Поучення - Вступ

Повернутися до змісту книги "Теодор Студит. Поучення"

Цією книгою - збірником поучень преподобного Теодора Студита і його заповітом - видавництво монастиря монахів Студитського уставу «Свічадо» розпочинає видання серії «Джерела Християнського Сходу».

Майже 2000-літня історія Христової Церкви спонукає і цілу Церкву і кожного християнина зокрема до переосмислення християнського покликання в сучасному світі. У цьому часто дуже нелегкому завданні а незамінною допомогою стає досвід великих святих Христової Церкви, а особливо її Святих Отців та Учителів, які стояли при її історичних початках. Глибина і точність богословської думки, самобутність молитовних і духовних практик Святих Отців - все це неоціненний скарб Церкви, її спадщина, яку християнин повинен берегти і вивчати.

Сягнути свого минулого - це краще зрозуміти самого себе, це розширити свій вибір у історичному очищенні, який звільняє нас від нашої суспільної несвідомості, адже пізнання причини, яка належить до минулого, змінює її теперішній наслідок. З цього огляду небезпечним кроком назад є небажання звертатися до наших попередників, небажання, в основі якого - хибна думка, що нове, сучасне, свіже не може чекати відповіді на свої запитання від того, що вже віджило своє.

Це не означає, що ми не маємо зважати на постійний розвиток техніки, який веде нас до майбутнього, до нового, до незнаного досі, до щораз складнішого. Однак не можемо миритися з індивідуалістичною обмеженістю наук, обмеженістю, що замикає людину в сьогоденні, робить її одновимірною, перетворює в безлике знаряддя, для якого пам'ять щораз більше стає службовою технічною функцією, і щораз менше - шляхом самоусвідомлення.

Звернення до Отців Церкви - «привілейованих свідків Традиції» зовсім не має за мету буквально дотримуватися їх писань, применшувати значення живої традиції Церкви, вважати розвиток Церкви від допатристичної доби до наших часів поступовим занепадом. Слід чітко усвідомиш, що Традиція - це вірність, а не жалкування за кращими часами. Бути вірним традиції означає не буквально передавати філософські та богословські положення, які можна вважати витвором своєї епохи і наслідком історичних причин, а радше наслідувати той дух найсокровеннішої медитації, той відважний творчий порив, який Отці Церкви виявляли у вірі. Пам'ять про Отців Церкви має за мету не так повернути нас до минулого, як наблизити минуле до сучасності. Ні в якому разі не слід вільно переносити історичні дані на сучасні умови, не враховуючи при цьому закономірного прогресу і об'єктивних історичних обставин. Справедливо зауважує сучасний богослов (А. Крузель): «Якби богослов, занадто посгупаючись ментальності нашої доби, пожертвував своїм єднанням із традицією, своєю вірністю традиції, то його справа вже не була б ні справою богослова, ні навіть справою християнина. Але не менш серйозною є й інша небезпека. Якщо богослов буде вперто дотримуватись формулювань у тій формі, в якій вони існували в минулому, але стали незрозумілими сьогодні, якщо не схоче наражатися на ризик, пов'язаний з кожним пошуком нових формулювань, якщо змусить нас просуватися вперед навпомацки (а звідси - двозначності і пов'язана з ними небезпека єресі), - такий богослов скомпрометує свого євангелізаційну місію - найважливішу місію Церкви».

Християнські автори перших віків подають нам приклад послуху Слову Божому і застосуванню його до актуальних потреб, подають зразки адаптації власного досвіду віри до тієї чи іншої культури. І якщо запропоновані ними варіанти розв'язання тих проблем, що випливають із часткових особливостей людини, можуть видатися досить відмінними від наших, то щодо проблем фундаментальних, проблем, які супроводжують всяке існування, слово Отців Церкви зберігає непроминаючу актуальність, бо воно - «завжди те саме», коли йдеться про глибоке чуття людської душі. Тут досить лише згадати про неперевершений успіх, яким користуються книги на зразок «Сповіді» св. Августина, твори св. Василія Великого, Теодора Студита, а їм вже багато сотень років.

Без сумніву, роль Отців Церкви полягає саме в тому, щоб допомогти нам, але не замінити для нас всього Іншого. Вони не скажуть нам, чого саме зараз сподівається від нас Бог, не звільнять нас від прийняття рішень, яких вимагає від нас Об'явлення, не визволять від нашої власної волі. Зрештою, не в цьому полягає допомога, якої ми від них очікуємо.

Підтримання зв'язку з Отцями Церкви можна обґрунтувати через християнське сприйняття історії як середовища, у якому розгортається здійснення плану Спасіння. Боже Об'явлення не є чимось епізодичним, вибірковим: від моменту втілення Бога, чи радше внаслідок цього втілення, Об'явлення постійно супроводжує щораз нові покоління людей.

Входження Христа в потік історичного часу змінило всю його подальшу течію. Історія Церкви - це історія Божих діянь разом з людиною, наперекір людині, часом і проти людини - але ніколи без людини. Звернення до патристичної традиції якраз має за мету це підтвердити.

Через Христове відкуплення існує в людському житті невпинна динаміка відречення від світу і постійне навернення. Це навернення - не що інше як участь у смерті і воскресінні Христа; іншими словами, людина постійно повинна вмирати для «грішного світу» і воскресати для «нового світу». Людині, що шукає сенсу життя, преподобний Теодор пропонує шлях до самопізнання, звільнення і любові Ісуса, який каже: «Прийдіть до мене всі струджені та обтяжені - і я вас заспокою» (Мт. 11, 28). Тому, хто шукає внутрішнього зцілення, святий радить продовжувати пошук: коли намір щирий і шлях чесний, обличчя Отця дозволить себе пізнати, воно ж бо витиснене в глибині людського серця. І надзвичайно важливим є те, що Теодор Студит подає нам ці настанови не лише в своїх творах: яскравим прикладом їх втілення є все його життя.

* * *

Преподобний Теодор, ігумен Студійський, відомий в історії Церкви як великий подвижник та ісповідник православ'я і наставник чернецтва, народився в 759 р. після Р. X. в Константинополі, у благородній і благочестивій родині. Наділений природними здібностями, він також отримав добру освіту, був ритором і філософом. У 781 р., у віці двадцяти двох років Теодор залишив світське життя і разом з рідним батьком і двома братами замешкав у Босциті - лісистому місці поблизу Саккудіону (у Візантійській області), дуже зручному для пустельницького життя; згодом там заснували монастир. Разом із ними оселився дядько Теодора, преподобний Платон, на той час вже досвідчений монах. Під його керівництвом Теодор ревно подвизався на поприщі мо-нашого життя. Він безнастанно молився і працював, виявляв бездоганну покору наставникові, смиренність і стриманість. Преподобний любив читати Святе Письмо і бесіди святих Отців, особливо Василія Великого, чиїх монаших правил суворо дотримувався. З послуху до свого дядька, преподобного Платона, Теодор у 784 р., на 25-му році життя прийняв пресвітерство, а на 35-му році з волі того ж Платона і за бажанням братії став настоятелем монастиря і примножив свої славні діяння, словом і ділом навчаючи своїх духовних дітей.

Серед сучасних йому святих Отців преподобний Теодор відзначався ревністю й непохитністю у вірі та благочестям. Нечистоту й фальшиву віру він мужньо викривав не тільки в простих людях, але навіть у царях, за що тричі відбував заслання.

Вперше преподобного Теодора заслали в Солунь за те, що він засудив незаконний шлюб імператора Константина Молодшого з Теодотією {795 р.), але під час царювання Ірини (797 р.) преподобний повернувся у свою обитель, а невдовзі, під час нашестя сарацинів, задля безпеки переселився в Константинополь, у Студійську обитель.

Студіон був, мабуть, найвідомішим і найвпливовішим монастирем у Константинополі. Посвячений св. Йоану Хрестителю монастир і церква при ньому (збудована в 403 р.) прийняли ім'я свого засновника, визначного патриція Студія. Студіон бурхливо розвивався і процвітав аж до 8 ст., поки імператор-іконоборець не вислав монахів у вигнання. Проте невдовзі після цього монастир відновився і став визначним центром монашого життя у Візантійській столиці. Це сталося насамперед завдяки діяльності преподобного Теодора, який став найславнішим ігуменом Студіону. Преподобний написав для своєї обителі Устав церковних богослужень і монастирського благопорядку. Для всіх у монастирі, від ігумена до кухаря, він детально виклав правила стосовно того, що слід і чого не слід робити, визначив покарання за всі, навіть найменші провини. Його мудра і людяна організація життя спільноти приваблювала багатьох кандидатів.

На противагу багатьом іншим монастирям того часу, Студіон робив суттєвий наголос на освіті монахів: вони вивчали літургійний спів, гимнографію, іконопис; особливу увагу приділяли переписуванню рукописів - це заняття вважалося настільки важливим, що звільняло від богослужінь.

Для нас Устав преподобного Теодора Студита має особливе значення й тому, що його було введено в усіх монастирях на Русі-Україні ще в часи Теодосія Печерського (в Галичині студійське чернецтво відновив митрополит Андрей Шептицький у 1898 р.).

У 809 р. преподобного Теодора ув'язнили вдруге за виступ проти наміру імператора Никифора ввести в церковну спільноту пресвітера Йосифа, який звершив вже згаданий незаконний шлюб Константина Молодшого і Теодотії. Преподобний Теодор повернувся до своєї обителі у 811 р., але ненадовго: у 814 він втретє потрапляє до ув'язнення, цього разу впавши в немилість іконоборця Лева Вірменина за ревність і непохитність у сповідуванні догми почитання святих ікон. Під час цього останнього ув'язнення преподобний Теодор витерпів стільки побоїв і зазнав стількох страждань від голоду й спраги, холоду й спеки, жорстоких тортур і перебування в тісному й задушливому приміщенні, що мало не вмер. Проте навіть у тих до краю важких обставинах він не переставав укріплювати богонатхненним поученням своїх отців, братів і духовних дітей, що перебували в різних місцях єпархії. Він напоумлював, наставляв і переконував їх не відступати від Христового ісповідництва і не втрачати мужності у стражданнях за істину. Після смерті Лева (820 р.) преподобного Теодора звільнили, але оскільки єресь іконоборства в Константинополі не припинялася через байдужість до православ'я Михаїла Травлія, то преподобний, не бажаючи бути свідком народного нещастя, спочатку відійшов у так звані Крискентієві місця, а потім на сусідній з Акрітом півострів св. Трифона (823 р.). Там серед своїх духовних дітей преподобний Теодор мирно почив у Господі у 826 р. на 68-му році життя. Пам'ять преподобного Теодора Студита Церква відзначає 24 листопада.

* * *

Увазі читачів пропонується переклад сучасною українською мовою збірника 95-ти поучень і заповіту преподобного Теодора Студита, які переклав із новогрецької мови на церковнослов'янську знаменитий старець, архимандрит Молдавського Нямецького монастиря Паісій Величковський. Новоперекладена збірка є лише невеликого частиною духовної скарбниці цього славного подвижника візантійської Церкви ІХ-го століття. Хоч повчання скеровані в першу чергу до монахів, все ж, без сумніву, кожний віруючий зможе зачерпнути з них багато корисного для поглиблення свого особистого духовного життя, щоб осягнути найвищу досконалість, до якої покликав нас Христос Господь: «Будьте досконалі, як Отець ваш Небесний є досконалий» (Мт. 5, 48). Хочеться побажати всім, хто черпатиме з чистого джерела святоотцівських повчань, аби слово Боже, котре так ревно проповідував преподобний Теодор Студит, прийнялося в наших серцях і принесло благословенні і тривалі плоди в нашому християнському житті.

о. Ярослав Приріз ЧНІ

[ Cкачати книгу: "Теодор Студит. Поучення" ]

[ Купити книгу: "Теодор Студит. Поучення" ]

Нагору

Рекомендуйте цю сторінку другові!