 |
 |
 |
|
|||
| |||
| |||
| |||
|
|
|
|
|
|
Преподобний Симеон Новий Богослов. Ні тому, хто споглядає, не пристало каятися, ані тому, хто кається, не пристало споглядати. Бо наскільки далеко є схід від заходу, настільки богослов'я (споглядання) вище за покаяння. Той, хто перебуває у стані покаяння, має себе за людину недужу, що день за днем проживає в немочах, або за вбогу, зодягнену в і лахміття, що прохає милостиню. А той, що споглядає духовний світ і Бога, подібний на людину, що перебуває в царських палатах у світлому царському вбранні, завжди втішається близькістю царя, з ним бесідує і від нього самого чітко чує всі його веління й бажання. Блаженний Діядох. Усі дари нашого Бога вельми добрі й усеблагоподательні, але жоден із них так не наповнює і не подвигає серця до возлюблення Його благости, як стан споглядання. Бо він, будучи первістком Божої благости, подає душі найперші дари. По-перше, він налаштовує нас із радістю зневажати будь-які житейські приємності, бо в стані споглядання замість минущих утіх ми маємо несказанне багатство Божих слів. А потім він вогненною переміною осяває наш ум і через це чинить його спільником служебних духів. Отож, гідно приготувавшись, будемо простувати до цієї пречудової, всевидющої чесноти, яка нищить усяку житейську печаль, в осяванні несказанним світлом живлячи ум Божими словами і (аби не бути велемовним) благовлаштовує через святих пророків словесну розумну душу до неподільного спілкування з Богом Словом. Та й у людських душах - о, диво дивне! - запровадивши благогласні співи, ця Божественна дружка гучно виспівує Божі величі. - Богословський ум, що насолоджується й опікається самими Божими словами, досягає своєї міри безпристрасносте в достатній широті. Бо ж «Слова Господні - слова чисті, срібло, перетоплене в огні, очищене від землі» (Пс. 11, 7). А знаючий ум, утверджуючись у випробуванні благодатною дією, буває вищим за пристрасті. І богослов, якщо виплекає в собі якнайсмиренніші наміри, куштує знаючого досвіду, і знавець деякою мірою причащається чесноти споглядання, коли розсудлива частина його душі є непогрішимою. Адже ці обидва дарування не вдається здобути вповні кожному, щоб той, хто має одне з них, чудуючись тому, чим перевершує його хтось инший, робив поступ у покірливості з ревністю оправданого (законного) життя. Апостол каже: «Одному бо дається через Духа слово мудрости; іншому, згідно з тим самим Духом, слово знання» (1 Кор. 12, 8). Про необхідність дотримувати мир з усіма тому, хто хоче бути богословом (споглядати)Дія святого пізнання за своєю властивістю приносить нам неабияку журбу, коли через якесь роздратування ми комусь досадимо і цим набудемо собі ворога. За це воно ніколи не перестане тривожити наше сумління, доки, перепросивши скривдженого, ми не відновимо в ньому попереднього ставлення до нас. Бо ж тим, хто хоче сподобитися богопізнання, необхідно навіть людей, котрі даремно на них гніваються, уявляти в умі з безгнівним помислом. Коли ж так триватиме, то ум стане безгрішно перебувати не лише в царині богослов'я, а й із повним дерзновенням піднесеться в ділі любови, немов сходячи з другого щабля на перший. Преподобний Максим Ісповідник. Коли хочеш споглядати, не шукай, що є Бог, у собі самому. Бо цього не знайде не лише людський ум, а навіть і ум инших створінь, сущих після Бога. А, наскільки зможеш, розглядай властивості, що Його облекають: присносущність, трансцендентність, неописанність, благість, премудрість і всетворчу, всепромислительну силу, яка судить усе суще. Бо з-поміж людей той є великим богословом, хто бодай трохи розкриває ці Божі властивості. - З Богом перебуває той, хто знає Пресвяту Тройцю, її творіння і турботу і хто пожадливу частину душі оберігає безпристрасною. - Якщо не загнуздувати ум, він може повергнути в безодню. - Той, хто сподобився Богопізнання та істинно звідав його солодкости, гордує усіма приємностями, які породжує пожадлива сила. - Божество й Божественне в певному сенсі і підлягає пізнанню, і - ні. Підлягає пізнанню за допомогою споглядань того, що Його оточує, а поза пізнанням - у тому, що Воно є само в собі. - Є три зла найбільші і злотворні, що породжують будь-яке зло: незнання, самолюбство і ненависть, - які одні з одними поєднані й одні одних підтримують. Бо від незнання Бога - самолюбство, а від цього - ненависть щодо співбрата. І ніхто не перечить, що лукавий привносить та збуджує їх, навчаючи нас надуживати своїми силами: розумом, пожаданням і енергією.
Рекомендуйте цю сторінку другові!
|
|
|
|
|
|
