Проповіді на свято Різдва Івана Хрестителя

Постать святого Івана Хрестителя займає визначне місце в історії спасіння та у Святому Писанні. Він – син священика Захарії, пророк, пустинник, проповідник, хреститель та предтеча Ісуса Христа. Зачаття Івана, як і народження дивне зокрема тим, що його батько не повірив ангелові, Божому посланцеві, про народження сина і через це він (Захарія) втратив мову, а при народженні священик Захарія заговорив знову. Вдумаймося у слова Писання, де пишеться, що Захарія був «справедливий й виконував всі заповіді й накази Господні бездоганно», але не прийняв з вірою слів ангела, який прийшов до нього у святилищі, коли цей кадив перед Господом, а народ молився знадвору. Трохи насторожує і зрівноважує те, що слуга Господній, який служить в Божому домі та має позитивні риси, але не до кінця покладається на Господа. Бачимо, що його бездоганність життя висока, але переконуємося в тому, що в цьому служінні існують різні рівні. Захарія – священик всемогутнього Бога, служить йому вірно, але не до кінця довіряє своєму Творцеві, розраховує на свої ослаблі сили, забуваючи про те, що «Бог з цього каміння може розбудити (до життя) дітей Авраама». Існують різні рівні довіри Богові в Авраама та Захарії. Авраам, хоч не священик, проте в усьому й цілковито свою надію поклав на Господа. Він відрікся своєї волі і став керуватися виключно Божою Волею, вважаючи, що Господь його краще попровадить, як він це сам буде чинити. Патріарх повірив Богові в тому, що його 90-річна дружина почне у лоні й народить дитя.

А згодом життя принесло йому ще більше випробовування: потрібно було принести у всепальну жертву єдиного сина і то власноручно, як батькові, хоч мав запевнення від Бога, що з нього чисельно розмножиться рід, як пісок на морі. Авраам йшов до кінця за вказівкою Бога, не завагався ані на хвилю і засіяв бездоганністю свого життя. Господь поблагословив його в усьому, перебував з ним та вчинив велику опіку над цим праведником. Захарія, священик, вірний Господу до певної міри, приносить служби в Божому домі, але в трудні хвилини не відважується повністю відректися себе. Хоч чинить молитву з вірним народом, який зібраний назовні Господнього дому, але в розмові з ангелом не вірить небесному гостю, незважаючи на те, що почув різні слова запевнення. Яка велика різниця заходить між людьми, які служать Богові: Авраам – вірить Богу, хоч він не священик і не чинить священицької послуги; Захарія – священик, не завжди вірить Господеві, оглядається назад на свої вміння та досвід, але програє, бо Господь у немічних сильніший від його розрахунків. Бог довершує своїх планів, щоб Предтеча прийшов на землю незважаючи на те, що людина цього не розуміє й не хоче. Від невірства в слова принесені ангелом з небес Захарія, який покладався на себе, онімів; подібно, як і не вірив в слова Ісуса Христа апостол Петро, покладаючись на свої сили та досвід твердив, що не відречеться Господа. Був випробуваний – відрікся; але Христос не змінив думки і залишив своїм заступником учня Петра, який в певний момент зламався стверджуючи, що не знає Господа.

Як переконуємося, Всевишній різними способами довершує діла освячення й спасіння людей, навіть тоді, коли особи, на яких він розраховував, стаються невірними його планам. Прихід на світ пророка й Предтечі Івана розв'язав бездітність неплідної Єлизавети, а священик Захарія досвідчив подвійного чуда: бо через невірство втратив мову, а при народженні сина отримав її. Людина часто стає перешкодою звершення Волі Бога, але Господь своє діло провадить в інший спосіб, як пригадуємо теж про вихід ізраїльського народу з Єгипту в обіцяну землю, коли їхній шлях тривав аж сорок років через нарікання на Бога та недовіру йому. Отже, народження Івана знаменувалося дивними знаками: про це сповіщав ангел, священик Захарія та Єлизавета були старшими людьми, втрата мови Захарією та отримання її при народженні славного пророка, великого мужа пустині та хрестителя Ісуса Христа – Івана Хрестителя. Цей славний чоловік також мав свою місію, яку він виконував з честю – зростав серед пустині, що виховала в нього духа мужності, мудрості, цілковитої посвяти Богові, який уболівав за спасіння свого народу, який не вагався, навіть, жорстокому цареві Іроду робити зауваження, щоб той залишив грішне життя. У творах Святих Отців читаємо:«... не думай, що Іван Хреститель прийшов свідчити тому, щоб надати достовірність навчанню Господа. Ні! А для того, щоби єдиноплемінники його увірували через нього» (св. І. Золото., Бесіда 6 на Ів).

І для нас, дорогі брати й сестри, кожне свято, кожна нагода життя, наша участь у молитвах, в різних богослужіннях та церковних обрядах повинні служити для того, щоб утверджуватися у святій вірі, зростати в любові та довірі до Бога. Сьогоднішнє посвячення невеликої церкви, в якому ми беремо участь, повинно спонукувати усіх до великої вдячності Господеві, до росту надії в нього, для нашого освячення та праведності життя. При посвяченні цієї церкви ми молилися до Бога, щоб він «наповнив божественною славою цей храм, що збудований для його прославлення, а жертовник, як святая святих, був престолом його Царства, на котрому приносяться безкровні жертви, щоб прощалися нам гріхи» («Архиєратикон», чин посвячення церкви). Ми з вами стали свідками миття престолу, помазання його Миром, накривання чистими обрусами. Церкву окропили свяченою водою, використовували святий кадильний запах, стіни намащували святим Миром. Все старалися виконати побожно й докладно, бо тут будуть відбуватися служіння Богові. Церква – шлях до освячення й спасіння, в якій люди отримують святі Таїнства та прямують до щасливої вічності. Сьогодні невидимо з нами перебувало небо, тут молилися особи, які мешкали в даній околиці й випередили нас у вічність. Були присутні ваші рідні, знайомі, ваші діди й прадіди – всі ми разом злучилися в молитві навколо Трисвятого Бога. Хай Господь благословить усіх щедрими дарами, щоб навколо панував мир, спокій, взаємна любов, повага одні до одних та щоб постійно заносилася щира молитва до Господа. Усіх вас поручаю під Покров Пресвятої Богородиці та віддаю під опіку вашим ангелам хоронителям. Хай Господь ласкаво винагородить жертводавцям, працівникам, архітекторам, усім, хто якоюсь послугою мав та має відношення до постання та прикраси цього Господнього храму. Бажаю Божих дарів, здоров'я, рівноваги та вічної нагороди в небі!

Слово Архиєпископа Львівського

На свято Різдва славного Пророка, Предтечі, і Хрестителя Господнього Івана

Уродини, навіть святих осіб, не так часто відзначаються святкуванням у церкві Божій. Хоч це - велика радість для людей, коли появляється нове життя, а тим більше тоді, якщо ця особа довершує значних діл перед Господом та людським родом. Таких свят, що зв'язані з уродинами праведників, дуже мало у церковному календарі. Церква радше споглядає на гідне й бездоганне закінчення життя людиною на землі.

Священик Захарія та Єлизавета, його дружина, мабуть на цей час, коли приходив до священика ангел, уже не молилися про отримання потомства. Хоч їхніх молитов, що у минулому, Господь не залишив без уваги і ангел сповістив про це Захарію. А Захарія, що виконував своє служіння перед Господом у святилищі, налякався появи ангела, що стояв праворуч. Дух же Господній заспокоював його та приніс йому новину, що його дружина породить дитя. Архангел Гавриїл, навіть, приніс ім'я майбутній дитині - Іван. А це означало щось дуже великого та значного, бо його завданням було передувати самому Ісусу Христу, нашому Спасителеві. Цей ангел сказав, що сила та дух Предтечі буде як у пророка Іллі. Святий Іван Золотоустий пише про значення Івана Хрестителя так: «Ілля означає - Бог. Так як Іван мав у собі Бога, - він наповнився Святим Духом ще в лоні своєї матері, а Бог є Дух, - то про нього говорив Господь через пророка на багато років раніше: Оце я посилаю гінця мого, й він приготує дорогу передімною... (Мал 3,1), - і багатьох наверне від заблудження до правди; ради цього Іван передує Господу в дусі й силі Іллі» (св. Ів. Золот., «На різдво св. Івана пророка, Предтечі і Хрестителя»), Предтеча мав виконати велике завдання перед Господом: приготувати йому народ прихильний, розкаяний у гріхах. Ім'я Іван означає дар Бога, сила Бога. Відомо, що праведний мешканець пустині відмінно справився із своїм завданням. Силу духа, котру Господь дарував Предтечі, він помножував внаслідок свого вірного служіння Богові. Не змарнував жодного дару, благодаті, прийнятої із небес.

Повернемося думками до батьків святого Івана Хрестителя, про котрих Писання згадує, як справедливих, що виконували бездоганно усі приписи Господні. Хоч їхнє життя було угодне Господу, однак, вони не мали дітей і через те, підозрівалися людьми як ті, хто - немилий Богові. Так судили люди, подібно судять люди і до сьогодні про різні речі, в котрих часто-густо помиляються. Не дивуймося, що Захарія не повірив ангелові про майбутнє народження Єлизаветою немовляти, бо він та його дружина були вже особами похилого віку. Вони змирилися із своїм станом відносно потомства, не докоряли Господу за те ніколи, навпаки, продовжували вірний шлях служіння йому. Для священика Захарії головним завданням залишалося бездоганно служити Господу, нічим його не образити та спонукувати людей до покаяння, покути й достойного життя з Богом. Вістка від ангела приголомшила його, бо він почувався на схилі віку, а тут, раптом потрібно буде доглядати з такою ж у віці дружиною мале дитя. Не міг цього зрозуміти, як це можливо, хоч добре був познайомлений з подібними випадками зі Святого Писання й знав про неплідність Сари, Ревеки, Анни, дружини Елкани (пор. 1Сам 1,5), котрі мимо важливої перешкоди привели на світ дітей. Захарія просив знаку з неба, щоб переконатися про принесену ангелом правду, подібно, як і Гедеон просив Господа про знак, як обіцяний рятунок для ізраїльтян (пор. Суд 6,36-40). Ці особи отримали різні знаки, яких просили від Господа, тільки знак для священика Захарії був більшим випробовуванням, бо він, вийшовши на зовні зі святині не міг промовити й слова, - занімів. Послухаймо Учителя Церкви, котрий так говорить про цю подію: «Захарія загнуздується, а Єлизавета благодіє; язик німіє, а утроба вагітніє; балакучий язик не дає плоду, а безплідна стає матір'ю; біль утроби переселяється на язик; мова приборкується, а народжене звільнюється; Захарія мовчить, а Іван грається» (св. Ів. Золот., «На різдво св. Івана пророка, Предтечі і Хрестителя»).

Надзвичайні події були пов'язані з повідомленням про уродини Івана Хрестителя. Була перевірена віра священика Захарії, його довір'я до Бога, його відданість волі Божій. Показалося, що він сумнівався, більше довіряв своїй старості та віку своєї дружини, як ангелові, Божому посланцеві. Але сталося так, як бажав Господь. З народженням Івана, розв'язався язик його батькові. Він став говорити після того, як написав ім'я своєму синові на табличці, - Іван. Раділи не тільки батьки, але родина та сусіди. Ті, хто довідався про дивні знаки та події, які відбувалися навколо народженого хлоп'яти, настрахалися, говорили про це та берегли у своєму серці. Люди ставили собі запитання: «Що воно з того хлоп'яти буде?» (Лк 1,66).

А Іван, подібно, як і кожна інша народжена дитина, мав своє завдання, котре з гідністю виконав перед Богом. Його завдання не було легким. Він відрікся усього, навіть даху над головою, необхідної одежі та їжі. Жив у пустині, носив на собі строгу одежу із верблюжого волосу і споживав сарану та дикий мед (пор. Мт 3,4). Обдарований духом та силою Іллі голосно закликав народ: «Покайтеся, бо наблизилося Небесне Царство» (Мт 3,2). Він без страху звертався до царя Ірода: «Не личить тобі мати жінку брата твого» (Мр 6,18). І хоч пророк не мав зброї та знаходився у темниці, однак, Ірод боявся його, але подумаймо чого: справедливості та святості жителя пустині. Просімо у Господа, щоб дав нам духа Івана Хрестителя без страху та у праведності виконувати волю Бога. Прислухаймося до слів святого пустинника та щиро каймося за наші гріхи і людські прогрішення. Каймося так, щоб більше Господа не ображати. Вдумаймося у слова, що подає нам вечірнє літургійне моління свята про цього праведного пророка:«... будучи людиною за природою, ангелом за житієм, він мав довершену чистоту і цнотливість у своєму єстві і тікав від усього гріховного, звершуючи подвиг вище єства. Тому всі вірні, уподібнюючись йому за чеснотами, благаймо його, щоб він молився за спасіння душ наших» (Слава: на стиховні вечірні Різдва Предтечі). Святий пророче і Предтече Христовий, Іване, молися, щоб були спасенні душі наші!

Всечесні отці, достойні сестри й брати, щиро вітаю усіх вас з п'ятою річницею заснування вашої парафії. Це - не довгий час, але, скільки добра вчинено для людських душ та здоров'я тіла, зовнішнього та внутрішнього спокою для людей, відомо тільки Господу Богу. Багато ваших рідних та знайомих зі спокоєм та надією переселилися у вічне перебування з Богом. Вони - щасливі! Ми боремося з вами за вічне щастя, котре запропоновано кожній особі зокрема, незважаючи на вік, стать, положення, освіту, достатки, здоров'я, посаду тощо. Борімося з великою довірою до Бога, - обов'язково здобудемо небо! Дякую священикам за їхнє служіння та прошу у Господа благословення для них. Дякую вам, достойні сестри й брати, вимолюю у Бога рясних духовних дарів та мирного життя для усіх вас! Віддаю усіх під покров Матері Божої та святого пророка і Предтечі Івана. Надіюся, що незабаром розпочнете будову більшого храму і в тому Господь буде благословити вам!

РІЗДВО СВЯТОГО ІВАНА ХРЕСТИТЕЛЯ

Апостол: Рм 13, 11-14,4 Євангеліє: Лк 1, 1-25.57-68. 76. 80

Сьогоднішнє свято присвячене святому Іванові Хрестителю -найбільшому із пророків. Спаситель сказав, що між народженими від жінок не було більшого від Івана (пор. Мт 11, 11). Про зачаття і народження Івана Хрестителя знаємо з Євангелія. Народження Предтечі відбулося не з бажання батьків - вони були вже старші і втратили всяку надію на нащадка; це сталося за особливою Божою ласкою. Коли Ангел сповістив Захари, що його жінка приведе на світ сина, він не повірив, бо був уже старий і жінка його Єлизавета була вже на схилі віку. Отже, з цього випливає, що Господь є Творцем людського життя, а людина - співучасником за Його волею. Бог посилає пророка на світ, бо він має виконати особливе завдання - приготувати прихід Месії і кликати людей до покаяння. А щоб гідно виконати це велике завдання, Хреститель був сповнений Святим Духом уже лоні матері.

На берегах Йордану звучав голос Предтечі, закликаючи людей до покаяння. Люди з різних куточків Палестини приходили до нього, каялися зі своїх гріхів, а Іван хрестив їх водою на покаяння. Його хрещення відбувалося разом із проповідуванням Божого слова. Він говорив до людей: "Я вас хрищу водою на покаяння, а той, хто йде за мною, від мене потужніший, і я негідний носити йому взуття. Він вас христитиме Духом Святим і вогнем" (Мт 3, 11). Іван, пророк, закликав людей до покаяння могутніми промовами: "Покайтеся, бо наблизилось Небесне Царство" (Мт 3, 2). З того часу, коли святий мешканець пустелі проповідував і хрестив у Йордані, минуло майже 2000 років, але його слова стосуються і до людей сучасного світу: "Покайтеся, змініть спосіб життя, спосіб думання, викиньте із серця все, що лукаве, живіть згідно з Божими заповідями, якщо хочете увійти в Царство Боже, що є серед вас".

Сьогоднішній світ заливає хвороба матеріалізму, гонитва за насолодами та становищем у світі. Це охоплює майже всіх людей. Такий спосіб знищує духовне життя, духовні вартості. Люди втрачають почуття гріхів, не хочуть каятися за них і біжать хтозна-куди, віддаляючись від Всевишнього. Христос словами Євангелія закликає людей до покаяння і застерігає: "...але як не покаєтесь, усі загинете так само" (Лк 13, 5).

Мати Божа у своїх об'явленнях також кличе до покаяння і попереджує: якщо люди не покаються, то накличуть на себе покарання через грішне життя. Однак переважна більшість людей глухі на ці заклики, вони живуть своїм земним життям, котре скоро минає, "а про скарби на небі не дбають". Деяким людям видається, що заклик до покаяння стосується не до них, а до когось іншого. Апостол Іван говорить, що ми всі грішні, але ті, що ходять у темряві, не бачать своїх гріхів (пор. 1 Йо 2, 11). Треба вийти на світло науки Євангелія, аби побачити свої провини. Тоді зрозуміємо, що заклик до покаяння стосується і до нас. Покаятися - значить покинути своє грішне життя й почати жити виконанням Божої волі, звернути з дороги, яка веде до покарання, а піти дорогою, яка провадить до неба.

Усі хочуть жити щасливим життям у небі (Царстві Божім), але чомусь не всі каються за свої провини й не живуть праведним життям. Покаяння вимагає зусиль волі і тривалої наполегливої праці, а люди хочуть жити легким життям, життям, до якого звикли. Не бажають зміни на краще. Аби жити по-новому, треба навчитися думати по-іншому, а це вимагає певних зусиль. Слід змінити напрям своїх думок, переконань, свої ідеали і світогляд. Аби жити згідно з наукою Євангелія, треба пізнати цю науку, прийняти її і правильно зрозуміти. Дорога до Царства Божого вузька й терниста, тому не кожен хоче нею йти, а звертає на широкий, битий шлях легкого життя (пор. Мт 7, 13-14). Боже Царство здобувають силою, переборюючи свої злі нахили, спокуси диявола та принади світу. Щоб жити в Царстві Божім, треба зберігати його закони, передусім - закон взаємної любові, любові до всіх, навіть до ворогів, - як навчав Ісус. Треба, щоб наше серце було наповнене любов'ю до Бога, до всіх людей і всього створеного. Це наше завдання - вчитися любові все життя. Найвищою формою любові, котру можна спостерегти на землі, святий Іван Золотоустий вважає любов до ворогів. Хто не має такої любові, той наражається на велику небезпеку - ввійти у гнів з Богом. Так бажає Господь, щоб ми нашу любов до Нього доводили любов'ю до наших ближніх, до всіх, не поділяючи й не вилучаючи нікого з нашої любові. Кожен із нас може легко перевірити себе, як він любить Бога, звертаючи увагу на любов до сусідів, близьких і знайомих. Хто гнівається - далекий від Бога. Тому не приймає Господь молитви, аж поки людина не примириться з Ним через примирення зі своїм братом, сестрою, кожною людиною, до котрої відчуває ненависть, не любить її і обходить боком (пор. Мт 5, 24). Придивімося до нашого серця, що там живе, хто перебуває в його нутрі, - і ми зрозуміємо потребу змінити наше серце, а значить, і наше життя. Людина любить дивитися в дзеркало, захоплюватися і втішатися своєю красою, чепурити себе, аби належно виглядати, але не бажає заглядати в дзеркало свого сумління і свого серця. Трудно людині зустрічатися зі собою, коли на серці залягають грішні провини. Коли ми всі повернемося до Бога, коли любов наповнить наші серця - тоді запанує Царство Боже на землі. Люди бажають жити щасливим і радісним життям у взаємній любові, у мирі, радості і згоді.

Святий Іван Хреститель закликав людей до примирення з Богом не тому, що він їх не любив за їхні гріхи, а тому, що бажав для них найбільшого добра - жити в мирі з Господом. Адже багатства, задоволення, втіхи, здоров'я й сила минуть, а Божий мир і любов залишаться навіки. Він не посідав жодного добра, але володів багатством найвищого ступеня - любов'ю до Бога. "Життя Йоана було одним постом: він не мав ні постелі, ні стола, ані клаптика обробленої землі, ні запряженого вола, ні хліба,... нічого зі звичайних потреб для життя (св. Ів. Золотоустий, "Про чесний хрест", п. 2). Однак був найбільшим з усіх пророків і навчає нас своїм життям, що Бога треба й можна любити усім, хто забажає. Тому нехай кожна людина оглянеться довкола себе й побачить, що є перешкодою у прямуванні до Божої любові та до неба, й усуне всі перепони. Святий Іван Хреститель довів, що без найнеобхідніших речей можна обійтися, але без любові до Бога не можна розраховувати на щасливе життя в іншому світі, до котрого так невмолимо наближаємося. Хтось скаже, що він, Предтеча, не мав сім'ї, тому не дбав про потрібні до життя речі. Але інший варіант: він мав душу і вважав, що дбати про її спасіння - першочергове діло. Нехай приклад життя святого Пустельника допоможе нам збагнути мету нашого життя і з честю здобувати її. Святий Предтече Господній Іване, допоможи нам щиро каятися за наші гріхи й здобувати Небесне Царство!

Джерело: † Ігор (Возьняк)
Архиєпископ Львівський, УГКЦ

Книга: "Слово Господнє живе та діяльне", Проповіді

Рекомендуйте цю сторінку другові!

Проповідь Владики Ігоря на свято Різдва Івана Хрестителя

Слово Архиєпископа Львівського

На свято Різдва славного Пророка, Предтечі, і Хрестителя Господнього Івана

РІЗДВО СВЯТОГО ІВАНА ХРЕСТИТЕЛЯ