Проповіді на Світлий вівторок

У ці дні по-новому переживаємо воскресіння Господа нашого Ісуса Христа, принаймні так має бути щоразу, коли святкуємо різні свята в році, пов'язані з історією нашого освячення і спасіння. Апостол Лука розповідає про дуже актуальний факт із життя людей, що стався після воскресіння Христа, а саме про закритість учнів у собі та невміння вірити.

Двоє зневірених учнів поверталися з Єрусалиму в село Емаус, один на ім'я Клеопа, а інший, як твердять дослідники Святого Письма, - Лука, що докладно описує цю подію у своєму Євангелії. Двоє були в дорозі, розмовляли між собою, і до них несподівано пристав незнайомець, що зацікавився їхньою розмовою. Нам відомо, що тим незнайомим був сам Спаситель. Вони розмовляли про подію воскресіння Христового, в котру не вірили, і дивувалися жінкам, що були ранесенько при гробі, в котрому не знайшли Ісусового тіла, а побачили лише ангелів. Але ще більше дивувався їм незнайомець, тобто Христос, що вони не вірили в Його слова, котрими Він навчав їх за час свого перебування з ними, тлумачив їм різні пророцтва, пов'язані з історією спасіння та безпосередньо з Ним як Месією. Говорив учням про свою смерть і воскресіння, готував їх до перебігу подій, що мали статися невдовзі. Але їхня недовіра і байдужість були великими. Вони мали своє бачення. Учні у своїй засліпленості дивувалися жінкам, що говорили правду про воскресіння, а не дивувалися своїй сліпоті - недовірі Богові, в котрій вони потонули. Зрештою, могли піти до гробу й подивитися, чи справді відвалено камінь, відсутня сторожа, залишені пов'язки, в які було загорнуто тіло Ісуса.

Усе злегковажили, бажали бачити в Ісусі визволителя Ізраїлю, а Він став визволителем усього світу. Їхня увага була зосереджена на зовнішньому визволенні від засилля римлян, а Син Божий визволив увесь світ від засилля диявола. Учні бачили все зі своєї політичної перспективи, а Христос вчить їх, що перспектива віри важливіша від поглядів та політичної ситуації.

Господь багато разів у минулому карав ізраїльтян, коли вони відступали від Нього, поклонялися ідолам та віддавалися своїм невгамовним пристрастям. Вони потрапляли в єгипетську і вавилонську неволі тому, що самі себе затягали в неволю диявольську, залишивши служіння правдивому Богові. Знали Писання, були обізнані з пророцтвами, але жили своїм життям й служили неупорядкованим пристрастям. У давнину, коли ізраїльський цар Соломон посвячував святиню Богові, передбачав невірність свого народу. І так молився до Господа за свій народ: "Коли вони согрішать перед Тобою... і віддаси їх ворогові, й заберуть їх у полон... і коли вони схаменуться й навернуться, й будуть до тебе молитися... то вислухай з неба... їхню молитву та їхнє благання..." (2 Хр 6, 36-39). Ось спосіб визволення Ізраїлю та іншого поневоленого народу, що полягає в покаянні та наверненні до Бога. Усього іншого Господь додасть та в усьому допоможе.

Ісус тлумачив двом зневіреним учням усі пророцтва, що стосувалися до Нього, почавши від Мойсея аж до тодішнього часу, щоб повернути віру розгубленим. А коли ці троє опинилися біля села, до котрого простували, Ісус удав, що йде далі. Однак послухав чоловіків і залишився з ними, бо надходив вечір. Коли сіли вечеряти, Господь узяв хліб, поблагословив його та, розламавши, дав їм. Тоді відкрилися їм очі, а Він зник. Благословенний хліб, свята Євхаристія, відкриває очі. Тільки після завершення подорожі та ламання хліба учні зрозуміли, що це був їхній Учитель, Ісус, котрий своїми розмовами запалював їхні серця до віри та довір'я Творцеві.

Після того вони забули про все - про втому, про відбуту далеку дорогу, страх і недовіра відступили від них, і вони з відкритими очима повернулися до Єрусалиму до зібраних одинадцятьох апостолів. Ті сповістили їм про воскресіння Христа та про те, що Він з'явився Симонові. А два учні ділилися своїми спогадами, як Христос йшов з ними до Емаусу, пояснював пророцтва та що вони пізнали Його при ламанні хліба.

Подумаймо тільки про велику недовіру тих, хто був свідком життя Ісуса, хто слухав Його наук, які запалювали духа, хто був свідком багатьох чудес, котрі вчинив Христос на їхніх очах. А вони не вірили, були невіруючими, бо вірили у свою безпеку. Надмірне дбання про особисту безпеку та надія на свої сили і вміння несумісні з довірою до Бога.

Що ж робиться з нами? Який стан нашого народу та його ставлення до воскресіння Божого Сина? - Зовнішньо багато показують віру. У передпасхальні дні ми бачили, що люди спішать до цілування Плащаниці, квапляться посвятити поживу на святковий стіл... Певна частина людей приходить до сповіді, щоб каятися за свої прогрішення. Але як їх мало. Це - мізерний відсоток від загальної кількості мешканців Львова. А що ж сказати про решту частину нашої України, де багато людей нехрещених, котрі не моляться, далекі від Бога, навіть зовнішньої пошани не вміють віддати Богові. Пригадаймо, що Господь був готовий за десять праведників у містах Содомі та Гоморі пощадити мешканців і не карати їх сірчаним вогнем. Але не знайшлося десятьох людей, щоб служили Богові. Четверо вийшли з міста: батько, мати і дві дочки. Молімося та будьмо праведниками, це - під силу всім, хто покладається на Бога, тоді кращим буде наш уряд, дбатиме за народ, за його правдиву свободу та певного рівня добробут. Не будемо чути тільки порожніх обіцянок та неправдомовних суперечок, а радше зауважимо бажані добрі діла. Молімося, не віддаляймося від Бога, як це чинили два учні: покинули Єрусалим, що означає залишили місто внутрішнього миру та спокою духа. Не впадаймо у відчай та зневіру, але довіряймо Богові в усьому, тоді й наше освячення та спасіння буде з нами. Хай Господь благословить нас на добрій та праведній дорозі!

Джерело: † Ігор (Возьняк)
Архиєпископ Львівський, УГКЦ

Книга: "Слово Господнє живе та діяльне", Проповіді

Рекомендуйте цю сторінку другові!

СВІТЛИЙ ВІВТОРОК