Священнослужителі та їхні священні одежі (облачения)

За прикладом старозавітної Церкви, де були первосвященик, священики і левити, святі апостоли встановили і в новозавітній християнській Церкві три ступені священства: єпископів (архиєреїв), пресвітерів (тобто  священиків) та дияконів.

Усі вони називаються священнослужителями, бо через Таїнство священства вони одержують благодать Святого Духа для священного служіння  Церкві Христовій: відправляти богослужіння, вчити людей християнської віри і доброго життя (благочестя) і управляти церковними справами.

Єпископи становлять вищий чин у Церкві. Вони отримують найвищий ступінь благодаті. Єпископи називаються ще архиєрея-ми, тобто начальниками ієреїв (священиків). Єпископи можуть звершувати усі таїнства і всі церковні служби. Це означає, що єпископам належить право не тільки здійснювати звичайне богослужіння, але й посвячувати (рукопокладати) у священнослужителі, а так само освячувати миро й антимінси, що не дано священикам.

За ступенем священства всі єпископи між собою рівні, але найстарші та найбільш заслужені з єпископів називаються архиепископами, столичні ж єпископи називаються митрополитами, адже столиця по-грецьки називається митрополією. Єпископи давніх столиць, як-то: Єрусалима, Константинополя (Царгорода), Рима, Олександрії, Антиохії, а також Предстоятелі помісних Церков називаються патріархами.

На допомогу єпископові іноді дається другий єпископ, який, у такому випадку, називається вікарієм, тобто намісником.

Священики (ієреї, пресвітери) становлять другий священний чин після єпископів. Священики можуть здійснювати, з благословення єпископа, усі таїнства і церковні служби, крім тих, які належить чинити тільки єпископу, тобто крім Таїнства священства і освячення мира та антимінсів.

Християнська громада, підпорядкована священику, називається його парафією.

Більш достойним і заслуженим священикам дається звання протоієрея, тобто головного ієрея, або першого священика, а головному серед них - звання протопресвітера.

Якщо священик є водночас і ченцем, то він називається ієромонахом, тобто священномонахом. Ієромонахам, після призначення їх настоятелями монастирів, а іноді й незалежно від цього, як почесна відзнака, дається звання ігумена або ще вище звання архимандрита. Особливо достойні з архимандритів обираються у єпископи.

Диякони становлять третій, нижчий, священний чин. "Диякон" - слово грецьке й означає: служитель.

Диякони служать єпископу чи священику при богослужінні і здійсненні таїнств, але самі здійснювати їх не можуть.

Участь диякона в богослужінні не обов'язкова, а тому у багатьох церквах служба відправляється без диякона.

Деякі диякони удостоюються звання протодиякона, тобто першодиякона.

Чернець, отримавши сан диякона, називається ієродияконом, а старший ієродиякон - архидияконом.

Крім трьох священних чинів, у Церкві існують ще нижчі службові посади: іподиякони, псаломщики (дячки) і паламарі. Вони, належачи до числа церковнослужителів, призначаються на свою посаду не через Таїнство священства, а тільки за архиєрейським благословенням.

Паламарі мають за свій обов'язок скликати віруючих до богослужіння, б'ючи у дзвони, а також запалювати свічки у храмі, подавати кадило, допомагати псаломщикам у читанні, у співанні тощо.

Іподиякони беруть участь тільки в архиєрейському служінні. Вони облачають архиерея у священні ризи, тримають світильники (трикирій і дикирій) і подають їх архиєреєві для благословення ними віруючих.

Священнослужителі для здійснення богослужінь повинні обла-чатися в особливі священні одежі. їх виготовляють з парчі чи якоїсь іншої придатної для цього тканини і прикрашають хрестами.

Ризи диякона складають: стихар, орар і поручі.

Стихар - це довгий одяг без розрізу спереду і ззаду, з отвором для голови і з широкими рукавами. Стихар покладається і на іподияконів. Право носіння стихаря можна давати і псаломщикам, і мирянам-прислужникам. Стихар знаменує чистоту душі, яку повинні мати особи священного сану.

Орар - довга широка стрічка з тієї ж тканини, що і стихар. Вона носиться дияконом на лівому плечі, поверх стихаря. Орар знаменує благодать Божу, яку диякон отримав у Таїнстві священства.

Поручами називаються вузькі нарукавники, які стягуються шнурками. Поручі нагадують священнослужителям, що вони, здійснюючи таїнства чи беручи участь у здійсненні таїнств віри Христової, виконують це не власними силами, а силою і благодаттю Божою. Поручі нагадують також узи (мотузки) на руках Спасителя під час Його страждань.

Облачения священика складають: підризник, єпитрахиль, пояс, поручі і фелонь, або риза.

Підризник - це стихар у дещо зміненому вигляді. Відрізняється він від стихаря тим, що виготовляється з тонкої білої тканини, і рукави у нього вузькі, з шнурками на краях, якими вони затягуються на руках. Білий колір підризника нагадує священикові, що він повинен завжди мати чисту душу і провадити непорочне життя. Крім того, підризник нагадує собою ще і той хітон (нижній одяг), в якому ходив на землі Сам Господь наш Ісус Христос і в якому Він здійснив діло нашого спасіння.

Єпитрахиль — той самий орар, але тільки складений удвоє так, що, огинаючи шию, він спускається спереду вниз двома кінцями, які для зручності зшиті або чимось з'єднані між собою. Єпитрахиль знаменує особливу, подвійну, порівняно з дияконом, благодать, яка подається священикові для здійснення таїнств. Без єпитрахилі священик не може здійснювати жодної служби, як і диякон - без ораря.

Пояс надівається поверх єпитрахилі та підризника і знаменує готовність служити Господу. Пояс знаменує також Божественну силу, яка зміцнює священнослужителів під час проходження ними служіння. Пояс нагадує і той рушник, яким підперезався Спаситель при омовінні ніг ученикам Своїм на Тайній вечері.

Риза, або фелонь, надівається священиком поверх іншого одягу. Одяг цей довгий, широкий, без рукавів, з отвором для голови зверху і з великою вирізкою попереду для вільних дій руками. Своїм виглядом риза нагадує ту багряницю, в яку був одягнутий Спаситель під час своїх страждань. Стрічки, нашиті на ризі, нагадують потоки крові, які текли по Його одягу. Разом з тим риза нагадує священикам і про одежу правди, в яку вони повинні бути одягнутими як служителі Христові.

Поверх ризи на грудях священика знаходиться наперсний хрест.

За ревну, тривалу службу священикам даються у нагороду набедреник, тобто чотирикутний плат, що підвішується на стрічці через плече за два кути на правому стегні, який знаменує собою меч духовний, рівно з цим і головні убори - скуфія і камилавка.

Єпископ (архиєрей) облачається у весь одяг священика: підризник, єпитрахиль, пояс, поручі, тільки риза у нього замінюється сакосом, а набедреник палицею. Крім того, єпископ надіває омофор і митру.

Сакос - верхній священний одяг єпископа, схожий на вкорочений знизу і в рукавах дияконський стихар, так що з-під сакоса у епископа видно і підризник, і епитрахиль. Сакос, як і риза у священика, знаменує собою багряницю Спасителя.

Палиця - це чотирикутний плат, що підвішується за один кут, зверху сакоса на правому стегні. В нагороду за старанну службу право носити палицю іноді отримують від правлячого архиерея і заслужені протоієреї, носячи її теж з правого боку, а набедреник у такому випадку розміщується на лівому. В архимандритів, як і в архиєреїв, палиця є необхідною приналежністю їхнього облачения.

Палиця, як і набедреник, означає духовний меч, тобто слово Боже, яким повинні бути озброєні духовні особи для боротьби з невір'ям і нечестям.

На плечах, поверх сакоса єпископи носять омофор. Омофор -довгий широкий і стрічкоподібний плат, прикрашений хрестами. Він покладається на плечі єпископа так, що, охоплюючи навколо шию, одним кінцем спускається (спадає) спереду, іншим ззаду. Омофор - слово грецьке і означає наплічник. Омофор винятково належить єпископам. Без омофору єпископ, як священик без єпитрахилі, не може проводити ніякої служби. Омофор нагадує єпископу, що він повинен турбуватися про спасіння заблуд лих, подібно до євангельського доброго пастиря, який, відшукавши заблукалу вівцю, несе її додому на своїх плечах.

На грудях, поверх сакоса, крім хреста, у єпископа є панагія, що означає "всесвята". Це - невеликий круглий образ Спасителя або Божої Матері, оздоблений кольоровими каменями.

На голову єпископові надівається митра, оздоблена невеличкими іконками і кольоровими каменями. Митра знаменує собою терновий вінець, який був покладений на голову страдника Спасителя. Митру мають також і архимандрити. У виняткових випадках правлячий архиерей дає право найбільш заслуженим протоієреям під час богослужінь надівати митру замість камилавки.

При богослужінні єпископи використовують жезл, або посох, як знак вищої пастирської влади. Посох дається також архимандритам та ігуменам як начальникам монастирів.

Під час богослужіння під ноги єпископу стеляться орлеці. Це - невеликі круглі килимки із зображеннями орла, що летить над містом. Орлеці означають, що єпископ повинен, подібно орлові, підноситися від земного до небесного.

Домашній одяг єпископа, священика і диякона складається з підрясника і ряси. Поверх ряси, на грудях єпископ носить хрест і панагію, а священик - хрест.

[ Повернутися до змісту книги: "Закон Божий" ]

[ Cкачати книгу: "Закон Божий" ]

Нагору

Рекомендуйте цю сторінку другові!