Про другу заповідь Закону Божого

Не роби собі кумира і всякої подоби з того, що на небі вгорі, або на землі внизу, і що у воді під землею: не поклоняйся їм і не служи їм.

Другою заповіддю Господь Бог забороняє ідолопоклонство, тобто забороняє робити собі для шанування кумирів або ідолів, або шанувати подобу чи зображення того, що ми бачимо на небі (Сонця, Місяця, зірок), і що знаходиться на землі (рослин, тварин, людей), або знаходиться у водах (риб). Господь забороняє поклонятися і служити цим кумирам, замість істинного Бога, як це роблять язичники.

Із забороною поклонятися кумирам та ідолам ніяк'не можна плутати православного поклоніння святим іконам та мощам, за що нам часто дорікають протестанти та різні сектанти. Шануючи святі ікони, ми не вважаємо їх богами або кумирами, вони для нас тільки зображення, образ Бога, або ангелів, або святих. Слово "ікона" грецьке і означає "образ". Поклоняючись іконам і молячись перед іконою, ми молимося не матеріальній іконі (тобто фарбі, дереву або металу), а тому, хто на ній зображений. Всякий знає, наскільки легше звертатися думкою до Спасителя, коли бачиш пречистий Його лик, чи хрест Його.

Святі ікони дані нам для побожного спомину про справи Божі і святих Його, для побожного піднесення думок наших до Бога і Його святих. Через це розпалюється наше серце любов'ю до нашого Творця і Спасителя. Святі ікони є для нас тими ж священними книгами, тільки написаними, замість літер, лицями і речами.

Ще у Старому Завіті Мойсей, через якого Богом дана заповідь, яка забороняє ідолів, у той же час отримав від Бога повеління поставити у скинії (тобто пересувному єврейському храмі) золоті священні зображення херувимів на кришці ковчега завіту. Господь сказав Мойсееві: "зроби їх на обох краях кришки... Там Я буду відкриватися тобі і говорити з тобою над кришкою, між двома херувимами, які над ковчегом одкровення, про все, що Я буду заповідати через тебе синам Ізраїлевим" (Вих. 25, 18, 22). Господь повелів Мойсеєві також виткати зображення херувимів на запоні, яка відокремлює святилище від Святого Святих, і на внутрішньому боці висонних покривал (з дорогої вовняної тканини), якими накривали не тільки верх, а й боки скинії (Див.: Вих. 26, 1-37).

У храмі Соломона були також скульптурні і вишиті зображення херувимів на всіх стінах і на церковній запоні (Див.: З Цар. 6, 27-29; 2 Пар. З, 7~14). І оновлені були херувими на кришці ковчега завіту (Див.: 2 Пар. З, 10). Коли храм був готовий, "слава Господня (у вигляді хмари) наповнила храм" (3 Цар. 8, 11). Зображення херувимів були благоугодні Богу, і народ, дивлячись на них, молився і поклонявся.

Зображень Господа Бога у скинії і в храмі Соломона не було тому, що впродовж більшої частини старозавітного життя люди не удостоєні були бачити Господа. «Не було зображень старозавітних праведників, бо тоді люди не були ще визволені й виправдані (Див.: Рим. З, 9, 25; Мф 11, 11).

Сам Господь Ісус Христос послав чудесне зображення Свого Лика Едеському князеві Авгару: так званий нерукотворний образ. Помолившись перед нерукотворним образом Христовим, Авгар зцілився від невиліковної хвороби.

Св. євангеліст Лука, лікар і живописець, писав і залишив, за переданнями, після себе ікони Божої Матері.

Багато святих ікон Господь прославив чудотворіннями.

Зображувані на іконах тварини, навіть зображення диявола, не оскверняють святих ікон, якщо це потрібно для наочного зображення історичних подій. Бо ж не оскверняють згадки про них Святе Писання.

Не суперечить другій заповіді і шанування святих мощей. У святих мощах ми шануємо благодатну силу Божу, яка діє через мощі святих.

Для нас, християн, ідолопоклонство, у тому вигляді, як це роблять усі язичники, неможливе. Натомість, замість грубого ідолопоклонства, серед нас буває більш тонке ідолопоклонство. До такого ідолопоклонства відносять служіння гріховним пристрастям, а саме: користолюбство, черевоугодництво, гордість, марнославність та інше.

Користолюбство - це прагнення до багатства. Апостол Павло говорить, що "користолюбство (корисливість) є ідолослужіння" (Кол. З, 5). Для користолюбної людини багатство стає наче ідолом, якому вона служить і поклоняється більше, ніж Богу.

Черевоугодництво - це ласощі, обжерливість, пияцтво. Про таких людей, які понад усе ставлять чуттєві задоволення від їжі та пиття, апостол Павло говорить, що "бог їхній - черево" (Фил. З, 19).

Гордість і марнославність. Горда і марнославна людина надзвичайно високої думки про свої чесноти - розум, красу, багатство. Горда людина шанує тільки саму себе. Свої поняття і бажання вона вважає вищими від верховної волі Самого Бога. Презирливо і з насмішкою вона ставиться до чужих думок і порад і не відмовляється від своїх поглядів, якими б смішними і неправильними вони не були. Горда і марнославна людина із самої себе (як для себе, так і для інших) робить ідола.

Забороняючи ці тонкі пороки ідолопоклонства, друга заповідь тим самим спонукає до таких чеснот: безкорисливість та милосердя, стриманість, піст і смирення.

[ Повернутися до змісту книги: "Закон Божий" ]

[ Cкачати книгу: "Закон Божий" ]

Нагору

Рекомендуйте цю сторінку другові!