Розіп'яття і смерть Ісуса Христа

Страта через розіп`яття на хресті була найганебнішою,найболіснішою і найжорстокішою. На таку смерть у ті часи засуджували найневиправніших злочинців: розбійників, убивць, бунтівників і злочинних рабів. Муки розіп`ятої людини неможливо описати. Крім нестерпного болю в усіх частинах тіла, розіп`ятого мучили страшна спрага і смертельні душевні страждання. Смерть була такою повільною, що багато хто вмирав на хресті лише через декілька днів. Навіть виконавці страти – зазвичай люди жорстокі – часто не могли спокійно дивитися на страждання розіп`ятих. Вони готували питво, яким намагались втамувати неймовірну спрагу, або ж робили суміш з різних речовин, що на якийсь час притуплювали свідомість і полегшували муки. Згідно з єврейським законом, розіп`ятий на дереві вважався проклятим. Начальники юдейські хотіли навіки зганьбити Ісуса Христа, засудивши Його на таку смерть.

Коли Ісуса Христа привели на Голгофу, воїни подали Йому кисле вино, змішане з гіркими речовинами, аби полегшити страждання. Але Господь, скуштувавши, не захотів його пити. Він не хотів вживати ніякого засобу для полегшення страждань. Ці страждання Він прийняв на Себе добровільно за гріхи людей; тому і бажав витерпіти їх до кінця.

Коли усе було приготовано, воїни розіп`яли Ісуса Христа. Це було близько полудня, по-єврейськи – о шостій годині дня. Коли ж розпинали Його, Він молився за Своїх мучителів, кажучи: "Отче! Прости їм, бо не відають, що чинять".

Поряд з Ісусом Христом розіп`яли двох злочинців (розбійників), одного праворуч, іншого ліворуч від Нього. Так справдилося пророцтво Ісаї, який сказав: "І до злочинців був зарахований" (Іс 53, 12).

За наказом Пилата, до хреста над головою Ісуса Христа було прибито напис, що означав провину Його. Там було написано поєврейськи, по-грецьки і по-римськи: "Ісус Назорей Цар Юдейський", і багато хто читав його. Такий напис не подобався ворогам Христовим. Тому первосвященики прийшли до Пилата і сказали: "Не пиши: Цар Юдейський, але що Він говорив: Я Цар Юдейський".

Та Пилат відповів: "Що я написав – те написав".

Між тим, воїни, що розіп`яли Ісуса Христа, взяли Його одяг і стали ділити між собою. Верхній одяг вони розідрали на чотири частини, кожному воїнові по частині. А хітон (нижній одяг) був не шитий, а увесь тканий зверху донизу. Тоді вони сказали один одному: "Не будемо роздирати його, а киньмо жереб на нього, кому буде". І, кинувши жереб, воїни сіли, охороняючи місце страти. Так і тут збулось давнє пророцтво царя Давида: "Розділили ризи Мої між собою, і за одяг Мій кидали жереб" (Пс 21, 19).

Вороги не переставали ображати Ісуса Христа і на хресті. Вони, проходячи мимо, лихословили, і, киваючи головою, казали: "Гей! Ти, Який руйнуєш храм і за три дні створюєш! Спаси Себе Самого. Якщо Ти Син Божий, зійди з хреста".

Також первосвященики, книжники, старійшини і фарисеї, глузуючи, говорили: "Інших спасав, а Себе Самого не може спасти; якщо Він Христос, Цар Ізраїлів, нехай тепер зійде з хреста, і тоді увіруємо в Нього; уповав на Бога, нехай тепер порятує Його (Бог), якщо Він угодний Йому; бо Він казав: Я – Син Божий".

За їхнім прикладом і воїни-язичники, які сиділи біля хрестів і стерегли розіп`ятих, знущаючись, казали: "Якщо Ти Цар Юдейський, спасися Сам".

Навіть один з розбійників, що був розіп`ятий ліворуч Спасителя, хулив Його і говорив: "Якщо Ти Христос, спаси Себе і нас".

Інший же розбійник, навпаки, втихомирював того і говорив: "Чи ти не боїшся Бога, коли й сам на те саме засуджений (тобто на такі муки і смерть)? І ми засуджені справедливо, бо достойне за діла наші одержали, а Він нічого лихого не вчинив". Сказавши це, він звернувся до Ісуса Христа з молитвою: "Пом`яни мене, Господи, коли прийдеш у Царство Твоє".

Милосердний Спаситель прийняв щире покаяння цього грішника, який засвідчив таку дивну віру в Нього, і відповів благорозумному розбійникові: "Істинно кажу тобі: сьогодні ж будеш зі Мною в раю".

Біля хреста Спасителя стояли Матір Його, апостол Іоан, Марія Магдалина і ще кілька жінок, які шанували Його. Неможливо описати скорботу Божої Матері, яка бачила нестерпні муки Сина Свого!

Ісус Христос, побачивши Матір Свою та Іоана, що стояли тут, – Іоана ж любив Він особливо – говорить Матері Своїй: "Жоно! Це – син Твій". Потім говорить Іоанові: "Це – Мати Твоя". З цього часу Іоан взяв Матір Божу до себе у дім і піклувався про Неї до кінця Її життя.

Між тим, під час страждань Спасителя на Голгофі сталося велике знамення. З тієї години, як Спаситель був розіп`ятий, тобто з шостої години (а за нашим часом з дванадцятої години), сонце погасло і настала темрява по всій землі, і тривала до дев`ятої години (за нашим часом до третьої години дня), тобто до самої смерті Спасителя.

Ця незвичайна, всесвітня пітьма була описана язичницькими письменниками-істориками: римським астрономом Флегонтом, Фаллом і Юнієм Африканом. Знаменитий філософ з Афін Діонисій Ареопагіт був у той час в Єгипті, в місті Геліополі; спостерігаючи раптову пітьму, він сказав: "Чи Творець страждає, чи світ руйнується". Згодом Діонисій Ареопагіт прийняв християнство і був першим афінським єпископом.

Близько дев`ятої години Ісус Христос вигукнув: "Ілі, Ілі! Лама савахфані!", – тобто: "Боже Мій, Боже Мій! Навіщо Ти Мене покинув?" Це були початкові слова з 21-го псалма царя Давида, в якому Давид ясно провістив про страждання на хресті Спасителя. Цими словами Господь востаннє нагадав людям, що Він є істинний Христос, Спаситель світу.

Деякі з тих, хто стояв на Голгофі, почувши ці слова, сказані Господом, говорили: "Він кличе Іллю". Інші ж говорили: "Стривайте, побачимо, чи прийде Ілля спасти Його".

А Господь Ісус Христос, знаючи, що вже все звершилося, щоб справдилося Писання, промовив: "Пити".

Тоді один з воїнів побіг, узяв губку, намочив її оцтом, настромив на тростину і підніс до пересохлих губ Спасителя.

Скуштувавши оцту, Спаситель промовив: "Звершилось", тобто виконалась обітниця Божа, здійснено спасіння людського роду.

Після цього гучним голосом виголосив: "Отче, в руки Твої віддаю Дух Мій!" І, схиливши голову, віддав дух, тобто помер.

І ось завіса у храмі, що закривала святе святих, розідралася навпіл, зверху донизу; і земля затряслась; і каміння порозпадалось; і гроби розкрились; і багато тіл померлих святих воскресли і, вийшовши з гробів після воскресіння Його, ввійшли в Єрусалим і явились багатьом.

Сотник же (начальник воїнів) і воїни з ним, які стерегли розіп`ятого Спасителя, бачачи землетрус і все, що відбувалось перед ними, налякались і сказали: "Воістину, Чоловік цей був Син Божий". А народ, який був при розп`ятті і все бачив, у страху став розходитися, б`ючи себе в груди.

Настав вечір п`ятниці. Цього вечора належало їсти паску. Юдеям не хотілось залишати на хрестах тіла розіп`ятих до суботи, бо пасхальна субота вважалася великим днем. Тому вони просили у Пилата дозволу перебити кістки розіп`ятим, щоб вони швидше вмерли і можна було їх зняти з хрестів. Пилат дозволив. Воїни підійшли і перебили кістки розбійникам. Коли ж підійшли до Ісуса Христа, то побачили, що Він помер, і тому не перебивали в Нього кісток. Та один з воїнів, щоб не залишалося ніяких сумнівів у Його смерті, проколов списом Йому ребро, і з рани витекли кров і вода.

(Див.: Мф 27, 33–56; Мк 15, 22–41; Лк 23, 33–49; Ін 19, 18–37).

[ Повернутися до змісту книги: "Закон Божий" ]

[ Cкачати книгу: "Закон Божий" ]

Джерело: www.hram.kiev.ua

Нагору

Рекомендуйте цю сторінку другові!