Про те, щоб не вирощувати терни пристрастей, а давати плоди чеснот

Повернутися до змісту книги "Теодор Студит. Поучення"

Поучення 82-е

Про те, щоб не вирощувати терни і будяки пристрастей, а давати плоди чеснот

Браття і отці! Не знаю, що й сказати і що звістити вам нового понад те, що вам віддавна і назавжди передали святі. Не маю що сказати вам, окрім того самого, і про те ж саме говоритиму вам, щоб наставити на краще і велике. Отож дещо повім тепер коротко вашій любові і, якщо хочете, почну слово від теперішнього моменту. Про що ж буде мова? Цього місяця - збір винограду. Ті, що збирають, радіють і благословляють гілля, повне плодів. А над тим гіллям, яке не має плодів, садівник сумує і скорбить. Але що за потреба говорити про плід винограду? Це дуже доречно і на часі. Бо і ми в притчі образно називаємося виноградом Господнім. Чи ви не знаєте пісні, котру співають під час постриження в іночеський образ. Господи, Господи, «споглянь із неба й подивися; навідайсь до лози цієї, до пагінця, що твоя правиця посадила, до парости, що укріпив єси для себе» (Пс. 80, 15-16). І сказав Господь у Євангелії: «Я виноградина, ви - гілки. Хто перебуває в мені, а я в ньому, - той плід приносить щедро. Без мене ж ви нічого чинити не можете» (Йо. 15, 5). Перебуваймо ж, браття, в доброму нашому Владиці, насаджені Ним, як виноград, і   принесімо Йому плоди чеснот, щоб отримати від Нього благословення. Не вирощуймо терни й будяки - злі гріховні пристрасті, щоб не провинитись і не підпасти під виголошений вирок: «кожне бо дерево, що не приносить доброго плоду, буде зрубане та вкинуте в вогонь» (Лк. З, 9) і згорить, тобто умре вічною смертю. А вкинуте буде у вогонь геєнський, щоб горіти безконечно. У цей вогонь входять ті, що творять зло, відкидають і зневажають свої обіти, перебувають у беззаконні й невір'ї та віддають свою плоть тлінню та погибелі, як написано у Письмі: «хмари безводні, вітрами гнані; дерева, що пізно восени безплідні, двічі померлі, вирвані з корінням; люті морські хвилі, що о власним соромом шумують; зорі блукаючі, яким пречорна темрява збережена повіки» (Юди, в.12-13). Ось чому й апостол громово  голосить: «Утікайте від розпусти! Усякий гріх, що його чинить людина, є поза Ті тілом; а хто чинить розпусту, грішить супроти власного тіла» (1 Кор. 6, 18), бо всі члени його осквернюються, і він стає нечистим. «Хіба ж не знаєте, що ваше тіло - храм Святого Духа, який живе у вас? Його ви маєте від Бога, тож уже не належите до себе самих. Ви бо куплені високою ціною!» (1 Кор. 6, 19) - ціною Його чесної крові. Як же ми, куплені чесною Христовою кров'ю, не соромимося неба й землі - знову повертаючись назад? Чи не соромимось хоча б самих себе назовні являтися святими, а внутрі бути наповненими нечистотами! «Докіль кульгатимете на обидва боки?» (1 Цар. 18, 21). Доколи не будемо триматися одної дороги? Сказано: «Горе ... грішникові, який двома стежками ходить» (Сир. 2, 12), тобто дорогою безчестя і дорогою чесноти, бо вони не поєднуються.

Жоден розумний раб не служитиме іноді своєму панові, а іноді - ворогові свого пана. Тому, возлюблені діти, цілковито віддаймо себе Богові, і таким чином зможемо прожити згідно з Богом. Не приліплюймось почуттями до землі подібно до безсловесних тварин, а підносімось душевними силами до небесного. Повернімо свої бажання від тлінного до нетлінного, від проминаючого до такого, що не підпадає руйнації, і вічного. І не допустімо більше, щоб отруїв нас винахідник злоби, диявол, намовами лукавих помислів. Як тільки він почне засівати насолоду плотської пристрасті, гріховне пожадання або ще якесь зло, відразу ж відганяймо облесного біса. Як і чим? Молитвою і молінням, слізьми, зітханнями і сокрушенням серця. Така невидима боротьба з дияволом, і такий сокровенний подвиг. Ось чому, наслідуючи тих, що вправляються у боротьбі, ревністю серця перемагаймо наших невидимих ворогів - бісів. І так, як оті бійці отримують удари, але в упованні нагород не відмовляються від боротьби, так і ми, браття, хоч би як численно були вражені тим, хто нас боре, не поступаймось, а витримуймо. Нехай наші вороги ще більше борють нас, зміцнюваних Божою допомогою. їй-же, браття мої, благаю вас, бо заради цього я працюю, несучи вам моє скупе слово. Я радію за тих, які успішно йдуть дорогою подвижництва, зітхаю за тими, які часто спотикаються. О якби всі ми простували праведними стежками: творили добро і перебували у псалмоспіві, служінні, послусі й смиренні! А Бог миру нехай буде з вами у Христі Господі нашому, якому належить слава і влада, з Отцем і Святим Духом нині і повсякчас, і на віки віків. Амінь.

[ Cкачати книгу: "Теодор Студит. Поучення" ]

[ Купити книгу: "Теодор Студит. Поучення" ]

Нагору

Рекомендуйте цю сторінку другові!