Про те, що монахи не повинні липнути умом до тлінних речей цього світу

Повернутися до змісту книги "Теодор Студит. Поучення"

Поучення 93-є

У сьому неділю. - Про те, що монахи не повинні липнути своїм умом до житейських і тлінних речей цього світу, а звертати його до речей вищих і безсмертних

Браття і отці! Наші дні пропливають і минають, як години, тижні - як дні, місяці - як тижні, а роки - як місяці. Рік, збігаючи таким чином, усіх підводить до смерті та до останнього дня - дня явлення Господа нашого Ісуса Христа. У цей судний день стане «все оголене і явне перед очима того, кому ми маємо звіт дати» (Євр. 4, 13). Чого ж всує метушиться людина? Пощо цар уповає на своє багатство і золото? Чому сильний і хижак гордяться і хваляться надбаннями і пасовищами? Чому пристрасний до багатства і сріблолюбець надіються на свої скарби? Чому любострасний ненаситно прилипає до гріха, тим часом як кожного дня належало би плакати й ридати і по можливості очищатися, доки не настав ще смертний суд, щоб уникнути гніву, який гряде на непокірливих синів? «...ці зневажають те, чого не знають; а що, немов та нерозумна звірина з природи знають, - те їх погубляє. Горе їм, бо вони пішли дорогою Каїна і, на відплаті потрапили в обман Валаама й у бунті Корея загинули» (Юди ст.10-11). Боюся, що ці слова, дорікаючи тим, можуть стосуватися й вас, які високо заносяться. Бо якщо один домагається батьківського спадку і для цього пускається в далеку дорогу, другий - турбується і наражається на страждання до смерті для того, щоб примножити своє багатство, ще інший, задля розкоші і не по-монашому, старається придбати і те, і друге, - то чи не заслуговують вони такого ж осуду? Навіть більше: ті можуть мати деяке, хоча й слабе оправдання, оскільки мусять піклуватися про жінок і дітей. А вам, монахам, які відреклися від світу і від того, що у світі, і прийняли єдиний хрест - що залишається вам сказати у своє оправдання? Нічого. Чи не більшої кари і муки заслуговуєте ви, якщо робите те ж саме, що й миряни? Бо Святе Письмо говорить: «сильних - сильно покарають» (Муд. 6, 6); «Від усякого, т кому дано багато, багато від нього й вимагатимуть; а кому повірено багато, від того більше зажадають» (Лк. 12, 48), як-от, від єрея і єпископа. «О сини людські, докіль будете твердосерді [і нерозкаяні]? Чого любите пусте й шукаєте неправду» протягом цілого вашого життя? (Пс. 4, 3). Тому й Давид говорить ще: «[Ти, Господи,] вигублюєш, усіх тих, що неправду кажуть» (Пс. 5, 7). Ми о вигадуємо відмовки в оправдання наших гріховних пристрастей і вказуємо на гоніння як на їхню причину, хоч воно аніскільки в цьому не винне.

Боже Слово закликає: «Гляньте на донедавні покоління, подивітеся: чи зазнав хтось ганьби, довірявши Господеві? Чи був хтось полишений, страхавшись його?» (Сир. 2, 10). Чи патріарх Авраам за Божим повелінням не залишив дім і свою батьківщину, а потім став батьком багатьох народів? Чи не з самою тільки палицею патріарх Яків вийшов у Месопотамію, а звідти вернувся багатим? Чи Йосифа прекрасного не було продано і відведено до Єгипту, але з раба він зробився рівним цареві? Чи не був пророк Ілля гнаним злою Єзавелею і не мав при собі навіть торбини для хліба - і от ворон годує його? Чи не нагими і беззбройними блаженні апостоли вийшли на проповідь, як на страшну битву, однак перемогли і покорили всесвіт? Та й самі ви, браття, у ці минулі роки чи не зазнавали гонінь і пограбувань, але ж чи не бачили правдивість Божих обітниць? Звідкіля ж в нас ця непостійність? Від чого ця малодушність і безумство? Я думаю, від того, що ми забули Божі благодіяння, як колись євреї, і спокутуємо Бога, «як деякі з них спокушали» (1 Кор. 10, 9). Та що про них говорить Бог? «Сорок років осоружний був мені той рід, і я мовив: То народ, що блукає серцем» (Пс. 95, 10). Вважайте, браття, щоб і ми не почули того ж від Бога за те, що ми, як євреї, невдячні, хоча всі наші потреби задоволені. Через це наші ноги не мають спокою, і ми ходимо туди й сюди, як єгиптянки; через це між нами бувають суди й суперечки, як у язичників. Через це трапляється, що ми живемо окремо, а не вкупі з братом; а якщо з братом, то для видимості й лицемірно, а не з доброї волі. Бо як може відсікти свою волю і не бути користолюбцем той, хто має при собі милу подругу - сріблолюбство? Будучи з нею, чи побажає він досягати єдинодушності з браттями? Ніколи. Горе таким, бо вони, підступні, зазнають кари. Я говорив це не про вас, браття мої, і не про тих, які тут чи в іншому місці провадять боговгодне життя, а про тих, які живуть недбало і протизаконно. Помолімося за них до Бога щирою молитвою, щоб вони, хоч коли-небудь пізніше, стали на праведну путь і досягли кращого, щоб жоден раб Божий не загинув, а щоб усі ми спаслися у Христі Ісусі Господі нашому, якому належить слава і влада з Отцем і Святим Духом нині і повсякчас, і на віки віків. Амінь.

[ Cкачати книгу: "Теодор Студит. Поучення" ]

[ Купити книгу: "Теодор Студит. Поучення" ]

Нагору

Рекомендуйте цю сторінку другові!