Проповіді на неділю про розслабленого

Євангеліє нам оповідає про те, що недалеко від Храму в Єрусалимі була Овеча купіль (щось ніби басейну). Ангел Господній сходив в цю купіль, обурював воду і давав їй чудодійну силу, і хто перший входив у воду після обурення її Ангелом, той отримував зцілення від всякої хвороби, якою б не був хворий. Ця цілюща сила привертала до води безліч болящих. Серед них була одна людина, яка тридцять вісім років страждала тяжкою недугою, але все-таки не сумувала сподіваючись на зцілення.

З нагоди свята Господь наш Ісус Христос прийшов до Єрусалима і відвідав Овечу купіль. Звернувши увагу на розслабленого, який чекав милості Божої, Господь запитав його: «Чи хочеш бути здоровий? Так, Господи, — відповідав хворий, — але не маю людини, яка опустила б мене в купальню, коли обуриться вода; коли ж я приходжу, інший вже сходить раніше мене. Тоді Господь говорить: Встань, візьми постіль твою і ходи» (Ін. 5, 6-8). І, диво! Одним Своїм Божественним словом Господь миттєво зцілив хворого. Той, хто страждав тридцять вісім років тяжкою недугою миттєво видужав, узяв постіль свою і пішов. А було це в день суботній, і іудеї сказали, що в суботу не дозволене носити ліжко. Тоді зцілений промовив: «Хто мене зцілив, Той мені сказав: візьми постіль твою і ходи» (Ін. 5, 11). Ісуса Христа поряд вже не було. Він сховався в народі. Але потім, коли Господь зустрів зціленого в храмі, Він додав наступні слова: «Ось, ти видужав; не гріши більше, щоб не трапилося з тобою чого гірше» (Ін. 5, 14).

Перше, що заслуговує нашої уваги, — це тверда віра хворого в милосердя Боже. Тридцять вісім років він страждав від тяжкої хвороби і не знемагав в своєму терпінні і покладанні надії. Він вірив і сподівався отримати просиме, і Господь згадав про нього і подав йому зцілення. Навчімося, на цьому прикладі бути терплячими під час відвідуючої нас скорботи, яких буває так багато. Прагнемо сподіватися на Господа Бога і сподіваючись на Нього черпати силу і мужність до покірливого перенесення різного роду скорботи і невдач житейських. Якою б тяжкою не була скорботи, скільки б часу вони не продовжувалися, — віримо, що Господь може нам допомогти і рано чи пізно полегшить наші страждання, якщо тільки матимемо тверду, непохитну надію на Його милосердя. Господу все можливо, і Він може в одну мить змінити нашу скорботу на радість. Дійсно, скорботи і біди деколи не під силу понести людині, і ми, із-за своєї легкодухості і нетерплячості, нерідко втрачаємо надію на милість Божу, плачемо і ремствуємо, кажучи: "терплю я і молюся, але Господь не бачить моїх сліз", — і вже починаємо впадати у відчай. Наскільки ми деколи малодушні! Приклад терплячого перенесення своєї хвороби розслабленим нехай послужить повчанням кожному з нас.

Якщо ми віруємо, що є Бог, що Він за нас віддав на смерть Свого Єдинородного Сина, якщо ми віруємо, що усім нашим життям управляє не хто інший, а Той же Отець Небесний — тому ми і повинні покласти на Нього всі наші покладання, надії. «Покладайся на Господа у скорботах твоїх, і Він підтримає тебе. Ніколи не дасть Він упасти праведникові» (Пс. 54, 23).

Ми іноді бажаємо, щоб наші прохання і молитви негайно ж виконувалися, не думаючи про те, що Бог краще за нас знає, що для нас корисно і коли подати нам утіху. Ми плачемо, стогнемо, називаючи себе нещасними і як би безневинно страждаючими все життя, не згадуючи повчання Господнього апостола: «Господь, кого любить, того карає; б'є ж всякого сина, якого приймає» (Евр. 12, 6). Через перенесення скорботи і тілесних страждань Господь лікаує нашу душу, готуючи її до майбутнього життя, навчає нас смирення і нелицемірного покладання надії на Його милість. Скорботи ясно свідчать про те, що Господь в цей час звернув на нас особливу увагу. Він хоче умудрити нас заради спасіння, дає нам можливість показати Йому, наскільки ми багатий вірою, надією і любов'ю, — цими істинними християнськими чеснотами, без яких людині неможливо увійти до Царства Небесного.

І недаремно святі і праведні вважали себе забутими Господом, коли їх довго не відвідувала скорбота. Апостол Павло говорить: «І не цим тільки, але хвалимось і скорботами, знаючи, що від скорботи походить терпіння, від терпіння – досвідченість, від досвідчености – надія, а надія не посоромить, тому що любов Божа влилась у серця наші Духом Святим, даним нам» (Рим. 5, 3-5). Скорботи — це наші вчителі, вони навчають нас терпінню, досвідченості і майстерності. А досвід — це велика справа в житті. Досвід одушевляє людину впевненістю в успіху.

А ми ось цієї-то дивної сили не хочемо в собі виховувати, і навіть коли Господь Сам, по Своєму чоловіколюбству, вирішує виплекати в нас її, цю силу, то ми і тоді ремствуємо на Нього, плачемо на долю: навіщо вона вимагає від нас напруги, зусилля, турботи і праці непосильного. Не знаючи того, що своєю легкодухістю ми істотно заважаємо благодаті Божій допомагати нам, — ми стаємо ні на що не здатними, такими, що не вміють сприйняти в себе цю благодать, яка вимагає від нас рішучості у відданні себе у волю Господню.

Не можуть не обернути на себе нашої уваги слова з прочитаного Євангелія, сказані Господом зціленому розслабленому: «Ось, ти видужав; не гріши більше, щоб не трапилося з тобою чого гірше» (Ін. 5, 14). З цих слів видно, що між хворобою і гріхом існує самий найтісніший зв'язок. Поки перші люди не погрішили, доти вони були здорові і тілом і душею. А після того, як не змогли вберегти себе від гріха, — услід за гріхом послідували і хвороби. Це явище повторюється і зараз, і закон цієї залежності буде в силі до кінця віку. Всяке порушення закону, яке в області тілесної, так і в області етичної, спричиняє за собою розлад природи нашої і неодмінно супроводжується хворобами. А тому, знаючи цю істину, необхідно уникати гріха як причини руйнування наший душевної і тілесної природи.

Але благодать Божа дає нам засіб до постійного очищення від гріхів в Таїнстві покаяння. Скільки б людина не падала — вона завжди має можливість встати. Усвідомивши свій гріх, пошкодуємо про те, що ми образив всевишнього Господа, здобудемо твердий намір виправлення — і Господь по Своєму милосердю пробачить нам наш гріх і сподобить Своєї благодаті.

Скажемо словами святого апостола Іакова: «Терпіть же довго і ви, зміцніть серця ваші,бо пришестя господа наближається» (Як. 5, 8). Життя своє віддамо волі Божій. Віримо: Господу краще за наше знати, коли Йому поглянути на нас, а коли і відвернути від нас пречисте Лице Своє. І що б не трапилося в житті — частіше молимось: Уповання моє — Отець, Пристановищек моє — Син, Покрив мій — Дух Святий, Тройце Свята, слава Тобі!

Вчення святих отців про користь хвороб

«Хто створив душу, Той створив і тіло, і Хто зціляє безсмертну душу, Той може зцілити і тіло від тимчасових страждань і хвороб. (Преп. Макарій Єгипетський)

«Вражається плоть, щоб зцілилася душа, вбивається гріх, щоб жила правда».

«Як не потрібно зовсім бігати лікарського мистецтва, так невідповідно вважати в нім всю свою надію. Але як користуємося мистецтвом землеробства, а плодів просимо у Господа, так ведучи до себе лікаря, коли дозволяє це розум, не відступаємося від покладання надії на Бога». (Свт. Василій Великий)

«Коли не можу зробити, щоб не страждати, набуваю стражданням те, що переношу його і дякую як в радощах, так і в скорботі, будучи впевнений, що все трапилося з нами у Слова не без розумної причини, хоча нам і здається, що немає причини. Хвороби і для духовної моєї частини служать деяким очищенням, а в очищенні всякий має потребу, як би не був він міцний». (Свт. Григорій Богослов)

«Зіпсованість душі є причина хвороб тілесних.

«Трапляються хвороби і для випробування нас в добрі».

«Бог часто попускає тобі впасти в хворобі не тому, щоб Він залишив тебе, але з тим, щоб більше прославити тебе. Отже, будь терплячий». (Свт. Іоан Золотоуст)

«Якщо схопить тебе хвороба, не сумуй і не падай духом, але подякуй Богові, що Він промишляє доставити тобі хворобою благо. Коли людина хвора, тоді і душа його починає шукати Господа. Тому напоумлення добре, якщо тільки напоумлений дякує». (Преп. Єфрем Сирін)

«Хвороби посилаються для очищення тих, що згрішили, а іноді для того, щоб смирити піднесення». (Преп. Іоан Ліствічник)

«Тіло твоє, виснажене недугою, може бути спасительним лікуванням для душі твоєї. Якщо ти подібний до заліза, то вогонь страждання очистить тебе від іржі; якщо ж ти золото, то цей вогонь додасть більше блиску твоїм чеснотам». (Квітник Духовний)

НЕДІЛЯ РОЗСЛАБЛЕНОГО

(Роздуми з нагоди прощі вірних Львівської Архиепархії до Зарваниці)

Ми прибуваємо до святого місця в Зарваниці, щоб просити для себе, для рідних та для ближніх духовних дарів, дякувати за отримані різні ласки, вилити все наболіле зі свого серця, стати зі своїми потребами та ранами у Божій присутності на чудотворному місці. Приходимо з любов'ю та надією до нашої небесної Неньки, Марії, котра розуміє наші потреби краще, ніж ми це можемо уявити. Усі потребуємо очищення від наших гріхів, від задавнених ран, бажаємо оздоровлення - як чоловік, про котрого розповідає Євангеліє, що тридцять вісім років перебував у тяжкій недузі, і таким зустрів його Ісус Христос при водній купелі. Історія цієї тяжко хворої людини -це історія кожної людини, котра покликана до життя на землі як прочанин, це історія всього людства, котре лежить у гріховних ранах й очікує оздоровлення від Господа. Він, Господь, подібно, як колись, приходить до кожної людини й запитує: "Бажаєш одужати?" Недужий не знав, як відповісти на поставлене запитання, хоч Ісус знав його бажання. Хворий казав, що немає людини, яка б розуміла його потребу, і навіть не здогадувався, що перед ним Господь, його Творець, котрий знає його недугу і бажає допомогти йому. Дивно, що він так довго лежав і нічого не чув про Ісуса Христа, котрий чинив такі численні чуда.

Спробуймо поставити себе на місце цього хворого або принаймні стати біля Господа та розслабленого чоловіка й перейнятися їхньою розмовою і доконаним фактом оздоровлення недужого. Нагадаймо собі, що чоловік хворіє тридцять вісім років, Святе Письмо не пише про те, скільки років він перебував безпосередньо біля води, котру приходить зворушувати ангел, - хто входив у неї перший, ставав здоровий! Не було там черги. Лежали хворі, і кожен сильніший і хитріший ставав здоровим, можливо, навіть той, хто прийшов пізніше і в кого недуга не була аж занадто тяжка, - перший входив у купіль і видужував. Ісус Христос не вживав води, не махав руками, не користувався іншими середниками чи способами, а просто сказав хворому: "Устань, візьми твоє ложе і ходи!" Хворий пішов, а юдеї стали докучати йому, що в суботу не годиться носити ложа, однак його переслідували не за те, що він носив свою лежанку, а за те, що це оздоровлення довершив Ісус Христос.

У цьому випадку причиною хвороби були гріхи, про це ми довідуємося з пізнішої зустрічі Ісуса й хворого. Але Ісус нічого не сказав хворому про відпущення гріхів під час оздоровлення, це зауважує Св. Іван Золотоустий і вважає, що затяжна хвороба, котру терпеливо прийняв розслаблений, згладила його гріхи (пор.: св. Ів. Золотоустий, "Про розслабленого", том 3). Ісус перший зацікавився хворим, його життям, проблемами. Бог перший виходить до нас назустріч. Він вибирає нас, щоб допомогти. Він підходить і запитує: "Бажаєш одужати?" Важливо, щоб ми навчилися помічати дію Бога в нашому житті. Вершина об'явлення Бога - Слово Боже. Щоб могти почути Божу мову, треба самому замовкнути. Буває, що через численні наші заняття, навіть егоїстичні молитви, ми не прислуховуємося до Божого голосу й тому не маємо можливості почути його. Коли хтось не слухає, немає змісту говорити; щоб уміти прислухатися до Господньої мови, треба бути покірним. Хвороба перемінила розслабленого, він не протестує проти того, коли перед ним став незнайомець і запитує його, чи він бажає одужати. Не злиться, не нарікає, а покірно пояснює ситуацію, в якій перебуває, і розповідає про свою затяжну хворобу. Мабуть, до нього рідко хто зближався, щоб заговорити. Так, Господь звернув увагу на розслабленого без жодної його заслуги, тобто пам'ятав про нього. Цим випадком Бог бажає навчити нас, що Він і про нас пам'ятає, знає наші недуги й недостатки, наші проблеми та бажання: "Невже ж забуде молодиця про своє немовля? Не матиме жалю до сина свого лона? Та хоча б вона й забула, я тебе не забуду" (Іс 49, 15). Він, Господь, бажає діяти для нашого духовного добра, але нам чомусь не раз багато чого не вдається. Господь знає нашу неміч, Він чудовий педагог і не хоче смерті грішника. Не відомо, як довго лежав розслаблений біля оздоровчої води, але відомо, що на нього ніхто не звертав уваги із людей: "Не маю нікого, пане", -так сказав розслаблений до Ісуса, приймаючи Його за якогось незнаного чоловіка. Який розпач!

Він самотній, ніхто не поцікавився його недугою, він, мабуть, признався б, якщо б йому пробували допомогти, але не було хворому про що згадувати. З одного боку, у хворобі людина обмежена, з іншого - хворобу можна не тільки терпеливо прийняти, але й з любов'ю її переживати, тому що це частина нашого життя. Який великий учитель розслаблений, що вміє так розсудливо й правильно поводитися у своїй недузі! Він бажає одужання, але не нарікає на терпіння, він хоче позбутися хвороби, але не звинувачує нікого. Сам на сам стоїть у своїй хворобі, але до нього прийшов Господь, щоб його потішити й оздоровити. Коли Ісус Христос зустрів хворого пізніше, у храмі, Він вказав йому, що причиною його хвороби були гріхи, і застеріг його на майбутнє, щоб не поплатився через повернення до гріхів гіршим становищем - вічною карою в пеклі. Може, хтось із нас заздрить тим, що грішать, через їхнє вдале життя і достаток? Праведникові жити серед грішників нелегко, але він може своїми молитвами допомогти їм у наверненні. Людина має нагоду показати свою чесноту, випробовувати себе серед грішного оточення, як, наприклад, Ной, що жив серед зіпсутого народу, але показував вірність Господові, бо праведник "на путь грішників не ступає". Господь не перешкоджає грішникові жити в достатку, щоб той пізнав Божу доброту, можливо, ділився з ближнім і так прийшов до навернення. Святий Іван Золотоустий пише, що Господь допустив Юду, аби той вмочив руку разом з Ним, аби розбудити в нього сором і добру поставу душі, тому що це має свою користь (пор. Бесіда 81, на Мт). Господь закликає нас піднятися з наших грішних прив'язань, залишити їх, почати ходити в Божій правді перед своїм Творцем. Не годиться й не личить християнинові перебувати в гріхах, бути пораненим брудними гріховними ранами. Можна й треба цього уникати, звільнитися від цього поганого та гидкого стану. Хто бажав би лежати серед сміття і втягувати неприємний запах до свого нутра? Можемо дихати свіжим повітрям, потрібно цього тільки бажати й докласти маленьких зусиль - визнати свою духовну недугу й стати перед Богом зі своїми ранами, щоб Він оздоровив і простив гріхи. Так легко можна бути здоровим, так тісно можна з'єднатися з Христом у Пресвятій Євхаристії. Користаймо з Господньої доброти, з Його безмежного милосердя!

Людина, хвора тілесно, не може рухатися, зазнає багатьох обмежень і відрізняється від здорових людей, подібно й духовно хвора особа не може любити Бога, провадити досконалого життя, здобувати нагороди перед Богом, аж поки не залишить гріхів і не позбудеться гріховної хвороби. У Бога не існує безнадійних ситуацій, навіть коли людина давно поховала себе в тяжких провинах. Справжнє воскресіння нашого серця відбувається тоді, коли ми щиро каємося за наші гріхи. "Спиніться... і роздивіться.,., де дорога добра, то й ступайте нею, і знайдете спокій душам вашим" (Єр 6, 16), - закликає Господь через пророка. Проявімо живу віру, і Господь довершить багато різних чудес, можливо, й уживаючи наших рук чи уст. Євреї звертають увагу на суботу та несені ноші, а не бачать людини, звільненої від її хвороби. Ісусові Христові важливо спасти та освятити людину, бо Він прийшов спасти людський рід, те, що загинуло.

Ми стоїмо на святій землі, котрою ступали мільйони прочан, що приходили сюди, до чудотворного місця, і відходили оздоровлені духом і тілом. Колись Господь промовляв до Мойсея: "Не наближайся сюди! Скинь взуття з твоїх ніг: місце бо, що на ньому стоїш - земля свята" (Вих 3, 5). Господь поставив умову, аби Мойсей скинув взуття, наближаючись до Нього. Подібно й тепер словами Св. Івана Христителя цей самий Бог вказує нам на Ісуса Христа, як Божого Агнця, що забирає гріхи світу (Йо 1,29), до котрого маємо приближатися через покаяння, бо Царство Боже близько для кожного з нас (Мт 3, 2). Хай Мати Божа Зарваницька допоможе нам вистояти не тільки в терпіннях, а перебувати з Ісусом Христом до кінця, щоб осягнути вічну щасливу нагороду!

Пресвята Богородице, поручаю тобі в особливий спосіб усіх вірних нашої Архиєпархії, від немовляти до тих, хто похилився над гробом! Виблагай, о наша Ненько, у свого Сина, щоб ніхто з нашої Архиєпархії не відійшов до вічності, не примирившись з Богом. Просимо тебе, виблагай для нас духа примирення та духа покори! Помилуй нас, грішних, о Господи, не задля окресленого числа праведників, але задля невинних дітей, котрих ти покликаєш до життя! Ми свідомі нашої гріховності, не сміємо підняти очей до тебе, але благаємо тебе з усього серця: прости нам, Отче небесний, задля заслуг Ісуса Христа, Його терпінь, смерті й Воскресіння!

Джерело: † Ігор (Возьняк)
Архиєпископ Львівський, УГКЦ

Книга: "Слово Господнє живе та діяльне", Проповіді

Рекомендуйте цю сторінку другові!

Неділя про розслабленого

Вчення святих отців про користь хвороб

НЕДІЛЯ РОЗСЛАБЛЕНОГО