресіння. Христос, «Який підперезався праведністю і одягнувся істиною», (Ісая 11, 5) Воскрес із Гробу. «Як Той, що любить людство, Він створив Адама, батька усіх нас». (Служба Воскресіння).

Гляньте ж, дорогі брати і діти, на вінець нашого Величного Свята і дух весняної пори; посередині його первоцвіту Церква сповіщає Добру Звістку Світові. Важка зима смерті відійшла! Крижану тиранію диявола і його панування подолано. Жахливе царювання темряви і прокляття знищено. «Господь царює, Він одягнувсь у велич!» (Пс. 92, 1).

Ми споглядаємо Христа, який з власної волі, через свою безмежну любов, страждав на Христі, помер і був похований заради нас і нашого ради спасіння. Ми щойно вшанували Його воскресіння з мертвих, і разом з Апостолами і Мироносцями почули з його святих уст слова: «Спокій вам!» (Ін. 20, 19) та «Возрадуйтесь!» (Мф. 28, 9) – і наші серця наповнюються радістю. Воістину, «ніхто не відбере від нас наших радощів» (Ін. 16, 22) тому, що більше ніж навіть наша власна, особиста смерть кожної окремої людини була могутньо скасована. Ось чому ми, які розіп’яли плотську суть Творця «з її пристрастями і пожадливостями» (Г ал. 5, 24) та «що вмерли з Христом: це є причина, ми віримо, що ми [будемо] жити з Ним» (Рим. 6, 8). Бо коли «ми поховані» з Христом «через Хрещення», (Рим. 6, 4) ми «поєднані з Ним», тобто, ми стали учасниками Його Воскресіння (Рим. 6, 5). Святий Григорій Богослов сповіщає цю істину з найвищим риторичним вмінням, коли він каже: «Вчора я був розіп’ятий з Тобою, о Христе; нині я багатий славою. Вчора я помер з Тобою; нині я сповнений життя. Вчора я був похований з Тобою; нині я воскресаю з Тобою». (Проповідь на Святу Пасху).

Те, що гнітило нас з давніх віків, раз і назавжди вирішив Воскреслий Господь. Наша агонія скінчилася. «Христос Воскрес, і життя можна правдиво жити!». Проповідь Святого Іоана Злотоустого). Відтепер Життя і наше Воскресіння не є тим, чого треба домагатися – не мрії, ані не утопія.

Відтепер і надалі Життя є і Воскресіння є: конкретна, відчутна реальність. Реальність, що має особливе обличчя та ім’я: «ім’я понад усяке ім’я» – Ісус Христос – перед Котрим «всяке коліно приклониться на Небі, на землі чи під землею» (Фил. 2, 9) і усякий язик визнає, що Він один є Життєдайний і Господь. Він є Той, Хто живе і править вічно. Він є Той, Хто своєю милостивою волею завжди поширює Своє Царство, Свою славу та Свою спадщину від Свого Отця, кожному, хто розділить з Ним Його Хрест, Його смерть та Його Воскресіння, бо «Він є Первородний ...» (Рим. 8, 29) До нього ми взиваємо з нашого Мученицького Патріаршого та Вселенського Престолу, щоб Він дав світові мир; щоб Він осяяв душі людей істиною і праведністю; щоб Він обдарував терпінням і підбадьорив тих, хто у скруті; щоб Він дарував відчуття спасіння і життя вічного своїм віруючим. Нехай Його, Хто є Переможцем Смерті і Володарем Життя, буде слава, влада, честь і хвала, з Отцем і Святим Духом, і навіки. Амінь.

† ВАРФОЛОМЕЙ, Патріарх Константинопольський, Ваш палкий заступник перед Воскреслим Христом.

Всечесні Отці! Дорогі Брати і Сестри!

ІГОР , архиєпископ Харківський і Полтавський

Цієї щасливої миті, подолавши дорогу Великого посту, ми разом із жінками-мироносицями пробиваємося крізь світанкову імлу до печери, аби почути ангельську звістку: «Нема Його тут, бо Він воскрес» (Мт. 28:6). З властивою Йому делікатністю, вітцівською любов’ю й пошаною до Свого творіння Г осподь не робить ані Марію Магдалину разом із іншими мироносицями, ні апостолів очевидцями чуда воскресіння. Людина ставиться перед вільним вибором: повірити – чи ні, прийняти воскресіння як найвищу в світі реальність, яка повертає нас до ймовірности вічного життя, - чи ж сховатися від нього за легендою синедріону , нав’язаною вартовим: «Скажіть, що Його учні прийшли вночі й викрали Його, коли ми спали» (Мт. 28:13).

Скільки людей, що опинялися перед загадкою Христового воскресіння, залишилися байдужими або скептично констатували брак доказів! Адже по-справжньому повірити у воскресіння означало б цілком змінити своє життя, переусвідомити своє покликання, вчитися жити із Христом як постійним супутником і провідником. Чи ж не легше сховатися від виклику воскресіння, вдавати, що ця давня подія стосується тебе тільки опосередковано, як частина історії Церкви, як важливий, але тільки приватний випадок із основоположником християнства?

Поверховість, легковажність підходу до Христового воскресіння відображає найслабші риси сучасної людини. Цивілізація споживання непомітно обкрадає кожного з нас, позбавляючи талантів самоконцентрації та молитви, свідомого формування пріоритетів, відповідального й шанобливого ставлення до вічних цінностей, стабільности моральних орієнтирів. Легше вважати життя за рольову гру, що її в будь-яку мить можна перезапустити знов, аніж жити з відповідальністю за кожен свій крок, зроблений на шляху до власного воскресіння з Христом. Однак гра залишається грою, і рано чи пізно завершиться, залишивши порожнечу в душі. Завершиться, залишивши гравця наодинці з жорстокою правдою смерти.

Розмірковуючи над загадкою воскресіння, апостол Павло пише до римлян: «Коли ж ми вмерли з Христом, то віруємо, що й житимемо з Ним, знаючи, що Христос, воскреснувши з мертвих, вже більше не вмирає: смерть над Ним більше не панує. Вмираючи бо, Він умер для гріха раз назавжди, а живучи, живе для Бога» (Рим. 6:8-10). Апостол, який сам не був очевидцем подій воскресіння, а прийшов до Христа, обтяжений важким досвідом участи в переслідуванні апостольської громади, відкриває причетність до Христового воскресіння кожної людини. Смерть для гріха стає перемогою над фізичною смертю. Шлях до воскресіння пролягає через болісне для людських амбіцій помирання з Христом.

Хто не відчував радісної окрилености, просвітлености душі в мить, коли вдається перемогти власну недосконалість і здійснити добру справу , піти на свідому жертву для Бога і ближнього! А ці почуття є лише блідою тінню піднесеного стану душі, котра єднається з Христом. Церковний календар мудро підказує нам, із чого починається наша життєва дорога. Адже Пасха Господня є початком річного циклу перехідних свят і євангельських читань, а щотижневе свято Христового воскресіння, неділя, – першим днем тижня. Ми вже не змушені копирсатися в темних безоднях свого «Я», не повинні блукати в лабіринтах духовних шукань минулого. Воскресіння приймається нами за основу й вихідний пункт власного шляху Богопізнання, і його світло щедро лине на нашу християнську свідомість.

У світлі Господнього воскресіння чимало проблем нашого життя втрачає свою драматичну нерозв’язність. Присутність воскреслого Божого Сина несумісна з шахрайством, корупцією, нехтуванням законами, що викликають більшість суспільних конфліктів в Україні. Криза сім’ї та зумовлена нею демографічна катастрофа зможуть бути зупинені через відкриття справжнього, євангельського сенсу кохання, подружньої вірности, дару батьківства й материнства. Майбутнє ж Церкви бачитиметься цілком інакше, коли сама Церква асоціюватиметься нами з Христом, а не з тією чи іншою постаттю політика в світському або в духовному вбранні.

Чуда воскресіння не бачили ані апостоли, ні жінки-мироносиці. І коли охоронці в паніці тікали від гуркоту каменя, відкоченого ангелом від гробу , Христа вже не було в печері. Кожен із людей мав пройти іспит – іспит віри в правдивість слів Воскреслого, – аби дістати у винагороду право споглядати Його, торкнутися Його ран, відчути Його присутність, пізнати Його в переломленні хліба. Як апостоли Петро та Йоан, як Марія Магдалина, ми можемо пережити шок від споглядання порожньої печери, де сподіваємося зустріти Христа у славі. Та саме в цю мить, не помічений нами, Г осподь чекає поряд, спостерігаючи нас, аби лагідно спитати: «Чого ж ти плачеш, кого шукаєш?» (Ін. 20:15). І серед сумних переживань раптом осяяти нас неземним світлом всепереможної правди, яка не потребує ствердження жодним чудом:

† ІГОР, архиєпископ Харківський і Полтавський

«Хоч і до гробу зійшов Ти Безсмертний, проте пекельну переміг Ти силу і воскрес єси, як Переможець,

Христе Боже, що жінкам мироносицям сказав: „Радуйтеся”,

і своїм апостолам мир дарував, а померлим дарував воскресіння».

МАКАРІЙ архиєпископ Львівський, керуючий Рівненсько-Волинською і Таврійською єпархіями

Радіє в пасхальні дні віруюче серце, бо з першою звісткою, переданою ангелом Божим святим жонам-мироносицям: «Він Воскрес! Його нема тут ... Ось місце, де Він був покладений» (Мк. 16, 6) народжується нове життя. Відтоді віруючий рід людський одержує оновлення, спасається від неволі гріха. Вічне життя дароване Тим, Хто розірвав ланцюги пекла. Саме ця подія найвеличніша в історії Церкви, вона стверджує у свідомості людини нову віру, що робиться її невід’ємним здобутком до кінця існування людини на землі. Пасха Христова – це свято із свят . Кожен, хто відвідує Пасхальну ніч Великодня та пасхальні дні, хто радісно, з вірою пережив цю унікальну радість, відчуває це в своєму серці і в своїй душі. Звідкіль ця радість? Чому ми на Великдень співаємо: «Нині все наповнилось світлом: небо, земля і глибини підземні»?... Чому ми оспівуємо перемогу життя над смертю, співаючи: «Смертю смерть подолав і тим, що в гробах життя дарував»? Відповідь на це питання одна, – нове життя, яке засяяло з гробу майже дві тисячі років тому, дано всім, хто вірує в Г оспода нашого Ісуса Христа. Воно дається нам у день нашого хрещення, коли, згідно з навчанням святого апостола Павла, ми «поховані з Ним хрещенням у смерть, щоб як Христос воскрес з мертвих славою Отця, так щоб і нам ходити в оновленні життя» (Рим. 6, 4). У Пасхальну ніч, святкуючи Воскресіння Христове, ми святкуємо подію, яка мала і має місце в нашому житті. Кожний з віруючих одержує дар того нового життя і благодатну допомогу його сприйняти і жити в ньому. Це – той дар, який радикально змінює наше ставлення до навколишнього життя, включаючи смерть. Ця віра дає нам змогу радісно проголошувати: «Смерті більше нема!». Однак факт зовнішньої смерті нагадує нам про себе на кожному кроці, і в один з днів смерть прийде і до нас. Але все наше переконання від нині побудоване на вірі, що своєю власною смертю Христос змінив саму природу смерті, зробив її «пасхою» – переходом до Царства Божого, перетворивши найбільшу трагедію в остаточну перемогу. Саме ця віра надихнула найвеличнішого з давньохритиянських святих отців Церкви святителя Іоана Златоустого проголосити перемогу преславного Воскресіння Господа нашого Ісуса Христа над смертю, коли писав своє хвилююче огласительне слово, яке завжди читається на утрені пасхальної ночі. Закінчується воно словами: «Христос бо воскрес із мертвих і первістком серед померлих став». Пекло, як говорить свт . Іоан Златоуст , було подолане божеством, темрява була осяяна Божественною присутністю, пануючу там смерть було переможено, тому і життя торжествує. Стоячи в мовчанні та споглядаючи найвеличнішу подію любові Бога до людей, ми насмілюємось у глибокому смиренні схилити свої голови і сповідувати нашу тверду віру в це найвеличніше чудо, преславне Воскресіння нашого Спасителя, яке дало віруючій людині надію й життя. Саме впевненість у житті, яке відкривається нам за гробом, подає ту радість і переконаність, які так щиро звучать у наших устах, коли ми проголошуємо в пасхальну ніч і в подальші дні вічну звістку християнської віри: «Христос Воскрес!» і відповідаємо на це привітання «Воістину Воскрес!».

Звістка про Воскресіння Христове для язичницького світу була блискавкою серед темної ночі. Вона раптово освітила всі його неправдиві вчинки і водночас була радісною звісткою для мільйонів знедолених і тих, що втратили всяку віру в чистоту, правду, милосердя і любов. Сьогодні можна поглянути і поміркувати, як теперішній світ ставиться до Воскресіння Христа і кожен із нас повинен задуматися над собою зокрема. Однак, дарма що віра у Воскреслого Спасителя є віра церкви, засвідчена Святим Письмом і сонмом святих, ми в своєму повсякденному житті рідко її проявляємо. Ми в дійсності живемо так, мовби Христос ніколи не воскрес. І все це через наше маловір’я, нашу духовну кволість, небажання постійно жити у вірі, до якої кликав нас Христос коли сказав: «Шукайте ж перше Царство Боже і правди його...» (Мф. 6, 33). Ми навіть забуваємо про смерть і саме тоді серед насолод життя приходить сумне пробудження, і ми з жахом зустрічаємо свій перехід в інше життя. В більшості своїй, подеколи почуваючи себе членами Церкви, ми усвідомлюємо свою гріховність і буваємо готові сповідувати свої окремі гріхи, але загалом наше життя далеке від того нового життя, яке приніс на землю і до якого кликав нас Спаситель. Ми живемо так, начебто Христос ніколи не приходив і не Воскрес. Нас не повинні розчаровувати і відводити від Нашого Воскреслого Господа різні новітні навчання, які заполонюють нашу Україну, ми повинні зберігати батьківські, або прадідівські заповіти, віру та відданість перших християн славних мучеників і преподобних отців святителів і всіх праведників. Зберігати наші прекрасні Православні українські обряди, передавати їх своїм дітям, які на превеликий жаль впадають у безвір’я і відходять від Церкви через п’янство, розпусту і наркоманію. Церква не повинна мовчати про корупцію, що розчаровує багато українців, хоча найвищі чиновники нашої держави різних інстанцій на словах борються з нею, а насправді з відтіля це все продовжує процвітати.

Богослужіння Церкви від самого початку є нашим входом у спілкування з новим життям Царства Божого. Це неначе двері, які щороку відкриваються нам у Царство Христове в передчуття вічної радості, яка чекає нас. Слава перемоги, що наповнює наш світ , несе нам надію, радість, мир, любов, а головне впевненість в остаточному торжестві правди над неправдою, любові над злом, життя над смертю.

Всечесні отці, брати і сестри! Сердечно вітаю вас з великим святом Святої Пасхи і молитовно бажаю Вам духовної радості та великих милостей від Воскреслого Христа. Нехай радість, мир і любов супроводять усіх нас у всі дні нашого земного життя! Нехай благословить Воскреслий Христос миром, добром, щедротами нашу Україну і зокрема кожного з Вас і Ваші родини.

† МАКАРІЙ архиєпископ Львівський, керуючий Рівненсько-Волинською і Таврійською єпархіями.

Слово Архиєпископа Львівського на Святу неділю Пасхи

Всесвітліші, Всечесні, Високопреподобні й Преподобні отці,

Любі богомольці та учасники моління біля екранів телевізора!

Вітаю усіх вас із світлим святом Воскресіння ГНІХ та запрошую разом помолитися й глибоко пережити святу Літургію, в котрій наш любий Спаситель жертвується з любові до нас. Він воскрес, але нас не покинув, бо сам наголосив: «Не залишу вас сиротами; я прийду до вас» (Ів. 14,18). Він воскрес не тільки для того, щоб перебувати на лоні свого Отця, котрого, зрештою, Син Божий ніколи не залишав, але, щоби перебувати з нами Христос, теж в Пресвятій Євхаристії та не залишити нас аж до кінця віку. Про воскреслого Христа роздумуємо, як про Переможця над дияволом, злом, зіпсутим світом та смертю. Відносно смерті святий Учитель церкви пише: «… Христос сам дозволив смерті тримати його, і що сама смерть, тримаючи його, мучилася ніби болями народження і тяжко страдала» (св. Ів. Золот., Бесіда VI на Ді, п.1). Його воскресіння своєю силою із гробу - задаток нашого воскресіння із гробів. Так, він під час свого життя на землі воскресив дочку начальника синагоги, сина вдови з Наїн та друга Лазаря. Коли Спаситель помер, його силою «відчинилися горби й багато тіл святих померлих встали, і вийшовши з гробів по його воскресінні, ввійшли у святе місто і багатьом з’явились» (Мт. 27,52-53). Гроби відчинилися поза містом й воскреслі входили в Єрусалим. А ми з вами не відаємо, з яких околиць й сторін були ці особи та, яка була кількість тих воскреслих людей. Не відомо, як довго перебували на землі ті, хто вийшли із гробів? Не знаємо, яку правду вони розказували про потойбічне життя? Очевидно, що багато правдивих та цікавих речей розповідали воскреслі, але ніхто й ніде цього не записав.

Але зауважмо, що факт Христового воскресіння не подіяв позитивно на первосвящеників, навпаки, вони переповнені ще більшою злобою й ненавистю, тепер уже до воскреслого Господа, відразу вчинили раду зі старшими, щоб заперечувати воскресіння. Спритно видумали брехливу байку, що тіло Спасителя вкрали учні. Первосвященики не жаліли дати багато грошей воїнам, щоб ті твердили, буцімто вони спали. А воїни, коли так, не сповнили свого обов’язку, твердячи, що вони спали, бо тим самим звинувачували самі себе. Ще більшу суму потрібно було підплачувати правителеві, бо за сон на посту вимагалось покарання на смерть тих, хто ніс сторожу! Воїнам, що стерегли гріб, дали гроші й вважали, що цим способом справа буде залагоджена й люди не повірять, що Христос воскрес. Людська злоба надзвичайно спритна, щоб противитися Божій Правді, але вона не тривка, слаба, швидко провалюється, «бо їхня злоба їх засліпила» (Муд. 2,21). А правда не потребує оправдання, це брехню, потрібно підтримувати постійною серією різних видуманих брехень. Тим, хто живе неправдою, Ісус Христос проголосив, що їхній батько диявол (пор. Ів 8,44). Для кожного християнина це твердження повинно стати ключовим, щоб уникати неправди, бо кожна брехня походить від злого, в такий спосіб людина віддає себе під владу князя брехні, диявола.

Воскреслий Христос приніс нам радість, бо гріб, де він лежав опустів; сторожа затремтіла й змертвіла; камінь відкотився; печаті обезсилились; залишилося полотнище; з’явилися ангели у блискучих одежах, котрі звіщали: «Чому шукаєте живого між мертвими? Його нема тут, він воскрес» (Лк. 24,5-6). Хто може збагнути радість віруючого та праведного християнина, котрий не журиться дочасним життям, а всі свої зусилля керує, щоб осягнути вічне щасливе життя? Така людина живе з Богом і у ньому, її нічого не лякає, одне, щоб тільки нічим не образити свого Творця й Спасителя світу. Чи я і ти, дорогий брате та сестро, належимо нашою душею до тих, хто не сквернить свого серця та провадить чисте й бездоганне життя? Нічого не допоможуть у вічності високі чи менші урядові посади, значні матеріальні статки, високий авторитет, професорські знання, банківські заощадження, всебічні знайомства, професіональна охорона тощо, коли серце заплямлене гріховним брудом. Чисте й смиренне серце, це – більше багатство від мільярдних посідань Білла Гейтса. Мільярди не відчинять грішній душі неба, а чисте й смиренне серце посяде Бога! Христос воскрес, щоб не тільки, щоб воскресити нас при загальному воскресіння тіл, але він бажає, щоб через щире покаяння ми постійно відроджувалися до вічного щасливого життя. Тільки у небі є все чого тільки захочемо!

Прийміть, достойні сестри й брати, Божу радість та Господнє світло, що всіх просвічує! Хай величність свята Христового воскресіння проникне наше серце та наші кості, щоб його величати не тільки нашими устами, але й нашим серцем та душею! Хай мир та благословення Боже ввійде у серце грішника й праведника, немовляти й старця, хворого та сильного, в’язня та вченого, військового та забутого, тих, хто за кордоном єднається з нами в молитві й хто цього зробити не може! Усім бажаю прийняти радість воскресіння Христового, що є задатком вічного щасливого життя!

Сердечно дякую від себе та усіх, хто користає з оглядання релігійних передач по телебаченню, працівникам телевізії, котрі радо погоджуються на такі трансляції! Хай Господь благословить їхню працю, дає їм здоров’я, спокою та миру у їхніх родинах!

Усіх вас, дорогі брати та сестри, вітаю зі світлим святом воскресіння Христового! Бажаю усім радості та рівноваги, миру та спокою в душі! Хай здоров’я та добробут не оминає ваших осель та вашої особи! Закликаю вас до молитви за нашу державу, її керівників та краще її майбутнє! Прийміть радісне й благодатне вітання: Христос воскрес!

Любі сестри й брати! Ми з великою радістю прийняли повідомлення з Риму про зняття церковної кари Святішим Отцем, Папою Римським у січні місяці цього року, з чотирьох єпископів, прихильників покійного монсеньйора Лєфевра. Про них, певні особи твердили, також у нашій Україні, що вони не підлягають церковній карі (екскомуніці). Тепер показалося, що це була навмисно поширювана неправда, бо Святіший Отець Венедикт XVI зняв таки церковну кару. Ці єпископи, перебуваючи поза спільнотою Церкви, в забороні, святили, навіть, на священиків певних осіб з України у Варшаві. Хто ці висвячені особи, до кого вони належать та який їхній статус, наша Церква не знає… Нам відомо, що їх святили, тоді заборонені, поставлені поза церковною спільнотою, латинські єпископи. На даний час, ми теж не знаємо, що Ватикан скаже про юридичний стан цих єпископів?

Чому про це говорю? Тому що багато з вас про це запитують, а це догідний момент, щоб вас повідомити. Дякувати Богу, що почалося воскресіння людських душ, теж і єпископів, що були відлучені від Церковної спільноти. Це дуже важливий акт примирення з Богом та з святою Церквою. Жаль, що й у нашій Архиєпархії, також є виключені із Церковної спільноти священики, прихильники згаданої течії. Церква очікує і на їхнє примирення. Надіємося, що покора й любов переможуть зарозумілість та самовпевненість людських сердець.

Проповідь Владики на Пасху (2006)

„Від його повноти прийняли всі ми – благодать за благодать” (Ів 1,16).

Святі отці, достойні представники влади, глибокошановні брати й сестри, дорогі молільники біля екранів телевізії, бажаю звернутися до ваших люб’язностей з коротким привітальним словом та поділитися великою радістю, котру приносить нам Христове воскресіння. Всі, що бажаємо наповнитися добром Божого Сина, його силою та ласкою – черпаймо, бо Господь повнота, „в нього дар не позичений, тому що він – джерело; корінь всіх благ, - самосутнє (самоіснуюче) життя, самобутнє світло. Він переповнений всякими благами у самому собі й виливає їх на всіх інших, а виливаючи з надлишком сам залишається завжди повним” (св. І. Золотоустий, 14 Бесіда на Івана).

Книжники та фарисеї, первосвященики й юдеї, розшалілий й підбурений натовп, підкуплені римські воїни та застраханий Пилат, подумали, що розправилися з Ісусом Христом жорстоко завішуючи його на хресті, пробивши списом бік. - І за що? Кому він перейшов дорогу? Чию забрав владу? Яке посідав військо? Які здобув багатства? ... Навіть, коли б хто називав себе Богом, а ним не був, яка шкода комусь з того; який це злочин? Який злочин, коли б хтось називав себе президентом, а був шевцем? Хіба що багато сміху, викликала б така особа. А, коли він – дійсно Бог, - шануйте його й тремтіть... А Син Божий навчав прилюдно (Мр 14,49), часто був голодний, шукаючи бодай смокви на дереві, щоб заспокоїти чимось свій голод (Мр 11,12-13). Знову, якомусь книжникові відповів так: „Лисиці мають нори й птиці небесні – гнізда, а Син Чоловічий не має де голову прихилити” (Мт 8,20). А до Петра, що відтяв Малхові, слузі первосвященика, праве вухо відізвався Ісус: „Сховай меч у піхву!” (Ів 18,11). І на владу не зазіхав, бо відповів Пилатові: „Царство моє не від світу цього... Було б моє царство від цього світу, то сторожа моя була б воювала, щоб мене не видали юдеям” (Ів 18,36). Про характер Христа пророк Ісая написав: „Надломаної очеретини не доламає; льону, що куриться він не погасить” (Ісая 42,3). Ось, яка простота та покора Творця, жодних претензій ні до кого, а коли повчає, тоді завжди говорить: „Хто хоче...”. Христос навчає: „Тому, хто б’є тебе в одну щоку, підстав і другу; хто бере в тебе свиту, не борони й одежі” (Лк 6,29). Чи тільки навчає? - Не тільки, але, коли він знайшовся перед первосвящеником „почали плювати йому в обличчя та бити кулаками; інші ж били його в обличчя” (Мт 26,67), а він Бог, що міг попросити Отця і той дав би йому більш, як дванадцять легіонів ангелів (Мт 26, 53). Чому так багато, коли один ангел, посланий Богом „вигубив всіх хоробрих вояків, начальників і князів у війську асирійського царя” (2 Хр 32,21). А це, щоб і апостоли і ми знали силу Бога і не боялися тих, що вбивають тіло, але оглядалися на тих, хто може принести шкоду душі (Мт 10,28).

Хто з нас у силі збагнути такого люблячого та милосердного Бога!? Він із „земного пороху” створив нас (Бут 2,7) і в одну мить може стерти людину в порох, але цього не зробить. Чому ж Всевишній так не поступає? Тому що Бог є любов, а про це нам об’явив Єдинородний Син, що в лоні Отця (Ів 1,18), котрий „полюбивши своїх, що були у світі, полюбив їх до кінця” (Ів 13,1). Потім, кожна особа нахиляє своє дерево життя в сторону Бога або диявола, воскресіння або смерті, правди чи брехні. І наше з вами дерево життя теж нахилене і утримує певну позицію: бік спасіння чи прокляття. А це залежить від особистого життя, а не від посади, стану, знань, становища, достатків, навіть від твердження, що я вірую в Бога... Покажи свою віру життям, так як любов до нас показав Христос. На що ми розраховуємо в нашому житті, відповідь знаємо самі особисто. Багато тепер заговорили у нас про Ісуса Христа вголос, а як наслідок того довідуємося про різну правду, на жаль не всю, що здійснюється у нашому краю. Євангелісти писали правду, хоч вона була гірка: один апостол відрікся Господа; інший його зрадив; решта повтікали; апостол Тома показався як людина Христа, що не мала віри... Колись у нас не можна було говорити про голодомор, геноцид українського населення, здійснений представниками радянської влади від чого загинуло понад 8 мільйонів людей. По різні арешти, вивезення людей з рідних місць в далекі суворі краї розлогих просторів Російської Федерації, Казахстану... Численні розстріли мирного й невинного населення керовані комуністами в Україні. Про чорнобильську трагедію, що також, не тільки промовчували радянські представники, але відразу, за один тиждень, виставляли людей на обов’язкову першотравневу демонстрацію, щоб були поражені радіоактивними елементами. Ось, як дбала провідна комуністична партія за ніби-то „свій народ”. Як здогадуються тепер, загинули й хворіють від цього сотні тисяч, а може й мільйони осіб і це буде подовжуватися, тому що розпад і принесення шкоди людям та природі окремих хімічних елементів числиться на сотні років, про це, навіть і тепер замовчується...

Подібно бажали юдеї, щоб було замовчуване воскресіння Господа нашого Ісуса Христа, котрі давали гроші воїнам, щоб ті поширювали брехню, що Ісуса вкрали учні (Мт 28,13). І як це могли зробити застрашені учні, що боялися показатися на очі, мабуть не тільки юдеям? І чому учні прийшли б викрадати тіло аж на недільну ніч, коли, тільки на другий день після смерті Христа збиралися первосвященики і фарисеї (Мт 27,62), щоб забезпечити гріб сторожею й печатками. Могли це зробити одну ніч раніше. І для чого апостолам було мертве тіло, ще й голе, бо хто би викрадав мерця та й ще трудився, у гробі знімати з тіла полотнище та хустку, а потім окремо їх складати в гробі (Ів 20,7). Хто краде - той спішить! Коли хоронили Ісуса Христа, Святе Писання твердить: „Никодим ... приніс мішанину з смирни та алое, мірок зо сто” (Ів 19,39) і тим намастили тіло Господа на довгий час. Принесли дуже багато смирни. З цих слів св. Іван Золотоустий заключає, що смирна має властивість приклеїти полотно до тіла не гірше від свинцю (св. І. Золотоустий, 85 Бесіда на Івана). Як тоді відбувалося знімання полотна з тіла? Немудро твердити про викрадення тіла, це - сміх Чому такі старання старшини юдейської, щоб замовчати правду про воскресіння? Тому що воскресіння свідчить про Божество Ісуса Христа, про те, що вони розіп’яли Бога у людському тілі, котрий воскрес із мертвих, перемагаючи владу смерті. Ось чого вони боялися – програшу. Але це ще не найгірше, найгірше інше – не признавати Ісуса Христа за Бога і тим самим зробити даремною його смерть й воскресіння для себе. Не позбавляймо себе вічного щастя у небі, навпаки, здобуваймо його, бо смерть подолана, а диявол побитий.

Радій, дорогий брате й сестро, цим великим святом! Наповнюйся ним не тільки розмовами про воскресіння, але глибоким роздумування про ці безсмертні правди та переміною свого духовного життя! Христос відкотить гріховний камінь від твоєї душі, якщо ти тільки забажаєш! Прийми Христове світло до темної й зболілої душі! Прийми воскресіння, встань з мертвих, бо Господь оживляє тебе!

Усім бажаю повторити Христові слова: Мир вам! Бажаю спокою вашим душам, рівноваги у труднощах, довіри до Бога та великої любові до нього! Вчімося тепер воскресати через тайну Покаяння, щоб незабаром у вічності навіки жити у радості з воскреслим Христом! Христос воскрес і ми незабаром воскреснемо!

Пасхальне послання Патріарха Московського і всієї Русі Кирила

Архіпастирям, пастирям, чернецтву і всім вірним чадам Руської Православної Церкви.

Кирил, Патріарх Московський і всієї Русі

Дорогі й возлюблені у Господі Преосвященні архіпастирі, всечесне пресвітерство і дияконство, боголюбне чернецтво і всі вірні чада церковні!

Цим радісним вітанням нині ми знову звертаємось один до одного. Пасхальна радість сповнює наші серця, адже Христове Воскресіння - це основа життя, що перемогло смерть, гріховність і тління. Пасху як торжество життя ми покликані переживати не тільки сьогодні: кожна неділя являє нам велич подвигу Спасителя, Який звільнив нас від смерті й розірвав пута гріха, що відокремлюють людину від Бога. Більше того, кожна хвилина життя істинного християнина має бути сповнена Пасхальної радості.

«Я є воскресіння й життя, - сказав Господь, - віруючий в Мене, коли й помре, оживе” (Ін. 11, 25). Воскресіння Христове дарувало нам справжню свободу й сповнило буття людини сенсом і надією. Але найголовніше - воно відкрило шлях у Життя Вічне кожному, хто вірує в Христа й перебуває в Церкві. Тому немає причин для відчаю, зневіри, страху в тих, хто любить Христа та йде за Ним за всіх обставин свого земного шляху, бо «Христос воскрес із мертвих, первенець серед померлих» (1 Кор. 15, 20).

Пасхальне торжество життя обіймає собою весь світ, усе Боже створіння, оживотворяючи його благодаттю. «Воскрес Христос, і життя жительствує!» - говорить святитель Іоанн Златоуст у своєму огласительному слові на Пасху. Божий дар життя, зневажений і осквернений падінням ветхого Адама, знову в усій повноті був відкритий нам новим Адамом - Христом.

Долучившись до повноти цього щедрого явлення Божественного милосердя, будемо ж, дорогі мої, цінувати й берегти цей дар! Там, де ллється кров і страждають люди, там, де образ Божий зневажається на догоду поживі, розбратам, егоїзму, - станемо на його захист, виконуючи своє християнське покликання. Нехай пізнання нами Істини Христової буде міцною основою для свідоцтва про Христа Воскреслого ближнім і дальнім, щоб вони отримали життя вічне. Нехай зміцнить Всесильний Господь нас у богопізнанні, у взаємній любові, у справах співчуття і милосердя. Ревно докладатимемо зусилля для того, щоб не тільки життя кожного з нас, але й життя усього суспільства влаштовувалося за Божими заповідями, бо тільки їх виконання принесе людям повноту і гармонію буття. Саме цим ми зможемо засвідчити свою любов до Бога, адже Він Сам сказав: «Якщо любите Мене, то додержуйтесь Моїх заповідей» (Ін.14, 15).

У ці нелегкі часи явімо справами своє християнське покликання, підтримаймо один одного, щоб ніхто не відчував себе приниженим, залишеним, бідним, скривдженим. Бажаю усім вам невпинно прагнути до Неба в усіх думках, вчинках і намірах, пам’ятаючи апостольські слова: «Отже, якщо ви воскресли з Христом, то шукайте горнього, де Христос сидить праворуч Бога» (Кол. 3, 1).

Сповнюючись радістю у Христі, Який переміг смерть і розірвав узи пекла, мені особливо хотілося б звернутися до молоді, перед якою простирається широка нива трудів, дерзань і звершень. Вам належить творити своїми зусиллями майбутнє нашого народу і нашої Церкви. Нехай же сили, таланти, здібності, даровані вам від Господа, будуть використані на благо ближніх, на виконання свого покликання, для звершення святої волі Божої.

Дорогі мої! «Цього нареченого і святого дня» обіймаю і вітаю кожного з вас, розділяючи свою радість з усіма, хто сповідує ім’я Христове, і з кожним, хто готовий прийняти у своє серце радість Пасхального вітання:

Великоднє привітання

Переживаємо святі і величні дні Воскресіння із мертвих Господа нашого Ісуса Христа, велику пасхальну радість, коли небо і земля веселяться, земне з небесним єднається, все вихваляє свого Творця. Хочу в ці урочисті пасхальні дні звернутися до вас із розважанням про часи, в яких ми з вами живемо. Останніми днями часто чуємо, що люди шукають лідера, який би вивів світ з фінансової кризи. Але, на жаль, того лідера немає. Багато є зневірених розбитих людей, які розчарувалися в цьому житті, багато тих, які пішли манівцями і впали в ту чи ту крайність. А як ми, християни, ті, що віруємо в Ісуса, маємо себе поводити в цих часах, чи справді це є безвихідь, трагедія, чи справді вже немає жодної надії на світле завтра, а може, вже сьогодні, може, сьогодні і в тій же хвилі? Боїмося кризи, не хочемо, щоб вона торкнулася нас і нашої родини, боїмося завтрашнього дня. Не знаємо, чи дамо собі раду в тому житті. Не раз прагматично все розраховуємо до останньої копійки, де і що маємо дати, як маємо полагодити справи земного життя.

Воскреслий Ісус, коли явився жінкам-мироносицям, сказав: "Не бійтеся, це Я”. Але якою була дорога до радості? Та дорога пролягала через гору Голгофту. Христос, як ніхто інший, знав, що таке самотність, покинутість, забуття, зрада найближчих людей, які оточували його впродовж трьох років. Він зазнав випробувань, терпінь і понижень. Але чи Христос був самотнім? Ніколи. Він завжди був зі своїм Отцем, завжди звертався і уповав на Господа Бога. А та горстка людей, які вірно стояли, коли Ісус вмирав на горі Голгофті, – на кого вони надіялися, кому вони довіряли, на кого уповали? Може, на римське військо, владу чи закон? Ні, вони довірилися Господу Богові. І вони в цей торжественний день радіють і веселяться. Христос звертається до них: "Радуйтеся, і знову кажу: радуйтеся”. Мусимо застановитися: якою була солодкість, яким великим був спокій тих людей, що були вірні Христові в день Воскресіння із мертвих. Що переважило? Біль і смуток, яких вони зазнали, приниження і опущення чи це слово: "Радуйтеся!”? Без сумніву, що слово "радуйтеся”. І тому, коли відчуваємо, що ми самотні й покинуті, що не можемо собі дати раду в цьому житті з різними клопотами, негараздами в родині чи з фінансовими проблемами, пам’ятаймо, що є завжди надія, і тією надією є Ісус Христос.

У Страсну п’ятницю ми розпочали дев’ятницю до Божого Милосердя. Як актуально нині довіритися не людям, а Богові, ще раз довіритися Ісусові, ще раз пригадати молитву, якої Він навчив святу Фаустину Ковальську: "Ісусе, уповаю на Тебе”. Так, ми з Ісусом все переможемо. Якщо довіримо Ісусові наше життя у найстрашніших випробуваннях, хвилинах забуття, Божий Син ніколи нас не покине.

Дорогі мої, бажаю всім вам живої віри у воскресіння Ісуса Христа, віри у вічне життя, вічну радість, яка не проминає. Христос нам приніс радість. Чого варті кілька років, прожитих у радості, веселості, коли вічність буде сумною і далекою від Бога? І навпаки: проживши тут у терпіннях, ми віруємо, що Христос прийме нас у свої батьківські обійми і винагородить нас всотеро у Небесній батьківщині.

Обіймаю своїм серцем кожну сім’ю в рідному краї і тих наших вірних, які є далеко, на чужині. Великдень є торжеством над торжествами, якого чекають діти, батьки, старші. Ми збираємося за великоднім сніданком, ділимося свяченим яйцем, співаємо гімн тріумфу: "Христос воскрес із мертвих!”. Нині багато родин позбавлені цієї радості, бо з різних причини батьки є в Україні, а діти на чужині чи навпаки, і за великоднім сніданком буде когось бракувати. А може, є ті, які будуть оплакувати смерть своїх рідних і близьких, бо втратили батька чи матір, сина чи дочку, зятя чи невістку, буде бракувати когось за великоднім столом. Пам’ятайте, Христос ясно і виразно сказав: "Я – воскресіння і життя. Хто в мене вірує, навіть, коли помре – житиме. Кожен, хто живе й вірує в мене, не помре повіки”.

Зичу Вам благословенних, погідних, радісних свят Воскресіння із мертвих Божого Сина.

Отець Василь КОВПАК, СБССЙ Генеральний настоятель Священичого Братства Святого Священномученика Йосафата

Великоднє послання "Urbi et Orbi" (Містові Риму і світові) Вселенського Архиєрея Венедикта XVI

“Заспіваймо Господеві, бо Він дійсно прославився!”

Представляю вам звіщення Пасхи цими словами Літургії, в яких звучить відлуння дуже стародавнього єврейського гімну хвали на честь переходу через Червоне Море. Розповідає Книга Виходу, що коли вони перейшли море по суходолі і побачили єгиптян, потоплених у водах, Міріам, сестра Мойсея та Арона, й інші жінки, пританцьовуючи, співали цю пісню радості: «Співайте Господеві, славно бо прославився; коня і вершника скинув у море». Християни в усьому світі повторюють цю пісню під час Пасхального Чування, а окрема молитва пояснює її значення; молитва, яку тепер, у повноті світла Воскресіння, з радістю вчиняємо нашою: «Боже, також і нині сяють перед нами Твої давні чудеса: те, що колись Ти вчинив Твоєю могутньою рукою, щоб визволити один народ від переслідувань фараона, сьогодні Ти через води Хрищення ведеш усі народи до спасіння; вчини, щоб усе людство увійшло до числа Авраамових Синів та отримало гідність вибраного народу».

Євангеліє об’явило нам здійснення давніх прообразів: Своєю смертю та воскресінням Ісус Христос визволив людину з радикального рабства, рабства гріха, і відкрив їй дорогу до обітованої Землі, Божого Царства, Вселенського Царства справедливості, любові та миру. Цей «вихід», перш усього, відбувається всередині самої людини, і полягає в новому народженні у Святому Дусі, наслідкові Хрищення, яке Христос нам дарував саме в пасхальному таїнстві. Стара людина звільняє місце для нової людини, попереднє життя позаду, можна прямувати у нове життя. Але духовний «вихід» є початком цілісного визволення, здатного відновити кожен, особистий та суспільний, вимір людини.

Так, браття, Пасха є справжнім спасінням людства! Якщо Христос, Божий Агнець, не пролив би Свою Кров за нас, ми б не мали жодної надії, а нашою і цілого світу долею була би, неминуче, смерть. Але Пасха змінила напрямок: Христове Воскресіння є новим сотворенням, немовби щепленням, яке може відродити всю рослину. Це подія, яка змінила глибинне спрямування історії, перехиливши її раз і назавжди в сторону добра, життя, прощення. Ми – вільні, ми – спасенні! Ось чому з глибини серця взиваємо: «Заспіваймо Господеві, бо Він дійсно прославився!»

Християнський народ, вийшовши з вод Хрищення, посланий на весь світ свідчити це спасіння, нести усім плоди Пасхи, які полягають в новому житті, звільненому від гріха і відновленому в своїй початковій красі, в своєму добрі та істині. Постійно, протягом двох тисяч років, християни, а особливо святі, збагатили історію живим досвідом Пасхи. Церква є народом виходу, тому що постійно живе пасхальним таїнством і поширює свою оновлюючу силу в кожній епосі й у кожному місці. Також і в наші дні людству потрібно «виходу», не поверховних виправлень, але духовного і морального навернення. Потребує Євангельського спасіння, щоб вийти з кризи, яка є глибокою, і як така, вимагає глибоких змін, починаючи від сумлінь.

У Господа Ісуса молю, щоб на Близькому Сході, а особливо в Землі, освяченій Його смертю та воскресінням, народи здійснили справжній та остаточний «вихід» від війни та насильства до миру і злагоди. Християнським спільнотам, які, особливо в Іраку, зазнають випробувань та страждань, нехай Воскреслий повторить слова, повні втіхи та заохочення, якими Він звернувся до Апостолів у Світлиці Тайної Вечері: «Мир вам» (Ів 20,21).

Тим латиноамериканським та карибським країнам, які досвідчують небезпечного загострення злочинності, пов’язаної з наркоторгівлею, нехай Христова Пасха принесе перемогу мирного співжиття і пошани до спільного добра. Улюблений народ Гаїті, країни, спустошеної жахливою трагедією землетрусу, нехай звершить свій «вихід» з горя і відчаю до нової надії, підтримуваної міжнародною солідарністю. Улюблені мешканці Чилі, пригнічені ще однією великою трагедією, але підтримані вірою, хай з наполегливістю продовжують діло відбудови.

Силою воскреслого Христа нехай у Африці буде покладено край конфліктам, які продовжують спричиняти руйнування та терпіння, і нехай буде осягнено такий мир і таке поєднання, які є запорукою розвитку. Зокрема ввіряю Господеві майбутнє Демократичної Республіки Конго, Гвінеї та Нігерії.

Нехай Воскреслий підтримає християн, які задля своєї віри зазнають переслідувань і навіть смерті, як, наприклад, у Пакистані. Країнам, позначеним тероризмом та суспільними чи релігійними дискримінаціями, нехай Він уділить сили розпочати дорогу діалогу та спокійного співжиття. Провідникам усіх народів нехай Христова Пасха принесе світло та силу, щоб економічна та фінансова діяльність нарешті спрямовувалась згідно з критеріями істини, справедливості та братньої допомоги. Нехай спасенна сила Христового Воскресіння огорне усе людство, щоб воно подолало численні та трагічні прояви «культури смерті», яка схильна поширюватись, щоб, таким чином, будувати майбутнє любові та істини, в якому кожне людське життя буде шановане і прийняте.

Дорогі брати й сестри! Пасха не чинить жодних чарів. Як по той бік Червоного Моря євреї знайшли пустиню, так само і Церква, після Воскресіння завжди знаходить історію, з її радостями та надіями, болями та тривогами. Але, однак, ця історія змінилась, вона позначена новим і вічним союзом, дійсно відкрита на майбуття. Тому, надією спасенні, продовжуймо наше паломництво, несучи в серцях стародавній і завжди новий гімн: «Заспіваймо Господеві, бо Він дійсно прославився».

Великоднє привітання

Верховного Архиєпископа Києво-Галицького

Високопреосвященним та Преосвященним Владикам!

Всечеснішим і всесвітлішим священнослужителям!

Високопреподобним і преподобним ченцям і черницям!

Дорогим у Христі братам і сестрам – мирянам!

Наближається празник всіх празників і торжество всіх торжеств – Воскресіння Христове. З цієї нагоди сердечно вітаю усіх вас та бажаю вам святого та радісного Великодня. Особливо цього року, який проголошений Роком християнського покликання з наголосом на покликанні до богопосвяченого життя, хочу привітати тих, що в монастирях, чинах, згромадженнях та інститутах спільнотного життя здійснюють свій чернечий подвиг: освячують свої душі, служать Богові та ближнім. Дорогі ченці та черниці, нехай милостивий Господь кріпить вас, благословляє ваш подвиг та дає нашій святій Церкві якнайбільше покликань.

Рівно ж вітаю членів нашої Церкви, які останніми роками виїхали в різні країни світу, шукаючи засобів для покращення свого життя. Питання міграції стане основною темою цьогорічного Синоду Єпископів, який відбудеться у вересні цього року. Ми міркуватимемо над тим, як маємо вам служити у нових обставинах вашого життя. Тому, коли через тиждень зустрічатимете разом зі своєю громадою воскреслого Христа, будьте певні, що ми за вас молимося і стараємося допомогти вам розв’язувати нелегкі проблеми емігрантського життя.

За рік, від минулого Великодня, відбулося багато змін в економічній, політичній і соціальній сферах суспільства в усьому світі та, зокрема, в Україні. Така мінливість нашого буття може нас налякати і знеохотити. Однак щорічне святкування найбільшого в літургійному році празника Христового воскресіння нагадує нам, що на противагу нестабільності подій нашого земного життя слід поставити те, що Боже, яке є тривалим і незмінним. І ця правда дає нам підставу для нашої віри і надії.

На людські плани та діяльність впливає багато внутрішніх і зовнішніх чинників, тому ми не можемо на них будувати свого життя. Натомість Божа правда і любов не минає, а слугує надійною основою для нашого існування і спонукає нас із глибоким спокоєм у серці віддати себе у руки предоброго Небесного Отця.

Ісус Христос усе своє життя на землі присвятив проповіді про свого Отця, а своїм воскресінням це остаточно і назавжди підтвердив. Тож зустрічаймо цей великий празник, цей доказ Божої турботи про наше добро, з великою радістю і вдячністю. Бажаю вам, дорогі у Христі, такого розуміння змісту всього життя Ісуса Христа від чудесного зачаття до світлого воскресіння. Оминаючи всі земні тривоги, з твердою вірою у Господа Бога, у щирій надії зустрічаймо Воскреслого та приймімо Його любов, і тою вірою, надією та любов’ю ділімося з усіма ближніми.

Дано у Києві, при Патріаршому соборі Воскресіння Христового, 16 березня 2010 року

Усій повноті Церкви благодать, мир і милість воскреслого у славі Спаса нашого Ісуса Христа

Возлюблені та бажані браття і чада у Господі, ХРИСТОС ВОСКРЕС!

Знову сходить благоговійний і радісний день святої Пасхи, що несе радість, утіху та животворящу надію всім віруючим, не зважаючи на пануючу в усьому світі важку атмосферу, спричинену багатосторонньою кризою, з усіма її болючими наслідками, що постають у щоденному житті людей. Воскрес із Гроба Христос, Богочоловік, і разом з ним воскресла і людина! Тиранія смерті відійшла в минуле. Відчай від полону аду відійшов безповоротно. Єдиний Всемогутній і Податель життя, що прийняв Своїм добровільним Втіленням біду нашої природи вцілому , так само як і причину цієї біди, цебто смерть, від нині «умертвив ад блиском Божества» і подарував людині «надмір» життя. Диявол, хоча він уже позбавлений своєї могутності, безсилий та осміяний, залишаючись вірним своєму імені, невпинно порочить і чорнить цей надмір життя, який подарував нам Воскреслий Г осподь.

Він чорнить його через гординю, яка все ще існує у світі, як перед Богом, так і перед ближнім, і перед цілим світом. Він оскверняє його за допомогою «старої іржі», яка є в нас самих, цебто схильності до гріха, майстерно використовуваної для того, щоб заманити нас у пастку реального гріха чи омани у вірі. Саме з цієї «іржі» народжується гординя, і разом з нею, вони є тією мерзенною парою, яка відповідальна за спотворення наших відносин з самими собою, з ближніми, з Богом і з усім творінням. Тому нам абсолютно необхідно відчистити обережно та акуратно цю іржу для того, щоб животворне світло нашого Воскреслого Г оспода яскраво засяяло в нашому розумі, в нашій душі та в нашому тілі, розганяючи темряву гордині і, відтак, «надмір» життя міг би пролитися на весь світ. Цього не можна досягнути ні з допомогою філософії, ні завдяки науці, мистецтву, чи технології, а ні з допомогою будь-якої ідеології, а тільки нашою вірою в Страсті та в Хрест , в Гроб і в Богочоловіка Христа, що зійшов в ад і воскрес із мертвих, вірою, яка виявляє себе через сакраментальне життя Церкви, а також через нелегку, постійну духовну боротьбу.

Церква як Тіло Христове безперервно переживає з віку в вік чудо Воскресіння. Церква через Святі Тайни, Богослов'я та через слідування вченню дає нам змогу бути причетними до чуда, долучитися до перемоги над смертю, стати чадами, що зросли у світлі Воскресіння, і насправді «причасниками Божої природи», як це відбувалося з Святими. Терниста трава пристрастей, що виростає в глибинах наших сердець, угноєна іржею «вітхої людини», повинна якнайшвидше преобразитися у Христі, через Христа і заради Христа та Його живих образів, цебто заради наших ближніх, у квітник непорочності, святості та праведності. Священний піснописець доречно оспівує: «Одягнуті в одежу правди світлішу від снігу , в сьогоднішній день Пасхи возвеселімося, бо в ньому Христос як Сонце правди, із мертвих возсіяв, і всіх нас нетлінням просвітив». Біла одежа правди була передана нам символічно під час Святого Хрещення, і ми покликані через постійне покаяння, радісні сльози, невпинну молитву , обмеження бажань, терпіння перед життєвими труднощами і невпинне старання виконувати всі Божі заповіді, і, перше за все, найголовнішу – любов. Так ми очистимо цю одежу , долучаючись до хресного самоумаління Богочоловіка, щоб і в наше життя, і в світ, що навколо нас, прийшли пасхальне радування, радісне світло Воскресіння і спасіння.

Ми посилаємо Вам ці слова з Фанара, де ми переживаємо Страсті Великої П'ятниці та радість Воскресіння, висловлюючи турботу Церкви-Матері і бажаючи Вам від усього серця прийняти дар спасіння та пасхальне благословення Владики Життя нашого, що воскрес із мертвих.

† ВАРФОЛОМІЙ Константинопольський, милістю Божою, архиєпископ Константинополя – Нового Риму, Вселенський Патріарх.

Палкий перед Богом молитвеник за всіх Вас до Воскреслого Христа.

«Небеса нехай достойно веселяться, - співає Церква Христова, - земля ж нехай радіє ...»

Свята Церква закликає своїх дітей насамперед освячувати і просвічувати свої душі тією радістю, яку принесло всьому світу Воскресіння Христове. «Веселиться небо, ангели являються людям у блискучих одежах» (Лк. 24, 4) і закликають їх до радості. Величається в слові воскресіння Спаситель наш, утішається воскресінням Сина Свого Пречиста Діва Марія і ангел (як говориться в пісні церковній) вітає її словами: «Чистая Діво, радуйся і знову кажу: Радуйся, твій Син воскрес на третій день із гробу і мертвих воскресив; люди, веселіться!». Втішаються радістю воскресіння апостоли і всі ученики Христові. З якою радістю сповіщають вони Фомі вістку про воскресіння Христове. Ще так недавно вони «плакали та ридали» (Мф. 16, 10), а тепер скільки радості і ясного щастя в їх зверненні до апостола Фоми: «Ми бачили Господа!» (Ів. 20, 25). Як тішиться Свята Церква на Великдень! Храм Божий чистий, прикрашений квітами, освітлений світильниками і свічками. Вірні святочно вбрані, з благодатною радістю на обличчі, а священик перед престолом Господнім, у світлих ризах церковних, з відблиском радості воскресіння Христового в очах виголошує до своїх парафіян: – Христос Воскрес. Веселиться і радується світ увесь воскресінням Христовим. Весняне сонце, що померкло було під час смерті Христа, знову ясно засвітило на Великдень, коли воскрес Христос – Сонце правди, Світло і Краса всесвіту. Розкриймо нині кожний своє серце, щоб зігріти його цією великою радістю неба і землі і всього творіння, бо Великдень – це дійсно «наречений і святий день, його ж створив Господь». Христос по своєму воскресінні має владу над усім. Жоден пункт Його безконечного царства не далекий для Нього, жезл Його досягає найдальших границь його. Мироносиці жони, які приходять до Нього, стають предтечами незліченних мільйонів поклонників Христових. Замість одного невдячного народу, що відкинув Христа, спадщиною його будуть усі народи земної кулі, вони благословлятимуть Христа во віки (Пс. 85, 9).

З надгробного каменя ангели проголошують воскресіння Христа. Світлу радість перемоги Воскреслого Спасителя світу над гріхом і смертю звершує і доповнює незмінність і вічність слави Богочоловіка: «Христос, воскреснувши з мертвих. уже не вмирає, смерть над ним вже влади немає», - говорить св. ап. Павло (Рим. 6, 9). Настав для спасіння людей чудесний і прекрасний день щасливої вічності. Чуда воскресіння Христового не бачило око людське. Бачили його з радістю лише ангели і святі душі старозавітніх праведників. Як Спаситель уночі народився від Пречистої Діви Марії, не порушив її дівоцтва, так і рано вранці з суботи на неділю, коли було ще темно, вийшов Він із запечатаного гробу, не порушивши печатів на ньому, як говорить про це пісня церковна: «Народженням Твоїм, Христе, не порушив єси нетління Діви, а воскресши з гробу, зберіг цілими печаті і відкрив нам райськії двері». Спаситель вийшов з горбу Сам Своєю власною силою. Оживлення мерців належиться до сили Бога Отця, тому св. ап. Павло пише, що Бог Отець воскресив Ісуса (Рим. 8, 11). Але і Син Божий має ту саму силу, що і Бог Отець, правом вічного народження від Нього (Ів. 5, 20-21-26). Як добровільно віддав він Своє життя, так Своєю владою Він прийняв його назад (Ів. 10.17-18). Воскресінням Христовим звершено справу нашого спасіння. Воскресіння є найбільшим і найсильнішим доказом того, що Ісус Христос є Син Божий, який став чоловіком і вмер на хресті ради нашого спасіння. Цю істину Христос доводить спершу Своїми чудесами, пророцтвами, Своїм високим вченням, Своїм досконалим і святим життям, але всього цього було замало. Тим доказам чогось бракувало, бракувало воскресіння. Коли іудеї зажадали від Христа чуда з неба на доказ Його божественного походження, Господь сказав, що на доказ цього дасться їм тільки чудо Іони пророка (Мф. 12, 39-40). На Великдень вдосвіта, раненько Спаситель цю обіцянку виконав, вийшов живий з гробу, де було поховано Його за три дні перед цим. Це чудо є більше, ніж Його вороги хотіли з неба, чудо на власному Його тілі і житті. Спаситель хотів нас цілковито визволити з-під влади диявола. Цей отець неправди і споконвічний вбивця панував над людством силою пристрастей і гріха, неправди й облуди, силою смерті і духовної загибелі. Цими силами диявол підбив людство і позбавив його Божого дару миру і свободи, ласки і безсмертя.

Темряву давнього невірства і поганства Христос просвітив світлом Свого Євангелія, людські пристрасті Він подолав Своєю ласкою і прикладом, гріх – Своїм стражданням, а смерть нашу – Своєю смертю за нас і воскресінням. Смерть, цю данину гріха, Спаситель поконує в її твердині, в гробі тим, що Він сам умер, був похований і на третій день воскрес і Своєю смертю подолав смерть. Наше воскресіння так само певне, як воскресіння Спасителя (1Кор. 15, 20; 21, 53). Вологий і холодний гріб, що колись був кінцем усякої надії, тепер став дверима до нового, вічного життя; вертоград, де був гріб Ісуса, став новим раєм життя. З того раю Христос дарує всім нам дар безсмертності. Перестала бути знаряддям вічної розлуки сира земля, що покриває наших померлих батьків, матерів, братів, сестер, синів, доньок, приятелів та сусідів. Воскресіння Христа є повною перемогою спасіння, загальною перемогою для всіх і цією перемогою користатимуться всі (Кор. 1, 18). Ось чому так радісно слухаємо і співаємо на Святу Пасху: «Смерті святкуємо умертвлення, пекла зруйнування, іншого життя вічного початок ...». Ми повинні не тільки втішатися воскресінням Христовим, але полюбімо Воскреслого Господа всім своїм серцем, всіма силами і всіма почуттями нашими! Бо Він воскрес! Якого Всесильного, Величного і Славного, повного добра і милосердя, Безсмертного і Вічного маємо Господа! В славі Його воскресіння ми найкраще бачимо, як Він полюбив нас і яку жертву приніс, щоб спасти нас. Нам належиться полюбити Його тим більше, що Його слава є водночас і наша слава. Він «преобразить тіло нашого приниження так, що воно буде подібним до тіла слави Його», говорить св. ап. Павло (Филп. 3, 21). Як Він у день воскресіння Свого, так колись, в останній великий день загального воскресіння, всі праведники воскреснуть і засяють ясним світлом вічної слави в царстві Отця їх небесного (Мф. 13, 43). Приймаймо достойно Пречисте Тіло і Кров Господа нашого в святих Тайнах Причастя, що як насіння нашого майбутнього прославлення вкладається в наші уста. Ради Воскреслого Господа слави ми повинні полюбити ближніх наших, нам потрібно молитися за всіх і від серця прощати наших ворогів і противників. Коли хто лежить у гробі гріха, ненависті та ворогування, гордості і заздрості та всякої неправди, нехай воскресне, як закликає до цього церковна пісня: «воскресіння день, і просвітімось торжеством, і один одного обіймімо. Скажемо «браття» і тим, що ненавидять нас; простімо все ради воскресіння, і так всі заспіваймо: Христос Воскрес із мертвих, смертю смерть подолав і тим, що в гробах, життя дарував».

Сердечно вітаю Вас із великим святом Святої Пасхи і молитовно бажаю усім вам духовної радості, доброго здоров’я, щастя, добробуту і великих милостей від воскреслого Христа Спасителя нашого! Амінь. Христос Воскрес - Воістину Христос Воскрес!

† МАКАРІЙ, архиєпископ Львівський, керуючий Рівненсько-Волинською і Таврійською єпархіями.

Ці світлі весняні дні нагадують нам, що «пасха» дослівно означає «перехід». А Христова Пасха - це найрадикальніший від створення світу перехід: від смерти до вічного життя. У цьому її незгасна новизна, її спонука до кожного з нас – плекати в собі талант відкриття нового світу, «нового Єрусалиму, що сходить з неба» (Одкр. 3:12). Свій перехід до «нового Єрусалиму», до вічного Небесного Царства, ми починаємо вже нині, зі здійснення християнської місії в світі, що заблукав серед спокусливих матеріялістичних доктрин, розчарувався в технологічному проґресі – і злякався. Старий світ злякався шляху вперед, бо втратив віру. Відтак же його вражена уява почала продукувати в масовій свідомості образи майбутніх екологічних катастроф, воєн цивілізацій, демографічних потрясінь. А порятунок від криз і катастроф став шукатися в зупинці проґресу або й у поверненні назад. Страх змін спонукав і багатьох наших співвітчизників шукати порятунку в минулому від такого непевного майбуття. Їхня ностальгія виростає з недовіри до Божого Провидіння. Дехто воліє сховатися від своєї пасхи у примарному світі зниклих імперій, посеред всевладдя єдиної російської мови, підступної омани історичних міфів, викликаючи з минулого привиди всевладних спецслужб і бадьорих парткомів. Ось тут із запліснявілих закутків забуття і виринають на світ політичні шахраї, щоб поживитися на заляканому натовпі.

Господь очікує від кожного з нас, християн, мужности, рішучости, очікує наполегливого простування в майбутнє. Нині визначальними для духовного зцілення суспільства стають приклади жертовної любови до ближнього, до свого народу й держави, досвід самостійної та послідовної політичної діяльности, чесного підприємництва, безкомпромісного захисту справедливости в парламенті, в суді, на майданах, а коли вимагають обставини – силового протистояння насильству. Народжені в імперії зла, ми, старші покоління, молимося за прихід в українську дійсність духовно здорових молодих лідерів, здатних на творчу працю, неординарні рішення, непохитну мужність у боротьбі за своє право вибору. «Коли хтось у Христі, той - нове створіння» (2 Кор. 5:17), - зауважує до коринтян апостол Павло. А далі тріумфально проголошує: «Старе минуло, настало нове» (2 Кор. 5:17). Хай же пасхальні дні допоможуть нам відчути настання нового світу, відкритого через Христа, як всепереможну реальність нашого життя. І нехай Христова Пасха сповнить кожного з нас, християн, обнадійливим відчуттям власного переходу в новий Єрусалим, - переходу, що починається з великих і малих перемог над примарами минулого, над власним страхом, над спокусою втечі від боротьби зі злом. Хай «нові бурдюки» (Мт. 9:17) наших душ щедро наповнюються «новим вином» (великодній канон, ірмос 3) євхаристійного єднання з воскреслим Спасителем.

† ІГОР, архиєпископ Харківський і Полтавський.

Пасхальне Послання Священноархимандрита монастиря

ФІЛАРЕТ, ПАТРІАРХ КИЇВСЬКИЙ І ВСІЄЇ РУСИ-УКРАЇНИ

«Радуйтеся!» (Мф. 28, 9). Це вітання було першим, що промовив Ісус Христос після Свого воскресіння. Воно глибоко знаменне і втішне не тільки для мироносиць, до яких спершу було звернене, не тільки для апостолів, але й для всіх християн, які нині урочисто святкують Воскресіння Христове.

Чому воскресіння Христове наповнює віруючих живим захопленням, піднесеною духовною радістю? До воскресіння Христового переважна частина людства не мала живої віри і надії на воскресіння померлих тіл. В язичництві навіть у найбільших мудреців надія на життя після смерті була досить неясною і непевною. В юдейського народу існувала віра у воскресіння, і нею втішалися праотці (див. Іов. 19, 25) і пророки (Іс. 26, 19; Єз. 37,1–10; 2 Мак. 12, 43–44), однак, ґрунтуючись на очікуванні обіцяного Визволителя, Який має знищити смерть, ця віра була ще тільки сподіванням, позбавленим незаперечного доказу. Крім того, усвідомлення своєї гріховності тривожило людину й ослаблювало в ній надію на воскресіння для блаженного вічного життя.

Воскресіння Ісуса Христа, Який переміг смерть, дає нам тверду надію на наше майбутнє воскресіння. Апостол Павло говорить, що наше воскресіння стає можливим завдяки воскресінню Христовому: якщо Христос воскрес, то воскреснемо і ми, всі люди, незалежно від того чи віримо, чи не віримо у загальне воскресіння мертвих. Це залежить не від людини, а від Бога.

Як через тілесного родоначальника людства Адама, який вчинив гріх, – підкорилися закону смерті всі люди, з'єднані з ним через тілесне походження, так у духовному родоначальникові Ісусі Христі живуть і воскреснуть усі, духовно відроджені Ним, з'єднані з Ним вірою (див. 1 Кор. 15, 20–22; 47–48). Те, що відбулося з Адамом, перейшло на весь людський рід. Тому те, що сталося з Ісусом Христом, у свій час звершиться також над усім людством. Апостол Павло ясно і впевнено свідчить: «Як в Адамі всі вмирають, так у Христі всі оживуть» (1 Кор. 15, 22). Ми помираємо тому, що споріднені з Адамом померлим, а воскреснемо через те, що хрещенням з'єднані з воскреслим Христом.

Дорогі браття і сестри! Нас не повинно турбувати питання: воскреснемо ми чи не воскреснемо. Якщо Бог сказав: воскреснуть всі люди, – значить воскреснуть. Спаситель наш Ісус Христос твердо обіцяв: «Я живу, і ви будете жити» (Ін. 14, 19). Усі люди повстануть із праху земного і з'єднаються зі своєю душею для нового безболісного, безтурботного, нескінченного життя у Христі і з Христом. Але крім блаженного вічного життя існують і вічні страждання. Господь ясно сказав, що грішники підуть на муки вічні.

Переважна більшість людей, живучи на землі, не думає про вічне життя. Вони присвячують себе тимчасовому, земному, забуваючи про своє вічне призначення. Але християни, які є такими не по назві, а по життю, відчувають жадобу вічного життя своєю природою і серцем, і розумом усвідомлюють силу воскресіння Христового. Серед мінливого земного життя славне воскресіння Ісуса Христа дарує душі християнина велику втіху й відраду.

Віруючі вже самим прикладом воскресіння Христового переконані, що з відходом нашого тіла в місце загального упокоєння не все закінчується.

Для людини найтяжчою і найстрашнішою є смерть, тому що вона обриває всі кращі почуття і думки, закінчує всі труди і турботи, – все, чим живе людина. Воскресіння Христове дає нам надію, що смерть не припиняє життя людського духу; вона переносить нашу душу в те життя, яке не має кінця.

Усі ми знаємо, якими гіркими бувають для людини її земні страждання та неминучі в земному житті хвороби. І як би не примножувалося земне благополуччя, на землі не перестануть вмирати люди. Втрата близьких хіба не є горем для кожного з нас? І в якому б достатку не жили люди на землі, вони завжди будуть зі сльозами проводжати до могили тих, кого любили.

Воскресіння Христове дарувало нам віру, сильнішу за ці страждання. Воно дає нам силу перемагати їх, бо радість Воскресіння Христового для всіх християн є джерелом світла, мужності й сили.

Нехай не подумає хтось, що цієї радості у воскреслому Господі достойні тільки люди святі, подвижники, пустельники. Ця радість дарована і нам, слабким і грішним дітям Отця Небесного. Святитель Іоанн Золотоустий у своєму Пасхальному слові говорить: «Нехай ніхто не оплакує гріхів; прощення бо засяяло із гробу».

У ці пасхальні дні сердечно вітаю вас, преосвященні архіпастирі, боголюбиві пастирі, чесне чернецтво, улюблені браття і сестри, зі святом світлого Христового Воскресіння! Поздоровляю з Пасхою Христовою Президента України, Український уряд, Збройні сили нашої держави, всіх християн України і весь український народ. Сердечно вітаю зі світлоносним святом все українство, в усіх країнах світу, на всіх континентах. Відзначаючи святу Пасху, будемо зберігати в розумі й серці великодню радість воскресіння з мертвих. Свята Церква закликає і вчить нас жити в мирі, любові, в усякому благочесті й чистоті, чесною працею служити ближнім, всьому українському народу і Українській державі, щоб в день нашого воскресіння бути достойними вічної радості з воскреслим Господом і Спасителем нашим, Якому належить слава, честь і поклоніння на віки віків. Амінь.

ВОСКРЕСІННЯ ХРИСТОВЕ

У цей провіщений і святий день, царський і Господній, свято над святами і торжество всіх торжеств, звертаюся до ваших сердець із привітальним словом та коротким роздумуванням про Воскресіння Господа нашого Ісуса Христа. Його життя було коротке, але за цей період часу, тридцять три роки, "Він виповнив довголіття", котре продовжується в людях, що живуть його любов'ю. "Любов же в тому, щоб жити за його заповідями. А заповідь ця, щоб ви в любові жили" (2 Йо 1,6),- навчає святий Іван-євангелист; котрий мав велику честь - покласти голову на груди Спасителя і відчути биття Його люблячого серця. Що ми маємо відчути в цей урочистий день? Однак лише відчути - це буде зовсім замало. Чому? - Відчуття підводять. У це свято, в цю велич урочистості - маємо глибоко вникнути духом і пережити її разом із воскреслим Христом і всіма учасниками цієї події - апостолами, учнями, близькими до Христа, а також нашими предками, котрі впродовж століть заглиблювалися у велику правду спасіння. Воскресіння Христа - не тільки стверджений історичний факт, що його довго заперечували в нашій країні видуманими безбожними програмами, але це - правда, котра несе зі собою великі зобов'язання до тих, хто почувається і називає себе християнами.

Пригадаймо знущання людей з невинного чоловіка, Ісуса, котрий нічого злого не зробив. Він приносив зцілення недужим і проганяв бісів (пор. Лк 8, 2), повернув трьом мертвим духа, і вони стали живими, як перед тим. Прийшов шукати загублену вівцю, щоб її спасти, тобто за тебе і за мене віддав життя, коли ми губилися у проваллі своїх життєвих промахів, втікаючи від Божої любові і кидаючись в обійми диявольського обману. Якого обману? А дуже простого: хто не виконує заповідей Божої любові, той практикує сатанинські примхи, причетний до його затій, і як би хтось себе не обороняв - правда існує одна. Яка правда? Я і ти, конкретно, перебуваємо у світлі Христового воскресіння або в темноті диявольської брехні. Ми - слуги Небесного Отця або Його ворога. Усі люди світу поділені на два табори. Які докладно два табори? Перший табір - Христа, інший - диявола. І сам Син Божий сказав: "Хто не зо мною, той проти мене; і хто зо мною не збирає, той розсипає" (Лк 11,23). Припускаю, що ти, брате й сестро, ходиш до церкви, але це ще не означає, що стоїш на боці Христа. Апостол Юда ходив з Ісусом, був очевидцем Його чудес, відповідав за доручені фінансові справи, скажемо так теперішньою мовою, але зрадив Спасителя, як сам признався, "видавши кров невинну". Зовнішня присутність біля Господа, запевнення, які часто люблять говорити, що вірю в Бога, ходжу до церкви, молюся тощо, - не виправдовують. Не квапмося уже себе самих робити праведниками. Зачекаймо. Поставмо запитання своєму сумлінню і щиро даймо відповідь. Чи я ходжу до церкви щонеділі та кожного свята? Якщо ні, тоді що мене виправдовує? Чи молюся щоденно і яка моя молитва? Як дотримуюся святого посту? Чи не гніваюся з ніким? Може, чиню комусь приховану кривду? Кривду ближньому, своєму народові? Не дотримуюся подружньої вірності? Не живу чесно в передподружньому житті? Зловживаю алкогольними напоями? Одурманюю свій розум наркотичними препаратами? Які сороміцькі слова ми чуємо на вулицях наших міст і сіл? Як часто ми далекі від сумлінного виконання своїх обов'язків - батька або матері, сина чи дочки, чоловіка і жінки, священика і вчителя, викладача, студента й простого робітника, депутата і військовослужбовця тощо. Чомусь спадають на думку слова скарги автора святого псалма: "Зіпсувалися, мерзоту коять; нема нікого, хто добро чинив би" (Пс 14(13), 1).

Христос воскрес не для того, щоб нас оскаржувати, а щоб виправдати за практикування любові до Бога та ближнього. Дивися, як трудно було заспокоїтися ворогам, це вилилось у немилосердне бичування, глум, насмішки, несправедливий засуд і розп'яття на хресті Сина Божого. Страх ходив за ними та жив у них, не даючи їм спокою. Вони боялися мертвого тіла, тому прийшли до Пилата і сказали: "Ми пригадали собі, пане, що той обманник ще за життя був сказав: Я по трьох днях воскресну. Звели, отже, щоб гробниця була добре забезпечена аж по третій день" (Мт 27, 63-64). І що сталося? Христос помер на хресті. Йому пробили списом бік, з котрого вийшла кров і вода. Загорнули тіло, за юдейським звичаєм, у пов'язки та покривало. Положили у скелястий гріб і привалили важким каменем. Запечатали гріб та поставили сторожу. Нічого не допомогло, хоч все було так детально зроблено та сплановано. Настав третій день, "великий зчинився землетрус, - ангел бо Господній зійшов із неба, приступив, відкотив камінь і сів на ньому" (Мт 28, 2). Сторожа розповіла первосвященикам, що Христос воскрес, а ті, порадившись, заплатили сторожам гроші, мабуть, більше, ніж Юді за зраду, і веліли говорити, що учні вкрали Його (пор. Мт 28, 11-13). А тим часом ми довідуємося, що учні зі страху переховувалися, боялися показатися на люди, а до всього цього певний час не вірили в Його воскресіння.

Любі брати і сестри! Правди воскресіння Спасителя заперечити неможливо, її можна не прийняти до свого серця. Можна в це не вірити, і примусити когось до віри неможливо. Насильно накинута віра не буде вірою, а залишиться насильством. Людина вільна у своєму виборі. Кожен вибирає для себе табір Христа або стає у ворожий -проти Нього. Хто служить, той служить Богові або мамоні, дияволу. Воскресіння Господнє показує напрям нашого служіння. Маю надію, що ми стараємося бути в таборі Божого Сина і Йому служити. Загляньмо глибоко й щиро в наше сумління, там отримаємо відповідь про наш духовний стан.

Хай відгомін слів пасхального привіту достукається до кожного серця вірних нашої Церкви та всіх людей доброї волі. Бажаю усім рівноваги духа, внутрішнього спокою та правдивої радості. Це духовне свято, і йому нічого не може стати на заваді. Хай воскреслий Христос усіх нас наповнить радістю та миром, любов'ю й милосердям!

Бажаю, щоб цей християнський привіт - Христос воскрес! - звучав з переконання, завжди по-новому та щиро наповняв нас своєю духовною силою!

Джерело: † Ігор (Возьняк)
Архиєпископ Львівський, УГКЦ

Книга: "Слово Господнє живе та діяльне", Проповіді

Рекомендуйте цю сторінку другові!