Християнська бібліотека - Про те, що ми мусимо всі скорботи переносити до смерті Християнство. Православ'я. Католицтво. Протестантизм. Теодор Студит: Поучення
Коли я говорю мовами людськими й ангольськими, та любови не маю, то став я як мідь та дзвінка або бубон гудячий!                І коли маю дара пророкувати, і знаю всі таємниці й усе знання, і коли маю всю віру, щоб навіть гори переставляти, та любови не маю, то я ніщо!                І коли я роздам усі маєтки свої, і коли я віддам своє тіло на спалення, та любови не маю, то пожитку не матиму жадного!                Любов довготерпить, любов милосердствує, не заздрить, любов не величається, не надимається,                не поводиться нечемно, не шукає тільки свого, не рветься до гніву, не думає лихого,                не радіє з неправди, але тішиться правдою,                усе зносить, вірить у все, сподівається всього, усе терпить!                Ніколи любов не перестає! Хоч пророцтва й існують, та припиняться, хоч мови існують, замовкнуть, хоч існує знання, та скасується.               
УкраїнськоюХристиянський портал

Додатково

 
Про те, що ми мусимо всі скорботи переносити до смерті
   

Повернутися до змісту книги "Теодор Студит. Поучення"


Поучення 75

Про те, що ми мусимо бути голодними і спраглими і всі скорботи переносити до смерті, як ми й обіцяли, постригаючись

Браття і отці! Через хворобу, що випала мені за мої гріхи, припинились звичайні мої поучення і настанови. А оскільки тепер виздоровіло моє окаянне тіло, хоч і не зовсім вийшло з гарячки, то я вирішив, що знову необхідно почати своє служіння: нагадувати вам, моїм найулюбленішим, яких я народив Святим Духом, і почувати вас у корисному і спасительному, щоденно будити й оновлювати тверезість ваших душ, хоч я не здобув ще такого дару. Отож, «працюйте, - говорить Господь, - не на ту їжу, яка проминає, лише на ту їжу, яка залишається на життя вічне» (Йо. 6, 27), тобто на Його заповіді і Його оправдання, розважаючи «над його законом день і ніч», щоб ви були, «мов те дерево, посаджене понад потоками водними, - як говорить Давид, - що плід свій дає у свою пору й що лист його не в'яне» - у будучому віці. «Не так безбожники. Вони немов полова, що вітер розвіває» (Пс. 1, 3-4). Безбожники ж - це не тільки іновірці, але й переступники Божих заповідей. А прикладаючи ці слова до нашого співжиття, - хто це, як не горді, непослушні, ті, що люблять перечити, марнославні, зухвалі, також ті, що таємно їдять, нарікають, люблять прикрашатися, поїсти й попити, цікаві, нероби, пліткарі, свавільні, наклепники і нарешті невдячні й шукачі недозволеного. Бо вони незадоволені післаними Божими дарами, вишукують оправдання своїх гріхів, вигадують засоби для задоволення своїх пристрастей. Коротко кажучи, занедбавши піклування про душу, люблять тілесні пристрасті, віддаються в рабство дияволу, сварливо домагаються яств і пиття, яких вони не достойні, гудять вино і страви, які їм подаються, оправдуючи себе вимогами природи, звичкою і неміччю. О краще б розболілись їхні попереки й утроби та захворіли вони на водянку й померли, щоб позбутися найважчої недуги - невдячності. Деякі ж завжди вимагають особливих страв, напоїв і закусок, немов би забули, к окаянні, що обіцяли Богові у перший день, як прийшли сюди і засвідчили перед багатьма свідками, видимими і невидимими. Чи не обіцяли перебувати голодними і спраглими, витримувати скорботу і тісноту, неміч і гоніння, муки й смерть? А тепер сваряться, що не такі вино й страви. Але як вони зневажили, так і їх буде зневажено. І як не подумали вони про те, що Христос бачить і чує їхні слова й обіцянки, то боюся, щоб Він не видав таки «їх ледачому розумові чинити негодяще» і згубне (Рим. 1, 28). 

Такі - наверніться, чи, краще, струсіть з ваших душ сон і дрімоту,  забуття про Бога, пристрасть до земного і холодність. Зігрійтеся любов'ю і страхом Божим. «Прийміть покарання від зброї правди». Страхайтесь і бійтесь вже тільки за те, що пропонується на трапезі. Я не кажу вже про те, що буває часом щось варене, риба і сир. Та навіть коли самий хліб і овочі без олії або біб чи щось подібне, і вино - по одній або по дві чаші, - і це велика утіха. Хто із смиренномудрих не захвилюється, думаючи про те, що за таке задоволення він може позбутися вічних благ? Якщо говорити про себе, то я вважаю, що заслуговую муки за мої їжу і пиття, особливо за ті, що подавали мені під час моєї хвороби. Повірте мені, хоч я у безумстві говорю це, що якби не вражало мене гостре жало непокори супроти братії і якби не обов'язок словесної опіки над вами і підживлення вас духовними роздумами, то я ніколи не змінив би моїх харчів і звичаю, доки не зійшла б душа моя в ад. Однак, я вживав їжу і пиття, до того ж різноманітні. Та скажу вам іще у безумстві, що я споживав переживаючи, з зітханням і смутком, з одного боку, через те, що я не вартий цього, а з другого, - через думки про ваші немочі та убогість в обителі. Втім, за благодаттю Христовою ми маємо все необхідне; віддайте ж, невдячні, славу Богові, бо ж ми і вино п'ємо, і олію, і рибу споживаємо, і в лікарні відпочиваємо і лікуємося. І це, як мовиться, не день або два, а щоденно.

О невдячні! Як нам не дякувати за все це? Як не прославити і не оспівати, як не віддати хвалу Богові? Та ми і про те не задумуємося, що нічого в монастир не принесли і від нашого служіння нема ніякої користі. Бо ми, як варені буряки або необчищена червона цибуля, або порожні кошики, котрі лише стоять на виду або котрі носять. Ми не придатні навіть до вартування коло брами, ані до служіння при трапезі, ані до чогось іншого: ані дитячого, ані старечого. Воістину ми безтямні і дуже нерозумні: навіть не задумуємось про те, що, можливо, ми - найнікчемніші і що серед нас є отці і браття незрівняно шанованіші від нас - одні поза, інші - в обителі - котрі в холод і спеку коряться, як раби: копають, орють, обрізають виноград, обробляють городи, рубають дрова, тешуть, мелють, варять їжу, білять, миють, шиють, возять гній, служать на побігеньках, прислуговують, пішки ходять в міста, хутори або в гори купувати і продавати, - і роблять це, терплячи образи і притиски. Але воістину таких є Царство Небесне. Уважай же, о сліпцю жорстокий, лукавий, зневірений, щоб ти не почув у той день: «Зв'яжіте йому ноги й руки та й киньте геть у темряву кромішню!» (Мт. 22, 13). Горе, горе, вам, що дивляться на Бога як на такого, що не відплачує відразу ж. Воістину, про вас сказано: «Безумний каже в своїм серці: «Немає Бога»» (Пс. 53, 2). Чому? Тому що ви розтлились і стали огидними у своїх починаннях і не творите ані одної благостині. Але Господь з небес пильно вдивляється щодня і бачить, «чи є розумний, що шукає» Його (Пс. 14, 2), і таких Він записує, а всіх інших знищує. Боюся, щоб не встав святий Давид і не заставав про вас і не збулося на вас те, про що співається: «врятуй твоїм мечем від грішника мою душу, ...від людей, яких доля - життя дочасне» (Пс. 17, 13-14), тобто відділення злих від добрих. «Збагніть це добре, ви, що забули Бога, щоб я не вхопив, так що й нікому й було б рятувати» (Пс. 50, 22). І простіть мене, безумного, мої любі діти. Я милосерджуся над вами, тому й говорю це від любові, розсудивши, що краще буде вразити вас моїм словом, аніж наразитися вам на вічні страждання у безконечній муці. Нехай ми всі уникнемо їх за благодаттю Господа нашого Ісуса Христа. Йому належить слава і влада на віки віків. Амінь. 

Cкачати книгу: "Теодор Студит. Поучення" ]

Купити книгу: "Теодор Студит. Поучення" ]


Нагору

Рекомендуйте цю сторінку другові!

Підписатись на розсилку




Християнські ресурси

Нове на форумі

Проголосуй!