Закон Божий - Відокремлення Московської церкви і поділ Київської митрополії Християнство. Православ'я. Католицтво. Закон Божий. Відокремлення Московської церкви і поділ Київської митрополії
Коли я говорю мовами людськими й ангольськими, та любови не маю, то став я як мідь та дзвінка або бубон гудячий!                І коли маю дара пророкувати, і знаю всі таємниці й усе знання, і коли маю всю віру, щоб навіть гори переставляти, та любови не маю, то я ніщо!                І коли я роздам усі маєтки свої, і коли я віддам своє тіло на спалення, та любови не маю, то пожитку не матиму жадного!                Любов довготерпить, любов милосердствує, не заздрить, любов не величається, не надимається,                не поводиться нечемно, не шукає тільки свого, не рветься до гніву, не думає лихого,                не радіє з неправди, але тішиться правдою,                усе зносить, вірить у все, сподівається всього, усе терпить!                Ніколи любов не перестає! Хоч пророцтва й існують, та припиняться, хоч мови існують, замовкнуть, хоч існує знання, та скасується.               
УкраїнськоюХристиянський портал

Додатково

 
Відокремлення Московської церкви і поділ Київської митрополії
   

XV столітті Московська Церква була фактично відокремленою від православної Церкви в Литві-Україні, хоч її первосвятитель титулувався митрополитом Київським і всієї Руси. Московські і литовсько-українські землі були у двох різних державах, які ворогували між собою. Здійснюючи свою традиційну політику експансії, Москва постійно розширювала свою територію і ставала дедалі могутнішою. В її керівних колах зростало цілком зрозуміле бажання мати свою Церкву повністю незалежною. Флорентійська унія дала Московській Церкві привід до відокремлення. 15 грудня 1448 року Собор єпископів у Москві обрав на свого першого власного митрополита єпископа Рязанського Іону без благословення Константинопольського Патріарха. Це було рівнозначно проголошенню автокефалії Московської Церкви. У 1458 році Московський Собор оформив цей самовільний акт відокремлення.

Не можна заперечувати, що Церква самостійної і сильної держави мала на це право і використала його у слушний час шляхом одностороннього акту. Царгород не визнавав незалежності Московської Церкви протягом 141 року. Не визнавали незалежною її також інші східні патріархи, хоч обставини змушували їх дедалі частіше звертатися до Москви, яка мала можливість надавати їм матеріальну допомогу.

З проголошенням незалежності Московської Церкви відбувся остаточний поділ єдиної православної митрополії на сході Європи на дві окремі митрополії. Київська митрополія, що включала Українсько-Білоруську Церкву, і надалі перебувала під юрисдикцією Константинопольського Патріарха. Церква-мати і Церква-донька розділили у той час спільну долю поневолення, і це призводило до більшого взаєморозуміння та тісніших взаємовідносин. Московська митрополія після 1448 року розвивалася як самостійна Церква. Вона дедалі більше відходила від того спільного, що єднало її з Київською митрополією, виробляючи свої власні особливості. В 1589 р. Московська Церква проголосила себе Патріархією, силою примусивши Константинопольського Патріарха Єремію II дати на це свою формальну згоду. Протягом майже двох з половиною століть, аж до насильницького підпорядкування Київської митрополії Московському Патріархові у 1686р., дві сусідні митрополії жили цілком окремим життям. Тому Російська Православна Церква не має жодних підстав привласнювати собі цей період історії Київської митрополії, включно з золотою добою митрополита Петра Могили, як це вона робить.


[ Повернутися до змісту книги: "Закон Божий" ]

[ Cкачати книгу: "Закон Божий" ]


Нагору

Рекомендуйте цю сторінку другові!






Підписатись на розсилку




Християнські ресурси

Нове на форумі

Проголосуй!