Про те, що нам належить берегти неоскверненими красу і благовидність душі

Повернутися до змісту книги "Теодор Студит. Поучення"

Поучення 72-е

У передпразденство Преображення Господа нашого Ісуса Христа. - Про те, що нам належить берегти неоскверненими красу і благовидність душі та невинність, і про покаяння

Браття і отці! Сподобившись святкувати і звершувати сьогодні передпразденство Божественного Переображення і щоб виконати свій обов'язок я почну від цього святого празника невеликі поучення і настанови. Ми мусимо знати, що всі Господні свята пригадують нам тайни пришестя у плоті і явлення Господа Спасителя нашого Христа, наприклад: як Він народився, хрестився, був похований, воскрес у третій день і вознісся у славі. Але празник славного Його Переображення відкриває і передвіщає стан будучого віку. Бо так, як лице Його просяяло, ніби сонце, і одіж Його стала білою, як світло дня, так Він знову зійде з небес, як блискавка, з великою силою і страшною славою судити цілий світ. І так, як під час Переображення на святій Таворській горі з Ним були Петро, Йоан і Яків, так і тоді в Небесному Царстві святі будуть насолоджуватись з Христом невимовними благами.

Яка людина до цього готова? Хто настільки досконалий і гідний щоб увійти в цю радість? Хто, як не той, що живе чисто і неосквернено? Оскільки Бог наш чистий, або, краще сказати, Він є найвище і досконале світло, то й приймає чистих і святих. Він дав кожному з нас чисту душу, чистою її і вимагає від нас. Бо так як Він створив її за образом і подобою Божою, то ясно, що й вона, як цариця Богоначальної краси, створена прикрашеною Богом. Пізнавши це, пророк псалмопівець говорить так: «Господи, з ласки твоєї утвердив ти мене в славі й потузі» (Пс. З0, 8). Іншими словами: «Не дай добру й красі душі вернутися до смрадних гріховних пристрастей, щоб вона, ставши потворною і безчесною, не відпала від Бога, від Божественних дарів і винагород». Отже, оскільки визнано, що ми маємо таку благовидну, прекрасну і благоліпну душу і що ми отримали її як запоруку і довірене я добро, то повинні в судний день віддати її Богові, який її нам подарував. Ось чому благаю вашу любов і нагадую вам: возлюбімо цю красу невинності і збережімо цю благоліпоту. І не звернімо нашого ума і любові нашого серця до красот світу і до красот плоті й крові, бо це не краса, а видимість краси, точніше - тління і гнилість. Це можемо пізнати через кінець речей: бо хто нині сяє красою і благоліпотою, того и завтра кладуть у гріб, він смердить, і всі утікають від нього. Таким чином, браття, людське єство не має жодної краси. Прекрасними є тільки доброчестя людини, яке нам з огляду на його перевагу слід любити всією нашою любов'ю.

Але часто буває, що душа захоплюється гріхом і стає від нечистих помислів чорною і потворною (та це і неможливо, щоб хтось не був уражений, бо хто може сказати: «Я очистив моє серце» (Прип. 20, 9). Однак, якщо ми й згрішили, то негайно загладьмо гріх і знову вернімось у попередній чин і устрій, щоб зло не закосніло і не наразило нас на смерть. Аж ніяк ніхто не повинен говорити: «Я багато нагрішив і не можу очиститися». Такий нехай послухає пророка: «Коли б гріхи ваші були, як багряниця [тобто чорні, як смола], вони стануть білими, як сніг; коли б, мов кармазин, були червоні [тобто як кров], стануть, як вовна» {1с. 1, 18). Ви бачите, брати, несказанне Боже чоловіколюбство, бачите, як Він не тільки очищає грішника, але й повертає йому красу, аби лише той каявся. Ми маємо багато прикладів цього і, насамперед, приклад Давида, який був пророком. Хоча він і вчинив гріх перелюбу й убивства, однак не впав у відчай, а покаявся і багато плакав, а тому знову отримав дар пророцтва, що його він мав раніше. Ізраїльській цар Манасія зробив багато зла, бо п'ятдесят два роки був ідолопоклонником, але оскільки розкаявся, то отримав спасіння. Верховний апостол Петро після того, як тричі відрікся від Христа, гірко плакав і знову прийняв першість апостольської благодаті. Марія Єгипетська, - залишімо інших, - чи не перевершила у блуді всіх жінок-блудниць? Але оскільки вона дивовижно і достославно покаялася і піднялася на вершину чесноти, то сподобилася від Бога такої благодаті, що ходила по воді, як по землі. Таким чином, нема ніякого оправдання тому, хто хоче спастися. Не спасається тільки той, хто не любить своє спасіння і добровільно хоче мучитися. Але чому ми помираємо вічною смертю і не любимо життя? Благий наш Владика завжди звертається до всіх: «Прийдіть до мене всі втомлені й обтяжені, і я облегшу вас» (Мт. 11, 28). Але ми не хочемо скинути з себе тягар наших гріхів. Знову ж Господь говорить: «Я - світло світу. Хто йде за мною, не букатиме у темряві, а матиме світло життя» (Йо. 8, 12). А ми, навпаки, ходимо темною дорогою; діла наші говорять: «Не хочемо Твоїми дорогами ходити». За те й почуємо: «...ідіть у жар вашого вогню, поміж ті стріли, що їх запалили!» (Іс. 50, 11), бо «ті, що таке чинять, царства Божого не успадкують» (Гал. 5, 21). Та нехай не станеться це з нами. «Коли ви робите все, що я вам заповідаю, говорить Господь, - то ви - друзі мої» (Йо. 15, 14). Тому нам належить з найщирішим старанням виконувати все заповідане нам, щоб сподобитися бути Божими друзями і успадкувати Небесне Царство у самому Христі Господі нашому, якому належить слава і влада з Отцем і Святим Духом, нині і повсякчас і на віки віків. Амінь.

[ Cкачати книгу: "Теодор Студит. Поучення" ]

[ Купити книгу: "Теодор Студит. Поучення" ]

Нагору

Рекомендуйте цю сторінку другові!