Правди, на які опирається набоженство до Пресвятої Діви Марії

IV

60. Досі ми говорили про необхідність набоженства до Пресвятої Діви Марії, а зараз слід було б висвітлити, в чому полягає те набоженство. Зробимо це з Божою допомогою, подаючи декілька основних правд, з яких вирине прекрасне та світле набоженство, яке я прагну поширити.

    Ісус Христос – кінцева мета набожества до Пресвятої Діви

61. Правда перша – Спаситель наш, Ісус Христос, істинний Бог і Чоловік, кінцева мета всіх наших набоженств, інакше стануть вони хибними й оманливими ²⁰ .

    Ісус Христос – альфа й омега (Од. 1, 8), початок і кінець (Од. 21, 6) усіх наших діянь.

    За словами Апостола, ми повинні прагнути, щоб кожну людину зробити досконалою в Христі, бо тільки у Ньому живе повнота Божества, а також всяка повнота ласк, чеснот і досконалості; тільки у Ньому здобудемо благословення Духа; Він – єдиний Учитель, який нас навчатиме, єдиний Господь, від якого залежатимемо, єдиний Голова, з яким ми повинні злучитися, єдиний взірець, до якого маємо уподібнитися, єдиний Лікар, здатний нас вилікувати, єдина Дорога, яка вестиме нас, єдина Правда, в яку ми повинні вірити, єдине Життя, яке нас оживлятиме, і наше єдине усе в усьому. Не дано, отже, під небом іншого імені, яке принесе нам спасения, окрім єдиного Імені – Ісус (Ді. 4, 12).

    Бог не заклав інших основ нашого спасіння, нашої досконалості і слави, окрім Ісуса Христа. Будь–який будинок, який не спиратиметься на ту скелю, стоятиме на сипкому піску і рано чи пізно завалиться. Усякий вірний, незлучений з Ним, як паросток, з'єднаний з виноградною лозою, відпаде, всохне і придатним буде лише для спалення (пор. Йо. 15, 6). Позаяк перебуватимемо в Христі, а Христос у нас, не повинна лякати нас вічна кара (Рим. 8, 1).

    Ні ангели в Небі, ні люди на землі, ні дияволи в пеклі, ані якісь інші створіння не здатні нам зашкодити, бо не зможуть нас позбавити любові Божої, що в Ісусі Христі (Рим. 8, 39).

    Через Христа, у Ньому і з Ним усе можемо здійснити, і водночас складати Богові Отцю в єдності зі Св. Духом усяку честь і славу, а також прямувати до досконалості, а для ближнього станемо ароматом життя вічного (Євхаристійна молитва Служби Божої).

    Якомога досконаліше віднаходити Христа

62. Що більше утверджуємо велике набоженство до Пресвятої Діви, то більше удосконалюємося у нашому почитанні Христа й здобуваємо вірний спосіб віднайдення Його. Коли б набоженство до Пречистої Марії віддаляло нас від Господа Ісуса, слід було б його відкинути як диявольське. Тим часом усе складається навпаки. Це набоженство життєво необхідне для нас: з його допомогою ми зуміємо віднаходити Христа ще досконаліше, ще більше полюбимо і ще вірніше Йому служимемо ²¹ .

    Вже не Вона живе, не Вона існує, тільки Ти

63. Звертаюся до Тебе, наймиліший мій Ісусе, щоб поскаржитися ласкаво перед Твоєю Божественною Величчю на те, що чимало християн, навіть найбільш учених, не розуміють нерозлучної єдності, яка існує між Тобою і Твоєю Пресвятою Матір'ю. Ти ж, Господи, завжди з Марією, а Марія – з Тобою, бо без Тебе Вона не може існувати. Ти так перемінив її в Себе через ласку, що вже не Вона живе, не Вона існує, тільки Ти, о мій Ісусе, перебуваєш і царюєш в Ній, досконаліше, аніж в усіх Ангелах і блаженних. О, коли б ми пізнали сповна славу й любов, які приймаєш від цього чудесного створіння, воістину, по-іншому думали б про Тебе і про Неї. Марія так міцно з Тобою з'єднана, що простіше відділити світло від сонця й тепло від вогню, тому, не вагаючись, скажу, що скоріше вдалося б відмежувати від Тебе всіх Ангелів і Святих, ніж благословенну Марію, бо Вона палко Тебе любить і найдосконаліше прославляє, аніж усі інші створіння разом узяті.

    Чудесний спосіб віднайдення Тебе

64. Учителю мій, як сумно бачити необізнаність усіх людей цієї землі стосовно Твоєї Святої Матері. Не згадуємо зараз ідолопоклонників і поган, котрі Тебе не знають, і відтак не намагаються впізнати Її, не говоримо вже про єретиків й іновірців, які, відлучившись від Тебе і Твоєї Святої Церкви, не дбають про набоженство до Твоєї Св. Матері. Говорю про католиків, обізнаних в Св. Письмі, які, присвятивши себе повчанню інших правд віри, не знають ні Тебе, ані Твоєї Матері, спекулюючи Вашими Іменами, тлумачать їх сухо, безплідно й байдуже. Ті люди рідко коли згадують про Твою Святу Матір й про належне набоженство до Неї, пояснюючи, що стримує їх страх: щоби, віддаючи надто велику честь Твоїй Святій Матері, вони не образили Тебе. Коли почують або побачать, що якісь шанувальники Марії говорять душевно, влучно і переконливо про набоженство до тієї Св. Матері, як про осередок істини, про дорогу коротку і безпечну, про шлях непорочний і чистий, про чудесну тайну віднайдення Тебе і досконалої любові, одразу повстають проти нього, заперечуючи його, наводять тисячі фальшивих доказів, стверджуючи, що не слід стільки говорити про Пресвяту Діву. На їхню думку, набоженство до Неї спричиняє численні зловживання, які треба старанно знищувати натомість, говорити необхідно більше про Тебе, не спонукати вірних до набоженства до Пресвятої Діви, яку вони і так вже достатньо люблять.

    Не раз чуємо дискусії про набоженство до Твоєї Св. Матері, які вони ведуть не для того, аби його утвердити та розширити, а щоб викорінити надужиття, яким воно сповнене. Однак, вони позбавлені побожності і щирого набоженства до Тебе, адже не мають їх стосовно Марії. Вважають вони параман чи Вервицю за безглузду практику, корисну для темного натовпу, але зовсім необов'язкову для осягнення спасіння. А коли зустрінеться їм почитатель Богородиці, який відмовляє Вервицю або відправляє на Її честь якесь інше набоженство, стараються одразу ж змінити його на дусі і в серці. Замість Вервиці заохочують його до відмовлення семи покутних псалмів, замість набоженства до Пресвятої Діви – набоженство до Господа Христа.

    О, Ісусе мій наймиліший, невже ці люди оживлені Твоїм духом? Якщо так чинитимуть, принесуть Тобі радість? Чи до вподоби Тобі, коли хтось не докладає зусиль, щоб сподобатись Твоїй Матері, тільки зі страху зробити Тобі прикрість? Чи набоженство до Твоєї Св. Матері стане на заваді у практикуванні набоженства до Тебе? Невже Вона собі приписує честь, яку їй віддаємо? Невже Вона Тобі чужа, невже поміж Нею і Тобою не існує жодної єдності? Хіба ж може не подобатись Тобі той, хто прагне їй сподобатись? Невже віддатись їй та Її любити – означає відлучення і віддалення від Твоєї любові?

    Чим досконалішу Тебе наслідуватиму, тим краще Тебе славитиму

65. Однак, Учителю мій любий, більшість тих пихатих учених, не спроможні відвернути нас від набоженства до Пресвятої Діви і збайдужіти до нього. Врятуй мене, Господи, збережи від їхніх почуттів та практик, дай мені можливість відчути вдячність, повагу, шану і любов, які Ти Сам оживляєш поглядом Твоєї Святої Матері. Хочу Тебе любити і славити тим більше, чим краще наслідуватиму Тебе і чим ближче йтиму за Тобою.

    Уділи мені ласки, щоби достойно прославляти Твою Матір

66. Якщо в честь Твоєї Матері ще нічого не сказав, уділи мені ласку Її достойно прославляти наперекір усім Її ворогам, які є і Твоїми ворогами. Зволь, щоб я міг разом із Святими раз у раз повторювати:

    “Нехай не сподівається Божого милосердя той, хто ображає Його Матір”.

    Ти – Христос ... хліб мій живий

67. Щоб через милосердя Твоє я міг отримати ласку правдивого набоженства до Св. Матері Твоєї і ним надихнути цілий світ, вчини так, аби Тебе палко покохав, та прийми цю полум'яну молитву, з якою за Св. Августином і Твоїми вірними товаришами до Тебе звертаюся:

    Ти – Христос,

    Отець мій святий, Бог мій милостивий,

    цар мій найвищий, пастир мій добрий,

    учитель мій єдиний, помічник мій найкращий,

    улюбленець мій краси незбагненної,

    хліб мій живий,

    священик мій одвічний, поводир мій небесний,

    моє світло істини, насолода моя свята,

    дорога моя пряма, мудрість моя ясна,

    простота моя чиста,

    мій спокій незворушний, моя всюдисуща охорона,

    спадок мій добрий, спасіння моє вічне...

    Ісусе Христе, Господи милий! Чому упродовж

    свого життя я любив і прагнув чогось іншого,

    а не Тебе, мого Бога?

    Що ж я робив, коли не думав про Тебе?

    Нехай же з цієї миті

    усі мої прагнення зринатимуть і линутимуть тільки

    до Тебе, Господи!

    Нехай вони поквапляться!

    Достатньо уже зволікань!

    Нехай рушать у напрямку до бажаної цілі

    і шукають Того, кого слід шукати!

    О мій Ісусе,

    хто Тебе не любить,

    хто Тебе не кохає,

    той нехай буде проклятим

    і сповниться гіркотою!

    О мій солодкий Ісусе,

    стань любов'ю, насолодою і захопленням

    усякого духа, що складає посвяту в Ім'я Твоєї слави!

    Боже серця мого, будь співучасником моїм!

    Нехай Твій дух прошиє моє серце,

    щоб Ти міг оселитися у мені!

    Нехай займеться в моїм нутрі

    живий вогонь Твого милосердя,

    розпалюючи у ньому пожежу досконалості,

    нехай він палає безупинно на вівтарі мого серця,

    нехай розгориться моє єство і спопелить

    до тла мою душу,

    щоби в день смерті

    став перед Тобою, весь просякнутий

    Твоєю любов'ю. Амінь.

    (Цю молитву Св. Августина слід відмовляти щоденно, щоб випросити ласку Христової любові, яку шукаємо за посередництвом Марії).

    Ми – абсолютна власність Ісуса та Марії

68. Інша правда: зважаючи на те, чим Христос є для нас, слід зробити висновок, опираючись на слова Апостола (1 Кор. 6, 19–20; 3, 23), що ми не належимо собі, ми – Його частинки, Його раби, яких Він відкупив дорогою ціною Своєї власної Крові (1 Пт. 1,19). До Св. Хрещення ми належали сатані, були його невільниками. Хрещення перетворило нас на справжніх слуг Ісуса Xриста, призначенням яких є жити, працювати і вмирати так, щоб давала плоди у нас ласка від слави Богочоловіка (Рим. 7, 4), щоб ми Його звеличували в тілі нашому і ввели в душі наші царство Його, оскільки ми – Його завоювання, люд, який Він набув (1 Пт. 2 , 9), і Його спадок. Тому Св. Дух порівнює нас до:
    
    

    • дерев, посаджених уздовж потоків ласки на Церковній землі, “що плід свій дає у свою пору” (Пс. 1, 3);
    • паростком виноградної лози, щепом якого є Христос, що “плід приносить щедро” (Йо. 15, 5);
    • стадом, пастирем якого є Христос і яке повинно розмножуватись та давати поживне молоко (Йо. 10, І);
    • плодючою землею, якою управляє Бог і в якій зерно множиться та приносить тридцяти – шістдесяти – й стократні врожаї (Мт. 13, 38).

    Ісус прокляв безплідну смоковницю (Мт. 21, 19) і засудив недолугого слугу, який не зумів використати свого таланту (Мт. 25 , 24–30). Усе це доводить, що Ісус прагне від нас, нижчих створінь, якихось плодів, тими плодами є добрі вчинки, бо ми належимо тільки Йому, ми “створені у Христі Ісусі для добрих діл” (Еф. 2, 10). Які саме слова Св. Духа доводять, що Ісус Христос – це єдина ціль усіх наших добрих вчинків, а також те, що маємо Йому служити з любові не тільки як наймити, але як невільники. Позаяк я маю з цього приводу певні думки, бажаю їх висвітлити нижче.

    Катехизм Тридентського собору з метою позбутися найменших сумнівів стосовно того, що ми раби Христові, використовує вислів, який унеможливлює будь-яку двозначність і називає нас – рабами Христовими.

    Слуга, раб

69. Існують на землі два види залежності від когось, а саме: служба та рабство. Тому ми й говоримо і про слуг, і про рабів. Коли йдеться про найм, що побутує серед християн, один чоловік зобов'язується служити іншому певний час і за домовлену плату чи винагороду. Рабство ж означає цілковиту і довічну залежність однієї людини від іншої, раб повинен служити своєму господареві, не маючи права на будь-яку оплату чи нагороду; як тварина, власник якої визначає її право на життя і смерть.

    Бог серця

70. Рабство буває трьох різновидів: природне, примусове та добровільне. У природньому рабстві перебуває усяке створіння стосовно Бога: “Господня є земля, її повнота, вселенна та її мешканці” (Пс. 24, 1); рабство другого виду – це царина дияволів та проклятих; праведники ж і святі – це добровільні раби. Неволя добровільна – найдосконаліша, вона приносить найбільше слави Богові, який споглядає наше серце, бажає серця й зветься Богом серця та любові (Пс. 73, 26). Через добровільне рабство людина обирає понад усе Бога і служіння Йому, навіть якщо б не була до цього зобов'язана.

    Слуга

71. Між слугою та рабом існує певна відмінність ²².

    Слуга не віддає своєму господареві всього, чим володіє, що може набути з чиєюсь допомогою або власними силами; невільник належить своєму господарю цілковито й беззастережно разом з усім, що має, та з тим, чого може набути.

    Слуга вимагає винагороди за послуги, які робить господареві, раб же нічого не вимагає й вимагати не може, незважаючи на те, якими б не були його старання, спритність і зусилля.

    Слуга може залишити свого господаря коли захоче, принаймні тоді, коли закінчиться термін його угоди; невільник же немає права залишити свого господаря самовільно.

    Господар не розпоряджається життям свого слуги. Коли б він убив його, як тварюку, вчинив би злочин. Натомість господар раба має визначену законом владу над його життям і смертю. Він може його продати, кому захоче, або вбити, як може це зробити зі своїм конем.

    Нарешті, слуга перебуває на службі у господаря тільки якийсь час, раб же – назавжди.

    Раби Христові

72. Немає нічого гнітючішого за неволю: коли один чоловік стає власністю іншого. Однак для християнина немає нічого такого, щоб допомогло йому потрапити у повну власність Ісуса Христа і Його Св. Матері, окрім добровільної неволі. Взірцем слугування є Сам Христос, який з любові до нас “...прийняв вигляд слуги”, (Флп. 2, 7) і Матір Пресвята, яка назвала Себе слугинею й рабою Божою (Лк. 1, 46–48). Апостол називає себе почесним іменем слуги Христа (Рим. 1,1). Святе Письмо неодноразово називає християн Христовими слугами²³ (1 Кор 7, 22; 2 Тим 2, 24).

    Колись слово “слуга” означало теж саме, що “раб”, адже у давнину не було слуг, в теперішньому розумінні цього слова, а господарям прислуговували тільки раби - невільники або вільно - відпущені.

    Нас спонукає велика любов

73. Стверджую, отже, що ми мусимо належати Ісусові та Йому служити не тільки як наймані слуги, але як раби. Залюблені в Нього, поневолені великою любов'ю, віддаються добровільно у рабство, аби Йому служити.

    До хрещення ми були невільниками диявола, хрещення зробило нас Христовими невільниками (Рим. 6, 22). Отже християни є або невільниками сатани, або Христовими невільниками.

    Вірна супутниця

74. Те, що говорять про Ісуса Христа, відповідно приписують Пресвятій Матері, якій Христос, обравши Її вірною супутницею Свого життя, смерті, слави і могутності у Небі і на землі, надав ті ж права і привілеї, якими за природою наділений Сам: “Усе, що Богові служить з природи, віддається Марії з ласки ”, – говорять Святі. На їхню думку, Ісус Христос і Марія, маючи однакову волю і міць, володіють спільно тими ж підданими, слугами й рабами.

    Марія – дорога до Ісуса

75. На думку Святих і учених, слід стати люблячим (сином) невільником Пресвятої Діви, щоб таким чином стати рабом Христа.

    Пресвята Діва – це дорога, якою Ісус скористався, аби прийти до нас. Тією ж дорогою маємо послуговуватися на шляху до Нього. Вона не схожа на інші створіння: коли до них прив'язуємось. Вони радше віддаляють нас від Бога, аніж до Нього наближають. Натомість постійним прагненням Марії є якнайтісніше з'єднати нас зі Своїм Сином Ісусом Христом. Найбільше же бажання Її Сина – зробити Марію посередницею між нами і Собою. Так, власне, віддаємо Христові шану й приносимо Йому радість. Як короля вшанував би і утішив той, хто, прагнучи стати його вірним підданим та рабом, став би невільником королеви. Отже, Отці Церкви, а за ними Св. Бонавентура, стверджують, що Пресвята Матір, – це дорога, яка веде до Христа.

    Раби (сини)

76. Отож, Пресвята Діва є Царицею і Володаркою Неба й землі: “Владі Бога усе підлягає, навіть Діва; владі Діви все підлягає, навіть Бог”, – говорять Святі Анзельм, Бернард, Бернардин і Бонавентура. Тож хіба немає Вона стільки підданих і невільників, скільки створінь на світі? Невже серед стількох невільників з примусу не знайшлося б невільників з любові, котрі б з доброї волі поквапились обрати собі Марію за володарку? Чому люди й диявол можуть мати добровільних невільників, а Марія ні? Неймовірно! Адже ж король вважає за честь, коли королева, його супутниця, володіє невільниками й в її руках життя та смерть цих людей, позаяк її слава і міць є одночасно його міццю й славою. Важко навіть уявити собі, щоб наш Господь, найкращий зі Синів, уділив повноту Своєї влади Своїй Пресвятій Матері і не радів тому, що владарює Вона над невільниками (синами)? Чи мав би Він менше любові й пошани до Своєї Матері, аніж Аман до Естери або Соломон до Ветсавії (Ест. 5, 2–8; 1 Цар. 2,19).

    Хто наважиться щось подібне сказати або хоча б подумати?

    Ісус – плід і слава Марії

77. Але ж куди веде мене моє перо? Чого ж так довго зупиняюсь на доведенні таких очевидних речей? Коли хтось не бажає називатись рабом (сином) Пресвятої Діви. Байдуже! Нехай назве себе невільником Ісуса Христа! Адже це рівносильне тому, що бути невільником (сином) Марії, тому що Ісус – це плід і слава Марії. Досконалим способом досягнення честі цього невільництва є, власне, набоженство, про яке вестимемо мову далі.

    Ми повинні очиститись від усього злого

78. Третя правда: навіть найкращі наші вчинки, зазвичай, оскверняються й опоганюються тим злом, що міститься в нас. Коли налити прозорої джерельної води до брудної посудини або вина до діжки із старим осадом у ній, то і чиста вода й добре вино зіпсуються та просякнуть неприємним запахом. Те саме відбувається, коли Бог вливає до нутра нашої душі, заплямованої первородним гріхом, небесну росу Своїх ласк, предивне вино Своєї любові. Дари ці, зазвичай, опоганюються шкідливим вмістом і мулистим дном, яке гріх залишив по собі. Усі наші вчинки, навіть найдостойніші, просякнуті його запахом. Щоб осягнути досконалість, яку неможливо набути без єдності з Ісусом Христом, вкрай необхідно грунтовно очиститись від усього злого. Бо Господь наш безконечно чистий, Він не терпить найменшої плями на душі, а тому відкине нас від Себе і не з'єднається з нами ²⁴ .

    Пізнаймо нашу ницість та наші гріхи

79. Аби зректися себе самого, ми повинні (Фп. 2, 7; Мт. 16, 24), по-перше, у відповідності до натхнень Св. Духа, детально пізнати основну нашу слабкість, нашу нездатність вчинити бодай щось, що сприятиме нашому спасінню, слабкість в усьому, безперервну мінливість й негідність усякої ласки та нашу цілковиту неправоту.

    Гріх наших прабатьків отруїв і зіпсув нас усіх, як заміс, що перекис, надуває і змінює тісто, в яке його вкладено. Гріхи, які ми вчинили, смертні чи щоденні, навіть якщо їх відпущено, все ж примножують нашу хіть, слабкість, хиткість та зіпсутість, залишаючи у наших душах злий осад.

    Наші тіла настільки просякнуті зіпсутістю, що Св. Дух називає їх тілами гріха (Пс. 51, 7), зачатими в грісі, винагороджуваними гріхом і здатними до всякого гріха. Зазнають вони численних хвороб, розкладатимуться щодня, стаючи поживою для паразитизму і гнилизни²⁵ .

    Душа наша, злучена з тілом, стала такою чуттєвою, що теж може називатися тілом. “Кожне тіло занапастило свою путь на землі ” (Бут. 6, 12). Наш єдиний талан – це гордість і засліплення розуму, закам'янілість серця, слабкість й нестійкість душі, хтивість, бунтівні наміри та усякі хвороби тіла. За природою ми пишніші від пав, більше прив'язані до землі, аніж жаби, підліші від цапа, заздрісніші за змій, у ненаситності перевершуємо поросят, у запальності – тигрів, лінивіші від черепахи, слабші, ніж очерет, і хиткіші за флюгер. У глибинах нашої душі живуть тільки марнота та гріх, відтак заслуговуємо ми лише на гнів Божий та вічну кару...

    “Хто життя своє любить, той погубить його”

80. Нехай не дивують нас слова Христа, у яких Він стверджує, що той, хто хоче йти за Ним, повинен зректися себе і зненавидіти власну душу. Адже той, хто життя своє любить, той погубить йоіо, хто ж зненавидить його на цьому світі, той збереже його, щоб мати життя вічно (Йо. 12, 25). Нескінченна мудрість, котра не дає заповідей безпричинно, радить нам ненавидіти самих себе, тому що ми заслуговуємо на ненависть. Ніщо не є таким гідним любові, як Бог; натомість, ніщо так не вартує ненависті, як ми.

    Щоденно умертвлюватися

81. По-друге, щоб вповні панувати над собою, потрібно щоденно умертвлювати себе, зректися бажань, які владарюють над нашою душею і тілесними потягами. Слід дивитися на них, не бачачи їх; слухати, не чуючи їх; послуговуватись речами цього світу, не зважаючи на них. Саме це мав на думці Св. Павло, коли творив про щоденне умертвлення: “Щодня я наражаюся на смерть” (1 Кор. 15, 31). Якщо пшеничне зерно не впаде у землю і т умертвиться, залишиться таким самим. Якщо не умертвлюємо самі себе, якщо навіть святі набоженства не надихають нас до тієї нагальної та необхідної смерті, не принесемо корисного плоду. Наші набоженства залишаться безплідними, а уся наша праведність буде зіпсута власною любов'ю й самовпевненістю. Відтак навіть найбільші наші жертви і найкращі вчинки будуть огидними в очах Господа; в годині смерті станемо перед Ним з порожніми руками, без чеснот і заслуг, з серцем, в якому не буде жодної іскри чистої любові, що уділяється тільки душам, котрі себе умертвлюють й життя яких укрите в Бозі разом з Ісусом Христом.

    Невідома таємниця

82. По-третє, слід з-посеред усіх набоженств до Пресвятої Діви вибрати якомога найкращі і найбільш освячувальні; такі, які неодмінно надихатимуть нас до умертвлення. Не слід вважати, що усе те золото, що блистать, а все солодке – це мед; усе, що легко виконати і що практикується багатьма людьми, – найбільш освячувальне. Як існують таємниці природи, з допомогою яких можна швидко і з найменшими зусиллями виконати деякі природні функції, так існують таємниці ласки Божої, завдяки яким можна за короткий час легко виконати надприродні діла: зректися себе, наповнитися Богом та стати досконалим.

    Набоженство, яке прагнемо пояснити, власне, і є однією з тих таємниць ласки, невідомою для більшості християн, знаною небагатьма побожними душами, ласки, яка практикується і плекається заледве мізерною горсткою. Починаємо виклад тієї практики від четвертої правди, яка є продовженням третьої.

    Через Неї Христос прийшов до нас, через Неї маємо йти до Нього

83. Четверта правда: щоб осягнути досконалість, не слід наближатися до Бога безпосередньо, лишень з допомогою посередника. Наша істота, як було зауважено вище, настільки спотворена, що коли у стремлінні до Бога, у бажанні сподобатися. Йому надіятимемося тільки на власні зусилля, то, безсумнівно, всі наші досягнення будуть опоганені та малозначущі в очах Бога, не здатні переконати Його з'єднатися з нами і вислухати. Задля чогось Бог таки дав нам посередників у Своїй Величі²⁶ , і Побачивши нашу негідність та нездатність, Він змилувався над нами для того, аби уможливити нам доступ до Свого милосердя, дав нам мужніх заступників перед Своєю Величчю. Оминути тих посередників і прямувати до Його Святості безпосередньо, без сторонньої допомоги – означає порушити покору й пошану, що належать Святому й Величному Богові. Хіба можемо ми виявляти Цареві царів менше уваги, аніж якомусь земному цареві чи князеві, до якого не насмілились би наблизитись без когось, хто би за нас заступився?

    Через Нього маємо доступ до Бога

84. Христос – наш заступник перед Богом Отцем і посередник у ділі Відкуплення. Через Нього маємо молитися з цілою Тріумфуючою Церквою. Через Нього маємо доступ до Божої Величі, відтак не можемо стати перед Обличчям Господа, не спираючись на Христові заслуги, зодягнувшись в них, як малий Яків, що вбрався в шкуру козеняти, коли стояв перед Ісааком, щоб отримати благословення.

    Він у всьому – нарівні з Отцем

85. Чи, однак, не потребуємо посередника в самого Посередника? Невже наша чистота така велика, що можемо безпосередніш з Ним з'єднатися? Хіба Він не рівня у всьому Отцеві, а отже Найсвятішим серед Святих, гідним пошани нарівні з Отцем? Якщо у безконечному Своєму милосерді Він став нашим заручником й посередником у Бога, Свого Отця, вгамовувати Його гнів, сплачуючи Йому наш борг, невже ми можемо менше Його шанувати та менше боятися Його Величі й святості?

    Скажімо рішуче разом зі Св. Бернардом, що потрібно нам посередника в самого Посередника, і найкраще зможе виконати цю милосердну місію Пресвята Діва. Через Неї Христос прийшов до нас, і через Неї ми дійдемо до Нього. Позаяк ми не наважуємося звертатися безпосередньо до Ісуса Христа, нашого Бога, через нашу нікчемність чи гріхи, просімо, не зволікаючи, допомоги і заступництва Марії, нашої Матері. Вона добра й чуйна, лагідна, позбавлена будь-якої надмірності та гордині. Дивлячись на Неї, бачимо своє власне єство в бездоганному стані. Вона не сонце, яке блиском свого проміння могло б засліпити наше духовне каліцтво. Вона лагідна, як місяць, котрий отримує своє світло від сонця, вгамовуючи його, аби пристосувати до наших обмежених зіниць. Вона така милосердна: ніколи нікого не відштовхує, хто благає Її про заступництво, навіть якщо це найбільший грішник. Адже ж, як запевняють нас Святі, не чувано від часу створення світу, щоб когось, хто звертається з довірою і наполегливістю до Пресвятої Діви, Вона покинула²⁷. Вона настільки сильна, що ще ніколи жодне Її прохання не було відкинуте: досить, аби стала перед Своїм Сином, і прохання Її буде вислухано. Бог підкоряє Свою любов Тій, лоно якої Його носило, а груди вигодували, Він не зможе відмовити проханню Своєї улюбленої Матері.

    Три ступені

86. Усе, що було сказано раніше, базувалось на працях Св. Бернарда й Св. Бонавентури. Слідом за ними ми повинні ступати до Бога трьома східцями. Перша сходина для нас найближча та найдоступніша – Марія; друга - Христос, а третя – Бог Отець. Аби дійти до Ісуса, треба йти до Марії, бо Вона - наша посередниця в заступництві. Аби дійти до Отця Предвічного, потрібно йти до Ісуса²⁸, оскільки Він є нашим посередником в ділі Відкуплення.

    Отже, набоженство, про яке далі йтиме мова, допоможе нам точно дотриматися вищеназваного порядку.

    Як вберегти отримані від Бога ласки й скарби

87. Правда п'ята: нам безмірно важко, з огляду на нашу слабкість й каліцтво, зберігати отримані від Бога ласки та скарби:

    1). Адже ж скарби ці, що вартують більше, ніж небо і земля, ми носимо в крихких посудинах: маємо цей скарб у глиняних посудинах (2 Кор. 4,7), тобто в тілі, яке швидко псується, та в душі слабкій та хиткій, яку найменша дрібниця непокоїть і гнітить.

    Скарб Свій довірив Діві могутній і вірній

88. 2). Дияволи, спритні злодії та бандити, повсякчас прагнуть напасти на нас зненацька і пограбувати. Вдень і вночі очікують вони сприятливої хвилини. Кружляють безустанно довкола, бажаючи нас поглинути і за мить вирвати у нас через гріх усі ласки й заслуги, здобуті протягом стількох років. Лукавство, досвід, хитрість та численність їхніх підступів повинні наповнювати нас як найбільшим страхом, особливо, коли зважимо, що особи, наділені більшими ласками, багатші в чистоті, з чималим досвідом, значно побожніші за нас, потрапили у пастку й були безжалісно пограбовані²⁹. Скільки ж то кедрів Лівану й зірок на небосхилі, які ганебно впали, втрачаючи за мить усю свою велич і блиск! (відкіля така дивна зміна? Мабуть, не через брак ласки, яка дана кожному, але через брак покори. Думали, що вони сильніші і самодостатніші, аніж були насправді. Тішили себе, що зуміють врятувати й вберегти скарби, якими володіють. Повірили самі собі, і тільки в собі шукали підтримки. їм здавалось, що їхній дім досить безпечний, а скрині - достатньо щільні для того, аби переховувати дорогоцінний скарб ласки. І саме через оцю непохитну впевненість у собі (адже ж їм здавалося, що вони покладаються на ласку Божу), безконечно справедливий Господь дозволив, щоб їх обікрали, залишивши їх на власні сили. На жаль! Коли б знали чудове набоженство, яке незабаром покажемо, довірили б свій скарб могутній і вірній Діві, котра б його оберігала, як свою власність, вважаючи це обов'язком справедливості.

    Вірна Володарка

89. Нелегко витривалі в справедливості через неймовірну зіпсутість світу. Світ так зіпсувався, що навіть віддані Богові бувають вкриті, якщо не земним болотом, то принаймні порохом. Можна вважати справжнім дивом, якщо хтось перебуває у стані спокою серед того бурхливого потоку, не потрапляючи у течію, якщо хтось у цьому вирі не потоне і не зазнає ударів розбійників. Тільки Пречиста – єдина вірна, яку змій пекельний ніколи не зможе вразити, здійснює це чудо стосовно тих, які Її палко люблять ³⁰.
    

20 “Вельми важливо, щоб набоженства до Пресвятої Марії чітко виражали істотне для Марії тринітарне і христологічне знамення Діви” ( Marialis Cultus , № 25).

21 “Догматична Конституція “ Lumen qentium ” (розділ VIII ) дає грунтовний синтез Марійської теології, синтез про нечуване багатство суті, а також запрошує усіх віруючих залучатися до поступу царською дорогою справжньої Марійської побожності, яка веде до Христа” (Іван Павло II , 28 червня 1980).

22 Для кращого розмежування двох термінів Монтфорт розглядає їх з точки зору історичної як інституцій, які існували в історії, без огляду на їх походження і мораль. Робить це з єдиною метою: щоб наголосити, що термін “невільник” виражає й підкреслює нашу повну залежність і належність Богові.

23 Ось у чому полягає воля за Св. Павлом: “Тільки той, хто служить Господу як невільник, є Його визволителем. Тільки той, хто був покликаний як вільний, стає невільником Христа.

24 “Справжнє набоженство не є лише набоженством до Марії. Ця теза, яка базується на пізнанні нашого “ніщо” і Божого “усе”, що визначає духовний стан постійної недовіри до себе й довірливого утікання до Марії” (Франческо Франці)

25 Свята Тереза з Авіля прирівнює душі, які не моляться, до “тіл скалічених й розбитих паралічем, вони мають руки й ноги, проте не можуть ними рухати... Призвичаєні до постійного спілкування зі зміями та тваринами, що знаходяться довкола фортеці (внутрішньої), стають поволі такими, як вони... Коли заходять до перших кімнат наділені товстошкірістю тварин” (пор. “внутрішня фортеця”, ІІ).

26 Христос єдиний посередник, єдине джерело ласки. Марія є Матір'ю Ласки Божої, тому що дала світові Ісуса Христа” (Слуга Божий Джакомо Альберіоне).

27 “Марія є Матір Бога, нашою Матір'ю і Матір'ю Церкви” (Іван Павло ІІ, 28 червня 1980).

28 “Хто може краще вести нас до Христа, ніж Та, яка нам Його дала?” (Іван Павло ІІ, 15 серпня 1980).

29 “Через серця усіх протікає таємнича течія історії Спасіння людини, яка виражає одвічні наміри Любові Бога Отця. Але одночасно в тих же серцях ведеться боротьба між добром і злом, де людина бере участь з моменту первородного гріха”.

30 13 травня 1981 року Папа, сповнений вдячності до Пресвятої Діви, молився: “Марія справжня Матір Божа” (Іван Павло II).

Повернутися до змісту книги Трактат про досконале набоженство до Пресвятої Діви Марії

Читайте также эту книгу на русском языке

Read this book in English also

Przeczytaj tę książkę także w języku polskim

Купити книгу: Трактат про досконале набоженство до Пресвятої Діви Марії

Нагору

Рекомендуйте цю сторінку другові!