Окремі вправи цього набоженства

Х

Окремі вправи цього набоженства

226. Хоча сама суть цього набоженства полягає у внутрішньому діланні, проте не менше вимагає певних зовнішніх практик, котрих не треба занедбувати: “Зате слід робити, і того не слід лишати ” (Мт. 23,23), а переважно з огляду на те, що ті зовнішні вправи або побуджують нас до актів внутрішніх, або теж людині, залежній від відчуттів, нагадують, що належить чинити, або, врешті, служать для становлення ближнього, чого цілком не можуть зробити вправи чисто внутрішні. Нехай же жодна світська людина ані критик тут не втручаються, твердячи, що правдива побожність лише в глибині серця, що належить уникати зовнішніх ознак, в яких криється немало поверхневого, що набоженство слід відправляти в утаєнні. Таким критикам відповім словами мого Учителя: “Так нехай світить перед людьми ваше світло, щоб вони, бачивши ваші добрі вчинки, прославляли вашого Отця, що на небі” (Мт. 5,16). “Це не означає, - як каже Св. Григорій, - що маємо оці зовнішні практики і побожні вправи виконувати лише для того, щоб сподобатись людям і стягнути на себе славу, коли ж це було б абсолютно поверхневим проявом. Натомість, належить деколи виконувати їх перед людьми з метою сподобатись Богові і побудити інших до прослави Його, не дбаючи про людську похвалу чи погорду.”

227. Вправа перша. Ті, що прагнуть практикувати це особливе набоженство, котре не затвердили як братство, хоча це було б річчю дуже бажаною, повинні посвятити щонайменше дванадцять днів на звільнення себе від духа того світу, котрий завжди суперечний з духом Христовим. Опісля упродовж трьох тижнів наповнюватися Христом за посередництвом Пресвятої Діви. Такий порядок необхідно зберігати.

228. Упродовж першого тижня будуть жертвувати всі свої молитви і побожні вчинки з метою випрошення собі ласки піз нання самих себе і жалю за гріхи. І все, що тільки чинитимуть, постараються оживити духом покори. З тією метою можуть, якщо захочуть, розважати про грішну природу нашої натури, і через шість днів того першого тижня почергово думатимуть про себе як про зміїв, слимаків, жаб, вужів і козлів. Могли б також роздумувати над наступними трьома думками Св. Бернарда: “Подумай про те, чим ти був - насінням зіпсутим; чим ти є - начинням, повним болота; чим ти будеш - поживою паразитів”. Будуть просити Христа Господа і Духа Святого про світло словами: “Господи, вчини, щоб я прозрів” (Лк. 13, 41), "... вчини, щоби я пізнав самого себе” (Св. Августин) - , або також: “Прийди, Духу Святий”. Відмовлятимуть щоденно Літанію до Святого Духа, а також молитву, яку можна знайти вкінці цієї книжки. Прибігатимуть до Пресвятої Діви, благаючи Її про цю найбільшу ласку, яка є основою усіх інших ласк. У тому намірі відмовлятимуть щоденно гімн Ave Maris Stella і Літанію до Пресвятої Діви.

229. Упродовж другого тижня пильно прикладатимуться, щоби через усі свої молитви і вчинки іти до пізнання Пресвятої Діви. Про це пізнання проситимуть Духа Святого. Можуть прочитати собі і роздумувати над тим, що ми в цій книжці про Пресвяту Діву розповіли. Подібно до першого тижня, можуть відмовляти в тих намірах Літанію до Духа Святого, Ave Maris Stella, вервичку або хоча б одну її частину.

230. Третій тиждень посвячується пізнанню Господа Христа. Можуть читати і роздумувати про те, що ми розповіли, а також відмовляти молитву Св. Августина, подану на початку другої частини і вслід за цим Святим повторяти безперестанку: “Господи, вчини, щоб я пізнав Тебе”, або: “Господи, вчини, щоби побачив, яким Ти є”. Відмовлятимуть, зазвичай, Літанію до Святого Духа, Ave Maris Stella, а також Літанію до Ісуса.

231. Вкінці тих трьох тижнів висповідаються і приймуть Святе Причастя з наміром віддання себе Господу Христові, як невільники (діти) з любові через руки Марії. Після Святого Причастя, котре прийняти повинні в дусі нижче поданому, відмовлять акт посвячення себе, який також знаходиться в подальшій частині книжки. Посвячення це повинні скласти письмово і підписати цього ж дня.

232. Дуже важливо, щоб того ж дня склали Ісусові та Його Матері якусь жертву, як покуту за давні невірності щодо хресної присяги, або для підтвердження своєї залежності від влади Ісуса та Марії. Жертва повинна відповідати не тільки стану душі, але й можливості кожного. Це може бути: піст, якесь умертвлення, дань жебракові або запалення свічки перед вівтарем. Проте вона має бути з чистим наміром у серці, бо Ісус приймає те, що чиниться з доброї волі.

     Відновлення пожертвування себе

233. Щонайменше раз у рік, в річницю пожертвування себе необхідно відновляти це посвячення, виконуючи впродовж трьох тижнів ті самі практики. Можна, однак, також щомісяця, а навіть щотижня поповнювати свою обітницю за допомогою коротких слів: “Оце я - увесь Твій”⁵⁵. І все, що моє, є Твоє, о Ісусе, мій наймиліший, через Марію, Пресвяту Матір Твою.

     Мала Вервиця

234. Вправа друга. Відмовлятимуть упродовж усіх днів життя, якщо не виникнуть якісь перешкоди малу Вервицю до Пресвятої Марії, яка складається з трьох “Отче наш ” і дванадцяти “Богородице Діво ”, на честь дванадцяти привілеїв Пресвятої Діви. Це побожна вправа, віддавна практикована, має своє джерело в Святому Письмі. Святий Іван побачив жінку, короновану дванадцятьма зірками, одягнену в сонце, а місяць під Її стопами (Од. 12, 1). Коментатори бачать в ній Пресвяту Діву Марію ⁵⁶ .

235. Існує декілька способів відмовляння тієї Вервиці, проте не збираюся тлумачити їх детально. Сам Святий Дух навчить найкращого способу молитви на Вервиці усіх тих, які вірно це набоженство відправлятимуть. На початку необхідно відмовити таку молитву: “Дозволь мені прославляти Тебе, о Пресвята Діво, і дай мені сили проти неприятелів Твоїх", потім “Вірую”, “Отче наш" чотири рази "Богородице Діво" і раз “Слава Отцю ”, знову: “Отче наш", чотири рази "Богородице Діво" і “Слава Отцю" і т. д.

     Залізний ланцюжок

236. Вправа третя. Справа дуже похвальна і необхідна, щоб ті, хто таким чином стали невільниками (дітьми) Ісуса і Марії носили на знак своєї любовної неволі посвячений залізний ланцюжок.

     Ті зовнішні ознаки, щоправда, річ не суттєва і можна обійтися без них, окрім особистого посвячення тому набоженству. Однак не можна визнати, що ті, хто скинув з себе кайдани ганебної сатанинської неволі, в яку були заковані через первородний гріх, а також гріховні проступки, віддають себе добровільно в славну неволю Христову, радіючи разом із Св. Павлом з того, що перебувають в оковах, які - хоча залізні і позбавлені сяйва - в сто раз коштовніші та славніші, ніж золоте намисто імператорів.

237. Оскільки в давнину не було речі більш ганебної, аніж хрест, то сьогодні - це найславніший символ християнства. Те саме можна сказати про невільницькі кайдани. В поганських часах не знали речі більш принижуючої; а нині, для християнина, немає нічого славнішого понад ті окови Ісуса Христа, котрі нас визволяють і оберігають від ганебних гріховних пут сатани і дарують правдиву свободу та єднають нас з Ісусом і Марією не силою і насиллям, як осуджених, але як дітей, вузлом любові та прив'язаності. Бог говорить устами пророка: «Я притягав їх людяними мотузками, - поворозами любові»(Ос. 11, 4). Вузли ті міцні, немов смерть ( П.п. 8, 6), а інколи міцніші навіть у тих, хто ті ознаки вірно носитиме до смерті. Хоча смерть в ніщо оберне їхні тіла, перетворюючи їх в порох, не зможе вона знищити вузлів їхньої неволі, які, будучи з заліза, підлягають знищенню. Хто знає, чи у великий день Божого Суду, коли тіла воскреснуть, ті ланцюги, які оперізуватимуть скелети невільників Ісуса і Марії, не причиняться до помноження їхньої слави і не переміняться в оздоби захисні та світлі? Щасливими, дуже щасливими є достойні невільники Ісуса і Марії, які в оковах своєї любовної неволі витривають аж до гробу ⁵⁷.

238. Такі є причини, через що носять ті ланцюжки. По-перше, мають вони зберігати в душі християнина живу пам'ять про обітниці і обов'язки хресних, а також про їх відновлення, осягнене через це набоженство, оскільки відображають вони зв'язок через обітницю вірності.

     Оскільки людина частіше більш залежна від прояву своїх почуттів, аніж від порухів чистої віри, тому легко забуває про свої обов'язки щодо Бога, якщо їй не нагадує про це якийсь зовнішній предмет.

     Ланцюжки дуже добре служать предметом нагадування християнинові про ланцюги гріха і сатанинської неволі. Одна з причин, чому так небагато християн пам'ятає про обов'язки, прийняті під час Хрещення, а багато з них живе безбожно, наче погани, так, ніби жодних обітниць Богові не складали, полягає у тому, що не носять вони при собі жодної зовнішньої ознаки, яка б їм про ті обітниці постійно нагадувала.

239. По-друге, через ношення ланцюжка засвідчуємо, що не встилаємось неволі і служби Христової, проте відрікаємося згубної неволі світу, гріха і диявола.

     По-третє, ланцюжок гарантує нам безпеку і охороняє перед кайданами гріха і сатани, бо або будемо носити окови несправедливості, або кайдани любові та спасіння.

     Носімо Мудрість, ім'я якої Ісус

240. Ох, любий брате! Розбиймо кайдани гріха і грішників, світу і світських, сатани і його прихильників; “Теть скиньмо із себе їхнє ярмо!" (Пс. 2, 3). Скажу вслід за Святим Письмом: “Встроми свої ноги у пута її, а твій карк - у її нашийник" (Сир. 6, 24). “Підстав плечі, щоб нести Мудрість" (Сир. 6, 25), якою є Ісус Христос, і нехай нам не надокучають Його кайдани. Зауваж, що Дух Святий перш, ніж вимовити ці важливі слова, приготовляє душу до їх прийняття, аби не відкинула цієї перестороги. “Слухай но, сину, сприйми мою думку, не відкинь моєї поради" (Сир. б, 23).

     Усе до Себе притягне

241. Дозволь, приятелю любий, щоб я, разом зі Святим Духом, те саме тобі порадив. Ланцюги ті є ланцюгами спасіння ”. Тож коли Ісус Христос повис на Хресті, то усе змушений був притягнути до Себе. Притягає в однаковій мірі як бажаючих, так і затверділих в гріхах. Тих останніх притягне за ланцюг їхніх гріхів, щоби, як осуджених і дияволів, прикути до Свого вічного гніву і вічної помсти. Проте вибраних Він притягне, особливо в останніх часах, вузлами любові: “Усіх притягну до Себе" (Ів. 12, 32); “Я притягав їх людяними мотузками, - поворозами любові" (Ос. 11, 4).

242. Ті невільники, закохані в Христі або злучені з Ним, можуть носити ланцюжок на шиї, на руці, на нозі, можуть підперезуватись ним. Отець Вінсент Карафа, сьомий генерал Товариства Ісусового, що помер в святості 1643 року, носив на нозі залізний обруч на знак невільництва і говорив, що вболіває тільки за те, що не може прилюдно показувати цього достойного символу. Мати Агнеса від Ісуса, про яку вже вище згадувалось, носила залізний ланцюжок навколо бедер.

     Багато осіб носило ланцюжки на шиї, як покуту, замість нашийників з перлів, які носили в світі. Інші носили їх на руках, аби кожен порух рук міг нагадувати про любовну неволю Христову.

     Велика таємниця Втілення

243. Вправа четверта: Невільники Ісуса і Марії відзначатимуться особливою набожністю до великої таємниці Втілення Слова, яку святкують 25 березня (7 квітня). Ця таємниця - найголовніша суть того набоженства, народженого з натхнення Святого Духа, щоб вшанувати і наслідувати цю невимовну залежність від Марії, яку Син Божий зволив прийняти на славу Бога, Свого Отця, і для нашого спасіння. Залежність та проявляється в тій саме таємниці особливим чином, де Ісус Христос є спійманим невільником в лоні Своєї Пресвятої Марії, будучи в усьому від Неї залежним.

     Аби подякувати Богові за незрівнянні ласки, якими обдарував Марію, особливо за те, що вибрав Її Своєю найгіднійшою Матір'ю, Господь цей вибір довершив у тій таємниці.

     Обидві, вищезгадані причини, становлять головні цілі невільництва Ісуса в Марії.

     Невільник (син) любові

244. Прошу звернути увагу на те, що, зазвичай, вживаю вислів: невільник Ісуса в Марії, невільництво Ісусове в Марії. Можна би, справді, сказати, як це робили інші: невільник Марії, невільниця Пресвятої Діви. Думаю, однак, що краще називатися невільником Ісуса в Марії, ідучи за порадою священика Тронсона (1622-1700), відомого своєю особливою розторопністю і полум'яною побожністю, настоятеля Семінарії Св. Сульпіція, уціленої духовному, який до нього в цій справі звернувся.

     Докази, підтверджуючі це, наступні.

     “Невільник Ісуса і Марії ” або “невільник (син) Ісуса в Марії”

245. Оскільки ми живемо у вік зарозумілості, де багато невдоволених учених, недовірків і критиків, які, навіть, у найкраще мотивованих і здорових побожних практиках добачають щось погане, аби не дати приводу для безпідставної критики, то краще вести мову про невільництво (любові) Ісуса і Марії, і називатися ліпше невільником Ісуса в Марії, аніж невільником (сином) Марії⁵⁸. Краще черпати назву цього набоженства з його кінцевої мети, котрою є Христос, аніж окреслювати його назвою дороги і середовища в осягненні тієї мети, якою є Марія. Однак можна без усяких правил послуговуватись то однією, то іншою назвою, як це я роблю, наприклад: одна особа добирається з Орлеана до Турс через Амбуаз. Вона сміливо може сказати, що дістається до Амбуаз, а також, що дістається до Турс, що є подорожнім до Амбуаз і до Турс, з тією лише різницею, що Амбруаз - це єдина дорога, яка веде безпосередньо до Турс, і що тільки Турс є кінцевою метою і закінченням її подорожі.

     Віддання себе в неволю Ісусової любові в Марії

246. Оскільки головною таємницею, яку почитаємо в цьому набоженстві, є таємниця Втілення, в якій бачимо Ісуса не інакше, як тільки в Марії, в Її лоні, проте більше випадає говорити про віддання себе в неволю Ісусові в Марії, Ісусові, який замешкав і панує в Марії, згідно слів прекрасної молитви: “О, Ісусе, Ти, що живеш в Марії, прийди і живи в мені в дусі Твоєї святості, в повноті сили Твоєї, в досконалості доріг Твоїх, в правдивості чеснот Твоїх, в участі таємниць Твоїх.

     Пануй над усією міццю неприятеля в Духу Твоїм на славу Отця. Амінь."

     Ісус Марії, Марія Ісуса

247. Висловлюючись таким чином, чітко підкреслюємо внутрішній зв'язок, який лучить Ісуса і Марію. Вони так міцно злучені між Собою, що Ісус перебуває цілий в Марії, а Марія - ціла в Ісусі, або швидше за все – Її вже нема, тільки Сам Ісус є у Ній, настільки, що легше було б відокремити світло від сонця, аніж Марію від Ісуса. Так, що можемо називати Господа нашого “Ісусом Марії - ”, а Пресвяту Діву “Марією Ісуса”.

     Приступімо з довірою до престолу ласки

248. Час не дозволяє мені на детальніше висвітлення досконалості і піднесеності таємниці Ісуса, який живе і панує в Марії чи таємниці Втіленого Слова, зупинюся лише на короткому ствердженні, що це - перша серед таємниць Христа, таємниця найбільш утаєна і найменш знана. У цій таємниці Ісус спільно з Марією і в Її лоні, названим тому Святими “святинею таємниць Божих" (Св. Амвросій), довершив вибір призначення, і в цій таємниці досяг усіх подальших таємниць Свого життя через те, що тоді погодився на них. Ісус, приходячц на світ, сказав: “Ось іду, Боже, щоб, учинити Твою волю” (Євр. 10, 7). Як наслідок, таємниця є скупченням усіх інших таємниць й містить у собі усю волю і ласку в них зібрану. Врешті, тому та таємниця і є для нас троном милосердя, щедрості і слави Божої. Троном милосердя для нас, бо не можемо наблизитись до Ісуса, ані до Нього промовляти не інакше, як через Марію; не можемо бачити Ісуса, ані розмовляти з Ним не інакше, як за посередництвом Марії. Ісус, який завжди вислуховує прохання Своєї улюбленої Матері, завжди уділяє бідним грішникам Своєї ласки і милосердя ⁵⁹.

     “ Приступім, отже з довір'ям до престолу благодаті ” (Євр. 4,16). Таємниця та - це трон щедрості Божої щодо Марії, бо, коли новий Адам, Ісус Христос, перебував в тому істинному земному раю, здійснив там стільки утаєних чудес, що ані ангели, ані люди не зможуть їх зрозуміти. Святі ж називають Марію красою Божою, стверджуючи, нібито лише в Ній Бог був досконалою красою.

     Таємниця та - це трон Його слави, яку віддаємо Богові Отцю в Марії; адже Ісус Христос досконало переблагав, розгніваного на людей Отця. У Ній звершив славу Божу, зневажену гріхом, а склавши за власною волею офіру, приніс Богові Отцеві більше хвали, аніж усі жертви Старого Завіту, славу безконечну, яку ніколи б не отримав від людини.

     Роса небесна

249. Вправа п 'ята. Невільники (сини) Ісуса і Марії повинні плекати велике набоженство до Ангельського Привітання, оскільки небагато християн, навіть освічених, знають усю вартість, заслуги, досконалість і потребу цієї молитви.

     Неодноразово Пресвята Матір об'являлася деяким славетним святим мужам, як от Св. Домінікові, Св. Іванові Капістранові, бл. Аланові, аби пояснити її важливість. Святі ж написали цілі книги про велич цієї молитви та її потребу в наверненні душ. Розголошували всюди і навчали привселюдно, що:

     • Спасіння світу розпочалося із слів “Богородице Діво”, отож спасіння кожної людини пов'язане з цією молитвою.
     • Молитва ця допомогла висохлій і неврожайній землі зродити плід життя. Тому, якщо побожно її відмовлятимемо, пустить коріння в наших душах Слово Боже і виплекає плід життя, Ісуса Христа.

     Твердять вони, що “Богородице Діво” – це небесна роса, яка зрошує землю, тобто душу, аби розродилася у відповідний час. Душа, яка не була зволожена небесною росою цієї молитви, не приносить плоду, проростають на ній лише колючки і терня, а тому заслуговує на кару.

250. Ось що Пресвята Діва сповістила бл. Аланові, який описав це об'явлення в праці “Про достоїнство Вервиці”: “Знай, сину, і всім розкажи, незаперечним знаменням чиєїсь вічної кари є небажання, байдужість і недбальство під час відмовляння Ангельського Привітання, яке увесь світ навернуло”. Ці слова неабияк підбадьорюють, але не менш лякають. І, мабуть, ми б не повірили, якби не авторитет такого святого мужа, підкріплений також словами Св. Домініка і багатьох інших, не менш славних Святих. Знаменно, що всі відступники, єретики, безбожники, зарозумілі та шанувальники світу ненавидять Ангельське Привітання та Вервицю, погорджують ними. І хоч єретики відмовляють “Отче наш”, але ані “Богородице Діво", ані Вервиці не визнають, ба, навіть здригаються перед цими молитвами; воліли б носити на собі вужа, а не вервичку. Такими ж є пихаті особи, навіть серед католиків, що більше схожі своїми схильностями на Люцифера, бо погорджують Ангельським Привітанням або ставляться байдуже до нього, Вервицю ж вважають за набоженство, придатне для неосвічених неуків. Досвід ж показує, що саме вибрані люблять Ангельське Привітання, знаходять у ньому розраду і охоче його відмовляють; чим більше належать Богові, тим сильніше люблять ту молитву.

251. І нема кращого способу переконатися, чи якась душа належить Богові, аніж підтвердження, чи любить вона відмовляти “Богородице Діво” і вервичку. Кажу: любить, бо іноді може здатися, що хтось з причин природніх або навіть надприродніх хтось не в стані відмовляти вервичку, а втім не менше любить її й інших до того спонукає.

     Завоюйте Її Серце

252. Душі вибрані! Невільники Ісуса в Марії, пам'ятайте, що Ангельське Привітання після Господньої молитви, - найкрасивіша з усіх молитов. Це Привітання, яке Господь наказав надіслати їй через Архангела, щоб завоювати Її Серце. Силою таємних чар, які переповнюють цю молитву, Привітання так сильно вразило Серце Марії, що, всупереч Своїй глибокій покорі, погодилась на Втілення Слова. Якщо ж ви належно відмовлятимете Привітання, завоюєте Її Серце ⁶⁰ .

     Сповнений любов'ю поцілунок, який складаємо Марії

253. “Богородице Діво” відмовлене гідно, уважно, побожно і покірно с, згідно зі свідченням Святих, ворогом сатани, бо змушує його втікати; молотом, який його подрібнює, освяченням душі, радістю Ангелів, музикою вибраних, збірником пісень Нового Завіту, радістю Марії і хвалою Трійці. ‘‘Богородице Діво” - це небесна роса, котра робить душу урожайною, це чистий, сповнений любові поцілунок, складений Марії, пурпурна троянда, яку їй жертвуємо, коштовна перлина, котру приносимо їй в дар, чари Божого нектару, який їй подаємо. Всі ці порівняння були запозичені у Святих.

     Збиратимете вічні благословення в Небі

254. Благаю вас з любов'ю, яку плекаю до вас в Ісусі і Марії, не зупиняйтесь на відмовлянні малої Вервиці до Святої Марії, відмовляйте щоденно, наскільки це можливо, цілу вервичку, і в хвилину смерті благословлятимете день і годину, коли мені повірили. Ті, що сіяли благословення Ісусові та Марії, збиратимуть вічні благословення в Небі. “Хто сіє щедро, той щедро жатиме”. (2 Кор. 9, 6).

255. Вправа шоста. Щоб подякувати Богові за ласки, якими обдарував Найсвятішу Діву, почитателі Марії, наслідуючи Святих, відмовлятимуть Величальний гімн, який уклала Пресвята Марія, власне, який Ісус в Ній створив, промовляючи Її вустами. Це, водночас, найпокірніша, найвдячніша, найблагородніша та найпіднесеніша з пісень ⁶¹. Пісня ця містить такі великі та приховані таємниці, що навіть не всі Ангели збагнули її.

     Побожний вчений муж Герсон (1363-1429), котрий більшу частину свого життя присвятив написанню інтелектуальних книг, розв'язуючи найскладніші таємниці, тільки наприкінці життя наважився - з думкою про страх Божий – пояснювати зміст Величального гімну, прагнучи цією роботою увінчати всю свою працю.

     У товстій книзі він приділяє багато уваги цій прекрасній та божественній пісні. Розповідає, між іншим, що Сама Пресвята Марія часто промовляла “Величає душа моя Господа”, особливо після Святого Причастя як подяку⁶².

     Вчений муж Бензоній (єпископ Лорето, 1613р.) у своєму коментарі до цієї пісні згадує про чудеса, здійснені за її допомогою. Сатана тремтить і втікає, щойно почує ці слова. “Він виявив потугу рамена Свого, розвіяв гордих у задумах їхніх сердець ” (Лк. 1, 51 ).

256. Вправа сьома. Вірні слуги Марії повинні погорджувати і ненавидіти цей світ, зректися його, послуговуючись для цього способами, поданими нами в першій частині цієї праці.

     Внутрішні практики для тих, які прагнуть осягнути досконалість

257. Крім названих вище зовні ш ніх побожних вправ, котрі не слід ані занедбувати, ані легковажити ними, наскільки обов'язки стану і умови дозволяють на це, подаю тут ще декілька вправ внутрішніх, вельми придатних для освячення тих душ, яких Святий Дух кличе до вершин досконалості. Вправи ці можна викласти в декількох словах: здійснювати все через Марію, з Марією, в Марії і для Марії, щоб якомога досконаліше здійснити через Ісуса, в Ісусі, з Ісусом і для Ісуса.

     Все через Марію

258. Слід виконувати свої вчинки через Марію, аби бути в усьому послушним Пресвятій Діві і за будь-яких обставин керуватись Її духом, який є Духом Святим. ‘‘Усі бо ті, що їх водить Дух Божий, вони - сини Божі” (Рим. 8, 14). Ті, кого веде дух Марії, є дітьми Марії, а отже, й дітьми Бога, а серед численних почитателів Марії тільки ті є справжніми шанувальниками, які керуються Її духом. Повторюю, дух Марії - це Дух Божий, тому що Вона ніколи не керувалась власним духом ⁶³, лишень Духом Божим, який настільки заволодів Нею, що став Її власним духом. Св. Амброзій наголошує: ‘‘Нехай в кожному оселиться душа Марії, щоб поклонятися Богові, а дух Марії нехай буде в кожному з нас, щоб радіти Богові". Яка ж щаслива душа, як-от у померлого в дусі святості брата Родрігеса з Чину Єзуїтів (1531- 1617), ⁶⁴ огорнена духом Марії, духом солодким і міцним, ревним і розважливим, покірним і мужнім, чистим і плідним.

     Щоб душа могла керуватись духом Марії, повинна чинити таким чином

259. Повинна зректись власного духа, власних задумів і волі, перш ніж що-небудь вирішить робити, наприклад, вдатися до роздумів, до відправи або участі в Службі Божій, до прийняття Святого Причастя; позаяк вбогість наших думок та зіпсутість нашої волі та вчинків, які нам здавалися добрими, становитимуть перепону для святого духа Марії.

     Варто довіритися духові Марії, щоб рухав і керував нами так, як Вона захоче. Слід віддатися в Її ласкаві руки і бути в них знаряддям в руках майстра, лірою в руках митця. У Ній потонути і зникнути, як камінь, кинутий в море. Здійснити це можна вельми просто й миттєво за допомогою одного погляду в душу, одного прояву волі ⁶⁵ або просто за допомогою таких слів, як от: “Зрікаюся себе й віддаюся Тобі, наймиліша Мати моя!” І, навіть, якщо ми не відчуваємо жодної насолоди і втіхи в тому акті злучення з волею Марії, все ж він очевидний. Це так, якби хтось - не дай Боже! - промовив переконливо: “Віддаюся дияволові,” тоді, без сумніву, належав би дияволові, байдуже, що він не відчув жодної зміни у собі.

     Слід протягом кожного заняття і після його виконання поновлювати час від часу той акт віддання і з'єднання. Чим частіше його повторюватимемо, тим швидше здобудемо освячення і осягнемо єдність з Ісусом Христом, яка завжди настає після єдності з Марією, адже дух Марії є духом Ісуса.

     Все з Марією

260. Слід усе чинити разом з Марією: у всіх наших вчинках зосереджувати погляд на Марії, як на взірцю всіляких чеснот досконалості ⁶⁶ , сформованих Духом Святим у чистому створінні ⁶⁷ , щоб, наскільки це можливо, його наслідувати. Варто перед кожним вчинком розважати, як зробила Марія, або як робила б, коли б опинилася на нашому місці. Тому-то ми повинні придивитись ретельно до всіх великих чеснот, які Вона практикувала упродовж життя на землі, і чесноти ці розважати у своєму серці, а саме:
     • Її живу віру, завдяки якій без вагань повірила словам Ангела; вірила вірно і незмінно, аж до Хреста на Голготі.
     • Її глибоку покору, яка наказувала перебувати в тіні, у постійній мовчанці, підпорядковуватися в усьому і завжди обирати найостанніше місце.
     • Її Божественну чистоту, яка ніколи не мала собі рівної і не буде мати на землі.

     Пам'ятайте про це, повторюю вкотре, пам'ятайте, що Марія - прекрасна форма Божа, яка може швидко і без зусиль відтворити живий відбиток Божий. Душа, яка знайшла цю форму і до неї прилучилася, відразу переміниться в Ісуса Христа, якого ця форма вірно представляє.

     Все в Марії

261. Слід усе здійснювати в Марії. Щоб зрозуміти цю практику, потрібно пам'ятати, що:
     • Марія - це справжній земний рай нового Адама, позаяк рай земний був лише Її прообразом.
     • У тому раю містяться багатства, панує незвичайна краса та невимовна насолода. Все те залишив там новий Адам, Ісус Христос. Рай цей уподобав Він Собі упродовж дев'яти місяців, там зробив чимало чудес і роздав Свої багатства з істинно Божою щедрістю. Це місце сформовано лишень з дівичої непорочної землі, з якої - зважаючи на Духа Святого, що оселився в Ній, створено нового Адама, незаплямованого і безгрішного.
     • У цьому земному раю знаходиться дерево життя, яке породило Ісуса Христа, плід лона; дерево пізнання добра і зла, яке принесло світові світло.
     • У тій Божій святині ростуть дерева, посаджені рукою Божою, зволожені Божим помазанням, які дали і щодня даватимуть плоди з божественним смаком. Квітники там рясніють прегарними квітами чеснот, які виділяють запах, що, розповсюджуючись, проймає навіть Ангелів. У цій країні луки зеленіють надією, височіють вежі нескореної могутності, видніються чарівні альтанки довіри. Тільки Святий Дух може домогти нам зрозуміти правди, що криються під цими символами. Повітря цієї країни незвичайно чисте, панує там ясний, безконечний день, день торжества Богочоловіка; світить там прекрасне і безхмарне сонце Боже, горить незгасним полум'ям вогонь любові, в якому залізо переплавлюється у золото. Там тече ріка покори, яка, розгалужуючись на чотири течії, тобто чотири основні чесноти, зрошує усю чарівну країну (Бут. 2, 7-11).

     Святий Дух називає Її світлом Божим

262. Святий Дух, устами Отців Церкви, називає Пресвяту Марію:
     • Східною брамою, через яку первосвященик Ісус Христос прийшов і виходить у світ. Через Неї Він вперше прийшов на світ, через Неї прийде вдруге.
     • Святинею Божою, місцем відпочинку Пресвятої Трійці, троном Божим, містом Божим, вівтарем Божим, храмом Божим, світом Божим. Такі різноманітні визначення похвали відповідають тим чудам і ласкам, які Найвищий звершив в Марії. Яке ж щастя мати змогу приступити до Марії і оселитися там, де Пресвятий заклав трон Своєї найвищої слави.

     Садок замкнений

263. Але як важко нам, грішним, отримати дозвіл, можливість, потрібне світло, щоб дійти до такого піднесеного і святого місця, яке оберігають уже не херувими, як давній земний рай, а Сам Святий Дух, який владарює у ньому, кажучи: “Садок замкнений, моя сестра – дружина, садок замкнений, криниця під печаттю” (П.п. 4, 12). Марія замкнена, запечатана, нужденні діти Адама і Єви, вигнані з Едему, не можуть увійти у цей рай без ласки Святого Духа, яку повинні заслужити.

     Охорона від сатани

264. Заслуживши вірністю оцю незвичайну ласку, пристрасно перебувайте в Марії, спокійно відпочивайте там, довірливо шукайте у Ній опори і безпечного сховку, зануртеся у Неї повністю, щоб в дівичому лоні Марії душа змогла:
     • Вигодуватися молоком Її ласки і материнського милосердя ⁶⁸ .
     • Позбутися неспокою, страху і сумнівів
     • Мати захист від усіх своїх ворогів, від сатани, від світу і гріха, які ніколи не зможуть туди дістатися, адже Марія Сама стверджувала: ті, котрі в ній чинять - не згрішать; тобто ті, котрі перебувають в Марії, не зроблять значних гріхів.
     • Щоб довершитись в Христі, а Христос в Ній. Адже Отці Церкви називають лоно Марії оселею Божих таємниць, в якому Ісус Христос і всі вибрані витворилися. “І цей, і той там народився ” (Пс. 87, 5).

     Все для Марії

265. Все треба чинити для Марії. Віддаючись служінню їй маємо задля справедливості все для Неї виконати, як не личить робітникові, слузі і невільникові. Однак це не значить, що Марія наша кінцева мета, адже цією метою є Ісус Христос. Марія всього лиш ближча ціль, містичний етап на дорозі до Христа, досконалий спосіб дійти до Нього. Як добрий слуга чи невільник, ми не можемо бути бездіяльними, бо під Її опікою повинні вершити великі справи в ім'я Тієї найдостойнішої Володарки. Повинні плекати Її чесноти; високо тримати хоругву Її слави, якщо хтось на неї здійме руку; намагатися, наскільки це можливо, залучити увесь світ служити їй і прийняти це справжнє набоженство. Треба говорити і відкрито виступати проти тих, котрі надуживають набоженством до Неї, ображаючи Її Сина, а також старатися вкорінювати це правдиве набоженство. Але за ті дрібні послуги, не слід нічого очікувати від Неї в нагороду, крім честі належати милостивій Марії і щастя з'єднатися за Її допомогою з Христом, Її Сином, зв'язатися з Ним в єдиний вузол, який не розірве ані час, ані вічність. Слава Ісусові в Марії! Слава Богові!

55 Для Святійшого Отця Івана Павла II “Тоtus Тuus” виражає цілковиту належність Марії, велику любов до Неї та палкі благання до Пресвятої Діви за всіх Її дітей та Святу Церкву.

56 Скеровуємо наш погляд до Матері Відкупителя, до Невісти з Одкровення Св. Івана, до “жінки, одягненої в сонце” (Од. 12, 1), в якій бачимо Тебе, променіючу світлом, котре освітлює темні і небезпечні етапи людських доріг на землі (Іван Павло ІІ).

57 В громадах, які опираються на духовність Св. Людовіка Марії Гріньйона де Монтфорта, ланцюжки стали замінені на медальйони Марії, Цариці Сердець.

58 3 правоти вищезгаданого твору Св. Людовіка випливає, що, вживаючи вираз невільник, має він на думці сина: (син) невільник любові.

59 В Ній і через Неї (ота любов “милосердна”) не перестає об'являтись в історії Церкви і в історії людства. Об'явлення таке особливо плідне, бо основується в Марії Божій на незвичайній делікатності Її Материнського Серця, на особливій вразливості, на особливому вмінні долучитися до всіх, котрі легше приймають милосердну любов від матері. Це одна з найбільших і особливо життєдайних таємниць християнства (Іван Павло ІІ, 30 лютого 1980).

60 Прагну кликати Матір Христову, промовляти ім'я, же носила на землі (Марія), прагну вітати Її привітом, який можна назвати “історичним”, тому що він пов'язаний з головним моментом в історії Спасіння (Іван Павло ІІ, лютою 1979).

61 Хіба слова Величального гімну не дозволять... розпізнати, що значить “євангелізувати”, тобто сповіщати Добру Новину кожному?

62 Іван Павло П надзвичайно тонко підмічає вияв любові у Величальному гімні. “Щедрий дар може міститися і в простому привітанні, якщо воно струменіє з серця, сповненого Богом. Як часто морок самотності, який огортає душу, розвіюється від ясного променя усмішки, від одного доброго слова. Добре слово ж так легко проказати, а як буває важко його вимовити. Нас пригнічує втома, обсідають клопоти...” (2 лютого 1981).

63 “О Матір моя, прийди мені на допомогу, уділи ласку померти для Тебе й жити тільки для Тебе та для мого солодкого Ісуса” (Св. Бернадета Субіру).

64 Альфонс Родрігес був канонізований 15 січня 1888 року Папою Леоном ХIIІ.

65 Дня мене молитва до Марії є поривом серця, простим поглядом на Неї, криком визнання, радості і любові, оскільки Вона - моя Матір (Св. Вероніка Джуліані).

66 “Марія... світить цілій спільноті вибраних як взірець чеснот” ( Lumen gentium , 65). “Споглядати Марію - означає повсякчас бачити свій відбиток у взірцю, який дав нам Сам Бог для нашого піднесення і освячення” (Іван Павло II, 8 вереся 1980).

67 “Марія ніби створена і сформована Святим Духом, як нове створіння” ( Lumen gentium , 56).

68 “Марія не тільки виховує, годує, але й починає і народжує Своїх духовних дітей. Для них теж повторюється дівиче народження, так, як звершилося у народженні Христа: з Марії за сприянням Святого Духа. Марія - це наша Мати у повноті ласки” ( Lumen gentium , 61).

Повернутися до змісту книги Трактат про досконале набоженство до Пресвятої Діви Марії

Читайте также эту книгу на русском языке

Read this book in English also

Przeczytaj tę książkę także w języku polskim

Купити книгу: Трактат про досконале набоженство до Пресвятої Діви Марії

Нагору

Рекомендуйте цю сторінку другові!