 |
 |
 |
|
|||
| |||
| |||
| |||
|
|
|
|
|
|
Повернутися до змісту книги "Теодор Студит. Поучення" Поучення 21-еПро те, щоб бажати благого і утримуватися від противного До трипіліанських братів Браття і отці! Повсякчасно ми бачимо вас очима нашої смиренної душі, а тепер особливо, бо в жнива ви маєте багато роботи і тілесних випробувань. Нехай Бог укріпить у вас і внутрішнього і зовнішнього чоловіка аби переносити все, що видимо і невидимо трапляється з вами. Бо багато що стається, і хто може збагнути підступи диявола, пастки і спокуси? Та просимо і благаємо вас: живіть відповідно до нашого чину, щоб перебуваючи поза світом, не чинити мирського і, уникнувши плотських справ, не жити за плоттю. А це, як ви самі знаєте, трапляється з нами. Би знаєте це, навіть якби я не говорив вам про це. Бо якщо ми любимо насолоди і пристрасті, якщо сповняємо свою волю, любимо першість, сперечаємось за мантії та одіж, за вишиття кукулів, за ікони, картини і за якісь інші великі чи малі речі, - то чи не плотські ми, чи не світське наше життя? О ні, браття мої, не принижуймо наш святий чин такими сміхотворними дитячими справами. Слава монаха полягає у неславі, в тому, щоб бути приниженим і зганьбленим, задля Бога мужньо переносити приниження, але самому не чинити ганебного. Якщо ж хтось чинить ганебне, то необхідно, щоб такий принаймні зазнав ганьби. Але цілком недоладно є чинити ганебне і при цьому не терпіти ганьбу. Прикраса монаха полягає в тому, щоб уникати багатого убрання, а слава - не в тому, щоб звеличуватися, прагнути марної слави, гордитися, часто міняти одяг і мати його у подвійній кількості, не в тому, щоб уподібнюватися до блудниць у перепоясанні, одязі та взутті. Вона полягає в тому, щоб завжди мати смиренні діяння душі, щоб не збурюватися непристойними пожаданнями, не турбуватися про недоречну чистоту, умивання і надмірну охайність, в тому, щоб носити поганеньку одіж, ряси з латками і кукуль, подібний до решти одягу. А домагатися нового одягу, найтоншого і красивого - значить домагатися убранства блуду і нечистоти. Воістину і те вже багато, якщо хтось, відійшовши від усього цього, уникне диявольських пасток. Якщо ж не відмовитись від цього, то як можливо не впасти у вир і не потонути у пристрастях? Задля Господньої любові прощу й благаю вас: помилуйте мене, окаянного, і не віддайте у вічний вогонь, Я коли б я був осуджений ще й за ваше неправедне життя. Навпаки, х вашим добрим і чеснотливим життям звільніть мене від довгу мого гріха і приведіть мене від смерті до життя. Дотримайтесь приписаного уставом, не забувайте отцівських заповідей, не зневажайте сказаного и святими. Не будьте нечутливі і цілковито глухі - як такі, що пошкодили слух гріхом; не любіть теперішніх благ, щоб не втратити вічних. Бо прийде, діти мої, прийде і не забариться Той, Хто хоче судити всіх. А перед загальним кінцем прийде страшний ангел, який розлучить о душу з тілом, прийде рік і час немочі та смерті. До такої міри страшна і тяжко виліковна передсмертна хвороба, що, не маючи можливості її перенести, ми вмираємо. А що буде після розлучення, коли прийдуть ангели? Яка сторона здолає забрати нас? Тут я розповім вам невелике оповідання, хоча й про світську особу, однак, для вас корисне. Розповідають, що коли вмирав отой знаменитий Ставракій, то при самій кончині дуже мучився, трепетав, скреготав зубами і страшно голосив: «Поможіть, помилуйте мене! Господи помилуй! О скільки людей, чорних, потворних, наче біси, виходять з моря і йдуть до мене!» А лежав він на березі моря. Багато там було людей, але вони нічого не бачили. А він бачив і розумів - він, який судив багатьох. Отже, хто, як я сказав, осилить взяти нас: лик ангельський чи бісівський? Бо нас відразу ж зустрінуть ті, кого ми полюбили. Якщо ми полюбили дівство, послух, смиренномудрість та інші чесноти, то знаємо, що нас приймуть ангели; якщо ж - марнославство, зухвальство, суперечки, пустослів'я, сміх, гордість - то, без сумніву, біси. Бо пристрасті від бісів, а чесноти від ангелів. Хто ж візьме мою душу? Помилуйте мене. Возлюбімо разом усі чесноти, щоб прийняли нас ангели і щоб здолали вони, а біси - щоб не перемогли і не забрали нас. Горе, горе! Краще б я не був монахом, і краще б нам було взагалі не родитися; бо «сильних - сильно покарають» (Муд. 6, 6), а особливо, коли вони перебувають у цьому чині, і особливо, коли вони ігумени або інші керівники. Не приймайте як тягар моє слово, бо я не хочу вас настрашити. Говорити до вас - мій обов'язок. Я вас люблю, і то дуже, діти мої, тому й звіщаю вам своєчасно належне, щоб бачити усіх вас, коли на те Божа воля, здоровими, благопокірливими, тобто не замішаними в непристойні справи. Якщо ж хтось оступиться, то нехай з готовністю приймає епітимію - чи за невиконання якого-небудь діла, чи за опущення церковної служби або співу, чи за гріх непослуху, нарікання, обмовляння, биття посуду чи взагалі втрату чого б то не було. Бо, приймаючи епітимії, ви знову стаєте здоровими і ні в чому не будете осуджені ані перед Богом, ані переді мною. Тільки коріться вашим начальникам, а старші - один одному. Господь же миру, за молитвами отця мого і отця вашого, нехай буде з вами, діти мої возлюблені, нині повсякчас, і на віки віків. Амінь. [ Cкачати книгу: "Теодор Студит. Поучення" ] [ Купити книгу: "Теодор Студит. Поучення" ]
Рекомендуйте цю сторінку другові!
|
|
|
|
|
|
