Проповіді на Собор Пресвятої Богородиці

Високопреподобні та преподобні сестри, отці й брати, достойні брати й сестри, уривок з євангелії розповідає про розвиток долі, що ставалася з народженим дитятком Ісус. Після відвідин пастирів та поклону мудреців, знову прийшов ангел у сні до Йосифа, не до Марії і виразно розпорядився, щоб той втікав у Єгипет. Тепер уже нічого не пояснює про дитя та матір, тому що Йосифові відомо, а просто говорить про царя Ірода, котрий бажає вбити Ісуса. Тут не йшлося про якийсь захист новонародженого у чудесний спосіб, а Марія та Йосиф, як звичайні люди виконували волю Бога – втікали від небезпеки, що грозила. Вдумаймося у поведінку св. Йосифа, котрий не ставить зайвих запитань ангелові: чому має втікати Той, хто спасе свій народ? Видається на сказану попередньо незгідність у словах: мав спасти народ, а його потрібно спасати від якогось Ірода! Не допитується Йосиф ангела про час перебування, йому вистарчало слова, що буде сповіщено про час повернення. Так поводиться людина, що називається – праведник, котрий показує «покору та слухняність». Ще недавно Йосиф сумнівався та підозрівав Марію, що вона зрадила його, але мова ангела віддалила його страх та непевність, а поява дитятка наповнила його серце радістю. І, як буває усім нам у житті, що успіхи переміняються з невдачами, поступ вперед - переплітається падіннями, так було і в житті святої родини: радість перепліталася з різними життєвими клопотами. Мабуть, різниця лише в тому, що тут не чується жодних слів нарікання чи претензій до Господа з боку членів родини. Все приймається спокійно, з відданням себе у руки Небесного Отця. Не йшлося і про творіння чудес, щоб в такий спосіб рятувати себе, тому що не настав такий час. «Коли б Господь з першого свого віку став творити чудеса, то його не прийняли б за людину» (Бесіда 8 на Мт, св. І. Золотоус.,), - люди відкидали б його людську природу. Тому все відбувалося як із кожною звичайною людиною, щоб хтось не смів говорити, що народжений Богочоловік не відчував усього тягарю життя.

Тут Йосиф, подібний до сімдесятип’ятилітнього Авраама, котрий не допитувався Бога про ніщо, а залишив своїх рідних, свій край та землю і пішов там, де велів йому Господь (пор. Бут 12). Не легке було життя кочівника, але він здався цілковито на волю Творця і не помилився. Тоді Авраам увійшов теж, у Єгипет, а, коли його жінку, Сараї, взято для фараона, вдарив Господь фараона і його дім тяжкими карами. А тут, в Єгипет ввійшов сам Господь, народжений Ісус, де впали божки та служіння їм, порушені дії всяких чародіїв та ворожбитів… Знаємо, що пізніше у Єгипті процвітало життя посвячених Богові осіб: пустинників й різного роду пісників, самітників та анахоретів.

Зауважмо, як покірно веде себе Марія: не має жодної претензії, що вона матір Сина Божого і що їй належалося б повідомляти про майбутню долю дитяти Ісус. Все приймає із великим смиренням і як нічого не говорила, коли Йосиф бажав її відпустити, не шукала собі оправдання й не пояснювала усіх обставин життя колись, подібно й тепер, цілковито здається на Бога та на тих, кого він кличе служити біля дитятка. Який це чудовий приклад для нас, що здається покликані виконати волю Небесного Отця і як ми, на жаль, проявляємо в усьому свою волю. Ставимо нашу волю на перше місце і приймаємо Божу тоді, коли нам здається, що вона співпадає з нашими планами. Коли все складається не по-нашому бажанні, тоді усіх звинувачуємо, насамперед, наших настоятелів, тих, хто не підтримує нас і вирішуємо, наприклад, не йти у вказаний нам монастирський дім чи прийняти запропоновану послугу, а повертаємося у дім своїх батьків… Таке нерідко трапляється… Які далекі буваємо ми від правди нашого покликання, коли радо виконуємо та почуваємося щасливими тоді, коли все укладається згідно нашого способу думання та передбачень. А чи це правильно? Чи так поступали наші святі попередники? – Ні! Для них воля Божа приймалася через наставників, Марія не противилася Йосифові, - вона була мати Божого Сина, а він тільки його опікун, але вона слухається його. Богородиця не має претензій, що вона нічого не знає про втікання у Єгипет, а віддається в руки Йосифа, котрий підозрівав її попередньо у перелюбі, бо хотів її відпустити. Подібно у Єгипті, знову у сні прийшов ангел до Йосифа і той повернувся разом з Марією та Ісусом у Назарет. Як глибоко розумілося служіння Богові у старинних часах, теж певними людьми; і як трудно знайти у наш час таких, хто бажав би навіть, у монастирі цілковито віддатися у руки своїх настоятелів, а тим самим у руки Господні.

Хай сьогоднішня участь у нашому святі собору Пресвятої Богородиці та святого обручника Йосифа, а також, у посвяченні цієї церкви, допоможе нам глибоко застановлятися над нашим покликанням до служіння Богові не тільки у стані спеціального покликання до чернечого життя, але у кожному стані, що його нам дарував Господь.

Ви, сестри, будьте вдячні Богові за великі дари особисті, дані вам від Бога не для своєї, тільки користі, але служити ближнім і в монастирі, і поза ним. Подивляймо і не тільки, слухняність святого Йосифа та його розуміння Божої волі, але наслідуймо цього святого у повному віддані себе в руки нашого Творця через наставників, котрих він нам дає. Вважаю, дуже великим ділом те, що ви зуміли з Божою допомогою завершити будівництво цієї скромної церкви-каплиці, в котрій будуть приноситися жертви Небесному Отцеві, а цією жертвою є Син Божий. Тому велика вдячність сестрам, архітекторам, будівничим та усім добродіям, й молільникам, що своїми дарами та працею служили для спорудження цієї святої будівлі. Хай ласкавий Господь винагородить своїми щедрими дарами й дає доброго здоров’я й натхнення на майбутнє служіння. Не можна забути, що ця церква споруджена на Божу честь, так читаємо у святих книгах: «… почав Соломон будувати храм Господові» (1 Цар 6,1), отже, не собі. Тому тут потрібно поводитися в особливий спосіб, бо він служитиме не для проживання чи побутового користування, а для служіння й молитви, - у ньому звершуватиметься приношення Святої Жертви. Хай ця пам'ять Господнього храму глибоко закарбується у наших серцях, щоб її передати прийдешнім поколінням. Прийміть від мене за найменшу причетність до цієї будови щиру вдячність!

СОБОР ПРЕСВЯТОЇ БОГОРОДИЦІ

Собор Пресвятої Богородиці - це свято християнської родини, взірцем якої є свята Родина з Назарету. Біля Марії ми зустрічаємо святого Иосифа, також Ісуса, Сина Божого, а при народженні - ангелів, пастушків, потім прибулих мудреців зі Сходу. Такі й подібні персонажі навколо святої сім'ї поступово кількісно зростали. Варто зауважити, що ані при народженні, ані після народження Сина Божого не чуємо від Марії чи Йосифа слів дорікань або невдоволення на адресу мешканців Вифлеєму, що ті не знайшли якогось куточка у своїх оселях для породіллі. Члени святої Родини прийняли цю історію як звичайну, і в цьому показали надзвичайну простоту та велике довір'я до Бога Отця. Не вважали себе претендентами на особливу опіку Бога над народженим Немовлятком, навпаки, незабаром втікали до далекого Єгипту від Ірода, рятуючи Ісуса від загрози смерті. Подумаймо тільки, які чудові приклади правдивого й праведного життя давала Пресвята Богородиця, піддаючись цілковито волі Божій. Нам усім варто прийняти "школу її життя" в наші родини та у своє особисте життя. Звичайно, люди, що мають стосунок до якоїсь посадової особи, стараються з цього користати, шукати зв'язків, особливо коли їм загрожує певна небезпека. А тут від Діви народився сам Бог, Творець Вселенної - і жодного спеціального захисту, навпаки - від немовлячого віку переслідування, загроза і втеча.

Серед темряви тогочасного світу свята Родина з Назарету - неначе небесне світло, оаза серед духовної пустелі; це - приклад життя для християнських родин. Існує гарна ікона, на якій зображено святу Родину, - Марія з Йосифом, а між ними Ісус - Син Божий, що є осередком, центром святої Родини. Над головою Ісуса - Святий Дух у вигляді голуба, а Бог Отець із розпростертими руками простирає свою опіку над своїм Сином і його земною Родиною. Ісус є тим, хто об'єднує Божу і святу Родину на землі. Він прийшов на землю, але не розлучився з небом.

Руки Христа на картині запрошують усіх будувати наші родини на взірець святої Родини, центром якої має бути Бог. Ми прагнемо жити в раю. Рай був на землі, коли Адам і Єва жили з Богом. І наше життя стане раєм, якщо Бог буде жити в нас і стане центром нашого життя.

Святий Франс Салезій говорив: "Не шукайте раю, де живе Бог, а шукайте Бога, і Він стане вашим раєм". Рай є там, де життя минає в любові з Богом та ближніми, у гармонії з усім сотвореним світом. Де немає любові і гармонії, там немає єдності і згоди. Свята Родина є прикладом для всіх родин, є тою спільнотою, з котрою покликані жити всі люди. Господь так сотворив людину, що вона потребує спілкування із подібною собі. У Святому Письмі записано, що Бог, поглянувши на самітність Адама в раю, де були всякі матеріальні блага, промовив: "Не добре чоловікові бути самому; сотворю йому поміч, відповідну до нього" (Бут 2,18). Людина - суспільна істота. Вона бажає і потребує жити в товаристві інших, подібних до неї людей, аби нормально розвиватися. Крім того, їй потрібна допомога від інших, бо ніхто в житті не є самодостатнім. Всевишній сотворив людей такими, бо хотів, аби відчуття потреби в інших виробляло усвідомлення, що всі люди - це одна всесвітня родина. Цеглиною всесвітньої родини і християнської спільноти є поодинокі родини, що їх називаємо подружжям.

Подружжя - це угода любові між вільними й дозрілими особами протилежної статі, згідно з якою вони погоджуються жити спільно до кінця свого життя. У християнстві подружній зв'язок - нерозривний. Християнське подружжя є таїнством, бо до такого ступеня підніс його Христос. Коли Бог сотворив Адама і Єву, поблагословив їх і сказав: "Будьте плідні й множтеся і наповняйте землю" (Бут 1, 28). Народження, з Божого благословення, на світ дітей - це найшляхетніше завдання подружжя. У родині народжуються, виростають і виховуються майбутні члени суспільства, які вимагають старанної опіки матері і дбайливості батька. Декларація про християнське виховання, проголошена ІІ-им Ватіканським Собором, каже: "Батьки, давши дітям життя, одержали дуже важливий обов'язок - виховати дітей. Цей обов'язок такий важливий, що нічим не може бути замінений". Свята родина - Ісус, Марія та Йосиф - прекрасний приклад життя для всіх християнських родин. Стараймося будувати родинне й особисте життя так, як нас навчають Ісус, Марія та Йосиф. Живімо в любові та злагоді з нашими найближчими і зі самими собою. Молімося до Пресвятої Богородиці, щоб випросила нам благословення у свого Сина на праведне християнське й родинне життя!

Джерело: † Ігор (Возьняк)
Архиєпископ Львівський, УГКЦ

Книга: "Слово Господнє живе та діяльне", Проповіді

Рекомендуйте цю сторінку другові!

Проповідь Владики на Собор Пресвятої Богородиці - 2007

СОБОР ПРЕСВЯТОЇ БОГОРОДИЦІ