 |
 |
 |
|
|||
| |||
| |||
| |||
|
|
|
|
|
|
Після роз'єднання Східної і Західної Церков (1054 р.) у історії неодноразово були спроби повернути єдність Христової Церкви. Але спроби Римо-Католицької Церкви підпорядкувати Східну Православну Церкву Папі Римському не могли призвести до правдивого єднання Церков. Унія мала місце в 1439 році, на Фераро-Флорентійському Соборі, в якому брав участь Київський митрополит, грек Ісидор (тоді ще не було поділу митрополії на Київську та Московську). Він визнав унію з Римом, але його не підтримали ні в Московії, ні в Україні. В 1441 р. він був змушений утекти до Італії. Існувало багато причин прийняття в 1596 році церковної унії, названої Берестейською від міста Берестов (українське Полісся), теперішній Брест, де відбувався Собор. Рим сподівався підпорядкувати православну Церкву в Польщі з наміром подальшого просування на схід Європи, тобто до Московії та Азії. Польський король Сигизмунд НІ бачив в унії шлях до злиття українського народу з польським. Особливого значення набуло при цьому утворення в Москві у 1589 р. Патріархату замість митрополії. Польща побоювалася, що православні українці будуть шукати підтримки в єдиновірного Патріарха, а через нього і в Московській державі. Через унію Української Православної Церкви з Римом поляки сподівалися зменшити вплив Московського Патріарха. Українські православні єпископи, які погодилися на унію (най-діяльнішими з них були Кирило Терлецький, єпископ Луцький, та Іпатій Потій, єпископ Володимиро-Волинський), сподівалися завдяки унії зрівнятися в правах з латинськими єпископами в Польщі, здобути незалежність від братств, які мали останнім часом сильну підтримку східних патріархів. Братствам надавали права "ставропігії", тобто підлеглості самому Патріарху, а не місцевому єпископу. Патріархи побачили в братствах міцні релігійні осередки, що боролися проти занепаду Церкви при не достойних владиках, яким давали кафедри польські королі та магнати. Патріарх Ієремія II за не достойне життя позбавив кафедри Київського митрополита Онисифора Дівочку. Патріарший суд загрожував також Кирилові Терлецькому, єпископу Луцькому. Єпископи вели переговори з Римом та польським урядом щодо унії таємно від духовенства та вірних православної Церкви в Польщі. У грудні 1595 року єпископи Терлецький і Потій підписали в Римі грамоту про підпорядкування Української Православної Церкви папській владі. Папа Климент VIII урочисто прийняв 23 грудня 1595 року Українську Церкву під папську владу, причому Церкві він залишав її східний обряд, тобто богослужіння Східної Церкви, бо вони "не суперечили унії", а духовенство зберігало право одружуватися. Папа повідомив польського короля про підписану унію Української Православної Церкви з Римо-Католицькою Церквою, дякував йому за його сприяння та просив Сигизмунда III взяти уніатську Церкву, особливо ж уніатських єпископів, під свою охорону; зокрема, він висловив бажання, щоб ці єпископи одержали місце в польському сенаті та були урівняні в правах з римо-католицькими єпископами. У жовтні 1596року в Берестові зібрався церковний Собор, щоб урочисто проголосити унію. Від українського єпископату, який очолював тоді Київський митрополит Михайло Рогоза, не визнали унії два єпископи - Гедеон Балабан, єпископ Львівський, і Михайло Копистенський, єпископ Перемиський. Князь Костянтин Острозький у супроводі війська прибув до Берестова й очолив православних, які не бажали унії. У Берестові тоді утворилося два Собори: один - це уповноважені короля, латинські представники Папи, шість православних єпископів на чолі з митрополитом Михайлом Рогозою, сенатори тощо, а другий - це православні під охороною князя Острозького. Тут були, крім князя, єпископи Гедеон Балабан та Михайло Копистенський, екзархи Патріархів (Царгородського - Никифор та Олександрійського - Кирил Лукаріс), багато архимандритів, ігуменів, священиків. На уніатському соборі було проголошено унію (союз) з Римом; її підписали митрополит і п'ять єпископів; було визнано Папу найвищою владою в Церкві, але збережено богослужбовий обряд Східної Церкви. Православні на своєму Соборі ухвалили: 1) не слухатися ні в чому митрополита та інших єпископів як відступників від православ'я та вважати їх позбавленими влади; 2) не приймати нічого, що стосується віри, без благословення та згоди Константинопольського Патріарха. Так утворилася в 1596 р. унія, яка знищила релігійну єдність українського народу, об'єднаного до того упродовж століть однією православною вірою, а тепер розділеного на православних та уніатів (греко-католиків). [ Повернутися до змісту книги: "Закон Божий" ] [ Cкачати книгу: "Закон Божий" ]
Рекомендуйте цю сторінку другові! |
|
|
|
|
|
