Християнська бібліотека - Про те, щоб любити бути останнім Християнство. Православ'я. Католицтво. Протестантизм. Теодор Студит: Поучення
Коли я говорю мовами людськими й ангольськими, та любови не маю, то став я як мідь та дзвінка або бубон гудячий!                І коли маю дара пророкувати, і знаю всі таємниці й усе знання, і коли маю всю віру, щоб навіть гори переставляти, та любови не маю, то я ніщо!                І коли я роздам усі маєтки свої, і коли я віддам своє тіло на спалення, та любови не маю, то пожитку не матиму жадного!                Любов довготерпить, любов милосердствує, не заздрить, любов не величається, не надимається,                не поводиться нечемно, не шукає тільки свого, не рветься до гніву, не думає лихого,                не радіє з неправди, але тішиться правдою,                усе зносить, вірить у все, сподівається всього, усе терпить!                Ніколи любов не перестає! Хоч пророцтва й існують, та припиняться, хоч мови існують, замовкнуть, хоч існує знання, та скасується.               
УкраїнськоюХристиянський портал

Додатково

 
Про те, щоб любити бути останнім
   

Повернутися до змісту книги "Теодор Студит. Поучення"


Поучення 37

Про те, щоб любити бути останнім і вдячно переносити зневагу та докори

Отці, браття і чада мої! Вожді - воїнів, учителі - дітей, художники - учнів, а я - вас повинен наставляти і давати, як чадам, необхідні поради. Отож, перебувайте, діти мої, у подвигах, у вашій страдницькій покорі і вашому мученицькому послуху, вправляйтеся у чеснотах, знайдіть Царство Небесне і збирайте скарби благ, захованих в обітницях. Вузька і скорботна Божа дорога - це так, але зате в майбутньому нас зустріне широчінь, простір і спокій. Часто приходять спокуси від бісів, які силяться наче б спалити дім нашого духа, але роса духа гасить їх, і з нього б'є джерело, що тече у життя вічне. Утиски й скорбота, зневіра і лінощі, ділання і чування, бажання і неотримання, труд і подвиг, страждання і напруження, поганий одяг, томління і піт, обвинувачення і ганьба, відлучення і вигнання - ось ця скорботна путь. Та за все це на нас чекає невимовна радість і безконечна веселість.

Отож, прийдіть, діти мої, витерпімо мужньо ці малі, як п`яді дні наші - і сподобимося носити вінець правди. Скільки наші блаженні отці подвизалися в постах, бдіннях, сльозах, молитвах і в кожному подвижницькому ділі! А тепер для них - ніякої скорботи від минулих трудів, але прийнято їх в невимовну радість і присноблаженну насолоду. Так само і ми, благаю вас, не біймося нетривалих і за короткий час проминаючих, як сон і як тінь скорбот. Не лінуймося,  старанно звершуймо Божі заповіді. Не скорбіть, коли вам докоряють не соромтесь, коли осміюють, не бентежтесь прикрощами. Не дозвольте, щоб гордість перемогла вас, - звертайте ваші очі долу, а душі - горі, будьте один з одним лагідними і тихими, терпеливими і милосердними. Буває, скаже тобі хтось грубе слово, то чого ж ти бентежишся, дитино? Господь наш Ісус Христос чув таке: «Чи Ти навіжений?»

(Йо.7,20) - і мовчав, а також: «Отой не інакше виганяє бісів, як тільки Велзевулом, князем бісівським» (Мт. 12, 24) - і не бентежився. А ми, з природи нікчемні і варті зневаги, - невже будемо лютувати, як свині? Чому ми не смакуємо радше солодощів смиренно-мудрості? Чому не навчаємося ретельно мистецтва послуху? Чому не здобуваємо вправності істинних монахів? А вправність ця полягає не в чистописанні, не в мистецтві співати, ані в умиванні рук, ані в підвищенні зросту, ані в доброму одязі, ані в прикрасах і приємній зовнішності, ані в багатослів'ї, зухвальстві і суперечках або в чомусь іншому, подібному до цього. А полягає монаша вправність у тому, щоб вважати себе меншим, а всіх пошановувати як значніших від себе, не бути скорими на слово і, особливо, не бути нечемними, марнославними і гордими. Ви, монахи, навпаки, - маєте любити смирення, сповідатися, я всіх любити, не сваритися і не заздрити. Зрештою, ви, навчені Богом, знаєте, що Йому подобається. 

Отож сповнюйте це, діти мої, і до кінця мужньо витримуйте все у цьому житті, в тому числі й хвороби - багато бо хворіють - і приймайте подаване з благодаренням. Якщо в чомусь матимете потребу, то покірно просіть. В усьому будьте непорочні, правдиві, світлі лицем і сповнені радості, нехай всі будуть одно, уповаючи на одне ім'я, у Христі Ісусі Господі нашому, якому належить слава і влада з Отцем і Святим Духом, нині і повсякчас і на віки віків. Амінь.

Cкачати книгу: "Теодор Студит. Поучення" ]

Купити книгу: "Теодор Студит. Поучення" ]


Нагору

Рекомендуйте цю сторінку другові!

Підписатись на розсилку




Християнські ресурси

Нове на форумі

Проголосуй!