Проповіді на Благовіщення

«Днесь спасеніє нашего главизна і єже от віка таїнства явленіє»...

Церква наша урочисто святкує празник Благовіщення, а народні перекази рівняють його навіть з Великоднем – Христовим Воскресінням. Сама назва празника говорить нам про велику вагу святкованої події. «Сьогодні спасення нашого початок і явління людству віковічної тайни: Син Божий сином Дівиці стає і Гавриїл ласку благовіствує». Направду «блага вість». Янгол звіщає, що наближається день, коди двері раю знову будуть відкриті для людей; що приходить Той, хто зітре голову змія і примирить нещасне людство з Богом; що здійме прокляття з дітей Адама і розірве «рукописаніє» прародичів. Янгол звіщає, що приходить на світ обітований Авраамові наслідник, Давидів потомок, який приносить спасіння людям. «Він буде Великим і Сином Вишнього зватиметься, і дасть йому Господь Бог престол Давида, Отця Його і царюватиме Він над домом Якова по віки, і царству Його не буде кінця».

Побожні люди, які знали Божі обітниці, які ждали спасення, що мало прийти на світ, зв’язували його з приходом Месії, але не знали, хто ще буде. Думали: явиться великий чоловік, вождь, провідник народу, цар, який збудує царство Ізраїлеві, де народові буде легко жити. Думали: при доброму житті народ буде слухати Бога, буде жити згідно з Божою волею, вернеться ласка Божа, милосердя Боже сплине на людей. Інші думала, що Ізраїль буде панувати над іншими народами, які стануть рабами Ізраїля. Так думали, бо не розуміли Божих доріг , не відчували потреби передусім спасення душ. Тільки деякі люди, що старанно читали Святе Письмо, що вглиблювались думками в суть людського життя на землі, що старались відслонити заслону віковічної тайни, як праведний Симеон Богоприємець, відчували прихід неземної істоти, хоч у земному виді, явління людям Божої волі, відчували наближення спасення. «Се агнец Божий вземляй гріхи міра», – говорить Іван Хреститель.

«Єгоже писа Мойсей в законі і пророци обрітохом», – говорить апостол Филип.

«Ти еси Син Божий, ти єси цар Ізраїлей», – кличе Нафанаїл.

Як бачимо, не всі зрозуміли вповні, хто це й для чого явився світові. Знали, що це обітований Спаситель, Месія, та не знали, що «Царство єго ність от міра сего».

А Христос Сам навчає нас про свою особу, про свою місію в світі, про спільного Отця Небесного, який «так полюбив світ ,що Сина Свого Єдинородного дав, щоб віруючий в Нього не погиб, а мав життя вічне». Христос навчає нас про наше призначення, про велику ціну нашої безсмертної душі, яка дорожча від цілого світу. За наші душі Христос готов був понести найстрашніші муки, щоб ні одна душа не пропала.

Усе вчення Христове та історія його земного подвигу, довершеного «нас ради чоловік і нашого ради спасенія» містяться у найсвятішій книзі християн – святому Євангелію. Євангеліє – Блага вість. Христова проповіді, апостольська проповідь і наша проповідь на основі Євангелія – блага вість, добра новина.

Звістити світові про цю новину післано з неба архангела Гавриїла.

Дорогі Браття і Сесіри! Другу тисячу років голоситься світові Євангеліє. Кожної неділі і свята священики благовіствують людям, як посланці Божі, волю Божу, Боже благовоління до людей, старання про спасення кожної душі. Кожного року цілий святий піст ждуть священики біля аналоя з святим Євангелієм на каянників, на тих, що оглянулись на свої діла й своє життя та, порівнюючи з Христовим вченням, бачуть свої провини, гріхи і каються, навертаються до Христа. Таку дорогу до спасення вказав нам Христос. Власть прощати гріхи заслужив нам Христос. Цю власть Христос залишив своїм апостолам і їх наслідникам. У цій власті наше спасення.

«Той бо спасет , люди своя от гріх їх», – говорив після Благовіщення ангел Господній праведному Йосифу Обручнику. В цих словах також вміщалася та найважніша для людей Істина, що Бог хоче примирити собі людей через тайну Покаяння.

Святкуючи сьогодні празник Благовіщення, сповіщення світові доброї новини, зробімо останню й незламну постанову безусловно вірити Євангелію та згідно Нього жити. «Покайтесь і віруйте в Євангеліє», – говорив пророк і предтеча Христа Іван Хреститель. Віра з каяттям може вернути нам Божу ласку. Віра з каяттям може зробити з нас дітей Божих, «а якщо дітей, то й наслідників, співнаслідників Христових».

Чи ж не дослухаємо голосу неба? Чи ж не приймемо в свої серця доброї новини, доброї вісті, Євангелія?

Приймемо! І повіримо Євангелію цілим серцем і цілою душею, і сповнятимем волю Спасителя нашого, виконуватимем Його святі заповіді. А коли впадем по своїй немочі в гріхи, покаємось і дальше підемо за Христом. Амінь.

КВІТКА З НАЗАРЕТУ

Земні царі та правителі, коли хотіли прийти в якесь місто, то готували передусім собі в ньому палац для перебування. Звичайно, вони вибирали для палацу найкращі місця, запрошували для будівництва премудрих митців, прикрашали палаци якнайкоштовнішими речами.

Отож і Г осподь, бажаючи з’явитися на Землі та серед людей пожити, приготував Собі спершу місце поселення Свого – Пречисту Матір-Марію.

У Старому Заповіті, коли захотів жити Бог у Єрусалимі, то збудував Йому Соломон храм з допомогою премудрого митця Хірама, повного хисту , розуму і знань. І створив він цю чудо-будівлю з речей найдорожчих: з вибраного каміння, з дерев пахучих – кедра та кипариса, що їх привозили з Ливану та із чистого золота, – спорудивши його на найвищому місці, на горі Морії. Був храм оздоблений херувимами на стінах, усілякими деревами та квітами, вельми просторий і вмістимий.

І з’явилася в ньому слава Господня у вогні та в хмарі, але недостатній той храм був для вміщення Невмістимого Бога.

Так розпочав свою розповідь святитель Димитрій Ростовський про прихід у світ Пресвятої Богородиці, Яка мала вмістити в собі невмістиме.

«Яким же митцем храм цей створився? Мудрість свій дім збудувала…».

Отже, неможливо було, аби створилась якась недосконалість чи гріховний порок.

«Непорочному Ангелові непорочне твориться поселення, світлиця Духу , місто Боже, море благодаті».

Походила Діва-Марія з роду царського, особливого (мов від пахучого кедра та кипарису), Давидового, бо з нього походили й родичі Її, праведні Іоаким і Анна.

І з’явилась Вона на світ у смиренному місті Назареті, який і покаже висоту чеснот маленької Діви, бо: усі заповіді Господні зберегла, усю волю Його вчинила, усіх слів Його в серці своєму дотримала, всі милосердні діла своїм ближнім з’явила.

Всі ці слова говорять про красу Її духовну , але й тілесної вроди Вона не була позбавлена.

Численні церковні вчителі нам повідомляють, що в усьому піднебессі не було й не буде такої вродливої дівчини, якою була Діва-Марія. Божественна благодать сяяла від обличчя Її, цієї Квітки з Назарету.

В Єрусалимі до храму сходилися тисячі людей, а утроба Марії Божої і дотепер уміщає і вміщає всіх, хто хоче знайти в Неї прихисток: для усіх скорботних, ображених, голодних, гнаних, збентежених і хворих, для тих, хто втратив своїх матерів чи свою розраду – діток.

Вона залишилася для нас назавжди пахучою Квіткою з Назарету , Якій і ми, грішні, принесемо в це Її свято живі й пахучі весняні квіти від щирих і вдячних сердець наших.

БЛАГОВІЩЕННЯ ПРЕСВЯТОЇ БОГОРОДИЦІ

Свято Благовіщення є не лише днем Марії із Назарету, що була вибрана на Матір Божого Сина, це свято всього людського роду. У раю, де Господь Бог помістив перших людей, спільнота, що складалося з двох осіб, збунтувалася проти Бога. І Господь вивів їх звідти, аби вони не грішили там до безконечності, і призначив їм термін життя на землі, що його перериває смерть. Перша жінка не послухала Господа Бога - послухала диявола, що прикинувся добродієм, а насправді підступно обдурив Єву - кинув у її серце отруту недовіри до Бога. І вона не тільки сама згрішила, а й переконала першого мешканця раю, що Господь для них не такий щирий, є хтось, хто бажає їм більшого добра, - диявол. Люди захотіли бути як Бог і довідатися про добро і зло, а тим часом втратили добро і, навпаки, прийняли зло до своїх сердець як свою долю. Були приятелями Бога, а стали його недругами-бунтарями. Слухняність, що була їм добром, змінилася на неслухняність, що стала злом у їхньому житті. А очі їм відкрилися так, що пізнали свою наготу, тобто зрозуміли, що втратили Божі дари. До цього часу Адам розмовляв із Господом, а тепер став утікати та ховатися від Нього. Бажав бути рівним Богові, але страх, що ввійшов у нього через гріх, показав, що він тепер грішник і ворог Бога, котрий втратив свій попередній привілей. Господь бажав йому добра, попередив Адама, як він мав поводитися, аби не втратити раю, а той повірив ворогові-дияволові, що заздрив йому, послухав свого противника і в такий спосіб прирік себе на смерть. Любов до Бога, котру мав раніше, змінилася на страх і недовіру, на втечу від Творця. Коли не грішив, радо розмовляв із Господом, а як згрішив, став ховатися від Нього, боявся Його, не бажав чути голосу Бога. Як сильно змінюється людина, коли вона погоджується з голосом ворога-диявола.

Однак Господь і тоді не перестав любити перших людей, мабуть, очікував на їхнє покаяння і перепрошення, а вони виправдовувалися й перекладали провину одне на одного: Адам - на Єву, а ця, своєю чергою, - на змія. І замість райського життя змушені були прийняти трудне життя: земля родила терня і будяки, жінка прийняла болі вагітності, пристрасті стали виявлятися і тягнути людину у свій бік, а на прожиття відтепер треба було заробляти важкою працею. Отже, найгірше, що зробили перші люди, - це не каялися, не благали Господа про прощення - можливо, усе вирішилося б по-іншому, але вони не спромоглися, покаявшись, визнати свою вину. Господь Бог сам шукав способу, аби допомогти їм, після того як погрозив лукавому змієві і першим людям. Відразу в раю пообіцяв прихід таємничої жінки, котра зі своїм потомством буде воювати проти злого духа і розчавить голову дияволові, що буде намагатися "ввіп'ястися йому в п'яту" (Бут 3, 15).

Народ очікував приходу обіцяної жінки-діви, що зачне в утробі і породить сина Еммануїла (пор. Іс 7, 14). Пречиста Діва Марія, свято котрої - Благовіщення - відзначаємо, також знала про це і з нетерпінням бажала того часу, щоб у ньому здійснився Завіт, сповіщений Господом. Вона з радістю хотіла б служити такій діві - і сталося, що прийшов ангел Гавриїл до неї та сповістив їй, що це вона ця вибрана Діва. Його вітання для неї було дивне й неочікуване: "Радуйся, благодатна, Господь з тобою! Благословенна ти між жінками" (Лк 1, 28). Ця блага, благородна новина, благодатна вістка для Пресвятої Діви, що знаменує прихід Спасителя і спасіння, стала назвою чудового свята - Благовіщення. Це день приходу Спасителя до людей, конкретно до лона Марії. Це початок нової ери в історії людства: Бог понизився до рівня людини, аби вирятувати її від неволі диявола і дарувати їй вічне щастя та вічне спасіння. "Колись Адам бажав стати Богом і ним не став. Людиною стає Бог, щоб Адама обожнити" (Утреня Благовіщення). Господь Бог не покинув людину в її нещасті, а прийшов до неї, аби народитися з неї і перейти всі фази людського життя. Отже, кожна фаза людського життя цінна - починаючи від зачаття, переходячи всі випробовування життя та закінчуючи переходом до вічності. Так благословило Боже Провидіння, що людина має початок і кінець життя на землі, але вона житиме вічно у другому світі, бо Христос прийшов "дарувати життя вічне" (Йо 17, 2). Пречиста Діва Марія після короткого обдумування, коли до неї прийшов архангел Гавриїл, зробила рішучий крок - погодилася стати Матір'ю Божого Сина. Вона, напевно, була свідома своїх майбутніх переживань і випробувань, але була свідома також потреби спасіння людського роду, котре мав довершити Божий Син. Він, що прийшов до її лона, після смерті залишився у пресвятій тайні Євхаристії, аби приходити до нашого серця та оздоровлювати наші душі.

Христос не тільки заповідав, аби ми любили одне одного (пор. Йо 15, 12), - Він горить великим бажанням (Лк 22,15), щоб ми причащалися Його Тіла і Крові (пор. Мт 26, 26-28; Мр 14, 22-23). Це Його заповіт для нас. Щоб жити з Христом, правдивим Богом, і жити Ним, треба погодитися, подібно, як Марія, стати Його слугами, пізнавати й виконувати Його волю. Захоплюймося Матір'ю Божою і дякуймо їй, бо вона погодилася стати Матір'ю Бога, водночас прирекла себе на погорду та пониження, бо всі Його терпіння були також її терпіннями. Христос пропонує себе, щоб ми приймали Його до нашого серця, але без нашої готовості Він не може цього здійснити.

Як часто ми приймаємо Ісуса до свого серця під скромними видами хліба й вина? З якими почуттями готуємо себе до такої важливої хвилини? Які перепрошення і подяки висловлюємо Богові Отцеві за дар Марії для людського роду, а ще більше за Божого Сина, котрий дарував нам спасіння ціною свого життя?! Це Він - Син Бога живого - дає нам себе як Тіло і Кров, щоб нам жити й не загинути! Третього не існує: будемо спасенні або відкинені від Бога.

Отож це день, коли вибір Пресвятої Богородиці, її "так", став спасенним для всього людського роду. Намагаймося і ми у своєму щоденному житті сказати "так" Божій волі - і цим своїм вчинком зможемо освятити себе та навколишній світ.

Джерело: † Ігор (Возьняк)
Архиєпископ Львівський, УГКЦ

Книга: "Слово Господнє живе та діяльне", Проповіді

Рекомендуйте цю сторінку другові!