Християнська бібліотека - Про те, що ми мусимо наслідувати життя наших отців Християнство. Православ'я. Католицтво. Протестантизм. Теодор Студит: Поучення
Коли я говорю мовами людськими й ангольськими, та любови не маю, то став я як мідь та дзвінка або бубон гудячий!                І коли маю дара пророкувати, і знаю всі таємниці й усе знання, і коли маю всю віру, щоб навіть гори переставляти, та любови не маю, то я ніщо!                І коли я роздам усі маєтки свої, і коли я віддам своє тіло на спалення, та любови не маю, то пожитку не матиму жадного!                Любов довготерпить, любов милосердствує, не заздрить, любов не величається, не надимається,                не поводиться нечемно, не шукає тільки свого, не рветься до гніву, не думає лихого,                не радіє з неправди, але тішиться правдою,                усе зносить, вірить у все, сподівається всього, усе терпить!                Ніколи любов не перестає! Хоч пророцтва й існують, та припиняться, хоч мови існують, замовкнуть, хоч існує знання, та скасується.               
УкраїнськоюХристиянський портал

Додатково

 
Про те, що ми мусимо наслідувати життя наших отців
   

Повернутися до змісту книги "Теодор Студит. Поучення"


Поучення 91

У п'яту неділю. - Про те, що ми мусимо наслідувати життя наших отців

Браття і отці! Нема нічого блаженнішого і вищого від нашого, монашого, життя. Тому відповідно до того, як ми називаємося - монахами, так неодмінно ми і мусимо жити, щоб наймення і життя не суперечили одне одному. Бо монах - це той, хто спрямовує свій погляд тільки до Бога, єдиного Бога прагне, до єдиного Бога прикутий і єдиному Богові з доброї волі вдень і вночі служить. Маючи мир з Богом, він творить серед інших мир і любов. «А хто цього не має», в кому буває протилежне: заздрість, суперечки, ворожнеча і свари, «той сліпий, короткозорий; він забув про очищення від своїх колишніх гріхів» (2 Пт. 1, 9) і цікавиться тільки чужими гріхами. Навіщо я це сказав, знають ті, що провинилися. Я говорю це не для того, щоб знову образити їх, а для того, щоб відтепер і надалі вони остерігалися впадати у ті ж самі гріхи. Наші отці не слухали осудження чи наклепів. Якщо хтось обмовляв той, хто чув, або затуляв вуха, або обертав наклеп на добро. А ми нині скоро прихиляємо наше вухо до того, хто осуджує, і дуже охоче слухаємо пересуди; до читання ж буваємо зовсім неуважні. Наші отці ніколи не розмовляли роздратовано і схвильовано, а лагідно і чинно, а ми нині - з гнівом, криком і спотвореним гримасами лицем. Що може бути гірше і мерзенніше від цього? У тих блаженних аніскільки не було ремствування. Кожний вдячно приймав служіння, яке йому доручалося, і, хоч було воно тяжке, гірке і низьке, вважав його гідним пошани. А ми нині нарікаємо і ганимо, говоримо те і тамте не тільки з самими собою, але скаржимось усім, щоб у наріканні мати багато спільників і щоб якнайбільше образити Бога. Але цього, браття мої, не повинно бути, і це не властиве монашому життю. Немалий гріх - ображати і докоряти: «злоріки, - сказано, - ...царства Божого не успадкують» (1 Кор. 6, 10). І нарікання - о не маловажний гріх, а великий, бо сказано: «не нарікайте, як деякі з них [євреїв] нарікали, то й від губителя загинули» (1 Кор. 10, 10). І пустослів'я - немалий гріх, бо апостол говорить: «Жадне погане [і пусте] слово нехай не виходить з уст ваших, а лише гарне, що може в потребі повчити, і щоб це вийшло на користь тим, які чують його. І не засмучуйте Святого Духа Божого, що ним ви назнаменовані на день [свободи і] відкуплення» (Еф. 4, 29-30). Чи ви бачите погрози і гнів Божий за те, що негідними розмовами викликаємо гнів Святого Духа? Як ми не боїмося, що навіть за пусте слово дамо відповідь у судний день, як і Христос попереджає? (Мт. 12, 36) То чого ж ми не бережемо себе? Чому не готуємося до грядущого і майбутнього, щоб явитися тоді благими і праведними? Тобі дорікнули? Перенеси докір терпеливо, подавивши в собі приниження, бо сказано: «тривожуся, і відняло мені мову» (Пс. 77, 5). Докір мине, а чеснота твоя залишиться навік. Чи запропонована на трапезі їжа тобі здалася неприємною? Але те, що для тебе неприємне і чим ти гребуєш, того інші бажають скуштувати. Якщо навіть цього ми не витримуємо, то яке ж наше відречення і чим ми похвалимося? Бо ані здержливість, ані будь-яка інша чеснота і подвиг не приносять такої користі, як відречення власної волі, завдяки чому подвиг спільнотного життя зараховується як мучеництво. «Залишивши, отже, всяку злобу й усякий підступ, лицемірство, [брехню] заздрість, [осуд] і всілякі обмови», не говорімо одне устами, а друге - умом, як і заповідає нам блаженний апостол Петро, «жадайте, неначе новонароджені дитятка, молока чистого, духовного, щоб ним рости вам па спасіння, якщо ви скуштували який Господь добрий» (1 Пт. 2, 1-3) і якщо тільки ми дійсно бажаємо вічного життя. І нехай не буде для нас тягарем, коли нас вчать, і не дорікаймо тим, які завжди відвертають нас від злого і закликають до доброго. Бо, живучи таким, добре випробуваним, життям і роблячи успіхи, ми отримаємо вічне життя, у Христі Ісусі Господі нашому, якому належить слава і влада з Отцем і Святим Духом, нині і повсякчас, і на віки віків. Амінь.

Cкачати книгу: "Теодор Студит. Поучення" ]

Купити книгу: "Теодор Студит. Поучення" ]


Нагору

Рекомендуйте цю сторінку другові!

Підписатись на розсилку




Християнські ресурси

Нове на форумі

Проголосуй!