 |
 |
 |
|
|||
| |||
| |||
| |||
|
|
|
|
|
|
Св. Іоасаф, у миру Іоаким, народився 8 вересня 1705 року у знаній українській родині Горленків. На восьмому році життя, як і вся багата українська шляхта, батьки послали хлопця до Києво-Могилянської академії. Розлучившись із сином, вони дуже сумували за ним. Одного разу батькові приснився сон, який пророчив долю його сина. У глибокій задумі сидів старий Горленко перед вечором на ґанку. Сонце заходило. Глянувши на захід, він побачив Божу Матір, що стояла на повітрі, і сина свого Іоакима, який молився, припавши до ніг її. Божа Матір сказала хлопцеві: "Почуті Мною молитви твої". І тоді злетів ангел і накинув на хлопця святительську мантію. Старий Горленко пішов розповісти про своє видіння дружині, але по дорозі усе забув і пригадав сон з усіма подробицями аж через багато років, після смерті сина. Життя та навчання в Києві, серед великої кількості святинь, зміцнило релігійний настрій молодого Горленка. На вісімнадцятому році свого життя, таємно від батьків, він оселився у Київському монастирі, а після річного послуху прийняв постриг у рясофор з ім'ям Іларіон. Зі сльозами на очах засмучені батьки прийняли звістку про постриг сина, але вибачили йому самовільний вчинок і послали своє благословення. Ще два роки прожив чернець Іларіон у Межигірському монастирі, потім його викликали до київського Братського монастиря, де була академія, і тут 21 листопада 1727 року, на свято Введення в храм Пресвятої Богородиці, він був пострижений у мантію з ім'ям Іоасафа. Деякий час Іоасаф обіймав посаду професора академії, потім став ігуменом Лубенського (Мгарського) монастиря. Він доклав багато зусиль, щоб відбудувати монастир, який дуже потерпів від пожежі. Потім він отримав призначення на посаду архимандрита Троїце-Сергієвої лаври, а в 1748 р. - єпископа Білгородського. Білгородська єпархія була велика, налічувала понад 1000 церков, пізніше включала Курську та Харківську єпархії. Слабкий здоров'ям, але сильний духом святитель енергійно взявся упорядковувати її, часто оглядав церкви своєї єпархії, дбав про освіту та моральність духовенства, викорінював у народі забобони та інші пороки. Водночас він боронив духовенство від кривд та утисків. Милосердя було найхарактернішою рисою святителя Іоасафа. Доходи своєї багатої кафедри він роздавав бідним. Перед великими святами святитель посилав до бідних свого довіреного келійника з грошима та одягом. Келійник мав покласти принесене біля дверей чи вікон, а потім, постукавши, аби привернути увагу господарів, поспіхом відійти, щоб його не побачили. Коли келійник хворів, святитель сам виходив таємно із дому і розносив милостиню по місту. Постійно пам'ятаючи про смерть, святитель у сльозах готувався до неї. Заходячи вранці, увечері, келійник завжди заставав його за молитвою. Коли бив годинник, святитель виголошував особисту молитву, яку сам склав. За півроку до смерті святитель відбув на батьківщину. Не раз він повторював, що не повернеться вже до Білгорода, і зворушено попрощався зі своєю паствою, попросив у всіх пробачення і простив тих, хто образив його. На зворотній дорозі, у селі Грайворони, святитель справді занедужав і через два місяці, 10 грудня 1754 року, у 49-річному віці віддав Богу душу. Через два роки після смерті тіло його було знайдено цілим, без ознак тління. Чутка про це швидко розійшлася серед вірних; до могили святителя почали прибувати хворі, багато з них одержували зцілення. Чимало чудес та зцілень сталося біля його могили і пізніше, особливо при відкритті та прославленні святих мощей його - 1 вересня 1911 року (ст. ст.). [ Повернутися до змісту книги: "Закон Божий" ] [ Cкачати книгу: "Закон Божий" ]
Рекомендуйте цю сторінку другові! |
|
|
|
|
|
