Про послух, однодумність і мир

Повернутися до змісту книги "Теодор Студит. Поучення"

Поучення 80-е

Про послух, однодумність і мир

Браття і отці! Я знову повертаюсь до тих самих настанов, більше  тому, що чую апостола, який говорить: «Пильнуй себе самого та навчання; дотримуйся цього, бо, робивши це, спасеш себе самого й о тих, що слухають тебе» (1 Тим. 4, 16). Я мушу говорити, а ви відкрийте ваш слух, і настанови прикладіть до справи. Настоятель, як Божий будівничий, мусить бути розумним і ретельним. Але від цього не буде ніякої користі, якщо між настоятелем і келларієм не буде згоди і якщо інші один з одним не будуть годитися. Бо як в одному тілі є багато членів, і всі члени дбають один про одного, «і як страждає один член, страждають усі з ним члени; і як один член у славі, радіють з ним усі члени» (1 Кор. 12, 26), так буває і серед братії. Якщо не зберігається ця Істина, то нема і спільноти, нема миру й однодумності, а є смути і роздори. Якщо ж це справедливо, то хто насмілиться жити за своєю волею? Або хто з настанням дня буде вправлятися у своєму навчанні чи в якомусь іншому власному рукоділлі і не прийде на спільний послух? Або, як наважиться хто-небудь, кого кличуть до діла, не йти і не прагнути ще й того, що понад його сили? Такий - не послушник, а противник, і не брат, а - зайда. Але якщо так було, то надалі остерігайтесь, щоб відтепер не знайшовся між вами винний в чомусь подібному і не підпав за безчинство під покарання. Чи ви не чуєте що наказує апостол? «Будьте, натомість, добрі один до одного та милосердні, прощайте один одному, як Бог у Христі вам простив» (Еф. 4, 32). Так само і ми, браття, будьмо один з одним і один в одному, згідно Письма, «носіте тягарі один одного й тим робом виконаєте закон Христа» (Гал. 6, 2). Я просив вас позавчора і тепер-от знову прошу: не нарікайте на тягар помислів. Провадьмо наше подвижницьке життя в радості Святого Духа, «вдивляючися пильно в Ісуса, засновника й завершителя віри» (Євр. 12, 2), що дає молитву тому, хто молиться, і перемогу тому, хто хоче перемогти.

Чи пам'ятаєте, що позавчора несподівано надійшла буря, але от знову повітря змінилося? Так буває і в помислах: трохи посмутять і знову відійдуть. О, якби вони зовсім нас не захоплювали! Адже від цього ми й не маємо миру в душах. Та це неможливо, бо ми мінливі, і навіть день не переходить в одному налаштованні, а тим паче - неперервно довгий час. Ти ж дивись на безстидство диявола, як він, відігнаний, знову приходить, і, будучи тьмою, перемінюється в ангела світла, бажаючи всіляко нас знадити. Але говорімо: «Іди від нас, дияволе! Не відречемося, Христе, від Тебе, не обманемо у своїх обітах». Чи ви не знаєте, браття, з яких - якими ми зробилися? Чи не славними - з невідомих, розумними - з невігласів, шанованими - з незначущих? Ми володіємо і вченістю, і мудрістю, і славою, і мистецтвом говорити, і вправністю рук. Воістину ви достойні сини і уподібнюєтесь до золота за золотою вашою покорою.

Чи не маємо потреби у ще чому-небудь? - «Вам бо треба терпеливости, щоб ви, виконуючи Божу волю, одержали обітницю» (Євр. 10, 36). Яка ж це обітниця? Сам Господь сказав про це: «...іду бо напоготовити вам місце. І коли відійду і вам місце споготую, то повернуся і вас до себе візьму, щоб і ви були там, де я. Куди ж я йду - ви знаєте путь»; «...і ніхто ваших радощів від вас не відбере» (Йо. 14, 2-4; 16,22). Роздумуючи про це і передчуваючи майбутню невимовну і несказанну славу, що має відкритися святим, переносімо, браття, з любов'ю все: якщо треба буде голодувати - голодуймо; якщо треба буде зазнати побоїв - зазнаймо; якщо треба буде вмерти - умрімо, щоб успадкувати вічне життя у Христі Ісусі Господі нашому, якому належить слава і влада, з Отцем і Святим Духом, нині і повсякчас, і на віки віків. Амінь.

[ Cкачати книгу: "Теодор Студит. Поучення" ]

[ Купити книгу: "Теодор Студит. Поучення" ]

Нагору

Рекомендуйте цю сторінку другові!