Ігумен повинен піклуватись, аби ті, які переходять поприще мученицького упокорення, перебували у благодушності

Повернутися до змісту книги "Теодор Студит. Поучення"

Поучення 25-е

Про те, що Ігумен повинен знаходити і вживати усіх засобів, аби ті, які переходять поприще мученицького упокорення, перебували у благодушності і, одержавши перемогу над ворогами, отримали в нагороду вічні вінці від Бога, який звершив цей подвиг

Браття і отці! Ратоборці у людських війнах мають своїх учителів, які керують ними, навчають військовому мистецтву і показують, як і звідки нападати на ворогів, щоб перемогти їх, і багато іншого, що допомагає одержати перемогу. Так і нам, смиренним, слід поступати з вами, вошами і страдниками Христовими, що борються на терені мученицької покори. Слід говорити і робити для вас усе, щоб утішити, додати мужності, благодушності, терпіння, доброї надії. Це виробить навик у вашому доброму подвигу, щоб перемогти ворогів й отримати вінці, не тимчасові, а вічні - від Бога, що звершив цей подвиг.

Погляньмо ж, якщо хочете, як ті готуються до війни, і на їх прикладі побачимо, що вимагається від нас. Вони, коли приходить час ратоборства і навіть ще раніше, не живуть по-старому і як прийдеться, а приготовляються, постять і переносять труднощі, аби привчити себе до трудів, які на них чекають. Для цього використовуються різного роду навчання, так що їм забороняється проводити час бездіяльно, вживати некорисні їжу й пиття. Для них вишукують і вживають також інші засоби, щоб помірковано живити й зміцнювати тіло. І розмови їхні вдень і вночі не про що інше, а тільки про те, як діяти, щоб отримати перемогу, як нападати, коли вийдуть на місце дій, і де відступати, або хто кого з ворогів має вражати. Навіщо? Щоб отримати перемогу, дістати тлінні вінці і тимчасові нагороди, потішити глядачів і осоромити переможених.

Якщо вони діють так обдумано і обачно, то наскільки, на вашу думку, належить нам і вам бути ретельними, дбайливими, обачними, чуйними й уважними у всьому? Бо супостат, суперник і ворог наш не є недосвідчений, недбалий і лінивий, він не початківець, а протистоїть нам і клопочеться тим, звідки напасти на нас, як завдати удару, де нас уразити, яким чином кинути і влучити в нас стрілами, уловити в сіті, як скинути та повергнути долу смиренного інока й благочестивого страдника.

Отож, чи не величний наш подвиг? Чи не потрібна нам велика дбайливість? І велика ретельність? Чи не належить нам здійняти руки до неба і сказати: «Господи, збуди твою потугу і прийди нам на спасіння» (Пс. 80, 3)? Нам треба багато вчитися і чуйно пильнувати це, ніколи й нікуди більше не звертати наш ум та наші думки, як тільки до Бога, до того ж зі смиренням і сокрушенням серця, з надією й мужністю душі, з чистою, випробуваною вірою і з послухом, щоб ворог злякався й повернув назад. Ніколи не попустить Господь, щоб подвижник доброчестя впав у зневіру і пригніченість, якщо той закликає Його на допомогу, бо сказано: «На нього уповало моє серце, і допомоги зазнав я; тим і радіє моє серце, і я його вихваляю піснею моєю» (Пс. 28, 7). А коли Господь допомагатиме нам, то хто може постати проти або хто може перемогти нас? Ніхто. І якщо тисячі й десятки тисяч ворогів повстане, такий не злякається. Бо іменем Господнім переможе і прожене їх, хоча й не за короткий час. Бо ворог не перестає боротися довгі роки, але ніяк не може вплинути на нашу ревність, коли ми з Божою допомогою уповаємо на перемогу і вічну насолоду. Там - один день перебувають у боротьбі, і увінчані переможці радіють та веселяться. Але їхня радість не назавжди, а тільки на деякий час, і вони знову стають такими, наче б і не перемагали. Та не так є у подвигах, що чекають на нас, бо якщо хтось сподобиться перемогти, той буде блаженним і преблаженним. Якщо він лише раз увінчається нетлінним вінцем, то безконечними будуть його радість і ликування, слава, світлість і веселість, і не на малому поприщі та не перед малим дочасним зібранням, з якого скоро розходяться, а там, де лик і предстояння ангелів. Де невимовний страх і трепет, де відкриваються діла й слова, де звучить труба і де загальний зойк, де небо звертається, земля кипить і трясеться, зірки падають, сонце темніє, затьмарюється місяць, змінюються усі стихії, з великим шумом тече і клекоче ріка; киплять смертоносні ядовиті черви і намагаються пожерти тіла грішників; розверзаються найтемніші провалля і чекають осуджених, готуються пута, щоб зв'язувати жили, кості та члени. І хто може висловити усю скорботу, що зустріне грішників, так само, як і висловити радість та веселість праведників?

Горе, горе тоді переможеному. Бо, зневажений і знеславлений перед ангельськими силами, він буде стояти в печалі й тузі, з пониклим и лицем, не сміючи навіть підняти очей за своє безумство і безрозсудність. Тоді, зв'язаного, його волочитимуть і битимуть, віддадуть страшним ангелам, які кинуть його на вічні муки разом із спокусниками-бісами на загибель плоті, яка сотворила лихе, і на спалення дуті, яка послухалась лукавого. І буде такий відданий безконечним тортурам. Яка користь йому, хоч би він і дожив до кінця віку, хоч би він і навтішався всім бажаним у світі, всіма насолодами і принадами? Воістину, він багато втратив, наразився на жалюгідний обман; у повному сенсі отримав одного мідяка і втратив незліченні таланти золота. Воістину, продав себе за один мідний динарій і купив вічні муки, воістину, віддав перевагу насолоді одного дня, а краще сказати, навіть і не одної години, та втратив безконечне Царство. Жалюгідний він, оскільки вчинив гідне жалю, окаянний - як такий, що поступив окаянно. Краще було б, якби він був осуджений як безсловесна тварина, аніж, будучи розумним, підпав під вічну муку.

Та прийди й подивись на Христового подвижника, який вирішив розважливо, який продав усе: і волю, і бажання, а здобув одну перлину - Христа, і тутешніми насолодами облесник не зміг його звабити. Скажемо з апостолом: такі - «як обманці, однак правдиві» (2 Кор. 6, 8), які не спокусилися пристрастями, а зберегли душу непоневоленою ними, і забажали бути тільки рабами Господніми. Такі не стали посміховищем, подібно до багатьох, а висміяли світ і посміялися з нього - з тих, які приліпилися до злого, лукавого й шкідливого, наче до доброго, бажаного і корисного. Вони були стримані, відкинули плотські насолоди, возлюбили дівство, безкорисливість, молитву та інші чесноти, зненавиділи гріхи і беззаконня. Так мудро вони розважили. Якщо навіть вони мали багато людського щастя, та відреклися від нього і покинули задля Бога, то не зробили нічого надзвичайного. Вони немов би залишили одного мідяка або нікчемну славу одного дня взамін за незліченні скарби та вічну честь. Ось до чого вони уподібнились. Подумай, як вони там ликуватимуть, веселитимуться, радітимуть, як благословлятимуть свою відважність, добрих наставників і достойних предстоятелів. Щоб не говорити довше: веселості одних не буде кінця, а для інших - навпаки, не матимуть кінця скорботи, печалі та муки з великим стидом і соромом.

Отже, навіть якби ми були камінням, то повинні були б пройнятись почуттям і похвалити добре, величне і блаженне діло, яке ми зробили: ми покинули світ, стали іноками і провадимо життя у дівстві, Навіщо я це сказав? Щоб ми додавали сходження до сходження, пильність до пильності і, немов би отримавши крила і розігрівши серця, злетіли до Бога, аж ніяк ні в чому не даючи місця дияволові володіти нами. Отож нехай щезне марнославство, нехай тікає непослух, ремствування, обмова, зухвальство, багатослівність, лінощі, сперечання, заперечення, заздрість, лихослів'я і всяка мерзенна пристрасть. І нехай перебуває з відвагою і сяє добра, жадана і боготворна смиренномудрість, послух, до якого закликає небо, дівство, яке народжує Христа, просвітительне розчулення, творящий радість плач і всяке інше священне ділання. О нехай би всі ми, як при часники цих ділань, були спадкоємцями Небесного Царства у Христі Ісусі Господі нашому, якому належить слава і влада на віки віків. Амінь.

[ Cкачати книгу: "Теодор Студит. Поучення" ]

[ Купити книгу: "Теодор Студит. Поучення" ]

Нагору

Рекомендуйте цю сторінку другові!