 |
 |
 |
|
|||
| |||
| |||
| |||
|
|
|
|
|
|
(витяги з Патерика, що його уклав єпископ Ігнатїй Брянчанінов) - Хтось зі старців перебував самотою в безмовності у своїй келії. Він завжди любив повторювати: цей вік дав Бог для покаяння, якщо промарнуємо його, живучи погано, то дуже шкодуватимемо за втраченим, однак ще раз його не віднайдемо. - Був один брат, який чим більше зазнавав ганьби й насмішок, тим сильніше веселів духом. Він казав: ті, що нас безчестять та насміхаються з нас, дають нам середники до поступу, а ті, що нас підхвалюють, шкодять нашим душам. Писання говорить: «Люди мої, ті, що вас величають, лестять вам» (Ісая 3, 12). - Инший старець, зазнавши від когось образи, коли кривдник перебував близько, квапився сам віддати йому добром за зло. Коли ж той жив далеко, то старець передавав через инших для нього дарунки. - Один монах у Нітрії, радше ощадливий, аніж скупий, забувши, що за тридцять срібняків було продано нашого Господа Ісуса Христа, заощадив сто золотих, займаючись ткацтвом полотна. Чернець умер, а гроші залишилися. От монахи зібралися, аби врадити, що з ними робити (а жило там близько 5 тисяч ченців, кожен в окремій келії). Одні вважали, що гроші треба віддати вбогим, инші - на храм, а ще инші, - що слід повернути родичам. Але Макарій, Памво, Ісидор та инші святі старці, за дією Святого Духа, що в них перебував, вирішили поховати гроші разом з їхнім власником, а при цьому ще й сказати спочилому: «Срібло твоє нехай з тобою буде на погибіль» (Ді. 8, 20). Ця подія нагнала такого жаху і страху на всіх єгипетських монахів, що відтоді вони вважали злочином зберігати як заощадження навіть один золотий. - Монах запитав у старця: «Якщо брат заборгував мені незначну суму, то чи дозволиш мені попрохати в нього повернути її?» Старець дозволив: «Нагадай йому один раз зі смиренням». Але брат непокоївся: «А як мені вчинити, коли я скажу йому один раз, а він не дасть мені нічого?» Старець на те: «Не проси більше, аніж раз». Брат запитав ще: «То що ж мені діяти, коли я не можу перемогти своїх думок, які спонукують мене турбувати брата, щоб він повернув гроші?» Старець мовив: «Дозволь, щоб твої помисли напастували тебе, але не засмучуй брата нагадуванням про твої гроші, бо ти - монах». - Один брат прагнув віддалитися в пустелю в обитель, але його мати противилася цьому. Він казав до неї: «Мамо! Відпусти мене, бо я хочу спасти свою душу». Не маючи можливости втримати сина, мати відпустила його, а він, прийшовши в пустелю, прожив своє життя в недбальстві. Тим часом його мати померла. Згодом занедужав сам монах і, впавши в забуття, опинився на Божому суді, де знайшов свою матір посеред тих, кого судили. Побачивши сина, вона здивувалася: «Сину, що це? І ти прийшов до осуджених? Де ж твої слова, які ти мені завжди повторював: "Хочу спасти свою душу"?» Так стояв він, соромлячись і не маючи що відказати. Та ось залунав голос, який велів повернути його, а взяти иншого ченця з монастирської спільноти. Отямившись, брат оповів присутнім усе, що чув і бачив. А на підтвердження своїх слів попросив, щоб хтось пішов до монастиря, де брати жили спільнотою, і довідався, чи помер той чернець, якого було прикликано голосом, що він чув. Посланець виявив, що це правда. Монах, що мав це видіння, видужавши, усамітнився в затворі, якого не полишав, роздумуючи над своїм спасінням, приносячи покаяння та оплакуючи свою колишню недбалу поведінку. Зворушення і слізне покаяння сягнуло в ньому значного розвитку. Багато хто вмовляв його дати собі полегшу, щоб не пошкодив йому чимось безнастанний плач. Проте монах не погоджувався на це: «Якщо я не зміг знести докори своєї матері, як витерплю оскаржування і муки в день суду в присутності Христа і Його ангелів?» - Про одного старця розповідали, що він вступив у скит разом із сином-немовлям, щойно відлученим від грудей. Вихований у монастирі, хлопець не знав про існування жінок. Якось, пішовши з батьком у Єгипет, юнак побачив жінок і сказав: «Авво, ось ці, що приходили до мене вночі у скит!» Батько здивувався і відповів: «Це світські монахи, у них така зовнішність, а у самітника - инша». І чудувався старець, яким чином демони в скиті могли показати юнакові образ жінки. І монахи квапливо повернулися до своєї келії. - Один із тиваїдських старців розповідав, що він є сином ідольського жерця. Ще дитиною він сидів у храмі й бачив свого батька, що приносив жертви бовванам. Якось, коли батько вийшов із храму, хлопчик тайно проник усередину і побачив там сатану, що сидів на троні в оточенні численного воїнства. І ось приходить один із його князів і кланяється йому. Сатана питає: «Звідкіля ти прийшов?» Князь відказує: «Був я в такій-то країні, спричинив там війну і велику смуту, пролив кров і прийшов сюди, щоб тобі це сповістити». Сатана ж на те: «Скільки часу ти на це потратив?» Той відказує: «Тридцять днів». Сатана звелів бичувати князя, кажучи: «Так мало ти зробив за такий довгий час!». І ось прийшов другий біс і поклонився сатані, котрий запитав: «А ти звідки?». Демон розповів: «Був я на морі, викликав бурю, потопив кораблі, умертвив множество людей та прийшов повідомити тобі це». Сатана запитав: «За скільки часу ти впорався?» «За двадцять днів» - була відповідь. І цього біса сатана звелів карати батогами, дорікаючи йому: «Чому ти зробив так мало, потративши стільки часу?!» І третій прийшов, вклонившись, до нього. І цього сатана запитав: «Звідки ти?» Демон мовив: «Був я у такому й такому місті, де святкували весілля, я спричинив сварки і пролив багато крови, мало того, я убив самого молодого та й прийшов, щоб тобі це повідомити». Сатана поцікавився: «Скільки днів ти це чинив?» Демон відповів: «Десять». Сатана і цього звелів скарати мечами як такого, що діяв без ревности. Прийшов вклонитися сатані іще один демон. Сатана запитав: «Ти ж звідки?» Демон відповів: «Із пустелі, минуло сорок літ, відколи я борюся там із одним монахом, і заледве переміг його: цієї ночі вверг його у перелюб». Почувши це, сатана з радости підвівся з трону, обцілував демона, зняв зі своєї голови царський вінець і поклав його на голову демонові, посадовив поруч із собою і сказав: «Ти зробив велике і славне діло». Побачивши й почувши все це, син жерця сказав собі: «Напевно, монаший чин це щось надзвичайно важливе», - і, прийнявши християнство, пішов у монастир. - Оповідали про одного старця, що якось захотів з'їсти огірок. Тоді взяв його монах і поклав перед своїми очима. Не дозволивши, щоб бажання його здолало і не торкнувшись до овоча, старець докоряв собі та каявся в самому своєму бажанні. - Один старець часто хворів. І от якось трапилося, що впродовж одного року він жодного разу не занедужав. Через це старець дуже журився і плакав, кажучи: «Залишив мене мій Господь і не навідався до мене». - Один зі святих Отців, побачивши брата в недбальстві, гірко заплакав: «Горе мені! - сказав він. - Як брат грішить нині, так я грішитиму завтра». А потім, звернувшись до свого учня, додав: «У який важкий гріх не впав би брат за твоєї присутносте, не осуди його. Тримай у своїм серці заставу, що ти грішиш більше, аніж він, нехай навіть цей брат є мирянином, хіба що допуститься він богохульства, яке є єрессю». - Одному братові явився диявол, перемінений на ангела світла, і сказав: «Я - посланий до тебе архангел Гавриїл». На це старець відповів: «Подивися, чи не до когось иншого тебе послано? Бо ж я не гідний, аби до мене являлися ангели». Диявол миттю зник. Старці казали: коли справді з'явиться до тебе ангел, не прийми його легковірно, а покорися, кажучи: «Я, що живу в гріхах, не гідний бачити ангелів». - Був один з-поміж великих провидців, що запевнював: особливу благодать, яка, як я бачив, сходить під час хрещення, зрів я також при постригові, коли хтось приймає Ангельський образ. - Оповідали, що один старець молив Бога, щоб побачити йому демонів. Тоді мав він одкровення: ти не маєш у цьому потреби. Але старець продовжував просити, кажучи: «Господи, Ти можеш покрити мене Твоєю благодаттю від шкоди, яку може принести бачення демонів». І Бог відкрив старцеві очі: той побачив демонів, що оточували людину, немов бджоли, і скреготали на неї зубами, ангели ж Божі забороняли їм. - Одному старцеві була дарована благодать бачити сокровенне. Він розповідав: «Я бачив, що в монастирі, де брати живуть: спільнотою, один монах у келії творив умову (Ісусову) молитву, а демон, який прийшов, перебував поза келією. І тільки-но брат припинив молитву, тієї ж хвилини демон увійшов у келію. - Один старець розповів: була жінка доволі похилого віку, що досягла поступу в Божому страхові. Я поцікавився в неї, що її привело до монашого життя? Перериваючи слова зітханнями, ось що розповіла мені ця особа: «Мої батьки, високоповажаний муже, померли, коли я була ще дитиною. Тато мій був скромний і тихої вдачі, але кволий і хворобливий. Він жив, так заглибившись у турботу про своє спасіння, що мало хто навіть зрідка міг його побачити. А коли траплялося, що батько почувався дещо краще, тоді приносив додому плоди своїх трудів, а здебільшого він проводив час у пості і стражданнях. Тато був таким мовчазним, що ті, котрі його не знали, могли вважати, що він - німий. Мати ж моя, навпаки, жила так невпорядковано й розпусно, що подібної до неї не було в усій околиці. Вона була такою балакучою, що, здавалося, її натурою був лише язик. Мати постійно починала з усіма сварки і пиячила з найбільш нестриманими чоловіками. Вона розтринькала все, що лишень ми мали, доволі великі маєтності не покривали наших потреб, а батько довірив їй розпоряджатися домом. Мати так надуживала своїм тілом, осквернюючи його нечистотами, що мало хто з нашого поселення міг уникнути блудного зв'язку з нею. Вона зовсім ніколи не хворіла, мала від народження досить міцне здоров'я, яке не покинуло її аж до смерти. Так минало життя моїх батьків. Тато помер, знесилений тривалою недугою. Щойно він відійшов, як повітря стало важким, почався дощ, небо прошила блискавиця і залунав грім, упродовж трьох діб не припинялася злива. Через цю негоду похорон батька відклали на три дні; люди, похитуючи головами, казали: «Цей чоловік до того був неприємний Богові, що навіть земля не приймає його для погребення». Але щоб тіло не почало тліти в самому домі й не зашкодило нашому там перебуванню, батька поховали абияк, незважаючи на постійний дощ і негоду. Моя мати, отримавши зі смертю батька більшу свободу, ще несамовитіше надуживала тілом і, зробивши з нашого дому дім розпусти, провадила життя в надзвичайних розкошах і розвагах. Коли ж вона померла, то сподобилася пишного погребення, здавалося, навіть повітря прощалося з її тілом. Коли відійшла мати, я була юнкою, і тілесні пожадання вже почали в мені промовляти. От якось увечері я почала роздумувати, чиє життя взяти собі за приклад. Батька, що жив скромно, тихо й у стриманості, але ніколи не побачив для себе нічого доброго, прожив у хворобі й печалі, - коли ж помер, то навіть земля не приймала його тіла. Якщо б таке життя було благоприємне Богові, то чому ж мій батько, що сам обрав цей спосіб життя, переніс так багато лиха? «Краще жити так, як твоя мати, - підказав мені мій помисел, - віддатися пожаданням, розкоші, плотським насолодам». Адже моя мати не оминула жодного негідного діла, вона провела все своє життя в пияцтві, але була здоровою і щасливою. Отже, мені треба жити так, як мати! Краще вірити своїм очам і тому, що є очевидне, краще насолоджуватися усім, ніж вірити в невидиме і від усього відмовлятися. Коли я, окаянна, зробила у своїй душі вибір - жити так, як моя мати, настала ніч, і я заснула. Уві сні постала переді мною якась висока постать зі страшним поглядом та, грізно подивившись на мене, гнівно й строго звеліла: «Визнай переді мною помисел твого серця». Злякавшись цієї особи, я не насмілювалася навіть глянути на неї. Тоді ще гучнішим голосом вона повторила наказ виявити мені, яке життя я собі вподобала. Розгубившись зі страху і забувши всі свої помисли, я відповіла, що не мала жодних думок. Але вона нагадала мені все, про що я помишляла в тайні своєї душі. Викрита, я почала благати цю особу подарувати мені прощення і пояснила причину цих помислів. Особа сказала: «Прийди і побач обох - твого батька і матір - і тоді вибери життя, яке забажаєш». Сказавши це, прибулець ухопив мене за руку і кудись попровадив. Ми прийшли на велике поле невимовної краси з багатьма садами і плодовими деревами, і він увів мене до саду. Тут мене зустрів батько, обійняв, поцілував і назвав своєю донькою. Я обняла його і просила дозволу залишитися з ним, та він відказав: «Сьогодні це неможливо, але коли йтимеш у житті моєю дорогою, незадовго прибудеш сюди». Коли ж я знову почала просити залишитися з батьком, той, хто показав мені видіння, схопив мене за руку і повів, кажучи: «Ходімо, я покажу тобі ще й твою матір, як вона горить у вогні, щоб ти знала, за чиїм життєвим шляхом тобі скерувати своє життя». Поставивши мене в похмурому й темному домі, де чути плач і скрегіт зубів, посланець вказав мені на піч, де палав вогонь та кипіла смола, а біля печі стояли якісь страховиська. Я заглянула в горно і там побачила свою матір: полум'я сягало їй по шию, вона скреготала зубами, важкий сморід роздавався від невсипущої черви. Побачивши мене, вона, ридаючи, заголосила: «Горе мені, донько моя! Ці страждання - наслідок моїх власних учинків. Поміркованість та й усі чесноти видавалися мені смішними. Я думала, що моє життя в пристрастях і розпусті не матиме кінця. Пияцтво і переїдання я не визнавала за гріх. І ось - я успадкувала геєну і терплю ці муки за нетривале насолодження гріхами, за мізерну втіху плачу страшні муки. Ось яку нагороду я отримала за зневагу Бога! Усілякі безконечні лиха напали на мене. Нині час допомоги! Нині згадай, що ти годувалася моїм молоком! Нині віддячся мені, якщо коли-небудь ти отримала щось від мене! Змилосердися наді мною! У цьому полум'ї я горю, але не згоряю. Змилосердися наді мною! У цих муках мене роз'їдає відчай. Донько моя, змилосердися наді мною, простягни до мене свою руку й випровадь мене звідси!» Коли ж я відмовлялася зробити це зі страху перед жахливою сторожею, що стояла біля печі, мати знову почала зі сльозами голосити: «Донько моя, допоможи мені! Не зневаж плачу твоєї рідної матері! Зваж на мої муки в час твого народження! Зглянься наді мною, бо гину у вогні геєнському!» її крики викликали в мене сльози, я також почала стогнати й ридма ридати. Ці волання розбудили моїх домашніх, вони засвітили каганець і почали допитуватися в мене про причину таких голосних стогонів. Тоді я розповіла, яке мала видіння, а по тому вирішила наслідувати життя мого батька, переконавшись, за Божим милосердям, у страшних муках, які приготовані для тих, що хочуть провадити порочне життя». Старець розповів: єпископові одного міста сповістили, що дві заміжні християнки віддаються розпусті. Ця звістка надзвичайно засмутила владику; підозрюючи, що, можливо, й инші поводяться подібно до цих жінок, він звернувся з молитвою до Бога, просячи прояснити цю ситуацію, і Господь удостоїв його цього. Після Божественної страшної безкровної жертви, коли вірні приступали один за одним до прийняття Чесних Дарів, єпископ бачив на обличчі кожного стан його душі, від яких гріхів вона терпить. Обличчя грішних мужів владика бачив чорними, немов вигорілими від спеки, очі їхні були червоні й криваві. В инших людей обличчя були світлі, а одежа сліпучо біла. Тіло Господа одних, які Його приймали, спалювало, а инших просвітлювало й чинило подібними до світла: входячи у вуста, воно розливало світло всім тілом. Поміж цих мужів були і пустельники, й одружені чоловіки. Після них до чаші почали приступати жінки, і з-поміж них єпископ побачив одних із чорними обличчями й страшними червоними кривавими очима, а инших з ликами білими й світлими. Серед усіх цих жінок були й ті дві, яких звинуватили перед єпископом, тому й він звернув на них особливу увагу. Єпископ побачив, що ці дві жінки приступають до причастя зі світлими й чесними обличчями та що облечені вони обидві у надзвичайно білі мантії. Коли ж жінки стали причасницями Христового Тіла, то їх немовби осяяло світло. Єпископ знову молитовно звернувся до Бога, просячи пояснення одкровення. Перед ним постав Господній ангел і сказав, що готовий відповісти на питання владики. Святий єпископ одразу спитав, слушно чи ні звинуватили двох жінок. Ангел відказав, що все, що про них було сказано, - правда. Тоді єпископ здивувався: чому ж коли жінки причащалися, вони були зодягнені в білі мантії, а їхні лиця сяяли та й їхні постаті променилися світлом. Ангел відповів: тому, що вони розкаялися у своїх учинках та зреклися їх. Ці жінки через сльози, зітхання й сповіді стали гідними Божественного дару, а, окрім цього, ще й склали обіт, що ніколи не повернуться до колишньої порочної поведінки, якщо матимуть прощення. Завдяки цьому жінки вдостоїлися Божественної переміни, розрішення зі своїх гріхів і відтепер живуть стримано, благочестиво й праведно. Єпископ не так чудувався переміні, що сталася з жінками, бо таке траплялося багато з ким, як дарові від Бога, який не лише позбавив їх вічної муки, а навіть сподобив благодати. Ангел мовив: «Слушно дивуєшся як людина! Проте Господь і Бог наш та ваш є благим і милосердним за природою. Він тих, що полишають свої гріховні діяння і приступають до Нього у сповіді, не лише позбавляє вічної муки, а й удостоює почестей. Бог так полюбив світ, що Сина свого Єдинородного віддав за нього (див.: Йо. З, 16). Божий Син, коли ще люди були його ворогами, благозволив за них померти (див.: Рим. 5, 8): тим більше Він звільнить їх від адських кайданів, коли люди стали його домашніми і коли розкаюються у своїх провинах. Він подарує їм насолоду блаженством, яке сам для них приготував (див.: Йо. 14, 3). Знай, що жодні людські прогрішення не здолають Божого милосердя, якщо лишень люди через покаяння очистять колишні свої гріхи добрими ділами. Всеблагий Господь знає неміч людського роду, силу пристрастей, потугу і хитрість диявола і прощає, немов своїм синам, людям, котрі грішать, та довготерпеливо чекає, доки вони виправляться. Коли ж люди вдаються до Нього та благають Його про доброту, Господь сходить, як до немічних, розрішає їх від муки й дарує блага, що приготовані для праведників». Єпископ знову сказав ангелові: «Поясни мені, будь ласка, ще й значення різних видів, які мають обличчя грішників, аби я, довідавшись про це, вповні позбувся незнання». Ангел відповів: «Ті, що мають світлі й радісні обличчя, живуть у стриманості, чистоті й правді, вони скромні, співчутливі й милосердні. А ті, у кого обличчя чорні, чинять перелюб та инші беззаконня. Люди, чиї очі ти бачив червоними й кривавими, живуть у злобі й неправді, люблять обдурювати, лукавити, вони хулять і є чоловіковбивцями». Ще ангел додав: «Помагай тим, кому бажаєш спасіння. Саме тому й була твоя молитва вислухана, щоб, просвічений баченим, ти пояснив своїм учням гріхи, аби виправляв їх поученнями та переконуваннями і через покаяння придбав їх Господеві Ісусові Христові, який заради них помер і воскрес. Скільки є в тобі снаги, старання і любови до твого Господа, турбуйся про них усіх, щоб вони від своїх гріхів наверталися до Бога, відкрито виявляй їм, яким гріхам вони піддаються, та щоб через них не зневіритися їм у своєму спасінні. Коли ж вони розкаюватимуться і вдаватимуться до Господа - отримають спасіння своїм душам і багатство прийдешніх благ. Ти ж, наслідуючи свого Бога, що зійшов із неба на землю для спасіння людей, сподобишся великої нагороди».
Рекомендуйте цю сторінку другові!
|
|
|
|
|
|
