 |
 |
 |
|
|||
| |||
| |||
| |||
|
|
|
|
|
|
Повернутися до змісту книги "Теодор Студит. Поучення" Поучення 24-еПро керування словесними Христовими вівцями Браття і отці! Чи може залишатися безтурботним стерничий, коли він на морі кермує кораблем і стежить за вітрами, або добрий пастир, коли бачить, що вовки йдуть красти овець? Ніколи. Обоє вони чувають, уважають, дбають і пильнують, і обходять довкола, туди й сюди, щоб врятувати корабель від хвиль, а овець від вовків. Наставник душ і пастир словесних овець трудиться так само, і навіть ще більше, - в міру того, наскільки вище його керівництво й важливіші втрата або спасіння. Тому і я, смиренний, тремчу й боюсь, стогну й скорблю, розуміючи трудність настоятельства і складність виконання обов'язку. Бо воістину трудно бути провідником душ та наставляти людей. Ви знаєте (навіть якщо про це не говорити), з чим ми стикаємося і що трапляється з нами щоденно. Бо як можна не бачити у спільноті наростаючої бурі і скель у глибині, коли віють вітри лукавства і через найбезумніших, найнедбаліших і найлінивіших у братстві кояться безчинства? Якщо хтось у своєму служінні перестає бути старанним, а в послусі починає сперечатися, не нахиляється до покори, стає самочинним, непідвладним і завдяки сприянню бісів знаходить зручне місце й час для свого відступництва (бо князь цього світу виконує бажання тих, хто підкоряється йому) - тоді, приведений до такого стану, він не тільки себе, але й іншого брата робить відступником. О, біда, біда! Що з нами? Що робиться? Як перемагає біс? Як ми осоромлюємо наших святих ангелів-хоронителів? Яким чином ми, соромлячи великого Бога, нашого доброго Пастиря, який своїм хрестом і смертю подарував нам спасіння, вибираємо жереб диявола? Чи побачимо ми Його лице? Як витримаємо Його гнів? Чи не переважає наше зло всі муки, на які ми будемо осуджені, яких зазнаємо задля вічної кари ми, окаянні, твариноподібні, злиденні й наповнені злом? Інші здобувають Царство Небесне, а нас викрадає облесник. Інші звершують діла мучеників, а ми осуджуємо себе за відступництво. Інші підносяться на небеса, а нас кидає у преісподню землі. Інші вкладають у свої серця зростання чеснот, а ми опускаємося для нашої погибелі. Невже ми коли-небудь не навернемось? Невже не піднімемось? Невже не скажемо словами пророка: «Ти полонив моє серце... ти полонив моє серце...» (див.: П. п. 4, 9). Гей, прошу вас, принудьмо, піднесімо себе. Уникаючи приводів до гріха, постараймося звершувати приємне Богові: послух без роздумів і покору, ретельність в наших ділах, благопокірливість зі смиренномудрістю, щоб усе відкривати на сповіді, і в ту ж мить, як диявол навіє нам лукаві помисли, заперечувати йому й говорити: «Геть, сатано, від мене!» {Мт. 16, 23). Чи тоді, коли він манить нас до плотської похоті, чи коли підбиває до відступництва, чи кидає нас у пригніченість чи поневолює нетерпеливістю, чи підловлює невір'ям. Бо він завжди розставляє свої тенета, сіті і неводи, подає страви й смертоносні зілля Ніколи не знає спокою, не спить, не їсть, не п'є і не має ніякої іншої справи, як тільки день та ніч старається про загибель наших душ. То му головний і єдиний засіб проти нього полягає в тому, щоб укріпляти себе сповіддю, з Божою допомогою і заступництвом. Отож не лінуймося й не наражаймо себе на падіння. Хоч і велика диявольська здатність до згуби, хоч і підступний він у різноманітності злоби та безпощадний за природою і є винахідником нашої загибелі, однак, не біймось його. Бо від того часу, як Христос і Бог наш прийняв плоть і став чоловіком, - диявол втратив свою міць та силу. Заспіваймо ж: «Ворог охляв, руїна його вічна» (Пс. 9, 7), бо Господь, який переміг його, дав нам владу наступати на його голову. Зміцнюючись вірою, не визнаваймо його і за нікчемну птаху, а, як гадину, топчімо його у Христі Ісусі Господі нашому, якому належить слава і влада з Отцем і Святим Духом нині і повсякчас, і на віки віків. Амінь. [ Cкачати книгу: "Теодор Студит. Поучення" ] [ Купити книгу: "Теодор Студит. Поучення" ]
Рекомендуйте цю сторінку другові!
|
|
|
|
|
|
