 |
 |
 |
|
|||
| |||
| |||
| |||
|
|
|
|
|
|
Князь Ярослав, прозваний у народі Мудрим, завершив християнізацію Київської Руси, хоч навернення деяких віддалених племен тривало ще довго після його смерті. Ярослав продовжував розпочату князем Володимиром розбудову держави на засадах Христової віри. "Володимир землю зорав і розпушив, хрещенням просвітив, Ярослав засіяв книжними словами серця віруючих людей, а ми пожинаємо, учення приймаючи книжне", - пише літописець. Церква у Київській княжій державі швидко розвивалася за Ярослава Мудрого. Було створено дві нові єпархії - Переяславську і Юр'ївську. 1039 року літописець вперше згадує про митрополита-грека Феопемпта, якого прислали з Візантії. Він не відповідав інтересам і потребам Церкви, яка була для нього чужою. Це посилювало позицію тих, хто вважав, що Церква у великій і могутній державі повинна бути незалежною. Такого погляду дотримувався і сам князь Ярослав. 1051 року князь скликав у Києві собор єпископів, на якому, без згоди Царгорода, було поставлено митрополитом Київським свого власного кандидата. Це був Іларіон, священик церкви Спаса в селі Берестові, де стоїть тепер Києво-Печерський монастир. Митрополит Іларіон був видатною особистістю. Він поєднував побожність з ерудицією та красномовністю, був щирим патріотом своєї країни ("муж благ, і книжник, і посник", - пише про нього літописець). Відоме його слово на звеличення Володимира - "Слово про закон і благодать", виголошене ним у Десятинній церкві. У тогочасній гомілетичній літературі твору, рівного цьому, не було. Поставлення власного митрополита було рішучим кроком - це була перша спроба встановити автокефалію Церкви у Київській державі. Константинопольський Патріарх не дав благословення митрополитові Іларіонові і не визнав його як первосвятителя Київської митрополії. Можна з упевненістю припустити, що якби князь Ярослав жив довше, а після нього княжа держава залишилася б об'єднаною та могутньою під одним князем, то православна Церква в Русі-Україні вже тоді назавжди закріпила б свою незалежність. Але Ярослав Мудрий помер 1054 року, після його смерті знову почалися міжусобиці, і митрополит Іларіон безслідно зник зі сторінок історії: про його подальшу долю нічого не відомо. Князь Ярослав Мудрий продовжував будувати церкви. Після хрещення Київської Руси вони швидко виростали в Києві та в інших містах. Коштовною перлиною української церковної архітектури став споруджений ним собор святої Софії у Києві (завершили будувати цей величний храм у 1051 р. Тоді ж кафедру Київських митрополитів було перенесено з Переяслава до Києва). На відміну від більшості церков у княжій державі, споруджених грецькими майстрами, ця велична святиня постала як творіння переважно місцевих будівничих і митців. Архітектурна велич святої Софії, збагачена монументальним розписом, не могла не справляти на сучасників глибокого враження. Вони сповнювалися гордістю, що не десь, "не в невідомій землі, а в Руській, яка відома і яку чують у всіх кінцях землі", вони мають храм "дивний і славний по всіх навколишніх країнах, що іншого такого немає по всій північній землі" (митрополит Іларіон, "Слово про закон і благодать"). Велику увагу приділяв князь Ярослав поширенню освіти і писемності у державі. Він засновував школи при церквах, дбав про виховання власного духовенства. У літописному записі 1030 року розповідається, що князь наказав узяти від старост і священиків у Новгороді 300 дітей для навчання їх на священиків. Будучи книголюбом, Ярослав вживав заходів для поширення книжок ("зібрав переписувачів багатьох, і перекладали вони з грецької на слов'янську мову. І написали вони книг безліч, за якими навчаються віруючі люди і насолоджуються навчанням Божественним, - засвідчує "Повість минулих літ"). При храмі Святої Софії він заснував велику бібліотеку - першу в Київській Русі. Така всебічна культурна діяльність князя Ярослава дає підставу називати його просвітителем Руси-України. [ Повернутися до змісту книги: "Закон Божий" ] [ Cкачати книгу: "Закон Божий" ]
Рекомендуйте цю сторінку другові! |
|
|
|
|
|
