Проповіді на Покров Пресвятої Богородиці

Ми з вами зібралися на спільному молінні, щоб вшанувати Пресвяту Богородицю, її свято Покрови, а таких свят, більших і менших, присвячених вшануванню імені Пречистої Діви Марії у році трапляється кілька. Сьогоднішнє називається Покровом, що в нашій мові означає покривати, зберігати, забезпечувати, тощо. Про Марію, Божу Матір, оспівано багато у церковних піснях, літературі, у моліннях, іконах, а для нас дуже поважним є це, що у Службі Божій, Утрені та Вечірні ми згадуємо й оспівуємо Пречисту Преблагословенну Марію багато разів. Хто вона для нас? Чому ми молимося до неї та просимо її про багато справ, і вона дійсно допомагає у наших бідах та мольбах? Тому, що вона не тільки Мати Божого Сина, але вона й наша Мати, сам Бог, Ісус Христос, помираючи на хресті, вказав нам на неї, звертаючись до апостола Івана: «Ось матір твоя» (Ів 19,27). Ми любимо нашу матір земну, котра нас привела на світ, подібно ми повинні любити й любимо нашу Небесну Матір, котра нами опікується, за нас уболіває, а найбільше це те, що вона дбає за наше освячення та спасіння. Їй не так головне, щоб ми жили вигідним та добрим життям на землі, бо й вона жила просто та убого; але вона старається, щоб допомогти нам думати про забезпечення вічного щасливого життя. Сучасний світ, мешканці землі, дуже багато прикладають зусиль, щоб жити довше, вигідніше, не хочуть нічого терпіти, не бажають прощати ближнім, здається, що роблять великі поступи у науці та техніці, а разом з тим відступають у моралі та у гідній поведінці людини.

Ми є свідками, як розгульно живе більшість молодих людей – і не тільки вони. Як топчеться скромність, втрачається чесність, цнотливість, тощо. Куди все це несе сучасну людину? Хто зараз мислить поважно про освячення й спасіння душі? У пісні пісень читаємо: «Уся ти гарна, моя люба, і вади нема в тобі!» (Пп 4,7). Ці слова відносять святі автори до Марії, а ми, як діти Марії, повинні не тільки про це читати, але старатися, щоб присвоювати для себе цей прекрасний клич: усувати грішні вади із свого життя. І ми розуміємо, що тут не йдеться про зовнішню красу, зрештою і її дає Господь, кожній людині інакшу. І тут ходить про внутрішню красу, що перевищує без порівняння зовнішній вигляд людини. Ми повинні старатися про внутрішнє дозрівання, про наше вдосконалення духа, в чому охоче нам допомагає свята Мати. І Пречиста Діва Марія відрізнялася своєю внутрішньою красою так, що вона перевищувала нею всіх людей і не тільки їх, але вона стояла у святій любові до Господа вище ангелів, тобто небесних сил безтілесних. Від дитинства вона полюбила Господа й не знаходила більшої краси від нього, не було й не буде когось більш досконалого як Творець неба та землі. Отже, вона не бажала втрачати часу на якусь іншу любов, а старалася зростати у любові до Бога і не помилилася в тому. Жила захоплена любов’ю Творця. Люблячи дуже Господа, вона ніби заставляла його, щоб і він любив її більш усіх.

«Що та лілея між будяками, то моя люба між дочками» (Пп 2,2), - інший пречудний вірш про Марію знаходимо у Святому Писанні. Що означає порівняння лілеї між будяками і любої між дочками? А це значить порівняння Пресвятої Богородиці з жінками та з дівами, що коли-небудь жили, живуть або житимуть на цьому світі. Не можна порівнювати чудової квітки, що притягає своєю красою, своїм запахом та своєю повною принадою, з колючим будяком, що здатний ранити людину, котрого всі уникають, тому що він готовий залишити колючку у тілі, щоб приносити йому терпіння. Лілею плекають на городах, вона виростає на полях, її ставлять у церквах, в домах, інших місцях у чудові вази, щоб її чарівний запах милував нюх, а вигляд – око людини; а будяк стинають, викидають, спалюють, не використовують, позбуваються його, рахують його бур’яном. Так, і далеко більше, Пресвята Діва красою своєї душі перевищує будь-яку душу жінки, діви чи взагалі людини.

Її краса невимовна, її чар душі неможливо зрівняти із будь-якою іншою душею. І красу людини потрібно бачити, насамперед, у внутрішній її поставі, а часто буває, що зовнішня краса, несе внутрішній безлад, бруд та гріх. Душа поражена гріхом, огидніша від якої-небудь стерв’ятини, що розкладається та видає незносний гидкий запах і її вигляд для очей такий же. Послухаймо святого мужа Івана Золотоустого: «Шукай краси духовної; наслідуй жениха Церкви. Тілесна краса породжує велику наглість і багато нерозумного; породжує ревність і нерідко заставляє підозрівати тебе у мерзенних поступках. Але вона, скажеш, приносить задоволення? Один місяць або два, багато, якщо рік, але не більше; від привички це диво тратить свою привабливість. А то, що внаслідок краси буває дурного, залишається назавжди: засліплення, безумство, пихатість» (св. І. Золотоустий, Бесіда 20 на Ефесян). І свою цитату він закінчує тим, що говорить про постійне тривання любові до краси духовної, а не тілесної.

А ось, що говорив великий філософ Сократ про свою жінку, що була зла, пащекувата і прихильна до пияцтва. Це повинно послужити усім, щоб вчитися використовувати різні життєві невдачі, а не перекреслювати їх, як це часто робиться. «(Сократ) На запитання, чому він терпить їй, відповідав, що вона служить для нього домашнім училищем і вправами у любові: я, говорив він, вправляючись щоденно з нею, роблюся більш сумирний з іншими» (св. І. Золотоустий, Бесіда 26 на 1Кор). Який прекрасний урок дає нам, християнам, цей стародавній філософ!

Звичайно, ви розумієте, що я не збираюся критикувати жінок і вважаю, що ви, котрі приходите у церкву, дбаєте за красу своїх безсмертних душ, бо інакше немає змісту приходити сюди й тратити час. А Марія, Богородиця, є для усіх зразком великої святості, а разом з тим і благородності душі. Це про неї мав видіння у 903 році під час молитви святий Андрій Юродивий, коли вона розпростерла свій рантух-шаль над благаючими її людьми про допомогу. І вона допомогла, вороже військо відступило, а народ у Царгороді залишився збережений від нещастя. На пам’ятку цієї події царгородським патріархом було встановлено свято Покрови Пресвятої Богородиці («Життя святих», жовтень, отець Григорій Трух).

І в нашому краю люди не один раз діставали допомогу від Діви Марії. Коли у 1672 році на місто Теребовлю нападали турки і хотіли здобути його, наші воїни відбили їх. Тоді вороги підклали міни під мури міста, щоб висадити його у повітря. А люди цілу ніч молилися до Божої Матері у церкві перед її іконою і благали, щоб зберегла їхнє життя. Міни вибухнули, але підірвали турків, котрі з переполоху відступили від Теребовлі. Львівський єпископ Шумлянський переніс ікону до Львова і помістив її на вівтарі катедрального храму св. Юрія. В день свята Покрови Пресвятої Богородиці у церкві св. Юрія відбувався й відбувається по сьогоднішній день відпуст (пор. о. Г. Трух, там же).

А ми, дорогі брати і сестри, стараймося наслідувати Богородицю у її чеснотах, зокрема спільного родинного життя. Вона не претендувала на керівничку, не нарікала на невигоди, хоч була Матір’ю Божою, але спокійно приймала все, довіряючи Богові, їй цього вистачало. Коли ми одинокі, наслідуймо її святу чистоту, покору та простоту – усі це робімо! Молімося щиро до неї, вона допоможе нам змінитися на краще та стати правдивими її синами й дочками. Пресвята Богородице, візьми нас під свій святий покров!

Бажаю пригадати, що сьогоднішнє свято Покрови, - свято визвольної Армії УПА, котра святкує у ці дні своє 65-річчя. З цією річницею вітаю усіх воїнів УПА та бажаю їм Божого благословення й шани від усього нашого народу.

Звертаю кілька слів до сьогодні поставленого у священство отця Сергія Олінійчука та пригадую про велику відповідальність перед Богом, самим собою та своїм народом за покликання Господнє. Ти, дорогий отче, відгукнувся на заклик Господній, сьогодні став його слугою-священиком, тож служи вірно та гідно, щоб з чистою душею здати колись звіт перед Небесним Отцем за своє служіння. Я, дорогий брате у священстві, прошу тебе сердечно, щоб ти ніколи не заплямив своєї душі жодним гріхом, а тим більше, щоб ніколи не наважився стати при престолі та приносити безкровну жертву, перебуваючи у гріховному стані. Ніхто не сідає із брудними руками до столу, щоб споживати їжу, тим більше ніхто не може наважуватися приступати до приношення безкровної Жертви чи споживати Христа у святому Причасті, маючи душу забруднену гріхами! Гріх, від сьогодні, повинен стати для тебе ще більшим ворогом, це – єдиний ворог, проти котрого ти повинен боротися та призивати своїх вірних до нищівної боротьби проти зла. Твоє життя, як священика, не буде легке, бо й життя нашого Первосвященика, Ісуса Христа, закінчилося ганебно на хресті, - так уважав світ. Але Господь перед тим сказав: «У світі страждатимете. Та бадьоріться! Я бо подолав світ» (Ів 16,33). І дійсно, Спаситель подолав світ, переміг зло, кинув сатану під ноги, воскрес із мертвих і тріумфу його слави не буде кінця. Звертаюся до вас, дорогі брати і сестри, щоб ви шанували священиків, бо їх поставив Господь.

Це не справа людей судити про їхнє служіння, Бог запитає їх про служіння. Не обертаймо язика проти життя священиків. Послухаймо св. Учителя Церкви: «Чи це гідно прощення, коли в своєму оці не помічаємо колоди, в чужому оці старанно вдивляємося в сучок? Чи не знаєш ти, що судячи так, ти приготовляєш собі ще тяжчий суд? Я кажу це, не оправдуючи тих, хто негідно виконує священство, але жаліючи і плачучи над ними. Однак, я кажу, що на цій основі їх не можна судити підданим, хоч би їхнє життя і заслуговувало сильного докору» (св. І. Золот., «Слово 38, Про сміливе визнання чесного хреста…». Отже, ніхто не має права судити ближнього, тим більше священика, бо Господь собі застерігає такий суд. Як багато людей вважають, що судити священиків належить до них, воюють проти них, не шанують священиків, виступають проти слуг Божих, а не дивляться на свої задні колеса. Пам’ятаймо, що Христос хоче сам осудити священика, він його слуга, котрого знає краще, як хто-небудь із нас знає самого себе.

Дорогий отче, віддаю тебе під Покров Пресвятої Богородиці, твою дружину, дітей, всю твою родину, майбутніх твоїх парафіян. Хай Господь благословить тебе на дорогах священства, котрі для тебе розкинуті тепер всюди! І вас, дорогі брати й сестри, усіх поручаю Покрову Божої Матері й нашої Матері у день її великого свята, хай запровадить нас до вічного щастя у небі. Пам’ятаймо про уважну й покірну молитву до нашої Небесної Неньки. Рятуй нас від зла Діво чиста!

Проповідь Предстоятеля Української Православної Церкви

Покров Пресвятої Богородиці

Церква з глибоким благоговінням шанує Пресвяту Діву Марію, звеличену Богом за ангельську чистоту, глибоке смирення й найбільшу святість. У небесній славі, де божественне світло передається від одного ангельського чину до іншого, Пречиста Богородиця займає найближче до Престолу Божого місце й іменується Церквою «чеснійшою від Херувимів і славнійшою без порівняння від Серафимів». На вшанування Церквою Матері нашого Спасителя встановлене щорічне святкування всіх основних подій Її земного життя, здійснених Нею знамень, чудес і благодіянь, які є проявом всеблагого і спасенного Божого Промислу.

Історія вшанування Пресвятої Діви Марії починається з моменту явлення до Неї посланного від Бога в місто Назарет Архангела Гавриїла, який, увійшовши до Її будинку, звернувся до Неї з вітанням: «Радуйся, Благодатна» (Лк. 1, 28). Слова Ангела: «Радуйся, Благодатна!» і «Ти знайшла благодать у Бога» (Лк. 1, 30), співзвучні словам євангеліста Іоанна Богослова про втілення Сина Божого, сповненого благодаті та істини (Ін. 1, 14). Пресвята Діва Марія здобула благодать і святість як плід глибокого смирення й ангельської чистоти.

В Особі Божої Матері людство дало Сину Божому свою плоть і кров для того, щоб Він, спокутувавши й освятивши цю плоть, відновив союз між небом і землею, між Богом і людиною. Радість Благовіщення є водночас і початком хресної печалі та страждань.

Саме пришестя у світ сина Божого - це і радість, але й печаль - початок жертовної божественної любові. Блага звістка Архангела Діві Марії є початком цієї любові.

Син Божий приходить на розп’яття, смерть і добровільне поховання, щоб дарувати людям визволення і вічну радість.

Найбільший дар благословення Господнього Пречиста Діва Марія здобула тому, що була смиренною Його рабою. Її ублажатимуть усі роди, як благовіствує святий євангеліст Лука. Усі покоління людей, які в своєму житті через Її смирення прийшли до торжества благодаті та істини (Ін. 1, 17), прославлятимуть Її як Матір Господа, і милість Всесильного Бога буде з усіма тими, хто має страх Його, до скону віків - так учить нас Святе Євангеліє.

Шанування Пресвятої Діви почалося вже в апостольській громаді, адже всі учні перебували в беспрестанній молитві, як оповідають Діяння святих апостолів, з Марією - Матір’ю Ісусовою (Діян. 1, 14). Згодом з Ізраїлю шанування Богородиці поширилося у Християнських Церквах Сирії, Малої Азії, Італії та інших країн древнього світу. Остаточно і загальноцерковно воно було утверджене у 451 році на IV Вселенському Соборі у Халкідоні.

У найдавніших сказаннях про Пресвяту Діву потрібно, безперечно, бачити відгомін Святого Передання, на історичній основі якого Церква встановила свята на честь Діви Марії. «Благовіствуй земле радість велику, небеса співайте славу Божу».

Через Пресвяту Діву Марію людині знову відкрилася глибина любові Божої. Відкрилася дорога в Небо, спілкування з небожителями, зі святими Ангелами. Стало можливим для людини все, що благословив Господь, приготував і дарував людині для її користі та спасіння. Відкривається Небо, і Престол херувимський і Пресвята Діва; Церква на землі стає частиною Неба, де ми зустрічаємося з Богом і оновлюємося.

І ми сьогодні, віддаючи шану Пресвятій Благословенній Діві Марії, чеснійшій від Херувимів і славнійшій від Серафимів, благатимемо Її: «Покрий нас чесним Твоїм омофором від усякого зла і принеси молитви за нас, недостойних, Сину Твоєму і Богу нашому Ісусу Христу, щоб спастися душам нашим». Амінь.

† Володимир, Митрополит Київський і всієї України,

Предстоятель Української Православної Церкви

Офіційний сайт Української Православної Церкви - http://orthodox.org.ua

Вшанування матері Богородиці

«Віднині ублажатимуть Мене всі народи…» (Луки 1,48)

Ці пророчі слова Пресвятої Богородиці християни з радістю виконують протягом століть. Серед народів, які виявляють особливу молитовну пошану до Діви Марії, здавна був і наш український народ. Шанування Божої Матері в Україні поширюється чи не з першої проповіді святого апостола Андрія Первозваного. З покоління в покоління побожні українці звеличують Пречисту, називаючи Її «Матір’ю Руського краю». Наші князі, відправляючись у військові походи, вступали до церкви, вклякали перед іконою Богородиці і доручали себе і своє військо Її опіці. У 1036 році князь Ярослав Мудрий переміг нападників-печенігів і з вдячності до Бога і Діви Марії заклав у Києві церкву Благовіщення на Золотих воротах. У тій церкві він 1037 року віддав народ Київської держави під опіку Пресвятої Богородиці.

Відтоді Матір Божу шанують як покровительку й берегиню народу, стольний град якого – Київ. Виявляючи свою любов до Небесної Матері, українці багато церков побудовали на Її честь, серед них і найперша у Києві церква – Десятинна, і найвизначніша святиня доби Київської Русі – Софійський собор. У цьому храмі є мозаїчний образ Божої Матері Оранти, яка безнастанно молиться за нас із піднесеними руками. Його ще називають «Непорушною стіною», на знак того, що при всіх руйнуваннях собору святої Софії частина муру вівтаря із зображенням Оранти залишалася непорушною. Народний переказ стверджує, що Києву не загрожує ніяка серйозна небезпека до того часу, поки з-під куполу Софійського собору благословлятиме місто зображена там Оранта-Заступниця. Віриться, що саме завдяки молитовному заступництву Богородиці-Оранти, революційні події 2004-2005 рр. пройшли без насильства.

Особливо шанували Матір Божу запорозькі козаки. Навіть у бойовій козацькій пісні є такі слова: «Нам поможе св. Юрій і Пречиста Мати». Під час однієї з битв на Чорному морі козацькі чайки оточив флот турків і татар, що переважав запорожців силою у сотні разів. То був день Святої Покрови, тож козаки із щирою молитвою звернулися по допомогу до Цариці неба і землі – Богородиці. Несподівано на море опустився густий туман, і козаки випливли з ворожого оточення. Після цієї чудесної події запорожці збудували на Січі церкву на честь Покрови Пресвятої Богородиці і проголосили це свято днем Козацького війська. Свідченням особливого пошанування Пресвятої Богородиці на Січі є і рядки Тараса Шевченка:

Як свідчать історики, перші відділи Української Повстанської Армії оформилися саме 14 жовтня 1942 року , подібно до козаків, віддавшись під опіку Богородиці.

Кожне покоління православних українців смиренно припадало до Небесної Заступниці, і Вона як тоді, так і тепер радо вислуховує наші моління і явно показує нам свою милість. Українська земля багата на святі місця, в яких Господь дарує людям особливу благодать через молитву до Цариці Небесної. і Лаври в честь Успіння Пресвятої Богородиці (Київська, Почаївська, Святогірська, Унівська), і чудотворні ікони Матері Божої (Вишгородська, Холмська, Самбірська, Белзька), а також безліч святинь, пов’язаних із об’явленнями Діви Марії (Почаїв, Свята Гора на Золочівщині та інші).

У кожній українській християнській оселі обов’язково є ікона Пресвятої Богородиці. Нею благословляють батько і мати наречених на спільне життя у Шлюбі. Під покров Пречистої доручають батьки свого сина чи доньку, коли вони покидають отчий дім і вирушають в дорогу. Вона, через яку Воплотився Бог , допомагає матерям перенести тривогу і біль при народженні дитини.

І в хвилину смерті Пресвята Богородиця як любляча Мати допомагає людині перейти через утробу смерті, щоб народитись для вічності.

У травні традиційно вшановуємо жінок-мироносиць, віддаємо шану жінкам-християнкам і молимось за матерів, які дали нам життя і жертвують собою заради блага своїх дітей. Господь Ісус Христос із 33-х років свого земного життя 30 присвятив своїй Матері, а 3 роки – просвіченню і освяченню людства. Цим Спаситель вчить нас, щоб і ми знаходили час для служіння нашій Матері Милосердя, якій Він віддав нас під опіку. Тож пам’ятаймо про нашу Небесну Матір, яка дбає про всіх нас, а особливо за тих, за кого нема кому подбати. Не тільки в травні, а щоденно прибігаймо з молитвою до Богородиці при різних життєвих невдачах і випробуваннях і, поклавши на Неї свої надії, відчуємо, наскільки великою є любов Діви Марії до всіх нас!

Запорукою цього є слова св. Іоана Золотоуста: «Діва (Єва) вигнала нас з раю, через Діву (Марію) ми отримали життя вічне — чим осуджені, тим і звеличені».

настоятель храму св. Димитрія села Мальчиць, що на Львівщині

ПОКРОВ ПРЕСВЯТОЇ БОГОРОДИЦІ

Свято Покрову Пресвятої Богородиці присвячене видінню святого Андрія Юродивого, що молився разом з народом у церкві. Араби, що оточили місто Царгород, відступили, тому що з допомогою прийшла Пресвята Богородиця, котра захистила місто своїм омофором, тобто хусткою, чи покровом. Наші козаки на Запорізькій Січі мали церкву Покрову Пресвятої Богородиці, а воїни УПА проголосили Покров своїм офіційним святом. У нашому народі це свято знане й люблене, тому що набожність більшості нашого люду до Пресвятої Богородиці правдива й велика.

Свято Покрову Пресвятої Богородиці пригадує велику роль Марії у житті людства. Сказавши Богові "так", вона не тільки уможливила план спасіння людства - цим виразом Пресвята Богородиця погодилася стати матір'ю кожної людини. Коли переглянемо двохтисячолітню історію християнства, то знайдемо переконливі підтвердження цього. Існує багато свідчень протягом усього часу існування християнства про допомогу Марії людям у Фатімі, Люрді або інших чудотворних місцях, скажімо, у нашій Зарваниці. Кожен, хто до Неї звертався, не відійшов з порожніми руками - це могли бути тілесні зцілення або духовні дари. У сьогоднішній час Пресвята Богородиця простягає свій покров, аби захистити нас переусім від темряви духовної смерті. Нам треба лише підняти очі вгору, відкрити своє серце, простягнути руки - і Марія негайно прийде на допомогу. Сьогодні вона ще раз бажає сказати нам, що сильно любить нас і хоче нашого спасіння. Вона постійно простягає свою материнську руку, аби повести нас до Ісуса, аби показати нам правильний шлях

до щасливої вічності та провадити нас правильною дорогою. Вона бажає захищати нас на цьому нелегкому земному шляху, що, хай би який був довгий, все одно закінчиться і доведе до щасливої вічності. Пресвята Богородиця є великим даром для нас - безмірним даром. Рятівною для всіх є практика пригадувати собі святу і преславну Діву Марію та в усяких небезпеках віддавати їй себе самих - так, як немічна дитина віддає себе своїй матері. Часте прикликання імені Марії приносить душі безпеку й потіху - так стверджує у своїх творах Т. Кемпійський.

Хто може найкраще навчити нас покладатися на Бога, любити Його? Очевидно, що Пресвята Богородиця, наша небесна Матір — покровителька. Живучи на землі, вона багато терпіла, а вершиною її страждань була смерть Ісуса на хресті. Господь, подарувавши її нам, дав заступницю, що допоможе нам гідно йти цією долиною сліз. У світі є багато людей, котрих можна назвати сиротами, тому що, шануючи Ісуса, не шанують Його Матері. Це велика помилка та велика втрата - позбавляти себе могутньої материнської опіки. Дитина без матері стає сиротою, подібно людина, що позбавляє себе опіки Божої Матері, прирікає себе на духовне сирітство.

У нашому житті, якщо ми підготовані, відчуваємо чудесну й неустанну поміч Божої Матері, коли прибігаємо та щирим серцем віддаємо себе під її могутній материнський покров. "Власне кажучи, вона тільки чекає, щоби вивести нас на певні береги та повести до Ісуса Христа. Вона звертає свої милосердні очі, які стежать за нами, щоб ми не блукали манівцями, а щоб стали на шлях правди та життя. Ми навіть не можемо собі уявити, наскільки наше життя може стати радісним з допомогою Богоматері, адже сам Господь того хоче" (о. Іван Ортинський, "Щасте-доле, де ти?").

Колись Олександрійський патріарх Кирило звернувся приблизно такими словами до учасників Ефеського собору: "Радуйся, Богородице Маріє, бо ти є та, через котру Свята Тройця прославлена, та, через яку демони потоптані, через яку творіння, що впало, знову до неба прийняте, через тебе апостоли сповіщають спасіння народам". У Пісні Пісень, де оспівано, зокрема, любов Бога до вибраного народу й до кожної душі, це особливо стосується до Пресвятої Богородиці: "О найкраща між жінками... Яка бо ти прекрасна, моя люба!" (Пісня пісень 1, 8; 15). Це має захоплювати й нас, аби практикувати любов до Пресвятої Богородиці, довіряти їй, прославляти небесну Неньку нашим життям, не тільки уникаючи гріха, а й сердечно наслідуючи її чесноти. У житті Пречистої Діви Марії, зокрема, помітна велика любов до неприятелів. У книжці "Досвітня Зоря" (розділ "Про любов до неприятелів") автор Франц Аріяс наводить слова святого Івана Золотоустого, котрий навчав, що людина буває більше подібна до Бога тільки тоді, коли вона добре чинить відносно своїх ворогів і тих, хто її кривдить. Така поведінка відносно своїх ворогів має випливати із серця. Робити добро тим, хто нам його робить, не становить жодної проблеми, а робити добро тим, хто нас кривдить, - це чеснота, котра коштує людині багато молитви, зусиль і перемоги над своїми пристрастями та невпорядкованими внутрішніми нахилами. Таких неприятелів щодо Пресвятої Діви було багато: книжники і фарисеї, що переслідували Христа; вибраний народ, що кричав "розіпни, розіпни!"; Пилат, що видав несправедливий смертний вирок; римські воїни, котрі прибили Ісуса до хреста. Пречиста Діва Марія ніби їх не зауважувала, вона в останню хвилину, як Мати, стояла під хрестом і терпіла разом із Сином. Гідне подиву те, що її син, Ісус Христос, залишає їй заповіт, вказуючи на Івана Богослова: "Жінко, ось син твій" (Йо 19, 26). Тим збірним виразом доручає всіх людей опіці своєї Матері. Пресвята Богородиця, стоячи під хрестом, ніби не бачила ворогів, але бачила любов правдивого Бога, свого Сина Ісуса Христа, котрий умирав на хресті. Вона не палала ненавистю, не бажала помсти, вона любила Бога й любила всіх людей, навіть тих, хто розіп'яв її Сина. О, подиву гідна любове Матері до Сина і до ворогів-розпинателів! О, подиву гідна любове Матері до нас, грішних людей! Хто збагне її, хто прийме таку любов у своє серце?

Кожного з нас така велика любов Пресвятої Богородиці до ворогів спонукує сердечно переглянути своє життя й щиро сказати собі правду, запитуючи себе: чи я не маю когось такого, кого не люблю, кого вилучаю зі своєї любові. Можливо, когось переслідую у своєму серці й не можу принаймні примиритися з тою особою.

Автор Я.Корнобіс описує історію смерті одного завзятого протестанта, що палав ненавистю до Католицької Церкви. На ложі смерті він попросив привести священика... всіх здивувало, що сталося. Історія ж була така: коли він у дитинстві повертався зі школи, бачив, як школярі кидали каміння у статую Матері Божої. Він оборонив її. Його запитали: "Ти католик?" - "Ні! - відповідав він. - Але я охрещений". Вночі йому приснилася гарна Пані, котра сказала, що не забуде йому цього доброго вчинку, що він не загине. Тепер, коли він лежав на смертному ложі, до нього прийшла ця Пані зі статуї. Пригадала йому його добрий вчинок та свій давній прихід до нього. Це так вплинуло на чоловіка, що він захотів висповідатися, покаятися, - тому й покликав священика.

Просимо тебе, о Божа Мати, навчи нас любити Господа і ближнього так сильно, наскільки це можливо для нас, людей, візьми нас під могутній захист і покров у цьому житті, а в майбутньому дай щасливе життя.

Храм Покрови Пресвятої Богородиці, м.Львів, 14.10.2003.

Джерело: † Ігор (Возьняк)
Архиєпископ Львівський, УГКЦ

Книга: "Слово Господнє живе та діяльне", Проповіді

Рекомендуйте цю сторінку другові!

Проповідь Владики Ігоря на свято Покрови Пресвятої Богородиці

Проповідь Предстоятеля Української Православної Церкви

Покров Пресвятої Богородиці

Вшанування матері Богородиці

ПОКРОВ ПРЕСВЯТОЇ БОГОРОДИЦІ