 Зарваниця
— село Теребовлянського району Тернопільської області. Розташоване
на заході району, на лівому березі річки Стрипа. Населення — 305
осіб (2003).
Для християн усього світу Зарваниця добре відома чудотворною іконою
і цілющим джерелом, біля якого з'являлася Божа Матір. Зараз на цьому
місці споруджено комплекс церковних споруд, що належать Українській
Греко-Католицькій Церкві.
Легенда про заснування
Є кілька версій щодо назви села. За народними переказами, початки
зародження Зарваниці пов'язуються з появою чудотворної ікони Богоматері.
Місцина над Стрипою стала надійним прихистком християнства під час
наступу монголів на терени Русі-України. Коли у 1240 році був дощенту
зруйнований Київ, уцілілі монахи почали втікати на захід.
Собор Зарваницької Матері Божої
Скачати
відео - Зарваниця (130 Mb)
Легенда розповідає:
Один із київських ченців чудом врятувався від ворожих наїзників
і опинився на галицькому Поділлі в лісах над рікою Стрипою. Довге
скитальство та нестерпний голод так знесилили його, що, умиротворений
надією на допомогу Богоматері, чернець заснув. У сні відкрилась
перед ним райська місцина: оповита чарівним серпанком долина, погаптована
різнобарвними квітами і освітлена дивним сяйвом. В його блиску з'явилася
Мати Божа з двома ангелами, які мали в руках білі лілії. Чернець
упав перед Пречистою Дівою Марією на коліна. Вона із усміхом подала
йому в руки край свого омофора. Пробудившись, побачив чудову долину,
оточену віночком густого лісу. Раптом у росяній траві засвітилося
джерело чистої води, а над ним спалахнула небесним промінням ікона
Пресвятої Діви Марії з малим Ісусом на руках.
Чернець пригадав сон і склав поклін Пречистій. Це місце, де зарвав
його сон, назвав Зарваницею. Згодом він збудував біля кринички каплицю
і примостив у ній ікону Богоматері.
Сюди, почувши про чудо, почали приходити люди і поселятися. З роками
у затишному видолинку виросли церква і монастир, селянські обійстя.
Так почалася Зарваниця.
Джерело: Вікіпедія
- Зарваниця (Теребовлянський район)
* * *
Подільська святиня, як називають Зарваницю, має свою давню історію.
Археологічні знахідки засвідчують, що сліди людського поселення
на цьому терені сягають кінця мідно-кам’яного — початку бронзового
віку. Неподалік цвинтаря у Зарваниці її власник Роман Охоцький,
який цікавився минулим села, знайшов кам’яну домовину, що мала 5
тисяч років. На основі городських і земських актів Зарваниця існувала
вже у ХІІ столітті, тобто у княжий період.
Є кілька версій щодо назви села. За народними переказами, початки
зародження Зарваниці пов’язуються з появою чудотворної ікони Богоматері.
Місцина над Стрипою стала надійним прихистком християнства під час
наступу монголів на терени Русі-України. Коли у 1240 році був дощенту
зруйнований Київ, уцілілі монахи як Боже знамення понесли шляхами
неймовірних випробувань на захід своєї єдиної держави найвищий символ
набожності.
Один із київських ченців чудом врятувався від ворожих наїзників
і опинився на галицькому Поділлі в лісах над рікою Стрипою. Довге
скитальство та нестерпний голод так знесилили його, що, умиротворений
надією на допомогу Богоматері, чернець заснув. У сні відкрилась
перед ним райська місцина: оповита чарівним серпанком долина, погаптована
різнобарвними квітами і освітлена дивним сяйвом. В його блиску з’явилася
Мати Божа з двома ангелами, які мали в руках білі лілії. Чернець
упав перед Пречистою Дівою Марією на коліна. Вона із усміхом подала
йому в руки край свого омофора. Пробудившись, побачив чудову долину,
оточену віночком густого лісу. Раптом у росяній траві засвітилося
джерело чистої води, а над ним спалахнула небесним промінням ікона
Пресвятої Діви Марії з малим Ісусом на руках.
Чернець пригадав сон і склав поклін Пречистій. Це місце, де зарвав
його сон, назвав Зарваницею. Згодом він збудував біля кринички каплицю
і примостив у ній ікону Богоматері.
Сюди, почувши про чудо, почали приходити люди і поселятися. З роками
у затишному видолинку виросли церква і монастир, селянські обійстя.
Так почалася Зарваниця.
Перша письмова згадка про село датується 1458 роком. Архівні документи
XVIII ст. підтверджують, що Зарваниця обіймала нинішній Вишнівчик
і Полісюки. Населений пункт розвивався і став містечком. Для його
захисту від турецьких нападників було викопано із висипаним високим
валом рів, який з’єднував Стрипу, і споруджено в’їзну браму. Збереглися
письмові свідчення про існування у середні віки мурованого замку,
який був на присілку Полісюки. Його руїни ще досі можна побачити.
У 1662-1688 рр. Зарваницю кілька разів стустошували турки і татари.
Вони спалили селянські оселі, церкву і монастир. Багатьох людей
було вбито, захоплено у полон. Однак ікону Божої Матері вдалося
врятувати. Її було перенесено до нової дерев’яної церкви, побудованої
в центрі Зарваниці. В ній примостили також чудотворний образ — образ
Розп’ятого Спасителя, який коронував в 1742 році львівський митрополит
Атаназій Шептицький.
У 1754 р. дерев’яна церква згоріла. На місці, де вона стояла, отець
Петро Білинський поставив кам’яний хрест. Того ж року за допомогою
тодішнього власника села графа А. Мйончинського завершено спорудження
храму Пресвятої Трійці. Її будували із каміння, взятого зі зруйнового
татарами замку в Полісюках. Це був четвертий храм з часу заснування
Зарваниці і його освятив отець Ілій Білинський. Споруда захоплює
простотою архітектурної форми.
До нової церкви урочисто перенесено обидві чудотворні ікони. В
1867 р. заходами пароха о. Профірія Мандичевського урочисто короновано
ікону Зарваницької Матері Божої, а старанням кардинала Івана Сімеоді
папа Пій IX надав Зарваниці відпустового значення. Відтоді починаються
відпустові дні, коли тисячі прочан відвідують це святе місце. В
1894 р. біля джерела вимурувано каплицю.
Часто відвідував Зарваницю майбутній Патріарх Української греко-католицької
церкви Йосиф Сліпий. Монастир мав також свій водяний млин і пекарню,
опікувався бідними людьми.
У 1944 р. було спалено дерев’яну монастирську церкву, знищено через
два роки монастир, а в 1961 р. — каплицю. Джерело обгородили колючим
дротом. Ставили міліційні заслони у відпустові дні. Однак у лісі
та в хатах проводилися підпільні богослужіння. В 1975 р. завідателем
поруйнованої більшовиками церкви у Зарваниці був призначений отець-митрат
Василь Семенюк. Він із благословення митрополита Володимира Стернюка,
працюючи душпастирем у катакомбних церквах, водночас став керівником
підпільної духовної семінарії. Так тривало аж до перебудови.
3 благословення архиєрея Михаїла Сабриги отець-митрат Василь Семенюк
при активній участі парафіян і семінаристів відбудував у 1991 р.
капличку біля джерела, відремонтував знищену церкву, спорудив біля
неї велику каплицю, у якій відправляються під час відпустів богослужіння,
а також Хресну дорогу. Зведено реколекційний будинок, де проводять
реколекції священики багатьох єпархій, семінаристи, родини, молодь,
діти.
Відбудовуються Святотроїцький монастир Студійського Уставу та монастирська
церква.
Джерело: Марійський
духовний центр у с.Зарваниця |
