Різдвяні проповіді

«Велика це тайна благочестя – Бог явився в тілі» (1 Тим. 3,16)

Проповідь на Христове Різдво

Східна Церква спочатку святкувала цю подію як Богоявління, тобто, явління Христа-Бога в світ. Згодом стала окремо святкувати пам’ять Христового Різдва. Родився ж Бог, Бог-Слово. «Слово стало тілом і оселилося між нами, і ми славу Його бачили – славу єдинородного від Отця, благодаттю та істиною сповненого» (Іоан. 1, 14).

Небесні сили за велінням Божим діяли: архангел Гавриїл явився в Назареті Діві Марії, а також праведному Йосифові. Небесне військо з’явилося над вифлеємськими полями, де була печера, і ангел звістив пастухам, що народився Спаситель усього світу, для всіх народів. Супроводжувало цю подію незвичайне світло, яке й пастухів озарило, а на Сході мудреці побачили незвичайну зірку, яка й привела їх у Вифлеєм.

Щоб явитися людям, Бог обирає неначе людську дорогу. Щоб стати правдивою людиною, народжується Дитиною від земної матері, але ця мати – Дівиця, бо земного батька тут не потрібно. Народжена Дитинка – небесна, свята, Божий Син. Народження це було особливе.

Свідками народження були ангели й інші небесні сили, але були повідомлені й люди. Першими прийшли поклонитися Господу прості люди, пастухи. Але покликані були ще іншим способом, з поміччю космічних сил люди, які спостерігали за небесними світилами. І вони поклонилися у Вифлеємі незвичайному Цареві, народження Котрого сповістили сили Всесвіту, бо й вони повнять свою службу Богові.

Бог явився людям не несподівано. Ще в раю першим грішникам з покаранням було сповіщено, що народжений від жони принесе покарання спокусникові змієві. Все Священне Писання сповнене надії й радісного чекання на Небесного Посланця. Той, Хто прийде від Бога, виглядатиме «Людським Сином».

Так і сталося, але народження «Людського Сина» супроводжувалося небесними свідченнями. Діяло Небо. Сталася, як оспівують наші коляди, «Дивная Новина: Діва народила Сина». Все це сповнення Божої програми спасіння людства, яке не послухало в раю Бога. Почалася Велика Місія Христа, Бога Сина. Дійсно, велика це Тайна Благочестя, Тайна Божої Мудрості. Явився «Ангел великої ради», Бог сильний, Спаситель, Начальник Всесвіту, Отець майбутнього віку».

Ми знаємо Вчення Христа, знаємо правду про Бога, знаємо Найвищу – бо Божу – Жертву. Знаємо її наслідки: Зішестя в пекло, Воскресіння Христового Тіла», а як наслідок – загальне воскресіння тіл, воскресіння людей і приведення їх у небеса. Нам явлена Дорога до Небесного Отця, Якою є Сам Спаситель наш – Господь Ісус Христос. Обілля Божої Благодаті зійшло з Христом у світ . Все це сталося задля нас, людей, і заради нашого спасіння. Ми покликані старатися бути спадкоємцями свого Спасителя, отримати все, що здобув для нас Христос. Ми щороку святкуємо Христове Різдво, щороку, беручи приклад з Христа, відбуваємо Великий піст, Страсний Тиждень і радість Воскресіння, але повинні самі собі з’ясувати: все це приніс нам Христос не для того, щоб насолоджуватися цим всім, як читанням якогось бестселера. Це ж справи, в яких діє Сам Бог, діє задля того, щоб ми не втратили вічного життя з Христом, ангелами й усіма святими у Небесному, Божому Царстві. Щоб там святкувати й радуватися, ми повинні пройти відповідну дорогу життя в цьому світі й неначе скласти іспит: чи виконали ми все, чи гідні того, щоб бути разом з Божими героями, святими.

Отож, ми повинні з найсерйознішою відповідальністю поставитися до Святої Церкви Христової, до всього того, що залишив Христос. Святкувати – це найважливіше – святкувати з Христовою громадою в церкві, а після – вдома. В церкві ми повинні духовно віддати поклін Христові з пастухами, не встидаючись своєї щирості. Повинні скласти обітницю, що цього року проведемо щиро й Великий піст , відбудемо дійсно по-християнськи Святу Сповідь, прийматимем Найсвятіше Тіло й Кров Христа не раз у рік, а часто, бо для цього Христос приймав Тіло. Отож, зробімо своїм душам сьогодні неначе паломництво у Вифлеєм, до храму Христового Різдва, де під престолом зберігається досі печера, в якій народився Спаситель наш. Вдумаймося в ту правду, що ми належимо до Його Святої Церкви, що тут приймаємо Святе Причастя, що це велика Тайна благочестя, якої розумом не збагнути докраю, не заглянути в її глибину. А ми живемо, і Бог в нас хоче жити, але не допустімо туди гріха, тобто дій Божого противника. В світі люди відкривають щораз більше таємниць, але знаходять злу силу. А ми маємо відкриту Богом таємницю нашого спасіння, тому не легковажмо таким великим Божим даром, а Христос зустріне нас у другому світі, зустріне, як Той, Хто дав нам Боже світло для земного життя, а там побачимо Його у вічному, невгасимому світлі, в Небесному Царстві. Амінь.

Христос рождається! Христос рождається! Христос рождається! Христос рождається! Христос рождається!

Варфоломій. Милістю Божою Архиєпископ Константинополя - Нового Рима, Вселенський Патріарх

Усій повноті Церкви Благодать, мир і милість від Христа Спасителя, що народився у Вифлеємі.

Браття сослужителі та благословенні чада у Господі, і небо, і земля сьогодні з'єднались через народження Христа.

Сьогодні Бог на землю прийшов, і людина до небес підноситься.

(Самогласна стихира на літії Різдва Христового). Відстань і розділення між Богом і людством, наслідок гріха, були відмінені у прийняттям у повноті людської природи Єдинородним Сином і Предвічним Словом Божим. Таке було Боже благовоління, тобто Його ініціатива та бажання, щоб втіленням Його Сина була знищена ця відстань через єднання неба і землі, а також творіння з Творцем. «Сьогодні благовоління Божого провіщення і спасіння людей проповідання», співала Церква в день свята Введення Богородиці, в якому, через посвячення блаженної Марії храму і її підготовки в ньому стати носителем безмежного Бога, шлях був підготовлений для втіленого домобудівництва Богом і наше спасіння було передвіщене. «Сьогодні спасіння нашого початок і від віку таїнства явлення: Син Божий стає сином Діви», знову співала Церква в день свята Благовіщення, коли здійснилося Духом Святим безсіменне зачаття Незачатого у святій утробі Богородиці, коли почалася сплітатися Божественна природа з людською, і коли Бог став людиною «щоб ми стали божественними». Згідно вислову Великого Афанасія, «Благовоління», яке привітало Введення, і спасіння, яке «рочпочалося» і явилося Благовіщенням, сьогодні, в цей великий і святий день Різдва Христового, здійснилися! Сьогодні «Слово сталося плоттю, і вселилося і вселилося нас» (Ін. 1,14), і Ангели святкують цю подію, співаючи: «Слава у вишніх Богові і на землі мир, в людях благовоління!» (Лк. 2,14).

Через втілення, вочоловічення Слова, спасіння людського роду має силу здійснитися. Ті, хто вірять в Ісуса, жимуть життям згідним Його віри, згідним заповідей та вчення Ісуса в його цілості, уже піднесені до божественного життя і стають друзями та причасниками Бога! Стають «причасниками Божого єства» (2 Пет. 1,4), богами по благодаті! Це стається виключно в Церкві, де ми знову народжуємося у Христі і де ми усиновлені Отцем через святе хрещення і через святі таїнства, і через плекання чеснот, щоб сповнитися божественної благодаті і Духа Святого, зростаючи «в мужа досконалого, в міру повного віку Христового» (Єф. 4,13), поки ми досягнемо рівня, коли можна буде сказати, як Апостол Павло: «Вже не я живу, а живе в мені Христос» (Гал. 2,20). Ті, хто здобувають таку досконалість, вважаються Христом не лише Його друзями і братами, але й визнаються Ним членами Його Тіла. Тому, з висоти Хреста, Він сказав Своїй Пресвятій Матері про Євангеліста Іоанна: «Жено! Це - син твій!», та Іоаннові: «Це - мати твоя!» (Ін. 19,26-27).

Тому Різдво Христове широко відкриває двері охристощення людини по благодаті. Тому, в цей знаменний День спасіння, «всяка твар в радості проводить свято, і небеса з нами радуються». З цими радісними та надійними дарами в руках направляємо з престолу величного Вселенського Патріархату, улаштованого на Фанарі, теплі святочні поздоровлення та сердечні патріарші побажання з «головним святом» всім по всьому світі возлюбленим і бажаним чадам святійшої Матері Церкви, клірикам всіх ступенів, монашествуючим і мирянам, начальствуючим і начальствуваним, малим і великим, зокрема тим, хто знаходяться в печалі, в потребі та у випробуванні. Нехай Той, Хто народився у вертепі і в яслах був положений, Предвічний Син Божий і ради нас Син Людський, сподобить нас завжди бути достойними кенотичної любові та святого й поклоняємого в Його плоті домобудівництва.

Всечесні Отці! Дорогі Брати і Сестри!

ІГОР , архиєпископ Харківський і Полтавський

Мудрість видимого світу приголомшено застигла перед дивом різдвяної ночі. Людський розум виявився неспроможним збагнути, як безтілесне передвічне

Слово, воплочене в тендітне, ніжне дитяче тіло, приходить до нас у тривожний матеріяльний світ. «І Слово сталося тілом, і перебувало між нами, повне благодаті та правди, і ми бачили славу Його, славу як Однородженого від Отця» (Ін. 1:), - захоплено вигукне євангелист Іоан. А колядка підхоплює: Слово Отчеє взяло на ся тіло; В темностях земних Сонце засвітило. Сонце правди, Христос, проймає Своїм духовним сяйвом наше єство, де чаїться сила кожного з нас, визначена Біблією як образ і подоба Божа (Бут. 1:26-27).

Як Сам Творець, кожен із нас володіє творчою силою слова, могутність якого стає щодалі очевиднішою в постіндустріяльному світі завдяки новітнім інформаційним технологіям. І перед вифлеємськими яслами, в які покладене немічне й водночас всемогутнє Отчеє Слово, кожен із нас має перейнятися відповідальністю за володіння цим даром.

Аґресивна риторика політичних протистоянь виглядає зневагою до воплоченого Слова. На часописах, радіостанціях і телеканалах, що насичують інформаційний простір брехнею й пропаґандою насильства, можна помітити каїнову печать.

А винагороди, що заохочують під виглядом «постмодерного мистецтва» кримінальний жарґон, брутальну лайку та звичайну розпусту , здаються юдиними срібняками. Послугуючись неоціненним даром слова, мусимо визначитися - чи ми разом з трьома мудрецями складаємо цей дар перед чистотою Немовлятка Христа, чи ж із іродовими вояками хапаємося за зброю – зброю хамства, наклепів, образ, - аби знищити Слово, світло якого допомагає нам усвідомити свої немочі?

Сам Господь у відомій притчі порівнює слово Євангелія з зерном, яке може впасти і на добру ріллю, і між терня, і на камінь (Мт. Лк. 8:11 -15). Він молився за Своїх учнів, благаючи Отця: «Освяти Ти їх правдою! Твоє слово то правда» (Ін. 17:17). Апостолів же Спаситель навчав: «Через Слово, що Я вам говорив, ви вже чисті» (Ін. 15:3).

Слово Боже подається Ним як дар, що живить, освячує, зцілює людину . Ознаки цього слова – його правдивість і чистота. Немає людини, котра б не пережила радісного піднесення, відчуваючи, як її слово лунає суголосно Євангелію. Правдиве, чисте, чесне слово є не просто деталлю нашого діялогу зі світом. Воно просвітлює нас ізсередини, допомагаючи ввійти в духовний зв’язок із Г осподом.

Читаючи Святе Письмо, ми запрошуємо Отцеве Слово ввійти до печери нашої душі, аби освітлити її, зробити видимими наші гріхи, відкрити нам наше справжнє єство. Не для того, щоб ми поринули в кризи й комплекси меншовартости, а щоб показати нам вихід із присмеркового краю гріха у світ, вічно осяяний Словом.

Творче слово допомагає зводити цивілізацію любови й добра, де наші голоси лунали б гармонійним хором у прославленні Бога. І байдуже, наскільки сильним є голос кожного з нас зокрема. Служіння слова в його багатоманітті відводить індивідуальну , неповторну роль створеній Богом особистості.

Фундаментом нашого духовного життя є молитва, котра передбачає нашу особисту активну участь у розмові з Богом. Чи то беручи участь у загальній церковній молитві, чи творячи молитву приватно, ми переживаємо особливо зворушливу й потужну присутність у нашому серці слова, що єднає кожного нас із Богом і через це єднання залучає до містичної спільноти вірних – Церкви.

Проповідуючи Христа чи навчаючи інших і навчаючись самі правд віри, ми силою Г осподнього слова долаємо неуцтво, що живить взаємну ненависть, забобони, самовдоволений фанатизм. Т а й кожен наш вчинок, кожна побожна справа можуть стати свідченнями про Христа, про щастя перебування з Ним, якщо мотивуються євангельськими цінностями. Вірности слову , дотримання суспільної злагоди, закріпленої законом, - цих дефіцитних у сучасній Україні чеснот народ очікує від нас, християн, перевіряючи, наскільки наше слово відповідає щоденним учинкам. Саме цим, а не демагогічними розмовами про канонічність і патріотизм, церковна спільнота стверджує себе в служінні Христові й ближньому .

У різдвяні дні ми згадуємо, як зчерствілі серцем мешканці Вифлеєму не приймали Святої Родини до заїзду (Лк. 2:7). Нині Воплочене Слово стукає до дверей серця кожного з нас. Але чи не складається враження від багатьох мистецьких творів і культурних акцій, що вони стали таким ось заїздом, де не знайшлося місця для Христа? «Ось Я стою під дверима та стукаю: коли хто почує Мій голос і двері відчинить» (Об’яв. 3:20), - звертається до нас народжений у Вифлеємі Г осподь. Вслухаймося в Його слово! Радіючи Його приходові в світ, розчиняймо перед ним двері свого серця й, прийнявши Христа, ніби три східні мудреці, складімо перед Ним плід свого таланту – слово, що осяває світ добром, любов’ю та милосердям. Христос народжується! Славімо Його!

† Високопреосвященніший ІГОР, архиєпископ Харківський і Полтавський

ХРИСТОС РОЖДАЄТЬСЯ!

МАКАРІЙ архиєпископ Львівський, керуючий Рівненсько-Волинською і Таврійською єпархіями

«Різдво Твоє, Христе Боже наш, увесь світ осіяло світло розуміння ...» Темна ніч огортала іудейську землю, «коли прийшла повнота часу і послав Бог Сина Свого (Єдинородного), що народився від жони, скорився законові, щоб викупити тих, які були під законом, щоб нам одержати всиновлення» (Г ал. 4, 4).

Але не лише в природі панувала темна ніч приходу Божого Сина на Світ. Холодна ніч панувала у всьому старозавітному світі, огортала людські розуми і людські серця. Релігійно-моральний стан людства, перед приходом на землю Відкупителя, був дуже низький. Люди закривали очі на природні способи Богопізнання, не бачили свідчень про діла Божі в творіннях, не чули Божого голосу в совісті.

Блукаючи манівцями язичества, вони «замінили істину Божу неправдою, поклонилися творінню замість Творця» (Рим. 1, 25). Чоловік не розумів свого призначення, не бачив мети свого життя на цьому світі, не міг розгадати глибини страждання і збагнути таємницю смерті.

Пізнавши нарешті свою неміч і безсилля, люди дедалі більше відчували потребу відкуплення, спасіння їх від зла. Вони тужили за небесним Спасителем, якого пошле Бог , люди, які не втратили надію на Боже милосердя, сподівалися, що той відкупитель прийде на землю, щоб навчити людей жити по правді і надати їхньому життю нового змісту .

Це загальне очікування Спасителя вилилось у старозавітну молитву пророка: «Кропіть, небеса, з висоти, і нехай хмари проллють правду; нехай розкриється земля і принесе спасіння, нехай проросте заразом правда» (Ісая. 45, 8). Коли всі народи світу , через свою невтрачену віру і Божий промисел об’єднались у спільній жадобі відкуплення, тоді здійснилися довговічні сподівання людства. Сталася подія надзвичайної ваги. Відкрилася «велика тайна благочестя: Бог явився в тілі» (1 Т им. 3,16). Друга Особа Пресвятої Трійці – Син божественний, нашестям Святого Духа прийняв у пречистій утробі Богоматері тіло людське і, як маленька дитина, народився на світ у вифлеємському вертепі.

Темрява старозавітної ночі поступилася перед небесним сяйвом Того, що сказав про Себе: «Я-світло світові: хто йде за Мною, той не буде ходити в темряві, а матиме світло життя» (Іоан 8,12). У світлі Христової євангельської правди наше життя набуває безконечної вартості, бо Христос відчиняє перед нами двері вічності і, як нагороду за наші праведні подвиги і терпіння в ім’я Божої правди, обіцяє нам вічне життя в блаженному єднанні з Богом: «Я прийшов на те, щоб життя мали і надто мали» (Іоан 10, 10).

Ось так сіяє над світом небесне сяйво вифлеємської зірки, світло Христової правди, яке веде нас до небесного Єрусалима. Хоч від святої ночі Різдва Божого Сина відділяють нас понад 2000 років. Її небесне світло не старіється, її втіха обіймає віруючий світ, ця ніч для нас завжди радісна і свята. Христос Своїм приходом на землю освячує подружнє і родинне життя, а замість закону насильства і помсти, приносить людям Божий мир, через сторінки Святого Письма для життя людського дає нову основу в заповіді про любов: «заповідь нову даю вам, щоб ви любили один одного … З того і знатимуть усі, що ви Мої ученики, коли будете мати любов між собою» (Іоан 34, 35).

Як не прикро сказати, нам, українцям, важко виконувати цю заповідь чи то в церковному житті, чи в громадському , тому що ніяк ми не можемо домовитись піти на компроміс і об’єднатись українському Православ’ї; так можна сказати і в громадському та політичному житті України.

Нам, напевно, вже набридло спостерігати за протистояннями між політиками, що до Верховної Ради та між партіями, складається враження, що ми, українці, дбаємо не про Україну та українців, а про свої, або партійні інтереси в українському суспільстві, не дбаємо про Божий мир на нашій рідній землі і повагу один до одного.

Бажаю Вам, дорогі в Христі браття і сестри, за нашим старовинним, прадідівським звичаєм перш за все міцної віри в Божество народженого Богомладенця Христа, бо тільки міцна віра є основою правдивої радості, яку приносить у наші серця спомин святої різдвяної ночі. Повноти цієї святої радості бажаю всім вам від Христа Г оспода. Нехай Він благословить Вас, Ваші родини, Вашу молитву і працю! Нехай Божий мир, що Його ангели благовіствували людям у святу різдвяну ніч, «мир Божий, що перевищує всяке розуміння» (Филип. 1, 7), запанує в церковному , громадському і політичному житті, а також, зокрема, у наших душах, у Ваших родинах, у всьому світі!

Нехай росте і міцніє Ваша любов і нашого молодого покоління до Христа Спасителя і Його Святої Православної Церкви! Набожних і радісних свят!

Високопреосвященніший † МАКАРІЙ, архиєпископ Львівський, керуючий Рівненсько-Волинською і Таврійською єпархіями

Преподобним отцям, всечесному монашеству,

Божому люду Української Православної Церкви в Україні і поза нею:

Мир Вам від народженого з любови до всіх нас Господа нашого Ісуса Христа!

І знову з ласки Божої до нас приходить велике свято – Різдво Господа і Спаса нашого Ісуса Христа, несучи нам весняну радість, радість народження Немовляти, “радість велику, яка буде всім людям. Бо нині у місті Давидовому народився Спаситель, який є Христос Бог” (Лк. 2, 10-11).

Сьогодні народжується Той, на прихід якого надіялися старозавітні праведники, Той, про якого провіщали пророки народу Ізраїльського, Творець світу, Всесильний Бог — Вседержитель народжується від Пресвятої Діви Марії як немічне людське Немовля. Друга особа Пресвятої Тройці, Син Божий стає Сином Людським, щоб зробити нас синами Божими по благодаті, щоб ми могли безбоязно, неосудно призивати Небесного Бога як Отця. Син Божий сходить з небес, щоб всіх нас підняти до небес, щоб дарувати нам життя вічне, “бо благоугодно було Отцю, щоб у Ньому була вся повнота і щоб через Нього примирити з Собою все, умиротворити через Нього, Кров’ю хреста Його, і земне, і небесне” (Кол. 1, 19-20). Син Божий принижується Своїм народженням, як пише апостол Павло: “будучи образом Божим, принизив Себе Самого, прийнявши вигляд раба, зробившись подібним до людей, і з вигляду став як людина” (Флп 2, 6-7) з безконечної любові до нас.

Сьогодні радіє небесне і земне, сьогодні “прийшла повнота часу” (Гал. 4,4), яку чекали віками, яка обіцяна Богом, сьогодні збулося сказане Господом через пророка, який говорить : “ось Діва в утробі прийме й народить Сина, і наречуть ім’я Йому Еммануїл, що означає — з нами Бог” (Мт 1,22). Ангели і люди духовно радіють. І сьогодні ми разом з Святою Церквою співаємо: “Христос народжується — славіте, Христос з небес — зустрічайте, Христос на землі — величайте” (ірмос 1 пісні канона Різдвяної утрені).

Світ, який після гріхопадіння Адама і Єви, був оповитий смутком і темрявою, який втратив через гріх синівський зв’язок з Богом, сьогодні торжествує, бо Син Божий Своїм народженням знову відновлює людському роду шлях до примирення людини з Богом, шлях до всиновлення і обожнення.

В сьогоднішній вечір більш як 2000 років тому назад над світом засіяла нова Вифлеємська зоря, щоб показати шлях до новонародженого Христа Спасителя у Вифлеємській печері східним мудрецям. Як пише Євангелист Матвій, одні з перших, які прийшли привітати новонародженого Богочоловіка були мудреці зі Сходу, які бачили зорю Його і пішли поклонитись Йому (Мт. 2,2). Святий Іоан Золотоуст зазначає, що Вифлеємська зоря не була звичайною зіркою, тому що рухалась не так як звичайні зорі на небосхилі тільки зі сходу на РІЗДВЯНЕ ПОСЛАННЯ захід, а навіть з півночі з Єрусалиму на південь до Вифлеєму, східні мудреці її бачили і вдень, і вночі, часами зірка щезала, а часами появлялася, щоб показати дорогу, а коли треба і зупинялася, як над Вифлеємською печерою, де було Немовля (Мт. 2,9). Святий Іоан Золотоуст робить висновок, що це була не проста зоря, а невидима сила, яка прийняла образ зірки. Інші Святі Отці зазначають, що це був Архангел Г авриїл, який прийняв образ зірки, а після їх поклоніння і принесення дарів новонародженому Христу Спасителю у сні вже з’явився східним мудрецям у своєму дійсному образі, наказуючи їм не повертатися до Ірода.

Більш як 2000 років Вифлеємська зоря привела мудреців зі Сходу поклонитися новонародженому Спасителеві, і сьогодні ця зоря привела всіх нас дорогою до храмів Божих, щоб поклонитися Тому, який Сам є “дорогою, правдою і життям” (Ів.14,6) нашим. Вже більше як 1020 років ця Вифлеємська зоря освітлює шлях нашому Боголюбивому українському народові в Україні і за її межами. Цей шлях буття у Христі нашого народу був часами подібний до часів мученицьких перших віків християнства, понад 70 років сатанинська комуністична імперія хотіла підмінити світло Вифлеємської зорі своєю червоною зіркою, але світло Вифлеємської зорі ніколи не зникало і не зникне зі шляху нашого Боголюбивого народу, бо з нами Бог , який сьогодні народжується у Вифлеємі Юдейському.

Сердечно вітаємо всіх вас, наших братів і сестер по вірі і крові, в діаспорі і в Україні з великим святом Різдва Господа і Спаса нашого Ісуса Христа і молимо, щоб благословення новонародженого Христа Спасителя перебувало над всіма вами завжди і повсякчас, і на віки вічні.

Митрополит Української Православної Церкви в США і в діаспорі;

Митрополит Української Православної Церкви в Канаді;

Архиєпископ Української Православної Церкви в США;

Архиєпископ Української Православної Церкви в діаспорі;

Архиєпископ Української Православної Церкви в Канаді;

Архиєпископ Південно-Американської Єпархії УПЦеркви.

Єпископ Української Православної Церкви в Канаді;

Єпископ Української Православної Церкви в США.

ПОСЛАННЯ НА РІЗДВО ХРИСТОВЕ

Чи ж була коли в історії людської цивілізації зустріч, важливіша над ту, що сталася в тісній стайні під Вифлеємом? Адже саме там, представлене Пречистою Дівою Марією та праведним Йосифом Обручником, людство знов зустрічається віч-на-віч із Богом. Завершується багатотисячолітня драма розлуки, і, як колись в Едемському саді (Бут. 3:8), творіння може слухати Творця. Слухати Передвічне Слово, що через Нього постав світ. «Слово сталося тілом» (Ін. 1:14), промовляючи до нас ніжним голосом новонародженого Немовляти.

Та як же дивно реаґує людський світ на цю очікувану зустріч! Святу Родину не приймають до жодного постоялого двору, їй не знаходиться місця в жодній вифлеємській оселі, а ревнивий страх царя Ірода перед суперником прирікає Немовлятко Ісуса на тривалі поневіряння, змушує святого Йосифа, взявши Дитятко та Його Пречисту Матір, тікати до Єгипту… Чому? Звідки ці відчуження й підсвідомий страх?

Щоб це збагнути, ми знов мусимо повернутися до Едему й пригадати, як уперше виявилася назовні непокора Божому повелінню, котра породила була первородний гріх: «Сховався чоловік із своєю жінкою від Господа Бога серед дерев саду» (Бут. 3:8). Прагнення жити в злагоді з Богом, долання гріха кличуть нас на пошуки Бога – духовні пошуки, які обернулися для трьох східних мудреців у мандри слідом за вифлеємською зорею, а місцевих пастушків покликали до вертепу. Натомість гріх, – богоборчий бунт, – втілюючись у гординю, штовхає нас геть, подалі від правдивої Церкви, від Євангелія, від молитви. Бог ніколи не залишає людину – це людина тікає від Бога.

Навіть східні мудреці, простуючи за провідною зіркою, стали жертвою такої характерної для світського мислення помилки: вони подалися були до царської оселі, вважаючи, що саме звідти, зі світу багатства і влади, має прийти очікуваний Месія. Та зірка зникла з-перед їхніх очей у столиці, і знов з’явилася, лише коли вони вийшли з царського міста й попрямували в убогий Вифлеєм. «Царство моє не від світу цього» (Ін. 18:36), – скаже згодом Спаситель. Однак же й ми продовжуємо шукати власні моделі життя не в такому простому, ясному світі Євангелія, а в штучно створених світах людських ілюзій, заселюваних бізнес-елітами, високопосадовцями, попзірками, топ-моделями – витворами гордовитого таланту осамотнілої без Бога людини. Невдоволена апостольською простотою правдивої Церкви людина зводить між собою й Богом вавилонські вежі претензійних ідеологій і псевдоцерковних структур, аби лише сховатися за ними від убогої духом Христової правди.

У ці урочисті різдвяні дні особливо відчутно, як наполегливо Христос продовжує пря- мувати до кожного з нас, аби вивести з нетрів ілюзорних світів на світло євангельської дороги – дороги повернення до Едему. Господь, прийнявши тіло безпорадного Немовлятка, відкриває перед нами вічну радість простоти, щирости, довіри, відкритости. Він очікує від нас мудрої рішучости до зустрічі, кличе нас вийти з наївної схованки за смоковним листям (Бут. 3:7) людських амбіцій. Виявляючи Господню всюдисутність, ми відкриємо через Нього й себе – своє справжнє єство у світлі природньої краси створеного Богом світу. А тоді в Христовому Різдві ми побачимо своє власне народження для вічности.

† Ігор, Архиєпископ Харківський і Полтавський Української Автокефальної Православної Церкви

Проповідь на Різдво Христове

Різдво! Мир і благовоління в людських серцях. Воно визначило межу між двома епохами, між двома Завітами: Вітхим і Новим. Воно стало початком нового життя, нових відносин між Богом і людиною, між всіма людьми.

Відносин, які ставлять вище за все любов і її моральні прояви - мир і благовоління. Тому пришестя Сина Божого на землю було урочисто провозвіщено ангелами.

Звістка про мир на землі та благовоління поміж людьми стала основним мотивом втілення Христа як начальника Миру і Спасителя людського роду.

Христос народився на землі, щоб показати тут небесне народження. З'явився видимо, щоб явити нам і невидиме різдво. І тому в самому Його народженні як через прозору завісу, як пише апостол Павел, ми можемо бачити новий і живий шлях нашого духовного народження. Тепер непотрібно більши взивати разом з Давидом: „Господи, покажи мені шлях, яким мені потрібно іти". Тому що цей, раніше невідомий шлях, тепер явно для всякої плоті вказаний втіленням Слова Божого - Христа Спасителя, який говорить: „Я є шлях, істина і життя".

Боговтілення звершилося, „Слово стало плоттю і жило поміж нас сповнене благодаті і істини". І якщо колись праведний страдалець Іов міг лише сподіватися, що його Спаситель живий, що Бог його ще відновить до нового життя і що очі його ще побачать Переможця смерті, то тепер і простеці-пастухи, і мудреці-волхви змогли побачити Спасителя всіх людей на власні очі і вклонитися Йому від лиця всього людства.

З народженням Спасителя зникла стіна, що розділяла Бога і людей. Прийшов Іскупитель - і небо знову відкрилося для людини.

Для чого ж Господь прийшов на землю не як цар, а як немовля, яке народилося в убогому вертепі на сіні? А тому, що Предвічний Син Божий народився на землі як син людський, який не порушив людської свободи безумовним проявом своєї сили. Він не порушив тієї свободи, яку дав Адамові при створенні.

Син Божий став сином людським, і тепер для всіх людей відкрилася можливість стати Божими дітьми по благодаті. Так вчить нас святитель Іриней Ліонський.

Спасительне значення втілення заключається саме в тому, що Господь не залишив людину наодинці з її особистими проблемами. Але Він їх покрив Божественною довершенністю, викупивши нас з рабства гріха.

Мир з Богом був порушений гріхом, і відновлення миру могло бути досягнутим лише через звільнення людей від гріха. Гріх зробив нас недостойними Божого миру, як духовного спокою, тому що в наслідок гріха ми стали винними перед Богом і неспроможними приймати і засвоювати той мир, який дає нам Бог. Оскільки гріх по своїй сутності протерічить миру і всякому благополуччю.

Спасіння ж православного, перш за все і головним чином, це є позбавлення від гріха, яке й було звершено через пришестя Христа Спасителя.

Своїм пришестям Син Божий осяяв заблудший світ промінням істинного богопізнання. Він дарував втішну істину, що всі люди браття, члени єдиного благодатного тіла, яких Отець Небесний зібрав у єдину Церкву. Щоб всі ми через духовне спілкування явили себе дітьми Царства Божого, Царства правди і миру. Саме в цьому полягає духовне значення світлого пришестя Сина Божого у наш земний світ.

Втіленням Начальника миру примиряється те, що раніше було у ворожнечі. Господь є примирителем, який через прийняття нашої плоті, своєю кров'ю примирив людину з Богом Отцем.

Прийшовши на землю в убогому вертепі, задля того, щоб спасти нас, Господь наш Іісус Христос сам благоволив називати Свій великий подвиг, через який ми отримали дійсне спасіння, служінням роду людському. Адже, „Син людський не для того прийшов, - говорить Він нам у Святому Євангелії, - щоб Йому служили, але для того, щоб послужить і віддати душу свою для викуплення багатьох".

Мир і благодать від Христа Іскупителя Воплощенного нехай перебуває зі всіма нами.

Різдвяне привітання Блаженнішого Любомира

Якраз напередодні Різдва у столиці Данії, Копенгагені, відбулася всесвітня конференція, присвячена проблемі зміни клімату. У цьому заході взяли участь делегати майже всіх країн земної кулі, щоб спільно вирішити, як можна уникнути великої катастрофи, що сьогодні загрожує людству. Зібрані в Копенгагені науковці ще раз ствердили, що цю загрозу спричинило самолюбне і нерозважливе ставлення людей до свого довкілля. Упродовж багатьох десятиліть чи, навіть, століть люди поводилися як творці і повноправні власники навколишнього світу, нещадно експлуатуючи та руйнуючи природу. І сьогодні, після такого «господарювання», людство, нарешті, усвідомило, що наразило себе на велику небезпеку. Багато з нас зрозуміли, що людина не є справжнім власником, паном природи і що природа – це Божий дар для людини, який треба шанувати і розумно вживати. Про це нас так навчає Святе Письмо: «Узяв Господь Бог чоловіка й осадив його в Едемському саду порати його й доглядати його» (Бут. 2, 15).

Дорогі брати і сестри, вже більше ніж дві тисячі років тому у селищі Вифлеємі, що у Палестині, народився Господь, Бог і Спас наш Ісус Христос. Це була надзвичайна подія, бо сам Бог – Творець і Володар Всесвіту – воплотився, прийняв людську природу, став одним із нас. Його народження показало, що людська природа і все, що довкола неї, є настільки добрими, що Божий Син, через якого все сталося і без якого ніщо не сталося (пор. Ів. 1, 5), своїм приходом ще раз підтвердив, що все, що Бог сотворив, є добрим, навіть, дуже добрим (пор. Бут. 1, 4. 12. 18. 31). Своїм хрещенням Він освятив води і весь світ, а своєю смертю подолав смерть, – те, чого всі люди найбільше бояться. Своїм життям, своїм навчанням і своєю діяльністю Він показав, хто насправді є Паном і Володарем Всесвіту, «все бо від Нього, через Нього і для Нього. Йому слава навіки» (Рим. 11, 36). Ми, дорогі у Христі, стоячи біля Ісусових ясел у цей святковий час, повинні скласти Богові велику подяку, бо все, що ми маємо – життя, довкілля, наше спасіння – є Божим даром для нас.

Вітаю вас із цим великим святом і бажаю, щоб ми раз і назавжди зрозуміли, ким ми є в Божих очах. Ми – улюблені діти, щедро обдаровані, які, зі свого боку, повинні своєму Творцеві, своєму Небесному Отцеві і новонародженому Ісусові, нашому Господеві і Спасителеві, повсякчасно дякувати і прагнути шанувати все те, що предобрий Бог для нас чинить. У цей святий час стараймося збагнути, що усвідомлення правди, що все, що від Бога походить, є добрим, є вже саме в собі ще одним великим даром Пресвятого Всевишнього Бога.

З Різдвом Христовим щиро вас вітаю, бути свідомими Божої любові й вдячними за неї від душі бажаю!

Дано у Києві, при Патріаршому соборі Воскресіння Христового, дня 11 грудня 2009 року

Проповідь Владики Ігоря на Різдво ГНІХ 2008

Всесвітліші та Всечесніші, Преподобні та Преподобні отці!

Дорогі брати й сестри, що молитеся з нами у церкві та біля телеекранів!

Насамперед, звертаюся до вас словами радісного вітання, що керуємо одні до одних в період Різдва Христового: «Христос раждається!» Вірю, що це вітання приносить спокій та радість у кожну християнську душу, котра прагне його та має віру, що внутрішній мир, довірившись Богові, можна посідати. З приходом Спасителя на землю, світ наповнився великою радістю і це звістив ангел, коли народився Ісус Христос: «… звіщаю вам велику радість, що буде радістю всього народу» (Лк 2,10). Ще далеко перед приходом Ісуса Христа пророк Ісая з радістю вказує на Спасителя: «Ось я поставив його свідком для народів, князем-володарем народів» (Ісая 55,4). Боже Дитя приходить в окреслений Господньою волею історичний час. Господь, що став людиною, ввійшов в конкретну людську культуру - юдейську. Від цього часу – Боже сталося людським, а вічне - дочасним. Бог став людиною з усіма її властивостями, крім гріху. Щоб це здійснилося, Марія з Йосифом спішать до Галилеї, на південь у Вифлеєм.

Все при народженні відбувалося звичайно, без особливої шани від людей для Спасителя, «чудесного порадника, сильного Бога, Князя миру». Бракувало піднесення, про яке згадував пророк Ісая, не спостерігалося «помноження радощів та збільшення веселощів» (пор. Ісая 9,2). Не було радості в малому Вифлеємі, не знайшлося навіть місця у заїзді - для Марії та Йосифа, що ж говорити про куток в помешканні? Людно було по причині прибування подорожних на перепис у містечко. Виняткова нагода була у прибулого люду до Вифлеєму, що мали можливість вітати народженого Месію. На жаль, так не сталося, люди були зайняті своїми справами, котрі вважали важливішими за те, що відносилося до народженого Спасителя світу, заодно й до свого власного спасіння. Ангели сповістили про народження Сина Божого пастушкам, ці – людям; прийшли аж з далекого краю мудреці, а вифлеємський люд був байдужий до народження Спасителя. Це продовжується і в наш час, бо кожна особа старається мати час для себе, для своїх потреб, але для любові Бога, для вшанування його через зберігання заповідей, - часу й бажання бракує. Для Ісуса чомусь не було місця і не дивно, що забракло теж місця для Йосифа і Марії. Месію, можливо б люди прийняли, але вагітної матері і її мужа - ні! Тому і Месія народився поза містом. Та й більшість із людей не дуже люблять побожних й простих осіб, їм краще бути з ними на відстані. Христос входить в положення людської біди, в закам’янілість людського серця, в його духовну низину, стає бідним та пониженим, щоб нас учинити багатими й піднесеними до небес...

Чувся ангельський хоровий спів. Показався блиск величної Господньої слави. Хто ж звернув увагу? Хто побачив усе це? Такі питання не важні, не мали значення, - прийшов Спаситель світу до людей. Важливо те, що і хор ангельський, і відблиск Божої слави не залишають сумніву відносно гідності новонародженої дитини. «Невже й ви бажаєте відступитися?» (Ів 6,67), - запитував пізніше Ісус, маєте всі на це право, але я не перестану бути Сином Божим, вашою любов’ю та вашим спасінням. Це - Спаситель, Месія, Син Божий. Важливо, - до нього приближаються пастирі. Вони швидко пізнали його і прийняли. Він теж - Пастир. Добрий пастир, що знає кожну людину-овечку до глибини серця (пор. Ів 10,14), знає усіх своїх, дуже їх любить, розшукує їх й умирає за них. Він, не забуваймо, народився у домі пастирів, там, де часто перебували їх вівці, - і пастухи з ними. І ясла «пізнали» вагітну, і стаєнка прийняла її «мужа», вони разом прийняли його у холодному місці, Спасителя, дорогого Пастиря. Бідність і простота вийшли назустріч Володарю, а він не відштовхнув їх, кинувся у їхні обійми. Тому, ради убогості, Бог буде дарувати багатство, а ради простоти й пониження - любов. Люди очікували Бога, а не зауважили чоловіка, тому й не прийняли Бога. В серцях мешканців Вифлеєму не було місця для мандруючого Бога з неба на землю... І тепер чуються розмови про Бога, але люди не бажають мати його в серцях і його науку у своєму житті.

Святий ап. Павло закликає, «щоб ми, зрікшись нечестя та грішних бажань цього світу жили тверезо, праведно й благочестиво в нинішньому віці» (Тит 2,12). Так, наше життя як християн, не може бути яким-небудь, але – праведним. Чому у нас особисто та у державі безлад та нетерпимість? - Бракує правди, любові та бездоганності у наших душах. Говориться багато – робиться мало. Не вистачає праведних людей, бракує харизматичних лідерів. Бог народився убогим і простим, а люди бажають багатства, посад та значення. Христос навчає, що багатим трудно здобувати Царство Боже; що без несення хрестів й терпіння, любові до кожної людини, людина перестає бути людиною. Навчімося із сьогоднішнього свята того, що мешканці Вифлеєму, відкинувши Марію та Йосифа, відштовхнули від себе Спасителя. Не зробили, здається, жодного зла, мали оправдання, що бракує місця на господарстві для убогої Родини, - згубили Бога. Всевишній не відійшов, знайшлося скромне місце в полі, поза містом, поза людськими оселями та серцями. У своїх навчаннях Ісус стверджував: «… усе, що ви зробили одному з моїх братів найменших – ви мені зробили» (Мт 25,40). Він був найменшим, - Дитятком, але люди його не приймали. Хай сьогоднішня історична подія Різдво ГНІХ, надихає нас чинити добро усім, не дивлячись на обличчя та не заглядаючи ближньому в кишеню, що він може мені дати за послугу. Хто чинить добро ближньому, той почує слова Господа: «Гаразд слуго добрий і вірний! … Увійди в радість твого пана» (Мт 25,23). Не будьмо людьми обіцянок, а станьмо виконавцями добрих діл для ближнього. За обіцянки ніхто не нагороджує й вони нікого не оправдають. Чинімо щоденно добрі та скромні послуги одні одним, а незабаром почуємо Господні слова запрошення, щоб стати учасниками вічного щастя й радості у небі.

Вітаю усіх зі святом Різдва Христового: мешканців Львова та околиць, наших парафіян та прихожан, тих, хто берете участь у моліннях біля телеекранів; хворих й немічних, подорожніх, в’язнів й тих, хто на службі, багатих й убогих; тих, хто при владі й усіх, хто очікує мудрого її керівництва.

P.S. Користуючись нагодою телевізійної передачі, дякую всім, хто придбав у наших церквах «цеглинку» на будівництво собору в Києві, хто цього не зробив, прошу, придбайте.

Із болем у серці повідомляю вас про те, що певна група священиків та вірних, під проводом священика Ковпака Василя не слухаються голосу Католицької Церкви. Вони пристали до відлучених від Католицької Церкви єпископів із-за кордону, першим був монсеньйор Лєфевр, що вже «на Божому суді». Ця група утворила так звану семінарію та їздять у Польщу, щоб чужі, некатолицькі єпископи, святили їх на священиків, хоч семінарію має право засновувати тільки правлячий архієрей. Священик Ковпак В. відкликався до Риму і звідти, в імені Конґреґації Доктрини Віри отримав Велику екскомуніку, тобто, відлучений від Католицької Церкви. Але він не слухається голосу Церкви, що є голосом Божим і продовжує діяти як священик, звичайно, що як некатолицький. Хто слухає таких священиків обдурює сам себе. Святіший Отець Іван-Павло ІІ закликав не підтримувати такого роду схизматиків, тому що це велика образа Бога. Прошу вас, не приймати святих Таїнств від схизматиків, бо тим самим ображається Бога та стається схизматиком. Закликаю вас, дорогі брати й сестри, молитися за повернення у лоно Католицької Церкви священика Ковпака Василя і тих, хто пристав разом з ним до схизми.

Проповідь Владики на Різдво-2007

Всесвітліші та всечесніші отці, преподобні сестри й брати, шановні представники влади, любі брати, сестри та молільники біля телевізорів!

У книзі пророка Ісаї читаємо наступне: «І вийде паросток із пня Єссея і вітка виросте з його коріння. Дух Господній спочине на ньому, дух мудрості й розуму, … Він дихатиме страхом Господнім; він судитиме не як око бачить, і не як вухо чує присуд видаватиме. Він буде по справедливості судити убогих, по правді оголошуватиме присуд для бідних у країні. Гнобителя вдарить палицею – своїм словом, безбожного погубить духом своїх уст» (Іс. 11,1-4). Такі слова написав пророк про Месію, котрий мав прийти на світ й показати людям як жити по правді, котрої так народ часто боявся та боїться.

Єссей – це батько царя Давида. Царський рід Давида через певні обставини став схожим до пенька, але Богові так сподобалось, щоб він не засох, а випустив нову галузку – видатного потомка, тобто, Ісуса. Ісус народився у Вифлеємі в темній, холодній, скелястій печері. Не прийняли люди до своїх осель народжене немовля, Ісус, тоді; не бажають його люди й тепер. Спостерігаємо нові звичаї, що вводяться у практику нашими людьми на Святий Вечір: приносити запалену свічку із церкви додому. Не критикуємо таких звичаїв ані не хвалимо їх, але запитуємося: чи відомо чому приносимо світло із церкви? Чи не можемо його успішно запалити в нашому домі? Що означає принести світло додому, що привезене з Вифлеєму? Означає й символізує народженого Ісуса, Спасителя, що сам про себе говорив: «Я - світло світу…» (Ів 8,12). Несемо світло у руках, світить воно на прикрашених столах; але - чи присутнє світло Боже у нашій душі, конкретно, у моїй душі? Може у моїй душі темнота й холод… Можливо, вона заповнена злобою та гріхами. Багатьох людей дуже разить слух, коли чують слово - гріх, вони б не бажали, щоб він існував і тому чути не хочуть про це. Для них, краще нецензурні слова, як почути, що таки існує гріх, а вимовити таке слово пробирає страх. Але є правда і брехня; нагорода й кара; добро та зло; святість та гріх… Нікуди нам від цього не втечи… Може холодна печера, в котрій народився Ісус, символізує холодну душу, що у ній мешкають гріхи-звірята і вона є образом наших холодних, непривітних сердець, в якій панують різні гріхи.

І подумаймо тільки, що звір може мати тільки один-другий негативний прояв, а в людині вони можуть зійтися й пробувати всі разом! Як погано і страшно було б для нас, коли б ми носили, тримали і годували такі люті, злі й нечисті звірята в серці (пор. „Дорога спасіння”, Свята місія в образках старого місіонера).

Звісно, в печері, де народився Ісус не було хижих звірят. Але скільки людей, можливо і серед нас, зустрічає сьогодні Різдво Христове, маючи в собі всі ці головні гріхи-звірята. «Наша любов до Христа слабне тому, що вся наша сила тратиться на грішну любов, і ми хижаки, грошолюбці, раби суєтної слави» (Бесіда 4 на Мт, св. І. Золотоуст.). Шкода, що багато людей так і не забажали прийняти і зустріти новонародженого Ісуса, а Він - не нехтує навіть найжахливішим грішником. Навпаки, - приходить визволяти грішників. Тому ангел сьогодні говорить до нас: „Не бійтесь, бо я звіщаю вам велику радість… Сьогодні народився вам у місті Давидовім Спаситель, він же Христос Господь” (Лк 2,10-11). І цей прихід для спасіння на початок нового життя, котрим є Бог. Він прийшов до нас у вигляді немовляти, щоб ти і я не боялися його. Дитяти у пелюшках ніхто не боїться, - воно безборонне. Пророк закликає звіщаючи: „… Господь чекає, щоб вам учинити ласку; тому встає, щоб змилосердитись над вами. Бо Господь – Бог справедливий, щасливі всі, хто надіються на нього” (Ісая 30,18).

Він приходить і показує свою вірність. Його прихід огортає любов’ю і ніжністю кожну особу, з виключенням тих, хто цього не бажає. Ось воно, це беззахисне Дитя, що віддає себе в руки людей, повністю залежне від них. Бог ризикував і поклався на людську опіку, а ми так слабо довіряємо Творцеві. Ми боїмось віддати своє життя в його руки.

Наше життя, часто, сумне і гірке, але, якщо перебуватимемо з Богом, місця для відчаю немає і про це сьогодні говорить дитятко Ісус, котрий народився за людськими мірками в жахливих умовах: холоді і темноті, - не прийнятий людьми. А потім усе його життя не було розкішшю. Він показав, що все це, що ми терпимо, а, також, розкішне й багате життя є тимчасовим, має кінець. Господь прийшов, щоб перемогти у нас страх, щоб ми не боялися праведного життя, з котрим зв’язані терпіння та переслідування, інші випробовування, часто від близьких осіб. „Не бійсь, маленьке стадо, бо вашому Отцеві вподобалося дати вам Царство” (Лк 12,32). Він дає нам вічне Царство, візьмімо його тепер у наше життя! Господь бажає показати, що з ним найстрашніше місце, трудна ситуація, незносні терпіння не страшні, бо він – спасіння, сила, слава й перемога.

Хай слова нашої спільної радості досягнуть кожного людського серця, хто чує нас, з нами молиться, Богом живе та ним радіє! Вітаємо самотніх та опущених, прибитих горем й приречених на злиденне життя! Звертаємося з нашою радістю до військових та міліції, до всіх членів нашого уряду, багатих й бідних, тих, хто радіє та хто плаче, осуджених й тих, хто на волі – радійте щиро цим великим святом, Різдвом Христовим наповнюймо наші серця не земними задоволеннями, а небесними благами і щиро закличмо: „Слава на висотах Богу й на землі мир людям його вподобання” (Лк. 2,14).

преосвященним архіпастирям, боголюбивим пастирям,

ФІЛАРЕТ, ПАТРІАРХ КИЇВСЬКИЙ І ВСІЄЇ РУСИ-УКРАЇНИ

Нині знову Православна Церква святкує Різдво Христове, духовно прославляючи Господа нашого Ісуса Христа. Знову в наших храмах лунають слова: «З нами Бог, розумійте народи і покоряйтеся, бо з нами Бог!» Ці слова обнадійливо звучать у наш час, коли всі християнські народи переживають так звану фінансову кризу. В Україні до цієї всесвітньої біди додалися свої внутрішні проблеми. В цих умовах в нас, християн, слова пророка Ісайї: «З нами Бог!» – вселяють незбориму надію і тверду віру, що все, що стається в світі з кожним народом і з кожною людиною, відбувається для нашого спасіння, задля нашої користі. Бог не тільки карає за гріхи, але й милує. І навіть, коли Він карає, то робить це з любов’ю заради нашого спасіння і вічного життя.

Син Божий, один із трьох осіб Пресвятої Трійці, Творець всесвіту, заради визволення нас, грішних людей, від гріха і смерті, принизив Себе: будучи Богом, Він став людиною, не змінившись у Своїй Божественній природі. Бог так полюбив світ і людей, що віддав Сина Єдинородного, «щоб усякий, хто вірує в Нього, не загинув, а мав життя вічне» (Ін. 3, 16). Невже ви думаєте, що Той, Хто зазнав страшних страждань на хресті, не любить і не вболіває за нас, людей ХХІ століття?! Чи Бога не турбує наше вічне життя? Ми можемо бути байдужими до своєї вічної долі, але не Він. Наші душі роз’їдає гріх, як іржа залізо, і ми, християни, майже не звертаємо на це уваги. Наші душі просякли грошолюбством, користолюбством, неправдою, блудом, заздрістю, марнославством, гордістю, владолюбством та іншими багатьма пороками. Ми забуваємо, що все це веде нас до вічної загибелі. Але чоловіколюбивий Бог, у Якого безодні любові до Свого творіння, не бажає нашої смерті; Він хоче, «щоб усі люди спаслися і досягли пізнання істини» (1 Тим. 2, 4).

Всілякий гріх перемагається стражданнями. Тому Спаситель наш Ісус Христос перетерпів страждання на хресті, щоб нашу людську природу очистити від гріха. Він взяв на Себе гріхи всього світу. Його розпинають, ганьблять, кричать: «Якщо Ти Син Божий, зійди з хреста!» А Він у відповідь благає Отця Небесного: «Отче, прости їм, бо вони не знають, що роблять!» Але для того, щоб перетерпіти страждання і перемогти гріх, треба було Сину Божому мати людську природу, а її можна було прийняти через народження від Пресвятої Діви. В цьому і полягає значення Різдва Христового. Без страждань не відбулося б відкуплення гріха; а страждань не могло бути без втілення, тобто без Різдва. Апостол Павло називає це великою благочестя тайною, що Бог явився у плоті (1 Тим. 3, 16).

Оскільки ми, християни, носимо на собі ім’я Христа, то й повинні уподібнюватися Йому в усьому, в тому числі і в подоланні гріха через страждання, як в собі особисто, так і в суспільстві. Тому, коли ми не боремося зі своїми власними гріхами, Господь посилає нам хвороби, страждання і всілякі біди, щоб ми терпінням перемагали наші гріхи. Ісус Христос сказав: «Терпінням вашим спасайте душі ваші» (Лк. 21, 19).

Церква закликає вірних до терпіння в стражданнях. Але сенс земного життя полягає не в терпінні, а в праведності і благочесті. Що таке праведність? Це властивість життя людини, коли вона свято шанує права інших і постійно виконує покладені на неї обов’язки щодо ближніх. Праведним називається той, хто віддає кожному своє, хто виконує свої обов’язки.

Христос Спаситель приніс на землю мир: мир з Богом, мир душевний. Тому під час Його народження ангели співали: «Слава в вишніх Богу і на землі мир, в людях благовоління!» (Лк. 2, 14). Виходячи з цього, Церква навчає, що душевний мир християнина повинен ґрунтуватися не на багатстві, не на грошах і не на користолюбстві, а на любові та благочесті. Заповіді Божі слід виконувати з любові до людей, і це, любов’ю пройняте виконання, дає душевний мир і відраду. Коли людина виконує свої обов’язки, спонукувана любов’ю, в той момент вона вже не прагне до власної вигоди. Якщо такій людині відповідають на добро злом, вона не втрачає через це душевного миру, бо творила добро з добрими намірами: з любові до Бога, з любові до людини, з любові до благочестя і до правди. У такому випадку добро завжди залишається добром, і мета його досягається навіть тоді, коли на добро відповідають злом.

Тільки та праведність, в основі якої любов, має моральну вартість і може бути названа міцною. Вона прихиляє до себе Духа Святого. А Дух Святий занепале поповнить, немічне вилікує та дасть душі мир і радість, які ніщо ніколи не може порушити.

Цього святкового дня сердечно вітаю Вас, дорогі браття і сестри, та всіх християн України і серед них – віруючих УПЦ Московського Патріархату з Різдвом Христовим і Новим роком. Поздоровляю зі святом і наших земляків–українців, розсіяних по всьому світу: в Америці і Канаді, в Європі і Австралії, які люблять свою Батьківщину і дбають про Українську державу. Вітаю з Різдвом Христовим Президента України Віктора Ющенка, Верховну Раду, Український уряд і Збройні сили України.

У це велике свято Різдва Христового подякуймо Богові за всі Його милості до нас, за радості і скорботи. Будемо благати Христа Спасителя, щоб Він благословив нашу Українську державу в Новому 2010 році, весь український народ, дарував нам мир, злагоду, єдність і здоровий глузд, щоб ми керувалися в житті любов’ю до Бога, до ближніх і до України, ходили дорогами правди і не збочували на криві шляхи. Нехай світлосяйне проміння Різдвяної зірки осяє наші душі й серця світлом правди, миру і любові!

Cлово Архиєпископа Львівського на Різдво ГНІХ

Високопреосвященний Митрополите Мєчаславе,

Вельмишановні представники влади, Любі наші богомольці,

Достойні молільники біля екранів телевізора!

Найперше вітаю усіх вас з світлим та радісним святом Різдва ГНІХ! Вітаю вас у Новому році та бажаю, щоб під оглядом нашого відношення до Бога й до наших ближніх, він був кращим, як усі минулі роки! Звичайно, що ми любимо цей свято, очікуємо його, готуємося до нього та вміємо його духовно святкувати. Бо наш прихід у церкву на молитву, наша різдвяна сповідь та святе Причастя, наші чудові коляди, вертепи, взаємні вітання, святкові бажання, пересилання святкових листівок, внутрішній настрій, - знак доброго духовного стану. Це - правда, що перед Різдвяними святами ми брали участь у реколекціях, приступали до святої тайни Покаяння, гідно причащалися, пригадували собі часто про убоге народження Ісуса Христа у Вифлиємі, в убогій стаєнці. Наш Спаситель, правдивий Бог, полюбивши нас до кінця, не зважав нінащо, прийшов у світ до своїх створінь, людей, а ті його не прийняли. Правда не усі, але багато Божого люду закрилося перед своїм Господом на протязі тисячоліть, відкидаючи його світло та любов, бо давали й дають перевагу темноті та ненависті. Як довго людство буде боротися проти Бога, проти Любові, проти свого Спасителя, свого спасіння та до яких пір людство буде поборювати пропоновану Ісусом Христом вічну радість та вічну нагороду?! Хіба Ісус Христос не твій та мій Спаситель, не наш Бог, не наш Творець, Милосердя, Любов та наш Суддя? Народжене Немовля, цілковито безборонне, невинне, котре прийшло свідчити людям добро, любов, оздоровляти та воскрешати їх, відразу стало переслідуване злобним царем Іродом та його військом. А він - Бог, котрого не тільки могли захищати більш як дванадцять леґіонів ангелів (пор. Мт 26,53), але він сам, одним актом волі, міг обернути увесь світ на порошок.

А Господь так не поступає, хоч він - сильний Бог, Чудесний порадник, Князь миру, в нього влада та сила (пор. Іс 9,5). Всемогутній Бог став безборонною дитиною і був спонуканий втікати аж у Єгипет, щоб уникнути розправи Ірода з новонародженими, котрим було не більше двох років. Застановімося над тим, що Небесний Отець міг вжити різних методів, щоб не втікати його синові у далекий край. Але Господь не користується знайомствами, Божа Родина не шукає вигідного прикриття, наражається на різні небезпеки довгої та пішої подорожі у Єгипет, щоб зберегти життя народженому Синові Божому. Що ж подумаємо: чи Бог безборонний, не може себе захистити? Ні! Він - Всемогутній, але прийнявши тіло людини, справедливо вирішує щоденні обов'язки, навчаючи нас, гідного та чесного виконання наших повинностей, як волі Бога. Правда, що Господь міг у будь-який спосіб позбавитися Ірода, хоч би забираючи його до вічності через смерть, але Творець не бажав вирішувати цього питання в такий спосіб. Його Син від народження був відданий різним тяжким випробовуванням, теж, щоб ми не могли оправдовувати себе, що нам тяжко живеться, а, ось йому було легко. Трудно уявити, що Бог народився у стаєнці, на сіні, без жодної медичної опіки чи необхідних лікарських засобів, як наприклад бинти, тепла вода, відповідне місце спочинку немовляти, матері тощо. Які пелени використовувала Мати Божа для свого Сина? Що вона приготувала для нього, щоб повити його, -м'які полотна? Не знаємо, можемо здогадуватися тільки одне, що, коли у Вифлиємі люди не прийняли їх, то навіть, забезпечення в одну чи другу пелену мало рятувало від невигоди, у котрій знайшлася Божа Мати, її народжений Син та святий Йосиф, опікун. Зрозуміти таке становище можуть тільки ті людям, котрі коли-небудь знаходилися у подібному випробовуванні. Вдумуючись у прихід Божого Сина на землю та ставлення людей до нього, у нас повинно виникати бажання любити нашого Господа, а найбільше показувати це у конкретній любові до ближніх.

Господь не позбувся Ірода, не зробив чудесної стіни, як при переході ізраїльтян через Червоне море, щоб зберегти життя немовляті. Так не сталося! Вони втрьох втікали у далекий край, де чужа мова, чужі люди, потрібно було наймитувати й заробляти на кусок хліба, щоб якось прожити кожного дня. Нелегка доля зустріла народженого Господа, його Матір та святого Иосифа, але вони не нарікали, нікого не звинувачували, навпаки, у великій покорі та з цілковитим відданням себе Божій волі виконували її. Так поступають ті особи, котрі шукають доброго й праведного розв'язання життєвих перешкоди, бо вони не звинувачують нікого, не показують пальцями на інших, але довіряють Богові, його святому Провидінню.

Дорогі брати і сестри, наше життя також не легке. Ми пережили різні випробовування і, коли ми уповали на Господа все виходило на добро. Продовжуймо цю практику, віддаваймо усе в руки Бога, а від себе робімо це, що можемо, - усе буде гаразд! Радіймо тим, що маємо Бога у наших серцях, що він знайшов собі мешкання у нашій душі, бо з ним зможемо освятити себе, наших ближніх, подолати усякі труднощі та спасти наші душі. «Нехай співають, радіючи, усі царства земні, нехай же веселяться усі народи; гори і долини, і пагорби, ріки і моря, і все творіння нехай величає Господа, що народився людям у Вифлиємі, граді Юдейському...» (Утреня Різдва ГНІХ, пісня 9-го ірмосу). Сердечно вітаю усіх вас з радісним святом Різдва Христового, хай цю радість прийме та відчує кожне людське серце у нашій Україні! Хай цей рік буде для нас благословенним! Хай вибір Президента нашої держави станеться по серцю кожного громадянина у нашій країні!

Дякую за спільну молитву Митрополиту Римсько-католицької Церкви, Мечиславу Мокшицькому, священикам собору св. Юра та іншим священикам, котрі молилися з нами! Вдячний представникам нашої Влади, парафіянам та прихожанам цього собору! Велику подяку висловлюю учасникам хору нашого собору! Дякую вам, дорогі учасники моління, які брали участь біля екранів телевізора! Дякую працівникам телевізії в особі п. Климовича, котрий радо погоджується на подібні трансляції! Хай Господь благословить вашу добру працю! Усім бажаю радісних свят Різдва Христового, щасливого Нового року та правдивої, Господньої радості на увесь рік. Христос раждається! Славімо його!

РІЗДВО ГОСПОДА НАШОГО ІСУСА ХРИСТА

Христос рождається! Вірю, що це вітання приносить спокій і радість у кожну християнську душу, котра прагне його і має переконання, що, довірившись Богові, можна осягнути внутрішній мир. Із приходом Спасителя на землю світ наповнився великою радістю, і це звістив ангел після народження Ісуса Христа: "... звіщаю вам велику радість, що буде радістю всього народу" (Лк 2, 10). Ще задовго перед приходом Ісуса Христа пророк Ісая з радістю вказує на Спасителя: "Ось я його поставив свідком для народів, князем-володарем народів" (Іс 55, 4). Боже Дитя приходить в окреслений Господньою волею історичний час. Господь, що став людиною, увійшов в конкретну людську культуру - юдейську. Від цього часу Боже стало людським, а вічне - земним. Бог став людиною з усіма її властивостями, крім гріха. Щоб це здійснилося, Марія з Йосифом спішать до Галилеї, на південь, у Вифлеем.

Усе при народженні відбувалося звичайно, без особливої шани від людей до Спасителя, "чудесного порадника, сильного Бога, Князя миру". Бракувало піднесення, про яке згадував пророк Ісая, не видно було "помноження радощів та збільшення веселощів" (пор. Іс 9, 2). Не було радості в малому Вифлеємі, не знайшлося навіть місця в заїзді для Марії та Йосифа, що вже казати про куток у помешканні. Було людно, бо подорожні прибували в містечко на перепис. Прибулі до Вифлеему мали виняткову нагоду вітати народженого Месію. На жаль, так не сталося, люди були зайняті своїми справами, котрі вважали важливішими за те, що стосувалося до народженого Спасителя світу. Ангели сповістили про народження Сина Божого пастушкам, ті - людям; аж із далекого краю прийшли мудреці, а вифлеємський люд був байдужий до народження Спасителя. Це триває і сьогодні, бо кожна особа старається мати час для себе, для своїх потреб, але любити Бога, вшановувати Його через зберігання заповідей дуже часто бракує часу й бажання. Для Ісуса чомусь не було місця, і не дивно, що забракло також місця для Йосифа та Марії. Месію, можливо, люди ще прийняли б, але вагітну жінку та її чоловіка - ні! Тому Месія народився поза містом. Христос народжується в біді, Його зустрічає закам'янілість людського серця, Він стає бідним і приниженим, аби нас вчинити багатими й піднесеними до небес.

Лунав ангельський хоровий спів. Виявився блиск величної Господньої слави. Хто ж звернув увагу? Хто побачив усе це? Такі запитання не важили, не мали значення - прийшов Спаситель світу до людей. Важливо те, що й ангельський хор, і відблиск Божої слави не залишають сумніву відносно гідності новонародженої дитини. "Невже й ви бажаєте відступитися?" (Йо 6, 67), - запитував згодом Ісус, - "маєте всі на це право, але я не перестану бути Сином Божим, вашою любов'ю і вашим спасінням". Це - Спаситель, Месія, Син Божий. Пастирі швидко пізнали Його і прийняли. Він також -Пастир. Добрий пастир, що знає кожну людину-овечку до глибини серця (пор. Йо 10, 14), знає всіх своїх, дуже їх любить, розшукує їх й умирає за них. Він, не забуваймо, народився в домі пастирів, там, де часто перебували їхні вівці. Також і ясла "пізнали" вагітну, і стаєнка прийняла її "мужа", вони разом прийняли Його в холодному місці, Спасителя, дорогого Пастиря. Бідність і простота вийшли назустріч Володареві, а Він не відштовхнув їх, кинувся в їхні обійми. Тому заради убогості Бог даруватиме багатство, а заради простоти й приниження - любов. Люди очікували Бога, а не зауважили чоловіка, тому й не прийняли Бога. У серцях мешканців Вифлеєму не було місця для Бога, що мандрує з неба на землю. І тепер лунають розмови про Бога, але люди не бажають мати Його в серцях і Його науки у своєму житті.

Святий апостол Павло закликає, "щоб ми, зрікшись нечестя та грішних бажань цього світу, жили тверезо, праведно і благочестиво в нинішньому віці" (Тит 2, 12). Так, наше життя як християн не може бути яким-небудь, але - праведним. Чому в нас особисто й у державі безлад і нетерпимість? - Бракує правди, любові та бездоганності в наших душах. Говорено багато - роблено мало. Не вистачає праведних людей, бракує харизматичних лідерів. Бог народився убогим і простим, а люди бажають багатства, посад і ваги. Христос навчає, що багатим трудно здобувати Царство Боже; що без несення хрестів і терпіння, любові до кожної людини людина перестає бути людиною. Навчімося із сьогоднішнього свята того, що мешканці Вифлеєму, відкинувши Марію та Йосифа, відштовхнули від себе Спасителя. Не зробили, здається, жодного зла, мали оправдання, що на господарстві бракує місця для убогої Родини, - згубили Бога. Всевишній не відійшов, знайшлося скромне місце в полі, поза містом, поза людськими оселями й серцями. У своїх навчаннях Ісус стверджував: "Усе, що ви зробили одному з моїх братів найменших -ви мені зробили" (Мт 25, 40). Він був найменшим - Дитятком, але люди Його не приймали. Хай історична подія Різдва Господа нашого Ісуса Христа надихає нас чинити всім добро, не дивлячись на обличчя й не заглядаючи ближньому в кишеню - що він може мені дати за послугу. Хто чинить добро ближньому, той почує слова Господа: "Гаразд, слуго добрий і вірний! ... Увійди в радість твого пана" (Мт 25, 23). Не будьмо людьми обіцянок, а станьмо виконавцями добрих діл для ближнього. За обіцянки ніхто не нагороджує, і вони нікого не оправдають. Чинімо щоденно добрі та скромні послуги одні одним і незабаром почуємо Господні слова запрошення, аби стати учасниками вічного щастя й радості в небі.

Джерело: † Ігор (Возьняк)
Архиєпископ Львівський, УГКЦ

Книга: "Слово Господнє живе та діяльне", Проповіді

Рекомендуйте цю сторінку другові!