Закон Божий - Церковне управління в Русі-Україні. Моральний вплив церкви на державне й суспільне життя. Християнство. Православ'я. Католицтво. Закон Божий. Церковне управління в Русі-Україні. Моральний вплив церкви на державне й суспільне життя.
Хай не буде тобі інших богів передо Мною!                Не роби собі різьби і всякої подоби з того, що на небі вгорі, і що на землі долі, і що в воді під землею. Не вклоняйся їм і не служи їм, бо Я Господь, Бог твій, Бог заздрісний, що карає за провину батьків на синах, на третіх і на четвертих поколіннях тих, хто ненавидить Мене, і що чинить милість тисячам поколінь тих, хто любить Мене, і хто держиться Моїх заповідей.                Не призивай Імення Господа, Бога твого, надаремно, бо не помилує Господь того, хто призиватиме Його Ймення надаремно.                Пам'ятай день суботній, щоб святити його! Шість день працюй і роби всю працю свою, а день сьомий субота для Господа, Бога твого: не роби жодної праці ти й син твій, та дочка твоя, раб твій та невільниця твоя, і худоба твоя, і приходько твій, що в брамах твоїх. Бо шість день творив Господь небо та землю, море та все, що в них, а дня сьомого спочив тому поблагословив Господь день суботній і освятив його.                Шануй свого батька та матір свою, щоб довгі були твої дні на землі, яку Господь, Бог твій, дає тобі!                Не вбивай!                Не чини перелюбу!                Не кради!                Не свідкуй неправдиво на свого ближнього!                Не жадай дому ближнього свого, не жадай жони ближнього свого, ані раба його, ані невільниці його, ані вола його, ані осла його, ані всього, що ближнього твого!               
УкраїнськоюХристиянський портал

Додатково

 
Церковне управління в Русі-Україні. Моральний вплив церкви на державне й суспільне життя.
   

З прийняттям християнства за часів князя Володимира Великого з'явилася в Київській Русі і постійна організація церковного управління, яка називалася митрополією. На чолі її стояв Київський митрополит. Вся Церква в Київській державі існувала як Київська митрополія, і перебувала у підпорядкуванні Константинопольського Патріарха, бо з Константинополя, або Цар города, була прийнята віра християнська. Однак залежність Київської митрополії від Царгорода, яка тривала 700 років (до 1686 p.), обмежувалася тільки поставленням чи благословенням на Київську кафедру митрополитів. У внутрішнє життя нашої Церкви Константинопольська Патріархія майже не втручалася, хоча протягом 250 років митрополитами в Києві були греки, крім окремих випадків.

Київська митрополія ділилася на єпархії, яких було в Київській Русі перед татарською навалою до 18, а керували ними єпископи. Перші єпископи також були з греків, але скоро почали висвячувати єпископів з місцевих людей, особливо після заснування монастирів, які давали достойних кандидатів у єпископи, в достатній кількості.

Скликалися собори єпископів, які під проводом митрополита обирали кандидатів у єпископи. Але скоро у нас поширився звичай, що на вільну єпископську кафедру кандидата обирав місцевий князь з іншими представниками церковної громади, а потім посилав його до Київського митрополита на посвячення.

Від самого початку утворення в Україні Церкви, з ініціативи державної влади, існував тісний союз між Церквою і державою. Митрополит Іларіон (перший митрополит-русич), порівнюючи Володимира Великого з імператором Костянтином говорив: "Костянтин зі святими отцями Нікейського Собору (325 p., І Вселенський Собор) поклав закон людям; а Володимир, збираючись часто з новими отцями - нашими єпископами, з великим смиренням радився з ними, як впровадити цей закон між людьми, які нещодавно пізнали Господа". Держава надавала допомогу Христовій Церкві, а Церква, зі свого боку, дбала про авторитет державної влади серед народу та про моральний вплив на владу християнських ідеалів. Літопис зберіг слова одного з митрополитів до Київського князя: "Княже! Ми поставлені в руській землі від Бога стримувати вас від кровопролиття."

У добу удільних князівств, коли боротьба князів між собою знесилювала Київську державу і вела її до загибелі, митрополит і єпископи були миротворцями. "Молимо тебе, княже, і братів твоїх, не погубіть руської землі; бо якщо будете воювати між собою, то язичники радітимуть і візьмуть землю нашу, яку придбали батьки і діди ваші трудами великими і мужністю", - так звертався до князя Володимира Мономаха митрополит Миколай.

При поділі держави на князівства, які ворогували між собою, Церква була єдиною, під одним митрополитом Київським; вона об'єднувала народ в одній вірі, в одному духовному проводі. Це мало величезне значення. І коли впала Київська держава, православна Церква залишилася для народу, що вже був під чужою державною владою, національно-релігійним об'єднавчим центром.

Моральний вплив Христової Церкви позначився і на суспільному житті. Під впливом Церкви змінювалося ставлення в Київській Русі до рабів. Церква вчила, що раб, "холоп" - теж людина, рівно-вартісна перед Богом; шлюб раба, як і вільного, є священним союзом, "гнів на рабів" матиме кару після смерті, бо хто мучить "челядь свою голодом і ранами", той є все одно, що "невірний, і єретик".

Змінилися погляди на сім'ю і сімейні стосунки. Викорінювалися поступово з побутового життя багатоженство та язичницькі звичаї викрадання ("умикання") і купівлі жінок. Становище жінки в християнській сім'ї стає становищем дружини, а не рабині.

Доброчинність, що ґрунтувалася на заповіді християнського милосердя, стала поширюватися з прийняттям християнства. До складу "церковних людей" за тодішнім державним законом входили не тільки священнослужителі з їхніми родинами, а й люди, що жили в так званих "богадільнях". Церква дбала про тих, хто сам себе не міг прогодувати: про жебраків, бідних, хворих, старих, даючи цим приклад людяного ставлення до всіх немічних і беззахисних. Сам хреститель Руси-України князь Володимир залишив після себе пам'ять як про великого благодійника. Літопис пише, що князь Володимир "наказав усякому жебракові і вбогому приходити до княжого двору й одержувати всяку потребу". А тим, хто не міг прибути до княжого двору, розвозили возами їжу і питво по місту, виголошуючи: "Де тут хворий і жебрак, що не може ходити?" І роздавали таким за потребою.

Та найбільше виявився моральний вплив Церкви на суспільне життя, коли стали засновуватися монастирі, зокрема Києво-Печерський монастир.


[ Повернутися до змісту книги: "Закон Божий" ]

[ Cкачати книгу: "Закон Божий" ]


Нагору

Рекомендуйте цю сторінку другові!






Підписатись на розсилку




Християнські ресурси

Нове на форумі

Проголосуй!