 |
 |
 |
|
|||
| |||
| |||
| |||
|
|
|
|
|
|
Оповідь із життя святого Филимона. Віддавна удостоєний пресвітерства, давно й надзвичайно щиро торкнувшись і життям, і розумом небесного, св. Филимон з глибокого смирення всіляко уникав священнодіяння, немов тягаря, отож упродовж багатьох літ свого подвижництва святий дуже рідко погоджувався приступати до служіння літургії. Однак, незважаючи на такий обережний порядок життя, св. Филимон не причащався Чесних Дарів, коли траплялося йому підтримувати спілкування й бесідувати з людьми. Коли ж мав намір причаститися, то перед цим довго надокучав Богові, умилостивлюючи Його молитвами, псалмоспівом та ісповіданнями. Святий жахався голосу єрея, коли той виголошував: «Святеє святим!», - бо ж він уважав, що в цей час храм сповнений святими ангелами і сам Цар Сил, таїнственно священнодіючи хліб і вино, перемінивши їх у свої Тіло й Кров, через святе причастя вселяється в наші серця. Тому й нам треба непорочно й чисто, немовби ми були безплотні, без сумніву і вагання дерзати на святе причастя пречистих Христових Тайн, щоб стати причасниками просвічення, яке вони приносять. Багато святих Отців бачили святих ангелів, котрі остерігали їх від усього негідного, тому й самі дотримувалися глибокого мовчання, ні з ким не говорячи. Преподобний Теогност. Сподобившись Божественного й чесного священства, ти зобов'язаний насамперед усього себе мати принесеним у жертву умертвленням пристрастей і плотських пожадань. І так осмілюватися приступати до Животворної і Страшної жертви, коли не хочеш, щоб тебе, немов якусь горющу речовину, спопелив Божественний вогонь. Адже ж коли серафим не наважився торкнутися вугілля без кліщів (див.: Іс. 6, 6), як доторкнешся безстрасно ти? Через нього ж ти матимеш і освячений язик, і очищені вуста, та й душу з тілом непорочною, а також і руки будуть виблискувати сильніше за золото, як у слуг надприродного вогню і жертви. Усвідом щонайглибше силу сказаного, бо ж щодня бачиш це спасительне Боже таїнство, що його якось уздрівши, старець Симеон вразився і просив смерти. І коли не маєш звідомлення від Святого Духа, що ти слушний посередник поміж Богом і людьми, як рівноангельний, то не осмілюйся собі на згубу дерзати на всесвяте і страшне священнодіяння божественних Тайн, що перед ними благоговіють ангели, і від якого трепетно стримувалося багато святих, щоб не вилучено їх із царини живих за судом Усевишнього. «Пильнуй себе самого» (1 Тим. 4, 16), за словом апостола, і завжди заздалегідь покладай приношення за свої гріхи, щоб, коли щось у тобі колись було або й через твою неміч ще залишилося нечистого, було винищене Божественним вогнем. Таким чином зможеш, немов вибрана чаша, благопотрібна, чиста й гідна для такої жертви перемінюватися на срібну чи навіть і на золоту, хоч була дерев'яною чи навіть глиняною, тільки коли заради твого дерзновенного уповання Господь милостиво прихилятиметься до тебе. Бо ж коли Бог готовий почути, ніщо не вадить одному перемінитися на инше. Зауважуй, якої рівноангельної чести ти вдостоєний, і намагайся з усілякою чеснотою і чистотою перебувати непорочним на цьому ступені, на якому ти покликаний. Бачиш, яким і з якого через вивищення став упалий Люципер. Не зазнай же і ти того самого, намріявши про себе щось велике, а май себе за землю, попіл і сміття, завжди плач, що, незважаючи на це, буваєш допущений до Божественного причастя і до звершення страшного священнодіяння з безмірного Божого чоловіколюбства і Його невимовної благости. Тому, хто прийняв священство, слід бути чистому й від усіх пристрастей, особливо ж від блуду й злопам'ятности, про які не треба мати навіть і легких думок, коли не хоче він підпасти під гнів і прокляття як прокажений або вимащений сажею, який осмілився торкнутися царя. Білішим від снігу через потоки сліз, зі світлою у чистоті совістю торкайся Святих Тайн як святий, зовнішньою ангелоподібною благообразністю являючи внутрішню красу душі. Але вважай, звершуючи Божественні Тайни, не задовольняйся самими лише людськими переданнями, а нехай буде з тобою благодать, що сокровенно й таїнственно дає тобі усвідомлювати ще й вище. Запрагнувши нетління і безсмертя, священнодій животворні й нетлінні Тайни благоговійно, бажаючи також і переселитися звідси, як той, що став через віру досконалий. Коли ж боїшся смерти, то ти ще не злився любов'ю з Христом, якого вдостоєний власноруч жертвувати і Тілом якого живишся. Бо ж якщо б так було, ти б квапився відійти туди, де твій Любий, та мав би за ніщо життя і плоть. Ставши жерцем Божого Тіла і Його спільником через причастя, отримав ти й подобу Його смерти, живучи вже не для самого себе, а, за апостолом, для того, хто за тебе вмер і воскрес (2 Кор. 5, 15). Коли ж ти живеш страсно задля світу і плоті, то готуєш себе по смерті на вічні муки. (Якщо самовільно, заки не вмреш, не перестанеш священнодіяти.) Хто ж не знає, що багато із недостойних служителів, забрані звідсіля наглою смертю, переслані просто в потойбічні катівні? - Якщо, будучи покликаний, ти прийняв благодатний і небесний чин Божественного священства, не маєш чого переживати через колишнє життя, в якому тобі трапилося заплямуватися, але притьмом за Божою допомогою очиститися і виправитися. А тепер насамперед пильнуй уважно і тверезо, щоб не потьмарити тобі цієї благодати. Щоб той, хто нерозумно осуджуватиме твоє рукоположення через колишні діла, яких ти допустився, почув як напоумлення Божественний голос: «Що Бог очистив, ти не погань» (Ді. 10, 15). Легкий чин священства і благе його ярмо, але лишень для того, хто, прийнявши його, починає належно в ньому трудитися, якщо не було спроби «купити» благодать Божественного Духа. Коли ж купленим людським пошукуванням і тлінним даром видається те, чого купити не можна, то, позаяк не було покликання згори, цей тягар буде надзвичайно важким, бо ж нестимуть його не за гідністю і понад сили, та й ярмо твердо утискатиме шию і підкошуватиме силу того, хто його тягне, доки й зовсім не виснажить і не повалить недбалого робітника. Дерзновенно підійшовши до ярма священства, праведно твори свої дороги і праведно навчай слово Істини, зі страхом і трепетом, творячи цим своє спасіння. Бо наш Господь є нищівний вогонь, коли ти торкнешся до Нього, як золото і срібло, не бійся опіку, як вавилонські отроки в печі. Коли ж ти з трави чи з тростини, із займистої речовини, як той, що по-земному мудрує, страхайся, щоб не опалив тебе небесний вогонь, якщо, як Лот, не втечеш від гніву, стримавшись від Страшних Тайн, або не поквапишся омитися у сльозах покаяння. Лише зволожившись водою сліз, станеш неопалимим і неторканим для вогню правди, подібно до тендітної купини. А коли так, то мені невідомо, чи є якийсь із гріхів (до яких ми маємо схильність через свою неміч), якого б не згладив Божественний вогонь у служінні, що довершене з повною чистотою чи діяльним очищенням. А не спромігшись зректися й очиститися від схильности до страсного через тривалу звичку, як осмілюєшся ти, окаянний, торкатися того, що й для ангелів є недоторканним?! Отож затремти і стримайся від Божественного священнодіяння і цим умилостиви Божу правду або, як бездушний і безнадійний, дозволяй собі впасти до рук Живого Бога, який не пощадить тебе чоловіколюбно, а немилосердно покарає за те, що нахабно насмілюєшся приступати до царської шлюбної вечері, маючи осквернену душу й обмотавшись лахміттям, тимчасом як ти негідний навіть увійти в царську палату, не те що бажати тут вечеряти. Знав я одного з освячених, який наважувався приступати до Божественного тайнодіяння недостойно, бо був опанований пристрастю блуду. Тому й спіткала його невиліковна хвороба, так що вже й смерть була близько. Позаяк, зробивши все для свого одужання, він зовсім не поправився, а недуга не лишень не покинула його, а, навпаки, посилювалася, він, прийшовши до тями й зрозумівши, що вмирає через негідне літургісання, склав обіт із присягою, що вже ніколи не священнодіятиме. Після цього слова одразу ж настав край хворобі, так що й сліду її не залишилося. Величними є чин священства і священиче облечення, проте лише тоді, коли посвячений усередині має душу, величну чистотою. Коли ж він необачно осквернюється, і сумління, що свідчить про цей сором, зневажено, то світло стає темрявою - винуватцем вічного мороку та вогню, коли, залишивши цей шлях, звивистий з обох боків, посвячений Богові не обере иншої дороги, якою є чеснотливе життя у смиренні, що без перешкод провадить у Боже Царство. «Тіло і Кров Царства Небесного успадкувати не можуть» (1 Кор. 15, 50), проте ти, причащаючись Тіла і Крови Господа, стаєш із Ним одним тілом і однією кров'ю, тому маєш усередині себе Небесне Царство: то ж яким чином тебе облягають пристрасті плоті і крови? Боюся, що не перебуватиме в тобі Божий Дух, як у тілесному (див.: Бут. 6, 3), і на Суді розрубають тебе навпіл. Тоді відберуть у тебе всечесне священство як у недостойного такої благодати та й відішлють тебе в ад на вічну муку. Тверезо і з уболіванням принось зі скрухою і сльозами спасительну для всього світу жертву на очищення насамперед за самого себе: бо ж хто так, як ти, вболіватиме за тебе й за тебе жертвуватиме, коли відійдеш? Тому, побачивши те, що має там бути, поминай себе, немовби вже похованого, і пропонуй Богові ці Чесні Дари як клопотання за своє спасіння, згадуючи Його добровільне й чоловіколюбне заколення. - Не очистившись сам, не осмілюйся торкатися Святих Тайн, щоб не бути тобі, як сіно, спаленим і, як віск, розтопленим та розлитим. І справді, коли належно звершуватимеш це Божественне, всечесне і страшне священнодіяння і сумління тобі не дорікатиме, то ні в чому иншому не віднайдеш ти такого певного уповання спасення, як у Ньому. Бо від Нього отримаєш благо, більше за будь-яке инше ділання і споглядання. Коли ж ні, то сам дивися, що це значить. І, звичайно, краще, усвідомлюючи власну неміч, відмовитися від високого чину священства, аніж, розуміючи свою негідність і нечистоту, прийняти його і нести, постаючи перед иншими високим, насправді, однак, через недостойність бути подібним на мерця, що гідний плачу. Преподобний Симеон Новий Богослов. Єрей має бути: а) чистим не лише тілом, а й душею, при цьому непричетним до жодного гріха; б) смиренним не лише за зовнішніми манерами, а й за внутрішньою налаштованістю. Відтак, коли предстоїть біля святої трапези, конче мусить, чуттєво бачачи Чесні Дари, мисленно споглядати Божество. І не лише це, а й самого Того, Хто невидимо присутній у Дарах, мусить він здобути й оселити свідомо у своєму серці, щоб із дерзновенням підносити до Бога молитви й один з одним, бесідуючи, казати: «Отче наш, що єси на небесах, нехай святиться ім'я Твоє». Бо ця молитва свідчить, що той, хто її приносить, є вмістилищем живого сущого за природою Божого Сина з Отцем і Святим Духом. Від одного єромонаха, який довірився мені як своєму товаришеві, чув я таке: «Ніколи я не священнодіяв, доки не побачив Святого Духа - так, як бачив Його тоді, коли Він сходив на мене під час рукоположення, коли митрополит читав наді мною молитву єрейського посвячення і мафорій лежав на моїй бідній голові». Я запитав у монаха, як він тоді Його бачив і в якому образі. Той відповів: «Простим і безвидним, однак подібним на світло, і коли я уздрів те, чого не бачив ніколи, спочатку здивувався й роздумував у собі, що б це означало. Тоді Він таїнственно, але зрозуміло сказав мені: так Я сходжу на всіх пророків, апостолів та нинішніх Божих обранців і святих, бо Я - Святий Божий Дух».
Рекомендуйте цю сторінку другові!
|
|
|
|
|
|
