Про пам’ять смерті і про дівство

Повернутися до змісту книги "Теодор Студит. Поучення"

Поучення 94-е

У восьму неділю. - Про пам'ять смерті і про дівство

Браття і отці! Для всього визначений і відведений свій час: один час - для сіяння, а другий для жнив, один час - для миру, а другий для війни, час для ділання і час для залишення діл і заспокоєння. Для душевного ж спасіння личить будь-який час, і в будь-який день воно буває для нас сприятливим, аби тільки ми цього хотіли. Отож будьмо завжди легкі на підйом у доброму, виконуючи на ділі сказане: «Бо не слухачі закону справедливі перед Богом, а виконавці закону оправдаються» (Рим. 2, 13). Коли найде на нас невидима боротьба, усіма силами опираймось і з Божого допомогою відженемо бісівські помисли. Бо наскільки вони в нас затримуються, настільки умертвлюють нас. Якщо передбачаються духовні жнива, старанно жнімо, збираючи у вічні житниці пости, чування, коліноприклонення та інші духовні ділання, і нехай не зазнаємо голоду во віки. Завжди час молитв, час сліз, час примирення і миру, час прощення гріхів і час очікувати Царство Небесне. То чого ж ми чекаємо? Навіщо додаємо гріхи до гріхів? Для чого зваблюємо і обманюємо самі себе, відкладаючи з дня на день поправлення наших душ? Хіба не минає образ цього світу? Чи не помирає щодня незліченна кількість людей? Зяючі гроби чи не виставляють, так би мовити, на позорище нещасний людський рід? Чи земля не викрадає тіла як такі, що одного з нею роду? Чи, може, тільки ми залишимось у цьому житті безсмертними? Чи ми не бачили, скільки наших братів відійшло звідси? Де наші блаженні отці? Де брати за духом і за плоттю? Де наші одноземці, що жили разом з нами, наші друзі і співучасники псалмоспіву? Чи не залишився тільки спогад про їхню дружбу, а їх самих вже нема? Мені здається, ми забуваємо те, що обіцяли. Бо коли настає смерть кого-небудь з братів або отців, ми відразу приходимо до пам'яті, розчулення, скорботи і до поправи. Тільки ж проходить трохи часу - забуваємо про свою обіцянку жити в розчуленні і сльозах. Божі святі робили не так, як ми, які и то плачемо, то сміємося. Ціле своє життя вони пам'ятали про смерть, о щоденно вмирали і по-апостольськи розпинали себе (див. Гал. 6, 14) і о щоденно вмирали волею перед Богом, живучи блаженним і вічним життям. Чи не страшить нас притча про десять дів, яку оповідає Євангеліє? «Ось молодий! Виходьте йому назустріч!» І мудрі зустріли його з палаючими світичами і увійшли з Христом молодим на весільний бенкет. А нерозумні діви спізнились і, оскільки взивали: «Господи, Господи, відчини [і] нам» двері Твоєї милості - не маючи добрих діл - то Господь і відповів їм: Амінь, тобто: «Істинно кажу вам: Я вас не знаю». Потім додав: «Чувайте, отже, не знаєте бо ні дня, ні години» (Мт. 25,1 і наст.). Тому-то чуваймо і спонукуймо наші дрімотні ліниві душі до плачу, розчулення, покаяння, до очищення, чистоти і просвічення, щоб смерть не прийшла несподівано і не зачинила б нам двері. І тоді ніхто не відкриє і не допоможе. Таким чином всі ми завчасно подбаймо, щоб до виходу душі приготовлювати діла, які любить Бог лінивий нехай буде старанним, непослушний - благопокірливим, марнославний і гордий нехай стане смиренним, жорстокосердий злагідніє і стане сумирним, той, хто не має сліз, нехай принуджується до плачу, хто не сповідається зі своїх гріхів, нехай висповідається, нероба нехай працює; всі в усьому поправляймося. Додам також, що пристрасний до жінок і юнаків нехай не розмовляє з цими особами, бо від цього розпалюється гріховне полум'я. Послухаймо і слова Писання: «Чи ж можна в пазуху вогню набрати так, щоб одежа не згоріла? Або чи можна по жару ходити так, щоб не опеклися ноги?» (Прип. 6, 27-28). Те саме буде з тим, хто заприятелював би з одруженою жінкою, дівчиною, монахинею чи вдовою, які обіцяли мати женихом Господа слави. Втім, я це сказав про тих, які мандрують тут і там, які хочуть жити по-світськи і вишукують оправдання своїм гріхам. Чи ви не пам'ятаєте, що говорить Господь? «І коли твоє праве око тебе спокушає, вирви його і кинь геть від себе» (Мт. 5, 29), - ось Його заповідь. А вам одне скажу: «Ми, сильні, мусимо нести немочі безсильних» (Рим. 15, 1) і послужити образом та прикладом у виконанні добрих діл. За благодаттю Христовою ви і є такими, щоб допомогти непокірливим і суперечникам. І будьте Божою милістю більш досконалими, щоб спастися у Христі Ісусі Господі нашому, якому належить слава і влада з Отцем і Святим Духом, нині, і повсякчас, і на віки віків. Амінь.

[ Cкачати книгу: "Теодор Студит. Поучення" ]

[ Купити книгу: "Теодор Студит. Поучення" ]

Нагору

Рекомендуйте цю сторінку другові!