Причини, які повинні заохочувати нас до набоженства до Пресвятої Діви Марії

VII

Причини, які повинні заохочувати нас до Набоженства до Пресвятої Діви Марії

135. Ось перша причина, яка вказує нам, наскільки важливо офіруватися Христові через руки Марії. Позаяк неможливо уявити собі на цій землі більш піднесенішого заняття від служби Богові, позаяк найзлиденніший слуга Божий є багатшим, заможнішим і шляхетнішим за усіх земних володарів, якщо вони не слуги Божі, якими ж великими повинні бути багатства, міць і гідність вірного та досконалого раба Божого, відданого своїй службі цілковито, беззастережно і безмежно. А таким слугою Божим є той, хто став улюбленим і вірним невільником Ісуса через Марію, хто повністю, нічого собі не залишивши, посвятився службі Цареві через руки Його Матері. Все золото землі, уся краса небес не зможуть зрівнятися з Його вартістю.

Яка ж то велика втіха!

136. Відомо, що інші згромадження, товариства і братства, установлені для почитания Христа Господа і Його Пресвятої Матері, роблячи чимало доброго для християнського суспільства, не наказують своїм членам віддавати усе без застережень. Рекомендують їм тільки окремі практики і діяння, завдяки яким виконують прийняті на себе зобов'язання. Однак поза тим залишають їм повну свободу дій і вільне володіння своїм часом. Натомість, це набоженство вимагає від нас віддати Ісусові й Марії без останку усі думки, слова, вчинки і терпіння наші, посвячуватися щохвилини, байдуже, чи ми трудимось, чи спимо, їмо або п'ємо, вирішуємо справи вагомі чи дріб'язкові. Завжди можна сказати, що усе, що робимо, навіть якщо в дану хвилину ми про це не думали, усе стає власністю Ісуса і Марії, зважаючи на наше посвячення їм. За умови, що цей акт посвячення було належно відмовлено! Яка ж то велика втіха!⁴¹

Стократна винагорода

137. Крім того – як я вже відзначав – нема легшого способу позбутися самооцінки, яка непомітно вкрадається до найкращих наших учинків. Добрий наш Ісус уділяє нам велику ласку в нагороду за героїчний і безкорисливий вчинок, який ми здійснили, коли через руки Його Святої Матері зреклися задля Нього усієї вартості наших добрих учинків. Якщо Ісус віддає сторицею навіть на тому світі тим, що заради любові до Нього залишають добра земні та дочасні (Мт. 19, 29), то яку нагороду отримає той, хто складе Йому у жертву свої внутрішні й духовні надбання.

Зробімося щедрими до Того, хто щедрий до нас

138. Ісус, наш великий приятель, віддався нам беззастережно тілом і душею з гідністю, ласками і заслугами. “Здобув мене усього, віддаючись мені повністю", - говорив Св. Бернард. Невже не буде справедливо, якщо ми віддамо Йому все, що дати можемо? Він перший виявив щедрість щодо нас, тож і ми станьмо щедрими до Нього. Відтак пізнаємо в житті, в годину смерті і через вічність ще більшу Його великодушність. Адже ж “з милосердним ти милосердний, з досконалим – досконалий” (Пс. 18, 26).

Практикування покори за прикладом Ісуса

139. Друга причина вказує нам, наскільки слушно для християнина посвятити себе цілковито Найсвятішій Діві Марії через те набоженство, щоб таким чином досконаліше належати Ісусові.

Наймилостивіший Господь не погордив тим, що був укритий в лоні Пресвятої Діви, немов полонений. Він також був Її під даним упродовж тридцяти років. Отож, повторюю, людським розумом неможливо збагнути того вчинку втіленої Мудрості, яка не забажала, хоча й могла, зійти до людей безпосередньо, натомість зробила це через Пресвяту Діву. Ця втілена Мудрість не хотіла прийти на світ зрілим чоловіком, незалежним від будь-кого, натомість з'явилася в образі немічного маленького Дитятка, відданого під опіку Своєї Пресвятої Матері. Та Мудрість нескінченна, пройнята великим бажанням поклонятися Богові, Своєму Отцю, і уможливити спасіння людей, не знайшла досконалішого і простішого засобу, як покластися в усьому на Пресвяту Діву, і не тільки перших восьми, десяти чи п'ятнадцяти років Свого життя, як інші діти, але упродовж тридцяти років.

Через увесь цей час покори і залежності від Пресвятої Діви Христос, втілена Предвічна Мудрість, приносив Богові, Своєму Отцю, більше слави, аніж якщо б усі ці тридцять років вершив чуда, тлумачив Слово Боже по всій землі або навертав усіх людей. О, як велично любить, почитає, прославляє Бога той, хто підкоряється Марії на зразок Ісуса. Невже, маючи перед очима настільки очевидний і загальновідомий приклад, ми будемо настільки нерозсудливими, вважаючи, що знайдемо досконаліший і простіший спосіб поклоніння, почитания, любові Бога за віддання себе Марії за прикладом її Сина?

Як і Отець, і Син, і Дух Святий

140. Щоб довести, в якій залежності ми повинні жити від Пресвятої Діви, досить пригадати те, що я вже сказав, коли наводив приклад пошани, виявленої до Неї Богом Отцем, Сином і Духом Святим.

Бог Отець тільки через Неї дав і дає Свого Сина, через Неї уділяє Свої ласки.

Син Божий у Ній сформувався для усього людства, тільки через Неї в єдності зі Святим Духом Він щодня започатковується і твориться, тільки через Неї уділяє Свої заслуги і чесноти.

Дух Святий саме у Ній започаткував Ісуса Христа, саме у Ній формує члени Його Містичного Тіла, саме через Неї уділяє Свої дари і ласки⁴². Невже можемо ми після стількох красномовних прикладів, даних нам Самою Пресвятою Трійцею, обходитись без Марії, не посвятитись їй, не покладатися на Неї на шляху до Бога? Дійсно, мусіли б ми бути цілком засліпленими!

Щоб ми все мали через Марію

141. Ось кілька реплік, вибраних з творів Отців Церкви, які наведу для підтвердження сказаного мною:
• “Два сини у Марії: Бог-Людина і звичайна людина; для одного Вона є Матір стосовно тіла, для другого - стосовно душі” (Св. Бонавентура і Оріген).
• “Такою є воля Божа: Він бажає, щоб ми усе отримували через Марію. Якщо згодом одержуємо якусь надію, якусь ласку, якийсь спасенний дар, знаємо, що їй цим завдячуємо” (Св. Бернард).
• “Всі дари, достоїнства і ласки Духа Святого розподіляє Вона Своїми руками, коли хоче, як хоче і скільки хоче” (Св. Бернард із Сієни).
• “Будь-який дар, який ви недостойні були отримати, дано Марії, щоб ви через Неї здобули усе, що тільки будете мати” (Св. Бернард).

Все, чим ми є і що маємо

142. “Бог, - твердив Св. Бернард, - бачачи, що ми негідні отримувати ласки безпосередньо з Його рук, віддає їх Марії, щоб через Неї ми одержували усе, що тільки Він нам дати захоче. Так само через Її руки Він збирає славу, вдячність, повагу і любов, які ми винні Йому за Його добродійства”.

Отож вважаємо цілком слушно буде наслідувати нам такий вчинок Божий, аби, - як казав той же Св. Бернард, ласка повернулась до свого Творця тіш самим шляхом, що надійшла до нас.

То, власне, чинимо через оце набоженство. Жертвуємо і посвячуємо усе, чим ми є і що маємо, Пресвятій Діві, аби Христос Господь, за Її посередництвом отримав сповна славу і вдячність, що Йому належить.

Визнаймо, що ми негідні і нездатні наблизитися до Його нескінченної Величі,однак можемо це здійснити, коли вдамося до заступництва Пресвятої Діви Марії.

Бог любить покору серця

143. Крім того, це набоженство дає змогу вправлятися нам у великій покорі, яку Бог любить понад усі інші чесноти. Душа, яка себе величає, понижує Бога, душа ж покірна возвеличує Бога. “Бог противиться гордим, смиренним же дає благодать''' (Як. 4, 6). Якщо ти вважаєш себе негідним стати перед Ним і наблизитися до Нього, Він відразу сходить, щоб доторкнутися до тебе, аби відвідати тебе і, всупереч твоїй власній волі, тебе вивищити.

І, навпаки, коли людина зухвало і без посередника наближається до Бога, тоді Господь стає недосяжним. Як сильно Бог любить покору серця! Саме до тієї покори зобов'язує те набоженство, оскільки навчає нас ніколи не наближатись просто до Господа нашого, бо Він лагідний і милостивий, але користати завжди з покровительства Пресвятої Діви Марії чи щоб стати перед Богом, чи змогти промовити до Нього, чи наблизитись, чи скласти Йому жертву, чи злучитися з Ним і Йому посвятитись.

Це набоженство обіцяє нам ласкаві погляди Пресвятої Діви

144. Третя причина: Пресвята Діва Марія, Матір, повна солодкості та милосердя, яка ніколи не дозволить перевершити Себе в любові і щедрості, бачачи, що людина посвячується їй цілковито у прославлянні й служінні, що позбавляє себе усього найдорожчою, щоб Її прикрасити, навзаєм віддається такому шанувальнику. Занурює її в безодню Своїх ласк, прикрашає Своїми заслугами, підтримує його Своєю силою, освічує його Своїм світлом, розпалює його Своєю любов'ю, уділяє Свої чесноти, покору, віру, чистоту і т.д., стає його заступницею, його дорогоцінним “усім” в Ісуса. Словом, як посвячена особа повністю належить Марії, так і Марія повністю належить їй. Про таке досконале дитя і рабу Марії можна сказати словами Св. Івана Євангелиста, що назвав Пресвяту Діву усім своїм добром: “Учень узяв ІІ до себе” (Ів. 19, 27) ⁴³ .

     Душа має уже тільки один скарб - Марію

145. Це, власне, збуджує у вірній душі велику недовіру, відразу, огиду до себе самої, натомість безмежну довіру і впевненість у своїй добрій Володарці, Пресвятій Діві. Тепер вона вже не шукає опори у власних постановах, заслугах, намірах, чеснотах і добрих вчинках, бо до останку пожертвувала їх Христові через добру Матір.

     Тепер у неї тільки один скарб, в якому заховано усі її надбання, та скарб той уже не належить їй: він власність Марії.

     Завдяки цьому вона наближається до Господа без рабського остраху, без тривожних сумнівів, і молиться до Нього з великою довірою.

     Оживляють її почуття, які побожний і вчений священик Руперт так велично висловлює, коли, спонукаючи до перемоги Якова над Ангелом, звертається до Пресвятої Діви: “О Володарко, Богородице Маріє, Непорочна Матір Бога і Людини, не моїми, а Твоїми заслугами озброєний, з Чоловіком тим або зі Словом Божим боротися прагну”.

     “Яким же могутнім і сильним постане перед Ісусом Христом той, хто озброєний, заслугами і заступництвом доброї Матері Бога, яка, – як говорить Св. Августин, – любов 'ю перемогла Всемогутнього.”

     Марія очищає наші добрі вчинки

146. Оскільки за допомогою цього набоженства ми складаємо Ісусові в дарунок через руки Його Святої Матері усі наші добрі вчинки, то та милостива Діва очищає їх, прикрашає і подає їх Синові.

     Марія очищує наші добрі вчинки від усіх недоліків любові і тієї невловимої прив'язаності до створінь, яка непомітно вкрадається до найкращих наших учинків. Щойно тільки наші вчинки потрапляють в Її пречисті життєдайні руки, які ніколи не знали бруду та бездіяльності, натомість очищали все, чого вони доторкалися, одразу ж усувається із складеного їй дару усе, що в ньому було зіпсуте й недостойне.

     Чудовий золотий посуд

147. Марія прикрашає добрі вчинки, оздоблюючи їх Своїми заслугами і чеснотами. Уявімо собі селянина, який, прагнучи здобути щирість і прихильність короля, підходить до королеви і в подарунок дає їй яблуко, яке становить усе його багатство, з проханням, щоб його припіднесли королю. Королева, прийнявши цей убогий дрібний дар, кладе яблуко на середину великого золотого тареля і від імені бідняка дарує королеві. Отож яблуко, не будучи по собі даром, гідним короля, стає, зважаючи на золотий посуд, а також на особу, яка його вручає, дарунком, вартим королівської величі.

     Не приховує нічого Собі

148. Марія складає Христові наші добрі вчинки. З того, що їй хтось принесе в жертву, не приховує нічого Собі, все вірно повертає Ісусові. Хто дає їй, дає Ісусові; коли ж хтось Її прославляє і вшановує, Вона одразу ж славить і вшановує Ісуса.

     І як колись у відповідь на прославу Св. Єлизавети, так і тепер скільки б разів Її не прославляли, Вона співає: “Величає душа Моя Господа" (Лк. 1, 46).

     Ісус зважає на руки, які дають

149. Марія робить так, що Ісус приймає наші добрі вчинки, якими б малими і нужденними вони не були для Святого Святих і Царя над царями. Коли ж впевненість у власних силах, вважають спроможними безпосередньо Самому Ісусові щось жертвувати, то Ісус оглядає цей дар пильно і неодноразово, а помітивши в ньому недолік самолюбства, відкидає його, як колись відкинув жертву жидів, які керувались тільки власною волею (Євр. 10, 5-7). Якщо ж офіруємо Йому що-небудь через чисті дівичі руки улюбленої Матері, то таким чином згладжуємо (якщо так можна сказати) слабкі сторони. Тоді зважає Він не стільки на самий предмет, скільки на Свою наймилішу Матір, яка Його дарує. Не дивиться на походження дарунку, а на Ту, через яку до Нього приходить. Отож Марія, яку Син ніколи не відштовхує, а, навпаки, завжди з любов'ю вислухає, робить так, що усі наші жертви Йому великі чи малі, завжди будуть прийняті ласкаво перед Його Маєстатом. Достатньо, що Марія подала, щоб Ісус прийняв. Прислухаймося до прекрасної поради Св. Бернарда усім, кого він скеровував до досконалості: “ Коли захочеш (класти Богові якусь жертву, не забудь подати свій дар через наймиліші руки Марії, якщо не хочеш бути відкинутим .”

     Ніколи в нічому їй не відмовляє

150. Хіба сама природа не ставить у залежність малих істот від великих? Чому ж тоді ласка не мала б спонукати нас до такого ставлення стосовно Бога, який нас перевищує у безліч разів, перед обличчям якого ми менші від атомів? Однак маємо таку мужню заступницю, якій Бог ніколи не відмовляє, таку мудру, яка володіє таємницею здобуття Серця Божого, та таку добру і милосердну, яка нікого, навіть, найнужденнішого, найлукавішого, не відсторонює ⁴⁴.

     Нижче, на прикладі історії про Якова і Ревеку, представлю ті правди, котрі тут викладав.

     Набоженство - засіб віддана Богові більшої слави

151. Причина четверта: це набоженство, якщо практикувати його вірно, є чудовим засобом, що перетворює вартість усіх наших добрих вчинків на найвищу прославу Бога. На жаль, майже ніхто не прагне досягнути такої шляхетної мети, забуваючи, що це обов'язок кожного християнина. Одні не переймаються цим тому, що просто-таки не знають, у чому полягає сутність найвищої слави Божої; інші до неї байдуже відносяться. Натомість Пресвята Діва, якій доручаємо заслуги наших добрих вчинків, знає достеменно, як шукати найвищу славу Бога. Тому-то вірний раб, що повністю присвятив себе тій милосердній Володарці, з упевненістю може сказати, що вартість усіх його вчинків, думок і слів спричиняється до примноження слави Божої. Хіба ж існує більша втіха для душі, яка чисто і безкорисливо любить Бога, для душі, яка славу Божу, Його діяння цінить вище за свої власні?

Набоженство веде до з'єднання з Господом

152. П'ята причина: це набоженство - легка, коротка, досконала і надійна дорога, яка веде до з'єднання з Господом, в чому, власне, полягає суть удосконалення християнина.

     Це дорога легка, адже її проклав Ісус Христос, йдучи до нас, тому на шляху до Нього нема жодної перешкоди. Можна й іншими дорогами дійти до з'єднання з Богом, але тоді не обійдеться без труднощів, які доведеться долати із великими зусиллями. Пробиратимемося крізь темряву ночі, серед боїв та тривог смертельних, по стрімких, по тернистих нетрях та спекотних пустелях. Натомість дорога Марії - лагідна і спокійна. І хоча надибаємо на ній великі баталії, які треба провести, і немалі труднощі, які слід подолати, ця найкраща Матір зуміє дати вірним слугам відчуття близькості і всюдисутності, світячи їм в темряві, розраджуючи в сумнівах, зміцнюючи в хвилинах тривоги, підтримуючи в боротьбі і труднощах. Творить Вона це так майстерно, що та дівича дорога до Ісуса у порівнянні з іншими дорогами є шляхом з троянд і меду. Такі Святі, здається, як Св. Єфрем, Св. Іван Дамаскин, Св. Бернард, Св. Бонавентура, Св. Бернардин, Св. Франциск Салезій вибрали цю солодку стежку, щоб нею дійти до Ісуса. Цю дорогу вказав їм Дух Святий, вірний улюбленець Марії. Натомість інші Святі, і таких більшість, знаючи про набоженство до Пресвятої Діви, або взагалі не ступили на ту дорогу, або зійшли напівдорозі, в результаті чого зазнали тяжких випробувань і великих небезпек.

     Звідки ж тоді стільки терпінь?

153. “Якже ж тоді пояснити, - запитає не один слуга Марії, - ті, що ревно почитають добру Матір, бувають одержимі стількома терпіннями і зазнають випробувань на відміну від тих, що не так сердечно їй від дані. Вони нерідко наштовхуються на неприхильність або переслідування, їх ганять та ненавидять, вони раз у раз блукають у темряві духа або пустелею, де не знайдеш й краплини небесної роси.”

     Якщо ж це набоженство до Пресвятої Діви справді має полегшити нам дорогу до Ісуса, то чому саме ті, котрі Її обрали, двигають найтяжчі хрести?

     Злагіднює хрести Своєю солодкістю

154. Даю відповідь: вірні слуги Пресвятої Діви - найбільші Її улюбленці - отримують від Неї найщедріші ласки та небесні привілеї, себто хрести. Однак стверджую, що саме раби Марії двигають ті хрести найлегше, найвеличніше і з найбільшою заслугою і славою. Те, що тисячу разів інших стримало б або привело до упадку, їх, навпаки, ніколи не зупинить, лише спонукатиме до дальшої дороги, бо Матір Найкраща, повна ласки і помазання Святого Духа, споряджає хрести Своїм слугам, наповює їх солодкістю Своєї материнської доброти і змащує їх чистою любов'ю. Завдяки цьому раби Марії приймають їх радісно. Адже гіркі на смак горіхи, заправлені цукром, перетворюються на солодкі. Вважаю, що той, хто прагне жити у чистоті і побожно в Ісусі Христі, а відтак терпіти переслідування і нести свій щоденний хрест, не зуміє двигати цей важкий тягар, а не те, щоб його нести з веселістю аж до кінця, якщо не практикуватиме ніжного набоженства до Марії, тієї солодкої приправи хрестів, бо ж ніхто не зможе без примусу їсти зелені горіхи, якщо ті не будуть приправлені цукром.

     Кроком велетня

155. Набоженство до Пресвятої Діви - це дорога, яка веде до Христа, бо, йдучи нею, неможливо заблудити. Окрім того, як було згадано вище, крокується нею безмірно радісно і легко. Завдяки покірності Марії і залежності від Неї за короткий час пройдемо більше, ніж за довгі роки мандрівки власними силами і з власної волі. Адже написано, що людина послушна належить Пресвятій Марії, а тому матиме слово (Прип. 21, 28), щоб оспівувати велично перемоги над усіма ворогами своїми. Ті вороги усіляко намагатимуться встромляти йому палки в колеса, примушуватимуть його зректися, або спонукатимуть до падіння... Але з допомогою Марії, під Її проводом, без падінь, без зречень і зволікань він йтиме кроком велетня до Христа тією самою дорогою, якою - як написано — Ісус кроками велетня і так швидко прийшов до нас (Пс. 19, 6).

     Той, хто шанує Матір свою, подібний на людину, яка нагромаджує скарб

156. Як ви вважаєте? Чому Ісус Христос так мало жив на землі і чому ті нечисленні роки Свого земного життя провів в покорі і послусі Своїй Матері? Отож тому, що, ставши досконалим за короткий термін, Він прожив набагато більше, ніж Адам, гріхи якого Син Божий взяти на себе прийшов. Адам жив понад 900 років, Христос жив лише ⁴⁵. Та прагнучи сповнити Волю Отця, жив у цілковитій покорі і тісно зв'язаний зі Своєю Матір'ю, бо: "Хто возвеличує матір свою, той немов скарби збирає”, - говорить Святий Дух (Сир. 3,4). Отож той, хто почитає Марію, Матір свою, шанує Її аж до покори і поступливості в усьому, стане невдовзі дуже багатим, адже ж щодня нагромаджує він скарби, завдяки тому, що заволодів таємницею того філософського каменя.

     Якщо вірно сприймемо ці слова Святого Духа: "Старість моя зазнає великого милосердя в існуванні матері, в лоні Марії, яке огорнуло і почало досконалу Людину і змогло вмістити Того, якого цілий світ обійняти не зможе. Тому-то в лоні Марії немовлята стають старцями з просвіченою мудрістю, святістю, досвідченістю і спритністю, а відтак доходять за кілька років до повноти зросту Христа” (Еф. 4,13).

     Найвищий, Незбагненний, Недоступний

157. Практикування того набоженства до Пресвятої Діви - це досконала дорога до Христа Господа і досконалий спосіб з Ним злучитися. Адже Марія - найдовершеніща і найсвятіша з усіх створінь, і Христос для Свого досконалого сходження до нас обрав для Себе саме цю дорогу великої і прекрасної подорожі. Найвищий, Незбагненний, Недоступний Той, котрий є, забажав прийти до нас нужденним хробаком земним, до нас, таких ницих. Як це сталося?

     Найвищий зійшов до нас у найдосконаліший спосіб через покірну Марію, не втративши при цьому Своєї Божественності і Святості. Отак, безсумнівно, тільки через Марію, наслідуючи досконалий Божий спосіб, ми можемо вознестися до Найвищого ⁴⁶.

     Незбагненний дозволив, щоб Марія зрозуміла і огорнула Його малого. При цьому Він не втратив Своєї безмежності. Тож і ми повинні дозволити тій покірній Діві обняти себе і вести владно і беззастережно.

     Через Марію Недоступний наблизився до нас, з'єднався з нами, і Сам же при цьому не втратив Своєї Величі. Тому і ми повинні наближатися до Бога через Марію, аби найтісніше з'єднатися з Його Величчю, не боячись, що Він відкине нас.

     Нарешті, Той, який є, хотів прийти до того, що не існує, і звершити, щоб те, що не є, стало Богом, тобто Тим, який існує. І Він здійснив це у найдосконаліший спосіб, віддаючись і скоряючись повністю юній Діві Марії, водночас безперервно залишаючись Тим, яким є від віків. Так і ми, такі ниці, можемо за посередництвом Марії уподібнитись до Бога через ласку і славу, якщо довіримося їй настільки, що самі в собі будучи нічим, усім же були в Ній, вільні від помилок і побоювань.

     Непорочний шлях Марії

158. Якщо б мені хтось протоптав нову дорогу, яка веде до Христа, і дорога та викладена була б усіма заслугами благословенних, прикрашена їх героїчними чеснотами, освітлена і оздоблена сяйвом і красою Ангелів, і коли можна було б зустріти на ній усіх Ангелів і Святих, готових вести, захищати і пітримувати тих, що дорогою цією хочуть крокувати, без вагань засвідчую сміливо, усвідомлюючи свої слова, що відмовлюся від цього шляху, такого досконалого, віддаючи перевагу непорочному шляху Марії. “Чинить досконалим шлях мій” (Пс. 18,33), шлях незаплямований помилками, гріхом первородним, без тіні і темноти. А коли милий мій Ісус вдруге зійде на світ у повноті Своєї слави, щоб над ним панувати, не обере Собі іншого шляху до нас ніж Пресвяту Марію, через котру таким досконалим способом прийшов уперше. Різниця між Його першим і останнім приходом полягає у тому, що перший був прихованим і скритим, другий ж буде славним і осяйним. Однак обидва зішестя Христа досконалі, бо обидва здійснюються через Марію. На жаль, це таємниця, яку ніхто не розуміє. Тож нехай замовкне тут усякий язик.

     Практика ця зовсім не нова

159. Це набоженство – справедлива дорога до Христа і дорога, на якій, з'єднавшись з Ним, досягають досконалості. Приготована мною практика зовсім не нова: вона так давня, що неможливо (як зазначає у своїй книзі спочилий у святості архідиякон Будон, (1624-1702) достеменно визначити її початки. Згадки про це набоженство знаходимо в Церкві вже понад 700 років тому. Святий Одильйон, абат з Клюн, – 1040 рік, був, читаємо в його автобіографії, одним з перших, які це набоженство практикували публічно у Франції. Кардинал Педро Даміані розповідає, що в 1016 році його брат, благословенний Марінус, у присутності свого духовного керівника, від дав себе в жертву Пресвятій Марії як невільник. А щоб довести серйозність своїх намірів, склав на вівтар чималу суму грошей. Так він робив завжди упродовж усього життя. За вірність тому набоженству Марія відвідала і утішила його в годині смерті, а з Її вуст він почув обіцянку потрапити до раю в нагороду за вірну службу.

     Це практиковане поодиноке набоженство після XVII ст. стало загальновизнаним

160. Отець Симон де Рояс, Чин Тринітаріїв, казначей Філіпа ІП, розповсюдив це набоженство по усій Іспанії та Німеччині, а за посередництвом Філіпа II одержав від Папи Григорія XV великі відпусти для тих, хто це набоженство відправлятиме.

     Отець де Ріос (1580- 1652), зі згромадження Св. Августина, разом зі своїм сердечним приятелем о. Роясом доклав чималих зусиль, щоб в усній і письмовій формі розповсюджувати те набоженство в Іспанії та Німеччині. Він написав велику книгу, в якій патетично й ерудовано розповідає про стародавність, досконалість і достойність цього набоженства.

     В минулому столітті Отці Театини розповсюдили це набоженство в Італії і на Сіцілії.

161. Отець Станіслав Феніцький (1592-1652) спричинився до величного розвитку того набоженства в цілій Польщі. У згаданій вже книзі, отець Ріос наводив імена королів, князів і княгинь, а також кардиналів, які старанно це набоженство практикували.

     Отець Корнелій Лапіде (1567-1637), відомий своєю набожністю і глибокими знаннями, отримавши від декількох єпископів і теологів завдання дослідити це набоженство, після ретельно виконаної роботи, гідної його побожності, не переставав прославляти це набоженство.

     Отці Єзуїти, відомі своєю старанністю у службі Пресвятій Діві, представили князю Фердинанду Баварському, архиєпископові кельнському, невеличкий трактат про те набоженство.

     Архиепископ одобрив їхні наміри та дав дозвіл надрукувати, при чому заохотив усіх вірних монахів у своїй дієцезії усілякими способами розповсюджувати це прекрасне набоженство.

162. Кардинал де Беруллє (1575-1629), якого пам'ятає уся Франція, належав до найбільших проповідників того набоженства в цій країні, незважаючи на численні наклепи і переслідування зі сторони маловірних і вільнодумців. Його оскаржували за поширення нововіянь і суєвір'я, супроти нього виголосили наклепницький лист, вдавалися (власне, сам сатана за допомогою людей) до незліченних підступів, щоб перешкодити Йому в розповсюдженні цього набоженства у Франції. Але цей святий чоловік відповідав на наклепи невичерпною терпеливістю, на закиди, приховані у пасквілях, влучною реплікою, в якій рішуче засуджував їх, вказуючи, що це набоженство опирається на приклад Ісуса Христа, що це наш обов'язок перед Ним, згідно з обітницями, які ми склали під час Святого Хрещення. Цим останнім доказом затуляє він уста своїм супротивникам, доводячи, що така жертовність Пресвятій Діві і Христу Господу через Її руки не що інше, аніж відновлення хресних обітниць.

163. У книзі Будона можна знайти імена багатьох Пап, які затвердили те набоженство, а також теологів, які його вивчали. Там же можна надибати описи переслідувань, які прихильники цього набоженства змушені були подолати. Віднайдемо тут і згадку про тих вірних, які прийняли цю практику, що не була засуджена жодним Папою Римським.

     Отож, як бачимо, це набоженство не слід вважати новим, те, що воно не загально прийняте, зумовлене тим, що будучи занадто піднесеним, воно доступне і зрозуміле не для кожного.

     Небесна Матір

164. Це набоженство – надійний спосіб дістатися до Христа, адже це притаманна власність Пресвятої Діви вести нас до Христа, як і властивістю Христа є скеровувати нас до Отця Предвічного. Нехай душі, спраглі життя духовного, не потрапляють під вплив хибних думок, твердячи, що Марія може стати для них перешкодою на шляху до з'єднання з Богом. Бо хіба ж та, яка знайшла ласку в Бога як для цілого світу, так і для кожної душі могла стати комусь на заваді в осягненні великої ласки, освяченій у єднанні з Богом? Невже можливо, щоб та, яка сповнена ласки і яка була з'єднана з Богом настільки, що Він вирішив довершити в Ній Своє Втілення, могла б становити перешкоду для душі у повному злучені з Господом?

     Звичайно, трапляється, що інші створіння, навіть Святі, можуть іноді мимоволі стати на заваді нашого з'єднання з Богом, але це аж ніяк не стосується Марії. У Ній, Марії, криється одна з причин того, чому така мізерна кількість душ осягає повноту Христової віри. Адже Тій, яка од віку є Матір'ю Христа і життєдайною Улюбленицею Святого Духа, відведено у їхніх серцях обмаль місця. Хто ж прагне мати плід дозрілий і добірний, повинен плекати дерево, яке його зродить.

     Христос завжди поряд з Марією

165. Отож знайте, чим більше в усіх ваших молитвах, роздумах, учинках і терпіннях звертатиметеся до Марії, хоч може образ Її не завжди буде такий виразний, радше відчутний, тим досконаліше віднаходитимете Христа, який завжди поряд з Марією. Христа, величного, могутнього, діяльного і незбагненного, який перебуває в Марії більше, ніж в небі або у будь-якому іншому створінні у світі ⁴⁷. Важко уявити, щоб Богородиця, занурена у Богові, могла б перешкодити в прагненні спраглої душі до спілкування з Господом. Навпаки, досі не було і ніколи не буде створіння, яке могло б нам так успішно сприяти у тому великому починанні. Вона ж бо уділяє нам такі ласки, такі необхідні на шляху до пізнання Бога, а також є для нас потужною охороною від ілюзій та омани злого духа. “Отож, ніхто, як зазначає Св. Герман з Константинополя, не здатен сповнитися Божими думками без посередництва Марії”.

     Там, де Марія, немає злого духа

166. “Де Марія, там немає злого духа. Переконливим доказом того, що ти керований духом святості, є щире практикування набоженства до Марії”, - стверджує Св. Герман з Константинополя. Так, як дихання свідчить, що людина жива, так і постійне щиросердне звертання до Марії, говорить про те, що душа не потоне в гріху.

     Марія перемогла всяку єресь

167. Церква і Святий Дух, який Нею керує, стверджує, що Марія Сама перемогла усяку єресь. Любителі покритикувати можуть заперечити, та безсумнівним є факт, що жоден вірний раб Марії не потрапив у тенета єресі.. Він може схибити несвідомо, брехню визнати за правду, а злого духа переплутає з добрим. Однак він не помилиться так легко, як інші, а рано чи пізно побачить свою провину і оманливий світ, у який потрапив.

     Я скерую вас на ще досконалішу дорогу

168. Хто прагне, без остраху помилок (а такий страх часто і переживають особи богобоязні) вступити на дорогу досконалості, без вагань заволодіти Христом, той нехай із серцем піднесеним і духом спраглим посвятиться набоженству Пресвятій Діві, набожентсву, яке, можливо, досі було йому зовсім незнайоме. Нехай упевнено встане на ту незнану, але таку досконалу дорогу: “Я ж показую вам путь куди значнішу” (1 Кор. 12, 31). Ця дорога прокладена Ісусом Христом, Мудрістю втіленою, нашим єдиним Провідником. Невже, крокуючи нею, Його послідовник міг би заблудитися? Ця дорога освячена повнотою ласк і помазанням Святого Духа, які на ній знаходимо. Той, хто простує нею, ніколи не втомиться, ніколи не збочить. Це найкоротша путь до Христа. На ній не знайдемо болота, пилу й гріховного бруду.

     Врешті-решт, це надійний шлях, який веде нас до Христа, до життя вічного, і веде просто, безпомилково, безухильно та безупинно.

     Станьмо ж на цю дорогу й прямуймо нею вдень і вночі, аж до осягнення повноти віку Христового.

     Це набоженство приносить велику свободу і волю духа

169. Шоста причина: тим, які вірно практикують це набоженство, воно забезпечує:
     • Велику внутрішню свободу, волю дітей Божих (Гал. 5,1-13; 2 Кор. 3,17). Через це набоженство віддаємося в неволю Господу нашому Ісусу Христові, цілковито жертвуючи себе Йому, Всевишній же винагороджує нас за це любов'ю.
     • Звільняє нас від усякої скрути, остраху, підлабузництва і усього того, що може душу гнітити і одурманювати.
     • Наповнює святою вірою в Бога серце, в якому бажає бачити Отця.
     • Збуджує в них чуйну, синівську любов.

     Втішаємося справжньою свободою

170. Не буду надто довго затримуватися над доведенням цієї істини, зупинюся лише на деяких фактах, які надибуємо у життєписі матері Агнеси від Ісуса (1602-1634), домініканки з монастиря у Ланжеас в Оверні. Коли їй виповнилося заледве сім років, вона почула голос, який пообіцяв звільнити її від усіх терпінь. Та вона повинна якнайшвидше стати обручницею Ісуса і невільницею Його Святої Матері. Щойно повернувшись додому, вона відразу посвятилась Ісусові і Марії, хоча раніше не розуміла суті Служби Божої. Знайшовши металевий ланцюжок, підперезалась ним і носила його аж до смерті. Тільки вчинила це, відступили від неї духовні терпіння, відчула на серці спокій і радість. Це спонукало її навчати інших, які завдяки тому, почали навертатись до віри. Серед них Ольєр, засновник семінарії Св. Сульпіція, а також декілька священиків з тієї семінарії. Одного разу перед Агнесою з'явилася Пресвята Діва і одягла їй на шию золотий ланцюжок, бажаючи таким чином виразити Свою радість з приводу того, що вона стала невільницею Богородиці та обручницею Її Сина. Свята Цецилія, яка супроводжувала Діву Марію, промовила до Агнеси “Щасливими с вірні невільники Цариці Неба, вони відчуватимуть справжню полю. Тобі, Маріє, служити - означає бути вільною”.

     Це набоженство дає ближнім чимало користі

171. Сьома причина: до цього набоженства нас повинні заохочувати великі здобутки, які відчуватимуть на собі ближні. Через те набоженство ми здійснюємо передачу любові ближньому, бо у руки Марії віддаємо для них те, що найцінніше, а саме: вартість наших добрих вчинків, ба, навіть наші благородні думки або найменші терпіння. Даємо згоду, аби усе, що ми здобули чи здобудемо аж до смерті, було віддано у розпорядження Матері Божої для навернення грішників або для визволення душ з чистилища.

     Хіба це не найдосконаліша любов до ближнього? Хіба ж не так повинен чинити справжній учень Ісуса Христа, якого можна пізнати з любові до ближнього? Хіба це не єдиний спосіб навернення грішників, при чому без остраху наразити себе на зарозумілість. Хіба не найуніверсальніший метод порятунку душ з чистилища. Окрім того, не роблячи більше нічого, ми сповняємо свій християнський обов'язок.

     Так багато можуть звершити Її дівичі й щедрі руки

172. Щоб належно збагнути цінність сказаного вище, треба глибоко зрозуміти, наскільки корисним є навернення грішника або визволення душ з чистилища. Це нескінченне благо більше, ніж створення неба і землі, бо воно відроджує душу, наснажену Богом. І якби ми, завдяки цій практиці, зуміли за своє життя звільнити хоча б одну душу з чистилища або навернути хоча б одного грішника, цього було б достатньо для заохочення кожного милосердного християнина до практикування цього набоженства.

     Однак слід зважити на те, що наші добрі вчинки, проходячи через руки Діви Марії, набувають ще більшої чистоти й цінності задосить учинення та заступництва. У результаті цього їхня здатність нести полегшення душам у чистилищі і навернення грішників зростає у безліч разів. Дрібні жертви, позбавлені самолюбства, оживлені духом безкорисливої любові, складені щедрими, дівичими руками Марії, неабияк сприяють послабленню гніву Божого і наділенню ближнього Його милосердям. Можливо, в годині смерті людини, яка вірно відмовляла це набоженство, виявиться, що завдяки цьому вона поза цим сумлінним виконанням своїх обов'язків, більше нічого надзвичайного не зробила. Однак, яка від цього радість на суді Божому! Яка слава у вічності!

     Це набоженство - надійна допомога у стійкості

173. Восьма причина: набоженство до Богоматері постійно й настирливо заохочує нас до виховання в чистоті та вірності. У чому полягає причина, що більшість навернень такі нетривалі. Чому навернений грішник так легко знову потрапляє в гріх? Чому більшість вірних замість зростати в чистоті і ласках втрачають те, що мали? Я уже не раз наголошував: помилка криється у тому, що людина, будучи такою слабкою, зіпсутою, нестійкою, опирається на самого себе; розраховує на власні сили і думає, що зуміє сама захистити скарби ласк, заслуг та чеснот.

     У цім набоженстві ми довіряємо вірній Діві все, що маємо; під Її всеобіймаючу опіку складаємо всі добрі вчинки, присягаємо Її вірність, опираємось на Її велич, зростаємо на Її милосерді і ласці. Вона ж примножує наші заслуги та чесноти всупереч бажанням сатани, світу і тіла, які намагаються усе це знищити. Промовляємо до Неї, як дитина до матері, як вірний слуга до своєї Володарки: “Бережи передання ” (1 Тим. б, 20). Добра Мати і Володарко, визнаю, що завдяки Тобі я отримав більше ласк, аніж заслуговую. З власного досвіду знаю, що скарб ласки ношу у дуже крихкому горщику, що занадто нужденний, аби власними силами його втримати цілим. Я ж бо молодий і гордовитий (Не. 119 (118)). Змилосердся наді мною і візьми усе, що посідаю, аби вберегти те все Твоєю вірністю та величчю. Якщо Ти піклуватимешся про мене, нічого не втрачу; якщо підтримуватимеш, не упаду, якщо боронитимеш, не боятимусь своїх ворогів.

     Допомагаю Святим залишитися у повній святості

174. Святий Бернард, заохочуючи нас до цього набоженства, переконливо доводив: "Якщо Вона тебе підтримує – не упадеш, якщо оберігає – не знатимеш тривоги, якщо поведе – не відчуватимеш втоми, якщо споглядатиме на тебе ласкаво - допливеш до пристані спасіння ”.

     Святий Бонавентура висловився ще переконливіше: "Пресвята Діва не тільки Сама перебуває у повній святості, але допомагає Святим залишатися у цілковитій святості. Вона запобігає розпорошенню їхніх чеснот, применшенню їхніх заслуг, втрати ласк і обороняє від сатани. Нарешті, коли вони впадають у гріх, стримує караючу руку Сина”.

     Ті, які через Мене ділатимуть, не згрішать

175. Пресвята Богородиця Своєю вірністю Богові, виправляє помилки Єви, а від всіх Своїх вірних домагається вірності Богові та витривалості. Якийсь Святий порівнював Її з якорем, який тримає нас та боронить від катастрофи на розбурханому морі того світу, де гине багато душ, які за цей якір не зачепились. Прив'язуємо душі до надії в Тобі. Власне, найбільше були прив'язані до Неї Святі, що таким чином врятувалися. До Неї приходимо, щоб перебувати в чистоті. Щасливі, безмежно щасливі ті, які уже тепер прив'язуються до Неї як до міцного якоря і міцно за нього тримаються. Не здолають їх бурхливі хвилі цього світу, не затоплять їхніх небесних скарбів. Щасливі ті, які віднаходять у Ній притулок, як в Ноєвому Ковчезі. Хвилі гріховного потоку, в якому втонуло стільки душ, не пошкодять їм, бо "Хто Мене слухає, той не осоромиться, хто Мною кермується, той не згрішить ” (Сир. 24, 22), - каже Марія словами Книги Мудрості. Щасливі невірні діти нещасної Єви, що прив'язались до Матері і Діви вірної, яка ніколи не втомлюється у вірності і ніколи не підводить: “Залишається вірною, бо Сама Себе зректися не може '' (пор. 2 Тим. 2,13); Вона завжди на любов відповідає любов'ю: “Люблю тих, які Мене люблять” (Прип. 8,17), не тільки любов'ю чуттєвою, але любов'ю дієвою. Превеликим багатством ласк стереже їх, не даючи звернути з дороги чеснот чи упасти, втративши ласку Її Сина.

     Марія, Діва вірна

176. Ця добра Матір завжди приймає з чистою любов'ю все, що їй на зберігання віддаємо. А прийнявши, почуває Себе зобов'язаною - зважаючи на складену з нами угоду - стерегти те, що ми їй довірили, приміром, особа, котрій ви віддали значну суму на зберігання. Якщо випадково через її недбальство ваші гроші пропали, за них відповідала б Вона. Але ж! Вірна Марія ніколи не втратить того, що ми їй довірили ⁴⁸. Радше небо і земля зникнуть, ніж Марія стане недбалою чи невірною до тих, хто їй довірився.

     Виголошую вам таємницю

177. Вірні діти Марії, чи усвідомлюєте ви, якою великою є ваша слабкість і наскільки зіпсуті ваші душі. Знайте! Ви виліплені з того самого гнилого мулу, що й решта дітей Адама й Єви. Не падайте духом, навпаки, нехай радість переповнює ваше серце. Я хочу сповістити вам таємницю, невідому' більшості християнам, навіть вельми побожним.

     Не залишайте вашого золота та срібла в скринях, розбитих і пограбованих злим духом, у скринях надто тісних, надто слабких, надто старих для такого великого та коштовного скарбу. Не лийте чистої, прозорої джерельної води до діжок пліснявих, забруднених гріхом. Навіть якщо у них уже гріха немає, то після нього все одно залишився запах, що воду затхне. Не наливайте добрих вин до бочки, яка раніше була наповнена поганим вином, бо легко Його можна зіпсувати.

     Усі ваші скарби - в Серці Марії

178. Упевнений, що ви добре мене розумієте, душі вибрані, та все ж ще бажаю до вас звернутися. Не довіряйте золота любові вашої, срібла вашої чистоти, джерел ласк небесних, вина ваших заслуг і чеснот дирявому мішкові, старій і поламаній скрині, зіпсутій і затхлій бочці. Бо пограбують вас злодії, які день і ніч чекають хвилини, бо зіпсуєте найщиріші дари Божі злим ароматом власної любові, самовпевненості і сваволі.

     Складіть, влийте у Серце Марії усі ваші скарби, ласки і чесноти. Позаяк це знаряд дя духовне, знаряддя особливої святості. Відколи Сам Бог, такий досконалий, оселився в цьому кивоті, воно стало наскрізь одухотворене. Це оселя для найбільш одухотворених душ. Воно прославлене, тому стало троном найбільших князів вічності. Стало знаряддям особливої святості для душ, сповнених лагідністю, ласкою і чеснотами. Врешті, стало воно багате, як золотий дім, міцне, як вежа Давида, чисте, як вежа з слонової кості.

     Належить повністю Марії

179. О, якою щасливою є людина, що все віддала Марії і їй довірилась у всьому. Вона належить повністю Марії, а Марія - їй. Вона може сміло сказати з Давидом: “Вона (Марія) створена для мене” ( Пс . 119, 56), або з улюбленим учнем: “Взяв Її до себе”, або з Ісусом Христом: “І все моє - Твоє, Твоє ж - моє” (Йо. 17, 10).

     Народжені з Бога і Марії

180. Якщо якийсь налаштований розум, читаючи це, подумав, що перебільшую або охоплює мене надмірна побожність, то я йому скажу, що він мене не розуміє. Можливо, він людина розумна, але не збагне того, що це від Духа, тому, мабуть, належить світові, який не спроможний прийняти Святого Духа (Мт. 16, 23; Йо 14, 17). Він бо, премудрий та пихатий, усе ганить і гордить усім, чого не розуміє. Натомість душі, які народились не з крові, ані з волі тіла, ані з волі мужа, але з ласки Бога та Марії, зрозуміють мої слова. Для них я це пишу.

     Якщо душа віддається їй беззастережно

181. Як одним, так й іншим повторюю, продовжуючи свою перервану думку, що Божа Марія, найдосконаліша з усіх створінь, ніколи не дозволить Себе випередити в любові і щедрості. Один віруючий чоловік запевнив, що Марія взамін за яйце віддає нам волю, тобто за найменшу дрібничку, яку їй жертвуємо, уділяє нам багато з отриманих від Бога дарів. А відтак, якщо якась душа віддасться їй беззастережно, якщо на Неї покладає свою надію, вільну від зарозумілості та зухвальства, спраглу чеснот і бажання подолати пристрасті, Вона без міри такій душі присвятиться.

     Щит спасіння

182. Нехай же вірні раби Божої Матері повторюють сміло зі Св. Іваном Дамаскином: " Уповаючи на Тебе, Матір Божа, буду спасенний, маючи Твою опіку, - нічого не боюся, під Твоїм покровом боротимусь з моїми ворогами, позаяк набоженство до Тебе - це моє спасіння, дане від Бога тим, яких Він прагне спасти ”⁴⁹.

41 Таємниця духовності, що виявляється через правдиве набоженство, криється у залежності від ласки Марії, від Матері, яка уділяє нам кожної хвилини ласки Божого життя.

42 Марія породила Сина, якого Бог назвав Єдинородним серед багатьох братів, себто вірних, у народженні і вихованні яких Вона співдіяла Своєю Материнською любов'ю” (Lumen qentium 63).

43 Відтак усі покоління учнів і тих, котрі визнають і люблять Христа – як апостол Іван - будуть приймати в духовний спосіб до своїх домівок ту Матір, яка від самих початків, від Благовіщення, була задіяна в історії Спасіння і місії Церкви” (Іван Павло ІІ, 4 березня 1979).

44 Прийдуть для всіх важкі дні, години нелегкі і похмурі, страшні бурі, змагання і поразки. Настане час, коли усе здаватиметься зруйнованим і вичерпаним до останку. Однак оскільки наші шанси на порятунок безнадійні, мусимо пам'ятати, що маємо Матір, Пресвяту Діву, в Серці Якої ми присутні, яка ніколи не відштовхне нас, з якою будемо спасенні (єп. Джузеппе Феноччіо).

45 Марія є нашою духовною Матір'ю, а Матір завжди розуміє своїх дітей, потішає їх в муках... Йдеться про потіху в глибшому значенні цього слова: Вона повертає сили людському духові, освічує і зміцнює віру, перетворює її на довірливе уповання на Провидіння і в духовну радість (Іван Павло ІІ, 13 квітня 1980).

46 Вона (Марія), лагідна Діва, зробить так, що ви відчуєте Її любов і Її потіху (Іван Павло II, 30 грудня 1978).

47 Марія немовби промовляє до всіх Своїх синів і дочок... Будьте зі Мною! Будьте з Христом. Ви діти найбільшої любові, якою Бог так полюбив світ, що дав Сина Свого Єдинородного, щоби кожен, хто в Нього вірує, не загинув, але жив життям вічним” (Йо. З, 16) (Іван Павло П, 15 вересня 1979).

48 Як дбайливо стерегтиме Марія наші духовні багатства. Вона, найвірніший сторож ласки, довіреної Їй Богом.

49 ‘‘Так, як через Неї (Марію) Ісус стає нашим, так ми через Неї стаємо Христовими. Її Материнська функція подвійна: Своїм Материнством уподібнює нас до Сина Божого, а ми черпаємо з Його нескінченних багатств” (кардинал Анастазій Баллестреро).

Повернутися до змісту книги Трактат про досконале набоженство до Пресвятої Діви Марії

Читайте также эту книгу на русском языке

Read this book in English also

Przeczytaj tę książkę także w języku polskim

Купити книгу: Трактат про досконале набоженство до Пресвятої Діви Марії

Нагору

Рекомендуйте цю сторінку другові!