Проповіді на святкування святого священномученика Йосафата

Достойні учасники свята, прийшла знову чергова хвилина, щоб в спеціальний спосіб вшанувати великого святого нашого народу: священномученика Йосафата. Він жив в особливі часи, зрештою, вони завжди такі, тому що наше життя - постійне випробовування на вірність Ісусові Христові, Богові. Це – клопітка праця кожного дня, боротьба, перемоги та поразки. Краще - перемоги, котрі приходять з Божого благословення; гірше – поразки, котрі приходять через наше забуття прибігати до Господа у боротьбі із силами зла. Господь кидає свій вогонь любові на землю й бажає, щоб він горів та охоплював не тільки душі тих, хто його приймає, але й захоплював ближніх… «Вогонь прийшов я кинути на землю – і як я прагну, щоб він вже розгорівся!» (Лк 12,49). Прислухаймося уважно до Господніх слів, котрий не хоче чекати на майбутнє використання дарованого вогню, благодаті, а бажає, щоб він відразу горів й приносив його тепло у душу. Господь, мабуть, не бажає раптового успіху із отриманого його таланту, але домагається, щоб даний дар використовувався, а не був закопаний у землю.

У серце малого хлопця, Івана Кунцевича, попала іскра Божої любові і вона знайшла там відповідне місце, й правильний настрій духу. Упала з хреста, на котрому було розп’яття Спасителя, що означало нелегке майбутнє життя для священомученика. Він у молодому віці витримав усі випробовування духовних нападів безжалісних сатанинських сил. Не заплямив свого життя моральним брудом, не дався звести іновірцям, не злакомився на можливу успішну, майбутню кар’єру купця. Міг не прийняти Божого дару, Господнього полику до чернечого життя, але волів повторяти життям за св. ап. Павлом такий вираз: «… все втратив і вважаю все за сміття, щоб Христа придбати» (Фил 3,8). З Івана у монастирі став Йосафатом, ревним ченцем, потім невтомним священиком, а вкінці єпископом та мучеником за вірність Христові та його Церкві. Як молодий чернець відзначався великою слухняністю, котру розвинув, ще будучи звичайним юнаком, а потім подовжив її плекати у чернецтві та священстві. Чи може не потрібно її було йому в єпископському сані? Ні, потрібно, бо він свідчив слухняність Спасителеві та святій його Церкві аж до такої ступені, що впав від сокири з розрубаною головою, молячись, щоб «усі були одно». Яка безстрашність, - вийти напроти озброєного скаженого натовпу з лагідним словом на устах та з палкою любов’ю у серці до вбивць.

Жодного слова скарги, жодного нарікання, не було чути поганих побажань для ворогів, а падаючи від удару, уста шептали молитву, а серце виливалось любов’ю до ворогів. Хто переміг? – Мученик, що впав мертвий з любов’ю до злочинців, тому що любов не вмирає. Тіло померло, а дух огорнутий любов’ю живе й житиме вічною радістю. Він впорався із своїм завданням: «За короткого часу ставши досконалим…, душа бо його Господові була вгодна, тим і забрав він його поспішно з-посеред лукавства» (Мудр 4,13-14). Кому та яке зло зробив святий мученик Йосафат? Можливо хтось порахував за зло те, що він строго постив, довго молився, годинами сповідав вірних, проявляв милосердя до бідних? Нікому злого слова не сказав, дитини не скривдив, але вірно й досконало виконував Божий закон любові ближнього, піклувався як душпастир за спасіння свого стада. Світ не любить правди, гонить праведників, це більмо на оці, коли хтось чесним життям промовляє до нечестивців, засуджуючи брехню та кривду. І праведники помирають не за багатства, не за владу, не ради амбіцій, але за вірність Богу та закону його любові. Святий Іван Золотоустий висловлюється про це так: «А, коли ми помремо за Царя ангелів, то отримаємо тіла з великою славою, встанемо (з мертвих) з великим блиском і здобудемо на багато більше за труд - нагороду і вінці» (св. І. Золотоуст., «Похвальна бесіда про свв. муч. Ювентина та Максимина). Святий свящ. Йосафат здобув вінець нагороди, віддав життя за Спасителя, вміло використав свій час і тепер насолоджується вічним щастям. Хоч був єпископом, але це не звільнило його від трудного життя, був слугою Господа, але не більшим від нього.

Ми зібралися, щоб помолитися разом із святим священомучеником та до святого свящ. Йосафата. Разом з тим, Господь, вживаючи моїх рук та серця, породив для себе священика, котрий трудився в його винограднику як чернець, потім диякон, а від сьогодні починає служити як священик. Вседержитель поставив його священиком для себе, щоб виконував його служіння між Божим народом. Це – не просте завдання, не оцінюється багатьма, навіть тими, хто користає із священства. Фарисеї та книжники критикували самого Спасителя Бога, не змінилася картина й на сьогоднішній день: знаходяться люди, що нападають, також і на доброго священика. Але нашою радістю та захистом є молитва Ісуса Христа: «Отче Святий! Заради імені твого бережи їх, тих, що їх ти мені передав, щоб були одно як ми!» (Ів 17,11). Завдання священика: бути в єдності з Господом; тому що він - священик Всевишнього Бога (пор. Бут 14,18).

У книзі Самуїла знаходимо історію помазання Саула на царя. Коли пророк Самуїл із Божого веління довершив чину помазання, вказуючи на Саула так промовив до всього народу: «Дивіться, кого вибрав Господь!» (1 Сам 10,24).

Дорогий наш брате, священику! Сьогодні посвятив тебе Господь моїми руками, поставив тебе серед громади, вказуючи усім кого він вибрав, бо він надав тобі «образ уже з материнського лона» (пор. Ісая 44,2). І мабуть, у серцях присутніх гомонить голосне - хай живе священик, як колись вигукували про поставленого Саула: «Хай живе цар!» (1 Сам 10,24). Але людськими вигуками не радій, дорогий слуго Господній, тому що вони дуже зрадливі, бо швидко по «осанні» змінюються на «розіпни». Радій та дякуй, довіряй і надійся тільки на Всевишнього, котрий вибрав і знає тебе, та про тебе дбає. Все інше тимчасове, а служити Богові, пам’ятай, почесно й терплячи зневаги, та хвороби. До тебе, отче Андрію й присутніх керує Господь такі слова: «Ось мій слуга, якого я вибрав, улюблений мій, що його душа моя собі вподобала…» (Мт 12,18). Не за твої заслуги став ти слугою Господа, не ти собі обрав цей чин, а Творець надав його тобі, ти позитивно відповів, тому служи йому вірно, щоб почути: «Гаразд, добрий слуго…вірний у маленькім» (Лк 19,17). Пильнуй добре свою службу, щоб Господь завжди заставав тебе при його ділі, бо зовсім до нього належиш. Заступайся за свій народ «в пору і не в пору», тобто, завжди молися, завжди служи йому. Тобі, отче, пригадує св. І. Золотоустий: «… престол священства утверджений на небесах і священику довірено пов’язані із цим діла» (св. Іван Золот., Бесіда 5 на Ісаю «і було літо, коли помер Озія цар…»).

Звертаюся до вірних, щоб ви підтримували священиків своїми молитвами, не судили їх, а боронили, навіть, коли б їхнє життя не було святим. Це не означає потурати поганим прикладам, але не брати на себе роль судді, бо вона належить до Господа, що кожному віддасть згідно нашого життя. Учімося шани до слуг Господніх. Молімося одні за одних, щоб виконати закон Божий.

Дякую матері, котра підтримує свого сина-священика у важному ділі покликання. Подяка рідним, вихователям та професорам монастиря й семінарії за їхні молитви та труди.

А тебе, дорогий отче, поручаю Пресвятій Богородиці та святому твоєму покровителеві, ап. Андрію і прошу, щоб були з тобою на життєвій дорозі!

СВЯЩЕНОМУЧЕНИКА ЙОСАФАТА

Щороку стараємося в найкращий спосіб вшанувати великого святого нашого народу - священомученика Йосафата. Він тілом і кров'ю походив з нашого люду, але духом і святістю свого життя перевершував, здається, як і людей свого часу, так і наших сучасників. Правда, ми не маємо й не знаємо міри Господньої, як Бог оцінює життя своїх святих. Однак пам'ятаємо виразні слова Ісуса Христа: "Ніхто не спроможен любити більше, ніж тоді, коли він за своїх друзів своє життя віддає" (Йо 15, 13). А святий Йосафат вчинив це, показуючи правдиву любов до Бога та ближнього. Життя не дозволяло йому спочивати на лаврах. Він жив у 1580-1623 роках, як описують автори його життя, лише 43 роки, але звершив багато добра за цей недовгий відрізок свого життя на землі. Коли навчався та працював у Вільні, був відкритий на різні небезпеки молодечого життя, але випробовування пройшов успішно - не піддався невгамовним пристрастям. Мав добре виховання від своєї матері, полюбив чеснотливе життя, бо: "Хто живе чесно, той спасеться" (Прип 28, 18). Мати навчила його любити Бога, а тим самим - не засмучувати Господа гріховними падіннями. Від малого Іван, пізніше Йосафат, був наставлений на добру путь, котрою йшов до кінця життя. Він дуже полюбив молитву, тому що нею славив Творця, віддавав Йому найвищу честь і в такий спосіб виявляв свою любов до Господа і показував її на ділі до ближніх.

Ще юнаком багато молився, прислуговував у церкві, коли мав вільний час, читав духовну літературу. Уникав вулиці, тому що не бачив там нічого корисного для свого виховання та духовного наповнення. У такий спосіб вростав у Христа, а Господь охоплював його серце, наповнював своєю Божою любов'ю: "Ті, що люблять Бога, житимуть у ньому" (Пс 69, 37). Молодий чоловік не шукав розваг, не нудьгував за світським життям. Навпаки, у спокої та радості звершував християнські подвиги: чинив доземні поклони з молитвою; строго постив; носив волосяну одежу на тілі. Іван Кунцевич, святий Йосафат, дозрівав у своєму покликанні поволі, але постійно і в 24 роки став ченцем, а у 28 років був висвячений на священика. Пізніше, як чернець, святий Йосафат не розчаровувався у служінні Богові та людям. Він не схибив у тому, чого навчила його мати з дитинства, -навпаки, науку матері про любов до Бога та ближнього, любов до церкви та народу поглиблював у своєму серці. Любив роздавати милостиню бідним, потребуючим людям, і то настільки, що часто багато чого не вистачало ченцям у монастирі. Уміло використовував час на богословські студії, присвячував багато годин читанню богословської літератури та літургійних книг.

Коли вступив до монастиря, той був майже порожній, а за дев'ять років його побожного життя Господь благословив покликання, і число монахів зросло до п'ятдесяти осіб. У 1613 році митрополит Йосиф Венямин Рутський призначив Йосафата Архимандритом Святотроїцького монастиря у Вільні. Багато проповідував і сповідав. Мав особливу любов до своїх братів-ченців. Вплив цієї любові та батьківського ставлення до співбратів спричинив появу нових, запалених Господнім полум'ям ченців, серед яких: о. Лев Крезва, о. Антін Селява, о. Пахомій Оранський, о. Геннадій Хмельницький. Вони пізніше добре послужили Церкві та своєму народові.

12 листопада 1617 року митрополит Рутський висвятив Йосафата на єпископа, і його послано на служіння в Полоцьк. Тут його тепло прийняв місцевий люд. Йосафат, як єпископ, багато подорожував і духовно відновлював у цих подорожах мирян і священиків. Багато вірних прийшло до з'єднання, коли побачили ревного й посвяченого молитві свого архиєпископа. Але не з'єднаний з Апостольським Престолом Єрусалимський патріарх Теофан, що прибув із Москви, висвятив подібних єпископів - і так почалися протистояння та боротьба. Чим вона закінчилася? Відомо. У неділю 12 листопада 1623 року неспокійна юрба накинулася на Йосафата, що лагідно відізвався до них, і вбила його. Хтось спочатку приголомшив його дрючком, а інший сокирою розрубав йому голову. Так закінчився життєвий шлях великого подвижника нашої Церкви. Господь Бог прославив його після смерті багатьма чудами як свого вірного слугу й героя.

Багато з нас радісно та з подивом читає життя священомученика й подібних до нього, але мало хто із нас докладає зусиль, аби своє життя зробити подібним до життя Ісуса Христа так, як це чинив святий священомученик Йосафат. Святий був готовий до мученицького життя. Він не боявся смерті, адже був твердо переконаний, що: "Цінна в очах Господніх смерть його вірних" (Пс 116, 15). Життя його було святе, і смерть, хоч нам видається жорстокою, також була свята. Смерть праведника стала актом єднання з Богом і святими в небі. Життя святого, хоч коротке, закінчилося великим тріумфом - він убитий, але багато людей навернулися, освятилися і стали щасливими в Царстві Небесному. Варто освячувати своє життя, виконуючи Божу волю, бо навіть коли ми думаємо, що це трудно й неможливо, Христос говорить: "Ярмо бо моє любе й тягар мій легкий" (Мт 11, ЗО). Хто бажає прийняти вінець нагороди, той мусить прийняти ярмо і тягар з Божої волі, які можливо легко виконати. Хай святий священомученик Йосафат випрошує нам у Господа мудрості й сили! Святий священомученику Йосафате, благаємо тебе, випроси єдності нашому народові!

Джерело: † Ігор (Возьняк)
Архиєпископ Львівський, УГКЦ

Книга: "Слово Господнє живе та діяльне", Проповіді

Рекомендуйте цю сторінку другові!

Проповідь Владики на свято святого священномученика Йосафата

СВЯЩЕНОМУЧЕНИКА ЙОСАФАТА