Закон Божий - Про одинадцятий член Символу віри Християнство. Православ'я. Католицтво. Закон Божий. Про одинадцятий член Символу віри
Коли я говорю мовами людськими й ангольськими, та любови не маю, то став я як мідь та дзвінка або бубон гудячий!                І коли маю дара пророкувати, і знаю всі таємниці й усе знання, і коли маю всю віру, щоб навіть гори переставляти, та любови не маю, то я ніщо!                І коли я роздам усі маєтки свої, і коли я віддам своє тіло на спалення, та любови не маю, то пожитку не матиму жадного!                Любов довготерпить, любов милосердствує, не заздрить, любов не величається, не надимається,                не поводиться нечемно, не шукає тільки свого, не рветься до гніву, не думає лихого,                не радіє з неправди, але тішиться правдою,                усе зносить, вірить у все, сподівається всього, усе терпить!                Ніколи любов не перестає! Хоч пророцтва й існують, та припиняться, хоч мови існують, замовкнуть, хоч існує знання, та скасується.               
УкраїнськоюХристиянський портал

Додатково

 
Про одинадцятий член Символу віри
   

11. Чекаю воскресіння мертвих.

В одинадцятому члені Символу віри говориться про всезагаль-не воскресіння мертвих, яке настане при закінченні існування нашого світу.

Воскресіння мертвих, на яке ми чекаємо, станеться одночасно з другим і славним пришестям Господа нашого Ісуса Христа і поля-гатиме у тому, що тіла усіх померлих з'єднаються зі своїми душами й оживуть.

Віра у воскресіння мертвих була виражена Авраамом при жертвоприношенні сина його Ісаака (Див.: Євр. 11, 17); Іовом у тяжких його стражданнях: "Та я знаю, що мій Відкупитель живий, і останнього дня Він підійме із пороху цю шкіру мою, яка розпадається, й у плоті своїй я Бога побачу" (Іов. 19, 25-26); пророком Ісаєю: "Померлі твої оживуть, воскреснуть мертві тіла. Пробудіться і торжествуйте, ви, повергнуті в порох, бо роса Твоя - це роса рослин, і земля викине мертвих" (1с. 26, 19).

Пророк Єзекиїль споглядав саме воскресіння померлих у видінні поля, засіяного сухими кістками, які з волі Духа Святого з'єднались одна з одною, покрилися тілом і одухотворилися духом (Див.: Єз. 37).

Сам Ісус Христос не раз говорив про воскресіння мертвих: "Істинно, істинно кажу вам, що настане час, і нині вже є, коли мертві почують голос Божого Сина, і, почувши, оживуть" (Ін 5, 25). "Не дивуйтесь цьому, бо настає час, коли всі, хто в гробах, почують голос Сина Божого; і вийдуть ті, хто творив добро, у воскресіння життя, а хто чинив зло, - у воскресіння Суду" (Ін 5, 28~29).

"Хто їсть мою плоть і п'є Мою кров, той має життя вічне, і я воскрешу його в останній день" (Ін 6, 54).

Відповідаючи невіруючим саддукеям на їхнє запитання про воскресіння мертвих, Ісус Христос сказав: "Помиляєтесь, не знаючи ні Писання, ні сили Божої. А про воскресіння мертвих, невже не читали ви сказаного вам Богом: "Я Бог Авраама, і Бог Ісаака, і Бог Якова. Бог не є Бог мертвих, а живих" (Мф 22, 29, 31, 32).

Апостол Павло говорить, що Христос воскрес із мертвих, первісток серед померлих. Бо як смерть через людину, так через людину і воскресіння мертвих. Як в Адамі усі вмирають, так у Христі всі оживуть (Див.: 1 Кор. 15, 20, 21, 22).

У момент всезагального воскресіння тіла померлих людей зміняться, за єством своїм тіла будуть ті самі, які ми тепер маємо, але за якістю відрізнятимуться від нинішніх: вони будуть духовні - нетлінні і безсмертні. Зміняться тіла також і тих людей, які будуть ще живими у час другого пришестя Спасителя. Апостол Павло каже: "Сіється тіло душевне, встає тіло духовне... не всі ми помремо, але всі змінимось; раптом, в одну мить, при останній сурмі; бо засурмить, і мертві воскреснуть нетлінними, а ми (залишившись живими) перемінимось" (1 Кор. 15, 44, 51, 52).

Відповідно до переміни самої людини зміниться й увесь видимий світ, а саме: з тлінного перетвориться на нетлінний.

Стан душ людей, померлих до всезагального воскресіння, не однаковий. Так, душі праведних знаходяться на початку вічного блаженства, а душі грішників - на початку вічних мук. Такий стан душ померлих визначається на особистому суді, який відбувається після смерті кожної людини. Це ясно видно з притчі Господа Ісуса Христа про багатого і Лазаря (Див.: Лк 16, 19~31). На це ж указує й апостол Павло, який каже: "...маю бажання визволитися (померти) і бути з Христом, бо це незрівнянно краще" (Фил. 1, 23).

Смерть має важливе значення в житті кожної людини, вона є межею, якою закінчується час подвигів і починається час відплати. Але оскільки особистий суд є не остаточний, то і душі грішних людей, які померли з вірою в Христа і розкаянням, можуть отримати полегшення в стражданнях загробних і навіть цілком звільнитися від них за молитвами Церкви, а також через благодіяння, здійснювані за них живими, а особливо через принесення за них безкровної жертви тіла і крові Христової. З цією метою і встановлено у православній Церкві поминання спочилих, яке завжди здійснювалося від самих часів апостольських. Це видно і з першої християнської літургії св. ап. Якова: в ній поминання спочилих складає одну з головних частин її.

Св. апостол Іоан каже: "Коли хто бачить свого брата, який грішить гріхом не на смерть, то нехай молиться, і Бог дасть йому життя" (1 Ін 5, 16).

Св. апостол Павло в Посланні до єпископа Тимофія пише: "Отже, передусім благаю чинити молитви, моління, прохання, подяки за всіх людей, за царів і за всіх, які начальствують, щоб провадити нам життя тихе й безтурботне, у всякому благочесті і чистоті, бо це добре і угодне Спасителеві нашому Богу, Який хоче, щоб усі люди спаслися і досягли пізнання істини" (1 Тим. 2, 1-4).

Св. апостол Яків говорить: "Признавайтесь один одному в провинах і моліться один за одного, щоб вам зцілитися, бо багато може щира молитва праведного" (Як. 5, 16).

Якщо слід молитися за живих, то необхідно молитися і за померлих, бо у Бога немає мертвих: у Бога всі живі. Сам Господь Ісус Христос сказав: "Бог же не є Бог мертвих, а живих. Бо в Нього всі живі" (Лк 20, 38).

Св. апостол Павло писав християнам: "А чи живемо для Господа живемо; і чи вмираємо — для Господа вмираємо; і тому чи живемо, чи вмираємо — завжди ми Господні" (Рим. 14, 8).

Ще у Старому Завіті молилися за померлих. Так, наприклад, пророк Варух молився за померлих, кажучи: "Господи Вседержителю, Боже Ізраїля! Вислухай молитву за тих в Ізраїлі, що померли, і синів їхніх, які згрішили проти Тебе... Не згадуй неправди батьків наших" (Див.: Вар. З, 4—5).

Іуда Маккавей молився і приносив жертву за полеглих воїнів (Див.: 2 Мак. 12, 39-45).

Вчення про поминання померлих ґрунтується як на Святому Писанні, так і, особливо, на Священному Переданні.


[ Повернутися до змісту книги: "Закон Божий" ]

[ Cкачати книгу: "Закон Божий" ]


Нагору

Рекомендуйте цю сторінку другові!






Підписатись на розсилку




Християнські ресурси

Нове на форумі

Проголосуй!