 |
 |
 |
|
|||
| |||
| |||
| |||
|
|
|
|
|
|
Вселенських Соборів у істинній православній Церкві Христовій було сім: 2. Константинопольський (Царгородський). Перший Вселенський Собор відбувся у 325 р. у місті Нікеї за імператора Костянтина Великого. Цей Собор було скликано проти лжевчення олександрійського священика Арія, який відкидав Божество і предвічне народження другого Лиця Св. Тройці, Сина Божого, від Бога Отця, і вчив, що Син Божий є тільки вище творіння. У Соборі брало участь 318 єпископів, серед яких були: св. Микол ай Чудотворець, Яків, єпископ Низибійський, Спиридон Тримифунтський, св. Афанасій Великий, який був у той час ще в сані диякона, та ін.
Собор осудив і відкинув єресь Арія й утвердив неспростовну істину - догмат: Син Божий є істинний Бог, народжений від Бога Отця перше всіх віків і так само вічний, як Бог Отець; Він народжений, а не сотворений, і єдиносущний з Богом Отцем. Щоб усі православні християни могли точно знати істинне вчення . віри, воно було ясно і коротко викладено у перших семи членах Символу віри. На цьому ж Соборі було постановлено святкувати Пасху (Великдень) у перший недільний день після першого весняного повного місяця, визначено було також священикам бути одруженими, було встановлено багато інших правил. Другий Вселенський Собор відбувся в 381 р. у місті Константинополі (Царгороді) за імператора Феодосія Великого. Цей Собор було скликано проти лжевчення колишнього аріанського єпископа константинопольського Македонія, який відкидав Божество третього Лиця Св. Тройці, Духа Святого; він учив, що Дух Святий не є Бог, і називав Його творінням або створеною силою, що служить Богу Отцю і Богу Сину так, як ангели. На Соборі були присутні 150 єпископів, серед яких були: Григорій Богослов (він був головою Собору), Григорій Ниський, Мелетій Антиохійський, Амфілохій Іконійський, Кирило Єрусалимський та ін.
На Соборі єресь Македонія була осуджена і відкинута. Собор утвердив догмат про рівність та єдиносущність Бога Духа Святого з Богом Отцем і Богом Сином. Собор також доповнив Нікейський Символ віри ще п'ятьма членами, в яких викладається вчення: про Святого Духа, про Церкву, про Таїнства, про воскресіння мертвих і про життя грядущого віку. Таким чином склався Нікеоцаргородський Символ віри, який і служить керівництвом для Церкви на всі часи. Третій Вселенський Собор відбувся в 431 р. у місті Ефесі за імператора Феодосія II Молодшого. Собор було скликано проти лжевчення константинопольського архиепископа Несторія, який нечестиво вчив, неначе Пресвята Діва Марія народила просту людину Христа, з Яким потім Бог з'єднався морально, перебував у Ньому, наче в храмі, подібно до того, як раніше перебував у Мойсеї та інших пророках. Тому і Самого Господа Ісуса Христа Несторій називав богоносцем, а не Боголюдиною, а Пресвяту Діву називав Христородицею, а не Богородицею. На Соборі були присутні 200 єпископів. Собор осудив і відкинув єресь Несторія і постановив визнавати з'єднання в Ісусі Христі, з моменту втілення, двох природ: Божої і людської; і визначив: визнавати Ісуса Христа досконалим Богом і досконалою Людиною, а Пресвяту Діву Марію — Богородицею. Собор також затвердив Нікеоцаргородський Символ віри і суворо заборонив робити в ньому які б то не було зміни і доповнення. Четвертий Вселенський Собор відбувся в 451 році в місті Халкідоні за імператора Маркіана. Собор було скликано проти лжевчення архимандрита одного константинопольського монастиря Євтихія, який заперечував людську природу в Господі Ісусі Христі. Спростовуючи єресь і захищаючи Божественне достоїнство Ісуса Христа, він сам припустився крайності і вчив, що в Господі Ісусі Христі людське єство було цілком поглинуте Божеством, тому в Ньому слід визнавати тільки одне Божественне єство. Це лжевчення називається монофізитством, а послідовники його називаються монофізитами (єдиноприродниками). На Соборі були присутні 650 єпископів. Собор осудив і відкинув лжевчення Євтихія і визначив істинне вчення Церкви, а саме, що Господь наш Ісус Христос є істинний Бог і істинна людина: за Божеством Він вічно народжується від Отця, за людським єством Він народився від Пресвятої Діви й у всьому подібний до нас, крім гріха. При втіленні (народженні від Діви Марії) Божество і людське єство з'єднались у Ньому - як єдиному Лиці - незлитно і незмінно (всупереч Євтихію), нероздільно і нерозлучно (всупереч Несторію). П'ятий Вселенський Собор відбувся в 553 році в місті Константинополі при імператорі Юстиніані І. Собор було скликано з приводу суперечок між послідовниками Несторія та Євтихія. Головним предметом суперечок були твори трьох учителів сирійської Церкви, відомими в свій час, а саме: Феодора Мопсуетського, Феодорита Кирського та Іви Едеського, в яких чітко висловлювалися несторіанські хибні думки, а на Четвертому Вселенському Соборі нічого не було згадано про ці три твори. Несторіанці у суперечці з євтихіанцями (монофізитами) посилалися на ці твори, а євтихіанці знаходили в цьому привід відкидати сам IV Вселенський Собор і зводити наклеп на Вселенську Православну Церкву, що вона начебто ухилилася в несторіанство. На Соборі були присутні 165 єпископів. Собор осудив усі три твори, а також Феодора Мопсуетського як такого, що не розкаявся; стосовно інших двох осудження обмежилося тільки їхніми несторіанськими творами, самі ж вони були помилувані, бо своєчасно відмовилися від своїх хибних думок і спочили у мирі з Церквою. Собор знову повторив осуд єресей Несторія і Євтихія. Шостий Вселенський Собор відбувся в 680 році в місті Константинополі за імператора Костянтина Погоната, і в ньому брали участь 170 єпископів. Собор було скликано проти лжевчення єретиків - монофелітів, які хоча й визнавали в Ісусі Христі дві природи, Божу і людську, але одну Божественну волю. Після V Вселенського Собору заворушення, вчинені монофелітами, тривали і загрожували Грецькій імперії великими небезпеками. Імператор Іраклій, жадаючи примирення, вирішив схилити православних до поступок монофелітам і силою своєї влади повелів визнавати в Ісусі Христі одну волю при двох єствах. Захисниками і роз'яснювачами істинного вчення Церкви стали Софроній, патріарх Єрусалимський, і константинопольський чернець Максим Сповідник, якому за твердість віри відрізали язик і відсікли руку. Шостий Вселенський Собор осудив і відкинув єресь монофелітів і ухвалив визнавати в Ісусі Христі два єства - Боже і людське, і - за цими двома єствами - дві волі, але так, що людська водя у Христі не противна, а покірна Його волі Божественній. Гідне уваги, що на цьому Соборі було відлучено, серед інших єретиків, і Римського Папу Гонорія, який визнав учення про єдину волю правильним. Постанови Собору підписали і римські легати: пресвітери Фе-одор, Георгій і диякон Іоан. Це ясно вказує, що вища влада в Церкві належить Вселенському Собору, а не Папі Римському. Через 11 років Собор знову відкрив засідання в царських палатах, названих Трульськими, для вирішення питань, які, переважно, стосувалися церковного благочиния. В цьому відношенні він ніби доповнив П'ятий і Шостий Вселенські Собори, тому і називається П'ято-шостим. Собор затвердив правила, якими Церква мала керуватися, а саме: 85 правил св. апостолів, правила 6-й Вселенських і 7-й Помісних Соборів і правила 13-й отців Церкви. Ці правила згодом були доповнені правилами Сьомого Вселенського Собору і ще двох Помісних Соборів і склали так званий "Номоканон", тобто "Кормчу (Керманичеву) Книгу", яка і є основою для церковного управління православної Церкви. На цьому Соборі були осуджені деякі нововведення Римської Церкви, які не узгоджувалися з духом постанов Церкви Вселенської, а саме: примушування до безшлюбності священиків і дияконів, суворі пости в суботи Великого посту, зображення Ісуса Христа у вигляді агнця (ягняти). Сьомий Вселенський Собор відбувся в 787 році в місті Нікеї за імператриці Ірини (вдови імператора Лева Хозара), і в ньому брали участь 367 отців. Собор було скликано проти іконоборчої єресі, яка виникла за 60 років до Собору, за грецького імператора Лева Ісавра, який, бажаючи навернути магометан у християнство, вважав за необхідне знищити вшанування ікон. Ця єресь тривала за його сина Костянтина Копроніма й онука Лева Хозара. Собор осудив і відкинув іконоборчу єресь і визначив - ставити і покладати у св. храмах, разом із зображенням Чесного і Животворчого Хреста Господнього, і святі ікони, шанувати і віддавати їм поклоніння, підносячись розумом і серцем до Господа Бога, Божої Матері і святих, на них зображених. Після VII Вселенського Собору гоніння на святі ікони знову були відновлені наступними трьома імператорами: Левом Вірменином, Михайлом Бальбою та Феофілом і майже 25 років хвилювали Церкву. Шанування св. ікон було остаточно відновлено і затверджено на Помісному Константинопольському Соборі в 842 році, за імператриці Феодори. На цьому Соборі, з вдячності Господу Богу, який дарував Церкві перемогу над іконоборцями та всіма єретиками, встановлено свято Торжества Православ'я, яке належить святкувати в першу неділю Великого посту і яке відзначається й дотепер у всій Вселенській Православній Церкві. ПРИМІТКА. Римо-Католицька Церква замість семи визнає понад 20 Вселенських Соборів, неправильно включаючи в цей перелік Собори, які відбулися у Західній Церкві після розділення Церков, а лютерани, незважаючи на приклад апостолів і визнання всієї Християнської Церкви, не визнають жодного Вселенського Собору. [ Повернутися до змісту книги: "Закон Божий" ] [ Cкачати книгу: "Закон Божий" ]
Рекомендуйте цю сторінку другові! |
|
|
|
|
|
